Рішення

від 26.06.2024 по справі 915/437/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2024 року Справа № 915/437/23

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Адаховської В.С.,

при секретарі судового засідання Табачної О.С.,

за участю представників учасників справи

від позивача: Мокан О.О.

від відповідача: Жук Ю.В. (в режимі відеоконференції)

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Державного підприємства "Миколаївський морський торговельний порт" (54020, м. Миколаїв, вул. Заводська, 23/14; ідентифікаційний код 01125608, електронна пошта: dp.mmtp@gmail.com)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Марконі" (54020, м. Миколаїв, вул. Громадянський узвіз, 1; ідентифікаційний код 31883013, електронна пошта: office@marconi.com.ua)

про: стягнення 242490,29 грн

У С Т А Н О В И В:

22.03.2023 Державне підприємство "Миколаївський морський торговельний порт" звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою № 06/199 від 21.03.2023 (вх. №3557/23), в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Марконі" заборгованість за договором стандартного бербоутного чартеру Балтійської та міжнародної морської ради (БІМКО) проформи "BARECON 89" № 17-П від 07.06.2013 у сумі 242490,29 грн., яка складається з: 193462,19 грн - основного боргу, 49028,10 грн. - пені, а також 3637,35 грн. судового збору.

Ухвалою суду від 27.03.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Оскільки позов є малозначним в розумінні ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), справу постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами. Зазначено, що у разі наявності у сторін заперечень проти розгляду даної справи без повідомлення (виклику) сторін, подати суду відповідне обґрунтоване клопотання, яке відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву (ч. 7 ст. 252 ГПК України).

Копія даної ухвали була надіслана на адресу відповідача та отримана ним 07.04.2023.

12.04.2023 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, сформований в системі "Електронний суд" 11.04.2023 (вх. № 4486/23), в якому останній заперечує проти задоволення позову з огляду на наявність підстав для звільнення його від сплати виставлених позивачем рахунків, оскільки відповідач з 24.02.2022 позбавлений можливості використовувати буксир внаслідок ведення військових дій на території держави. Відповідач зазначає, що аналізуючи умови договору стандартного бербоутного чартеру Балтійської та міжнародної морської ради (БІМКО) проформи "BARECON 89" № 17-П від 07.06.2013 укладеного між сторонами слід дійти висновку, що зазначений договір є договором оренди транспортного засобу. Крім того, відповідач просить розгляд справи проводити в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

17.04.2023 від позивача до суду надійшла відповідь на відзив № 06/292 від 14.04.2023 (вх. № 4746/23), в якому ДП "Миколаївський морський торговельний порт" не погоджується з викладеними у відзиві обставинами та просить розгляд справи проводити в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

24.04.2023 від відповідача на адресу електронної пошти суду надійшли заперечення №б/н від 21.04.2023 (вх. № 5038/23), в яких відповідачем викладено пояснення, міркування та аргументи щодо наведених позивачем у відповіді на відзив пояснень і мотиви їх відхилення.

Ухвалою суду від 24.05.2023 справу було призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження зі стадії підготовчого провадження, підготовче засідання призначено на 22.06.2023 об 11:30.

Ухвалою суду від 20.06.2023 задоволено заяву відповідача про участь його представника в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду у справі № 915/437/23.

Ухвалою суду від 22.06.2024, занесеною до протоколу судового засідання, відкладено підготовче засідання на 20.07.2023 об 11:30.

12.07.2023 від відповідача до суду надійшло клопотання № 06/655 від 11.07.2023 (вх. №9203/23), в якому державне підприємство просить долучити до матеріалів справи:

- завірені належним чином Методичні рекомендації щодо порядку розгляду матеріалів, надання згоди на укладання договорів фрахтування (бербоут-чартеру, тайм чартеру) суден та інших плавзасобів підприємств, установ і організацій, що належать до сфери управління Міністерства інфраструктури України, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України від 23.04.2013 № 244;

- завірений належним чином наказ Міністерства інфраструктури України від 25.02.2021 № 81 "Про внесення змін до Методичних рекомендацій щодо порядку розгляду матеріалів, надання згоди на укладання договорів фрахтування (бербоут-чартеру, тайм чартеру) суден та інших плавзасобів підприємств, установ і організацій, що належать до сфери управління Міністерства інфраструктури України".

Ухвалою суду від 20.07.2023, занесеною до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 28 вересня 2023 року об 11:30.

