Постанова

від 10.07.2024 по справі 627/947/23

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 627/947/23 Головуючий суддя І інстанції Бугаєнко І. В.

Провадження № 22-ц/818/2018/24 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: оренди

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2024 року м. Харків

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючогоЯцини В.Б.

суддів колегії Мальованого Ю.М., Пилипчук Н.П.,

за участю секретаря судового засіданняЗінченко М.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Скребець Олега Миколайовича на рішення Краснокутського районного суду Харківської області від 04березня 2024рокуу справіза позовом ОСОБА_1 до Фермерського господарства «Агрослобода», третя особа ОСОБА_2 про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки,

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 у жовтні 2023 року звернулася до суду з позовом до ФГ «Агрослобода», у якому просила: 1) поновити процесуальні строки на звернення до суду для захисту позивачем свого немайнового права як власника земельної ділянки; 2) визнати недійсним Договір оренди земельної ділянки від 28.03.2017р. укладеного між орендодавцем ОСОБА_3 та Фермерським господарством «АГРОСЛОБОДА»; 3) скасувати номер запису про інше речове права: 19777919 від 30.03.3017р. та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяження, індексний номер: 34589292 від 03.04.2017р. вчинені приватним нотаріусом Шевцовим Сергієм Олександровичем; 4) витребувати у Фермерського господарства «АГРОСЛОБОДА» земельну ділянку кадастровий номер 6323584700:04:001:0250, площа 5.1216, яка розташована за адресою: Харківська область, Краснокутський район, Мурафська сільська рада, яка належить позивачу на праві власності; 5) стягнути на користь позивача ОСОБА_1 з відповідача Фермерське господарство «Агрослобода» судові витрати у сумі сплаченого судового збору 3220,80грн.

Позовна заява мотивована тим, що на підставі рішення Краснокутського районного суду Харківської області від 12.12.2016 року у справі №627/1142/16-ц ОСОБА_3 був власником земельної ділянки кадастровий номер 6323584700:04:001:0250, площа 5.1216, що розташована на території Мурафської сільської ради, Краснокутського району Харківської області. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, після його смерті свідоцтво про право на спадщину за законом було видано ОСОБА_1 .

Позивачка зазначала, що після реєстрації права власності на нерухоме майно, а саме: згадану спірну земельну ділянку, вона дізналася, що станом на 25.05.2023 року між спадкодавцем ОСОБА_3 та ФГ «Агрослобода» був укладений договір оренди землі від 28.03.2017 року. Вказане, на думку позивача, є підставою для поновлення строків на подачу позовної заяви до суду про визнання Договору оренди земельної ділянки недійсним, оскільки до 25.05.2023 року позивач не була спадкоємцем та власником земельної ділянки, та не мала права ставити питання щодо визнання Договору оренди земельної ділянки недійсним. Вказує, що на час звернення до суду позивач, будучи власником земельної ділянки, має перешкоди щодо можливості використання вказаної земельної ділянки на власний розсуд, а саме продати своє майно, так як обтяження та наявність даних в державному реєстрі про користувача (орендатора) вказаного майна цьому перешкоджають.

Вважає, що права позивача є порушеними, та позивач знаходить наступні способи для ефективного захисту своїх прав такі як визнання Договору оренди земельної ділянки від 28.03.2017р. недійсним, скасування даних про державну реєстрацію прав на користування земельною ділянкою за відповідачем та витребування земельної ділянку у відповідача, вказаний спосіб є єдиним способом захистити права позивача у способах передбачених Законом.

Позивач зазначає, що ОСОБА_3 , як власник спірної земельної ділянки, в період з березня 2017 року по час своєї смерті, будь-якій особі не доручав укладати Договір оренди вказаної земельної ділянки з підприємством ФГ «Агрослобода». На час укладення Договору оренди земельної ділянки від 28.03.2017 року були відсутні уповноважені особи та/або представники, які від імені та в інтересах ОСОБА_3 мали право укладати будь-які договори. Зазначає, що в Договорі оренди землі зазначені особи: Орендодавець - ОСОБА_3 , Орендар -ФГ «Агрослобода»в особіголови ОСОБА_4 . Договір вчиненоу письмовійформі. Будь-якіінші учасникипроцесу уДоговорі від28.03.2017 року не визначені. Від імені ОСОБА_3 підписи вчинено іншою особою (за довіреністю). Позивач вважає, що вказана особа - підписант, не є уповноважено особою на вчинення вказаного правочину, її дані не визначені у Договорі, наявність та/або відсутність довіреності, договору доручення в розумінні вимог ст.ст. 1000-1009 ЦК України, або іншого документу на право вчинення правочину від імені та в інтересах ОСОБА_3 відсутні. Також будь-які інші данні у Договорі оренди, які б могли ідентифікувати вказану особу, визначити її повноваження також відсутні.

