Ухвала

від 23.07.2024 по справі 904/646/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

23 липня 2024 року

м. Київ

cправа № 904/646/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючої), Бенедисюка І.М., Ємця А.А.,

за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,

представників учасників справи:

позивача - Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (далі - ПрАТ "Укренерго", позивач, скаржник) - не з`явився,

відповідача - Акціонерного товариства "ДТЕК Дніпровські електромережі" (далі - Товариство, відповідач) - Козак Т.В. (адвокатка),

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ПрАТ "Укренерго"

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.09.2023 (головуюча - суддя Золотарьова Я.С.) та

постанову Центрального апеляційного господарського суду від 14.03.2024 (головуюча - суддя Коваль Л.А., судді: Мороз В.Ф., Чередко А.Є.)

у справі за позовом ПрАТ "Укренерго"

до Товариства,

про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

1. ПрАТ "Укренерго" звернулося до суду з позовом до Товариства про стягнення заборгованості за договором про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління від 30.05.2019 № 0534-03041 (з подальшими змінами та доповненнями у вигляді додаткових угод), що складається з:

- 396 236 695,40 грн основного боргу,

- 1 905 653,93 грн пені,

- 3 475 160,13 грн 3% річних,

- 20 828 715,10 грн інфляційних втрат.

1.1. Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем зобов`язань щодо оплати послуг, наданих йому позивачем протягом березня - вересня 2022 року за вказаним договором.

2. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 16.05.2023 заяву ПрАТ "Укренерго" про закриття провадження в частині стягнення 396 236 695, 40 грн основного боргу - задоволено. В цій частині провадження у справі закрито.

3. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 20.09.2023 позов задоволено частково.

Клопотання Товариства про зменшення пені задоволено частково.

Стягнуто з відповідача на користь позивача:

- 190 565,40 грн пені,

- 3 475 160,13 грн 3% річних,

- 20 828 715,10 грн інфляційних втрат,

- 393 142,94 грн судового збору.

В іншій частині позову відмовлено.

Клопотання Товариства про відстрочення виконання судового рішення задоволено частково.

Відстрочено виконання рішення суду в частині стягнення з Товариства на користь ПрАТ "Укренерго" пені у розмірі 190 565,40 грн, 3% річних у сумі 3 475 160,13 грн, інфляційні втрати у сумі 20 828 715,10 грн та судовий збір в сумі 393 142,94 грн на дванадцять місяців до 20.09.2024 включно.

4. Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, позивач звернувся до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив оскаржуване рішення скасувати в частині відмови у стягненні пені у розмірі 1 715 088, 53 грн та у частині задоволення клопотання відповідача про відстрочення виконання судового рішення, прийнявши в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги позивача задовольнити у повному обсязі та відмовити у задоволенні клопотання відповідача про відстрочку виконання судового рішення.

5. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 14.03.2024 апеляційну скаргу ПрАТ "Укренерго" залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.09.2023 - без змін.

6. Не погоджуючись з судовими рішеннями, ПрАТ "Укренерго" звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.09.2023 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 14.03.2024 у справі №904/646/23 в частині відмови у стягненні пені у розмірі 1 715 088,53 грн та в частині відстрочення виконання рішення скасувати, постановити в цій частині нове рішення, яким клопотання Товариства про зменшення пені та про відстрочення виконання судового рішення залишити без задоволення, стягнути з відповідача пеню у розмірі 1 905 653,93 грн.

7. Із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) скаржник зазначає про те, що суди попередніх інстанцій:

- неправильно застосували статтю 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статтю 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України);

- не врахували висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18;

- не дослідили, чи є цей випадок винятковим, внаслідок чого дійшли помилкового висновку щодо зменшення розміру пені, який суперечить принципу розумності, справедливості, добросовісності та призводить до зловживання з боку боржника та порушує баланс інтересів сторін;

- не врахували висновків щодо застосування норми права, а саме статті 331 ГПК України у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 21.02.2019 у справі №2-54/08.

8. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.05.2024 для розгляду касаційної скарги у справі № 904/646/23 визначено колегію суддів у складі: головуючої судді - Малашенкової Т.М., суддів Бенедисюка І.М., Ємця А.А.