26.09.2023 від позивача до суду надійшли:

- клопотання № 06/930 від 25.09.2023 (вх. № 12651/23) про повернення до стадії підготовчого провадження та дозвіл позивачу надати додаткові пояснення з окремих питань шляхом приєднання до матеріалів справи № 915/437/23 пояснень із новими доказами;

- пояснення щодо твердження відповідача про неможливість використання судна "ДМ-2020", переданого у бербоут-чартер згідно договору № 17-П від 07.06.2013 у зв`язку із розпорядженнями капітана Миколаївського морського порту №№ 15, 15/1 від 09.03.2022 (в порядку ст. 161, 166 ГПК України).

Ухвалою суду від 28.09.2023, занесеною до протоколу судового засідання, відкладено розгляд справи на 30 листопада 2023 року о 14:00, про що повідомлено учасників справи ухвалою суду від 16.10.2023.

30.11.2023 судове засідання у справі не відбулося, оскільки протягом часу, визначеного судом для проведення засідання по даній справі, зокрема, у період з 13:21 до 15:20 у Миколаївській області були оголошені та тривали повітряні тривоги, у зв`язку з чим, ухвалою суду від 15.02.2024 судове засідання було призначено на 04.03.2024 об 11:30.

Ухвалою суду від 04.03.2024, занесеною до протоколу судового засідання, відкладено розгляд справи на 08.04.2024 об 11:30.

Судове засідання у даній справі, яке було призначено на 08.04.2024 об 11:30, не відбулося, оскільки протягом часу визначеного для проведення судового засідання, з урахуванням часу на проведення судового засідання у попередній справі, у Миколаївській області було оголошено повітряну тривогу, у зв`язку з цим ухвалою суду від 22.04.2024 судове засідання було призначено на 13.05.2024 о 15:00.

13.05.2024 від позивача до суду надійшла заява (вступне слово) № б/н від 10.05.2024 (вх. № 5611/24).

13.05.2024 розгляд справи в судовому засіданні не відбувся через загрозу безпеці учасників справи, оскільки у період часу з 14:28 до 15:34 у Миколаївській області було оголошено повітряну тривогу, у зв`язку з цим, ухвалою суду від 17.05.2024 судове засідання було призначено на 10.06.2024 о 15:30.

У судовому засіданні 10.06.2024 судом оголошено перерву перед судовими дебатами до 17.06.2024 о 12:30.

Ухвалою суду від 17.06.2024, занесеною до протоколу судового засідання, відкладено розгляд справи на 26 червня 2024 року о 13:15, про що повідомлено учасників справи ухвалою суду від 18.06.2024.

У судовому засіданні 26.06.2024 представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просить суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечує, просить суд у задоволенні позову відмовити.

На підставі норм ст. 233 ГПК України, в судовому засіданні 26.06.2024 судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

07 червня 2013 року за №17-П між Державним підприємством "Миколаївський морський торговий порт", як судновласником, та товариством з обмеженою відповідальністю "МАРКОНІ", як фрахтувальником, укладений договір стандартного бербоутного чартеру Балтійсної та міжнародної морської ради проформи "BARECON 89", відповідно до умов п.1 Адендуму до вказаного Договору, судновласник передає фрахтувальнику за обумовлену плату (бербоут-чартерна ставка) у користування на строк, встановлений даним Адендумом, судно згідно з додатком №1 до договору - несамохідну судову баржу "ДМ-2020", 1981 року побудови.

Строк дії договору бербоут-чартера 6 місяців з можливістю продовження на кожні наступні 6 місяців за рішенням судновласника у випадку відсутності претензій судновласника та фрахтувальника один до одного з обов`язковим повідомленням уповноваженого органу управління (п.2 Адендуму до договору).

Судно за даним договором розуміється як об`єкт з усіма механізмами та обладнаннями до нього, включаючи двигуни, електростанцію, радіостанцію, рятувальні засоби, розвантажувально-навантажувальні механізми, навігаційні та вимірювальні прилади, інше судове обладнання, протипожежні, рятувальні та захисні засоби, аварійне постачання та інструмент, які є невід`ємною частиною судна у відповідності до його проекту та вимог Класифікаційного суспільства (п.3 Адендуму).

Пунктом 4 Адендуму визначено, що бербоут-чартерна ставка становить за місяць 1263,33 дол.США, у гривневому еквіваленті - 10097,8 грн.

