Рішення

від 30.07.2024 по справі 910/6472/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.07.2024Справа № 910/6472/24Суддя Господарського суду міста Києва Чинчин О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮФП ГРУП» (03022, місто Київ, ВУЛИЦЯ ВАСИЛЬКІВСЬКА, будинок 34, Ідентифікаційний код юридичної особи 39153507) до проПриватного акціонерного товариства «Холдингова компанія «КИЇВМІСЬКБУД» (01010, місто Київ, ВУЛИЦЯ МИХАЙЛА ОМЕЛЯНОВИЧА-ПАВЛЕНКА, будинок 4/6, Ідентифікаційний код юридичної особи 23527052) стягнення заборгованості у розмірі 46 334 грн. 90 коп.Представники: без повідомлення представників сторін

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮФП ГРУП» (надалі також - «Позивач») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Холдингова компанія «КИЇВМІСЬКБУД» (надалі також - «Відповідач») про стягнення заборгованості у розмірі 46 334 грн. 90 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем його зобов`язань за Договором поставки №1733/з від 27.10.2020 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.05.2024 року відкрито провадження у справі № 910/6472/24, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

13.06.2024 року через систему «Електронний суд» від Відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

21.06.2024 року через систему «Електронний суд» від Позивача надійшла відповідь на відзив.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

З метою повідомлення Сторін про розгляд справи Судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала суду про відкриття провадження у справі від 30.05.2024 року була направлена до електронного кабінету Сторін у порядку, визначеному законом, що підтверджується повідомленнями про доставку електронного листа.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ

27.10.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮФП ГРУП» (Постачальник) та Приватним акціонерним товариством «Холдингова компанія «КИЇВМІСЬКБУД» (Замовник) було укладено Договір поставки №1733/з, відповідно до умов якого Постачальник в порядку і на умовах, передбачених даним Договором, протягом 2020-2021 років, зобов`язується поставити та передати у власність Замовника вироби та системи порошкового, водяного та пінного пожежогасіння для об?єктів Замовника, далі за текстом - Товар, а Замовник зобов`язується прийняти та оплатити його вартість, відповідно до умов даного Договору.. (а.с.7-15)

Згідно з п.1.2 Договору кількість Товару, його характеристики, обумовлюються у Специфікації, що є невід?ємною частиною даного Договору (Додаток №1 до Договору).

Відповідно до п.2.1 Договору загальна ціна цього Договору становить 4 000 000,00 грн., у тому числі ПДВ (20%) - 666 666,67 гривень.

Пунктом 4.1 Договору визначено, що Замовник здійснює оплату товару шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті України на поточний рахунок Постачальника у строк не пізніше 20 календарних днів після дати поставки партії Товару Постачальником на умовах, передбачених в п.5.4. даного Договору.

Відповідно до п. 5.4 Договору датою поставки Товару вважається день, в який Товар фактично переданий від Постачальника до Замовника на місце поставки, визначене Замовником у заявці, в належній якості, кількості та з необхідним пакетом документів, до якого входять: товарно-транспортна накладна; сертифікат (паспорт) якості виробника, видаткова накладна; гарантійні документи та документи, що гарантують якість та відповідність поставленого.

Згідно з п.5.5 Договору право власності на Товар виникає у Замовника з дати поставки Товару Постачальником. Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження Товару переходить до Замовника з дати поставки та належної передачі Замовнику Товару відповідно до п. 5.4. Договору.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору поставки №1733/з від 27.10.2020 року Позивач передав у власність Покупцеві Товар, а Відповідач прийняв товар на загальну суму в розмірі 87 124 грн. 01 коп., що підтверджується видатковими накладними №2735 від 09.12.2021 року на суму 82 951 грн. 15 коп., №2736 від 09.12.2021 року на суму 4 172 грн. 86 коп., товарно - транспортними накладними (а.с.16-19) та здійснив часткову оплату за отриманий товар у розмірі 48 330 грн. 15 коп.