Крім того, зазначала, що у Договорі оренди землі маються не відповідності в графі «реквізити сторін» в частині зазначення даних особи Орендодавця визначено: «Котелевський» замість « ОСОБА_5 », номер паспорту зазначено « НОМЕР_1 » замість «ММ 047886». Аналогічні підписи (за довіреністю) невідомою особою зроблені в Акті прийому-передачі об`єкта оренди (земельної ділянки) за Договором оренди від 28.03.2017р., та в Акті визначення меж земельної ділянки від 28.03.2017 року.

Позивач вказала, що спірний договір оренди земельної ділянки був зареєстрований в реєстрі 30.03.2017 року про державну реєстрацію іншого речового права, державним реєстратором - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевцовим Сергієм Олександровичем. Реєстрація нотаріуса відповідно до даних Єдиного державного реєстру нотаріусів України за Київським нотаріальним округом не надає право приватному нотаріусу Шевцову С.О. на вчинення будь-яких дій за межами Київського округу, у тому числі у Харківському нотаріальному округу, тобто вказана реєстраційна дія щодо Договору від 28.03.2017 року вчинена неуповноваженою на те особою. У зв`язку з чим позивач вимушена звернутися до суду з даним позовом.

Рішенням Краснокутського районного суду Харківської області від 04 березня 2024 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ФГ «Агрослобода» судові витрати за надання правничої допомоги у сумі 20000 грн.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Скребець О.М. подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд не вирішив усі заявлені позивачкою вимоги, що не відповідає вимогам ч.ч. 5, 7 ст.265 ЦПК України. Заявлені позивачки вимоги є ефективним способом захисту її порушених прав.

Вказав, що наявність довіреності на підставі якої був укладений спірний договір оренди земельної ділянки від імені спадкодавця до його смерті, а також те що вона була використана при укладенні спірного Договору оренди від 28 березня 2017 року - не визначена у самому Договорі. У разів вчинення та підписання правочину від імені сторони Договору (орендодавця), такі данні про особу яка укладала та підписала вказаний Договір мають бути визначені у самому Договорі.

Також вважає, що вказана довіреність від 15.08.2016р. відповідно до змісту ч. 2 ст. 237, ч. 1 ст. 238 ЦК України є нікчемною в частині можливості укладення Договору оренди земельної ділянки, оскільки вона була складена до набуття спадкодавцем права власності на спірну земельну ділянку.

Вважає, що наявна у справі копії довіреності від імені ОСОБА_3 від 15.08.2016р., додаткова угода від 05.05.2023р. до Договору оренди земельної ділянки, які була залучена судом до матеріалів справи одночасно з відзивом на позовну заяву ФГ «Агрослобода" за підписом представника - адвоката Рибак Я.В. не є допустимими доказами, оскільки довіреність не була посвідчена в порядку ч.2 ст.95 ЦПК України, додаткова угода не була зареєстрована у відповідному порядку, а представник відповідача не зазначив наявність та/або відсутність в його розпорядженні оригіналів вказаних письмових доказів.

Також вказав,що судне надавналежної оцінкинаступним обставинамсправи.Договір орендиземельної ділянкивід 28.03.2017р.має невідповідностів визначеніданих Орендодавця,які ненадають можливістьйого ідентифікуватияк особуяка укладалавказаний Договір.Є невідповідності вчастині особиОрендодавця: ОСОБА_6 замість ОСОБА_5 ;номер паспорту НОМЕР_1 замість ММ047886.Аналогічні підписи(задовіреністю)невідомою особоюзроблені вАкті прийому-передачіоб`єктаоренди (земельноїділянки)за Договороморенди від28.03.2017р.,та визнаннямеж земельноїділянки від28.03.2017р. За таких, умов суд вважав що вказана описка виправлена додаткової угодою до Договору від 05.05.2017р., але не прийняв до уваги що вказана додаткова угода не має державної реєстрації, про те, сам Договорі оренди земельної ділянки станом на 30.03.2017р. вже був внесений до державного реєстру, без врахування додаткової угоди, яка була укладена у майбутньому. Враховуючи викладені вище обставини, вважає що Договір оренди земельної ділянки від 28.03.2017р. повинен бути визнаний судом недійсним.

Також зазначив, що реєстраційна дія та рішення від 03.04.2017р. державного реєстратора (нотаріуса) щодо Договору оренди від 28.03.2017р. вчинені в порушення вимог частини 7 ст.18, частини 1 ст.20 , частина 1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», реєстрація проведена без визначення та ідентифікації особи Орендодавця, без наявності та надання реєстратору відповідної довіреності від імені ОСОБА_3 .

Зауважив, що судом було безпідставно стягнуто 20000 грн. в рахунок відшкодування правничої допомоги, оскільки наданий на підтвердження повноважень представника договір про надання правничої допомоги №2/11-23 від 20 листопаду 2023 року був укладений для представництва по іншій цивільній справі № 627/835/23, а не 627/943/23, яку розглянув суд.

