Рішення

від 15.07.2024 по справі 918/445/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" липня 2024 р. Справа № 918/445/24

Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Політики Н.А.,

за участі секретаря судового засідання Костюкович Ю.С.,

розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду матеріали справи за позовом керівника Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі

Дядьковицької територіальної громади в особі Дядьковицької сільської ради Рівненського району Рівненської області

до ОСОБА_1 ,

Фермерського господарства "Валентина"

про витребування земельної ділянки,

у судовому засіданні приймали участь:

від позивача - не з`явився;

від відповідача-1 - Мельничук С.В., ордер серія ВК № 1133099 від 14.06.2024 р.;

від відповідача-2- Янчук В.В., ордер серія ВК № 1129447 від 13.05.2024 р.;

від прокуратури - Ковальчук І.Л.

Відповідно до частини 14 статті 8, статті 222 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) при розгляді судової справи здійснювалося фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу програмно-апаратного комплексу "Діловодство суду".

У судовому засіданні 15 липня 2024 року, відповідно до частини 1 статті 240 ГПК України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

В квітні 2024 року керівник Рівненської окружної прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Дядьковицької територіальної громади в особі Дядьковицької сільської ради Рівненського району Рівненської області (далі - позивач) до ОСОБА_1 (далі - відповідач-1), Фермерського господарства "Валентина" (далі - відповідач-2), в якій просить витребувати з володіння ОСОБА_1 та Фермерського господарства "Валентина" у комунальну власність на користь Дядьковицької територіальної громади в особі Дядьковицької сільської ради земельну ділянку площею 4,0084 га, кадастровий номер 5624682700:01:001:1294 (реєстраційний номер: 1224517656246).

Крім того прокурор просить стягнути з відповідачів на користь Рівненської обласної прокуратури понесені витрати на сплату судового збору в розмірі 6 056 грн 00 коп.

В позовній заяві зазначено, що Рівненською обласною прокуратурою сплачено судовий збір в сумі 6 056 грн 00 коп. Також зазначено, що інших витрат, пов`язаних з розглядом даної справи окружною прокуратурою не передбачається.

До позовної заяви керівником Рівненської окружної прокуратури долучено платіжну інструкцію від 23 квітня 2024 року № 748 про оплату судового збору за подання даної позовної заяви до Господарського суду Рівненської області в розмірі 6 056 грн 00 коп.

Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 , будучи членом Фермерського господарства "Валентина", яка не є його засновником та не передавала земельну ділянку до цього господарства, безоплатно отримала у власність земельну ділянку площею 4,0084 га, кадастровий номер 5624682700:01:001:1294, яка перебувала у користуванні фермерського господарства. При цьому надання такої ділянки для ведення фермерського господарства відбувалося на загальних підставах, проте із земель, що вже перебували у користуванні фермерського господарства. У подальшому ОСОБА_1 фермерську діяльність не здійснювала, земельну ділянку 08.11.2022 року передала в оренду Фермерському господарству "Валентина" за договором оренди земельної ділянки від 08.11.2022 року строком на 10 років. Отже, метою отримання спірних земельної ділянки було не створення та ведення фермерського господарства відповідачем-1 одноосібно або з членами родини, а отримання її безкоштовно, поза конкурсом, без проведення земельних торгів, а відтак прокурор просить суд витребувати з володіння відповідачів у комунальну власність на користь Дядьковицької територіальної громади в особі Дядьковицької сільської ради земельну ділянку площею 4,0084 га, кадастровий номер 5624682700:01:001:1294.

У матеріально-правове обґрунтування заявлених позовних вимог прокурор посилається на ст. 131-1 Конституції України, ст. 2, 23, 24 Закону України "Про прокуратуру", ст. 203, 215, 216, 257 ЦК України, ст. 3, 8, 12, 13 Закону України "Про фермерське господарство" тощо.

В даній позовній заяві відповідачем-1 вказана фізична особа, що не є підприємцем, ОСОБА_1 .

Враховуючи вищенаведене, 1 травня 2024 року суд звернувся з листом до Управління Державної міграційної служби в Рівненській області про надання відомостей про реєстрацію місця проживання та інші персональні дані, що містяться в картотеці відділу обліку моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання Управління Державної міграційної служби в Рівненській області про ОСОБА_1 , яка мешкає за адресою: АДРЕСА_1 .

16 травня 2024 року від Управління Державної міграційної служби в Рівненській області на адресу суду надійшла інформація, згідно якої вбачається, що ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

Ухвалою суду від 20 травня 2024 року позовну заяву керівника Рівненської окружної прокуратури від 25.04.2024 року № 50-56-3789вих-24 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 17 червня 2024 року.