Судновласник надання фрахтувальнику рахунок та акт виконаних робіт (наданих послуг) за звітний місяць у строк до 10 числа наступного місяця. Акти підписуються уповноваженими особами судновласника та фрахтувальника та засвідчуються їх печатками. Рахунки, направлені фактом або електронною поштою, вважаються переданими та прийнятими. Дата направлення рахунка фактом або електронною поштою є датою його вручення (п.6 Адендуму).

Пунктом 7 Адендуму фрахтувальник оплачує бербоут-чартерну ставку протягом 5 банківських днів з моменту отримання рахунку та акту виконаних робіт (наданих послуг) за звітний місяць, але не пізніше 20 числа.

Відповідно до умов п.10 Адендуму, з моменту передачі судна в бербоут-чартер фрахтувальник експлуатує судно від свого імені відповідно з умовами договору та діючим законодавством України.

В період дії договору його учасниками були підписані додаткові угоди:

- №1 від 29.12.2015 (якою визначили строк дії договору - три роки з 07.12.2015 по 07.12.2018, збільшили розмір бербоут-чартерної ставки - в розмірі 1452,83 дол.США (еквівалент 34357,43 грн.), узгодили заборону фрахтувальнику здавати судно в суббербоут-чартер та обов`язок фрахтувальника виконувати за узгодженням із судновласником всі ремонти судна власними силами або із залученням спеціалізованих підприємств за власний рахунок, тощо);

- №2 від 25.01.2018, якою, зокрема збільшили бербоут-чартерну ставку до розміру 1684,9 дол.США;

- №3 від 19.03.2018, якою, продовжили строк дії договору - по 31.12.2030;

- №4 від 06.02.2019, якою збільшили бербоут-чартерну ставку до розміру 1728,67 дол.США;

- №5 від 20.02.2020, якою збільшили бербоут-чартерну ставку до 1730,28 дол.США;

- №6 від 05.04.2021, якою збільшили бербоут-чартерну ставку до 1733,74 дол.США.

На виконання умов вказаного договору судновласник виставив фрахтувальнику рахунки на оплату бербоут-чартерної ставки за період з 24.02.2022 по 28.02.2022 та за березень-травень 2022 року на загальну суму 193462,19 грн.

Окрім рахунків судновласник виставив фрахтувальнику акти наданих послуг (виконаних робіт) за вказаний період.

У липні 2022 року ТОВ "Марконі" звернулось до ДП "Миколаївський морський торговельний порт" з листом б/н, в якому зазначалось, що оплатити виставлені рахунки та виконати свої зобов`язання за договором бербоут-чартеру не вбачається можливим з огляду на військову агресію та активні бойові дії на території Миколаївської області, тому в силу приписів ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), наймач (ТОВ "Марконі") звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

ДП "Миколаївський морський торговельний порт" листом від 26.07.2022 №06/371 повідомило, що діючими договорами та чинним законодавством встановлено, що нарахування плати за фрахт відбувається за весь період, коли судно перебувало у фрахтувальника, тобто з моменту передачі до моменту повернення судна судновласнику; звільнення фрахтувальника від сплати фрахт можливе лише у випадку, якщо судно було непридатне для експлуатації внаслідок неморехідного стану за винятком випадків, коли непридатність судна настала з вини фрахтувальника; наявність непереборної сили (форс-мажор) звільняє від відповідальності за часткове або повне невиконання обов`язків за договорами, але не звільняє від виконання самого зобов`язання, у такому випадку судновласник лише позбавляється можливості нараховувати неустойку (штраф, пеню).

Виставлені акти були підписані фрахтувальником без заперечень та зауважень, але оплати здійснено не було, що стало підставою для звернення судновласника до господарського суду з даним позовом.

Окрім суми основного боргу, у зв`язку з невиконанням зобов`язань за договором, позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за період з 21.07.2022 по 21.01.2023 в сумі 49028,10 грн.

На підставі повно і всебічно з`ясованих обставин справи, суд дійшов наступних висновків.

Як встановлено судом, вимоги позивача направлені на стягнення з відповідача заборгованості за договором бербоут-чартеру №17-П, який, як вважає останній, регулює правовідносини з перевезення, з огляду на що застосування в даному випадку положень ч. 6 ст. 762 ЦК України в якості підстав для звільнення від плати за договором не є вірним.