Суду ненадано жодного доказустосовно понесенихвитрат направничу допомогуу справі№627/945/23.Тому,в порушеннявимог п.2ч.2ст.137,ст.141ЦПК Українисудом булистягнути витратиякі непов`язаніз вказаноюсправою та не доведений сам факт, що такі витрати були відповідачкою фактично понесені.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ФГ «Агрослобода» - адвокат Рибак Я.В. вважає правильними висновки суду першої інстанції про те, що довіреність, якою ОСОБА_3 уповноважує ОСОБА_7 на вчинення дій пов`язаних з оформленням земельної ділянки видана 15.08.2016 року, а відомості про право власності на земельну ділянку до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності внесені 20.03.2017 року, суд вважає, що ОСОБА_3 як спадкоємець після дружини ОСОБА_8 , став власником спадкового майна з часу відкриття спадщини після смерті останньої, відтак, діяв в рамках прав, якими його наділив законодавець, маючи таким чином права володіння та користування спадковим майном, при цьому за межі визначених прав не вийшов. Вказане випливає з того факту, що відповідно до рішення Краснокутського районного суду Харківської області від 12.12.2016 року у справі №627/1142/16-ц, за ОСОБА_3 визнано право приватної власності в порядку спадкування за законом на земельну ділянку площею 5,1216 га, що розташована на території Мурафської сільської ради Краснокутського району Харківської області, згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ХР №022388, після смерті дружини ОСОБА_8 , яка померла ще ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Договір оренди землі (паю) від 28.03.2017 року був зареєстрований в Державному реєстрі речових прав 30.03.2017 року ОСОБА_2 , який станом на 30.03.2017 року був приватним нотаріусом Харківського, а не Киівського міського нотаріального округу, як про це стверджує позивач. Більш того, реєстрація була проведена ОСОБА_2 не як нотаріусом, а саме як державним реєстратором в межах Харківської області як того вимагають згадані вище судом положення п. 2 ч. 1 ст. 10 та ч. 5 ст. 3 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

З доданих до матеріалів справи Акту визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на території Мурафської ради Краснокутського району Харківської області від 28.03.2017 та Акту прийому-передачі об`єкта оренди (земельної ділянки) за договором оренди від 28.03.2017, вбачається, що вони містять інформацію як щодо кадастрового номеру земельної ділянки, так і щодо місця її розташування. А саме, в згаданих актах кадастровий номер земельної ділянки зазначено як 6323584700:04:001:0250, місце розташування: Мурафська сільська рада Краснокутського району.

Щодо надання розрахунку орієнтовних витрат Відповідача, то вони були безпосередньо зазначені в відзиві на позов: 20000 грн витрат на правничу допомогу згідно з зафіксованим у Договорі розміром.

За технічної помилки (неможливість використання в назві файлу деяких окремих символів), Електронний кабінет не завантажив серед додатків Додаткову угоду від 20.11.2023, яка є невід`ємною частиною Договору №2/11-23 від 20.11.2023 про надання правничої допомоги, якою була виправлена технічна описка в п. 1.1 Договору та зазначено правильний номер справи, в якій Адвокат здійснює представницькі повноваження - 627/947/23. Окремо зазначено також про те, що ані представником Позивача, ані самим судом не висловлювались будь-які сумніви у наявності підстав для представництва інтересів Відповідача протягом всього розгляду справи в суді першої інстанції. За таких обставин, зазначаємо про нявність законних підстав для здійснення адвокатом своїх повноважень в суді.

Будь-які заперечення Апелянта на неспівмірність витрат на правничу допомогу адвоката не мають під собою жодного обґрунтування.

Окрім того, повідомив суд апеляційної інстанції, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи в суді апеляційної інстанції, складає 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, що встановлено у фіксованому розмірі відповідно до умов Договору про надання правничої допомоги №1/05-23 від 30.05.2024.

З цих підстав представник відповідача просив суд апеляційної інстанції: відмовити в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 в повному обсязі, рішення суду першої інстанції залишити в силі; вирішити питання розподілу судових витрат на правничу допомогу адвоката в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, з повідомленням учасників справи.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення прокурора, відповідачів та представника третьої особи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

У статті 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У статті 263 ЦПК України визначені наступні вимоги до законності і обґрунтованість судового рішення: Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Наведеним вимогам рішення суду відповідає.

Відмовляючи в позові суд першої інстанції вказав наступні мотиви.

Матеріали справи містять копію довіреності від 15.08.2016 року посвідченої приватним нотаріусом Соломко С.І., відповідно до якої ОСОБА_3 цією довіреністю уповноважує ОСОБА_7 ,окрім іншого,займатись питанням виготовлення технічної документації на земельну ділянку, державної реєстрації договору оренди земельної ділянки: площею 5,1216 га, розташованої на території Мурафської сільської ради Краснокутського району Харківської області, згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серії XР №022388 виданого на ім`я його покійної дружини ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , виданого Краснокутською районною державного адміністрацією від 17 березня 2006 року, щодо користування вказаною земельною ділянкою, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та з усіх без винятку питань щодо передачі у оренду будь-якій особі вказаної земельної ділянки /а.с.72/.