5 червня 2024 року від відповідача-2, Фермерського господарства "Валентина", через систему "Електронний суд" надійшов відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позовних вимог з тих підстав, що членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю). Тобто членам фермерського господарства надано право на приватизацію земельної ділянки, яка передана в користуванні фермерського господарства. Такими, що надані фермерському господарству, вважають і земельні ділянки, які передали голові фермерського господарства для його створення. Член фермерського господарства має право отримати безоплатно у власність частину земельної ділянки, що перебуває в користуванні фермерського господарства. Тобто не лише особа, якій раніше була надана в користування земельна ділянка для ведення фермерського господарства, має право на отримання у власність частини чи цілої земельної ділянки, оскільки така земельна ділянка була їй відведена саме з метою створення фермерського господарства, але і інші члени фермерського господарства. Тому висновок керівника Рівненської окружної прокуратури про неможливість приватизації земельних ділянок, переданих у користування фермерському господарству, не ґрунтується на вимогах чинного законодавства. Встановлення державними органами будь-яких непередбачених земельним законодавством додаткових кваліфікуючих вимог до фермера або його заяви для отримання ним земельної ділянки для ведення фермерського господарства є дискримінацією за ознакою майнового стану. Крім того відповідач-1 набув право власності на земельну ділянку на законних підставах відповідно до вимог земельного законодавства, натомість, на думку відповідача-2, прокурор не довів факту порушення прав та інтересів держави, а позбавлення відповідача-1 права на земельну ділянку є явно непропорційним, оскільки тягне позбавлення особи власності та можливості вести діяльність, яка б забезпечила потреби і її та членів її сім`ї, тому вважає, що позов прокурора задоволенню не підлягає. Крім того, просить суд застосувати наслідки спливу позовної давності. Завершальним етапом процедури безоплатної приватизації земельних ділянок є передання земельної ділянки у власність, що оформлюється рішенням уповноваженого органу про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, у цій справі - це наказ Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області від 06.04.2017 року № 17-1032/16-17-СГ. Саме з цієї дати прокурор міг дізнатися про порушення прав та інтересів держави. Перебіг позовної давності розпочався 06.04.2017 року і, відповідно, мав закінчитися 06.04.2020, а прокурор звернувся до суду із позовом у квітні 2024 року, тобто із пропуском позовної давності.

11 червня 2024 року від керівника Рівненської окружної прокуратури через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшла відповідь на відзив відповідача-2. Зокрема прокурором зазначено, що член фермерського господарства, який отримав земельну ділянку у користування для створення фермерського господарства і раніше не набув права на земельну частку (пай), може цю (отриману ним) земельну ділянку приватизувати у межах розміру земельної частки (паю) за умови припинення права користування нею фермерським господарством. Якщо ж член фермерського господарства не отримував у користування земельну ділянку для його створення, а лише увійшов до складу членів цього господарства, він має право отримати у власність земельну ділянку у передбаченому законом розмірі, проте в загальному порядку, зокрема із земель, які не перебувають у власності чи користуванні фермерського господарства. У той же час, 08.11.2022 року відповідач-1, не створивши фермерське господарство, відповідно до договорів оренди земельної ділянки передав спірну земельну ділянку в оренду відповідачу-2, у постійному користуванні якого раніше перебувала вказана земельна ділянка, що свідчить про недобросовісність поведінки відповідача-1 щодо спірної земельної ділянки. Головне управління Держгеокадастру у Рівненській області, передаючи відповідачу-1 у власність для ведення фермерського господарства земельну ділянку на підставі спрощеної процедури, без проведення земельних торгів, не пересвідчилося в дійсності його спроможності та намірах вести фермерське господарство: самостійно виробляти (вирощувати) товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією, відповідно до задекларованої у заяві мети, та чи не є така заява штучним використанням процедури отримання земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства поза передбаченим законом обов`язковим проведенням земельних торгів, зокрема для використання цієї ділянки іншими суб`єктами господарювання. Крім того прокурор зазначає, що втручання у право відповідача-1 на мирне володіння спірною земельною ділянкою ґрунтується на законі. Легітимною метою такого втручання є публічні інтереси у контролі за раціональним використанням сільськогосподарських земель, які є обмеженим природним ресурсом. Прокурору стало відомо про порушення інтересів держави лише в березні 2024 року, після ознайомлення з інформацією щодо відведення земельних ділянок у власність членам Фермерського господарства "Валентина", адже надана інформація містила документи, що стали підставою для приватизації, у тому числі спірної земельної ділянки, та без опрацювання яких неможливо було б встановити законність набуття її у власність відповідачем-1.

14 червня 2024 року від представника відповідача-1 через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшло клопотання, в якому просив відкласти розгляд справи на іншу дату та надати можливість ознайомитися з матеріалами справи.

Ухвалою суду від 17 червня 2024 року підготовче засідання відкладено на 1 липня 2024 року.

