Постанова

від 09.07.2024 по справі 367/3272/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

№ справи: 367/3272/19

№ апеляційного провадження: 22-ц/824/5520/2024

Головуючий у суді першої інстанції: Мерзлий Л.В.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:

головуючий - Немировська О.В.,

судді - Желепа О.В., Мазурик О.Ф.

секретар - Черняк Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аверс-сіті» до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про витребування майна з чужого незаконного володіння,

за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 31 жовтня 2023 року та додаткове рішення Ірпінського суду Київської області від 13 листопада 2023 року,

встановив:

у квітні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Аверс-Сіті» (далі - ТОВ «Аверс-Сіті») звернулось до суду з позовом, в якому просило витребувати у ОСОБА_1 нежиле приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , посилаючись на те, що вказане нерухоме майно вибуло з його власності на підставі рішення Апеляційного суду Київської області від 18 жовтня 2012 року, яке було скасовано постановою Верховного Суду від 27 лютого 2019 року.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 31 жовтня 2023 року позов було задоволено - витребувано у ОСОБА_1 на користь ТОВ «Аверс-Сіті» нежиле приміщення за адресою: АДРЕСА_1 .

Додатковим рішення Ірпінського міського суду Київської області від 13 листопада 2023 року було задоволено заяву представника позивача - Васюка М.М. та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Аверс-Сіті» витрати на правничу допомогу в розмірі 30 000 грн.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями суду першої інстанції, третя особа по справі - ОСОБА_2 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити по справі нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права, неповне з`ясування судом обставин, які мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ТОВ «Аверс-Сіті» - Васюк М.М. просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., пояснення представників позивача - Васюка М.М. , представника ОСОБА_5 та третьої особи - ОСОБА_2 , дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказував, що 27.05.2010 ним було отримало державний акт Серія ЯИ № 270393 на земельну ділянку площею 4,3864 га з кадастровим номером: 3210946200:01:034:0081. 19.01.2011 позивач отримав дозвіл ДАБІ № 15/11 на виконання будівельних робіт з об`єктами соціально-побутового призначення та багатоповерховим паркінгом по АДРЕСА_2 . 16.09.2011 жилий будинок АДРЕСА_3 було введено в експлуатацію. 22.09.2011 виконавчим комітетом Коцюбинської селищної ради Київської області було прийнято рішення № 270, згідно з яким було надано дозвіл на оформлення свідоцтв про право власності на об`єкти нерухомого майна (на всі квартири, зокрема і нежиле приміщення АДРЕСА_4 на підставі Сертифікату відповідності закінченого будівництвом об`єкта серія КС № 16411043016 від 16.09.2011. Таким чином ТОВ «Аверс-Сіті» набув право власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 18 жовтня 2012 року було визнано за ОСОБА_3 право власності на нежитлові приміщення № НОМЕР_2, АДРЕСА_5 , НОМЕР_3, НОМЕР_4, НОМЕР_5, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , та на нежитлове приміщення № НОМЕР_1 , яке знаходяться за адресою: АДРЕСА_6 , в іншій частині позовних вимог відмовлено.

ОСОБА_3 27.11.2012 зареєстрував за собою право власності на спірне нежиле приміщення, після чого подарував його ОСОБА_2 на підставі договору дарування, укладеного 07.04.2017. ОСОБА_2 13.09.2017 уклала договору купівлі-продажу з ОСОБА_1 .

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 лютого 2019 року рішення Ірпінського міського суду Київської області від 14 серпня 2012 року та рішення Апеляційного суду Київської області від 18 жовтня 2012 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено у повному обсязі.

Оскільки наразі право власності на спірне майно зареєстровано за ОСОБА_1 , позивач просив витребувати його на свою користь.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 31 жовтня 2023 року позов було задоволено - витребувано у ОСОБА_1 на користь ТОВ «Аверс-Сіті» нежиле приміщення за адресою: АДРЕСА_1 .

Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки нежиле приміщення АДРЕСА_7 вибуло з володіння власника на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, поза його волею, він має право на витребування вказаного майна.

Такий висновок суду першої інстанції є законним та обґрунтованим та відповідає встановленим по справі обставинам.

Суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права та посилався на положення ст. 16, 316, 328, 331, 387, 388, 876 ЦК України.

Захист права власності гарантовано Першим протоколом до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до статті 1 якого передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Попередні положення, однак, ніяким чином не обмежують право держави запроваджувати такі закони, які на її думку необхідні для здійснення контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків або інших зборів чи штрафів.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які, у свою чергу, мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним легітимній меті.

