Постанова

від 20.03.2025 по справі 914/99/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" березня 2025 р. Справа № 914/99/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сибіги О.М.

суддів: Козир Т.П.

Станіка С.Р.

секретар судового засідання: Михайленко С.О.

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 20.03.2025

Розглянувши матеріали апеляційної скарги Національного банку України

на рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2024

повний текст рішення складено та підписано 26.07.2024

у справі № 914/99/24 (суддя Чинчин О.В.)

за позовом Львівської міської ради

до Національного банку України

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Львівської обласної державної адміністрації

про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі 486 904,97 грн, -

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Львівська міська рада (позивач) звернулась до Господарського суду Львівської області з позовом до Національного банку України (відповідач) про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі 486 904,97 грн.

Позовні вимоги мотивовано тим, що у період з 23.12.2022 по 30.11.2023 відповідач використовував земельну ділянку площею 1,1417 га з кадастровим номером 4610137500:04:003:0102 за адресою: м. Львів, вул. Жовківська, 63 без правовстановлюючих документів на неї, у зв`язку із чим, позивач заявив до стягнення з відповідача 486 904,97 грн. безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за період з 23.12.2022 по 30.11.2023.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 11.01.2024 позовну заяву Львівської міської ради до Національного банку України про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі 486 904,97 грн. передано за виключною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.02.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 914/99/24, ухвалено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.07.2024 по справі № 914/99/24 позов задоволено повністю. Стягнуто з Національного банку України на користь Львівської міської ради грошові кошти у розмірі 486 904,97 грн. та судовий збір у розмірі 7303,57 грн.

В обґрунтування прийнятого рішення судом першої інстанції зазначено, що відповідач не є власником та постійним землекористувачем земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата. У період з 23.12.2022 по 30.11.2023 відповідач не сплачував плату за користування земельною ділянкою по вул. Жовківській, 63 у м. Львові, внаслідок чого відповідач зберіг за рахунок Львівської міської ради, як власника земельної ділянки за вказаною адресою, майно - грошові кошти у розмірі орендної плати у сумі 486 904,97 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 15.07.2024 по справі № 914/99/24, 05.08.2024 Національний банк України звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2024 та ухвалити нове, яким в позові відмовити повністю.

Вимоги апеляційної скарги мотивовано тим, що оскаржуване рішення прийнято внаслідок неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому підлягає скасуванню.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.08.2024 матеріали апеляційної скарги Національного банку України по справі № 914/99/24 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Сибіга О.М., судді: Тищенко О.В., Гончаров С.А.

Розпорядженням Керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 22.08.2024 призначено повторний автоматизований розподіл справи у зв`язку з перебуванням судді Тищенко О.В. у відпустці.

Згідно Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.08.2024 справу № 914/99/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Сибіги О.М., суддів Вовка І.В., Гончарова С.А.

22.08.2024 ухвалою Північного апеляційного господарського суду витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 914/99/24.

05.09.2024 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №914/99/24.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.09.2024 відкрито апеляційне провадження у справі № 914/99/24 за апеляційною скаргою Національного банку України на рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2024 та призначено розгляд справи на 02.10.2024.

02.10.2024 до Північного апеляційного господарського суду від представника Львівської міської ради надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому проти доводів апеляційної скарги заперечує та наводить власні на їх спростування, просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити у повному обсязі.

В судовому засіданні 02.10.2024 оголошувалася перерва до 13.11.2024.

Розпорядженням Керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 18.11.2024 у зв`язку з перебуванням судді Гончарова С.А. у відпустці та відставкою судді Вовка І.В. призначено повторний автоматизований розподіл справи.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.11.2024, для розгляду справи № 914/99/24 визначено колегію суддів Північного апеляційного господарського суду, у складі: головуючий суддя - Сибіга О.М., судді - Козир Т.П., Скрипка І.М.

Розпорядженням Керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 29.11.2024 у зв`язку з перебуванням судді Скрипки І.М. у відпустці призначено повторний автоматизований розподіл справи.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.11.2024 для розгляду справи № 914/99/24 визначено колегію суддів Північного апеляційного господарського суду, у складі: головуючий суддя - Сибіга О.М., судді - Станік С.Р., Козир Т.П.

