Постанова

від 06.11.2024 по справі 915/437/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2024 рокум. ОдесаСправа № 915/437/23Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Л.В. Поліщук,

суддів: К.В. Богатиря, А.І. Ярош,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Державного підприємства «Миколаївський морський торговельний порт»

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 26.06.2024 (суддя В.С. Адаховська, м.Миколаїв, повний текст складено 31.07.2024)

у справі №915/437/23

за позовом Державного підприємства «Миколаївський морський торговельний порт»

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Марконі»

про стягнення 242490,29 грн,

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог та заперечень відповідача проти позову

Державне підприємство «Миколаївський морський торговельний порт» звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою №06/199 від 21.03.2023 (вх.№3557/23), в якій просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Марконі» заборгованість за договором стандартного бербоутного чартеру Балтійської та міжнародної морської ради (БІМКО) проформи «BARECON 89» №17-П від 07.06.2013 у сумі 242490,29 грн, яка складається з: 193462,19 грн - основного боргу та 49028,10 грн - пені.

Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем взятих на себе зобов`язань в частині повної та своєчасної сплати бербоут-чартерної ставки за період з 24.02.2022 по 28.02.2022 та березень-травень 2022 року за укладеним між сторонами договором стандартного бербоутного чартеру Балтійської та міжнародної морської ради (БІМКО) проформи «BARECON 89» №17-П від 07.06.2013, який за своєю юридичною природою є договором перевезення, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у спірній сумі, на яку позивачем нараховано пеню.

Відповідач, заперечуючи проти позову, стверджував, що правовідносини за укладеним між сторонами договором є правовідносинами найму (оренди) транспортного засобу. При цьому зазначав, що оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю «Марконі» з 24.02.2022 позбавлене можливості використовувати судно «ДМ-2020» внаслідок ведення військових дій на території держави, то відповідно до положень частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України товариство підлягає звільненню від сплати виставлених Державним підприємством «Миколаївський морський торговельний порт» рахунків.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 26.06.2024 у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.

Суд першої інстанції, визначаючи правову природу договору, дійшов висновку, що укладений між сторонами договір чартеру за юридичною природою є різновидом договорів оренди судна, а спірні правовідносини є правовідносинами найму (оренди) транспортного засобу, у зв`язку з чим застосуванню підлягають відповідні норми законодавства, що регулюють вказані правовідносини.

Встановивши, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Марконі» з 24.02.2022 було позбавлене можливості використовувати баржу «ДМ-2020» внаслідок ведення військових дій на території держави, місцевий господарський суд зазначив, що відповідно до положень частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України Товариство з обмеженою відповідальністю «Марконі» підлягає звільненню від сплати виставлених позивачем рахунків, з огляду на що у задоволенні вимог в частині стягнення основного боргу відмовив. У зв`язку з відмовою у задоволенні основних позовних вимог, вимоги щодо стягнення з відповідача пені також не підлягають задоволенню.

Короткий зміст та обґрунтування вимог апеляційної скарги

Не погодившись з ухваленим рішенням суду, Державне підприємство «Миколаївський морський торговельний порт» звернулося із апеляційною скаргою, в якій просило рішення Господарського суду Миколаївської області від 26.06.2024 у даній справі скасувати, позовні вимоги задовольнити.

В апеляційній скарзі апелянт зазначив, що наявні в матеріалах справи первинні документи, а саме, акти надання послуг (виконаних робіт), які підписані сторонами без зауважень, є достатніми доказами для підтвердження майнових вимог позивача.

Також скаржник зазначив, що висновок суду першої інстанції, що відповідач з 24.02.2022 був позбавлений можливості використовувати буксир «ДМ-2020», не ґрунтується на дослідженні всіх обставин, що мають значення для справи, а відтак, є безпідставним застосування судом до правовідносин сторін положень частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України щодо звільнення наймача від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Апелянт звернув увагу на те, що відсутні будь-які документи, які відповідно до умов договору №17-П від 07.06.2013 є підставою для звільнення від сплати бербоут-чартерної ставки, а саме документи, які підтверджують неморехідний стан буксиру «ДМ-2020», або документи, які свідчать про його загибель (стаття 10 частини II договору бербоутного чартеру).

На думку апелянта, лише наявність Миколаївської області у переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затверджений наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, не є обставиною, яка свідчить про те, що майно не могло бути використане.

Позиція відповідача щодо апеляційної скарги відповідача

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просив оскаржуване рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, відповідач зазначив, що місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність Товариством з обмеженою відповідальністю «Марконі» неможливості використання ним з 24.02.2022 баржі «ДМ-2020» за договором бербоутного чартеру №17-П від 07.06.2013, який, як встановив суд, за своєю правовою природою є договором найму (оренди), з незалежних від нього причин, що в силу норм частини шостої статті 762 Цивільного кодекс України є обставиною для звільнення відповідача від сплати заборгованості та пені за спірний період.

Відповідач вказав, що обставини щодо існування блокування судноплавства в регіоні Миколаївської та Херсонської областей (Дніпровсько-Бузький лиман, по якому проходить БДЛК, територія вздовж Кінбурнської коси) вже неодноразово встановлювались судами України: так, наприклад, подібні обставини встановлювались у рішеннях Верховного Суду по справам №915/436/23 та №915/458/23.

При цьому, за твердженням відповідача, сам по собі факт наявності підписаних сторонами актів надання послуг (виконаних робіт) жодним чином не унеможливлює застосування у спірних правовідносинах положень частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України, оскільки підтверджує лише факт перебування оренднованого майна у відповідача та не спростовує доведений за допомогою належних, допустимих та вірогідних доказів факт неможливості користування відповідачем баржою «ДМ-2020», яка не може бути використана для інших цілей, окрім як перевезення вантажу в акваторії морського порту Миколаїв, що є зоною бойових дій у спірний період часу.

Крім того, відповідач просив вирішити питання про розподіл судових витрат Товариства з обмеженою відповідальністю «Марконі» на професійну правничу допомогу, понесених під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 48125,00 грн.

Рух справи, заяви, клопотання, інші процесуальні дії в суді апеляційної інстанції

Апеляційна скарга зареєстрована судом 26.08.2024 за вх.№3263/24.

Одночасно із поданням апеляційної скарги скаржником заявлено клопотання про поновлення строку на подання апеляційної скарги (вх.№3267/24 від 26.08.2024).

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду апеляційної скарги та клопотання визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Л.В. Поліщук, суддів: К.В. Богатиря, А.І. Ярош, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.08.2024 та протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 26.08.2024.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.09.2024 відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства «Миколаївський морський торговельний порт» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 26.06.2024 у справі №915/437/23 до надходження матеріалів справи на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду. Доручено Господарському суду Миколаївської області надіслати матеріали справи №915/437/23 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.

09.09.2024 до суду апеляційної інстанції надійшли матеріали справи №915/437/23.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.09.2024 поновлено Державному підприємству «Миколаївський морський торговельний порт» пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Миколаївської області від 26.06.2024 у справі №915/437/23. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства «Миколаївський морський торговельний порт» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 26.06.2024 у справі №915/437/23.

Згідно із частинами першою, другою та десятою статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі; розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи; апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Позовну заяву подано у 2023 році. Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць з 1 січня 2023 року для працездатних осіб у розмірі 2684,00 грн.

З огляду на ціну позову у даній справі, що становить 242490,29 грн і є меншим ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд апеляційної скарги вказаною ухвалою суду від 16.09.2024 постановлено здійснювати в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Окрім того, ухвалою суду від 16.09.2024 встановлено відповідачу строк до 02.10.2024 для подання відзиву на апеляційну скаргу та роз`яснено учасникам справи про їх право у цей же строк подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, оформлені відповідно до статті 170 Господарського процесуального кодексу України, разом з доказами направлення копій таких заяв чи клопотань іншим учасникам справи.