У позові позивач стверджує про те, що уповноважуючи своєю довіреністю від 15.08.2016 року ОСОБА_7 , на вчинення від його імені дій, щодо передачі в оренду спірної земельної ділянки, ОСОБА_3 не мав на неї права власності, оскільки, набув таке право лише 20.03.2017 року на підставі рішення Краснокутського районного суду Харківської області від 12.12.2016 року.

Так, дійсно, відповідно до рішення Краснокутського районного суду Харківської області від 12.12.2016 року у справі №627/1142/16-ц, за ОСОБА_3 визнано право приватної власності в порядку спадкування за законом наземельну ділянку площею 5,1216 га, що розташована на території Мурафської сільської ради Краснокутського району Харківської області, згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ХР №022388, після смерті дружини ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Копію цього рішення додано позивачем /а.с.11-12/, та перевірено судом у ЄДРСР.

Після чого за ОСОБА_3 було зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку, площею 5,1216 га, про що свідчить Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №83101931 від 22.03.2017, копія якого судом вже досліджувалася вище /а.с. 13/.

Так, за приписами ст. 1216 ЦК України спадкуваннямє перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов`язків, що зазначені устатті 1219 ЦК України(статті1218,1231 ЦК України).

Відповідно до ч. 2ст. 1220 ЦК України часомвідкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою.

Частиною першоюстатті 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Згідно з ч. 1 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ятастатті 1268 ЦК України).

За приписами ч. 1ст. 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Проте відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третястатті 1296 ЦК України).

Системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.

Відсутність реєстрації права власності відповідно доЗакону України "Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном.

У спадкоємця, який в установленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини, тому такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном з використанням способів, визначенихглавою 29 ЦК України.

Так,у постановівід 22березня 2023року усправі №463/6829/21-цКасаційний цивільнийсуд ускладі ВСнавів висновок,що спадкоємець,який увстановленому закономпорядку прийнявспадщину,є їївласником ізчасу відкриттяспадщини,а документом,що підтверджуєправо власностіна спадковемайно,є свідоцтвона спадщину,отримане вустановленому законодавствомпорядку.

З оглядуна викладене,беручи доуваги,що довіреність,якою ОСОБА_3 уповноважує ОСОБА_7 на вчиненнядій пов`язанихз оформленнямземельної ділянкивидана 15.08.2016року,а відомостіпро правовласності наземельну ділянкудо Державногореєстру речовихправ нанерухоме майнопро реєстраціюправа власностівнесені 20.03.2017року,суд вважає,що ОСОБА_3 як спадкоємецьпісля дружини ОСОБА_8 ,став власникомспадкового майназ часувідкриття спадщинипісля смертіостанньої,відтак,діяв врамках прав,якими йогонаділив законодавець, маючи таким чином права володіння та користування спадковим майном, при цьому за межівизначених прав не вийшов.

Крім того, позивач зауважує, що у вступній частині Договору оренди землі не зазначено, що цей Договір укладається хоча і ОСОБА_3 , проте за довіреністю, якою останній уповноважує третю особу на його укладення.

Проте, при цьому позивач не зазначає яким чином зазначена обставина порушила її права як власника земельної ділянки та сторони спірного договору. Так, у частині «реквізити сторін» Договору перед графою «підписи сторін» проставлено відмітку «за довіреністю», такі відмітки містять і Акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на території Мурафської ради Краснокутського району Харківської області від 28.03.2017 року, та Акт прийому-передачі об`єкта оренди (земельної ділянки) за договором оренди від 28.03.2017 року.

Як доказ того, що ОСОБА_3 уповноважує третю особу на укладення від нього договору оренди спірної земельної ділянки, слугує згадана вже судом вище довіреність ОСОБА_3 на ім`я ОСОБА_7 від 15.08.2016 року, копія якої міститься в матеріалах справи.

Отже, визнавати недійсним Договір оренди землі (паю) від 28.03.2017 року з підстав відсутності в ньому вказівки на те, що Договір укладено саме за довіреністю, у суду наразі підстав немає.

Дослідивши Договір оренди землі (паю) від 28.03.2017 року в частині «реквізити сторін», суд виявив невідповідність у написанні прізвища орендодавця, а саме: « ОСОБА_6 » замість « ОСОБА_5 », та номеру його паспорта, а саме: «ММ 1047886» замість «ММ047886». В той же час, при дослідженні вступної частини згаданого Договору прізвище орендодавця зазначено правильно як « ОСОБА_5 ».

До матеріалів справи стороною відповідача додано копію Угоди до договору оренди землі (паю) від 28.03.2017 року, укладену 05.05.2017 року, відповідно до якої сторони дійшли згоди, щодо викладення в новій редакції Розділу «Реквізити сторін» Орендодавець» спірного Договору, виклавши згаданий розділ в новій редакції, тим самим усунули розбіжності в написанні прізвища орендодавця та номеру його паспорту /а.с.71/.