27.03.2024 року Позивач надіслав на адресу Відповідача претензію з вимогою сплатити заборгованість, що підтверджується копіями опису вкладення у цінний лист від 27.03.2024 р., рекомендованого повідомлення про вручення. (а.с.23-24)

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що Відповідач не здійснив оплату за отриманий товар у повному обсязі. Таким чином, заборгованість Відповідача перед Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮФП ГРУП» становить 38 793 грн. 86 коп. Крім того, в результаті неналежного виконання Відповідачем умов договору, Позивач просить суд стягнути з Приватного акціонерного товариства «Холдингова компанія «КИЇВМІСЬКБУД» 3% річних у розмірі 2 944 грн. 07 коп., інфляційні у розмірі 4 596 грн. 97 коп.

Заперечуючи проти позову, Відповідач зазначає, що копії видаткових накладних не в повній мірі відповідають веденню бухгалтерського обліку та підтверджують заборгованість, а Акт звірки підписаний невідомою особою. Крім того, у зв`язку з настанням форс - мажорних обставин відсутні підстави для нарахування 3% річних та інфляційних.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮФП ГРУП» підлягають задоволенню з наступних підстав.

Внаслідок укладення Договору поставки №1733/з від 27.10.2020 року між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов`язки.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно з приписами ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору поставки №1733/з від 27.10.2020 року Позивач передав у власність Покупцеві Товар, а Відповідач прийняв товар на загальну суму в розмірі 87 124 грн. 01 коп., що підтверджується видатковими накладними №2735 від 09.12.2021 року на суму 82 951 грн. 15 коп., №2736 від 09.12.2021 року на суму 4 172 грн. 86 коп., товарно - транспортними накладними, які оформлені належним чином та підписані уповноваженими представниками сторін і скріплені печатками підприємств без зауважень та заперечень, в добровільному порядку (а.с.16-19) та здійснив часткову оплату за отриманий товар у розмірі 48 330 грн. 15 коп., про що не заперечував Позивач у поданій позовній заяві, а тому відповідно до ч.1 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України вказані обставини не підлягають доказуванню.

Відповідно до п. 5.4 Договору датою поставки Товару вважається день, в який Товар фактично переданий від Постачальника до Замовника на місце поставки, визначене Замовником у заявці, в належній якості, кількості та з необхідним пакетом документів, до якого входять: товарно-транспортна накладна; сертифікат (паспорт) якості виробника, видаткова накладна; гарантійні документи та документи, що гарантують якість та відповідність поставленого.

Згідно з п.5.5 Договору право власності на Товар виникає у Замовника з дати поставки Товару Постачальником. Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження Товару переходить до Замовника з дати поставки та належної передачі Замовнику Товару відповідно до п. 5.4. Договору.

Крім того, на підтвердження здійснення поставки за Договором поставки №1733/з від 27.10.2020 року Позивач склав податкові накладні, які були зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, що підтверджується відповідними квитанціями про реєстрацію. (а.с.20-21)

Відповідно до п. 15.1 Податкового кодексу України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Згідно з п.16.1.4 Податкового кодексу України, платник податків зобов`язаний, зокрема, сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Підпунктом 14.1.178. пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України визначено, що податок на додану вартість - це непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V Податкового кодексу України.

Відповідно до статті 185 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування є, зокрема, постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Згідно зі статтею 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов`язкові реквізити:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата складання податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця). У разі постачання/придбання філією (структурним підрозділом) товарів/послуг, яка фактично є від імені головного підприємства - платника податку стороною договору, у податковій накладній, крім податкового номера платника податку додатково зазначається числовий номер такої філії (структурного підрозділу);

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

і) код товару згідно з УКТ ЗЕД, для послуг - код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг; платники податків, крім випадків постачання підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України, мають право зазначати код товару згідно з УКТ ЗЕД або код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг неповністю, але не менше ніж чотири перших цифри відповідного коду.

Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

201.10. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Податкові накладні, які не надаються покупцю, а також податкові накладні, складені за операціями з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування, підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

Враховуючи вищенаведене, Судом встановлено, що зі спірних господарських операцій Позивачем виписано Відповідачу податкові накладні та сплачено податок на додану вартість в доход Державного бюджету України, а Відповідачем сформовано податковий кредит. Копії податкових накладних з розшифровками податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів наявні в матеріалах справи.

При цьому, Суд звертає увагу, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів того, що ним подавались уточнюючі декларації щодо безпідставного нарахування податкового кредиту продавцем (позивачем) за оспорюваними накладними.

Пунктом 4.1 Договору визначено, що Замовник здійснює оплату товару шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті України на поточний рахунок Постачальника у строк не пізніше 20 календарних днів після дати поставки партії Товару Постачальником на умовах, передбачених в п.5.4. даного Договору.

Відповідно до ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи вищенаведені умови Договору поставки №1733/з від 27.10.2020 року обов`язок Відповідача по оплаті отриманого товару у загальному розмірі 87 124 грн. 01 коп. настав 29.12.2021 року.

Таким чином, заборгованість Приватного акціонерного товариства «Холдингова компанія «КИЇВМІСЬКБУД» перед Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮФП ГРУП» за Договором поставки №1733/з від 27.10.2020 року становить 38 793 грн. 86 коп.

Що стосується настання форс - мажорних обставин, на які посилається Відповідач у відзиві на позовну заяву, Суд зазначає.

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України №2102-IX від 24.02.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Законом затверджено Указ Президента України від 6 лютого 2023 року №58/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», яким строк дії воєнного стану в Україні продовжується з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб.

Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).

Господарський суд наголошує, що форс-мажор (у даному випадку військова агресія проти України) повинен бути у причинному зв`язку з негативними наслідками для підприємницької діяльності.

Сторона, яка посилається на вищезгадані обставини, повинна довести, що саме введення воєнного стану призвело до унеможливлення виконання конкретних зобов`язань за договором.

Так, відповідно до частини 1 статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю.

Наразі Торгово-промислова палата України ухвалила рішення спростити процедуру засвідчення форс-мажорних обставин та з метою позбавлення обов`язкового звернення до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП і підготовки пакету документів у період дії воєнного стану, на сайті Торгово-промислової палати України розміщено загальний офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин.

Зокрема, листом від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, що розміщений в мережі Інтернет, та адресований «Всім кого це стосується», Торгово-промислова палата України на підставі ст. ст. 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 №671/97-ВР, Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Разом з цим, незважаючи на те, що такий загальний офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин стосується невизначеного кола осіб, це не означає, що такий лист звільняє від цивільно-правової відповідальності сторону договору. Зокрема, у будь-якому разі стороні необхідно буде довести, що зобов`язання невиконане саме у зв`язку з воєнними діями.

13.05.2022 ТПП України опублікувала на своєму сайті пояснення, що в період дії воєнного стану у разі порушення зобов`язань згаданий вище лист від 28.02.2022 можна роздрукувати із сайту ТПП України та долучати до повідомлення про форс-мажорні обставини, які унеможливили виконання договірних зобов`язань у встановлений термін, для спроможності обґрунтованого перенесення строків виконання зобов`язань та вирішення спірних питань мирним шляхом. Також вказується, що у разі необхідності сторона, яка порушила свої зобов`язання в період дії форс-мажорних обставин, має право звертатися до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП за отриманням відповідного Сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, встановленого Регламентом ТПП України від 18.12.2014, за кожним зобов`язанням окремо.

З огляду на це, загальний лист ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 щодо засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), зумовлених військовою агресією російської федерації проти України, не відповідає вимогам конкретизації впливу відповідної форс-мажорної обставини на конкретне зобов`язання (а доведення причинно-наслідкового зв`язку в такому випадку є обов`язковим), доводи позивача та висновку суду першої інстанції з приводу чого є обґрунтованими.