Відповідач в свою чергу зазначає про наявність підстав для звільнення його від сплати орендної плати на підставі положень ч. 6 ст. 762 ЦК України внаслідок неможливості користування орендованим майном через військову агресію.

Враховуючи протилежність доводів сторін щодо правової природи договору та відповідно наявності підстав для звільнення від внесення плати за договором на підставі ч. 6 ст. 762 ЦК України, суд зауважує, що для прийняття законного рішення встановленню підлягають, по-перше правова природа договору, по-друге, наявність підстав для застосування до спірних відносин положень ч. 6 ст. 762 ЦК України та звільнення від плати за договором.

Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України (далі - ГК України) майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Враховуючи положення ст. 204 ЦК України щодо презумпції правомірності правочину, який не був визнаний судом недійсним у встановленому порядку, укладений між сторонами договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 912 ЦК України за договором чартеру (фрахтування) одна сторона (фрахтівник) зобов`язується надати другій стороні (фрахтувальникові) за плату всю або частину місткості в одному чи кількох транспортних засобах на один або кілька рейсів для перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти або з іншою метою, якщо це не суперечить закону та іншим нормативно-правовим актам. Порядок укладення договору чартеру (фрахтування), а також форма цього договору встановлюються транспортними кодексами (статутами).

Статтею 133 Кодексу торговельного мореплавства України (далі - КТМ України) передбачено, що за договором морського перевезення вантажу перевізник або фрахтівник зобов`язується перевезти доручений йому відправником вантаж з порту відправлення в порт призначення і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (одержувачу), а відправник або фрахтувальник зобов`язується сплатити за перевезення встановлену плату (фрахт). Фрахтувальником і фрахтівником визнаються особи, що уклали між собою договір фрахтування судна (чартер).

Відповідно до статті 134 КТМ України договір морського перевезення вантажу повинен бути укладений у письмовій формі. Документами, що підтверджують наявність і зміст договору морського перевезення вантажу, є: 1) рейсовий чартер - якщо договір передбачає умову надання для перевезення всього судна, його частини або окремих суднових приміщень; 2) коносамент - якщо договір не передбачає умови, зазначеної в пункті 1 цієї статті; 3) інші письмові докази.

Положеннями статті 203 КТМ України унормовано, що за договором чартеру (фрахтування) судна на певний час судновласник зобов`язується за обумовлену плату (фрахт) надати судно фрахтувальнику для перевезення пасажирів, вантажів та для інших цілей торговельного мореплавства на певний час. Надане фрахтувальнику судно може бути укомплектоване екіпажем (тайм-чартер) або не споряджене і не укомплектоване екіпажем (бербоут-чартер).

Договір чартеру (фрахтування) судна на певний час повинен бути укладений у письмовій формі. Наявність і зміст договору чартеру (фрахтування) судна на певний час можуть бути доведені виключно письмовими доказами (стаття 204 КТМ України).

За умовами статті 205 КТМ України у договорі чартеру (фрахтування) судна на певний час повинні бути вказані найменування сторін договору, назва судна, його технічні і експлуатаційні дані (вантажопідйомність, вантажомісткість, швидкість тощо), район плавання, мета фрахтування, розмір фрахту, термін дії договору, місце приймання і здавання судна.

В силу статті 206 КТМ України, яка має назву "Суборенда" фрахтувальник може в межах прав, що надаються йому за договором чартеру (фрахтування) судна на певний час, укласти від свого імені самостійний договір чартеру (фрахтування) судна з третьою особою. Укладання такого договору не звільняє фрахтувальника від виконання договору, укладеного ним з судновласником. До договору чартеру (фрахтування) судна на певний час, укладеного фрахтувальником з третьою особою, відповідно застосовуються правила цієї глави.

У статті 207 КТМ України зазначено, що судновласник зобов`язаний передати судно фрахтувальнику в стані, придатному для використання його з метою, передбаченою договором чартеру (фрахтування) судна на певний час. При фрахтуванні судна за тайм-чартером судновласник зобов`язаний, крім того, спорядити і укомплектувати судно екіпажем, а також підтримувати судно протягом терміну тайм-чартеру в морехідному стані, сплачувати його страхування і утримання суднового екіпажу.

Відповідно до статті 208 КТМ України фрахтувальник зобов`язаний здійснювати експлуатацію судна відповідно до умов фрахтування, визначених договором чартеру (фрахтування) судна на певний час.

