Рішення

від 01.08.2024 по справі 917/830/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21

E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.08.2024 Справа № 917/830/24

Суддя Мацко О.С., розглянувши матеріали

за позовною заявою Акціонерного товариства «Українська залізниця», 03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5, код ЄДРПОУ 40075815,

в особі Регіональної філії «Південна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», 61052, м. Харків, вул. Євгена Котляра, 7,

до Приватного підприємства «Сервіс-Комплект», 36007, м. Полтава, вул. Кучеренка, 11, кв. 37, код ЄДРПОУ 32317314,

про стягнення 139 467,60 грн.

Без виклику учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

20.05.2024 до Господарського суду Потавської області надійшла позовна заява Акціонерного товариства Українська залізниця в особі Регіональної філії Південна залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця до відповідача ПП «Сервіс-Комплект» - про стягнення 139 467,60 грн неустойки (штрафу).

Позов мотивовано тим, що відповідачем не виконано своє зобов`язання в частині надання послуг з модернізації вантажопідіймальних кранів відновних поїздів відповідно до вимог НПАОП 0.00-1.80-18 за Договором № П/ДН-2-23934/НЮ від 23.11.2023р.

Ухвалою суду від 23.05.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання, встановлено процесуальні строки для подання заяв по суті спору.

12.06.24р. від відповідача надійшов відзив на позов, у якому він проти позову заперечував, посилаючись, серед іншого, на те, що позивачем було отримано відшкодування за банківською гарантією №1189/11/А/BGV від 21.11.2023р. від АТ «Оксі Банк» у сумі 69 733,80 грн; решту суми штрафу, що не покрита гарантією, просить зменшити на 99%.

Судом встановлено, що станом на час подання відзиву на позов, як і станом на час розгляду справи по суті, відповідач не зареєстрував свій електронний кабінет у у підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи (що підтверджується відповідною довідкою, отриманою судом), незважаючи на те, що при відкритті провадження у справі суд в ухвалі від 23.05.2024р. попереджав його про цей обов`язок (п.8 ухвали), про причини цього суду не повідомлено.

Згідно ст..6 ГПК України, електронний кабінет - це персональний кабінет (веб-сервіс чи інший користувацький інтерфейс) у підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, за допомогою якого особі, яка пройшла електронну ідентифікацію, надається доступ до інформації та сервісів Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремих підсистем (модулів), у тому числі можливість обміну (надсилання та отримання) документами (в тому числі процесуальними документами, письмовими та електронними доказами тощо) між судом та учасниками судового процесу, а також між учасниками судового процесу. Електронна ідентифікація особи здійснюється з використанням кваліфікованого електронного підпису чи інших засобів електронної ідентифікації, які дають змогу однозначно встановити особу. Адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка відповідно до цієї частини зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат.

Суд керується відповідними приписами ГПК України ст.ст.165 (ч.9,10),178 (ч.2) ГПК України, якими передбачено право суду вирішити спір за наявними матеріалами справи у разі, якщо відзив подано особою, яка відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його і не навела поважних причин невиконання такого обов`язку. Однак, з метою належного дослідження усіх обставин справи для з"ясування об"єктивної істини, забезпечення відповідачу права на захист та права "бути почутим", суд приймає відзив до розгляду та надає оцінку викладеним у ньому аргументам під час розгляду цієї справи.

У відповіді на відзив, яка надійшла до суду поштою 21.06.2024р., позивач спростовує викладені у відзиві доводи, заперечує проти зменшення розміру неустойки та просить задовольнити позов повністю.

Інші заяви по суті спору до суду не надходили.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

23.11.2023р. за результатами проведеної процедури закупівлі послуг з модернізації вантажопідіймальних кранів відновних поїздів відповідно до вимог НПАОП 0.00-1.80-18 між Акціонерним товариством Українська залізниця в особі Регіональної філії Південна залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця (Замовник) та ПП "Сервіс-Коплект" (Виконавець) укладено Договір № П/ДН-2-23934/НЮ (Договір, а.с.16--19).