В межах встановленого судом строку позивачем надано відзив на апеляційну скаргу (вх.№3263/24/Д1 від 25.09.2024).

Інших заяв або клопотань до суду апеляційної інстанції не надходило.

Дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційна інстанція встановила наступне.

Фактичні обставини справи

07.06.2013 між Державним підприємством «Миколаївський морський торговельний порт», як Судновласником, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Марконі», як Фрахтувальником, укладено договір стандартного бербоутного чартеру Балтійської та міжнародної морської ради (БІМКО) проформи «BARECON 89» №17-П (надалі також договір), строком на шість місяців, з пролонгацією у випадку відсутності претензій сторін.

Умовами адендуму до договору бербоут-чартера №17-П від 07.06.2013 передбачено, зокрема, таке:

-Судновласник передає Фрахтувальнику за обумовлену плату (надалі бербоут-чартерна ставка) в користування на строк, встановлений даним адендумом, судно згідно з додатком №1 до договору бербоут-чартеру №17-П від 07.06.2013 (пункт 1);

-судно в даному аддендумі розуміється як об`єкт з усіма механізмами і обладнанням до нього, включаючи двигуни, електростанцію, радіостанцію, рятувальні засоби, завантажувально-розвантажувальні механізми, навігаційні та вимірювальні прилади, інше суднове обладнання, протипожежні, рятувальні і захисні засоби, аварійне постачання і інструменти, які є невід`ємною частиною судна відповідно до його проекту і вимог класифікаційної спілки (пункт 3);

-бербоут-чартерна ставка складає за місяць 1263,33 дол.США (в гривневому еквіваленті станом на 07.06.2013 10097,80 грн). Розрахунки здійснюються в гривні по курсу НБУ на день виставлення рахунку. Бербоут-чартерна ставка вказана без ПДВ. Нарахування ПДВ на суму бербоут-чартерної ставки здійснюється в порядку, визначеному чинним законодавством України. Бербоут-чартерна ставка сплачується Фрахтувальником з моменту підписання акту приймання-передачі судна в чартер (пункт 4);

-доходи, отримані Фрахтувальником від експлуатації судна, є його власністю і не впливають на розмір бербоут-чартерної ставки по договору (пункт 5);

-Судновласник надає фрахтувальнику рахунок та акт виконаних робіт (наданих послуг) за звітний місяць у строк до 10 числа наступного місяця. Акти підписуються уповноваженими особами Судновласника та Фрахтувальника та засвідчуються їх печатками. Рахунки, направлені факсом або електронною поштою, вважаються переданими та прийнятими. Дата направлення рахунка факсом або електронною поштою є датою його вручення (пункт 6);

-Фрахтувальник оплачує бербоут-чартерну ставку протягом 5 банківських днів з моменту отримання рахунку та акту виконаних робіт (наданих послуг) за звітний місяць, але не пізніше 20 числа (пункт 7);

-з моменту передання судна в бербоут-чартер Фрахтувальник експлуатує судно від свого імені відповідно до умов договору та чинного законодавства України (пункт 10);

-Фрахтувальник зобов`язаний повернути судно Судновласнику в порту Миколаїв на дозволеному портовою владою причалі. Повернення судна оформлюється актом повернення судна із бербоут-чартеру. Форма акту надається Фрахтувальником. Акт підписується уповноваженими представниками Судновласника і Фрахтувальника. Повернення судна здійснюється у строк, зазначений у боксі 20 частини 1 договору (пункт 13);

-виявлені протягом цього договору будь-які невідповідності судна вимогам Регістру судноплавства України та інших органів нагляду за безпекою судноплавства Фрахтувальник зобов`язаний усунути власними коштами у встановлені строки (пункт 15);

-Фрахтувальник на весь період бербоут-чартеру здійснює власними коштами страхування судна на користь Судновласника від морських ризиків, ризику від відповідальності Фрахтувальника перед третіми особами з наступним наданням Судновласнику копій договорів і документів, що підтверджують оплату страхових платежів. Фрахтувальник продовжує договори страхування таким чином, щоб протягом всього строку бербоут-чартеру судно було застрахованим (пункт 17);

-будь-які конструктивні зміни судна, здійснені Фрахтувальником за згодою Судновласника, а також без такої згоди стають власністю Судновласника, а грошові кошти, витрачені на їх виробництво, відшкодуванню Фрахтувальнику не підлягають (пункт 18);

-поточні ремонти судна Фрахтувальник виконує власними силами або із залученням спеціалізованих підприємств (пункт 20);

-Фрахтувальник бере на себе зобов`язання по експлуатації судна у відповідності до положень системи управління безпекою судноплавства на морському та річковому транспорті по управлінню безпечною експлуатацією суден і попередженню забруднення, і виконує вимоги Міжнародного кодексу по охороні суден і портових засобів (пункт 29);

-бербоут-чартерна ставка, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожен день прострочення, включаючи день оплати. Пеня сплачується окремими платіжними дорученнями на розрахунковий рахунок основного платежу (пункт 35);

-сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов`язань по договору, якщо воно стало наслідком природних явищ, дії зовнішніх об`єктивних факторів та інших обставин непереборної сили і якщо ці обставини безпосередньо вплинули на невиконання договору (пункт 36).

За умовами частини ІІ Стандартного бербоут-чартеру «БЕРКОН 89» сторони дійшли згоди, зокрема, про таке:

-(а) судно має протягом терміну дії чартеру перебувати у повному володінні та в абсолютному розпорядженні для всіх цілей фрахтувальника та в усіх відношеннях під їх повним контролем. Фрахтувальники зобов`язані утримувати судно, його механізми, котли, пристрої та запасні частини у належному відремонтованому стані та у хорошому робочому стані відповідно до звичайної комерційної експлуатаційної практики та, крім того, що передбачено у статті 13(1), забезпечити наявність на борту судна класифікаційних документів з терміном дії для збереження класу, зазначеного в боксі 10, та інших необхідних свідоцтв, дійсних протягом усього часу. Фрахтувальники зобов`язані вживати негайних заходів для необхідного ремонту в межах розумного терміну. Якщо не погоджено інше, у разі виникнення необхідності вдосконалення, конструктивних змін або придбання дорого нового обладнання для подальшої експлуатації судна через нові класифікаційні вимоги або обов`язкові правила вартістю понад 5 % від вартості морського страхування судна, як зазначено в боксі 27, величина, на яку ставка бербоут-чартерної плати має бути змінена, та пропорція, на яку згадана вартість підлягає розподілу між зацікавленими сторонами, з метою досягнення справедливого розподілу її між судновласниками і фрахтувальниками з урахуванням, крім іншого, тривалості строку бербоут-чартера, що залишився, по даному чартеру, повинна за відсутності згоди бути передана до арбітражу згідно зі статтею 26. Фрахтувальники зобов`язані внести і підтримувати фінансове забезпечення або зобов`язання щодо збитків від забруднення моря нафтою іншими речовинами на вимогу будь-якого уряду, включаючи федеральні, штатні або муніципальні, або інші підрозділи або органи, для того, щоб судно могло без сплати штрафу або збору законно входити, залишатися в будь-якому порту або виходити з нього, з будь-якого місця, територіальних або прилеглих вод будь-якої країни, штату або округу при виконанні чартеру без будь-яких затримок. Це зобов`язання застосовується незалежно від того, чи запроваджена така вимога законодавчим шляхом таким урядом або його відділів або органом. Фрахтувальники зобов`язані досягти і підтримувати всі домовленості через гарантію або інакше, дивлячись за необхідністю, для задоволення таких вимог виключно за рахунок фрахтувальників, а останні звільняють судновласників від відповідальності за будь-які наслідки (у тому числі за втрату часу) у разі неможливості прийняття таких заходів судновласниками (пункт 9);

