Рішення

від 31.07.2024 по справі 917/719/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21

E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.07.2024 Справа № 917/719/24

Господарський суд Полтавської області у складі судді Тимощенко О.М., при секретарі судового засіданні Отюговій О. І. розглянувши справу № 917/719/24

за позовною заявою Акціонерного товариства "Укртелеком", бульвар Т. Шевченка, 18, м. Київ, 01601, в особі Полтавської філії АТ "Укртелеком", вул. Соборності, 33, м. Полтава, 36000

до відповідача Управління соціального захисту населення Миргородської міської ради, вул. Гоголя, 92 м. Миргород, Полтавська область, 37600

про стягнення 120 142,14 грн,

Без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Господарського суду Полтавської області перебуває справа за позовом Акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Полтавської філії АТ "Укртелеком" до відповідача Управління соціального захисту населення Миргородської міської ради про стягнення 120 142,14 грн заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг (послуги зв`язку) на пільгових умовах протягом ІІ півріччя 2023 року (вх. № 773/24).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач не відшкодував витрати, які понесені позивачем за надані телекомунікаційні послуги пільговим категоріям громадян за період з липня по грудень 2023 року.

Ухвалою суду від 02.05.2024 року було залишено позовну заяву без руху, встановлено строк на усунення недоліків позовної заяви - 3 дні з дня вручення даної ухвали та зазначено спосіб усунення недоліків. Позивачу необхідно було зазначити відомості про наявність або відсутність електронних кабінетів в учасників справи та адвоката Личагіної С. П., а також зазначити щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви.

06.05.2024 року до суду від позивача надійшов лист з додатками (вх. №6259) на виконання вимог ухвали суду від 02.05.2024 року про залишення позовної заяви без руху. Відповідно до поданої заяви з додатками позивач виконав усі вимоги, зазначені в ухвалі суду від 02.05.2024 року.

Ухвалою суду від 08.05.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду і відкрито провадження у справі. Ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання), встановлено відповідачу строк для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження - 5 днів з дня отримання цієї ухвали, строк для подання відзиву на позов з урахуванням вимог ст. 165 ГПК України протягом 15 днів з дня отримання ухвали; після отримання від позивача відповіді на відзив - подати до суду заперечення в строк 5 днів з дня отримання такої відповіді від позивача з урахуванням вимог ст.167,184 ГПК України. Встановлено позивачу строки: для подання відповіді на відзив з урахуванням вимог ст. 166 ГПК України - 5 днів з моменту отримання від відповідача відзиву на позов; для надання відомостей про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися - 5 днів з моменту отримання даної ухвали суду.

14.05.2024 року до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 6727, а. с. 87, 88), відповідно до якого відповідач зазначає, що компенсація витрат за рахунок видатків місцевого бюджету можуть бути лише за наявності субвенції із державного бюджету місцевому бюджету на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом міністрів України. Задоволення позовних вимог можливе було б лише за наявності субвенції з державного бюджету місцевому бюджету на здійснення державних програм соціального захисту. Тому, стороною зобов`язання з компенсації витрат Полтавської філії АТ "Укртелеком" по наданих мешканцям Миргородської міської територіальної громади за 2 півріччя 2023 року у розмірі 120 142,14 грн є саме держава, а не Управління соціального захисту населення Миргородської міської ради. Також у відзиві відповідач посилається на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.08.2023 року по справі № 922/1418/22.

23.05.2024 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. №7270, а. с. 104 - 108), в якій ним заперечуються доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, зокрема:

- обставина наявності/відсутності субвенцій державного бюджету на фінансування відповідних видатків місцевих бюджетів не впливає у спірних правовідносинах з оператором електронних комунікацій ані на його право на отримання відповідних відшкодувань, ані на джерело таких відшкодувань - кошти місцевого бюджету. Питання надання відповідних субвенцій для фінансування видатків місцевого бюджету є вже аспектом міжбюджетних відносин між відповідними органами суб`єктів владних повноважень, стороною яких позивач не є;

- нормами законодавства України не передбачено такої підстави для звільнення від відповідальності, як відсутність у боржника відповідних коштів;