25 червня 2024 року від відповідача-1, ОСОБА_1 , через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що підтверджуючих документів щодо належності земельної ділянки до державної власності нема, тому і підставі представляти інтереси держави прокурором також відсутні, тому що законодавець не наділив повноваженнями прокуратуру представництвом інтересів органів місцевого самоврядування. Жодна норма закону не передбачає конкурсу на приватизацію земельної ділянки через земельні торги, продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності заборонено і по теперішній час, що спростовує припущення прокурора щодо передачі земельної ділянки комунальної власності з грубим порушенням вимог чинного законодавства і щодо необхідності проведення конкурсу і торгів земель сільськогосподарського призначення. Доказів щодо звернення прокурора до інших органів, окрім позивача, які наділені повноваженнями у сфері земельних правовідносин, прокурором до позовної заяви на надано. У свою чергу, до повноважень Держгеокадастру віднесено здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства і використанням земель усіх категорій і форм власності. Органи Держгеокадастру можуть звертатись до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень з нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі використанням земельних ділянок відповідно до цільового призначення. Отже, саме до компетенції органів Держгеокадастру, які здійснювали свою діяльність на час звернення прокурора до суду, віднесені відповідні повноваження у сфері спірних правовідносин, до яких попередньо, до звернення із цим позовом до суду, прокурор не звернувся, а відтак позовна вимога прокурора підлягає залишенню без розгляду. Відповідач-1 також просив суд застосувати наслідки спливу позовної давності.

28 червня 2024 року від Рівненської окружної прокуратури через систему "Електронний суд" надійшла відповідь на відзив відповідача-1. Зокрема прокурором зазначено, що спірна земельна ділянка знаходиться в межах Дядьковицької територіальної громади. Отже, суб`єктом владних повноважень, уповноваженим представляти інтереси держави у спірних правовідносинах, є Дядьковицька територіальна громада в особі Дядьковицької сільської ради Рівненського району. При цьому метою вказаного позову є забезпечення введення власника (Дядьковицької територіальної громади) у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У той же час ГУ Держгеокадастру у Рівненській області не є ні власником, ні розпорядником спірних земельних ділянок. Також прокурор зазначає, що для реалізації права на приватизацію землі фізична особа - майбутній засновник фермерського господарства - повинен попередньо отримати земельну ділянку в користування для створення фермерського господарства. Якщо особа увійшла до складу членів фермерського господарства після його створення, тобто не отримавши для такого створення земельної ділянки, то вона не має права на безоплатне отримання у власність земельної ділянки, яка перебуває у користуванні цього фермерського господарства. Для отримання земельної ділянки у власність вона має звертатися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування в загальному порядку. Земельна ділянка, що перебуває у користуванні фермерського господарства, може бути передана у власність фізичній особі - члену цього господарства - лише після припинення прав останнього на таку ділянку. Відповідач-1, не створивши фермерське господарство, відповідно до договору оренди землі передав в оренду відповідачу-2, у постійному користуванні якого раніше перебувала спірна земельна ділянка, що свідчить про недобросовісність поведінки відповідача-1 щодо спірної земельної ділянки. Крім того прокурор зазначає, що позовна давність не пропущена, оскільки про факт порушення інтересів держави прокурор дізнався лише після вивчення матеріалів ГУ Держгеокадастру у Рівненській області, а уповноважений у спірних правовідносинах орган місцевого самоврядування - лише з листа Рівненської окружної прокуратури в порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

Ухвалою суду від 1 липня 2024 року підготовче провадження у даній справі закрито та призначено справу до судового розгляду по суті на 15 липня 2024 року.

9 липня 2024 року від Рівненської окружної прокуратури через систему "Електронний суд" надійшли додаткові пояснення. Зокрема прокурором зазначено, що п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України врегульовано, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Отже, за змістом вказаної норми продовження позовної давності пов`язується із встановленням карантину. У свою чергу, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" установлено з 12.03.2020 на всій території України карантин, який постановами Кабінету Міністрів України неодноразово продовжувався і був скасований 01.07.2023. Крім того згідно п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Отже, перебіг позовної давності у цій справі продовжувався, починаючи з дня введення карантину, а із введенням воєнного стану - зупинився. Таким чином, враховуючи, що перебіг позовної давності у цій справі продовжувався та зупинявся у зв`язку із введенням карантину та воєнного стану, відтак, на час розгляду справи позовна давність не спливла, а тому підстави для її застосування відсутні. З огляду на викладене, прокурор вважає, що доводи відповідачів щодо застосування судом строків позовної давності є безпідставними.

У судовому засіданні 15 липня 2024 року прокурор у справі підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, та наполягав на їх задоволенні.

Представник відповідача-1 у судовому засіданні 15 липня 2024 року позов заперечив з підстав, зазначених у відзиві.

Представник відповідача-2 у судовому засіданні 15 липня 2024 року позов заперечив з підстав, зазначених у відзиві.