-(b) Фрахтувальники зобов`язані власним коштом укомплектувати екіпаж, харчування, судноплавство, експлуатацію, постачання, бункерування і ремонт судна у будь-який час протягом терміну дії чартеру, і оплачують власним коштом всі збори та витрати будь-якого роду і характеру, у будь-якому випадку їх використання та експлуатації судна за даним чартером, включаючи будь-які місцеві та іноземні загальні муніципальні та/або державні податки, у тому числі будь-які податки та/або збори на бербоут-чартерну плату. Капітан, командний склад та екіпаж судна є службовцями фрахтувальників у будь-якому разі, навіть якщо вони з якоїсь причини призначені судновласниками. Фрахтувальники щодо командного та рядового складу екіпажу підпорядковуються законам країни прапора судна (пункт 9);

-(с) протягом терміну дії цього чартеру судно має зберігати свою назву, як зазначено у боксі 5 (пункт 9);

-(d) Фрахтувальники не повинні робити жодних конструктивних змін на судні або змін у механізмах, котлах, допоміжному обладнанні або запасних частинах до них без отримання на це у кожному разі дозволу судновласників. Якщо судновласники дозволяють це, фрахтувальники повинні на вимогу судновласників привести судно в його колишній стан до закінчення строку чартеру (пункт 9);

-(а) Фрахтувальники сплачують судновласникам плату за бербоут-чартер судна на умовах люмпсум за календарну добу, як зазначено в боксі 21, починаючи з дати та години здачі судна фрахтувальникам та виплачують узгоджену тверду суму (люмпсум) за будь-яку частину доби. Оплата бербоут-чартера триває до дати та години, коли судно повертається фрахтувальниками його власникам (пункт 10);

-(b) виплата плати за бербоут-чартер, за винятком першого та останнього платіжних місяців, якщо застосовується підпункт (с) цієї статті, провадиться відповідно до умов, зазначених в адендумі (пункт 10);

-(с) плата за бербоут-чартер за перший та останній платіжні місяці, якщо вони становлять неповний місяць, розраховується пропорційно числу повної та неповної доби у конкретному календарному місяці, та виплата проводиться відповідно (див. Адендум) (пункт 10);

-(d) у разі загибелі або зникнення судна оплата припиняється з дня його загибелі або від часу отримання останньої звістки про нього. Будь-яка плата за бербоут-чартер, видана авансом, регулюється відповідно (пункт 10);

-(f) будь-яка затримка з виплатою бербоут-чартерної плати дає судновласникам право на отримання відсотків за ставкою згідно з боксом 22. Якщо ж бокс 22 не заповнений, то - за існуючою ринковою ставкою в тій країні, де розташована головна контора судновласників (пункт 10);

-Фрахтувальники не мають права переуступати цей чартер або здавати судно в суббербоут-чартер (пункт 20).

Відповідно до додатку №1 до договору відповідним судном виступає несамохідна суднова баржа «ДМ-2020».

12.06.2013 між сторонами складено акт приймання-передачі судна «ДМ-2020» в бербоут-чартер №17-П від 07.06.2013, відповідно до якого позивачем передано відповідачу судно «ДМ-2020» разом з регістровими документами, свідоцтвом на право власності та свідоцтвом на право плавання під Державним прапором України, при цьому згідно із пунктом 6 цього акту технічний стан судна потребує докового ремонту на клас РЕГІСТРУ СУДНОПЛАВСТВА УКРАЇНИ та знаходиться у технічно несправному стані, згідно акту узгодження стану судна.

В подальшому між сторонами укладались додаткові угоди до договору бербоут-чартеру №17-П від 07.06.2013, а саме:

-№1 від 29.12.2015, якою, серед іншого, змінено як строк дії чартеру (три роки з 07.12.2015 по 07.12.2018), так і збільшено бербоут-чартерну ставку до 1452,83 дол.США, що у гривневому еквіваленті складає 34357,43 грн;

-№2 від 25.01.2018, якою, зокрема, збільшено бербоут-чартерну ставку до розміру 1684,9 дол.США;

-№3 від 19.03.2018, якою продовжено строк дії договору до 31.12.2030;

-№4 від 06.02.2019, якою збільшено бербоут-чартерну ставку до розміру 1728,67 дол.США;

- №5 від 20.02.2020, якою збільшено бербоут-чартерну ставку до 1730,28 дол.США;

- №6 від 05.04.2021, якою збільшено бербоут-чартерну ставку до 1733,74 дол.США.

Також матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов договору, 31.05.2022 між сторонами були підписані без зауважень акти наданих послуг (виконаних робіт) №07891973 (за період з 24.02.2022 по 28.02.2022) на суму 10868,78 грн; №07901973 (за березень 2022 року) на суму 60864,47 грн; №07911973 (за квітень 2022 року) на суму 60864,47 грн; №07921973 (за травень 2022 року) на суму 60864,47 грн.

06.07.2022 позивач на електронну пошту відповідача направив рахунки на сплату бербоут-чартерної ставки баржі «ДМ-2020», а саме:

-рахунок №07891973 від 31.05.2022 щодо сплати бербоут-чартерної ставки у розмірі 10868,78 грн за період з 24.02.2022 по 28.02.2022 включно;

-рахунок №07901973 від 31.05.2022 щодо сплати бербоут-чартерної ставки у розмірі 60864,47 грн за березень 2022 року;

-рахунок №07911973 від 31.05.2022 щодо сплати бербоут-чартерної ставки у розмірі 60864,47 грн за квітень 2022 року;

-рахунок №07921973 від 31.05.2022 щодо сплати бербоут-чартерної ставки у розмірі 60864,47 грн за травень 2022 року.

25.07.2022 відповідач звернувся до позивача з листом, в якому посилався на те, що з початку військової агресії Російська Федерація фактично блокує порти України на вхід/вихід, включаючи мінування Чорного моря, закриття роботи більшості морських портів України, фактично унеможливлює виконання зобов`язань по договорам бербоут-чартеру на час дії таких обставин. Крім того, відповідач зазначив, що на даний час на більшій території України (і, зокрема, на території Миколаївської області) агресором ведуться активні бойові дії, що унеможливлює здійснення господарської діяльності підприємства в акваторії морського порту Миколаїв та за його межами, та становлять реальну загрозу життю і здоров`ю мешканців України та працівників підприємства. З урахуванням наведеного, та посилаючись на норми частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України та пункту 37 Адендуму, Фрахтувальник повідомив Судновласника, що виконати свої зобов`язання зі своєчасної та в повному обсязі сплати бербоут-чартерної ставки за договорами бербоут-чартеру Товариством з обмеженою відповідальністю «Марконі» не вбачається можливим. Крім наведеного, відповідач просив позивача звільнити товариство від обов`язку сплати бербоут-чартерної ставки за договорами бербоут-чартеру до офіційного закінчення форс-мажорних обставин та відновлення можливості використання майна.

У відповіді фрахтувальнику позивач листом від 26.07.2022 №06/371, посилаючись на пункт «а» статті 10 договору, статтю 38 адендуму, статті 203, 212 Кодексу торговельного мореплавства України, статті 617, 912 Цивільного кодексу України, статтю 218 Господарського кодексу України, зазначив, що договори фрахту (бербоут-чартеру), у тому числі договори, укладені між Державним підприємством «Миколаївський морський торговельний порт» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Марконі», є договорами перевезення, а не договорами оренди майна. Таким чином, стаття 762 Цивільного кодексу України, яка розповсюджується виключно на орендні відносини, не може бути застосована до договорів. Підсумовуючи, позивач констатував, що діюче законодавство та умови укладених договорів не надають належних правових підстав Державному підприємству «Миколаївський морський торговельний порт» для звільнення Товариства з обмеженою відповідальністю «Марконі» від сплати платежів, нарахованих відповідно до договорів.

У претензіях від 05.08.2023 №06/384 та від 29.12.2022 №06/605 позивач просив негайно погасити заборгованість за договором бербоут-чартеру №17-П від 07.06.2013.