06.12.2024 ухвалою Північного апеляційного господарського суду новоутвореною колегією суддів прийнято cправу № 914/99/24 за апеляційною скаргою Національного банку України на рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2024 до провадження та призначено розгляд справи на 30.01.2025.

30.01.2025 судове засідання не відбулось у зв`язку з перебуванням судді Станіка С.Р. з 29.01.2025 на лікарняному.

03.02.2025 ухвалою Північного апеляційного господарського суду розгляд справи призначено на 20.03.2025.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу Національного банку України слід залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2024 без змін, з наступних підстав.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як вірно було встановлено Господарським судом міста Києва та перевірено судом апеляційної інстанції, ухвалою Львівської міської ради № 5105 від 06.06.2019 «Про затвердження ТзОВ "Юрок плюс" технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та надання земельної ділянки на вул. Жовківській, 63» надано Товариству з обмеженою відповідальністю "Юрок плюс" земельну ділянку площею 1,6389 га (у тому числі площею 0,0288 га у межах червоних ліній з обмеженнями без права капітального будівництва та посадки багаторічних насаджень) на вул. Жовківській, 63 (кадастровий номер 4610137500:04:003:0001) в оренду терміном на 10 років.

26.09.2019 між Львівською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Юрок плюс" укладено договір оренди землі № Ш-4194.

Ухвалою Львівської міської ради № 550 від 30.09.2022 надано ТзОВ "Юрок плюс" дозвіл на поділ земельної ділянки 1,6389 га (кадастровий номер 4610137500:04:003:0001) на вул. Жовківській, 63, та на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу цієї земельної ділянки.

В результаті поділу утворено дві земельні ділянки площею 0,4972 га (у тому числі площею 0,0161 га у межах червоних ліній з обмеженнями без права капітального будівництва та посадки багаторічних насаджень) з кадастровим номером 4610137500:04:003:0101, та площею 1,1417 га (у тому числі площею 0,0095 га у межах червоних ліній з обмеженнями без права капітального будівництва та посадки багаторічних насаджень) з кадастровим номером 4610137500:04:003:0102.

На підставі наказу департаменту містобудування від 26.12.2022 № 176 Управлінням державного контролю за використанням та охороною земель департаменту містобудування Львівської міської ради від 30.12.2022 проведено обстеження земельної ділянки за адресою: м. Львів, вул. Жовківська, 63, про що складено акт обстеження земельної ділянки № 65 від 30.12.2022.

В акті обстеження земельної ділянки № 65 від 30.12.2022 зафіксовано, що Національний банк України фактично використовує земельну ділянку площею 1,1417 га (кадастровий номер 4610137500:04:003:0102) для обслуговування будівель літ. "А-2", літ. "А'-2", літ. "А-4" на вул. Жовківській,63 у м. Львові за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про надання її у користування (оренду) та за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 07.12.2023 № 357460194 відомості щодо реєстрації права на земельну ділянку з кадастровим номером 4610137500:04:003:0102 за Національним банком України відсутні.

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 07.12.2023 № 357460886 вбачається, що за Національним банком України зареєстровано право власності на: (1) будівлю літ. «А-2» площею 1363,5 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 20734046101) з 23.08.2022 на підставі свідоцтва про придбання нерухомого майна на аукціоні з реалізації заставленого майна, серія та номер 3379; (2) будівлю літ. «А-4» площею 7417,0 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 18952346101) з 23.08.2022 на підставі свідоцтва про придбання нерухомого майна на аукціоні з реалізації заставленого майна, серія та номер 3379; (3) будівлю літ. «А'-2» площею 1610,7 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 18962946101) з 23.08.2022 на підставі свідоцтва про придбання нерухомого майна на аукціоні з реалізації заставленого майна, серія та номер 3379.

Позивач зазначає, що у період з 23.12.2022 по 30.11.2023 Національний банк України безоплатно використовував земельну ділянку площею 1,1417 га з кадастровим номером 4610137500:04:003:0102 без правовстановлюючих документів на неї, що призвело до недоотримання коштів за оренду земельної ділянки площею 1,1417 га з кадастровим номером 4610137500:04:003:0102 на вул. Жовківській, 63 у м. Львові.

