Рішення

від 26.07.2024 по справі 240/9554/24

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 липня 2024 року м. Житомир справа № 240/9554/24

категорія 112010203

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Попової О. Г., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області від 11.04.2024 про відмову в призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку згідно зі статтею 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити пенсію із зниженням пенсійного віку на 6 років у відповідності до вимог статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 13.03.2024.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач має статус особи, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи (категорії 3), що підтверджується відповідним посвідченням, а тому, на думку позивача, вона, як потерпілий від Чорнобильської катастрофи, має право на призначення пенсії на пільгових умовах. В подальшому, звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області із заявою про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку. Проте, відповідачем надіслано повідомлення про відмову у призначенні пенсії. Не погоджуючись з таким рішенням органу Пенсійного фонду, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 23.05.2024 позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні).

03.06.2024 через систему "Електронний суд" від Головного управлінням Пенсійного фонду у Запорізькій області подано відзив на позовну заяву, у якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Зазначає, що оскільки позивачем не підтверджено факт проживання або роботи у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 - не менше 3 роки, право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" відсутнє.

12.06.2024 через систему "Електронний суд" від Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог та зазначає, що за доданими документами не зараховано до періоду проживання в зоні гарантованого добровільного відселення період навчанні з 03.12.1987 по 04.12.1987 та з 08.06.1992 по 24.06.1992 в Тернопільському державному педагогічному інституті на денній формі навчання згідно архівної довідки навчального закладу від 04.10.2023 за №191/01, так як м. Тернопіль, відповідно до переліку населених пунктів віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою КМ УРСР від 23.07.1991 за №106, не відноситься до зон радіоактивного забруднення.

У відповідності до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами із прийняттям рішення відповідно до ч.5 ст.250 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що згідно посвідчення серії НОМЕР_1 від 30.12.1992 позивачка має статус громадянки, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи (категорія 3).

Як свідчить копія паспорта, позивачу станом на 04.04.2024 (на момент звернення з відповідною заявою) виповнилося 54 років, що і слугувало підставою для звернення до управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

З урахуванням принципу екстериторіальності, заяву позивача про призначення пенсії розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України у Запорізькій області та 11.04.2024 прийнято рішення №063550005888 про відмову у призначенні пенсії.

В зазначеному рішенні вказано, що станом на 1 січня 1993 року заявниця прожила та відпрацювала у зоні гарантованого добровільного відселення 2 роки 02 місяці 03 дні. Страховий стаж особи становить 35 років 02 місяці 25 днів. Результати розгляду документів, доданих до заяви: за доданими документами до страхового стажу зараховано всі періоди. На дату звернення особа працює. Враховуючи вищезазначене прийнято рішення відмовити ОСОБА_1 у призначенні дострокової пенсії за віком з урахуванням положень 2 статті 55 Закону №796, оскільки станом на 1 січня 1993 року факт проживання та роботи заявника в зоні гарантованого добровільного відселення складає менше 3 років, що не дає право на призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку.

Листом від 15.04.2024 за №0600-0216-8/45684 ГУ ПФУ в Житомирській області повідомило позивача про зміст рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області.

Вважаючи вказану відмову протиправною та такою, що порушує право позивача на призначення пенсії на пільгових умовах, остання звернулася до суду з вказаним позовом за захистом порушених прав.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Законом України, що визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом, є Закон "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі Закон №1058-IV в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника (частина перша статті 9 Закону №1058-IV).

Як визначено частиною першою статті 26 Закону №1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 років.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон №796-ХІІ).

Згідно з частиною 1 статті 55 Закону №796-ХІІ, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Пунктом 5 частини 2статті 55 Закону №796-ХІІ передбачено, зокрема, що потерпілі від Чорнобильської катастрофи - особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.

При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Частиною третьою статті 55 Закону № 796-XII прямо передбачено, що призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону.

Згідно з пунктом 13 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV, у разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до Законів України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та цього Закону, призначається одна пенсія за її вибором. Порядок фінансування цих пенсій встановлюється відповідними законами.