Проте, при вивченні згаданої Угоди, судом було виявлено відсутність доказів, які б свідчили про її державну реєстрацію, що не заперечувалося в судовому засіданні і самим представником відповідача, яка обґрунтовувала це тим, що в Договір оренди по суті зміни не вносилися, а лише було викладено в новій редакції один з його розділів, який стосувався реквізитів сторін, що не є на її думку підставою для здійснення державної реєстрації такої Угоди.

Проте, суд не може погодитися з позицією представника відповідача, виходячи з наступного.

Так, згідно з с.1 ст. 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (абз. 3 ч. 2 ст. 331 ЦК України).

Сформовані земельні ділянки, відповідно до ч.ч. 3, 9, 10 ст. 79-1 ЗК України, підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки, за приписами ч. 1 ст. 125 ЗК України, виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

За вимогами ст. 14 ЗУ «Про оренду землі» договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Особа, яка відповідно до закону може бути орендодавцем земельної ділянки, може встановити вимогу нотаріального посвідчення договору оренди землі та скасувати таку вимогу. Встановлення (скасування) вимоги є одностороннім правочином, що підлягає нотаріальному посвідченню. Така вимога є обтяженням речових прав на земельну ділянку та підлягає державній реєстрації в порядку, визначеному законом.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що і договір.

Отже, оскільки основний Договір оренди землі (паю) від 28.03.2017 року підлягав обов`язкові державній реєстрації, що і було зроблено в свій час його сторонами, то і Угода до Договору оренди землі (паю) від 28.03.2017 року, укладена 05.05.2017 року, також мала пройти процедуру державної реєстрації, відтак, зазначене позбавляє суд можливості спиратися на неї як на належний доказ в розрізі підтвердження факту усунення розбіжностей написання прізвища та номеру паспорта орендодавця в частині «реквізити сторін» основного Договору оренди.

Водночас суд вважає, що виявлені в Договорі оренди землі невідповідності є по суті описками та не впливають на його дійсність і чинність, оскільки як у вступній частині Договору, так і в Акті визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на території Мурафської ради Краснокутського району Харківської області від 28.03.2017 та в Акті прийому-передачі об`єкта оренди (земельної ділянки) за договором оренди від 28.03.2017, які є невід`ємними додатками до Договору оренди землі від 28.03.2017 року, дані сторін Договору зазначені правильно, таким чином, суперечності в написанні даних орендодавця усунуто.

Оскільки за життя спадкоємця ОСОБА_3 відносини по виконанню сторонами Договору тривали, Договір сторонами виконувався, беручи до уваги принцип добросовісності у виконанні договірних зобов`язань, принаймні доказів зворотного матеріали справи не містять, суд вважає, що Договір оренди землі від 28.03.2017 не може бути визнано судом недійсним з зазначених позивачем підстав.

Крім іншого, у позові позивач зазначає, що при укладенні Договору оренди землі (паю) від 28.03.2017 року не було додержано вимоги ч. 1 ст. 15 ЗУ «Про оренду землі» та ч. 1 ст. 203 ЦК України в частині визначення місця розташування спірної земельної ділянки та її кадастрового номеру, отже не визначено і всіх істотних частин договору оренди землі. Відтак, вважає, що предмет Договору оренди землі сторонами узгоджено не було.

Відповідно доч.1ст.638ЦКУкраїнидоговір єукладеним,якщосторонив належнійформідосяглизгоди зусіхістотнихумов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі ст. 15 ЗУ «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди(кадастровийномер,місце розташуваннятарозмірземельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

Відповідно достатті 203 ЦК Українизміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятись у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України, як передбачено у частині першій статті 215 ЦК України.

Відповідно до частини першоїстатті 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Стаття 41КонституціїУкраїни та ст.319ЦивільногокодексуУкраїни гарантують право власника на свій розсуд володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном.

Змістом статей 15, 16ЦКУкраїни визначено правокожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Визнаючи договір недійсним, головною умовою, яку повинні встановити суди, є наявність порушення прав і законних інтересів особи, яка оспорює зазначені договори, про що виснував у своїй постанові Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 04.07.2018 року у справі № 520/10060/16-ц.

З доданих до матеріалів справи Акту визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на території Мурафської ради Краснокутського району Харківської області від 28.03.2017 та Акту прийому-передачі об`єкта оренди (земельної ділянки) за договором оренди від 28.03.2017, вбачається, що вони містять інформацію як щодо кадастрового номеру земельної ділянки, так і щодо місця її розташування. А саме, в згаданих актах кадастровий номер земельної ділянки зазначено як 6323584700:04:001:0250, місце розташування: Мурафська сільська рада Краснокутського району.