Відповідно до Витягу № НВ-4600789512023 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок від 27.10.2023 нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 4610137500:04:003:0102 становить 17 308 400,34 грн.

За розрахунком позивача сума безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за період з період з 23.12.2022 по 30.11.2023 становить 486 904,97 грн.

Наведене стало підставою для звернення позивача до суду з позовом про стягнення з відповідача 486 904,97 грн. безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування цією земельною ділянкою відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За умовами частини другої статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, відшкодування завданих збитків.

Верховний Суд, розглядаючи спори у подібних правовідносинах, у своїх постановах неодноразово звертав увагу на те, що предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку із безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Правові підстави користування земельною ділянкою комунальної власності за змістом глави 15 Земельного кодексу України реалізується через право постійного користування або право оренди.

Частиною першою статті 93 і статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини першої статті 96 Земельного кодексу України).

Принцип платного використання землі також передбачено статтею 206 Земельного кодексу України, за змістом якої використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

При цьому законодавець розмежовує поняття "земельний податок" та "орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності" залежно від правових підстав передання прав землекористування такими ділянками.

Водночас згідно зі статтями 122 - 124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Особи, які отримують земельну ділянку комунальної власності в користування за договором оренди (договором купівлі-продажу права оренди), зобов`язані сплачувати за неї орендну плату - платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди, як це передбачено частиною першою статті 21 Закону України "Про оренду землі".

Водночас Земельний кодекс України регламентує перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду. Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина друга статті 120 Земельного кодексу України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давного Риму (лат. superficies solo cedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності.

Звідси власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об`єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна. Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 15.12.2021 у справі № 924/856/20

Таким чином, положення глави 15, статей 120, 125 Земельного кодексу України, статті 1212 Цивільного кодексу України дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об`єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об`єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, у постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі № 912/1188/17, від 21.01.2019 у справі № 902/794/17, від 04.02.2019 у справі № 922/3409/17, від 12.03.2019 у справі № 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18, від 21.05.2019 у справі № 924/552/18, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі № 922/1008/15, від 07.12.2016 у справі № 922/1009/15, від 12.04.2017 у справах № 22/207/15 та № 922/5468/14 та у постанові Верховного Суду від 17.03.2020 у справі № 922/2413/19.

Отже, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Такий самий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц та від 20.09.2018 у справі № 925/230/17 та у постановах Верховного Суду у подібних правовідносинах, зокрема, у постанові від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20 Верховний Суд зазначив, що із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, а тому саме із цієї дати у власника об`єкта нерухомого майна виникає обов`язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано. При цьому до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, такі кошти є безпідставно збереженими.

Верховний Суд неодноразово викладав правову позицію, згідно з якою для вирішення спору щодо стягнення з власника об`єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів на підставі положень статей 1212 - 1214 Цивільного кодексу України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об`єкт розташований, необхідно, насамперед, з`ясувати: 1) фактичного користувача земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ділянками у відповідний період, або наявність правової підстави для використання земельної ділянки у такого фактичного користувача; 2) площу земельної ділянки; 3) суму, яку мав би отримати власник земельної ділянки за звичайних умов, яка безпосередньо залежить від вартості цієї ділянки (її нормативно-грошової оцінки); 4) період користування земельною ділянкою комунальної власності без належної правової підстави.

Як встановлено судом, 30.12.2022 Управлінням державного контролю за використанням та охороною земель департаменту містобудування Львівської міської ради проведено обстеження земельної ділянки за адресою: м. Львів, вул. Жовківська, 63, про що складено акт обстеження земельної ділянки № 65.

В ході обстеження встановлено, що Національний банк України фактично використовує земельну ділянку площею 1,1417 га (кадастровий номер 4610137500:04:003:0102) для обслуговування будівель літ. "А-2", літ. "А'-2", літ. "А-4" на вул. Жовківській,63 у м. Львові за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про надання її у користування (оренду) та за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки.

