Рішення

від 19.07.2024 по справі 916/856/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

5119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" липня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/856/24

Господарський суд Одеської області

У складі судді Желєзної С.П.

Секретаря судових засідань Босової Ю.С.

За участю представників сторін:

Від прокурора: Масюрко Г.А. на підставі ордеру;

Від позивача: Явченко Д.В. в порядку самопредставництва;

Від відповідача: Воронков В.О. на підставі ордеру;

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом заступника керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеса в інтересах держави в особі Одеської міської ради до громадської організації Добрі справи про витребування нерухомого майна з незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси (далі по тексту прокурор) звернувся до господарського суду з позовною заявою в інтересах держави в особі Одеської міської ради до громадської організації Добрі справи (далі по тексту ГО Добрі справи) про витребування з незаконного володіння відповідача нежитлового приміщення № 508, за адресою: м. Одеса, вулиця Пушкінська, будинок, 2, загальною площею 462,8 кв. м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1600083951101) на користь територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради.

В обґрунтування заявлених позовних вимог прокурор вказує, що за територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради на підставі свідоцтва серії САЕ № 670850 від 24.09.2012 було зареєстровано право власності на нежитлове приміщення № 507, загальною площею 30,5 кв. м., яке розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Пушкінська, 2. Вказане майно було відчужено на користь ГО Добрі справи на підставі договору купівлі-продажу № 2895 від 05.12.2016.

Проте, в подальшому ТОВ «Профпроект» було видано відповідачу довідку №336258 від 19.06.2018 про технічну інвентаризацію приміщення, згідно якої площа приміщення № 507 складає 497, 6 кв.м. На підставі вказаної довідки, а також технічного паспорту, згідно якого нежитлове приміщення № 507 вже складалось з двох приміщень, які розташовані на різних поверхах (на першому поверсі та окремо на мансардному поверсі будинку), 13.07.2018 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно були внесені зміни щодо площі приміщення № 507, а саме: загальну площу 30,5 кв. м змінено на 497,6 кв. м.

В подальшому вказаний об`єкт був поділений на два об`єкти: приміщення № 507 загальною площею 34,8 кв. м та нежитлові приміщення № 508 загальною площею 462,8 кв. м., із внесенням відповідних записів до державного реєстру. Підставою для державної реєстрації права власності за відповідачем на приміщення №508 став висновок та технічний паспорт.

Крім того, у поданій до суду позовній заяві прокурор стверджує, що приміщення №508, яке розташоване на мансардному поверсі триповерхового будинку належить на праві комунальної власності територіальній громаді м. Одеси в особі Одеської міської ради згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 311 від 05.11.1991 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)», рішенням Одеської обласної ради народних депутатів № 266-ХХІ від 25.11.1991 та актом приймання-передачі державного майна в комунальну власність міста Одеси по галузі житлово-комунальне господарство від 18.02.1992.

Таким чином, за переконанням прокурора, правові підстави для реєстрації права власності за ГО Добрі справи на нежитлове приміщення № 508, за адресою: м. Одеса, вулиця Пушкінська, будинок, 2, загальною площею 462,8 кв. м., були відсутні.

Ухвалою від 04.03.2024 заява прокурора про вжиття заходів забезпечення позову була задоволена шляхом накладення арешту на нерухоме майно - нежитлове приміщення № 508, загальною площею 462,8 кв.м, розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Пушкінська, 2, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1600083951101.

Ухвалою від 06.03.2024 дана справа була призначена до розгляду за правилами загального позовного провадження.

09.04.2024 до суду від ГО Добрі справи надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач повністю заперечує проти задоволення заявленого прокурором позову. ГО Добрі справи не визнає себе власником спірного приміщення, оскільки, як стверджує відповідач, право власності на спірне приміщення було зареєстровано на користь ГО невідомими особами.. Разом з тим, державним реєстратором було відмовлено ГО «Добрі справи» в реєстрації припинення права власності на нерухоме майно через наявність в реєстрі арешту, накладеного на приміщення ухвалою слідчого судді по справі № 947/8399/21 у межах кримінального провадження.

