Постанова

від 22.10.2024 по справі 917/719/24

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2024 року м. Харків Справа № 917/719/24

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Россолов В.В., суддя Склярук О.І. , суддя Хачатрян В.С.

розглянувши в порядку письмового провадження без виклику сторін апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Укртелеком" (вх. №1975) на рішення Господарського суду Полтавської області від 31.07.2024 у справі №917/719/24

за позовною заявою Акціонерного товариства "Укртелеком", бульвар Т. Шевченка, 18, м. Київ, 01601, в особі Полтавської філії АТ "Укртелеком", вул. Соборності, 33, м. Полтава, 36000

до відповідача Управління соціального захисту населення Миргородської міської ради, вул. Гоголя, 92 м. Миргород, Полтавська область, 37600

про стягнення 120 142,14 грн,

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство "Укртелеком" в особі Полтавської філії АТ "Укртелеком" звернулось до Господарського суду Полтавської області з позовом до відповідача Управління соціального захисту населення Миргородської міської ради про стягнення 120 142,14 грн заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг (послуги зв`язку) на пільгових умовах протягом ІІ півріччя 2023 року (вх. № 773/24).

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 31.07.2024 у справі №917/719/24 відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції зауважив, що Управління соціального захисту населення Миргородської міської ради є неналежним відповідачем у даному спорі, що є самостійною підставою для відмови у позові. Зауважує, що стороною зобов`язання з компенсації витрат у вказаних правовідносинах є держава і задоволення позовних вимог можливе було б лише за наявності субвенцій з державного бюджету місцевому бюджету на здійснення державних програм соціального захисту.

Акціонерне товариство "Укртелеком" з відповідним рішенням суду не погодилось, звернулось з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

В обґрунтуванні апеляційної скарги заявник вказує, що:

- судом першої інстанції не взято до уваги п.20-4 ч.1 ст.91 Бюджетного кодексу України, і якому встановлено прямий обов`язок місцевих бюджетів здійснювати видатки на пільги з послуг зв`язку;

- враховуючи те, що Управління соціального захисту населення Миргородської міської ради є виконавчим органом Миргородської міської ради, основним завданням якого є забезпечення реалізації державної політики у сфері соціального захисту населення, то відповідно до ч.2 ст.64 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», сільські, селищні, міські, районні в містах (у разі їх створення) ради та їх виконавчі органи самостійно розпоряджатися коштами відповідних місцевих бюджетів, визначають напрями їх використання, а отже Управління соціального захисту населення як виконавчий орган має відшкодувати відповідні витрати.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 19.08.2024 року відкрито апеляційне провадження за скаргою Акціонерного товариства "Укртелеком" на рішення Господарського суду Полтавської області від 31.07.2024 у справі №917/719/24; розгляд апеляційної скарги Акціонерного товариства "Укртелеком" на рішення Господарського суду Полтавської області від 31.07.2024 у справі №917/719/24 вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без виклику учасників справи; відповідачу встановлено строк - не пізніше 15 днів з моменту вручення даної ухвали, протягом якого він має право подати відзив на апеляційну скаргу, який повинен відповідати вимогам ч.2 статті 263 Господарського процесуального кодексу України, а також докази надсилання (надання) копії відзиву та доданих до нього документів апелянтові; витребувано у Господарського суду Полтавської області матеріали справи №917/719/24.

Відповідно до довідки про доставку електронного документа в кабінет електронного суду, Управління соціального захисту населення Миргородської міської ради отримало зазначену ухвалу 20.08.2024, однак відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, адже станом на момент ухвалення рішення жодних документів від Управління не судом не отримано.

Проаналізувавши матеріали справи колегія суддів встановила такі обставини справи.

Акціонерне товариство "Укртелеком" є оператором електронних комунікацій, який надає електронні комунікаційні (телекомунікаційні) послуги споживачам у відповідності до вимог Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України "Про телекомунікації", Закону України "Про електронні комунікації", Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 № 295, інших законодавчих актів України. Позивач надає телекомунікаційні послуги споживачам, в тому числі і тим, що мають визначені законодавством пільги з їх оплати.

Протягом липня - грудня 2023 року позивачем надано електронні комунікаційні послуги на пільгових умовах населенню Миргородської міської територіальної громади, що включені до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги та мають встановлені законодавством України пільги з їх оплати у розмірі 120 142,14 грн.