Якщо судно зафрахтоване для перевезення вантажів, фрахтувальник має право від свого імені укладати договори перевезення вантажів, підписувати чартери, видавати коносаменти та інші перевізні документи. Він несе відповідальність за зобов`язаннями, що випливають з цих документів, зокрема, з коносаментів або інших перевізних документів (стаття 209 КТМ України).

Згідно зі статтею 212 КТМ України фрахтувальник сплачує судновласнику фрахт в порядку і терміни, передбачені договором чартеру (фрахтування) судна на певний час. Він звільняється від сплати фрахту і витрат щодо судна за час, протягом якого судно було непридатне для експлуатації внаслідок неморехідного стану, за винятком випадків, коли непридатність судна настала з вини фрахтувальника.

Проаналізувавши наведені положення законодавства, суд зазначає, що Кодексом торговельного мореплавства України передбачено укладення низки відмінних між собою договорів, а саме: статтею 133 цього Кодексу регламентовано укладення договорів морського перевезення (чартеру), у той час як статтею 203 даного Кодексу визначена можливість укладення договорів фрахтування судна на термін з екіпажем (тайм-чартер) та фрахтування судна без екіпажу (бербоут-чартер).

Приписами 759 ЦК України унормовано, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

За умовами частини першої статті 760 ЦК України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

В силу статті 798 ЦК України предметом договору найму транспортного засобу можуть бути повітряні, морські, річкові судна, а також наземні самохідні транспортні засоби тощо. Договором найму транспортного засобу може бути встановлено, що він передається у найм з екіпажем, який його обслуговує. Сторони можуть домовитися про надання наймодавцем наймачеві комплексу послуг для забезпечення нормального використання транспортного засобу.

Дослідивши зміст укладеного між сторонами договору, суд зазначає про відсутність правових підстав для кваліфікації вказаного правочину в якості договору перевезення, в тому числі з огляду на ненадання жодного доказу, з яким чинне законодавство пов`язує здійснення перевезень (зокрема, коносаментів, рейсових чартерів тощо). Крім того, узгоджені у договорі права та обов`язки сторін також не є характерними для змісту зобов`язань з перевезення, натомість в повній мірі регулюють передачу в оренду судна.

Щодо співвідношення договору чартеру (стаття 912 ЦК України та статті 133 КТМ України) і договору найму (оренди) судна (статті 759, 798 ЦК України), то судом враховується, що за договором найму у наймача виникає право володіння предметом найму як річчю (окремим об`єктом майна), у той час як право фрахтувальника за договором чартеру (у розумінні вищенаведених норм) виникає лише на всю або частину місткості у транспортному засобі для одного чи декількох рейсів з метою перевезення вантажу, пасажирів, багажу та ін.

За умовами договору, на підставі якого заявлено вимоги, позивач передає відповідачу за обумовлену плату у користування на певний строк судно (баржа "ДМ-2020") в цілому, як окремий транспортний засіб, а не місткість у ньому, що безумовно підтверджує неможливість віднесення вказаного правочину до договорів чартеру, передбачених статтею 912 Цивільного кодексу України та статтею 133 Кодексу торговельного мореплавства України.

Суд також наголошує на тому, що предмет договору - баржа "ДМ-2020" за умовами останнього на підставі акту приймання-судна передано відповідачу у повне володіння та у абсолютне розпорядження для усіх цілей фрахтувальників та у всіх відношеннях під їх повним контролем, що додатково свідчить про спрямованість зазначеного договору на виникнення між сторонами саме орендних правовідносин.

Крім того, зміст договору свідчить про те, що останній має низку інших ознак, характерних для договору найму (оренди), а саме: судно передається за плату на певний строк; автоматична пролонгація договору; проведення ремонту судна за рахунок фрахтувальника; страхування судна фрахтувальником та ін.

При цьому суд також враховує, що використання у договорі таких найменувань сторін як "Судновласник" та "Фрахтувальник" замість традиційних для орендних правовідносин назв "наймодавець" та "наймач" жодним чином не спростовує наявності правових підстав для кваліфікації зазначеного правочину саме як договору найму (оренди) транспортного засобу, а лише свідчить про те, що цей правочин має свої особливості, які першочергово пов`язані з певною специфікою самого предмета найму судна.