При цьому, ГО Добрі справи вказує, що спірне приміщення за своїм статусом є допоміжним приміщенням (горищем), а відтак не може бути сформоване як окремий об`єкт нерухомості, оскільки воно перебуває у спільній сумісній власності співвласників багатоквартирного будинку. Наведене, за переконанням відповідача, свідчить про неможливість переходу у комунальну власність територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради спірного об`єкта, а, отже, права та інтереси позивача - Одеської міської ради, порушені не були, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

17.04.2024 до суду від прокурора надійшла відповідь на відзив, згідно якої прокурор наполягає на правомірності заявленого позову. Прокурор наголошує, що спірне приміщення відповідно до акта приймання-передачі державного майна в комунальну власність міста Одеси по галузі житлово-комунальне господарство від 18.02.1992 перейшло у комунальну власність територіальної громади, докази відмови позивача від права власності в матеріалах справи відсутні. Крім того, прокурор стверджує, що спірне приміщення не може бути допоміжним, оскільки за своїм функціональним призначенням є нежитловим (самостійним об`єктом нерухомого майна).

09.05.2024 до суду від ГО Добрі справи надійшли заперечення на відповідь на відзив, згідно яких відповідач наполягає на необґрунтованості доводів прокурора щодо статусу спірного об`єкта, а також про відсутність доказів на підтвердження належності об`єкта до комунальної власності територіальної громади.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення учасників судового процесу, господарський суд встановив наступне.

25.12.1984 виконавчим комітетом Одеської обласної ради народних депутатів УРСР було прийнято рішення № 652, яким було взято під охорону як пам`ятку місцевого значення, зокрема, будинок, побудований у 1835 році за проектом архітектора Боффо Ф.К., у якому протягом 1855-1856 жив Аксаков І. С. та у 1920 році - Сосюра В.М. Вказаний об`єкт розташований у АДРЕСА_1 .

15.08.1985 виконавчим комітетом Одеської обласної ради народних депутатів УРСР було прийнято рішення №480, відповідно до якого будівля у м. Одеса по вул. Пушкінська, 2/ріг Ланжеронівської (Ласточкіна) була прийнята під охорону держави як пам`ятка архітектури місцевого значення.

24.09.2012 виконавчим комітетом Одеської міської ради було видано свідоцтво про право власності не нежитлове приміщення першого поверху №507, згідно якого об`єкт площею 30,5 кв. м. належить на праві комунальної власності територіальній громаді м. Одеса в особі Одеської міської ради. Свідоцтво видано на підставі рішення виконавчого комітету Одеської міської ради №355 від 29.08.2012.

05.12.2016 між Одеською міською радою та ГО Добрі справи було укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу, за умовами якого рада відчужила на користь відповідача індивідуально визначене майно комунальної власності у вигляді нежитлового приміщення першого поверху, що розташоване за адресою: місто Одеса, вул. Пушкінська, будинок 2 (два), прим. № 507 (п`ятсот сім), які в цілому складаються з приміщення літ. «А», площа яких становить 30,5 кв.м. До вказаного договору сторонами було також підписано акт приймання-передачі майна від 05.12.2016.

05.12.2016 за ГО Добрі справи було зареєстровано право власності на нежитлове приміщення № 507, за адресою: м. Одеса, вулиця Пушкінська, будинок 2, загальною площею 30,5 кв. м., що підтверджується відомостями з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна 359310207 від 20.12.2023. Підставою для державної реєстрації права власності на приміщення № 507 в реєстрі було вказано договір купівлі-продажу від 05.12.2016, укладений між Одеською міською радою та відповідачем.

19.06.2018 ТОВ "Профпроект" було видано ГО Добрі справи довідку №336258, згідно якої загальна площа приміщення складає 497,6 кв.м.

12.07.2018 ТОВ "Профпроект" було видано ГО Добрі справи висновок №116779 про технічну можливість поділу об`єкта нерухомого майна за адресою: м. Одеса, вулиця Пушкінська, будинок 2, приміщення №507, на два окремі об`єкти: приміщення №507 площею 34,8 кв. м. та приміщення №508 площею 462,8 кв. м. Крім того, 12.07.2018 ТОВ "Профпроект" за замовленням відповідача було складено технічний паспорт на нежитлові приміщення №508.