З метою відшкодування витрат АТ «Укртелеком» на послуги зв`язку, надані пільговим категоріям громадян, які проживають на території Миргородської міської громади, позивач подавав відповідачу на паперових та електронних носіях розрахунки щодо вартості послуг зв`язку, наданих пільговикам, протягом II півріччя 2023 року, а саме: щомісяця відповідні розрахунки видатків на відшкодування витрат, пов`язаних з наданням пільг з поіменними списками абонентів - пільговиків, надсилались на електронну адресу відповідача: mmrada@ukr.net. зокрема, у вигляді файлу DBF- формату, та в письмовому вигляді на поштову адресу відповідача разом із розрахунком видатків на відшкодування витрат, пов`язаних з наданням пільг по категоріям пільговиків із зазначенням сум, які підлягають відшкодуванню (компенсації) (а. с. 8 - 29, 36 - 38)

Також з метою підтвердження розміру витрат позивача на надання послуг зв`язку на пільгових умовах та суми заборгованості відповідача з відшкодування цих витрат, позивач протягом II півріччя 2023 року, щомісяця складав акти звіряння розрахунків за надані пільговикам послуги та направляв для підписання відповідачу в двох екземплярах. У супровідних листах позивач прохав відповідача відшкодувати витрати за надані послуги зв`язку на пільгових умовах та перевірити надану в розрахунках видатків інформацію, і у разі виявлення розбіжностей щодо кількості пільговиків або розміру пільг, надіслати їх на електронну адресу позивача (а. с. 30 - 35, 39 - 45).

На думку позивача супровідні листи свідчать про направлення відповідачу розрахунків видатків та актів звіряння розрахунків за кожен місяць спірного періоду, а також доводять той факт, що позивач ініціював звіряння обсягу та суми наданих пільг за кожен місяць спірного періоду з метою виявлення розбіжностей щодо загальної кількості пільговиків або розміру пільг, що надаються конкретному пільговику.

Відповідач акти звіряння розрахунків за надані пільговикам послуги за спірний період позивачу не підписав та не повернув.

Отже, позивач стверджує, що відповідно до розрахунків видатків на відшкодування витрат, пов`язаних із наданням пільг та відповідно до актів розрахунків за надані послуги, позивачем надано телекомунікаційні послуги відповідним особам на пільгових умовах, вартість яких має бути відшкодована у загальному розмірі 120 142,14 грн, а саме у період: липень 2023 року 22 192,01 грн, серпень 2023 року 21 251,74 грн, вересень 2023 року 20 381,11 грн, жовтень 2023 року 19 347,61 грн, листопад 2023 року 18 809,66 грн, грудень 2023 року 18 160,01 грн.

В супровідних листах (а. с. 39 - 45), якими направлялися відповідні розрахунки видатків, акти звіряння та зведені розрахунки видатків по категоріях пільг за спірні періоди, позивач звертався до відповідача з вимогою оформити акти звіряння розрахунків.

28.03.2024 року позивачем з метою вжиття заходів досудового врегулювання спору направлено засобами поштового зв`язку на адресу відповідача вимогу - претензію про сплату заборгованості у розмірі 120 142,14 грн (вих. №2612/5, а. с. 61, 62).

З матеріалів справи вбачається, що відповідач надав відповідь на претензію (вих. №832/852/01-13 від 04.04.2024 року), в якій зазначалось, що стороною зобов`язання з компенсації відповідних втрат АТ "Укртелеком" є саме держава, а не Управління соціального захисту населення Миргородської міської ради (а. с. 94).

В розрізі вказаного позивач зазначив, що обставина наявності/відсутності субвенцій державного бюджету на фінансування відповідних видатків місцевих бюджетів не впливає у спірних правовідносинах з оператором електронних комунікацій ані на його право на отримання відповідних відшкодувань, ані на джерело таких відшкодувань - кошти місцевого бюджету. Питання надання відповідних субвенцій для фінансування видатків місцевого бюджету є вже аспектом міжбюджетних відносин між відповідними органами суб`єктів владних повноважень стороною яких позивач не є. Відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності.

Наведені обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду зазначає про таке.

Спір виник через наявність заборгованості на спірну суму перед позивачем по компенсації пільг на телекомунікаційні послуги за період з липня по грудень 2023 року.

Пунктами 1, 6 статті 92 Конституції України встановлено, що виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; основи соціального захисту тощо.

Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України) передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 167 ЦК України держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (частина перша статті 170 ЦК України).

Відповідно до статті 526 ЦК України, статті 193 Господарського кодексу України (далі по тексту - ГК України) суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Позивач є оператором електронних комунікацій, який надає електронні комунікаційні (телекомунікаційні) послуги споживачам, в тому числі і тим, що мають визначені законодавством пільги з їх оплати.

Метою діяльності позивача, як учасника господарських відносин, є досягнення економічних та соціальних результатів та одержання прибутку від провадження підприємницької діяльності згідно із частиною другою статті 3 ГК України.