У відповіді на претензію відповідач у листі від 25.02.2023 №14-п послався, зокрема, на розпорядження капітана Миколаївського морського порту від 09.03.2022 № 15 та № 15/1, якими заборонено рух суден та плавзасобів по річках Південний Буг та Інгул, також заборонено відшвартування всіх суден, буксирів та інших плавзасобів, які перебувають біля причалів портів та терміналів Миколаївського регіону, заборонено рух всіх суден та плавзасобів від 1 коліна БДЛК до 3 коліна Спаського каналу.

Також відповідач зауважив, що відповідно до частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

З урахуванням наведеного, відповідач зазначив, що оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю «Марконі» з 24.02.2022 позбавлене можливості використовувати несуднову баржу «ДМ-2020» внаслідок ведення військових дій на території держави, то відповідно до умов договору та норм чинного законодавства України підстав для оплати виставлених позивачем рахунків немає, заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю «Марконі» перед Державним підприємством «Миколаївський морський торговельний порт» відсутня.

Відповідач на підтвердження власної правової позиції надав суду такі докази:

-акт від 12.06.2013 приймання-передачі судна «ДМ-2020» в бербоут-чартер №17-П від 07.06.2013;

-податкову консультацію №1370/10/14-03-06-33 від 02.10.2013;

-експертний висновок незалежної фахової науково-правової експертизи №05/7.1/23-021 від 22.02.2023 щодо правових норм, що регулюють правовідносини перевезення та найму (оренди) в інституційній моделі Цивільного кодексу України та субінституту правовідносин фрахтування (чартеру) в розумінні Кодексу торговельного мореплавства України, а також змісту договірних норм, зокрема, за договором №17-П від 07.06.2013;;

-висновок Торгово-промислової палати України №653/1.2 від 09.02.2023 щодо унеможливлення виконання зобов`язань, в тому числі за договором №17-П від 07.06.2013, спричиненого обставинами, за які жодна зі сторін не відповідає, з якого вбачається, що у період, за який позивач вимагає оплати рахунків за використання суден, відповідні судна, у тому числі і баржа «ДМ-2020», перебували у акваторії Миколаївського морського порту та не могли бути використані відповідачем;

-розпорядження капітана Миколаївського морського порту від 09.03.2022 №15 та №15/1, якими заборонено рух всіх суден та плавзасобів по річках Південний Буг та Інгул, а також відшвартування всіх суден, буксирів та інших плавзасобів, які перебувають біля причалу портів та терміналів Миколаївського регіону, заборонено рух всіх суден та плавзасобів від 1 коліна БДЛК до 3 коліна Спаського каналу.

Позивач надав суду лист капітана Миколаївського морського порту від 23.08.2023 за вих. №110, відповідно до якого з 24.02.2022 по 09.03.2022 капітан не забороняв рух суден, відповідна заборона була введена з 09.08.2022, та у разі потреби питання виходу погоджується з військовими. Також капітаном порту зазначалось, що кожен суб`єкт господарювання у разі потреби перестановки суден, перетягування вздовж причалів, завезення постачання на судно, зміни екіпажу та інші потреби, пов`язані з забезпеченням життєдіяльності судна та екіпажу, а також проведення розвантаження судна, самостійно запрошує та отримує (або не отримує) дозвіл на виконання цих дій.

Крім того, в матеріалах справи містяться надані позивачем завірені належним чином Методичні рекомендації щодо порядку розгляду матеріалів, надання згоди на укладання договорів фрахтування (бербоут-чартеру, тайм чартеру) суден та інших плавзасобів підприємств, установ і організацій, що належать до сфери управління Міністерства інфраструктури України, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України від 23.04.2013 № 244; завірений належним чином наказ Міністерства інфраструктури України від 25.02.2021 №81 «Про внесення змін до Методичних рекомендацій щодо порядку розгляду матеріалів, надання згоди на укладання договорів фрахтування (бербоут-чартеру, тайм чартеру) суден та інших плавзасобів підприємств, установ і організацій, що належать до сфери управління Міністерства інфраструктури України».

Позиція суду апеляційної інстанції

Предметом позову у даній справі є матеріально-правові вимоги позивача до відповідача про стягнення заборгованості за договором стандартного бербоутного чартеру №17-П від 07.06.2013, а також пені, нарахованої внаслідок порушення відповідачем грошового зобов`язання перед позивачем.

Згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Тобто йдеться про врахування судами висновків щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду, враховуючи статус Верховного Суду як найвищого суду у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. Близька за змістом права позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 12.11.2020 зі справи № 904/3173/19, від 10.12.2020 зі справи № 902/1414/13, від 26.08.2021 зі справи № 910/15357/19.

Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Південно-західний апеляційний господарський суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.

У контексті наведеного, колегія суддів звертається до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 19.03.2024 у справі №915/458/23, в якій переглядались рішення судів попередніх інстанцій, якими відмовлено у задоволенні позовних вимог Державного підприємства «Миколаївський морський торговельний порт» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Марконі» про стягнення коштів за договором стандартного бербоутного чартеру Балтійської та міжнародної морської ради (БІМКО) проформи «BARECON 89» від 07.06.2013 №15-П, з яких: 1084835,59 грн основна заборгованість, 274924,08 грн пеня.

Позовні вимоги у справі №915/458/23 обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором від 07.06.2013 №15-П, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість (з 24.02.2022 - 28.02.2022; з березня по травень 2022 року), яка підлягає стягненню разом із пенею.

За результатами касаційного перегляду судових рішень у справі №915/458/23, Верховний Суд у постанові від 19.03.2024 погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

При цьому, розглядаючи доводи скаржника у справі №915/458/23 Верховний Суд відзначив таке:

«…Статтею 912 ЦК України, яка міститься у гл. 64 ЦК України «перевезення», визначається правова природа договору чартеру (фрахтування).

Так, за ст. 912 ЦК України за договором чартеру (фрахтування) одна сторона (фрахтівник) зобов`язується надати другій стороні (фрахтувальникові) за плату всю або частину місткості в одному чи кількох транспортних засобах на один або кілька рейсів для перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти або з іншою метою, якщо це не суперечить закону та іншим нормативно-правовим актам. Порядок укладення договору чартеру (фрахтування), а також форма цього договору встановлюються транспортними кодексами (статутами).

Кодекс торговельного мореплавства України регулює відносини, що виникають з торговельного мореплавства (ст. 1 цього Кодексу).

За ст. 133 Кодексу торговельного мореплавства України за договором морського перевезення вантажу перевізник або фрахтівник зобов`язується перевезти доручений йому відправником вантаж з порту відправлення в порт призначення і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (одержувачу), а відправник або фрахтувальник зобов`язується сплатити за перевезення встановлену плату (фрахт). Фрахтувальником і фрахтівником визнаються особи, що уклали між собою договір фрахтування судна (чартер)…

За змістом ст. 203 Кодексу торговельного мореплавства України за договором чартеру (фрахтування) судна на певний час судновласник зобов`язується за обумовлену плату (фрахт) надати судно фрахтувальнику для перевезення пасажирів, вантажів та для інших цілей торговельного мореплавства на певний час. Надане фрахтувальнику судно може бути укомплектоване екіпажем (тайм-чартер) або не споряджене і не укомплектоване екіпажем (бербоут-чартер).