Отже, з урахуванням наведеного, враховуючи положення спірного договору, суд зазначає, що укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором найму (оренди) транспортного засобу баржі "ДМ-2020", у зв`язку з чим застосуванню підлягають відповідні норми законодавства, що регулюють вказані правовідносини.

Позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 08.08.2019 у справі № 821/2494/14, стосовно того, що фрахт (до якого відноситься договір бербоут-чартеру) слід розглядати як послуги, пов`язані із перевезенням вантажу/пасажирів, стосувалась питання визначення оподаткування та не стосується правовідносин між сторонами за відповідним договором бербоут-чартером, відтак, в даному випадку, господарський суд не враховує відповідний висновок Верховного Суду.

Судом враховано висновки, зроблені Верховним Судом при розгляді касаційної скарги ДП "Миколаївський морський торговельний порт" у справі №915/458/23, щодо визначення правової природи договору чартеру (фрахтування).

З врахуванням наявних правових висновків Верховного Суду, слід зазначити, що Кодексом торговельного мореплавства України передбачено укладення відмінних між собою договорів, зокрема, ст. 133 цього Кодексу регламентовано укладення договорів морського перевезення (чартеру), а ст. 203 цього Кодексу визначена можливість укладення договорів фрахтування судна на термін з екіпажем (тайм-чартер) та фрахтування судна без екіпажу (бербоут-чартер).

Приписами 759 ЦК України унормовано, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

За ч. 1 ст. 760 ЦК України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Предметом договору найму транспортного засобу можуть бути повітряні, морські, річкові судна, а також наземні самохідні транспортні засоби тощо. Договором найму транспортного засобу може бути встановлено, що він передається у найм з екіпажем, який його обслуговує. Сторони можуть домовитися про надання наймодавцем наймачеві комплексу послуг для забезпечення нормального використання транспортного засобу (ст. 798 ЦК України).

Дослідивши зміст укладеного між сторонами договору від 07.06.2013 №17-П, встановивши те, що позивачем не надано жодного доказу, з яким чинне законодавство пов`язує здійснення перевезень, зокрема, коносаментів, рейсових чартерів тощо та, що узгоджені у договорі від 07.06.2013 № 17-П права та обов`язки сторін не є характерними для зобов`язань із перевезення, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для кваліфікації вказаного договору як договору перевезення.

При цьому за загальним поняттям фрахт - це саме у торговому мореплавстві обумовлена договором або законом плата за перевезення вантажу або надання судна в користування за договорами бербоут-чартер або тайм-чартеру. Разом з тим чартером є договір між судновласником і фрахтувальником про оренду судна або його частини на певний рейс або термін.

Частиною 1 ст. 762 ЦК України встановлено, що за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Разом з тим, наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає (ч. 6 ст. 762 ЦК України).

Суд, оцінивши всі наявні в матеріалах справи докази, відповідно до норм ст. 86 ГПК України, зважаючи на те, що позивачем було нараховано відповідачу заборгованість за період з 24.02.2022 по травень 2022 року включно, тобто в період здійснення повномасштабної агресії російської федерації проти України, яка і на час розгляду справи у господарському суді перешкоджала судноплавству по річках Південний Буг та Інгул та унеможливлювала безпечний вихід суден у Чорне море; тимчасова окупація території Миколаївської та Херсонської областей, що вбачається із Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, фактично паралізувала морські та річкові перевезення в акваторії морського порту Миколаїв, а відповідно до боксу 19 ст. 5 ч. ІІ договору від 07.06.2013 № 17-П використання відповідачем несамохідної баржі "ДМ-2020" можливо лише в межах та кордонах акваторії морського порту Миколаїв і зоні відповідальності порту, а також БДЛК (Бузько-Дніпровсько-лиманський канал), прийшов до висновку про доведеність відповідачем неможливості використання ним з 24.02.2022 несамохідної баржі "ДМ-2020" за договором від 07.06.2013 №17-П, який за своєю правовою природою є договором найму (оренди), з незалежних від нього причин, що в силу норм ч. 6 ст. 762 ЦК України є обставиною для звільнення ТОВ "Марконі" від сплати заборгованості та пені за спірний період.