13.07.2018 до реєстру було внесено запис, згідно якого площа приміщення № 507, за адресою: м. Одеса, вулиця Пушкінська, будинок 2, була змінена з 30,5 кв. м. на 497,6 кв. м. При цьому, 13.07.2018 розділ щодо вказаного об`єкту був закритий у зв`язку з поділом об`єкта нерухомого майна.

13.07.2018 за ГО Добрі справи було зареєстровано право власності на нежитлове приміщення № 507, за адресою: м. Одеса, вулиця Пушкінська, будинок 2, загальною площею 34,8 кв. м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1600066151101), що підтверджується довідкою №359310207 від 20.12.2023. Підставою для державної реєстрації права власності на приміщення № 507 став висновок №116779 від 12.07.2018 та технічний паспорт від 12.07.2018, видані ТОВ "Профпроект".

13.07.2018 за ГО Добрі справи також було зареєстровано право власності на нежитлове приміщення № 508, за адресою: м. Одеса, вулиця Пушкінська, будинок 2, загальною площею 462,8 кв. м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1600083951101), що підтверджується довідкою №359310921 від 20.12.2023. Підставою для державної реєстрації права власності на приміщення № 508 став висновок №116779 від 12.07.2018 та технічний паспорт, виданий ТОВ «Профпроект». В подальшому технічний паспорт, виданий ТОВ «Профпроект», був видалений та доданий технічний паспорт, виданий «Пром-строй лтд». На вказаний об`єкт було накладено арешт згідно з ухвалою слідчого судді від 18.03.2021 по справі №947/8399/21.

15.09.2021 директором ГО Добрі справи було підписано нотаріально посвідчену заяву, згідно якої ГО Добрі справи на підставі рішення учасника № 14/09/21 від 14.09.2021 та відповідно до статті 347 ЦК України відмовляється від права власності на нерухоме майно за адресою: місто Одеса, вулиця Пушкінська, будинок 2, приміщення №508, загальною площею 462.8 кв. м.

24.09.2021 державним реєстратором було прийнято рішення №60575248 про відмову у державній реєстрації припинення права власності за заявою ГО Добрі справи з огляду на наявність зареєстрованих обтяжень речового права на нерухоме майно.

10.01.2023 в Єдиному реєстрі досудових розслідувань було зареєстровано відомості про кримінальне провадження №12023160000000021 за фактом заволодіння шахрайським шляхом приміщенням мансарди за адресою: м. Одеса, вул. Пушкінська, 2. Дозвіл на розголошення інформації у зазначеному кримінальному провадженні та використання документів провадження був наданий Приморській окружній прокуратурі м. Одеси прокурором відділу Одеської обласної прокуратури.

25.07.2023 слідчим у рамках матеріалів кримінального провадження №12023160000000021 було складено протокол огляду нежитлового приміщення площею 462,8 кв. м. по вул. Пушкінська, 2, у м. Одеса. До вказаного протоколу суду також було надано знімки екрана, зроблені в ході перегляду відеозапису проведеного огляду від 25.07.2023.

Листом №2640/03.01.-10 від 04.08.2023 КП «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради у відповідь на запит слідчого було повідомлено, що за результатами проведеного 25.07.2023 огляду встановлено, що площа приміщення №508, за адресою: м. Одеса, вулиця Пушкінська, будинок 2, становить 460,7 кв. м.

10.10.2023 судовим експертом Одеський науково-дослідний інститут судових експертиз було складено висновок судової оціночно-будівельної експертизи № 23-2991, відповідно до якого ринкова вартість об`єкта нерухомого майна (реєстраційний номер 1600083951101), а саме нежитлового приміщення № 508, що розташоване на мансардному поверсі трьохповерхового будинку за адресою: м. Одеса, вул. Пушкінська. 2, загальною площею 462,8 кв. м., становить 4 976 488,00 грн.

Відповідно до протоколу допиту представника потерпілого від 09.11.2023 Одеська міська рада вважає, що у власність територіальної громади м. Одеси перейшов весь житловий та нежитловий фонд м. Одеси, у тому числі і нежитлове приміщення мансарди за адресою: м. Одеса, вул. Пушкінська, 2, загальною площею, 462,8 кв.м., приміщення №508.