Стаття 41 Конституції України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

У статті 321 ЦК України закріплено конституційний принцип непорушності права власності. За частинами першою та другою цієї статті ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

За положеннями ч. 1 статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Зміст права власності полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Згідно з вимогами статті 319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не суперечать закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Як видно з матеріалів справи та було правильно встановлено судом першої інстанції, ТОВ «Аверс-сіті» є власником земельної ділянки площею 4,3864 га з кадастровим номером: 3210946200:01:034:0081 за адресою: АДРЕСА_8 відповідно до Державного акту Серія ЯИ № 270393, виданого 27.05.2010.

19.01.2011 ТОВ «Аверс-сіті» було видано дозвіл ДАБІ № 15/11 на виконання будівельних робіт з будівництва багатоповерхових жилих будинків з об`єктами з об`єктами соціально-побутового призначення та багатоповерховим паркінгом по АДРЕСА_2 . 16.09.2011 жилий будинок АДРЕСА_3 був введений в експлуатацію.

ТОВ «Аверс-Сіті» як замовнику об`єкта Інспекцією ДАБК у Київській області було видано 16.09.2011 було видано Сертифікат відповідності серії КС №16411043016 закінченого будівництвом об`єкта. Рішенням Коцюбинської селищної ради Київської області від 22.09.2011 №270 було присвоєно поштову адресу закінченому будівництвом об`єкта 1 черги будівництва та пусковий комплекс, введення в експлуатацію жилого будинку АДРЕСА_9 , доручено КП КОР «Ірпінське бюро технічної інвентаризації» оформити та видати свідоцтво про право власності ТОВ «Аверс-Сіті» на квартири закінченого будівництвом об`єкта.

05.01.2012 ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати за ним право власності на нежилі приміщення № НОМЕР_2, НОМЕР_5, НОМЕР_3, НОМЕР_4, НОМЕР_5, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , та на нежиле приміщення № НОМЕР_1 , яке знаходяться за адресою: АДРЕСА_6 .

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області 14 серпня 2012 року позов ОСОБА_3 про визнання права власності та усунення перешкод у користуванні та володіння нерухомим майном було залишено без задоволення.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 18 жовтня 2012 року було скасовано рішення Ірпінського міського суду Київської області від 14 серпня 2012 року та визнано за ОСОБА_3 право власності на нежилі приміщення № НОМЕР_2, НОМЕР_5, НОМЕР_3, НОМЕР_4, НОМЕР_5, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , та на нежиле приміщення № НОМЕР_1 , яке знаходяться за адресою: АДРЕСА_6 , в інші частині позовних вимог відмовлено.

Згідно з чч. 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року (справа № 643/17966/14-ц) вказано, що скасоване судове рішення не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення, але його скасування саме по собі (тобто без встановлення інших обставин, що, зокрема, можуть підтверджувати недобросовісність дій, які були вчинені на підставі цього рішення) не є підставою для перегляду всіх юридичних фактів, що виникли, змінились чи припинились на підставі відповідного рішення.

Суд першої інстанції правильно послався в рішенні на правові висновки, які містяться в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року (справа № 522/2202/15-ц) та від 15 травня 2019 року (справа №522/7636/14-ц). Відповідач є особою, яка є останнім набувачем вказаного нерухомого майна. При цьому встановлено, що вона є добросовісним набувачем та спірну квартиру отримала за відплатним договором.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Доводи, викладені ОСОБА_2 в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують.

Зокрема, апелянт вважає, що оскільки за ТОВ «Аверс-сіті» не було здійснено державну реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно, йому не було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, позивач не підтвердив факту набуття ним у власність майна, а наявні в справі докази не підтверджують вказаного факту.

Та обставина, що позивачу не було своєчасно видано свідоцтво про право власності на об`єкт нерухомого майна, відповідно до рішення виконавчого комітету Коцюбинської селищної ради Київської області, яке було прийнято 22.09.2011 № 270, не свідчить про відсутність права власності у позивача.

Судом першої інстанції було правильно досліджено вказану обставину та зазначено, що 14.06.2012 постановою заступника начальника управління Головного слідчого управління МВС України Мамки Г.М. було накладено арешт на нежитлове приміщення № НОМЕР_5 у корпусі 1.

22.11.2012 постановою старшого прокурора відділу Генеральної прокуратури України Грицая Ю.І. від 16.11.2012 було скасовано арешт, накладений постановою від 14.06.2012.

