Рішення від 17.07.2024 по справі 333/8322/23

Справа № 333/8322/23

Провадження № 2/333/950/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2024 року м. Запоріжжя

Комунарський районний суд м. Запоріжжя в складі: головуючого-судді Кулик В.Б., за участю секретаря судового засідання Пантюх Ю.О., позивача ОСОБА_1 , представника позивача адвоката Бєлікова О.С., представника відповідача адвоката Бондар І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду в м. Запоріжжя, в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, в режимі відеоконференції, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального закладу «Запорізький академічний обласний театр юного глядача» Запорізької обласної ради про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И В:

26.09.2023року досуду надійшлапозовна заява ОСОБА_1 до КЗ «Запорізький академічний обласний театр юного глядача» ЗОР, в якій позивач просить: визнати незаконним та скасувати наказ № 58к від 17.08.2023 року в.о. директора КЗ «Запорізький академічний обласний театр юного глядача» ЗОР; поновити позивача на посаді артиста 1 категорії; стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, з 18.08.2023 року по дату винесення рішення у даній справі у розмірі 16370 грн. 71 коп.; у частині позовних вимог про поновлення на роботі та виплати заробітної плати за один місяць, допустити негайне виконання рішення; судові витрати покласти на відповідача.

Заявлені позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що у березні 2014 року він був прийнятий на роботу до КЗ «Запорізький академічний обласний театр юного глядача» ЗОР артистом.

Наказом № 58к від 17.08.2023 року ОСОБА_1 було звільнено з займаної посади на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України в зв`язку із прогулом без поважних причин.

У наказі про звільнення зазначено, що позивач був систематично відсутній на робочому місці 16.08.2023 року та 17.08.2023 року без поважних причин, відсутність на робочому місці пояснив, що виїхав на безпечну територію у зв`язку з воєнними діями на території України.

Таке звільнення позивач вважає необґрунтованим і незаконним.

Щодо розрахункусереднього заробітку ОСОБА_1 ,зазначає;що відповіднодо випискиіз банківськогорахунку АТКБ «ПРИВАТБАНК»від 20.11.2023року,заробітна платаза останнідва місяцістановить 30606грн.17коп., кількістьвідпрацьованих днів 43дні,середньоденна заробітнаплата позивача складає711грн.77коп.(30606,17/43).Розрахунковий періодз 17.08.2023року по18.09.2023року становить23робочих днів,тобто середнійзаробіток зачас вимушеногопрогулу,який підлягаєстягненню звідповідача накористь позивачаскладає 16370грн.71коп.(711,77*23).

02.10.2023 року позовну заяву залишено без руху.

21.11.2023 року представником позивача усунуто недоліки, зазначені в ухвалі суду.

Ухвалою суду від 21.11.2023 року за позовом відкрито провадження, розгляд справи постановлено проводити за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Сторонам згідно їх процесуального статусу надано строки для подання заяв по суті спору у формі відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечення.