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 07.12.2023 № 357460194 вбачається, що відомості щодо реєстрації права на земельну ділянку з кадастровим номером 4610137500:04:003:0102 за Національним банком України відсутні.

Як вбачається з матеріалів справи, 23.08.2022 приватним нотаріусом Львіського міського нотаріального округу Кулиняком Ігорем Ярославовичем проведено державну реєстрацію права власності Національного банку України на будівлі літ. «А-2» площею 1363,5 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 20734046101), літ. «А-4» площею 7417,0 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 18952346101), літ. «А'-2» площею 1610,7 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 18962946101) за адресою: м. Львів, вул. Жовківська, 63. Для державної реєстрації подано свідоцтво про придбання нерухомого майна на аукціоні з реалізації заставленого майна, серія та номер 3379. Наведене підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 07.12.2023 № 357460886.

Відповідач як власник об`єктів нерухомого майна у період з 23.12.2022 по 30.11.2023 користувався земельною ділянкою, на якій ці об`єкти розташовані, за відсутності оформленого згідно з вимогами чинного законодавства права користування нею, відтак Національний банк України є фактичним користувачем спірної земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок позивача - власника земельної ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, тому зобов`язаний повернути ці кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно із частинами першої, третьої - четвертої та дев`ятої статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій, сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16.06.2021 у справі № 922/1646/20 та від 04.03.2021 у справі №922/3463/19.

Крім цього, Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наводив такий правовий висновок: у разі користування сформованою земельною ділянкою комунальної власності, якій присвоєно окремий кадастровий номер, без оформлення договору власник такої земельної ділянки може захистити своє право на компенсацію йому недоотриманої орендної плати у порядку статті 1212 ЦК України (пункт 27 постанови Верховного Суду від 09.02.2022 у справі № 910/8770/19, пункт 7.10 постанови Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20).

Щодо розміру позовних вимог, то суд зазначає, що основою для визначення для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель. Відповідно до частини другої статті 20 і частини третьої статті 23 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки - це роздруковані за допомогою програмного забезпечення актуальні дані про земельну ділянку, які є у Державному земельному кадастрі та технічній документації з нормативної грошової оцінки земель станом на певну дату. Витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути доказом проведення такої оцінки та визначати дані про таку оцінку як на момент його видачі, так за попередній період за умови, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки була сталою та не зазнала змін у цей період.

Положення Податкового кодексу України і законодавство про оцінку земель визнають належними доказами на обґрунтування оцінки землі довідку, витяг з Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки, яка є об`єктом плати за землю, та технічну документацію на земельну ділянку, виготовлену компетентним органом.

Відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20, з огляду на те, що земельним законодавством та Податковим кодексом України не обмежується можливість подання доказів щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної (комунальної) власності для цілей сплати орендної плати виключно витягом з Державного земельного кадастру, належними доказами на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки можуть бути: технічна документація на спірну земельну ділянку, виготовлена компетентним органом для оформлення договору оренди, довідка з Державного земельного кадастру, витяг з Державного земельного кадастру, а також висновок судової експертизи про встановлення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, наданий відповідно до статей 98 - 103 Господарського процесуального кодексу України, які містять інформацію щодо предмета спору в цій справі.

Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 07.12.2023 № НВ-0002636872023 площа земельної ділянки по вул. Жовківській, 63 у м. Львові з кадастровим номером 4610137500:04:003:0102 складає 1,1417 га, вказана земельна ділянка сформована 23.12.2022. Вищевказана земельна ділянка належить до земель промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення. Вид використання земельної ділянки: для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості.

Таким чином, відомості про земельну ділянку площею 1,1417 га, яка розташована за адресою: м. Львів, вул. Жовківська, 63 внесено до Державного земельного кадастру з присвоєнням кадастрового номера (4610137500:04:003:0102), з огляду на що вказана земельна ділянка є сформованою у розумінні положень Земельного кодексу України.

Відповідно до пунктів 289.1. статті 289 Податкового кодексу України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Отже, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який у будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями підпункту 288.5.1. пункту 288.5. статті 288 Податкового кодексу України.