Листом №10-10-05252 від 27.12.2023 Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях у відповідь на запит прокуратури було повідомлено, що автоматизованою системою, яка містить відомості про державне майно, є Єдиний реєстр об`єктів державної власності, розпорядником якого визначено Фонд державного майна України. Проте, на обліку та у сфері управління Регіонального відділення державне майно за адресою: м. Одеса, вул. Пушкінська, 2, не перебуває.

Листом №01-15/346п від 02.01.2024 Департаментом архітектури та містобудування Одеської міської ради у відповідь на запит прокуратури було повідомлено, що за інформацією архіву та відділу загального листування Департаменту, дані щодо видачі містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки або будівельною паспорту за адресою: м. Одеса, вул. Пушкінська, 2, нежитлові приміщення №507, №508, в Департаменті відсутні.

Листом №01-6/344-пр від 10.01.2024 Управлінням державного архітектурно- будівельного контролю Одеської міської ради у відповідь на запит прокуратури було повідомлено, що в Реєстрі будівельної діяльності відсутня інформація щодо видачі документів дозвільного/декларативного характеру щодо об`єктів за адресою: м. Одеса, Приморський район, вул. Пушкінська, 2, нежитлові приміщення № № 507, 508.

15.05.2024 судовим експертом було складено висновок будівельно-технічної експертизи №007/24 за заявою сторони захисту адвоката Сніткіна В.В. по кримінальному провадженню, внесеному до ЄРДР за № 12023160000000021 від 10.01.2023, відповідно до якого:

1) у приміщенні загальною площею 462,8 кв.м., яке розташоване на горищі багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_1 , проходять загальнобудинкові системи інженерних комунікацій, а саме загальнобудинкові мережі теплопостачання та виходить фанова каналізаційна труба зазначеного житлового будинку, тобто за своїм функціональним призначенням використовуються як допоміжні приміщення.

2) приміщення загальною площею 462,8 кв.м., яке розташоване на горищі багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_1 , відноситься до допоміжних приміщень зазначеного житлового будинку, так як у вказаному приміщенні проходять загальнобудинкові інженерні комунікації системи теплопостачання та виходить фанова каналізаційна труба будинку.

Вирішуючи питання про правомірність та обґрунтованість заявлених в межах даної справи позовних вимог, суд виходить із наступного.

Згідно з ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Варто зауважити, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, у зв`язку з чим, суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підстав позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

При цьому, особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) від 04.11.1950р. передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з ч. 1 ст. 316, ч. ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 386 ЦК України передбачено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Предметом заявленого прокурором в інтересах Одеської міської ради позову до ГО Добрі справи є вимоги про витребування з незаконного володіння відповідача нежитлового приміщення № 508, за адресою: м. Одеса, вулиця Пушкінська, будинок 2, загальною площею 462,8 кв. м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1600083951101). При цьому, прокурор стверджує, що спірний об`єкт належить на праві власності комунальної власності територіальній громаді м. Одеси в особі Одеської міської ради, яка не відмовлялась від належного їй права. Крім того, прокурор стверджує, що спірний об`єкт є самостійним об`єктом нерухомого майна та може бути витребуваний на користь позивача.

Зміст права власності полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном (ст. 317 ЦК України).

Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст. 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його в особи, яка не мала права відчужувати це майно.Право власника витребувати своє майно у всіх випадках і без будь-яких обмежень при володінні цим майном набувачем без правових підстав, тобто недобросовісним набувачем, передбачено статтею 387 ЦК України, а право власника витребувати своє майно від добросовісного набувача передбачено у статті 388 ЦК України і є обмеженим.

Враховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18; пункт 90)).

Цей фактичний стан володіння слід відрізняти від права володіння, яке належить власникові (частина перша статті 317 ЦК України) незалежно від того, є він фактичним володільцем майна, чи ні. Тому власник не втрачає права володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо останньою не було набуто право власності. Натомість ця особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем останнього, але не набуває право володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчує державна реєстрація права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Тоді як право володіння, якщо воно існує, неправомірним (незаконним) бути не може (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21; пункти 65-67); від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (провадження № 14-91цс20; пункт 92)).

Пунктом 1 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" установлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави. Сама державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18)).

Заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа (п. 65 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).

Враховуючи викладене вище, господарський суд доходить висновку, що власник майна, який набув майно у власність на підставі передбачених законом підстав, не втрачає право володіння у випадку державної реєстрації права власності на майно за іншою особою.

У поданій до суду позовній заяві прокурор стверджує, що власником спірного майна є територіальна громада м. Одеси в особі Одеської міської ради, а, отже, саме рада має право витребувати майно на свою користь. Враховуючи заперечення ГО Добрі справи проти позиції прокурора, суд вважає за необхідне надати правову оцінку доводам прокурора у названій частині, оскільки дослідження вказаної обставини має істотне значення для вирішення даного спору.

До 1991 року законодавство не розрізняло загальнодержавну (республіканську) та комунальну власність. З розпадом СРСР та створенням українського національного законодавства постало питання розмежування державного і комунального майна.

15.04.1991 введено в дію Закон УРСР «Про власність», яким розмежовано державну та комунальну власність. Статтею 31 цього Закону було встановлено, що до державної власності в Українській РСР належать загальнодержавна (республіканська) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність). Частиною першою статті 35 цього Закону було встановлено, що об`єктами права комунальної власності є майно, що забезпечує діяльність відповідних Рад і утворюваних ними органів; кошти місцевих бюджетів, державний житловий фонд, об`єкти житлово-комунального господарства; майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров`я, торгівлі, побутового обслуговування; майно підприємств; місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв`язку та інформації, включаючи націоналізоване майно, передане відповідним підприємствам, установам, організаціям; а також інше майно, необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відповідної території.

05.11.1991 Кабінетом Міністрів України на виконання постанови Верховної Ради УРСР від 26 березня 1991 року «Про введення в дію Закону Української РСР «Про власність» прийнято постанову № 311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)», якою затверджено Перелік державного майна України, що передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності). Відповідно до цього Переліку до комунальної власності передано, зокрема, житловий та нежитловий фонд рад.

Відповідно до статті 35 Закону Української РСР «Про власність» об`єктами права комунальної власності є майно, що забезпечує діяльність відповідних Рад і утворюваних ними органів; кошти місцевих бюджетів, державний житловий фонд, об`єкти житлово-комунального господарства; майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров`я, торгівлі, побутового обслуговування; майно підприємств; місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв`язку та інформації, включаючи націоналізоване майно, передане відповідним підприємствам, установам, організаціям; а також інше майно, необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відповідної території. У комунальній власності перебуває також майно, передане у власність області, району чи іншої адміністративно-територіальної одиниці іншими суб`єктами права власності.

28.06.1996 Верховною Радою України було прийнято Конституцію України.

Відповідно до п. 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 № 280/97-ВР з набранням чинності цим Законом (12.06.1997) майно, яке до прийняття Конституції України у встановленому законодавством порядку передане державою до комунальної власності адміністративно-територіальних одиниць та набуте ними на інших законних підставах, крім майна, що відчужене у встановленому законом порядку, є комунальною власністю відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст.

Верховний Суд у постанові від 15.03.2023 по справі № 910/20600/21 наголосив також, що первинними правовими підставами набуття права комунальної власності у процесі розмежування державної власності на загальнодержавну та комунальну є саме приписи статей 34 та 35 Закону УРСР "Про власність", а також постанова Кабінету Міністрів України №311 від 05.11.1991, прийнята на підставі Постанови Верховної Ради УРСР від "Про введення в дію Закону Української РСР "Про власність" від 26.03.1991. Зважаючи на вищевикладене, при вирішення спорів щодо набуття права комунальної власності в процесі трансформації державної власності та розмежування загальнодержавної та комунальної власності слід системно-історично враховувати зазначені приписи законодавства.

Враховуючи викладене вище, господарський суд зазначає, що при дослідження питання належності того або іншого майна територіальній громаді на праві комунальної власності слід враховувати не лише законодавство, яке було прийнято в результаті трансформації державної власності та розмежування загальнодержавної та комунальної власності, а також законодавство, прийняте відповідно до Конституції України, якою були закладені основи для розмежування права комунальної власності та права приватної власності.