…У ст. ст. 207, 208 Кодексу торговельного мореплавства України встановлено, що судновласник зобов`язаний передати судно фрахтувальнику в стані, придатному для використання його з метою, передбаченою договором чартеру (фрахтування) судна на певний час. При фрахтуванні судна за тайм-чартером судновласник зобов`язаний, крім того, спорядити і укомплектувати судно екіпажем, а також підтримувати судно протягом терміну тайм-чартеру в морехідному стані, сплачувати його страхування і утримання суднового екіпажу. Фрахтувальник зобов`язаний здійснювати експлуатацію судна відповідно до умов фрахтування, визначених договором чартеру (фрахтування) судна на певний час. Якщо судно зафрахтоване для перевезення вантажів, фрахтувальник має право від свого імені укладати договори перевезення вантажів, підписувати чартери, видавати коносаменти та інші перевізні документи. Він несе відповідальність за зобов`язаннями, що випливають з цих документів, зокрема, з коносаментів або інших перевізних документів (ст. 209 Кодексу торговельного мореплавства України).

За ст. 212 Кодексу торговельного мореплавства України фрахтувальник сплачує судновласнику фрахт в порядку і терміни, передбачені договором чартеру (фрахтування) судна на певний час. Він звільняється від сплати фрахту і витрат щодо судна за час, протягом якого судно було непридатне для експлуатації внаслідок неморехідного стану, за винятком випадків, коли непридатність судна настала з вини фрахтувальника.

Врахувавши вказані вище норми матеріального права, господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що Кодексом торговельного мореплавства України передбачено укладення відмінних між собою договорів, зокрема, ст. 133 цього Кодексу регламентовано укладення договорів морського перевезення (чартеру), а ст. 203 цього Кодексу визначена можливість укладення договорів фрахтування судна на термін з екіпажем (тайм-чартер) та фрахтування судна без екіпажу (бербоут-чартер).

Приписами 759 ЦК України унормовано, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

За ч. 1 ст. 760 ЦК України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Предметом договору найму транспортного засобу можуть бути повітряні, морські, річкові судна, а також наземні самохідні транспортні засоби тощо. Договором найму транспортного засобу може бути встановлено, що він передається у найм з екіпажем, який його обслуговує. Сторони можуть домовитися про надання наймодавцем наймачеві комплексу послуг для забезпечення нормального використання транспортного засобу (ст.798 ЦК України).

Дослідивши зміст укладеного між сторонами договору від 07.06.2013 №15-П, встановивши те, що позивачем не надано жодного доказу, з яким чинне законодавство пов`язує здійснення перевезень, зокрема, коносаментів, рейсових чартерів тощо та, що узгоджені у договорі від 07.06.2013 № 15-П права та обов`язки сторін не є характерними для зобов`язань із перевезення, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність правових підстав для кваліфікації вказаного договору як договору перевезення, на що помилково посилається скаржник у касаційній скарзі.

…Верховний Суд дійшов висновку, що судами попередніх інстанцій було надано належну комплексну правову оцінку умовам договору у сукупності (у тому числі предмету, характеру прав та обов`язків сторін, результатам виконання), на підставі чого встановлено, що договорі від 07.06.2013 №15-П за своїх змістом є саме договором найму (оренди), на якого поширюються норми гл. 58 ЦК України. Водночас, скаржник, посилаючись у касаційній скарзі на відсутність висновку Верховного Суду щодо визначення правової природи договору фрахтування судна у бербоут чартері, зокрема, про те, чи є він договором перевезення у сфері торговельного мореплавства чи є договором оренди морського транспортного засобу у розумінні ЦК України у спірних правовідносинах фактично окреслює лише межі правовідносин, в яких, на його думку, відсутній висновок суду касаційної інстанції. Касаційна скарга в цій частині за своїм змістом фактично зводиться до незгоди з наданою судами попередніх інстанцій оцінкою встановлених обставин справи, правовою оцінкою договору від 07.06.2013 №15-П, до необхідності надання судом касаційної інстанції переоцінки наявних в матеріалах справи доказів, що не є можливим з огляду на визначені в ст. 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

При цьому за загальним поняттям фрахт це саме у торговому мореплавстві обумовлена договором або законом плата за перевезення вантажу або надання судна в користування за договорами бербоут-чартер або тайм-чартеру. Разом з тим чартером є договір між судновласником і фрахтувальником про оренду судна або його частини на певний рейс або термін.

Частиною 1 ст. 762 ЦК України встановлено, що за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Разом з тим, наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає (ч. 6 ст. 762 ЦК України).

…Суди попередніх інстанцій оцінивши всі наявні у матеріалах справи докази відповідно до норм ст. 86 ГПК України, за встановлених обставин, зокрема того, що позивачем було нараховано відповідачу заборгованість за період з 24.02.2022 по травень 2022 року, тобто в період здійснення повномасштабної агресії російської федерації проти України, яка і на час розгляду справи у господарському суді перешкоджала судноплавству по річках Південний Буг та Інгул та унеможливлювала безпечний вихід суден у Чорне море; що тимчасова окупація території Миколаївської та Херсонської областей, що вбачається із Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, фактично паралізувала морські та річкові перевезення в акваторії морського порту Миколаїв, а відповідно до боксу 19 ст. 5 ч. ІІ договору від 07.06.2013 № 15-П використання відповідачем буксиру "Докер" можливо лише в межах та кордонах акваторії морського порту Миколаїв і зоні відповідальності порту, а також БДЛК (Бузько-Дніпровсько-лиманський канал), дійшли обґрунтованого висновку про доведеність відповідачем неможливості використання ним з 24.02.2022 буксиру "Докер" за договором від 07.06.2013 № 15-П, який, як встановили суди, за своєю правовою природою є договором найму (оренди), з незалежних від нього причин, що в силу норм ч. 6 ст. 762 ЦК України є обставиною для звільнення ТОВ "Марконі" від сплати заборгованості та пені за спірний період».

Отже, Верховний Суд у постанові від 19.03.2024 у справі №915/458/23 виклав висновок щодо правової природи договору фрахтування судна у бербоут-чартер з огляду на положення статей 759, 762, 912 ЦК України, статті 203 Кодексу торговельного мореплавства України.

Відтак, проаналізувавши висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 19.03.2024 у справі №915/458/23, колегія суддів вважає, що він стосується правовідносин, які є подібними з правовідносинами у справі, що переглядається, за змістовним критерієм (з огляду на правове регулювання та права й обов`язки сторін саме цих відносин). Тому такі висновки є релевантними до даної справи.

Отже, правовий висновок щодо застосування статей 759, 762, 912 Цивільного кодексу України, статті 203 Кодексу торговельного мореплавства України у контексті визначення правової природи договору фрахтування судна у бербоут-чартер (договору стандартного бербоутного чартеру Балтійської та міжнародної морської ради (БІМКО) проформи «BARECON 89» від 07.06.2013) як необхідної передумови для наявності/відсутності правових підстав для стягнення заборгованості за спірним договором у спірний період часу (з 24.02.2022 по 31.05.2022) наразі сформований і викладений у постанові Верховного Суду від 19.03.2024 у справі №915/458/23.

Суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване судове рішення у справі, що переглядається (№915/437/23), проаналізувавши умови укладеного сторонами договору, дійшов висновку, що укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором найму (оренди) транспортного засобу баржі «ДМ-2020», у зв`язку з чим застосуванню підлягають відповідні норми законодавства, що регулюють вказані правовідносини.

Згідно з положеннями частини першої статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною шостою статті 762 Цивільного кодексу України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Отже, наведена норма права визначає в якості підстави звільнення від зобов`язання сплатити орендну плату об`єктивну безпосередню неможливість використовувати передане у найм майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає. Відсутність у частині шостій статті 762 Цивільного кодексу України вичерпного переліку обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин, засобів їх підтвердження свідчить про те, що підставою для застосування цієї норми є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством.

Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №910/7495//16.

Таким чином, для застосування частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном визначальною умовою такого звільнення є наявність обставин, за які орендар не відповідає, тобто позивач повинен довести обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане наймачем, і він не відповідає за ці обставини.