9. Ухвалою Верховного Суду від 12.06.2024 відкрито касаційне провадження у справі №904/646/23 за касаційною скаргою ПрАТ "Укренерго" на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

10. Товариство у відзиві на касаційну скаргу заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи їх необґрунтованість, і просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

11. Згідно з приписами статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

12. Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

13. Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

14. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

15. Верховний Суд виходить з того, судові рішення в частині стягнення 3% річних, інфляційних втрат та пені у розмірі 190 565,40 грн учасниками справи не оскаржуються та касаційною інстанцією не переглядаються.

16. Дослідивши доводи касаційної скарги, зміст оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі №904/646/23 на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України з огляду на таке.

17. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

18. Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

19. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

20. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

21. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

22. Правовий висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або ряду норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи. Такий висновок міститься в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.11.2020 у справі №753/11009/19, від 27.07.2021 у справі №585/2836/16-ц).

23. Отже, правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду, який обов`язковий для суду та інших суб`єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору.

24. Підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

25. При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

26. Правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, якою передбачено таку підставу касаційного оскарження як застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, поширюється саме на подібні (аналогічні) правовідносини.

27. Що ж до визначення подібних правовідносин за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.

28. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

29. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

30. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

31. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

32. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27.03.2018 у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

33. Як убачається зі змісту касаційної скарги, доводи скаржника узагальнено зводяться, зокрема, до неправильного застосовування судами попередніх інстанцій приписів частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України, а висновки судів попередніх судових інстанцій в частині зменшення розміру штрафних санкцій не відповідають приписам наведених норм та винесені без врахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.

34. Надаючи оцінку наведеним доводам скаржника Верховний Суд виходить з такого.

35. Правовідносини із застосування неустойки (штрафних санкцій) за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, правила її застосування, умови зменшення її розміру врегульовані положеннями ГК України та ЦК України.

36. Так, главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

37. За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

38. Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

39. Відповідно до частини першої статті 230 ГК України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

40. Неустойкою (штрафом, пенею), за статтею 549 ЦК України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частина друга статті 551 ЦК України).

41. За приписами частини першої статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

42. Згідно із частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

43. Статтею 233 ГК України також передбачено, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому належить взяти до уваги ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; а також не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

44. Таким чином, на підставі частини третьої статті 551 ЦК України, частини першої статті 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру.

45. Висновок щодо застосування норм права, а саме статті 551 ЦК України та 233 ГК України, неодноразово послідовно викладався Верховним Судом.

46. Відповідно до усталеної практики Верховного Суду суд, вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін.

47. При цьому, Суд зазначає, що ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (подібний висновок міститься у пункті 67 постанови Верховного Суду від 16.03.2021 у справі №922/266/20).

48. Зокрема, Верховний Суд зазначав, що визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

49. У аспекті порушених у касаційній скарзі питань Суд звертається до правових висновків, викладених у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 911/2269/22.

50. Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 911/2269/22 вказала на те, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 ГК України і частині третій статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України. Такий підхід є усталеним в судовій практиці.

50.1. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 911/2269/22 зазначила, що враховуючи висновок про індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, що виключає формування єдиних (для вирішення спорів про стягнення неустойки) критеріїв та алгоритму визначення підстав для зменшення розміру неустойки та критеріїв для встановлення розміру.

50.2. Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.

50.3. Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

51. Колегія суддів також зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.06.2024 у справі №910/14524/22 звернула увагу на те, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, є правом, а не обов`язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку, за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів. Тому в питаннях підстав для зменшення розміру штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд вирішує це питання на власний розсуд з огляду на конкретні обставини, якими обумовлене таке зменшення.

52. Так, у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №918/116/19, на яку посилається скаржник, за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Комунального підприємства "Здолбунівкомуненергія" Здолбунівської міської ради про стягнення боргу, у тому числі пені, Суд, залишаючи без змін судові рішення про часткове задоволення позову, зазначив таке:

"Господарський суд об`єктивно повинен комплексно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання) тощо.

При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Враховуючи викладене, Суд доходить висновку про те, що зазначені критерії дотримані судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні питання про зменшення пені та обґрунтовано зменшено розмір заявленої до стягнення пені на 50 %, враховуючи, що зменшення розміру штрафних санкцій на 99 % нівелюватиме саме значення пені як відповідальності за порушення грошового зобов`язання, що має на меті захист прав та інтересів кредитора у зв`язку з порушенням його права на своєчасне (відповідно до строків, передбачених договором) отримання грошових коштів за надані ним послуги".