У господарського суду відсутні сумніви щодо передачі у комунальну власність територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради житлового будинку за адресою: м. Одеса, вул. Пушкінська, 2, в результаті розмежування загальнодержавної та комунальної власності, та передачі житлового фонду в комунальну власність. Проте, набуття права комунальної власності на житловий фонд у 90-х роках попереднього століття не обов`язково свідчить про належність вказаного будинку або окремих його частин на праві комунальної власності Одеській міській раді на момент вирішення судом даного спору.

Згідно зі статтею 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Пунктом 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" від 19.06.1992 № 2482-XII (в редакції Закону України № 3716-VI від 08.09.2011) передбачено, що власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т.ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

Конституційний Суд України в резолютивній частині рішення від 2 березня 2004 року N 4-рп/2004 у справі N 1-2/2004 дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення і конституційного подання положення частини першої статті 1, положення пункту 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" треба розуміти так: допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т.ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього. Власник (власники) неприватизованих квартир багатоквартирного будинку є співвласником (співвласниками) допоміжних приміщень нарівні з власниками приватизованих квартир. Питання щодо згоди співвласників допоміжних приміщень на надбудову поверхів, улаштування мансард у багатоквартирних будинках, на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо) вирішується відповідно до законів України, які визначають правовий режим власності.

Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини рішення від 09.11.2011 у справі №1-22/2011 (щодо офіційного тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду") зазначив, що за законодавством України допоміжне приміщення у дво- або багатоквартирному будинку, гуртожитку має своє функціональне призначення, яке полягає у забезпеченні експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців. Під поняттям "мешканці" треба розуміти власників, співвласників, наймачів, орендарів окремих житлових і нежитлових приміщень будинку, які проживають у будинку і становлять визначене коло суб`єктів, які реалізують право спільної власності на окремий її об`єкт - допоміжні приміщення.

З викладених обставин господарський суд доходить висновку, що прокурор має право вимагати витребування майна, яке розташоване у багатоквартирному будинку, на користь Одеської міської ради лише у випадку доведення суду обставини реєстрації за відповідачем права власності на майно, яке не має статусу допоміжного майна, оскільки допоміжні приміщення багатоквартирного жилого будинку не можуть перебувати в комунальній власності територіальної громади м. Одеса в особі Одеської міської ради.

Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" від 14.05.2015 № 417-VIII допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення); нежитлове приміщення - ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна.

Для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку і входять до житлового фонду, та нежилих приміщень, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять, слід виходити як з місця їхнього розташування, так і із загальної характеристики сукупності властивостей таких приміщень, зокрема, способу і порядку їх використання (такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №598/175/15-ц).

Допоміжними приміщеннями мають вважатися всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень (аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 18.07.2018 у справі №916/2069/17, від 22.11.2018 у справі №904/1040/18, від 15.05.2019 у справі №906/1169/17).

Отже, чинним законодавством України встановлено загальне правило (своєрідну презумпцію) наявності у всіх нежитлових приміщень багатоквартирного житлового будинку статусу допоміжних приміщень, а як виняток, лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення - для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень. Вказаний висновок зроблений у постанові Верховного Суду від 26.10.2023 по справі №916/2022/21.

Виходячи з такої презумпції та з урахуванням принципу змагальності сторін, лише позивач не повинен доводити статус спірних приміщень як допоміжних, а навпаки, передусім відповідач, який є їх останнім набувачем, має довести винятковий статус спірних приміщень як ізольованих приміщень в багатоквартирному будинку, що не належать до житлового фонду та є самостійним об`єктом нерухомого майна, оскільки зі стадії проектування, тобто, з самого початку, вони будувалися з іншим цільовим призначенням - для потреб непромислового характеру (схожий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №598/175/15-ц).

Таким чином, при вирішенні даного спору та вирішенні питання наявності у Одеської міської ради права комунальної власності на спірне приміщення, ключовим є визначення правового статусу спірного приміщення, а саме: встановлення того, чи відноситься вказане приміщення до допоміжних чи до нежитлових приміщень в структурі житлового будинку.