Позивач у судове засідання 15 липня 2024 року не з`явився, про дату, час і місце даного засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою за підписом відповідального працівника суду про доставку електронного листа, а саме ухвали суду від 01.07.2024 року, до електронного кабінету Дядьковицької територіальної громади в особі Дядьковицької сільської ради Рівненського району Рівненської області (а.с. 200). В той час про причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України).

Враховуючи належне повідомлення позивача про судове засідання, призначене на 15.07.2024 року, а також не повідомлення причин неявки, суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представника Дядьковицької територіальної громади в особі Дядьковицької сільської ради Рівненського району Рівненської області.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора у справі, представників відповідача-1 та відповідача-2, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з Державним актом на право користування землею серії Б № 050063, виданого на підставі рішення Верхівської сільської Ради народних депутатів від 02.02.1993 року за № 58, ОСОБА_2 надано у постійне користування земельну ділянку для ведення селянського фермерського господарства загальною площею 25,7 га на території Верхівської сільської ради Рівненського району (на цей час - Дядьковицької територіальної громади). Акт зареєстрований в Книзі записів державних актів на право користування землею за № 240.

ОСОБА_3 створено Фермерське господарство "Валентина", яке зареєстроване як юридичну особу 02.02.1993 року, та внесено відомості до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців за № 160212000000000445.

Розпорядженням Рівненської районної державної адміністрації від 28.02.1997 року № 122 "Про відведення земельних ділянок в постійне користування ОСОБА_2 для розширення селянського (фермерського) господарства" останньому надано в постійне користування земельні ділянки загальною площею 24,9 га.

Згідно з п. 1.4 статуту Фермерського господарства "Валентина" (нова редакція), затвердженого головою Фермерського господарства "Валентина" 09.12.2009 року (зі змінами від 22.12.2015 року), окрім засновника (В. Вограліка), членами господарства були: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 та ОСОБА_6 .

Пунктом 5.1 статуту передбачено, що до земель господарства належать земельні ділянки, отримані (придбані) засновником господарства у власність, постійне користування та надані господарству в оренду.

14.03.2016 року ОСОБА_1 , яка не передавала земельної ділянки до Фермерського господарства "Валентина", як його учасник, звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Рівненської області із заявою про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 3,5 умовних кадастрових гектара для ведення фермерського господарства на території Верхівської сільської ради за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності Фермерського господарства "Валентина".

На підставі вказаної заяви, наказом Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області від 14.04.2016 року № 17-1503/16-16-СГ Юшчишиній М.В. надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства у розмірі земельної частки (паю) площею 3,5 умовних кадастрових гектара за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, які перебувають у постійному користуванні громадянина ОСОБА_2 на території Верхівської сільської ради.

За результатами розгляду заяви ОСОБА_1 , наказом Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області від 06.04.2017 року № 17-1032/16-17-СГ затверджено проєкт землеустрою та передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 4,0084 га, кадастровий номер 5624682700:01:001:1294 для ведення фермерського господарства у розмірі земельної частки (паю), як члену Фермерського господарства "Валентина" за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, які перебували у постійному користуванні громадянина ОСОБА_2 , розташовані на території Верхівської сільської ради Рівненського району Рівненської області.

Згідно інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_1 11.04.2017 року зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку площею 4,0084 га, кадастровий номер 5624682700:01:001:1294 (реєстраційний номер: 1224517656246).

В подальшому відповідач-1 фермерську діяльність не здійснював, земельну ділянку площею 4,0084 га, кадастровий номер 5624682700:01:001:1294 передав в оренду Фермерського господарства "Валентина", що підтверджується укладеним ним договором оренди земельної ділянки від 08.11.2022 року зі строком дії десять років.

Так, за умовами п. 1 договору оренди земельної ділянки від 08.11.2022 року, укладеного між відповідачем-1 (орендодавець) та відповідачем-2 (орендар), орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку площею 4,0084 га, кадастровий номер 5624682700:01:001:1294 сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства (товарного сільськогосподарського виробництва) без зміни її цільового призначення, яка знаходиться на території Дядьковицької ОТГ Рівненського району Рівненської області.

Договір укладено на 10 (десять) років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за місяць до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію (п. 6 договору).

Право оренди земельної ділянки зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 09.11.2022 року (номер запису про інше речове право: 48419699).

З урахуванням викладеного судом встановлено, що між сторонами виникли спірні земельні правовідносини, пов`язані із приватизацією земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства за рахунок земельної ділянки, що перебувала на праві постійного користування у фермерського господарства, з подальшим переданням такої земельної ділянки в оренду іншій юридичній особі, регулювання яких здійснюється Земельним кодексом України, Законом України "Про фермерське господарство" тощо.

Рівненською окружною прокуратурою на адресу Дядьковицької сільської ради скеровано лист від 09.04.2024 року № 50-56-3203вих-24 про наявні підстави для вжиття заходів цивільно-правового характеру щодо витребування у комунальну власність спірних земельних ділянок.