52.1. Колегія суддів установила, що у справі № 918/116/19 у відзиві на позов відповідач просив зменшити розмір пені, яка підлягає стягненню, на 99 % із урахуванням майнового стану. Суди у справі № 918/116/19, дослідивши наведені у клопотанні доводи відповідача, врахували такі обставини: відповідач є комунальним підприємством, створеним для задоволення потреб споживачів в теплопостачанні та змушеним надавати послуги за вартістю, нижчою від її собівартості; сплата штрафних санкцій у повному обсязі стосується не лише майнових інтересів відповідача, а й можливості забезпечувати централізоване теплопостачання установам бюджетної сфери та послуг з теплопостачання м. Здолбунова Рівненської області. Суди також врахували добросовісну поведінку відповідача, його фінансовий стан, неподання позивачем доказів понесення збитків у зв`язку з таким простроченням, тому зменшили розмір заявленої до стягнення пені на 50 %.

53. У постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18, на яку посилається скаржник, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених у постанові Великої Палати Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

53.1. Такого висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла з урахуванням того, що у справі №902/417/18 умовами договору сторони передбачили відповідальність за прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання у вигляді пені та штрафу, збільшили позовну давність за відповідними вимогами, а також умовами пункту 5.5 договору змінили розмір процентної ставки, передбаченої в частині другій статті 625 ЦК України, і встановили її в розмірі 40% від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем та 96% від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев`яноста календарних днів.

53.2. Отже, відповідне зменшення процентів річних Велика Палата Верховного Суду допустила з урахуванням конкретних обставин справи №902/417/18, а саме: встановлення процентів річних на рівні 40% та 96%, і їх явну невідповідність принципу справедливості.

53.3. Під час розгляду справи №902/417/18 Велика Палата Верховного Суду взяла до уваги, що станом на момент звернення з позовом до суду сума заборгованості за договором поставки складала 98 381,92 грн і була повністю сплачена відповідачем після відкриття провадження у справі, тоді як позивач нарахував 40 306,19 грн пені, 30 830,83 грн штрафу, 110 887,30 грн відсотків річних, що разом складає 182 024,32 грн та перевищує майже у два рази суму прострочення.

54. У справі №2-54/08 особа звернулася до суду із заявою про відстрочку виконання вказаного рішення суду, посилаючись на те, що у жовтні 2016 року йому стало відомо про наявність виконавчих листів про стягнення з нього 9 208,50 грн. На думку заявника існують обставини, що ускладнюють виконання рішення суду, а саме: з березня 2015 року він бере участь в антитерористичній операції, захищає державу в секторі «М» міста Маріуполя Донецької області на лінії розмежування в районі села Широкіне; він є учасником бойових дій, зарахований до складу Національної гвардії України; він отримав контузію, у зв`язку з чим проходить тривале лікування; він має на утриманні неповнолітню дитину. Відмовляючи в задоволенні заяви про відстрочку виконання рішення суду, суди виходили з того, що судове рішення не виконується протягом майже 10 років, а обставини, на які посилається боржник в обґрунтування поданої заяви, не є винятковими, тобто такими, що відповідно до закону ускладнюють виконання рішення. Верховний Суд у постанові від 21.02.2019 у справі №2-54/08, на яку також посилається скаржник, зазначив, що відмовляючи в задоволенні заяви про відстрочку виконання рішення суду, місцевий суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, правильно виходив з того, що заявник не довів належними та допустимими доказами обставин, які мають характер особливих або виняткових та які б давали підстави для відстрочки виконання рішення суду відповідно до статті 373 ЦПК України 2004 року. Суд також зазначив, що доводи Особи про те, що він дізнався про існування рішення суду, на підставі якого відкрито виконавче провадження, лише в листопаді 2016 року, є неспроможними, оскільки він був присутнім у судовому засіданні під час ухвалення рішення 27.06.2008. Таким чином, Суд визнав обґрунтованими висновки судів попередніх інстанції про тривале невиконання рішення суду, яке Особою не оскаржувалося та набрало законної сили.