Таким чином, у позивача виникло цивільне право на відшкодування вартості телекомунікаційних послуг, наданих особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги, а у держави (її відповідного органу) як замовника послуг цивільний обов`язок здійснити з позивачем розрахунок за надані цим особам послуги. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №927/291/17, від 17.04.2018 у справі №906/621/17, від 23.10.2019 у справі №911/1924/18.

Засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначає Закон України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 №2017-III (далі по тексту - Закон №2017-III) відповідно до статті 1 якого державні соціальні гарантії - встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, встановлені законами пільги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму.

Статтею 17 Закону №2017-III унормовано, що основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень.

Законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема щодо забезпечення пільгових умов задоволення потреб у товарах та послугах окремим категоріям громадян, які потребують соціальної підтримки (стаття 18 Закону №2017-III ).

Стаття 19 Закону №2017-III розділяє соціальні гарантії на обов`язкові та додаткові.

Відповідно частини 3 вказаної норми державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Водночас частина третя вказаної статті визначає, що органи місцевого самоврядування при розробці та реалізації місцевих соціально-економічних програм можуть передбачати додаткові соціальні гарантії за рахунок коштів місцевих бюджетів.

Згідно з частиною першою статті 20 Закону №2017-III надання державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок бюджетів усіх рівнів, коштів підприємств, установ і організацій та соціальних фондів на засадах адресності та цільового використання.

Пільги з оплати користування послугами зв`язку та комунікаційними послугами передбачено низкою законодавчих актів України, зокрема, Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу» від 22.10.1993 №3551-ХІІ, «Про жертви нацистських переслідувань» від 23.03.2000 №1584-ІІІ, «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-ХІІ, «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний статус» від 24.03.2008 №203/98-ВР, «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 №2402-ІІІ, «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 № 875-XII, «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII.

Перелік категорій громадян, яким державою встановлені державні соціальні гарантії у вигляді пільг, встановлено Законами України.

Апелянт зазначає, що місцевим судом не враховано п.20-4 ч.1 ст.91 Бюджетного кодексу України, і якому встановлено прямий обов`язок місцевих бюджетів здійснювати видатки на пільги з послуг зв`язку, а також вказує, що Управління соціального захисту населення Миргородської міської ради є виконавчим органом Миргородської міської ради, основним завданням якого є забезпечення реалізації державної політики у сфері соціального захисту населення, то відповідно до ч.2 ст.64 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», сільські, селищні, міські, районні в містах (у разі їх створення) ради та їх виконавчі органи самостійно розпоряджатися коштами відповідних місцевих бюджетів, визначають напрями їх використання, а отже Управління соціального захисту населення як виконавчий орган має відшкодувати відповідні витрати. З огляду на це, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з частиною 1 статті 140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в, межах Конституції і законів України.

Відповідно до Конституції України (стаття 143) та Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (стаття 16) повноваження органів місцевого самоврядування поділяються на власні (самоврядні) та делеговані, тобто повноваження органів виконавчої влади, надані органам місцевого самоврядування законом.

Здійснення зазначених соціальних виплат відносяться саме до делегованих і мають супроводжуватись відповідним фінансуванням з боку держави, як того вимагають положення частини третьої статті 142 Конституції України, відповідно до якої держава бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування, фінансово підтримує місцеве самоврядування. Витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади, компенсуються державою.

До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить встановлення за рахунок власних коштів і благодійних надходжень додаткових до встановлених законодавством гарантій щодо соціального захисту населення (пункт «а» частини першої статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Тобто, встановлення органами місцевого самоврядування додаткових до встановлених законодавством гарантій щодо соціального захисту населення є власними повноваженнями, які мають фінансуватися виключно з місцевого бюджету.

Зазначене повністю відповідає положенням частини 3 статті 19 Закону №2017-III щодо права органів місцевого самоврядування встановлювати додаткові соціальні гарантії за рахунок коштів місцевих бюджетів.

Водночас відповідно до пп. «є» пункту 9 частини першої статті 87 Бюджетного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України (з урахуванням особливостей, визначених пунктом 5 частини другої статті 67-1 цього Кодексу) належать видатки на інші програми в галузі соціального захисту та соціального забезпечення, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Наразі такий перелік не затверджений, що не змінює фактичного існування програм в галузі соціального захисту та соціального забезпечення, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, та не звільняє державу від здійснення видатків для забезпечення реалізації таких програм.

Положення пункту 6 статті 92 Конституції України та вищенаведених статей Закону №2017-III у сукупності свідчить про те, що покладання обов`язків з відшкодування спірних витрат на послуги зв`язку пільговим категоріям громадян на органи місцевого самоврядування є помилковим, оскільки боржником у цих правовідносинах є держава, яка здійснює свої цивільні права через відповідні органи.