Заразом у відповідь на лист окружної прокуратури орган місцевого самоврядування (лист від 15.04.2024 року № 300/01-10) повідомив, що ним заходи претензійно-позовного характеру щодо витребування земельних ділянок не вживались.

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

Суд, з урахуванням позиції, викладеної, зокрема в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 року у справі № 912/2385/18, установив, що прокурором дотримано вимоги ст. 53 ГПК України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", а тому наявні підстави для представництва інтересів держави прокуратурою в суді.

Відносини, пов`язані із створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, Законом України "Про фермерське господарство" та іншими нормативно-правовими актами України.

Згідно зі ст. 12 Закону України "Про фермерське господарство" (у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин) землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про фермерське господарство" фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

За вимогами ч. 1 ст. 5 Закону України "Про фермерське господарство" право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство.

Членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім`ї, родичі, які об`єдналися для спільного ведення фермерського господарства, визнають і дотримуються положень Статуту фермерського господарства. Членами фермерського господарства не можуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом). При створенні фермерського господарства одним із членів сім`ї інші члени сім`ї, а також родичі можуть стати членами цього фермерського господарства після внесення змін до його Статуту (ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про фермерське господарство").

При цьому згідно зі ст. 8 Закону України "Про фермерське господарство" фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою.

Нормами Закону України "Про фермерське господарство" запроваджений механізм, за яким земельна ділянка спочатку надається в оренду громадянину з метою здійснення підприємницької діяльності (для ведення фермерського господарства), проте останній може використовувати її лише шляхом створення фермерського господарства як форми здійснення своєї підприємницької діяльності.

Зазначене дає змогу констатувати, що створенню фермерського господарства передує, по-перше, бажання й ініціатива громадянина здійснювати підприємницьку діяльність на власний ризик саме у такій формі з метою отримання прибутку та, по-друге, вирішення питання про отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства у власність та/або користування, що є необхідною умовою реалізації ним права на створення такого фермерського господарства, а також державної реєстрації останнього як юридичної особи. Створення фермерського господарства громадянином України передбачає визначену законом послідовність дій, а земельні ділянки надаються саме для створення фермерського господарства, а не для іншої цілі.

Після укладення громадянином договору оренди земельної ділянки державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства та створення цим громадянином фермерського господарства права й обов`язки орендаря такої земельної ділянки за договором оренди землі переходять від громадянина до фермерського господарства з дня проведення його державної реєстрації (подібні висновки неодноразово викладались Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 13.03.2018 року у справі № 348/992/16-ц, від 22.08.2018 року у справі № 606/2032/16-ц, від 31.10.2018 року у справі № 677/1865/16-ц, від 27.03.2019 року у справі № 574/381/17-ц, від 26.06.2019 року у справі № 628/778/18, від 02.10.2019 року у справі № 922/538/19).

При цьому в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 року у справі № 927/79/19 вказано, що укладення з орендодавцем та подання державному реєстратору додаткової угоди до договору оренди землі про заміну орендаря з громадянина на фермерське господарство чинним законодавством України не передбачено, відповідно не є обов`язковим.

Отже, з моменту реєстрації фермерського господарства та набуття статусу юридичної особи обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства (аналогічний висновок викладено й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 року у справі № 922/989/18).

Крім того, у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа (голова чи керівник фермерського господарства), а фермерське господарство як юридична особа (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 року у справі № 615/2197/15-ц та від 30.06.2020 року у справі № 927/79/19).

Частина 1 ст. 32 Земельного кодексу України (у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин) передбачає, що громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 13 Закону України "Про фермерське господарство" члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю). Членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю).

За правилами ч. ч. 1, 3 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Приписами ч. ч. 1, 6 ст. 118 Земельного кодексу України визначено, що громадянин, заінтересований у приватизації земельної ділянки у межах норм безоплатної приватизації, що перебуває у його користуванні, у тому числі земельної ділянки, на якій розташовані жилий будинок, господарські будівлі, споруди, що перебувають у його власності, подає клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу. Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

З аналізу наведених норм матеріального права необхідно дійти висновку, що для реалізації права на приватизацію землі, визначеного ст. 32 Земельного кодексу України та ст. 13 Закону України "Про фермерське господарство", фізична особа - майбутній засновник фермерського господарства - повинен попередньо отримати земельну ділянку в користування для створення фермерського господарства.

Якщо особа увійшла до складу членів фермерського господарства після його створення, тобто не отримавши для такого створення земельної ділянки, то вона не має права на безоплатне отримання у власність земельної ділянки, яка перебуває у користуванні цього фермерського господарства. Для отримання земельної ділянки у власність вона має звертатися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування в загальному порядку, визначеному ст. ст. 116, 118 Земельного кодексу України.

Земельна ділянка, що перебуває у користуванні фермерського господарства, може бути передана у власність фізичній особі - члену цього господарства, лише після припинення прав останнього на таку ділянку.