55. У справі №904/646/23, що переглядається, вирішуючи питання про зменшення пені, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний господарський суд, оцінив доводи відповідача та заперечення позивача, вирішив зменшити розмір пені на 90% до 190 565,40 грн. При цьому, суд апеляційної інстанції врахував, що стягнення штрафних санкцій за оскаржуваним судовим рішенням припадає на період воєнних дій та обидві сторони знаходяться у складних умовах ведення господарської діяльності; відповідач є юридичною особою, яка здійснює господарську діяльність на власний ризик, самостійно формує програму діяльності, залучає матеріально-технічні, фінансові та інші види ресурсів з метою одержання прибутку. Проте, безпекова ситуація в регіоні, де знаходяться виробничі потужності відповідача та зазначені відповідачем обставини у сукупності мали певний негативний вплив на виконання зобов`язання відповідачем, що також враховано судом. Суд врахував систематичне погашення боргу відповідачем та його повну оплату у добровільному порядку на момент винесення рішення, проте прийняв до уваги і ті обставини, що прострочення оплати мало місце. Також суд врахував, що розмір пені та його співвідношення з сумою боргу є співмірним, проте є надмірним тягарем для відповідача. Враховуючи економічну ситуацію в країні, специфіку покладених завдань на відповідача, стягнення з підприємства значних сум штрафних санкцій під час воєнного стану може призвести до негативних наслідків для нього. Крім того, колегія суддів також врахувала, що позивачем не доведено понесення збитків у зв`язку з простроченням відповідача чи інших негативних наслідків, а також ті обставини, що імовірні збитки позивача від знецінення грошових коштів за час прострочення відповідача свого зобов`язання достатньою мірою покриті задоволеними до стягнення сумами інфляційних втрат у сумі 20 828 715,10 грн та відсотків річних сумі 3 475 160,13 грн.

55.1. Також суди дійшли висновку про наявність виняткових обставин, які істотно ускладнюють вчасне виконання відповідачем рішення суду та дозволяють задовольнити клопотання відповідача про його відстрочення тривалістю дванадцять місяців з дня його ухвалення до 20.09.2024. Колегія суддів апеляційного суду прийняла до уваги, що діяльність електричної інфраструктури відповідача є надзвичайно важливою для держави, що вбачається на прикладі як минулого, так і поточного років, які характеризуються масованими атаками військовим агресором рф на енергетичні об`єкти країни. За загальнодоступною інформацією з офіційних джерел наміри рф й надалі продовжувати ураження енергетичних об`єктів не змінилися, майбутній опалювальний період прогнозується бути не менш складним за минулий. Необхідність забезпечення безперебійної роботи енергетичної системи відповідача в умовах воєнного стану є очевидною. Станом на 01.08.2023, дебіторська заборгованість клієнтів Відповідача складає 552 605 408, 39 грн, що підтверджується відповідною довідкою. Вказане підтверджується також копію звіту про фінансові результати відповідача за 2022 рік та копію розрахунку отриманого/недоотриманого доходу відповідача за 2022 рік, а також перебуванням на примусовому виконанні в органах Державної виконавчої служби та приватних виконавців відносно боржників 5066 виконавчих проваджень на загальну суму стягнення 500 949 103, 92 грн. Станом на 10.08.2023 відповідач є кредитором у 46 справах про банкрутство боржників на загальну суму 450 341 976, 01 грн. Значну частку споживачів на території здійснення відповідачем ліцензійної діяльності складають державні та комунальні підприємства, які є "хронічними" боржниками, недостатньо платоспроможними та недостатньо фінансованими державою. Суд враховував, що відповідач змушений здійснювати постійну претензійно-позовну роботу зі стягнення заборгованості з цих підприємств. Тобто, що відповідач вчиняє дії для стягнення боргів зі своїх контрагентів та очікує їх задоволення в майбутньому. Також суд враховував, що відповідач просить відстрочити виконання судового рішення предметом стягнення якого є штрафні санкції, а не основне зобов`язання. З огляду на викладене колегія суддів погодилась з висновком суду першої інстанції про наявність виняткових обставин, які істотно ускладнюють вчасне виконання відповідачем рішення суду та дозволяють задовольнити клопотання відповідача про його відстрочення.

56. З урахуванням наведеного вище та доводів касаційної скарги колегія суддів зазначає, що суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані рішення у справі, яка переглядається, дослідивши та оцінивши відповідні аргументи щодо суті спору і докази сторін у відповідності до положень статей 86, 210 ГПК України, встановивши обставини справи щодо наявності підстав для застосування до відповідача штрафних санкцій у зв`язку з порушенням ним договірних зобов`язань та наявності підстав для зменшення суми пені, виходили з мотивів і аргументів, які містяться в оскаржуваних судових рішення, зокрема, відсутності доказів настання негативних наслідків, понесення позивачем збитків саме в результаті порушення відповідачем умов договору, врахувавши при цьому принципи справедливості, добросовісності та розумності тощо.

57. Суд, ураховуючи підстави касаційного оскарження, виходить з того, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 ГК України і частині третій статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України.