Суд відзначає, що ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов`язання. Іншими словами, сама по собі військова агресія російської федерації проти України не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов`язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні.

Воєнний стан як обставина непереборної сили звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із ним обставин юридична чи фізична особа не може виконати ті чи інші зобов`язання.

Вищенаведене у сукупності дає підстави для висновку, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 30.05.2022 у справі №922/2475/21.

Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Таким чином, сам по собі лист ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не засвідчує форс-мажорні обставини саме для спірних правовідносин, але у сукупності з доказами, наданими Відповідачем, може їх підтверджувати.

Наявність форс-мажорних обставин засвідчується відповідним документом, виданим ТПП України або регіональною ТПП, згідно з законодавством України, або іншим уповноваженим органом відповідно до законодавства України. (п.7.2 Договору)

Пунктом 9.1 Договору передбачено, що Сторони не несуть відповідальність за повне або часткове невиконання своїх зобов?язань за цим Договором у випадку настання форс - мажорних обставин, а саме: стихійного лиха, військових дій, терористичних актів, блокад і страйків тощо за умови, що ці обставини безпосередньо вплинули на виконання зобов`язань за цим Договором.

Якщо виконання зобов?язань за цим Договором стає неможливим через форс - мажорні обставини, Сторони повинні негайно повідомити одна одну про виникнення форс-мажорних обставин та про припинення їхньої дії. У цьому випадку строк виконання зобов?язань за цим Договором відкладається пропорційно до часу дії форс - мажорних обставин. (п.9.3 Договору)

У п.9.4 Договору визначено, що початок та період дії вказаних обставин підтверджує Сторона, яка підпала під дію таких обставин, довідкою відповідного органу.

В той же час, з огляду на вищенаведені норми чинного законодавства України, Суд зазначає, що Відповідачем не надано доказів неможливості виконання ним свого зобов`язання з оплати отриманого товару за укладеним Договором поставки №1733/з від 27.10.2020 року внаслідок настання форс-мажорних обставин. Крім того, матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження повідомлення Відповідачем Позивача про настання форс - мажорних обставин у строк, визначений п.9.3 Договору, а тому Суд не приймає до уваги доводи Відповідача в цій частині.

Суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів відповідно до статей 76 - 79 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження сплати Відповідачем грошових коштів Товариству з обмеженою відповідальністю «ЮФП ГРУП» в розмірі 38 793 грн. 86 коп.

Отже, Суд зазначає, що Відповідач, в порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України та умов Договору, не здійснив оплату отриманого товару в повному обсязі, тобто не виконав свої зобов`язання належним чином, а тому Суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення 38 793 грн. 86 коп. - суми основної заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При зверненні до суду Позивач просив стягнути з Відповідача на його користь 3% річних за загальний період прострочки з 30.12.2021 р. по 24.05.2024 р. у розмірі 2 944 грн. 07 коп. та інфляційні у розмірі 4 596 грн. 97 коп.

Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитору зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013 року).

Суд, перевіривши розрахунок 3% річних, як плати за користування чужими грошовими коштами за період прострочки Відповідачем повернення грошових коштів за загальний період прострочки з 30.12.2021 р. по 24.05.2024 р. у розмірі 2 944 грн. 07 коп. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у заявленому Позивачем розмірі, оскільки відповідно до частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України суд при ухваленні рішення не може виходити у рішенні за межі заявлених позовних вимог.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013 року)

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Згідно з положеннями ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України.