Отже, член фермерського господарства, який отримав земельну ділянку у користування для створення фермерського господарства і раніше не набув права на земельну частку (пай), може цю (отриману ним) земельну ділянку приватизувати у межах розміру земельної частки (паю) за умови припинення права користування нею фермерським господарством. Якщо ж член фермерського господарства не отримував у користування земельну ділянку для його створення, а лише увійшов до складу членів цього господарства, він має право отримати у власність земельну ділянку у передбаченому законом розмірі, проте в загальному порядку, зокрема із земель, які не перебувають у власності чи користуванні фермерського господарства (відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верхового Суду від 20.06.2023 року у справі № 633/408/18).

Враховуючи викладене, відповідач-1 мав право на отримання спірної земельної ділянки у загальному порядку після припинення права постійного користування на неї фермерським господарством.

Заразом, як установлено судом із фактичних обставин справи, метою отримання спірної земельної ділянки було не створення фермерського господарства та здійснення відповідної підприємницької діяльності відповідачем-1 одноосібно або з членами родини, а її отримання безкоштовно, за пільговою процедурою в обхід загальному порядку. Тобто засновник фермерського господарства та члени його родини вирішили не повертати земельну ділянку, надану для ведення фермерського господарства, або викуповувати її, а залишити, так би мовити, "в сім`ї" безоплатно, про що свідчить включення членів родини засновника до членів фермерського господарства напередодні прийняття рішення про розпаювання належної йому земельної ділянки між такими членами.

Відповідач-1, заперечуючи проти задоволення позову, доказів того, що мав реальний намір та спроможний вести фермерське господарство, самостійно виробляти (вирощувати) товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією, суду не надав. Навпаки, за матеріалами справи відповідач-1, отримавши земельну ділянку у власність, передав її в оренду Фермерському господарству "Валентина".

Відтак поведінка як засновника фермерського господарства, так і членів його родини не є добросовісною, а спрямована на штучне використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання у власність земель державної (комунальної) власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою.

В силу вимог ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Ознаками вказаного способу захисту є: подається власником або титульним володільцем; стосовно індивідуально визначених речей; зміст позову становить вимога про повернення речі; річ перебуває у володінні іншої особи (відповідача); річ знаходиться у чужому володінні незаконно.

Володіння нерухомим майном може бути підтверджене фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку (відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верхового Суду від 04.07.2018 року у справі № 653/1096/16-ц).

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю). (відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верхового Суду від 14.11.2018 року у справі № 183/1617/16).

Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верхового Суду від 19.01.2021 року у справі № 916/1415/19).

Суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб`єкта і права володіння цим майном (як складової права власності) (відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верхового Суду від 23.11.2021 року у справі № 359/3373/16-ц).

У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем (відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі № 183/1617/16).

Як установлено судом із фактичних обставин справи, наказом Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області від 06.04.2017 року № 17-1032/16-17-СГ затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 4,0084 га, кадастровий номер 5624682700:01:001:1294 у власність відповідачу-1, право власності зареєстроване 11.04.2027 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Крім того в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 09.11.2022 року та внесено запис про право оренди земельної ділянки на підставі договору оренди земельної ділянки від 08.11.2022 року, укладеного між відповідачами.

Заразом процедура передачі земельної ділянки у власність відповідача-1 дотримана не була, відтак останній здійснює правомочності власника щодо неї незаконно.

У свою чергу, право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права (ч. 1 ст. 761 Цивільного кодексу України).

Враховуючи, що суд дійшов висновку про неправомірність набуття відповідачем-1 у власність спірних земельних ділянок, відтак передача її у користування відповідачу-2 є також незаконною.

Беручи до уваги викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги прокурора щодо витребування спірної земельної ділянки у відповідачів є обґрунтованими.

При цьому суд зазначає, що згідно з усталеною практикою господарських судів власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, і для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (такий правовий висновок, зокрема, викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі № 183/1617/16, від 21.08.2019 року у справі № 911/3681/17, від 16.06.2020 року у справі № 372/266/15-ц, від 02.02.2021 року у справі № 925/642/19).

Крім того не є належним способом захисту права або інтересу позивача вимога про скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, оскільки воно вичерпує свою дію в момент цієї реєстрації (такий правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 04.09.2018 року у справі № 915/127/18, від 29.05.2019 року у справі № 367/2022/15-ц, від 05.10.2022 року у справі № 922/1830/19).