При цьому статтею 12 Закону України «Про оцінку земель» регламентовано, що нормативно-правові акти з проведення оцінки земель затверджуються Кабінетом Міністрів України. Для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності нормативна грошова оцінка земель проводиться обов`язково (стаття 13 цього Закону); нормативно-грошова оцінка земельних ділянок у межах населених пунктів проводиться не рідше ніж один раз на 5 - 7 років (стаття 18 Закону України «Про оцінку земель»).

Відповідно до статті 20 Закону України «Про оцінку земель» за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Згідно з положеннями частини третьої статті 23 цього Закону (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Таким чином, результатом нормативної грошової оцінки конкретної земельної ділянки є технічна документація на неї, а надання витягу з технічної документації є послугою компетентного органу (Держгеокадастру та його територіальних органів), який веде відповідний облік згідно з Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051 (далі - Порядок № 1051).

Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки - це роздруковані за допомогою програмного забезпечення актуальні дані про земельну ділянку, які є у Державному земельному кадастрі та технічній документації з нормативної грошової оцінки земель станом на певну дату. Витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути доказом проведення такої оцінки та визначати дані про таку оцінку як на момент його видачі, так за попередній період за умови, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки була сталою та не зазнала змін у цей період.

Отже, технічна документація на конкретну земельну ділянку, яка виготовляється на замовлення землекористувача (власника), відповідно до статті 20 Закону України «Про оцінку земель», є джерелом інформації про нормативну грошову оцінку певної земельної ділянки.

При цьому, власник (землекористувач) може використати технічну документацію на обґрунтування нормативної грошової оцінки, надавши суду її оригінал або належно засвідчену копію. Відтак технічна документація, виготовлена на конкретну земельну ділянку уповноваженим органом, може бути належним доказом на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка набула статусу об`єкта цивільних прав.

Обґрунтованість розрахунку підтверджується наявним в матеріалах справи Витягом № НВ-4600789512023 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок від 27.10.2023.

Як вбачається із наданого позивачем розрахунку, Львівська міська рада при визначенні розміру безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за період з 23.12.2022 по 30.11.2023 розрахувала як 3% від нормативної грошової оцінки землі з урахуванням відповідних коефіцієнтів.

Так, Національний банк України зобов`язаний сплатити за використання земельної ділянки площею 1,1417 га з кадастровим номером 4610137500:04:003:0102 за адресою: м. Львів, вул. Жовківська, 63: за період з 23.12.2022 по 31.12.2022 - 10 923,96 грн.; за період з 01.01.2023 по 30.11.2023 - 475 981,01 грн.

Колегія суддів, дослідивши здійснений позивачем розрахунок суми безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати за використання земельної ділянки площею 1,1417 га з кадастровим номером 4610137500:04:003:0102 за адресою: м. Львів, вул. Жовківська, 63, дійшла висновку, що наданий позивачем розрахунок є належним доказом, який підтверджує розмір безпідставно збережених коштів, що складає 486 904,97 грн. за період з 23.12.2022 по 30.11.2023, оскільки такий розрахунок здійснений на підставі витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель, який містить дані про нормативну грошову оцінку, що є основою для визначення розміру орендної плати, із застосуванням відповідних коефіцієнтів та ставки річної орендної плати, які документально обґрунтовані.

З огляду на що, висновок суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення безпідставно збережених грошових коштів є законним та обґрунтованим.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги про неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права при прийнятті судом першої інстанції оскаржуваного рішення, не знайшли свого підтвердження, а тому суд залишає скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даному випадку суд апеляційної інстанції вважає, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності з пунктом 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Отже, в задоволенні апеляційної скарги Національного банку України слід відмовити, а рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2024 залишити без змін.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Національного банку України на рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2024 у справі № 914/99/24 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2024 у справі № 914/99/24 - залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги розподіляється відповідно до ст.ст. 129 та 282 Господарського процесуального кодексу України.

4. Матеріали справи № 914/99/24 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 11.04.2025.

Головуючий суддя О.М. Сибіга

Судді Т.П. Козир

С.Р. Станік