- за усталеною практикою Європейського суду з прав людини в контексті розглядуваних правовідносин між позивачем та відповідачем, УПСЗН Миргородської міської ради виконує функцію держави (розмежування між органами державної влади та місцевого самоврядування у даному випадку не має значення), що узгоджується із приписами ст. ст. 172, 173 ЦК України;

- відповідач наділений правом отримувати від органів Пенсійного фонду України інформацію, яка міститься в Єдиному державному автоматизованому реєстрі осіб, що мають право на пільги;

- звіряння інформації, одержаної від надавача послуг є обов`язком відповідача, як єдиного органу соціального захисту населення а території Миргородської міської громади Полтавської області, в силу того, що на нього покладено обов`язок розрахунку розміру пільг та їх виплат;

- відповідач до ІІ півріччя 2023 року належним чином виконував вищевказані зобов`язання та в повному обсязі відшкодовував позивачу його витрати по надання послуг зв`язку на пільгових умовах.

Інші заяви по суті справи до суду не надійшли.

Відповідно до частини п`ятої статті 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

За ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

За ч. 2 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. За ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 233 ГПК України дане рішення прийнято, складено та підписано в нарадчій кімнаті.

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 240 ГПК України).

Суд звертає увагу, що з 17.06.2024 року по 23.07.2024 року включно суддя Тимощенко О. М. знаходилася у відпустці. Тому рішення ухвалене, а текст рішення підготовлено та підписано після виходу судді з відпустки.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.

Акціонерне товариство "Укртелеком" є оператором електронних комунікацій, який надає електронні комунікаційні (телекомунікаційні) послуги споживачам у відповідності до вимог Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України "Про телекомунікації", Закону України "Про електронні комунікації", Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 № 295, інших законодавчих актів України. Позивач надає телекомунікаційні послуги споживачам, в тому числі і тим, що мають визначені законодавством пільги з їх оплати.

Протягом липня - грудня 2023 року позивачем надано електронні комунікаційні послуги на пільгових умовах населенню Миргородської міської територіальної громади, що включені до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги та мають встановлені законодавством України пільги з їх оплати у розмірі 120 142,14 грн.

З метою відшкодування витрат АТ «Укртелеком» на послуги зв`язку, надані пільговим категоріям громадян, які проживають на території Миргородської міської громади, позивач подавав відповідачу на паперових та електронних носіях розрахунки щодо вартості послуг зв`язку, наданих пільговикам, протягом II півріччя 2023 року, а саме: щомісяця відповідні розрахунки видатків на відшкодування витрат, пов`язаних з наданням пільг з поіменними списками абонентів - пільговиків, надсилались на електронну адресу відповідача: mmrada@ukr.net. зокрема, у вигляді файлу DBF- формату, та в письмовому вигляді на поштову адресу відповідача разом із розрахунком видатків на відшкодування витрат, пов`язаних з наданням пільг по категоріям пільговиків із зазначенням сум, які підлягають відшкодуванню (компенсації) (а. с. 8 - 29, 36 - 38)

Також з метою підтвердження розміру витрат позивача на надання послуг зв`язку на пільгових умовах та суми заборгованості відповідача з відшкодування цих витрат, позивач протягом II півріччя 2023 року, щомісяця складав акти звіряння розрахунків за надані пільговикам послуги та направляв для підписання відповідачу в двох екземплярах. У супровідних листах позивач прохав відповідача відшкодувати витрати за надані послуги зв`язку на пільгових умовах та перевірити надану в розрахунках видатків інформацію, і у разі виявлення розбіжностей щодо кількості пільговиків або розміру пільг, надіслати їх на електронну адресу позивача (а. с. 30 - 35, 39 - 45).

На думку позивача супровідні листи свідчать про направлення відповідачу розрахунків видатків та актів звіряння розрахунків за кожен місяць спірного періоду, а також доводять той факт, що позивач ініціював звіряння обсягу та суми наданих пільг за кожен місяць спірного періоду з метою виявлення розбіжностей щодо загальної кількості пільговиків або розміру пільг, що надаються конкретному пільговику.

Відповідач акти звіряння розрахунків за надані пільговикам послуги за спірний період позивачу не підписав та не повернув.