Щодо заперечень відповідачів про непропорційне втручання у право власності, то суд зазначає, що втручання держави в право особи на мирне володіння майном у цій справі є виправданим, оскільки воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Легітимною метою втручання у цій справі є публічні інтереси у контролі за раціональним використанням сільськогосподарських земель, які є обмеженим природним ресурсом. З огляду на недобросовісність поведінки у спірних правовідносинах відповідачів втручання у право відповідача-1 на мирне володіння спірною ділянкою та її повернення у володіння власника будуть пропорційними зазначеній легітимній меті і, враховуючи встановлені обставини справи, не становитимуть для відповідача-1 надмірного тягаря, оскільки, зокрема, останній отримав її у власність поза встановленою процедурою, безоплатно, доказів витрачання власних ресурсів (трудових, фінансових тощо) у спірну земельну ділянку суду не надано, натомість фактично за користування нею відповідач-1 отримував орендну плату.

Стосовно інших аргументів, на які посилалися учасники справи та яким не була дана оцінка, то Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справах "Проніна проти України", "Серявін та інші проти України", "Ruiz Torija v. Spain" тощо).

Стосовно підсудності вказаного спору суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про фермерське господарство", ст. 42 Господарського кодексу України фермерське господарство є формою підприємницької діяльності, а надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення власної підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб.

Тобто земельні відносини, які є основою створення та діяльності фермерського господарства, проходять у динаміці два етапи: 1) отримання засновником фермерського господарства права (власності або оренди) на землю як передумова створення фермерського господарства; 2) створення фермерського господарства, внаслідок чого особу засновника заміщує фермерське господарство як землекористувач, який веде господарську діяльність на земельній ділянці.

Цей комплекс відносин є нерозривним, одне не існує без іншого в межах легітимної процедури створення фермерського господарства.

Хоча, як зазначалося, земельна ділянка надається фізичній особі, однак метою надання є подальше створення фермерського господарства як суб`єкта підприємництва (господарювання) з переданням цьому суб`єкту земельної ділянки. Отже, в процесі створення фермерського господарства його засновник має обмежені правомочності щодо землі, оскільки його обов`язком є створення фермерського господарства, що і буде користувачем цієї землі.

У спорах щодо земельних відносин при розмежуванні юрисдикції між цивільними і господарськими судами на першому місці - зміст правовідносин і вже другорядне значення надається суб`єктному складу (фізична чи юридична особа). Адже господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності як за участю юридичних осіб, так і за участю фізичних осіб-підприємців, а в певних випадках і за участю осіб, які не мають статусу суб`єкта господарювання.

Отже, спори щодо користування землями фермерського господарства, у тому числі з центральним органом виконавчої влади, який реалізує політику у сфері земельних відносин, з іншими юридичними особами, мають розглядатися господарськими судами незалежно від того, чи отримувала фізична особа раніше земельну ділянку для створення фермерського господарства і того, чи створила вона це фермерське господарство (відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верхового Суду від 05.10.2022 року у справі № 922/1830/19).

Щодо застосування строків позовної давності суд зазначає наступне.

Європейський Суд з прав людини наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (рішення від 22.10.1996 року у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства" рішення від 20.09.2011 року у справі "ВАТ "Нафтова компанія" Юкос" проти Росії") .

Отже, позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку захистити належне їй цивільне майнове право.

Тобто позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав, а інститут позовної давності має на меті сприяти сталості цивільних відносин (відповідну правову позицію наведено у постановах Верховного Суду від 21.11.2018 року у справі № 910/2974/18, від 15.01.2019 року у справі № 910/296918, від 15.01.2019 року у справі № 910/2972/18, від 07.02.2019 року у справі № 910/2966/18, від 26.02.2019 року у справі № 910/2967/18 та від 21.05.2019 року у справі № 910/15457/17, від 11.11.2019 року у справі № 904/1038/19 тощо).

Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (рішення від 20.12.2007 року у справі "Фінікарідов проти Кіпру").

Відтак застосування інституту позовної давності є одним з інструментів, який забезпечує дотримання принципу юридичної визначеності, тому, вирішуючи питання про застосування позовної давності, суд має повно з`ясувати усі обставини, пов`язані з фактом обізнаності та об`єктивної можливості особи бути обізнаною щодо порушення її прав та законних інтересів, ретельно перевірити доводи учасників справи у цій частині, дослідити та надати належну оцінку наданим ними в обґрунтування своїх вимог та заперечень доказів.

Частиною 1 ст. 261 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому, і в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (аналогічні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 15.05.2020 року у справі № 922/1467/19, від 17.03.2021 року у справі № 922/1017/20, від 30.06.2021 року у справі № 922/3274/19, від 22.05.2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 17.10.2018 року у справі № 362/44/17, від 22.05.2018 року у справі № 469/1203/15-ц, від 05.07.2018 року у справі № 915/826/16, від 23.10.2019 року у справі № 359/6456/15, від 07.11.2018 року у справі № 372/1036/15-ц, від 31.10.2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 20.11.2018 року у справі № 372/2592/15, від 06.06.2018 року у справі № 372/1387/13-ц, від 19.04.2017 року у справі № 405/4999/15-ц).