При оцінці таких обставин презюмується незмінність умов господарювання (користування майном) чи стану об`єкта оренди, а орендар повинен подати докази наявності тих обставин, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог, а також довести, що ці обставини виникли з незалежних від нього причин, зокрема, внаслідок зміни кон`юнктури на ринку товарів, робіт, послуг, з вини орендодавця, через дію непереборної сили чи у зв`язку з природними властивостями майна, що є об`єктом оренди тощо.

Якщо орендар з незалежних від нього обставин протягом певного часу був повністю позбавлений можливості користуватися орендованим майном, то на підставі цієї ж норми Закону він вправі порушувати питання і про повне звільнення його від внесення орендної плати. У разі коли за відповідний період часу, протягом якого орендоване майно не використовувалось, орендну плату було внесено, орендар вправі вимагати її повернення.

Аналогічна правова позиція щодо застосування приписів частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 11.07.2018 у справі №905/1510/17 та від 05.07.2018 у справі №910/16005/17.

Звільнення від сплати орендної плати є істотним втручанням у правовідносини сторін договору, а тому може застосовуватись за виключних обставин, наприклад, відсутності доступу до найманого приміщення, неможливості орендаря перебування в ньому та зберігання речей тощо.

Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості. Ознаками таких обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за таких умов здійснення господарської діяльності. При цьому сторона зобов`язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи при виконання нею конкретних договірних зобов`язань.

Факт, що дію обставин непереборної сили необхідно довести, не виключає того, що наявність таких обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом. Зокрема, наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами у відповідності до статей 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» шляхом видачі сертифіката.

У частині третій статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов`язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.

Отже, даний принцип забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладення тягаря доказування на сторони.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами.

Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 05.06.2020 у справі №920/528/19.

На підтвердження обставини неможливості користування на підставі договору №17-П від 07.06.2013 орендованим майном (баржею «ДМ-2020») відповідач надав до суду першої інстанції висновок Торгово-промислової палати України №653/1.2 від 09.03.2023 щодо унеможливлення виконання зобов`язань, в тому числі за договором №17-П від 07.06.2013, спричиненого обставинами, за які жодна зі сторін не відповідає, з якого вбачається, що у період, за який позивач в межах цієї справи вимагає стягнення оплати за користування баржею «ДМ-2020», відповідне судно перебувало у акваторії Миколаївського морського порту та не могло бути використане відповідачем.

Крім того, беручи до уваги те, що заявлена позивачем до стягнення заборгованість нарахована за період з 24.02.2022 по травень 2022 року (включно), місцевим господарським судом при ухваленні оскаржуваного рішення було обґрунтовано враховано в якості загальновідомих обставин факт здійснення з 24.02.2022 повномасштабної агресії Російської Федерації проти України, яка і досі перешкоджає судноплавству по річках Південний Буг та Інгул, а також унеможливлює безпечний вихід суден у Чорне море. Тимчасова окупація територій Миколаївської та Херсонської областей, яка підтверджуються відомостями з Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, фактично паралізувала морські та річкові перевезення в акваторії морського порту Миколаїв, при цьому відповідно до боксу 19 та статті 5 частини ІІ договору №17-П від 07.06.2013 використання несамохідної баржі «ДМ-2020» можливо лише в межах та кордонах акваторії морського порту Миколаїв і зоні відповідальності порту, а також БДЛК (Бузько-Дніпровсько-лиманський канал).

Лист капітана Миколаївського морського порту від 23.08.2023 за вих. №110, відповідно до якого з 24.02.2022 по 09.03.2022 капітан не забороняв рух суден, відповідна заборона була введена з 09.08.2022, та у разі потреби питання виходу погоджується з військовими, не спростовує того, що відповідач був позбавлений можливості використовувати баржу «ДМ-2020» за призначенням відповідно до умов договору №17-П від 07.06.2013 з об`єктивних та не залежних від нього причин.

З урахуванням викладеного, Південно-західний апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Марконі» з 24.02.2022 по травень 2022 року було позбавлене можливості використовувати баржу «ДМ-2020» внаслідок ведення військових дій на території держави, у зв`язку з чим відповідно до положень частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України останнє підлягає звільненню від сплати виставлених Державним підприємством «Миколаївський морський торговельний порт» рахунків.

Твердження позивача про підписання відповідачем без заперечень та зауважень актів наданих послуг (виконаних робіт), що, на думку позивача, підтверджує факт використання відповідачем баржі у спірний період, не приймається судом, з огляду на наступне.

Як вже встановлено судом, умовами спірного договору бербоут-чартеру від 07.06.2013 №17-П його учасники погодили передачу позивачем баржі «ДМ-2020» у користування відповідачу. Відповідно, оплата мала відбуватись саме за використання судна згідно з умовами договору.

З наданих позивачем актів наданих послуг (виконаних робіт) взагалі не вбачаться факт використання судна. Усі надані суду акти містять в якості підстави для оплати лише посилання на бербоут-чартерну ставку без зазначення факту використання баржі.

У матеріалах справи немає доказів, які б підтверджували факт здійснення у спірний період відповідачем діяльності або виконання зобов`язань, що є предметом укладеного між сторонами договору. Окрім наявних актів виконаних робіт, у матеріалах справи відсутні також інші документи - коносаменти, рейсові чартери тощо, які б могли опосередковано свідчити, що послуги за договором були фактично надані позивачем.

Оскільки такі документи відсутні у матеріалах справи, і вони не були надані ні позивачем, ні відповідачем, у суду відсутня можливість встановити дійсні обставини з фактичного використання баржі «ДМ-2020» відповідно до умов договору від 07.06.2013 №17-П у спірний період.

З огляду на викладене та враховуючи встановлений факт неможливості користування відповідачем баржею «ДМ-2020» у спірний період, наявність підписаних актів наданих послуг (виконаних робіт) не впливає на застосування положень частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України.

За таких обставин, правові підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу - відсутні.

Водночас, враховуючи звільнення Товариства з обмеженою відповідальністю «Марконі» від сплати нарахованої Державним підприємством «Миколаївський морський торговельний порт» за період з 24.02.2022 по травень 2022 року (включно) плати за договором №17-П від 07.06.2013, позовні вимоги про стягнення пені також не підлягають задоволенню.

Висновки суду апеляційної інстанції

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника, суд апеляційної керується висновком Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції, викладених у оскаржуваному рішенні.

Відповідно до положень статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції об`єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку із чим дійшов правильного висновку про відмову у позові.

Згідно статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи скаржника не спростовують висновків Господарського суду Миколаївської області про відмову у позові, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення колегія суддів не вбачає, а в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити.

Розподіл судових витрат

Щодо судового збору

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за її подання та розгляд не відшкодовуються.

Щодо витрат на правову допомогу

Статтею 15 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Згідно із статтею 16 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини четвертої статті 282 Господарського процесуального кодексу України постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати (пункт 3 частини першої статті 244 Господарського процесуального кодексу України).

Частиною першою статті 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. У частині третій цієї ж статті визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 зазначеного Кодексу).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1)попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2)визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3)розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно із частинами першою, другою статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Відповідно до частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться (частина восьма статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

З аналізу положень частини восьмої статті 129, частини восьмої статті 252 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що, на відміну від розгляду справи у порядку загального провадження, який передбачає стадію судових дебатів, розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження не передбачає проведення судових дебатів. У такому випадку заява про відшкодування судових витрат на правову допомогу має бути зроблена стороною до закінчення розгляду справи, а відповідні докази надані цією стороною або до закінчення розгляду справи, або протягом п`яти днів після ухвалення рішення господарським судом.

Таким чином, враховуючи, що перегляд рішення Господарського суду Миколаївської області від 26.06.2024 у даній справі здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження, відшкодування судових витрат, у тому числі на професійну правничу допомогу, здійснюється у разі наявності відповідної заяви сторони, яку вона зробила до закінчення розгляду справи, а відповідні докази надані цією стороною або до закінчення розгляду справи, або протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення.