28.12.2023 року до суду надійшов відзив на позовну заяву. Заперечення обґрунтовані таким. У 2014 році ОСОБА_1 був прийнятий на роботу до КЗ «Запорізький академічний обласний театр юного глядача» ЗОР артистом. В подальшому, наказом № 58к від 17.08.2023 року, його було звільнено з займаної посади на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, у зв`язку з прогулом без поважних причин. Відповідно до положення «Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією», затвердженого 22.12.2022 року наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.12.2022 року за № 1668/39004, у період з 12.03.2022 року по 31.12.2022 року вся територія Запорізького району Запорізької області (у тому числі м. Запоріжжя) відносилась до території активних бойових дій. В той же час, у період з 01.01.2023 року вся територія Запорізького району Запорізької області (у тому числі м. Запоріжжя) відноситься до території можливих бойових дій (із змінами відповідно Наказу 224 від 17.08.2023 року). Отже, м. Запоріжжя протягом 2023 року не було включено до «Переліку територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні)». Позивачем не доведено неможливість виконання трудових обов`язків. Загальні ж посилання на обставини війни, без конкретизації їх впливу безпосередньо на позивача є абстрактними, адже інші співробітники КЗ Запорізький академічний обласний театр юного глядача» ЗОР, а також мешканці м. Запоріжжя продовжують працювати та виконувати свої трудові обов`язки. Безпосередньо КЗ «Запорізький академічний обласний театр юного глядача» ЗОР також продовжує свою роботу, проводяться репетиції, вистави що підтверджується листом від 19.12.2023 року № 251 та зведеною таблицею проведення вистав з 01.01.2023 року по 22.12.2023 року. Позивач не мав наміру приступати до роботи, оскільки покинув своє місце проживання та роботи з початком військової агресії російської федерації проти України, перемістився до м. Львів та неодноразово звертався із заявами про надання відпустки без збереження заробітної плати. Згідно з наказами, протягом дії військового стану позивач жодного дня не працював, а лише подавав заяви про надання відпустки. Листом від 21.06.2023 року позивача було повідомлено, що з 15.08.2023 року заяви про відпустку погоджуватись не будуть, запропоновано приступити до виконання посадових обов`язків. Позивач копію листа отримав, що підтверджується відповідним скріншотом із застосунку Viber, втім виходити на роботу відмовився посилаючись на військовий стан. Вважаємо, що з моменту отримання листа (21.06.2023 року) та до дня прогулу 16.08.2023 року, у позивача було достатньо часу для того, щоб приступити до виконання роботи. З листопада 2022 року по березень 2023 року ОСОБА_1 використав передбачені ч. 4 ст. 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» дев`яносто днів відпустки, які роботодавець зобов`язаний надавати працівнику, що має статус ВПО. Отже, через відсутність на робочому місці 16.08.2023 року, відносно позивача було складено акт про відсутність на робочому місці. 17.08.2023 року було складено ще один акт про відсутність на робочому місці. На підставі актів про відсутність на робочому місці артиста 1 категорії ОСОБА_1 16.08.2023 року та 17.08.2023 року, враховуючи надані ним пояснення, беручи до уваги те, що театр працює у звичайному режимі та розпочинає новий театральний сезон з дотриманням усіх вимог, щодо безпеки, відповідач вважає відсутність працівника не поважною та відсутність наміру приступати до роботи (виявлено намір продовжувати відпустку за власний рахунок), а також ігнорування ним листа театру від 21.06.2023 року № 111 про необхідність приступити до роботи та резолюції керівника на заяві ОСОБА_1 щодо відпустки від 08.08.2023 року про відмову у подальшій відпустці за власний рахунок. Керуючись п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, ст. ст. 5 та 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 року № 2136-ІХ було видано наказ від 17.08.2023 року № 58-К про звільнення ОСОБА_1 . Відповідач вважає, що наказ про звільнення відповідає вимогам закону, а причини неявки на роботу у визначені дати є неповажними, що цілком відповідає правовим позиціям Верховного суду викладеним у постанові від 05.10.2023 року справа № 671 2022/22, від 16.01.2023 року у справі № 568/487/22 (провадження № 61-11728св22). У своїй позовній заяві, заявник посилається на постанову КЦС ВС від 05.12.2018 року у справі № 754/16137/15-ц, в якій зазначена наступна правова позиція: не вважаються прогулом відсутність працівника не на підприємстві, а на робочому місці; відмова від незаконного переведення; відмова від роботи, протипоказаної за станом здоров я, не обумовленої трудовім договором або в умовах, небезпечних для життя і здоров`я; невихід на роботу після закінчення строку попередження при розірвання трудового договору з ініціативи працівника». Однак, з огляду на вищезазначену позицію, позивачем не доведено того, що 16.08.2023 року та 17.08.2023 року на території КЗ «Запорізький академічний обласний театр юного глядача» ЗОР були небезпечні умови для життя і здоров`я, які унеможливили б виконання ним трудових обов`язків. Щодо грошової компенсації за час вимушеного прогулу, зазначили, що така позовна вимога є похідною від вимоги про поновлення на посаді, яка задоволенню не підлягає. Відповідно в цій частині позов є необґрунтованим.

У судовому засіданні позивач та його представник адвокат Бєліков О.С. позов підтримали, просили задовольнити, вважали, що відповідач незаконно звільнив з посади ОСОБА_1 .

Представник відповідача адвокат Бондар І.М. проти позову заперечував, надав пояснення, аналогічні викладеним у відзиві на позов, просив у позові відмовити.

Аналізом доказів по справі суд встановив наступні фактичні обставини.

01.10.2016 року між директором театру ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено контракт № 29 (а.с. 39-40).