У застосуванні наведених положень законодавства необхідно враховувати правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 року у справі № 907/50/16, в якій зазначено, що це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (ст. ст. 15, 16, 20 Цивільного кодексу України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права (відповідна правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 року у справі № 907/50/16).

Так прокурор, приймаючи на себе компетенцію представляти інтереси держави у спірних правовідносинах, автоматично приймає на себе обов`язок бути компетентним (обізнаним) в усіх юридично значущих обставинах цих відносин.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники. Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" у ст. 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше (відповідна правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 року у справі № 487/10132/14-ц).

Завершальним етапом процедури безоплатної приватизації земельних ділянок є передання (надання) земельної ділянки у власність, що оформлюється рішенням уповноваженого органу про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, у цій справі - наказ Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області від 06.04.2017 року № 17-1032/16-17-СГ.

Отже, саме від вказаної дати необхідно обраховувати початок перебігу позовної давності, оскільки саме з нею пов`язується незаконне набуття у власність відповідачем-1 спірної земельної ділянки та момент, коли довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Визначаючи початок перебігу позовної давності у цьому спорі, необхідно враховувати, коли про порушене право довідалася або могла довідатися саме держава в особі уповноваженого органу, а не конкретний визначений прокурором позивач (подібна правова позиція викладена у постанові Верховний Суду від 21.08.2019 року у справі № 911/3681/17).

Отже, перебіг позовної давності розпочався 06.04.2017 року і, відповідно, мав закінчитися 06.04.2020 року.

В той час п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України врегульовано, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Отже, за змістом вказаної норми продовження позовної давності пов`язується із встановленням карантину.

У свою чергу, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" установлено з 12.03.2020 на всій території України карантин, який постановами Кабінету Міністрів України неодноразово продовжувався і був скасований 01.07.2023.

Окрім того за п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Отже, перебіг позовної давності у цій справі продовжувався, починаючи з дня введення карантину, а із введенням воєнного стану - зупинився.

У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України" Суд зробив висновок про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави.

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Іліан проти Туреччини" зазначено, що правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

Приписами ч. ч. 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Враховуючи, що перебіг позовної давності у цій справі продовжувався та зупинявся у зв`язку із введенням карантину та воєнного стану, відтак на час розгляду справи позовна давність не спливла, а тому підстави для її застосування відсутні.

Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За результатами з`ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні, і з наданням оцінки всім аргументам учасників справи у їх сукупності та взаємозв`язку, як це передбачено вимогами ст. 75-79, 86 ГПК України, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

В позовній заяві прокурор просить стягнути з відповідачів на користь Рівненської обласної прокуратури понесені витрати на сплату судового збору в розмірі 6 056 грн 00 коп.

В позовній заяві зазначено, що Рівненською обласною прокуратурою сплачено судовий збір в сумі 6 056 грн 00 коп. Також зазначено, що інших витрат, пов`язаних з розглядом даної справи окружною прокуратурою не передбачається.

Як вбачається з матеріалів справи, при поданні даного позову Рівненською обласною прокуратурою було сплачено 6 056 грн 00 коп., що підтверджується платіжною інструкцією від 23 квітня 2024 року № 748.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на зазначене, враховуючи, що позов визнано обґрунтованим судом в повному обсязі, судові витрати у справі по сплаті судового збору в розмірі 6 056 грн 00 коп. покладаються на відповідачів у справі, по 3 028 грн 00 коп. на кожного.

Керуючись ст. ст. 73-79, 91, 123, 129, 202, 222, 233, 236-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Витребувати з володіння ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) та Фермерського господарства "Валентина" (35336, Рівненська обл., с. Кривичі, вул. Рибацька, 14а, код ЄДРПОУ 21085978) у комунальну власність на користь Дядьковицької територіальної громади в особі Дядьковицької сільської ради (35361, Рівненська обл., с. Дядьковичі, вул. Млинівська, 33а, код ЄДРПОУ 04387208) земельну ділянку площею 4,0084 га, кадастровий номер 5624682700:01:001:1294 (реєстраційний номер: 1224517656246).

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Рівненської обласної прокуратури (33028, Рівненська обл., місто Рівне, вул. 16 липня, буд. 52, код ЄДРПОУ 02910077, р/р UA228201720343130001000015371, МФО 820172, код класифікації видатків бюджету 2800, банк: Державна казначейська служба м. Київ) 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп. витрат по оплаті судового збору.

Стягнути з Фермерського господарства "Валентина" (35336, Рівненська обл., с. Кривичі, вул. Рибацька, 14а, код ЄДРПОУ 21085978) на користь Рівненської обласної прокуратури (33028, Рівненська обл., місто Рівне, вул. 16 липня, буд. 52, код ЄДРПОУ 02910077, р/р UA228201720343130001000015371, МФО 820172, код класифікації видатків бюджету 2800, банк: Державна казначейська служба м. Київ) 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп. витрат по оплаті судового збору.

Накази видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 25 липня 2024 року.

Суддя Політика Н.А.