Відтак, договір оренди було укладено з додержанням вимог чинного, на момент укладення, законодавства, в частині визначення місця розташування земельної ділянки та її кадастрового номеру /а.с.22,23/.

Отже, відсутність у тексті Договору оренди згаданих істотних умов не завадила його виконанню, принаймні доказів зворотного матеріали справи не містять, і сторони протягом певного часу виконували Договір на погоджених умовах, отже незгода позивача з відсутністю в його тексті інформації щодо кадастрового номеру земельної ділянки та місця її розташування, не може бути підставою для визнання її прав порушеними в момент укладення договору та визнання його недійсним з цих підстав, тим більш, що з боку позивача не надано жодних доказів того як відсутність в Договорі перелічених нею в позові істотних умов порушило її права як орендодавця та унеможливило його виконання.

Договір оренди землі (паю) від 28.03.2017 року був зареєстрований в Державному реєстрі речових прав 30.03.2017 року ОСОБА_2 , який станом на 30.03.2017 року був приватним нотаріусом Харківського, а не Київського міського нотаріального округу, як про це стверджує позивач. Більш того, реєстрація була проведена ОСОБА_2 не як нотаріусом, а саме як державним реєстратором в межах Харківської області як того вимагають згадані вище судом положення п. 2 ч. 1 ст. 10 та ч. 5 ст. 3 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого належного підтвердження у матеріалах справи та висновків суду не спростували, а тому колегія суддів їх відхиляє. Натомість висловлені у відзиві на скаргу аргументи відповідають наявним у справі доказам. Колегія суддів відповідно до ст. 367 ЦПК України вважає поважними наведені у відзиві доводи про причини у ненаданні письмової копії електронного документу додаткової угоди від 20 листопада 2023 року до договору № 2/11-23 про надання правничої допомоги від 20.11.2023, якою було виправлено технічну описку зазначивши правильний номер справи № 627/947/23, в якій адвокат Рибак Я.В. захищає права та законні інтереси і здійснює представницькі повноваження відповідача (а.с. 214 т.2).

За приписами ч. 3 та 5 ст.203, ст.215 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6ст. 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 виданого 17.07.2020 року виконавчим комітетом Олексіївської сільської ради Краснокутського району Харківської області /а.с.14/.

Відповідно до копії свідоцтва про право на спадщину від 25.05.2023 року виданого державним нотаріусом Богодухівської державної нотаріальної контори Харківської області, виконуючої обов`язки державного нотаріуса Краснокутської державної нотаріальної контори Харківської області на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , вбачається, що остання успадкувала після смерті свого батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , земельну ділянку площею 5,1216 га, що знаходиться на території Мурафської сільської ради Краснокутського району Харківської області, цільове призначення ділянки 01.01. Для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; категорія земель землі сільськогосподарського призначення; вид використання земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що належала спадкодавцю на підставі рішення Краснокутського районного суду Харківської області від 12.12.2016 року, справа № 627/1142/16-ц, кадастровий номер 6323584700:04:001:0250. Право власності зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 20.03.2017 року за № 19569856, реєстраційний номер об`єкта нерухомості (земельної ділянки): 1203025263235 /а.с.16/.

З копії Витягу з Державного реєстру речових прав № 333444598 від 25.05.2023 вбачається, що державним нотаріусом Богодухівської державної нотаріальної контори Руденко В.О. зареєстровано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку кадастровий номер 6323584700:04:001:0250, площею 5,1216 га /а.с.17/.

Як вбачається з копії Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 83101931 від 22.03.2017, за ОСОБА_3 зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку, площею 5,1216 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, землі сільськогосподарського призначення, розташовану на території Мурафської сільської ради Краснокутського району Харківської області, на підставі витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, серії та номер: НВ-6303914432017 від 02.03.2017, видавник: Відділ Держземагенства у Краснокутському районі; рішення Краснокутського районного суду Харківської області від 12.12.2016 у справі № 627/1142/16-ц /а.с.13/.

28.03.2017 між орендодавцем ОСОБА_3 та Фермерським господарством «АГРОСЛОБОДА» в особі ОСОБА_4 , уклали Договір оренди землі (паю), відповідно до якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Мурафської сільської ради, площею 5,1216 га, строком на 49 років. В прикінцевих положеннях договору зазначено, що невід`ємними частинами договору є: - план або схема земельної ділянки; - кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у використані та встановлених земельних сервітутів; - акт визначення меж земельної земельної ділянки в натурі (на місцевості); - акт приймання-передачі об`єкта оренди; - проект відведення земельної ділянки у випадках передбачених законом. У графі «Реквізити сторін» зазначеного вище договору прізвище орендодавця вказано як « ОСОБА_6 ». Підпис від імені орендодавця проставлений з позначкою «за довіреністю» /а.с.19-21/.