58. Верховний Суд також зазначає, що оцінка відповідних обставин, які є підставою для розстрочення (відстрочення) судового рішення, здійснюється у кожному конкретному випадку з урахування унікальних обставин судового спору, а сама лише інтерполяція відповідних висновків суду, зроблених у одній справі на обставини іншої справи - не свідчить про помилковість висновків судів, зроблених під час дослідження обставин конкретної справи.

59. Верховний Суд зауважує, що підставою для відстрочення або розстрочення виконання рішення суду згідно зі статтею 331 ГПК України є виняткові обставини, які ускладнюють або виключають виконання рішення, утруднюють чи унеможливлюють виконання, і питання про розстрочення виконання рішення суду повинно вирішуватися із дотриманням балансу інтересів сторін. Необхідною умовою задоволення заяви про розстрочення виконання рішення суду є з`ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, а тому повинні досліджуватися та оцінюватися доводи та заперечення як позивача, так і відповідача.

60. Відтак, проаналізувавши зміст наведених скаржником постанов Верховного Суду за критеріями подібності, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, з огляду на відмінність фактичних обставин справ, доказової бази і доводів сторін, хоч і за однакового правового регулювання, колегія суддів дійшла висновку про неподібність цих справ за наведеними правовими ознаками зі справою, що переглядається, і тому застосування норм матеріального права за неподібності правовідносин у цих справах не може бути аналогічним, а вказані для порівняння судові рішення Верховного Суду - релевантними до обставин цієї справи.

61. Колегія суддів зазначає, що посилання скаржника на неврахування висновків Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження не можуть бути взяті до уваги судом касаційної інстанції, адже відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми права, а неоднаковими не побідними фактичними обставинами справ, доказами і доводами, які мають юридичне значення.

62. Суд звертає увагу на те, що посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

63. Колегія суддів зазначає, що посилання скаржника на постанови Верховного Суду є необґрунтованими та фактично зводяться до намагання скаржника здійснити переоцінку доказів у справі.

64. Водночас, Верховний Суд зауважує, що суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).

65. Саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення (постанови Верховного Суду від 03.03.2019 у справі №925/74/19; від 02.06.2021 у справі №5023/10655/11 (922/2455/20) та інші), та визначення розміру (відсоткового співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, що вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (постанови Верховного Суду від 05.03.2019 у справі №923/536/18; від 10.04.2019 у справі №905/1005/18; від 06.09.2019 у справі у справі №914/2252/18; від 30.09.2019 у справі №905/1742/18; від 14.07.2021 у справі №916/878/20 та інші).

66. Враховуючи вже усталену та сформовану судову практику щодо критеріїв застосування норм статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України, роль Верховного Суду полягає у з`ясуванні того, чи відповідно до конкретних обставин справи спосіб застосування цих норм та наслідки їх тлумачення є такими, що реалізація (чи навпаки не реалізація) судами першої та апеляційної інстанцій права на зменшення розміру штрафних санкцій очевидно не узгоджується із зазначеним загальним принципом справедливого розгляду, та чи допущено порушення судами норм статей 551 ЦК України, 233 ГК України та 210, 86 ГПК України, а висновки судів не заснованими у відповідності до застосування цих норм права.

67. У цьому контексті необхідно, зокрема, враховувати виконання судами обов`язку щодо мотивування оцінки кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для зменшення пені, а також межі розгляду справи судом касаційної інстанції (постанова Верховного Суду від 05.12.2023 у справі №921/481/22).

68. Колегія суддів вважає, що місцевий та апеляційний господарські суди оцінили подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв`язку у їх сукупності. Суди попередніх інстанцій дали оцінку поданим сторонами доказам у їх сукупності, що відповідає приписам частини другої статті 86 ГПК України.

69. З урахуванням наведеного, встановивши неподібність правовідносин, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі №904/646/23 на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.

70. Інших підстав для перегляду справи у суді касаційної інстанції, крім пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник у касаційній скарзі не наводить.

71. Доводи Товариства, викладені у відзиві, беруться до уваги Касаційним господарським судом у тій частині, яка узгоджується з викладеними у цій ухвалі міркуваннями.

72. Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

73. Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

74. Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

75. Верховний Суд у прийнятті даної ухвали керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

76. У справі ЄСПЛ "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

77. До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

78. Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

79. У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

80. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Керуючись статтями 234, 235, 296, 300, 301 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.09.2023 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 14.03.2024 у справі №904/646/23 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя А. Ємець