Належним представником держави у спірних правовідносинах є той суб`єкт, який визначений законом про державний бюджет головним розпорядником бюджетних коштів, прийнятим законодавцем у році, що відповідає спірному періоду, за який понесені позивачем витрати за надання послуг зв`язку пільговим категоріям громадян підлягають компенсації.

Якщо держава не визначила законом такого головного розпорядника видатків, у такому випадку саме Кабінет Міністрів України слід вважати органом, в особі якого держава виступає відповідачем, адже відповідно до пункту 6 статті 116 Конституції України саме Кабінет Міністрів України розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України.

Пільги, введені Законами України, мають компенсуватися з державного бюджету з огляду на їх введення органом державної влади, і саме держава, як замовник послуг, є боржником у цих правовідносинах. Відповідна правова викладена у постановах Верховного Суду від 20.01.2022 у справі №904/138/21, від 01.02.2022 у справі №904/141/20, від 27.07.2022 у справі №904/7875/21, від 09.06.2023 у справі №916/3938/21 та зводиться до того, що пільги, введені законами України, мають компенсуватися з державного бюджету з огляду на їх введення органом державної влади, і саме держава, як замовник послуг, є боржником у цих правовідносинах.

Таким чином, судом першої інстанції правильно зазначено, що стороною зобов`язання з компенсації витрат позивачу за надані послуги зв`язку пільговим категоріям громадян є держава, а тому Управління соціального захисту населення Миргородської міської ради не може бути боржником за такими зобов`язаннями, що спростовує доводи апелянта.

При цьому, задоволення позову за рахунок видатків місцевих бюджетів було б можливим лише за наявності субвенцій із державного бюджету місцевому бюджету на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом міністрів України.

Вирішальним для вирішення питання за рахунок якого бюджету (державного чи місцевого) повинно здійснюватися відшкодування наданих послуг є встановлення органу, який прийняв рішення щодо введення відповідних пільг. Вказаний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 07.08.2023 у справі №922/1418/22.

Однак, матеріали справи не містять інформації та доказів щодо того, який орган прийняв рішення щодо введення відповідних пільг, тоді як це має вирішальне значення для вирішення питання, за рахунок якого бюджету (державного чи місцевого) повинно здійснюватися їх відшкодування, а також не доведено надання відповідних субвенцій з державного бюджету місцевому бюджету, а тому твердження позивача про те, що відшкодування витрат, понесених позивачем внаслідок надання мешканцям Миргородської міської ради послуг зв`язку на пільгових умовах, повинен здійснювати відповідач за рахунок видатків з місцевого бюджету, є помилковим.

З огляду на наведене, визначений позивачем відповідач (Управління соціального захисту населення Миргородської міської ради) є неналежним відповідачем у даному спорі, оскільки несе лише відповідальність за реалізацію державної політики, але не має обов`язку фінансувати такі витрати з місцевого бюджету без відповідних субвенцій. Боржником у таких правовідносинах є держава, яка через свої уповноважені органи зобов`язана компенсувати витрати за надані послуги зв`язку пільговим категоріям громадян.

Відповідно до частини 1 статті 41 ГПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи.

Сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу (частина 1 статті 45 ГПК України).

Приписами частин 3, 4 вказаної норми визначено, що позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Такі висновки сформульовані у постановах від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, від 29.05.2019 у справі №367/2022/15-ц, від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17, від 09.02.2021 у справі №635/4741/17. Отже, належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача.

Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача як сторони у справі, а також зміст позовних вимог (пункти 2, 4 частини 3 статті 162 ГПК України).

Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена в постанові від 17.04.2018 у справі №523/9076/16-ц).

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному статтею 48 ГПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача (пункт 31.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №372/51/16-ц).

При цьому звернення з позовом до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у позові.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком судом першої інстанції, оскільки Управління соціального захисту населення Миргородської міської ради не є належним відповідачем.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв`язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв`язку з чим апеляційна скарга Акціонерного товариства "Укртелеком" не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення Господарського суду Полтавської області від 31.07.2024 року у справі №917/719/24, яке відповідає вимогам ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, має бути залишене без змін.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, колегія суддів зазначає, що оскільки в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, то судові витрати понесені заявником апеляційної скарги, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 77, 86, 129, 240, 269, 270, п.1, ч.1 ст.275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Укртелеком" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 31.07.2024 у справі №917/719/24 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.В. Россолов

Суддя О.І. Склярук

Суддя В.С. Хачатрян