Статтею 74 ГПК України, яка кореспондується з частиною третьою статті 13 ГПК України, встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статтею 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Будинок по вул. Пушкінська, 2 у м. Одеса згідно матеріалів справи був побудований у 1835 році, у зв`язку з чим, у суду виникають обґрунтовані припущення, що під час будівництва вказаного будинку було передбачено розміщення нежитлового приміщення на мансардному поверсі, тобто фактично на горищі будинку.

З матеріалів фотофіксації, здійснених в ході перегляду відеозапису проведеного 25.07.2023 огляду слідує, що об`єкт фактично непридатний для використання та потребує ремонту. Наведене дозволяє суду дійти висновку, що спірне приміщення не було розміщено у будинку як самостійний об`єкт. При цьому, докази його використання будь-якими особам з моменту будівництва будинку та до дати звернення прокурора в суд також відсутні. Таким чином, господарський суд доходить висновку про недоведеність прокурором правомірності визначення правового статусу спірних приміщень як нежитлових в структурі житлового будинку.

Натомість, ГО Добрі справи було надано суду висновок будівельно-технічної експертизи №007/24 від 15.05.2024, складений за заявою сторони захисту по кримінальному провадженню, відповідно до якого:

1) у приміщенні загальною площею 462,8 кв.м., яке розташоване на горищі багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_1 , проходять загальнобудинкові системи інженерних комунікацій, а саме загальнобудинкові мережі теплопостачання та виходить фанова каналізаційна труба зазначеного житлового будинку, тобто за своїм функціональним призначенням використовуються як допоміжні приміщення.

2) приміщення загальною площею 462,8 кв.м., яке розташоване на горищі багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_1 , відноситься до допоміжних приміщень зазначеного житлового будинку, так як у вказаному приміщенні проходять загальнобудинкові інженерні комунікації системи теплопостачання та виходить фанова каналізаційна труба будинку.

Підсумовуючи викладене вище господарський суд доходить висновку, що за своїм правовим статусом спірне приміщення належить до допоміжного приміщення в структурі житлового будинку, оскільки згідно висновку експерта №007/24 від 15.05.2024 у вказаному приміщенні проходять загальнобудинкові інженерні комунікації системи теплопостачання та виходить фанова каналізаційна труба будинку.

Таким чином, спірне приміщення є спільною власністю власників квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку, що свідчить про пред`явлення прокурором позову в інтересах особи, права якої порушені не були.

Підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову. Аналогічний висновок наведений у постанові Верховного Суду від 29.08.2023 по справі №910/5958/20.

Особа, яка звертається до суду з позовом вказує у позові власне суб`єктивне уявлення про її порушене право та/або охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі, щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Правова оцінка предмета заявленого позову, а, відтак, наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (такий правовий висновок Верховного Суду викладений у постановах від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 22.09.2022 у справі № 924/1146/21, від 06.10.2022 у справі № 922/2013/21, від 17.11.2022 у справі № 904/7841/21).

З викладених обставин, враховуючи відсутність у територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради права комунальної власності на допоміжні приміщення у багатоквартирних будинках в силу вимог закону, ненадання прокурором доказів розміщення у будинку по вул. Пушкінська, 2, спірного об`єкта саме як нежитлового приміщення, приймаючи до уваги висновок експерта №007/24 від 15.05.2024 про віднесення спірного приміщення до категорії допоміжних приміщень, господарський суд доходить висновку про необхідність відмови у задоволенні заявленого прокурором позову з підстав пред`явлення позову в інтересах Одеської міської ради, суб`єктивні права якої порушені не були.

Таким чином, правові підстави для надання оцінки правомірності державної реєстрації права власності на спірне приміщення за відповідачем у межах даної справи відсутні.

Разом з тим, ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На підставі приписів ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та заяви про забезпечення позову покладаються на прокурора.

Відповідно до ч. 9 ст. 145 ГПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову, суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

Враховуючи відмову у задоволенні заявленого прокурором позову суд вважає за необхідне скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою від 04.03.2024 по даній справі.

Керуючись ст. ст. 86, 129, 145, 236 238, 240 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1.В позові відмовити.

2.Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду Одеської області від 04.03.2024 по справі №916/856/24.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції до Південно-Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складання повного тексту рішення суду.

Повний текст рішення складено 29 липня 2024 р.

Суддя С.П. Желєзна