Ухвала

від 01.08.2024 по справі 638/11501/24

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 638/11501/24

Провадження № 2-з/638/75/24

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 серпня 2024 року Дзержинський районний суд м. Харкова в складі:

головуючої судді Штих Т.В.,

за участі секретаря Василенко А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 третя особа ТОВ «компанія з управління активами «Інвестиційний проект» про поділ спільного майна подружжя та витребування майна в порядку розгляду заяви про забезпечення позову представника позивача адвоката Л.В. Бабій,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся з вказаним позовом до Дзержинського районного суду міста Харкова. В додатках до вказаного позову значилась заява про забезпечення позову. Станом на подачу позовної заяви заява про забезпечення позову не була окремо зареєстрована, так як значилась додатком до позовної заяви.

29 липня 2024 року представник позивача адвоката Л.В. Бабій звернулась до суду з заявою про повідомлення результатів розгляду заяви про забезпечення позову.

01 серпня 2024 року вказаній заяві присвоєно номер та передано для подальшого розгляду.

В заяві про забезпечення позову представник позивача просить накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , заборонивши відчуження вказаної квартири, накласти арешт на квартиру АДРЕСА_2 , яка належить на праві власності ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , заборонивши відчуження вказаної квартири.

Вивчивши заяву, суд вважає її такою, що не підлягає задоволенню.

Приймаючи таке рішення, суд виходив з того, що Відповідно до ст. 149 Цивільного процесуального кодексу України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Згідно із п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року за № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» вирішуючи питання щодо застосування певного виду забезпечення позову, суди повинні виходити з того, що наведений у ч. 1 ст. 152 ЦПК перелік видів такого забезпечення не є вичерпним, тому за наявності відповідного клопотання можуть бути застосовані й інші його види.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлюються ухвалою суду, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову .

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 №ETS N 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Таким чином, Держава Україна несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

На це вказується, зокрема, і у пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року №15-рп/2004 у справі №1-33/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

Суд також зазначає, що заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

З наданих до заяви інформацій сформованих за допомогою додатку « Реєстр нерухомості» станом на 19 червня 2024 року вбачається, що станом на 15 червня 2024 року власником квартири АДРЕСА_2 не є ОСОБА_2 . Тому буде передчасним вирішення вказаного клопотання щодо арешту вказаної нерухомості до з`ясування питання власності вказаної квартири.

Також з інформацій сформованих за допомогою додатку « Реєстр нерухомості» вбачаються відомості з реєстру прав власності на нерухоме майно ( старий реєстр) про квартиру АДРЕСА_3 , яка належить ОСОБА_2 . Натомість в заяві представник позивача просить накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 , яка також належить ОСОБА_2 .

Плутанина з адресами та власниками квартир не дає можливість суду визначитися з обсягом позовних вимог та необхідним обсягом забезпечення позовних вимог. Окремо суд зазначає про релевантність інформацій сформованих за допомогою додатку « Реєстр нерухомості», допускаючи сумніви у повноті та актуальності інформації, яка міститься в них щодо вказаних об`єктів нерухомості.

Суд, враховуючи та аналізуючи вищезазначені норми законодавства, підзаконних актів, роз`яснень та діючої судової практики, вважає заяву такою, що не підлягає задоволенню. Натомість роз`яснює представникові позивача, що за умови уточнення вимог заяви про забезпечення позовних вимог сторона позивача не позбавлена права повторного звернення з заявою про забезпечення позову.

Виходячи з наведеного та керуючись ст. 149- 153 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

Заяву представника позивача адвоката Бабій Л.В. про забезпечення позову залишити без задоволення.

Ухвала можебути оскарженадо Харківськогоапеляційного судушляхом подачідо Дзержинськогорайонного судум.Харкова протягом 15 днів з дня проголошення ухвали апеляційної скарги.

У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом 15 днів з дня отримання копії ухвали.

Суддя: Т. В. ШТИХ