27.11.2012 ОСОБА_3 зареєстрував право власності на нежиле приміщення АДРЕСА_10 на підставі рішення Апеляційного суду Київської області від 18.10.2012.

На підставі договору дарування нежилого приміщення, укладеного 07.04.2017 з ОСОБА_3 ОСОБА_2 набула право власності на спірне майно, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 34681400 від 07.04.2017 прийняте приватним нотаріусом КМНО Скляр О.С.

13.09.2017 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу нежилого приміщення, серія та номер: 279, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Скляр О.С.

Крім того, в постанові Верховного Суду від 01 березня 2023 року (справа № 367/3799/17) по справі за позовом ТОВ «Аверс-сіті» до фізичних осіб про витребування майна було зроблено правовий висновок, що спірне майно вибуло з володіння власника поза його волею, у зв`язку з чим підлягає витребуванню з чужого незаконного володіння фізичної особи на підставі положень статті 388 ЦК України, оскільки нежиле приміщення вибуло з володіння власника ТОВ «Аверс-Сіті» за рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 17 липня 2013 року, ухваленого щодо цього майна, та яке надалі скасоване ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 лютого 2014 року,

Також у постанові від 11 квітня 2023 року у справі № 367/4267/18 за позовом ТОВ «Аверс-сіті» до фізичної особи про витребування майна з чужого незаконного володіння Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду виклав правовий висновок, згідно якого задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.При цьому було встановлено, що спірна квартира вибула з володіння ТОВ «Аверс-Сіті» поза його волею, а відповідачка яка є останнім набувачем вказаного нерухомого майна є добросовісним набувачем та спірну квартиру отримала за відплатним договором.

Посилання апелянта на обставини справи №367/4089/14-ц за позовом ТОВ «Аверс-сіті» до фізичної особи про витребування майна з чужого незаконного володіння, в якій постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2022 року були скасовані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції і відмовлено у задоволенні позову, також не впливає на законність рішення суду першої інстанції. У вказаній справі було встановлено, що свої зобов`язання за договором купівлі-продажу майнових прав від 21 лютого 2011 року виконав у повному обсязі, про що свідчить довідка ТОВ «Аверс-Сіті» від 22 лютого 2011 року (без номера) за підписом директора цього товариства. позивач продав фізичній особі майнові права на спірну квартиру на підставі договору купівлі-продажу майнових прав від 21 лютого 2011 року. Зобов`язання по оплаті майнових прав за вказаним договором були виконані у повному обсязі, що встановлено судовими рішеннями у справі № 367/5136/13-ц, які набрали законної сили.

В додаткових поясненнях на апеляційну скаргу ОСОБА_1 посилається на постанову Верховного Суду у складі колегії судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 лютого 2024 року (справа №367/6205/19), прийняту у справі за позовом ТОВ «Аверс-сіті» до фізичної особи про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння. Вказане посилання також не спростовує висновок суду першої інстанції, оскільки у вказаній справі було встановлено, що в постанові було зазначено, що відповідач на виконання умов вказаного договору сплатив повну вартість майнових прав за ним, що підтверджується довідкою-підтвердженням про оплату повної їх вартості № 30/12/10-294 від 30 грудня 2010 року, виданою ТОВ «Аверс-Сіті» та 18 грудня 2011 року.

При розгляді даної справи, ні відповідач, ні треті особи не надали належних доказів про сплату повної вартості майнових прав.

ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив додаткове рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України.

Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

В статті 133 ЦПК України передбачається, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведення експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

В ч. 6 ст. 137 ЦПК України закріплено, що обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

В апеляційній скарзі на додаткове рішення ОСОБА_2 посилається на допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права, оскільки з наданих представником позивача документів неможливо встановити дійсність понесених витрат та їх розумність, відсутнє документальне підтвердження таких витрат, їх розрахунок, суд не оцінив складність справи та її значення.

Вказані доводи не можуть бути підставою для скасування додаткового рішення, оскільки вказаним рішенням було стягнуто витрати з надання правової допомоги не з ОСОБА_2 , а з ОСОБА_1 , який з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції не звертався.

Таким чином, додаткове рішення Ірпінського міського суду Київської області від 13 листопада 2023 року слід також залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 375, 382 ЦПК України, суд

постановив:

апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Ірпінського міського суду Київської області від 31 жовтня 2023 року та додаткове рішення Ірпінського міського Київської області від 13 листопада 2023 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в касаційному порядку.

Повний текст постанови виготовлено 01 серпня 2024 року.

Головуючий

Судді