Водночас перевірка цих доказів та надання їм оцінки здійснюється судом у разі дотримання цього порядку, оскільки за інших обставин розподіл судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, не може бути здійснений (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.01.2019 року у справі № 927/26/18).

У відзиві на апеляційну скаргу (вх.№3263/24/Д1 від 25.09.2024) відповідач просив вирішити питання про розподіл судових витрат Товариства з обмеженою відповідальністю «Марконі» на професійну правничу допомогу, понесених під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 48125,00 грн, при цьому долучив докази таких витрат.

Отже, відповідач дотримався вимог щодо строків звернення із заявою про ухвалення додаткового рішення та розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу і подання відповідних доказів на виконання частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

За приписами частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною другою статті 126 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1)розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2)розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Системний аналіз наведених норм процесуального права свідчить про те, що факт понесення стороною судових витрат на професійну правничу допомогу та їх розмір встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів, зокрема, на підставі договору про надання правничої допомоги та відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг (виконаних робіт) та їх вартості. Відсутність документального підтвердження факту понесення стороною судових витрат на професійну правничу допомогу та їх розміру є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Відповідно до положень частини третьої статті 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Саме така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 25.06.2019 у справі №916/1340/18.

Із наявних в матеріалах справи документів вбачається, що 19.01.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Марконі» (замовником) та Адвокатським об`єднанням «ЛІГАЛ ГРАН.ТТ» (адвокатським об`єднанням) укладено договір про надання правової допомоги (надалі також договір), за умовами пунктів 1.1., 1.2. якого замовник доручає та оплачує, а адвокатське об`єднання бере на себе зобов`язання надавати замовнику правову допомогу, пов`язану із захистом прав та представництвом інтересів останнього при розгляді правових питань відповідно до умов зазначеного договору. Адвокатське об`єднання відповідно до узгоджених сторонами доручень, зокрема, представляє інтереси замовника з усіма необхідними повноваженнями в усіх судових органах, апеляційних та касаційних інстанціях, а також захищає інтереси замовника в господарських справах.

Для надання юридичної допомоги замовнику адвокатське об`єднання залучає своїх старших партнерів, партнерів та адвокатів (пункт 1.4. договору).

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє один рік (пункт 2.1. договору). Якщо жодна зі сторін за два календарних тижня до терміну, визначеного в пункті 2.1. договору, не повідомила іншу про намір завершити дію договору, то договір вважається укладеним на той самий період (пункт 2.2. договору).

Згідно із пунктами 4.1., 4.2. договору за правову допомогу, передбачену зазначеним договором, замовник сплачує адвокатському об`єднанню винагороду (гонорар), розмір якого врегульований додатковою угодою до цього договору. Замовник здійснює оплату за цим договором, а також витрати адвокатів адвокатського об`єднання, понесені останніми, протягом 3 днів з моменту одержання звіту про виконання доручення та акту прийомки-передачі послуг (робіт).

У пункті 1 додаткової угоди №7 від 25.09.2023 до договору про надання правової допомоги від 19.01.2023 сторони передбачили, що на виконання умов цього договору адвокатське об`єднання бере на себе обов`язки надати замовнику правову допомогу з представництва інтересів замовника у Південно-західному апеляційному господарському суді в рамках спору з Державним підприємством «Миколаївський морський торговельний порт» по справі №915/437/23.

Відповідно до пункту 2 додаткової угоди №7 від 25.09.2023 до договору про надання правової допомоги від 19.01.2023 зміст правової допомоги, зазначеної в пункті 1 цієї додаткової угоди, включає в себе наступне:

-аналіз рішення суду першої інстанції, апеляційної скарги Державного підприємства «Миколаївський морський торговельний порт» (у разі її подання) та інших документів, поданих Державним підприємством «Миколаївський морський торговельний порт» (підпункт 2.1.);

-підготовку та подачу відзиву на апеляційну скаргу (підпункт 2.2.);

-супровід справи в суді апеляційної інстанції (підготовка та подача пояснень, заперечень, клопотань та інших процесуальних документів (за необхідності), участь у судових засіданнях).

Пунктом 3 додаткової угоди №7 від 25.09.2023 до договору про надання правової допомоги від 19.01.2023 визначено, що за надання послуг, визначених у підпунктах 2.1. 2.3. пункту 2 цієї додаткової угоди, замовник зобов`язується сплатити адвокатському об`єднанню плату в еквіваленті 1250 (одна тисяча двісті п`ятдесят) доларів США у гривнях за курсом продажу долару США, встановленим ПАТ «ПУМБ» на дату виставлення рахунку адвокатського об`єднання.

У пункті 4 додаткової угоди №7 від 25.09.2023 до договору про надання правової допомоги від 19.01.2023 сторони погодили, що замовник зобов`язується здійснити передплату за послуги, визначені у підпунктах 2.1. 2.3. пункту 2 цієї додаткової угоди, в розмірі 100 % від суми, вказаної в пункті 3 цієї додаткової угоди, протягом трьох днів з моменту отримання рахунку.

За умовами пункту 7 додаткової угоди №7 від 25.09.2023 до договору про надання правової допомоги від 19.01.2023 протягом 7 календарних днів з моменту надання правової допомоги адвокатське об`єднання складає та надсилає для підписання замовнику акт наданих послуг.

Замовник зобов`язується підписати вищезазначений акт наданих послуг, повернути один примірник адвокатському об`єднанню протягом 5 календарних днів з моменту його отримання від адвокатського об`єднання, або надати письмові аргументовані заперечення на акт наданих послуг у такий самий строк (пункт 8 додаткової угоди №7 від 25.09.2023 до договору про надання правової допомоги від 19.01.2023).

Ця додаткова угода вступає в силу з моменту її підписання і є невід`ємною частиною договору (пункт 10 додаткової угоди №7 від 25.09.2023 до договору про надання правової допомоги від 19.01.2023).

Також з матеріалів справи вбачається, що Адвокатським об`єднанням «ЛІГАЛ ГРАН.ТТ» виставлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Марконі» рахунок на оплату №40 від 26.09.2023 на суму 48125,00 грн (за юридичні послуги згідно пунктів 2.1. 2.3. додаткової угоди №7 до договору про надання правової допомоги б/н від 19.01.2023).

На підставі рахунку на оплату №40 від 26.09.2023 відповідач сплатив на користь Адвокатського об`єднання «ЛІГАЛ ГРАН.ТТ» грошові кошти у сумі 48125,00 грн, про що свідчить наявна в матеріалах справи копія інформаційного повідомлення про зарахування коштів №969 із системи «Клієнт-Банк» АТ «ПУМБ».

23.09.2024 сторонами складено акт №АО-02/09 про те, що на підставі договору про надання правової допомоги від 19.01.2023 та додаткової угоди №7 адвокатським об`єднанням були виконані наступні роботи (надані такі послуги): представництво інтересів замовника у Південно-західному апеляційному господарському суді в рамках спору з Державним підприємством «Миколаївський морський торговельний порт» по справі №915/437/23; аналіз рішення суду першої інстанції, апеляційної скарги та документів, поданих Державним підприємством «Миколаївський морський торговельний порт»; підготовка та подача відзиву на апеляційну скаргу; супровід справи в суді апеляційної інстанції (підготовка та подача пояснень, заперечень, клопотань та інших процесуальних документів (за необхідності).

Як вбачається із детального опису виконаних робіт (наданих послуг) Адвокатським об`єднанням «ЛІГАЛ ГРАН.ТТ» при розгляді Південно-західним апеляційним господарським судом апеляційної скарги по справі №915/437/23 (далі детальний опис робіт (наданих послуг)), розмір гонорару згідно пункту 3 додаткової угоди №7 від 25.09.2023 до договору від 19.01.2023 становить 48125,00 грн і включає наступні роботи: аналіз та вивчення апеляційної скарги на рішення суду від 26.06.2024; аналіз рішення суду першої інстанції; підготовка відзиву на апеляційну скаргу на рішення суду від 26.06.2024; дослідження судової практики в подібних правовідносинах; канцелярські витрати; абонентські витрати на телекомунікаційні засоби; оплата послуг помічників адвоката.