Як вбачається з копії Акту визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на території Мурафської ради Краснокутського району Харківської області від 28.03.2017 року, землевласник земельної ділянки ОСОБА_3 , кадастровий номер 6323584700:04:001:0250, та орендар Фермерське господарство «АГРОСЛОБОДА», склали даний акт про визначення меж земельної ділянки, яка розташована на території Мурафської сільської ради Краснокутського району і належить орендодавцю на підставі витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 1203025263235) на земельну ділянку, загальною площею 5,1216 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, в т.ч. сіножать 5,1216 га в натурі з земель власності. Межі земельної ділянки проходять згідно з кадастровим планом, що відповідає державному акту. Як у вступній частині Акту, так і в графі «Орендодавець» зазначено « ОСОБА_3 » та міститься підпис з позначкою «за довіреністю» /а.с.22/.

Відповідно до Акту прийому-передачі об`єкта оренди (земельної ділянки) за договором оренди від 28.03.2017 року, Орендодавець передає земельну ділянку, кадастровий №6323584700:04:001:0250, площею 5,1246 га, розташовану за межами населених пунктів на території Мурафської сільської ради, а Орендар приймає вищевказану земельну ділянку в оренду. Як у вступній частині Акту, так і в графі «Орендодавець» зазначено « ОСОБА_3 » та міститься підпис з позначкою «за довіреністю» /а.с.23/.

Матеріали справимістять копіюдовіреності від15.08.2016року посвідченоїприватним нотаріусомСоломко С.І.,відповідно доякої ОСОБА_3 цією довіреністюуповноважує ОСОБА_7 ,окрім іншого,займатись питанням виготовлення технічної документації на земельну ділянку, державної реєстрації договору оренди земельної ділянки: площею 5,1216 га, розташованої на території Мурафської сільської ради Краснокутського району Харківської області, згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серії XР №022388 виданого на ім`я його покійної дружини ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , виданого Краснокутською районною державного адміністрацією від 17 березня 2006 року, щодо користування вказаною земельною ділянкою, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та з усіх без винятку питань щодо передачі у оренду будь-якій особі вказаної земельної ділянки /а.с.72/.

Отже ОСОБА_3 як спадкоємець після дружини ОСОБА_8 , став власником спадкового майна з часу відкриття спадщини після смерті останньої, відтак, діяв в рамках прав, якими його наділив законодавець, маючи таким чином права володіння та користування спадковим майном, при цьому за межі визначених прав не вийшов.

Відповідно до рішення Краснокутського районного суду Харківської області від 12.12.2016 року у справі №627/1142/16-ц, за ОСОБА_3 визнано право приватної власності в порядку спадкування за законом на земельну ділянку площею 5,1216 га, що розташована на території Мурафської сільської ради Краснокутського району Харківської області, згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ХР №022388, після смерті дружини ОСОБА_8 , яка померла ще ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно із частиною першоюстатті 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно із частиною першоюстатті 321 ЦК Україниправо власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з частиною другоюстатті 152 ЗК Українивласник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Статтею 391 ЦК Українивизначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до вимог статті 124ЗК України передача землі в оренду здійснюється на підставі цивільно-правової угоди.

Відповідно до статті 1ЗУ «Прооренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі статтею 13ЗУ «Прооренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно достатті 125 ЗК Україниправо власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно із частиною першоюстатті 626 ЦК Українидоговором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Відповідно до частини першоїстатті 627 ЦК Українисторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 638ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Частинами першої-третьої статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до рішення Краснокутського районного суду Харківської області від 12.12.2016 року у справі №627/1142/16-ц, за ОСОБА_3 визнано право приватної власності в порядку спадкування за законом наземельну ділянку площею 5,1216 га, що розташована на території Мурафської сільської ради Краснокутського району Харківської області, згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ХР №022388, після смерті дружини ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Копію цього рішення додано позивачем /а.с.11-12/, та перевірено судом у ЄДРСР.

Після чого за ОСОБА_3 було зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку, площею 5,1216 га, про що свідчить Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №83101931 від 22.03.2017, копія якого судом вже досліджувалася вище /а.с. 13/.

Стаття 204 ЦК Українизакріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Згідно статей16,203,215 ЦК Українидля визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

Підстава недійсності правочину (оспорюваності чи нікчемності) має існувати в момент вчинення правочину.

Спадкування має здійснюватися за законом або за заповітом відповідно до ст. 1217 ЦК України.

Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять всі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ст. 1230 ЦК України до спадкоємця переходить право на відшкодування збитків, завданих спадкодавцеві у договірних зобов`язаннях.

До спадкоємця переходить право на стягнення неустойки (штрафу, пені) у зв`язку з невиконанням боржником спадкодавця своїх договірних обов`язків, яка була присуджена судом спадкодавцеві за його життя.

До спадкоємця переходить право на відшкодування моральної шкоди, яке було присуджено судом спадкодавцеві за його життя.