Системний аналіз зазначених правових норм вказує на те, що призначення та виплата пенсій особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, провадиться, у разі вибору цих осіб, згідно з нормами Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" і з урахуванням додаткових пільг, встановлених Законом № 796-XII.

Як вже зазначено судом вище, рішенням №063550005888 від 11.04.2024 Головним управлінням Пенсійного фонду України у Запорізькій області відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, оскільки станом на 1 січня 1993 року факт проживання та роботи заявника в зоні гарантованого добровільного відселення складає менше 3 років, що не дає право на призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку.

Оцінюючи обґрунтованість тверджень позивача щодо наявності у нього права на призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку, суд враховує, що згідно з підпунктом 7 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 (далі Порядок №22-1), документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, зокрема, потерпілим від Чорнобильської катастрофи: документи про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видані органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями), або довідка про евакуацію із зони відчуження у 1986 році, видана Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи").

Статтею 65 Закону №796-ХІІ визначено, що потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України (ч. 1). Видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій (ч. 4).

Позивачем до позовної заяви додано посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) серії НОМЕР_1 , виданого 30.12.1992 Житомирською обласною державною адміністрацією, відповідно до якого пред`явник посвідчення має право на пільги і компенсації, встановлені Законом №796-ХІІ.

У відповідності до пункту 2 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2018 №551 (чинного на момент виникнення спірних правовідносин, далі Порядок №551) посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими Законом України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, іншими актами законодавства.

За змістом абзацу 6 Порядку №551 потерпілим від Чорнобильської катастрофи (не віднесеним до категорії 2), які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які станом на 1 січня 1993 р. прожили в зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій, і таким, що постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а в зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, віднесеним до категорії 3, видаються посвідчення Потерпілий від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) серії Б зеленого кольору.

Зазначене кореспондується зі змістом частини третьої статті 65 Закону №796-ХІІ, згідно з якою посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.

Різного роду довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.

Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 31.10.2019 у справі №212/12245/13-а (№К/9901/1087/18), які є обов`язковими для врахування судами в силу вимог ч.5 ст.242 КАС України.

Таким чином, Законом № 796-ХІІ та Порядком № 501 чітко визначено, що саме посвідчення відповідної категорії є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, визначеними Законом для такої категорії.

За наведених обставин, суд дійшов висновку, що наявність у позивача посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) серії НОМЕР_1 , виданого 30.12.1992, підтверджує той факт, що позивач з моменту аварії на ЧАЕС та станом на 1 січня 1993 року постійно проживала у зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років, що дає їй право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку.

Зазначене посвідчення недійсним не визнавалось, статус позивачки як потерпілого від Чорнобильської катастрофи не оспорюється; доказів фактичного проживання або реєстрації місця проживання позивачки в іншому місті, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, суду не надав.

В свою чергу, із матеріалів справи встановлено, що позивачка у період з 26.04.1986 по 04.12.1987 та з 08.06.1992 по 19.12.1994 постійно проживала в селі Піщаниця, Коростенського (Овруцького) району, Житомирської області, що підтверджується довідкою виданою Овруцькою міською радою від 18.12.2023 за №11-851.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106 с. Піщаниця Коростенського (Овруцького) району Житомирської області відносяться до III зони гарантованого добровільного відселення.

Відповідно до постанови КМУ №807-IX від 17.07.2020 року територія ліквідованого Овруцького району увійшла до Коростенського району Житомирської області.

При цьому, щодо не зарахування до періоду проживання на територіях радіоактивного забруднення період навчання в Тернопільському державному педагогічному інституті на денній формі навчання, суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази постійного проживання позивачки на території м. Тернопіль у період, зокрема, з 03.12.1987 по 04.12.1987 та з 08.06.1992 по 24.06.1992 (період навчання на деннону відділенні), а тому доводи відповідачів про те, що в цей період (частину такого періоду) позивачка, навчаючись в м. Тернопіль, проживала в такому населеному пункті, територія якого не відноситься до зони гарантованого добровільного відселення, є лише його припущенням.