Відповідно до п. 1.1 Договору, Виконавець зобов`язується надати Замовнику на свій ризик із свого матеріалу та своїми засобами на території замовника послуги з модернізації вантажопідіймальних кранів відновних поїздів відповідно до вимог НПАОП 0.00-1.80-18 . Склад та обсяги послуг, що є предметом договору, визначаються на підставі технічного завдання (Додаток 3 до Договору).

Згідно п.4.1 договору, послуги надаються протягом строку дії цього договору та розпочинаються тільки на підставі наданої письмової рознарядки замовника, яка вважається дозволом на надання послуг та є підтвердженням готовності замовника до отримання послуг. Рознарядка передається засобами електронної пошти, факсимільним зв`язком або рекомендованим листом на адресу виконавця. Згідно п.16.1 договору, він набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до припинення ич скасування воєнного стану в Україні, оглошеного Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та рпотягом 90 днів з дня його припинення чи скасування, але не пізніше ніж до 31.12.2023р., а в частині розрахунків до повного виконання.

Додатком №1 до договору є Планова калькуляція на надання послуг з модернізації вантажопідіймального крану відновного поїзда (всього на суму 1 394 676,00 грн з ПДВ), додатком №2 протокол погодення договірної ціни, додатком №3 технічне завдання, додатком №4 Акт прийому-передачі наданих послуг (копії а.с.21-24).

Як вбачається з матеріалів справи, 05.12.2023р. відповідачу від позивача була скерована рознарядка з проханням надати послуги з модернізації вантажопідіймальних кранів відновних поїздів в кількості 6 одиниць, які знаходяться у м.Харків та м.Лозова, що відповідачем не заперечується. Як вбачається з подальших обставин, вказані послуги надані не були: так, 22.04.2024р. позивач звернувся до відповідача з претензією про сплату штрафу, передбаченого п.9.3 договору за односторонню необґрунтовану відмову від викоання своїх зобов`язань. В цій претензії позивач послався на те, що відповідно до банківської гарантії №1189/11/А/ BGV від 21.11.2023р. АТ «Оксі Банк» (гарант) взяло на себе зобов`язання виплатити позивачу суму гарантії, що складає 69 733,80 грн, у разі, якщо відповідачем не буде частково чи повністю виконано свої зобов`язання по договору на закупівлю. Відповідна вимога була виконана гарантом, тож відповідно до платіжного доручення №750188 від 05.02.2024р. кошти у сумі 69 733,80 грн було сплачено. Відтак, у претензії позивач просив сплатити розмір штрафу за вирахуванням сплаченої гарантії (139 467,60 грн.- 69 733,80 грн=69 733,80 грн з ПДВ).

Відповідачем було надано відповідь на претензію (вих.№22-03-24/3 від 22.03.2024р.), де повідомило, що умови договору не виконані з об`єктивних і незалежних причин, а саме: проблеми з поставкою спеціалізованих приладів безпеки від основного постачальника, компанії ТОВ «Елекран-Техно», який повідомив відповідача про виявлені проблеми, зокрема, пов`язані зі збільшенням кількості браку в окремих комплектуючих, підвищенням частоти відключення електроенергії, затримками доставки комплектуючих на митниці. Водночас, відповідач повідомив про відсутність альтернативних постачальників, що робить його залежним від можливостей вказаної юридичної особи. Відповідач пропонував продовжити строк дії договору на 6 місяців, проте отримав відмову. Крім того, з посиланням на сплату гарантом суми гарантії, відповідач апелював до принципів справедливості, добросовісності і розумності та просив відмовитися від вимог, заявлених у претензії (копія відповіді на претензію а.с.31-32).

Вказане стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

Так, Позивач посилається на те, що відповідачем свої зобов`язання за Договором не виконані. Відповідно до п. 9.3 Договору, за односторонню необґрунтовану відмову від виконаня своїх обов`язків, а також порушення п.15.1 договору (яким передбачено неможливість для жодної зі сторін передавати свої права за договором), Виконавець сплачує Замовнику штраф у розмірі 10% вартості послуг за даним Договором.

Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Підстави виникнення господарських зобов`язань визначені в ст. 174 ГК України. Зокрема, господарські зобов`язання можуть виникати: з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб`єкту або суб`єктом господарювання, придбання або збереження майна суб`єкта або суб`єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; внаслідок подій, з якими закон пов`язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, що визначено ч. 2 ст. 175 ГК України.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Частиною 1 ст. 901 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Частинами 1, 3, 5 статті 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим до виконання сторонами.

За змістом ст.632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Відповідно ст. 251 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Згідно ч. 1 ст. 252 ЦК України, строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (ст. 253 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Відповідно до умов Договору, зобов`язання за Договором мало бути виконано відповідачем не пізніше 31.12.2023р.

Як встановлено судом, відповідачем у визначений Договором строк зобов`язання з надання послуг не виконано, більше того він навіть не приступив до його виконання. Доказів протилежного матеріали справи не містять та сторонами не подано.

Відповідно до положень статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Відповідно ч. 2 ст. 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором (ч. 1 ст. 216 ГК України).

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч. 2 ст. 217 ГК України).

Штрафними санкціями, відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Як зазначено вище, сторони погодили при укладенні договору штраф у розмірі 10% від вартості послуг за односторонню необґрунтовану відмову від виконання своїх зобов`язань; згідно з п. 2.1 Договору, загальна сума договору визначена протоколом погодження договірної ціни на модернізацію вантажопідіймальних кранів відновних поїздів (Додаток №2), та Плановою калькуляцією на надання послуг з модернізації вантажопідіймального крану відновного поїзда (по кожній одиниці окремо, Додаток №1), що є невід`ємною частиною даного договору, та складає 1 394 676,00 грн. з ПДВ.

Відтак, розрахунок штрафу в сумі 139 467,60 грн перевірений судом та визнається правильним, а позовні вимоги про стягнення штрафу правомірними і обґрунтованими.

Так, положеннями статті 3 ЦК України регламентовано загальні засади цивільного законодавства, якими, згідно з пунктами 3, 6 частини першої цієї статті ЦК України, є свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність.

Добросовісність є не тільки однією з основоположних засад цивільного законодавства, а також імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.

Отже, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості.

А тому, в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності, може бути застосований також закріплений законодавцем в статті 3 ЦК України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) і як норма прямої дії, і як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною 2 статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

При цьому суд наголошує, що неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013. Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №918/116/19.

Крім цього, таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов`язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер (постанова Верховного Суду від 02.11.2022 у справі №910/14591/21).

Отже, положення частини третьої статті 551 ЦК України, ст. 233 ГК України з урахуванням наведених положень норм процесуального права щодо загальних засад господарського судочинства дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Поряд з викладеним суд зазначає, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, які прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.

Крім цього категорії «значно» та «надмірно», які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання.

За змістом наведених вище норм, зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності в законі переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку підстав, за яких можливе зменшення пені та штрафу. При цьому, відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки над розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків, тобто не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (наприклад, відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов`язання). Обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Отже, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому вона має обов`язковий для учасників правовідносин характер.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою.

Суд враховує, що укладаючи договір сторони погодили усі його істотні умови, в тому числі ціну, строк виконання зобов`язання, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання. Відтак, відповідач, прийнявши на себе зобов`язання за договором, усвідомлював визначені ним відповідні умови щодо обсягу зобов`язання, строків його виконання та погодився із передбаченою відповідальністю за прострочення взятих на себе зобов`язань.

Суд також звертає увагу, що відповідач є господарюючим суб`єктом, який несе відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності. Важливим елементом підприємницької діяльності є ризик збитків. Підприємницький ризик - це імовірність виникнення збитків або неодержання доходів порівняно з варіантом, що прогнозується; невизначеність очікуваних доходів.

Суд зауважує, що відповідачем не доведено жодними доказами та обґрунтуваннями факт винятковості обставин невиконання взятого ним на себе зобов`язання. Відсутність у третьої особи необхідних матеріалів та запчастин жодним чином не мало впливати на позивача як замовника за Договором від 23.11.2023р. В матеріалах справи відсутні як докази на підтвердження фінансового стану відповідача, так і значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків (10% від вартості договору є цілком адекватним розміром неустойки).