Відповідно до ст. 3 вищевказаного Закону індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України №11/1-5/73 від 13.02.2009р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов`язань.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Таким чином, інфляційні мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату №265 від 27.07.2007р. «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін», відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов`язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов`язання, за період з моменту виникнення обов`язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов`язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Суд, перевіривши розрахунок інфляційних, як збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання боржником його грошового зобов`язання в зв`язку з девальвацією грошової одиниці України, за загальний період прострочки з 30.12.2021 р. по 24.05.2024 р. у розмірі 4 596 грн. 97 коп. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у заявленому Позивачем розмірі, оскільки відповідно до частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України суд при ухваленні рішення не може виходити у рішенні за межі заявлених позовних вимог.

У відзиві на позовну заяву Відповідач просив суд зменшити 3% річних та інфляційних.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 зазначила, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Із цього випливає, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, штрафу, процентів річних є правом суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе їх зменшення. Велика Палата Верховного Суду також вказала, що відсотки річних, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника та не можуть розглядатися як спосіб отримання кредитором доходів.

Водночас у зазначеній справі Велика Палата Верховного Суду, зменшуючи розмір неустойки, штрафу, процентів річних, не позбавила кредитора можливості захистити власні інтереси шляхом стягнення процентів річних у тому розмірі, який відповідно до обставин справи одночасно виконує компенсаційну функцію для кредитора, але не є надмірним для боржника.

Велика Палата Верховного Суду допустила зменшення розміру відсотків річних з урахуванням конкретних обставин справи, а саме - встановлення процентної ставки річних на рівні 40 % та 96 % і її явної невідповідності принципу справедливості.

В той же час, у цій справі Позивачем до стягнення заявлено відсотки річних у розмірі, передбаченому законом (частиною другою статті 625 ЦК України) - 3 %.

Таким чином, у даній справі відсутні такі обставини неспівмірності заявленої до стягнення суми процентів річних, як у справі № 902/417/18.

Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 15.06.2023 у справі 921/94/21.

Суд зазначає, що розмір заявлених до стягнення відсотків річних відповідає розміру, встановленому законом (3 %), а Відповідачем, в свою чергу, не наведено будь-яких виключних (надзвичайних) обставин.

Крім того, постанова Великої Палати Верховного Суду у справі № 902/417/18 не містить висновків про можливість зменшення відсотків річних нижче 3%, встановлених чинним законодавством.

Отже, на переконання суду, у даному випадку, враховуючи принципи справедливості, добросовісності та розумності, відсутні підстави для зменшення 3% річних, нарахованих відповідно до ст. 625 ЦК України.

Щодо зменшення інфляційних, то Суд зазначає, що інфляційна складова боргу не підлягає зменшенню на підставі ст.233 ГК та ст.551 ЦК, оскільки інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Подібної позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 07.09.2022 у справі № 910/9911/21.

Таким чином, з Приватного акціонерного товариства «Холдингова компанія «КИЇВМІСЬКБУД» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮФП ГРУП» підлягає стягненню заборгованість у розмірі 38 793 грн. 86 коп., 3% річних у розмірі 2 944 грн. 07 коп., інфляційні у розмірі 4 596 грн. 97 коп.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на Відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

УХВАЛИВ

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮФП ГРУП» - задовольнити у повному обсязі.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Холдингова компанія «КИЇВМІСЬКБУД» (01010, місто Київ, ВУЛИЦЯ МИХАЙЛА ОМЕЛЯНОВИЧА-ПАВЛЕНКА, будинок 4/6, Ідентифікаційний код юридичної особи 23527052) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮФП ГРУП» (03022, місто Київ, ВУЛИЦЯ ВАСИЛЬКІВСЬКА, будинок 34, Ідентифікаційний код юридичної особи 39153507) заборгованість у розмірі 38 793 (тридцять вісім тисяч сімсот дев`яносто три) грн. 86 коп., 3% річних у розмірі 2 944 (дві тисячі дев`ятсот сорок чотири) грн. 07 коп., інфляційні у розмірі 4 596 (чотири тисячі п`ятсот дев`яносто шість) грн. 97 коп. та судовий збір у розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 00 коп.

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

4. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 30 липня 2024 року.

Суддя О.В. Чинчин