Отже, позивач стверджує, що відповідно до розрахунків видатків на відшкодування витрат, пов`язаних із наданням пільг та відповідно до актів розрахунків за надані послуги, позивачем надано телекомунікаційні послуги відповідним особам на пільгових умовах, вартість яких має бути відшкодована у загальному розмірі 120 142,14 грн, а саме у період: липень 2023 року 22 192,01 грн, серпень 2023 року 21 251,74 грн, вересень 2023 року 20 381,11 грн, жовтень 2023 року 19 347,61 грн, листопад 2023 року 18 809,66 грн, грудень 2023 року 18 160,01 грн.

В супровідних листах (а. с. 39 - 45), якими направлялися відповідні розрахунки видатків, акти звіряння та зведені розрахунки видатків по категоріях пільг за спірні періоди, позивач звертався до відповідача з вимогою оформити акти звіряння розрахунків.

28.03.2024 року позивачем з метою вжиття заходів досудового врегулювання спору направлено засобами поштового зв`язку на адресу відповідача вимогу - претензію про сплату заборгованості у розмірі 120 142,14 грн (вих. №2612/5, а. с. 61, 62).

З матеріалів справи вбачається, що відповідач надав відповідь на претензію (вих. №832/852/01-13 від 04.04.2024 року), в якій зазначалось, що стороною зобов`язання з компенсації відповідних втрат АТ "Укртелеком" є саме держава, а не Управління соціального захисту населення Миргородської міської ради (а. с. 94).

В розрізі вказаного позивач зазначив, що обставина наявності/відсутності субвенцій державного бюджету на фінансування відповідних видатків місцевих бюджетів не впливає у спірних правовідносинах з оператором електронних комунікацій ані на його право на отримання відповідних відшкодувань, ані на джерело таких відшкодувань - кошти місцевого бюджету. Питання надання відповідних субвенцій для фінансування видатків місцевого бюджету є вже аспектом міжбюджетних відносин між відповідними органами суб`єктів владних повноважень стороною яких позивач не є. Відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності.

Наведені обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

На підтвердження обґрунтованості позовних вимог позивач надав наступні докази (копії): розрахунки видатків на відшкодування витрат, пов`язаних з наданням пільг у липні 2023 року, у серпня 2023 року, у вересні 2023 року, у жовтня 2023 року, у листопаді 2023 року, у грудні 2023 року, акти звіряння розрахунків за надані населенню послуги, на які надаються пільги, між АТ "Укртелеком" та розпорядником бюджетних коштів станом на: 01.08.2023 року, 01.09.2023 року, 01.10.2023 року, 01.11.2023 року, 01.12.2023 року 01.01.2024 року, скріншоти, що підтверджують щомісячне направлення розрахунків видатків, листи: вих. 80С914.012-6 від 06.08.2023 року, вих. № 80С914.012-28 від 06.09.2023 року, вих. №80С914.012-58 від 06.10.2023 року, вих. №80С914.012-78 від 06.11.2023 року, вих. №80С914.012-104 від 06.12.2023 року, вих. №80С914.012-129 від 06.01.2024 року, списки згрупованих відправлень "рекомендований лист" за серпень, вересень, жовтень на адресу відповідача, списки згрупованих відправлень "стандарт" з описами вкладень та рекомендованими повідомленнями за листопад 2023 року, грудень 2023 року та січень 2024 року, лист №10575/0/2-23/56 від 01.08.2023 року, вимога - претензія вих. № 26-12 від 28.03.2024 року з доказами направлення, статут АТ "Укртелеком", положення про ПФ АТ "Укртелеком", довіреність №9260 від 09.01.2024 року, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

На обґрунтування заперечення позовних вимог відповідач надав наступні докази (копії): Положення про УСЗН Миргородської міської ради (2024 р.), відзив на претензію вих. №832/852/01-13 від 04.04.2024 року, постанову Верховного Суду від 07.08.2023 року по справі №922/1418/22.

При прийнятті рішення суд керувався наступним.

Спір виник через наявність заборгованості на спірну суму перед позивачем по компенсації пільг на телекомунікаційні послуги за період з липня по грудень 2023 року.

Пунктами 1, 6 статті 92 Конституції України встановлено, що виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; основи соціального захисту тощо.

Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України) передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 167 ЦК України держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (частина перша статті 170 ЦК України).

