Ухвала

від 25.07.2024 по справі 140/3116/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про залишення апеляційної скарги без руху

25 липня 2024 рокуЛьвівСправа № 140/3116/19 пров. № А/857/16449/24

Суддя Восьмого апеляційного адміністративного суду Сеник Р. П., перевіривши апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 18 січня 2024 року у справі № 140/3116/19 за адміністративним позовом Виробничо-комерційного приватного підприємства "Агропромтехцентр" до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання дії та бездіяльності протиправними,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 18 січня 2024 року задоволено повністю адміністративний позов Виробничо-комерційного приватного підприємства "Агропромтехцентр" до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання дії та бездіяльності протиправними.

Не погодившись із прийнятим рішенням, Головне управління ДПС у Волинській області подало апеляційну скаргу.

Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження:

на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;

на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Із матеріалів справи слідує, що оскаржене судове рішення проголошено 18 січня 2024 року, повне судове рішення складено26 січня 2024 року.

Апеляційну скаргу подано 27 червня 2024 року, тобто з пропуском строку на апеляційне оскарження.

Згідно з частиною третьою статті 298 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга залишається без руху у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 295 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

Скаржником подано клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження, яке обґрунтоване тим, що ГУДПС у Волинській області невідкладно, одразу після отримання ухвали про повернення апеляційної скарги, звертається до Восьмого апеляційного адміністративного суду з повторною апеляційною скаргою. Звертає увагу суду, що первинна апеляційна скарга була подана в межах строку на апеляційне оскарження, а також просить врахувати поведінку контролюючого органу під час звернення до суду: ГУ ДПС у Волинській області були усунені недоліки, здійснена сплата судового збору, а повторне звернення до суду відбулось без зволікань, що свідчить про активний намір оскаржити судове рішення.

За пунктом 3 частини 1 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, рівність усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом віднесено до принципів здійснення правосуддя в адміністративних судах, зміст якого розкриває стаття 10 цього Кодексу, частинами 1, 2 якої встановлено, що усі учасники адміністративного процесу є рівними перед законом і судом. Не може бути привілеїв чи обмежень прав учасників адміністративного процесу за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Статтею 44 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено обов`язок осіб, які беруть участь у справі (учасників справи), добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, зокрема, щодо сплати судового збору.

Наведеними положеннями Кодексу адміністративного судочинства України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасника справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у нього прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом.

Такими процесуальними обов`язками учасників справи визначено, окрім іншого, дотримання строку на апеляційне оскарження судових рішень, а також виконання встановлених законом вимог щодо оформлення апеляційної скарги, зокрема, надання документу про сплату судового збору, у тому числі, на підставі ухвали суду апеляційної інстанції про залишення скарги без руху.

Таким чином, апелянт, маючи намір добросовісної реалізації належного йому права на апеляційний перегляд справи, повинен забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону і суду, зокрема, стосовно строку подання апеляційної скарги, її форми та змісту, у тому числі щодо надання документа про сплату судового збору, для чого повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати усі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.

Це стосується і скаржника, який, маючи однаковий обсяг процесуальних прав та обов`язків поряд з іншими учасниками справи, діє як суб`єкт владних повноважень, є бюджетною установою, фінансування якої здійснюється з Державного бюджету України, у тому числі щодо видатків на сплату судового збору.

відповідно до частини 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пункті 39 справи "Устименко проти України", принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представити свою справу за таких умов, які не ставлять його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Кожній стороні повинна бути надана можливість знати про зауваження або докази, надані іншою стороною, включаючи апеляційну скаргу, та надати власні зауваження з цього приводу.

У пунктах 46, 47 цього ж Рішення ЄСПЛ вказує на те, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії"). Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (див. рішення у справі "Пономарьов проти України").

Також, у пункті 74 Рішення у справі "Лелас проти Хорватії" і пункті 70 Рішення у справі "Рисовський проти України" ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування" та пояснив його практичне значення, зокрема, зазначивши, що держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов`язків. Іншими словами, ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу. Принцип "належного урядування" передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).

До того ж, підстави пропуску строку апеляційного оскарження можуть бути визнані поважними, а строк поновлено лише у разі, якщо вони пов`язані з дійсно непереборними та об`єктивними перешкодами, істотними труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений процесуальним законом строк подання апеляційної скарги.

Невиконання податковим органом своїх зобов`язань з третіми особами не повинно впливати на можливість неухильного виконання останнім вимог Кодексу адміністративного судочинства України щодо оформлення апеляційної скарги та дотримання строку апеляційного оскарження, що, у свою чергу, не може ставитись в залежність від правовідносин, у які податковий орган вступає в інших сферах його діяльності, оскільки ці фактори не є взаємопов`язаними. Обставини зазначені апелянтом як поважні, самі по собі, не можуть свідчить про вжиттям апелянтом всіх дій для виконання останнім вимог Кодексу адміністративного судочинства України.

Також, матеріали справи взагалі не містять доказів наявності у апелянта у цей період кошторису, проекту кошторису, тимчасового індивідуального кошторису або тимчасового розпису бюджету, які б свідчили про здійснення апелянтом видатків бюджету, передбачені для сплати судового збору. Крім того, апелянт мав право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору. Суд зазначає, що зазначені посилання апелянта не повинні впливати на можливість неухильного виконання останнім вимог Кодексу адміністративного судочинства України щодо оформлення апеляційної скарги та дотримання строку апеляційного оскарження.

Оскільки вказані підстави не свідчать про поважність причин пропуску строку апеляційного оскарження, вважаю, що апеляційну скаргу слід залишити без руху, надавши термін для усунення недоліку.

Вказаний недолік апеляційної скарги повинен бути усунутий шляхом надіслання на адресу Восьмого апеляційного адміністративного суду клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження із наведенням інших підстав для його поновлення.

При цьому, особі, яка подає апеляційну скаргу, слід роз`яснити, що відповідно до пункту 4 частини першої статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України в разі, якщо заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження не буде подано в зазначений строк, або наведені нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження.

Керуючись статтями 295, 298, 299 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Визнати неповажними підстави для поновлення строку апеляційного оскарження, наведені в клопотанні Головного управління ДПС у Волинській області від 27.06.2024.

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 18 січня 2024 року у справі № 140/3116/19 за адміністративним позовом Виробничо-комерційного приватного підприємства "Агропромтехцентр" до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання дії та бездіяльності протиправними - залишити без руху.

Встановити Головному управлінню ДПС у Волинській області десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліку апеляційної скарги шляхом подання клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження із зазначенням інших поважних підстав для поновлення строку з відповідними обґрунтуваннями та доказами причин пропуску такого строку.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та оскарженню не підлягає.

СуддяР. П. Сеник