Твердження відповідачів про те, що ОСОБА_1 у період з 03.12.1987 по 04.12.1987 та з 08.06.1992 по 24.06.1992 навчалась в навчальному закладі, який знаходиться в населеному пункті, що не відноситься до зони посиленого радіологічного контролю, не спростовують факту проживання позивача у цей період у с. Піщаниця Коростенського (Олевського) району Житомирської області, оскільки обставини, що студенти денних навчальних закладів щотижня, на вихідні дні, а також на канікули (загальна тривалість яких є щонайменше три місяці упродовж навчального року) приїжджають додому - за місцем проживання батьків, є загальновідомими та не потребують доказування.

Відповідно до ч. 3 та ч. 4 ст. 15 Закону №796-ХІІ підставами для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.

Тобто, факт проживання особи на території зони гарантованого добровільного відселення засвідчує довідка органу державної влади чи органу місцевого самоврядування.

В матеріалах справи відсутні докази визнання вказаних довідок органу місцевого самоврядування недійсними. Отже у суду відсутні сумніви щодо достовірності вказаної інформації.

Така позиція суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 27.03.2019 у справі №569/7589/17, від 10.04.2019 у справі №162/760/17 та постановах Верховного Суду від 06.05.2020 у справі №381/3359/17, від 26.07.2023 у справі №460/2589/20.

З положень статті 55 Закону №796-XII встановлено, що умовами надання пенсії за віком позивачу із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування є: наявність відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу; постійне проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року не менше 3 років; досягнення необхідного віку для призначення пенсії згідно статті 55 Закону №796-XII. Початкова величина зниження пенсійного віку (на три роки) встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Відповідачем не заперечується та не ставилось під сумнів, що у позивача наявний страховий стаж необхідний для призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII .

Таким чином, ОСОБА_1 станом на 01.01.1993 постійно проживав в зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років.

Враховуючи висновки Верховного Суду у відповідності до вимог ч.5 ст.242 КАС України, а також зважаючи на вказані обставини, суд вважає за необхідне визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області в призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", викладену в рішенні №063550005888 від 11.04.2024.

Стосовно позовних вимог про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити пенсію за віком на пільгових умовах з дня звернення, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно із ч. 3 ст. 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Оскільки саме відповідач наділений повноваженнями щодо розрахунку стажу, віку та призначення пенсії, з метою ефективного захисту права позивача на належне пенсійне забезпечення, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги частково шляхом зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, як територіальний орган Пенсійного фонду України на території якого зареєстроване місце проживання позивача, зарахувати до періоду проживання на територіях радіоактивного забруднення період навчання з 03.12.1987 по 04.12.1987 та з 08.06.1992 по 24.06.1992 в Тернопільському державному педагогічному інституті та повторно розглянути заяву позивача від 04.04.2024 про призначення пенсії за віком та прийняти відповідне рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Оскільки судом обрано інший спосіб захисту порушеного права ніж просив позивач, в цій частині позову суд відмовляє.

Згідно із ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не доведено правомірність свого рішення, а тому позовні вимоги слід задовольнити частково.

Питання відшкодування судового збору вирішується на підставі положень ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Ольжича, буд. 7, м. Житомир, Житомирська обл., Житомирський р-н, 10003. РНОКПП/ЄДРПОУ: 13559341), Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (просп. Соборний, 158Б, м. Запоріжжя, Запорізька обл., Запорізький р-н, 69005. РНОКПП/ЄДРПОУ: 20490012), про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області №063550005888 від 11.04.2024 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати до періоду проживання на територіях радіоактивного забруднення період навчання з 03.12.1987 по 04.12.1987 та з 08.06.1992 по 24.06.1992 в Тернопільському державному педагогічному інституті та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.04.2024 про призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області на користь ОСОБА_1 документально підтверджені судові витрати у сумі 605 (шістсот п`ять) гривень 60 копійок.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.Г. Попова

26 липня 2024 р.