Суд також звертає увагу на наступне: Частиною 2 ст. 218 ГК України встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько - правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Верховний Суд у постанові від 16.07.2019 по справі № 917/1053/18 здійснив висновок про те, що непереборною силою є надзвичайна і невідворотна подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути. Таким чином, укладаючи 23.11.2023р. Договір, відповідач повинен був врахувати таку обставину як вже впроваджений на всій території України військовий стан через збройну агресію проти України, та пов`язані з цим ризики.

Також, Верховний Суд у постанові від 16.07.2019 по справі № 917/1053/18 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку. У той же час суд повинен з`ясувати чи містять наведені у сертифікаті ТПП України обставини непереборної сили ознаки надзвичайності та невідворотності, що об`єктивно унеможливили належне виконання відповідачем свого обов`язку за договором. В свою чергу саме лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання відповідних доказів в підтвердження своїх доводів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду, оскільки саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

Статтею 42 ГК України передбачено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Це означає, що за порушення договірних зобов`язань, та інших правил здійснення господарської діяльності підприємство самостійно несе відповідальність, передбачену законодавством України.

Крім того, підприємництво є ініціативною діяльністю. Це означає, що зайняття підприємницькою діяльністю є добровільним вчинком. Жоден державний орган, недержавна організація, посадова особа не можуть примусити до зайняття підприємницькою діяльністю. Проте це не означає, що особа не може бути примушена до виконання добровільно взятих на себе зобов`язань (наприклад, за договором, укладеним в процесі провадження підприємницької діяльності) або зобов`язань, що передбачені державою і випливають зі здійснення особою підприємницької діяльності.

Також суд зауважує, що, хоча в матеріалах справи відсутні відповідні документи, однак з листування сторін вбачається, що виконання зобов`язання відповідачем забезпечувалося гарантією. У розд.10 Договору «Забезпечення виконання договору» сторони погодили, що виконавець до підписання договору зобов`язаний надати забезпечення виконання цього договору у вигляді банківської гарантії у розмірі 5% ( що становить 69 733,80 грн ) від вартості цього договору. Надана виконавцем у якості забезпечення виконання договору банківська гарантія повинна свідчити про безумовний та безвідкличний обов`язок банківської установи сплатити на користь замовника суму забезпечення у разі невиконання чи неналежного виконання виконавцем своїх зобов`язань за договором (п.10.1, 10.3 Договору). Так, відповідно до банківської гарантії №1189/11/А/BGV від 21.11.2023р. АТ «Оксі Банк» (гарант) взяв на себе зобов`язання виплатити позивачу суму гарантії 69 733,80 грн у разі, якщо відповідачем не буде частково або повністю виконано зобов`язання за вказаним договором на закупівлю. Вказані кошти, як вбачається з наявних у справі претензії та відповіді на претензію, були сплачені гарантом на користь позивача 05.02.2024р. Однак вказане жодним чином не впливає на правомірність та обґрунтованість позовних вимог про стягнення штрафу, оскільки, відповідно до ст.546 ЦК України, неустойка та гарантія є окремими видами забезпечення виконання зобов`язання, і судом не встановлено з укладеного між сторонами договору, що сплата гарантії, передбаченої розд.10 Догвоору, будь-яким чином впливає на необхідність сплати неустойки чи її розмір (розд.9 Догвоору).

Відповідно до ст.ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України, правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.ст. 73, 77 ГПК України).

Частинами 1, 2 ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Суд, враховуючи усі обставини справи у сукупності та інтереси обох сторін, не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача про зменшення неустойки та відмовляє в його задоволенні.

Судовий збір, в порядку ст. 129 ГПК України, покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 42, 123, 129, 233, 238, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Сервіс-Комплект» (ідентифікаційний код 32317314, вул..Кучеренка, буд.11, кВ.37, м.Полтава, 36007) на користь Акціонерного товариства Українська залізниця (03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, буд. 5, код ЄДРПОУ 40075815) в особі Регіональної філії Південна залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця (61052, м. Харків, вул. Євгена Котляра, буд. 7, код ЄДРПОУ 40081216) 139 467,60 грн штрафу, 3028,00 грн судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення складено та підписано 01.08.24р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

СуддяО.С.Мацко