Як встановлено судом, у спірний період часу у зв`язку з захопленням територій Миколаївської та Херсонської областей фактично було паралізовано морські та річкові перевезення в акваторії морського порту Миколаїв, що вплинуло і на можливість використання ТОВ "Марконі" зафрахтованої за умовами Договору баржі "ДМ-2020", місцем використання і знаходження якої було/є морський порт Миколаїв, на який, зокрема, у спірний період часу поширювалася дія розпоряджень капітана Миколаївською морською порту від 09.03.2022 року №15 та №15/1, якими було заборонено рух суден та плавзасобів по річках Південний Буг та Інгул, а також заборонено відшвартування всіх суден, буксирів та інших плавзасобів, що перебували біля причалів портів та терміналів Миколаївського регіону, заборонено рух всіх суден та плавзасобів від 1 коліна БДЛК до 3 коліна Спаського каналу.

Позивач надав суду лист капітана Миколаївського морського порту від 23.08.2023 за вих. №110, з якого вбачається, що з 24.02.2022 по 09.03.2022 капітан не забороняв рух суден, відповідна заборона була введена з 09.08.2022, та у разі потреби питання виходу погоджується з військовими. Також капітаном порту зазначалось, що кожен суб`єкт господарювання у разі потреби перестановки суден, перетягування вздовж причалів, завезення постачання на судно, зміни екіпажу та інші потреби, пов`язані з забезпеченням життєдіяльності судна та екіпажу, а також проведення розвантаження судна, самостійно запрошує та отримує (або не отримує) дозвіл на виконання цих дій.

Суд вважає за доцільне зазначити, що даний лист капітана не спростовує того, що відповідач був позбавлений можливості використовувати баржу "ДМ-2020" за призначенням відповідно до умов договору №17-П від 07.06.2013 з об`єктивних та не залежних від нього причин.

Відтак, оскільки ТОВ "Марконі" з 24.02.2022 фактично було позбавлене можливості використовувати баржу "ДМ-2020" внаслідок ведення військових дій на території держави, то відповідно до положень частини шостої статті 762 ЦК України ТОВ "Марконі" підлягає звільненню від сплати, виставлених ДП "Миколаївський морський торговельний порт", рахунків.

Твердження позивача про підписання відповідачем без заперечень та зауважень актів наданих послуг (виконаних робіт), що на думку позивача підтверджує факт використання відповідачем буксиру у спірний період, не приймається судом, з огляду на наступне.

Як вже встановлено судом, умовами спірного договору бербоут-чартеру від 07.06.2013 №17-П його учасники погодили передачу позивачем судна - баржі "ДМ-2020" у користування відповідачу. Відповідно, оплата мала відбуватись саме за використання судна згідно з умовами договору.

З наданих позивачем актів наданих послуг (виконаних робіт) взагалі не вбачаться факт використання судна, надання позивачем послуг з перевезення вантажів відповідача даним судном (з урахуванням тверджень позивача, що спірний договір є договором перевезення), тощо.

Усі надані суду акти містять в якості підстави для оплати лише посилання на бербоут-чартерну ставку без зазначення факту як використання буксиру, так і надання позивачем відповідних послуг з перевезення.

У матеріалах справи немає доказів, які б підтверджували факт здійснення у спірний період відповідачем діяльності або виконання зобов`язань, що є предметом укладеного між сторонами договору. Окрім наявних актів виконаних робіт, у матеріалах справи відсутні також інші документи - коносаменти, рейсові чартери тощо, які б могли опосередковано свідчити, що послуги за договором були фактично надані позивачем.

Оскільки такі документи відсутні у матеріалах справи, і вони не були надані ні позивачем, ні відповідачем, у суду відсутня можливість встановити дійсні обставини з фактичного використання баржі "ДМ-2020" відповідно до умов договору від 07.06.2013 №17-П у спірний період.

За таких обставин, правові підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу - відсутні.

У зв`язку з відмовою у задоволенні основних позовних вимог, вимоги щодо стягнення з відповідача пені також не підлягають задоволенню.

Суд зауважує, що оцінюючи доводи учасників справи під час розгляду справи, суд як джерелом права керується також практикою Європейського суду з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Вирішуючи питання про судові витрати у справі, суд виходить з того, що, згідно п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, в даному випадку, у зв`язку з відмовою в задоволенні позову, судові витрати у даній справі покладаються на позивача.

Керуючись ст. 129, 219, 220, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені статтями 253, 254, 256-259 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення суду підписано 31.07.2024 (у зв`язку з перебуванням головуючого у справі судді у відпустці).

Суддя В.С. Адаховська