Відповідно до статті 526 ЦК України, статті 193 Господарського кодексу України (далі по тексту - ГК України) суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Позивач є оператором електронних комунікацій, який надає електронні комунікаційні (телекомунікаційні) послуги споживачам, в тому числі і тим, що мають визначені законодавством пільги з їх оплати.

Метою діяльності позивача, як учасника господарських відносин, є досягнення економічних та соціальних результатів та одержання прибутку від провадження підприємницької діяльності згідно із частиною другою статті 3 ГК України.

Таким чином, у позивача виникло цивільне право на відшкодування вартості телекомунікаційних послуг, наданих особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги, а у держави (її відповідного органу) як замовника послуг цивільний обов`язок здійснити з позивачем розрахунок за надані цим особам послуги. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №927/291/17, від 17.04.2018 у справі №906/621/17, від 23.10.2019 у справі №911/1924/18.

Засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначає Закон України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 №2017-III (далі по тексту - Закон №2017-III) відповідно до статті 1 якого державні соціальні гарантії - встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, встановлені законами пільги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму.

Статтею 17 Закону №2017-III унормовано, що основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень.

Законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема щодо забезпечення пільгових умов задоволення потреб у товарах та послугах окремим категоріям громадян, які потребують соціальної підтримки (стаття 18 Закону №2017-III ).

Стаття 19 Закону №2017-III розділяє соціальні гарантії на обов`язкові та додаткові.

Відповідно частини 3 вказаної норми державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Водночас частина третя вказаної статті визначає, що органи місцевого самоврядування при розробці та реалізації місцевих соціально-економічних програм можуть передбачати додаткові соціальні гарантії за рахунок коштів місцевих бюджетів.

Згідно з частиною першою статті 20 Закону №2017-III надання державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок бюджетів усіх рівнів, коштів підприємств, установ і організацій та соціальних фондів на засадах адресності та цільового використання.

Пільги з оплати користування послугами зв`язку та комунікаційними послугами передбачено низкою законодавчих актів України, зокрема, Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу» від 22.10.1993 №3551-ХІІ, «Про жертви нацистських переслідувань» від 23.03.2000 №1584-ІІІ, «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-ХІІ, «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний статус» від 24.03.2008 №203/98-ВР, «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 №2402-ІІІ, «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 № 875-XII, «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII.

Перелік категорій громадян, яким державою встановлені державні соціальні гарантії у вигляді пільг, встановлено Законами України.

Згідно з частиною 1 статті 140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в, межах Конституції і законів України.

Відповідно до Конституції України (стаття 143) та Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (стаття 16) повноваження органів місцевого самоврядування поділяються на власні (самоврядні) та делеговані, тобто повноваження органів виконавчої влади, надані органам місцевого самоврядування законом.

Здійснення зазначених соціальних виплат відносяться саме до делегованих і мають супроводжуватись відповідним фінансуванням з боку держави, як того вимагають положення частини третьої статті 142 Конституції України, відповідно до якої держава бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування, фінансово підтримує місцеве самоврядування. Витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади, компенсуються державою.

До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить встановлення за рахунок власних коштів і благодійних надходжень додаткових до встановлених законодавством гарантій щодо соціального захисту населення (пункт «а» частини першої статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Тобто, встановлення органами місцевого самоврядування додаткових до встановлених законодавством гарантій щодо соціального захисту населення є власними повноваженнями, які мають фінансуватися виключно з місцевого бюджету.

Зазначене повністю відповідає положенням частини 3 статті 19 Закону №2017-III щодо права органів місцевого самоврядування встановлювати додаткові соціальні гарантії за рахунок коштів місцевих бюджетів.

Водночас відповідно до пп. «є» пункту 9 частини першої статті 87 Бюджетного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України (з урахуванням особливостей, визначених пунктом 5 частини другої статті 67-1 цього Кодексу) належать видатки на інші програми в галузі соціального захисту та соціального забезпечення, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Наразі такий перелік не затверджений, що не змінює фактичного існування програм в галузі соціального захисту та соціального забезпечення, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, та не звільняє державу від здійснення видатків для забезпечення реалізації таких програм.

Положення пункту 6 статті 92 Конституції України та вищенаведених статей Закону №2017-III у сукупності свідчить про те, що покладання обов`язків з відшкодування спірних витрат на послуги зв`язку пільговим категоріям громадян на органи місцевого самоврядування є помилковим, оскільки боржником у цих правовідносинах є держава, яка здійснює свої цивільні права через відповідні органи.