Отже, за змістом вказаних норм матеріального права спадкування відбувається в межах прав, які існували у спадкодавця на день відкриття спадщини та не мали особистого характеру, невід`ємного від особи та які внаслідок цього припиняються внаслідок його смерті. Щодо договірних правовідносин то такі права мають бути визначені на відкриття провадження у справі. Відповідно до ст. 204 ЦК України діє презумпція правомірності правочину, яка може бути спростована. Якщо спадкодавець до дня своєї смерті не скористався правом на оскарження (оспорення) договору оренди земельної ділянки, то таке право на успадковується, оскільки воно нерозривно з ним пов`язано. Такий висновок ґрунтується на змісті вказаної норми ст. 1230 ЦК України та принципу добросовісності у цивільному праві, який визначено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.

У постанові КЦС ВС від 07.10.2020 у справі № 450/2286/16-ц (провадження № 61-2032св19) було висловлено правовий висновок про те, що в основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Якщо особа, яка має право на оспорення документу (наприклад, свідоцтва про право на спадщину) чи юридичного факту (зокрема, правочину, договору, рішення органу юридичної особи), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права.

У справі, що переглядається, особа, яка мала право на оспорення (спадкодавець ОСОБА_3 ), висловив як прямо (в довіреності від15.08.2016року посвідченоїприватним нотаріусомСоломко С.І.,відповідно доякої ОСОБА_3 цією довіреністюуповноважує ОСОБА_7 на укладення договору оренди, договором оренди земельної ділянки, укладеного на підставі цієї довіреності в інтересах спадкодавця, який узгоджується з відповідними актами прийму передачі спірної земельної ділянки), так і своєю поведінкою (оскільки протягом більше трьох років не оспорював цей договір). За таких обставин, право на оспорення договору оренди земельної ділянки, яке мав спадкодавець ОСОБА_3 , припинилося, відповідно його не успадкувала позивачка ОСОБА_1 , а тому дійсно відсутні підстави для задоволення первісних позовних вимог ОСОБА_1 , як спадкоємця ОСОБА_3 , про визнання недійсним спірного договору оренди земельної ділянки.

Що стосується відшкодування витрат на правничу допомогу, то суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що сторона позивача не заперечувала проти його розміру та відшкодування в суді першої інстанції, у відповіді на відзив таких аргументів представник позивачки адвокат Скребець О.М. не наводив.

Статтею 133ЦПКУкраїни передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 30ЗаконуУкраїни«Про адвокатуруіадвокатськудіяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно з вимогами статті 137ЦПКУкраїни витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі, гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі, впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 8 статті 141ЦПКУкраїни визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

У постанові Верховного Суду від 22 липня 2021 року у справі № 628/2292/18 зазначено, що якщо винагорода адвоката за послуги згідно з договором про надання правової допомоги була визначена сторонами у твердій (фіксованій) сумі, то вона за весь час дії договору не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу. При зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту.

Зазначене відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19 (провадження № К/9901/27657/20).

ВП ВС відступила від правового висновку КЦС ВС щодо змісту детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, необхідного для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу, визначивши, що учасник справи повинен деталізувати опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінюванні такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

У випадку визначення договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

Такі правові висновки викладено у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21, які суд першої інстанції обґрунтовано застосував у даній справі відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України.

Оскільки, ФГ «Агрослобода» та Адвокатське бюро «Яни Рибак», в особі керуючого адвоката Рибак Я.В., у Договорі №2/11-23 про надання правничої допомоги від 20.11.2023 року, узгодили гонорар у фіксованому розмірі, визначили порядок його сплати, беручи до уваги відсутність заперечень з боку сторони позивача щодо неспівмірності витрат на правову допомогу або їх зменшення, з огляду на те, що у задоволенні позову відмовлено, суд доходить висновку про наявність підстав для стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 20000 грн.

Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

На підставі вищевказаних обставин та правового обґрунтування колегія суддів визнає, що оскаржене рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи скарги висновків суду не спростували, що відповідно до статті 375ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.

Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, то відповідно до наданого в суді апеляційної інстанції копії договору про надання правничої допомоги № 1/05-23 від 30.05.2024, який передбачає сплату відповідачем адвокату Рибак Я.В. 10000 грн у фіксованому розмірі в суді апеляційної інстанції, відповідно до наведених вище норм ст.ст. 137, 141 ЦПК України, з урахуванням зеперечень представника позивачки адвоката Скребець О.М., з урахуванням принципу пропорційності, ст. 11 ЦПК України, надана стороні відповідача правнича допомога підлягає відшкодуванню у розмірі 5000 грн.

Керуючись ст.ст. 259, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

П ОС ТА НО ВИ В :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Скребець Олега Миколайовича залишити без задоволення.

Рішення Краснокутського районного суду Харківської області від 04березня 2024року залишити без задоволення.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Фермерського господарства «Агрослобода» витрати на правничу допомогу у суді апеляційної нстанції у розмірі 5000 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий В.Б.Яцина

Судді колегії Ю.М.Мальований

Н.П.Пилипчук