Інтереси відповідача у межах справи №915/437/23 в суді апеляційної інстанції представляв адвокат Жук Ю.В., на підтвердження повноважень якого надано копію ордеру серії ВТ №1040610, виданого 04.10.2023 Адвокатським об`єднанням «ЛІГАЛ ГРАН.ТТ», який посвідчує повноваження адвоката Жука Ю.В. на надання правової допомоги Товариству з обмеженою відповідальністю «Марконі» на підставі договору про надання правової допомоги №б/н від 19.01.2023 у Південно-західному апеляційному господарському суді.

Як уже зазначалося, розмір понесених стороною судових витрат на професійну правничу допомогу встановлюється судом, зокрема, на підставі договору про надання правничої допомоги та відповідних доказів щодо вартості наданих послуг (виконаних робіт).

За змістом частини третьої статті 237 Цивільного кодексу України однією з підстав виникнення представництва є договір.

Згідно з частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»).

За змістом частини третьої статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Отже, надання адвокатом правничої допомоги в порядку представництва у суді здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, положення щодо якого містяться, зокрема у главі 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Глава 52 Цивільного кодексу України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Стаття 632 Цивільного кодексу України регулює поняття ціни договору. Згідно з положеннями цієї статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Згідно із статтею 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити такі висновки:

(1)договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені у частині другій статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»);

(2)за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України;

(3)як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару;

(4)адвокатський гонорар може існувати в двох формах фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв;

(5)адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як положеннями цивільного права, так і Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»;

(6)відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.

Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити із встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

Аналогічні правові висновки Верховного Суду викладені у постановах від 06 березня 2019 року у справі № 922/1163/18, від 07 вересня 2020 року у справі № 910/4201/19.

У пункті 3 укладеної між сторонами додаткової угоди №7 від 25.09.2023 до договору про надання правової допомоги від 19.01.2023 сторони погодили фіксовану вартість послуг за надання такої допомоги у розмірі 1250,00 доларів США у гривнях за курсом продажу долару США, встановленим ПАТ «ПУМБ» на дату виставлення рахунку адвокатського об`єднання.

Таким чином, розмір винагороди за надання правової допомоги визначений у договорі у вигляді фіксованої суми.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону № 5076-VI як «форма винагороди адвоката», але в розумінні Цивільного кодексу України становить ціну такого договору.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21

У разі погодження між адвокатом (адвокатським бюро / об`єднанням) та клієнтом фіксованого розміру гонорару такий гонорар обчислюється без прив`язки до витрат часу адвоката на надання кожної окремої послуги. Фіксований розмір гонорару не залежить від витраченого адвокатом (адвокатським бюро / об`єднанням) часу на надання правничої допомоги клієнту. Подібні висновки Верховного Суду містяться у постанові від 19.11.2021 у справі № 910/4317/21.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 зауважила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21.

З огляду на викладене Південно-західний апеляційний господарський суд зазначає про те, що у контексті цієї справи, що переглядається, фіксований розмір гонорару, погоджений між відповідачем та адвокатським об`єднанням у додатковій угоді №7 від 25.09.2023 до договору про надання правової допомоги означає те, що у разі настання визначених таким договором умов платежу конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання умов договору та призвели до настання цих умов не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару у цих конкретних правовідносинах, що склалися між позивачем і його адвокатом у цій справі, як і не має значення витрачений адвокатом позивача час на надання послуг правничої допомоги.

З урахуванням викладеного, вартість послуг з надання правничої допомоги була погоджена між відповідачем та адвокатським об`єднанням у фіксованому розмірі, який не змінюється в залежності від обсягу наданих послуг та витраченого адвокатом часу, а отже, є чітко визначеним.

Відповідно до частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1)складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2)часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3)обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4)ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини п`ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1)чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2)чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3)поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4)дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, також визначені положеннями частин шостої, сьомої та дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України ).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою та дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

За наслідками здійсненої оцінки розміру судових витрат, понесених відповідачем на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, через призму критеріїв, встановлених частиною п`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний суд дійшов висновку не присуджувати на користь відповідача всі його витрати на професійну правничу допомогу, що заявлені до стягнення.

Суд апеляційної інстанції, оцінюючи обґрунтованість заявленої суми судових витрат зі складністю справи, зазначає, що справа не містить завеликий обсяг матеріалів та не містить складних юридичних конструкцій.

Південно-західний апеляційний господарський суд при зменшенні витрат на правову допомогу також враховує: чи змінювалася правова позиція сторін у справі в судах першої, апеляційної та касаційної інстанції; чи потрібно було адвокату вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спір у справі, документи та доводи, якими протилежні сторони у справі обґрунтували свої вимоги, та інші обставини. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.12.2021 у справі № 910/20852/20.

Як вбачається із рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції і матеріалів справи, правова позиція відповідача була сталою і не зазнавала змін протягом розгляду спору двома судовими інстанціями, а адвокат Жук Ю.В. надавав правову допомогу відповідачу у цих інстанціях, тому, відповідно, був обізнаний у справі з усіма деталями, що з неї випливають.

З огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, незначний обсяг матеріалів справи, враховуючи обсяг підготовлених та поданих до апеляційного суду відповідачем заяв та матеріалів (один процесуальний документ - відзив на апеляційну скаргу), з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, заявлений до стягнення розмір витрат на правничу допомогу позивача не відповідає принципам розумності в даних правовідносинах, у зв`язку з чим їх відшкодування з огляду на обставини даної справи матиме надмірний характер.

Отже, за встановлених обставин та норм права, враховуючи, що результат вирішення спору відбувся на користь відповідача, оцінивши наведені відповідачем доводи щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у сумі 48128,00 грн та подані на їх підтвердження докази, надавши оцінку дотриманню критеріїв формування розміру гонорару адвоката, з урахуванням усіх аспектів і складності цієї справи, обсягу наданих адвокатом послуг, в тому числі - аналогічності позицій в першій та апеляційній інстанціях, врахувавши ціну позову, а також те, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути ані способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, ані становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу, керуючись принципами справедливості, верховенства права, критеріями реальності адвокатських витрат в контексті їхньої дійсності та необхідності, а також критерію розумності їхнього розміру, колегія суддів вважає, що обґрунтованим та розумним розміром компенсації за вказані послуги буде стягнення з позивача на користь відповідача 8000,00 грн витрат на правову допомогу.

За таких обставин заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Марконі» про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції слід задовольнити частково, стягнути з позивача судові витрати на правову допомогу у розмірі 8000,00 грн, у задоволенні решти заяви відмовити.

Керуючись ст.ст. 123, 129, 244, 269, 270, 275, 277, 281, 282, 284 ГПК України,

Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Державного підприємства «Миколаївський морський торговельний порт» залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду Миколаївської області від 26.06.2024 у справі №915/437/23 залишити без змін.

3.Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

4.Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Марконі» про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку із апеляційним переглядом справи №915/437/23 задовольнити частково.

5.Стягнути з Державного підприємства «Миколаївський морський торговельний порт» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Марконі» 8000 /вісім тисяч/ гривень 00 копійок судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку із апеляційним переглядом справи №915/437/23.

6.У задоволені решти заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Марконі» про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку із апеляційним переглядом справи №915/437/23 відмовити.

7.Доручити Господарському суду Миколаївської області області видати відповідний наказ із зазначенням всіх необхідних реквізитів.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст.287, 288 ГПК України.

Текст постанови складено 06.11.2024.

Головуючий суддяЛ.В. Поліщук

СуддяК.В. Богатир

СуддяА.І. Ярош