Належним представником держави у спірних правовідносинах є той суб`єкт, який визначений законом про державний бюджет головним розпорядником бюджетних коштів, прийнятим законодавцем у році, що відповідає спірному періоду, за який понесені позивачем витрати за надання послуг зв`язку пільговим категоріям громадян підлягають компенсації.

Якщо держава не визначила законом такого головного розпорядника видатків, у такому випадку саме Кабінет Міністрів України слід вважати органом, в особі якого держава виступає відповідачем, адже відповідно до пункту 6 статті 116 Конституції України саме Кабінет Міністрів України розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України.

Пільги, введені Законами України, мають компенсуватися з державного бюджету з огляду на їх введення органом державної влади, і саме держава, як замовник послуг, є боржником у цих правовідносинах. Відповідна правова викладена у постановах Верховного Суду від 20.01.2022 у справі №904/138/21, від 01.02.2022 у справі №904/141/20, від 27.07.2022 у справі №904/7875/21, від 09.06.2023 у справі №916/3938/21 та зводиться до того, що пільги, введені законами України, мають компенсуватися з державного бюджету з огляду на їх введення органом державної влади, і саме держава, як замовник послуг, є боржником у цих правовідносинах.

Таким чином, стороною зобов`язання з компенсації витрат позивачу за надані послуги зв`язку пільговим категоріям громадян є держава, а тому Управління соціального захисту населення Миргородської міської ради не може бути боржником за такими зобов`язаннями.

При цьому, задоволення позову за рахунок видатків місцевих бюджетів було б можливим лише за наявності субвенцій із державного бюджету місцевому бюджету на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом міністрів України.

Вирішальним для вирішення питання за рахунок якого бюджету (державного чи місцевого) повинно здійснюватися відшкодування наданих послуг є встановлення органу, який прийняв рішення щодо введення відповідних пільг. Вказаний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 07.08.2023 у справі №922/1418/22.

Однак, матеріали справи не містять інформації та доказів щодо того, який орган прийняв рішення щодо введення відповідних пільг, тоді як це має вирішальне значення для вирішення питання, за рахунок якого бюджету (державного чи місцевого) повинно здійснюватися їх відшкодування, а також не доведено надання відповідних субвенцій з державного бюджету місцевому бюджету, а тому твердження позивача про те, що відшкодування витрат, понесених позивачем внаслідок надання мешканцям Миргородської міської ради послуг зв`язку на пільгових умовах, повинен здійснювати відповідач за рахунок видатків з місцевого бюджету, є помилковим.

З огляду на наведене, визначений позивачем відповідач (Управління соціального захисту населення Миргородської міської ради) є неналежним відповідачем у даному спорі, що є самостійною підставою для відмови у позові.

Відповідно до частини 1 статті 41 ГПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи.

Сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу (частина 1 статті 45 ГПК України).

Приписами частин 3, 4 вказаної норми визначено, що позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Такі висновки сформульовані у постановах від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, від 29.05.2019 у справі №367/2022/15-ц, від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17, від 09.02.2021 у справі №635/4741/17. Отже, належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача.

Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача як сторони у справі, а також зміст позовних вимог (пункти 2, 4 частини 3 статті 162 ГПК України).

Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена в постанові від 17.04.2018 у справі №523/9076/16-ц).

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному статтею 48 ГПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача (пункт 31.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №372/51/16-ц).

При цьому звернення з позовом до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у позові.

Згідно із частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частини 1 статті 73, статей 76 77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із частиною 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За змістом статті 236 ГПК України (частини 1-5) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За таких обставин, у задоволенні позову слід відмовити, оскільки Управління соціального захисту населення Миргородської міської ради не є належним відповідачем.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

У пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Враховуючи вищевикладене, оцінивши докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити у зв`язку з тим, що вимогу заявлено до відповідача, який не повинен відповідати за позовом та не є правозобов`язаним суб`єктом у даних матеріальних правовідносинах.

На підставі ст. 129 ГПК України, у зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог судові витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні позовних вимог.

Повне рішення складено 31.07.2024 року (після виходу судді з відпустки).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).

Суддя О. М. Тимощенко