На підставі заяв ОСОБА_1 відповідачем були надані відпустки: на 8 календарних днів з 01.04.2022 року по 08.04.2022 року відповідно до наказу № 19-К від 01.04.2022 року; наказом № 37-к від 31.05.2022 року на 30 календарних днів з 01.06.2022 року по 30.06.2022 року; наказом № 46-к від 08.07.2022 року на 13 календарних днів з 19.07.2022 року по 31.07.2022 року; наказом № 55-к від 29.07.2022 року на 31 календарних днів з 01.08.2022 року по 31.08.2022 року; наказом № 63-к від 31.08.2022 року на 30 календарних днів з 01.09.2022 року по 30.09.2022 року; наказом № 75-к від 30.09.2022 року на 31 календарних днів з 01.10.2022 року по 31.10.2022 року; наказом № 89-к від 31.10.2022 року на 30 календарних днів з 01.11.2022 року по 30.11.2022 року; наказом № 97-к від 30.11.2022 року на 15 календарних днів з 01.12.2022 року по 15.12.2022 року; наказом № 104-к від 30.11.2022 року на 16 календарних днів з 16.12.2022 року по 31.12.2022 року; наказом № 107-к від 30.12.2022 року на 31 календарних днів з 01.01.2023 року по 31.01.2023 року; наказом № 05-к від 31.01.2023 року було встановлено режим роботи неповний робочий день (0,25 ставки) з 01.02.2023 року наказом № 06-к від 31.01.2023 року на 28 календарних днів з 01.02.2023 року по 28.02.2023 року; наказом № 08-к від 28.02.2023 року на 15 календарних днів з 01.03.2023 року по 15.03.2023 року; наказом № 12-к від 13.03.2023 року на 16 календарних днів з 16.03.2023 року по 31.03.2023 року; наказом № 17-к від 31.03.2023 року на 30 календарних днів з 01.04.2023 року по 30.04.2023 року; наказом № 22-к від 01.05.2023 року на 31 календарних днів з 01.05.2023 року по 31.05.2023 року; наказом № 27-к від 31.05.2023 року на 30 календарних днів з 01.07.2023 року по 30.06.2023 року; наказом № 35-к від 30.06.2023 року на 31 календарних днів з 01.07.2023 року по 31.07.2023 року; наказом № 47-к від 31.07.2023 року на 15 календарних днів з 01.08.2023 року по 15.08.2023 року (а.с. 42-70).

Таким чином, позивачу було надано відпустки за період з 01.04.2022 року по 15.08.2023 року на 431 день.

08.08.2023 року ОСОБА_1 на ім`я в.о. директора художнього керівника КЗ «Запорізький академічний обласний театр юного глядача» ЗОР ОСОБА_2 надіслав чергову заяву про надання йому відпустки без збереження заробітної плати з 16.08.2023 року по 31.08.2023 року включно відповідно до п. 3 ст. 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (а.с. 93).

Вищевказана заява в.о. директора художнього керівника КЗ «Запорізький академічний обласний театр юного глядача» ЗОР ОСОБА_2 погоджена не була та 21.06.2023 року (вих. № 111) позивачу було надіслано лист, в якому зазначено про відмову у наданні відпустки без збереження заробітної плати та про необхідність прибути для виконання своїх посадових обов`язків з 15.08.2023 року (а.с. 71). Разом з цим в листі позивачу роз`яснено, що допущення працівником прогулу без поважних причин може стати підставою для прийняття роботодавцем рішення про звільнення такого працівника, а також запропоновано повідомити письмово про своє рішення.

16.08.2023 року ОСОБА_1 на вищевказаний лист надіслав заяву, в якій вказав, що з`явитись на роботу не може, так як є внутрішньо-переміщеною особою і на даний момент проживає у м. Львів. Виїхав через військову агресію російської федерації проти України, та просить повторно розглянути його заяву про надання відпустки без збереження заробітної плати до кінця серпня 2023 року включно (а.с. 94).

Від завідуючої трупи ОСОБА_3 надійшли службові записки датовані 16.08.2023 року та 17.08.2023 року, в яких зазначено, що ОСОБА_1 відсутній на робочому місці (а.с. 96, 98).

Відповідно до актів від 16.08.2023 року та 17.08.2023 року ОСОБА_1 був відсутній на роботі протягом усього робочого дня без поважної причини (а.с. 95, 97).

Наказом № 58-к від 17.08.2023 року ОСОБА_1 звільнено із посади артиста першої категорії за прогули без поважних причин на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України (а.с. 4).

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працює передбачений змістом ст. 51 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до ст. 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.

Статтею 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий договір до закінчення строку його чинності, можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з`ясувати поважність причини такої відсутності.

Ознакою порушення трудової дисципліни є наявність проступку в діях або бездіяльності працівника.

Дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов`язків. Складовими дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов`язків; вина працівника; наявність причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов`язків.

Звільнення на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України є видом дисциплінарного стягнення за порушення трудової дисципліни.

У статті 149 КЗпП України визначено, що до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

Пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантії, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення.

Водночас, правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника.

Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений наданими суду доказами. Така позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.05.2020 року у справі № 750/5598/17 та постанові Верховного Суду від 09.11.2021 року у справі № 235/5659/20.

Статтею 47 КЗпП визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП.

Якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то роботодавець у цей день надсилає працівникові поштове повідомлення (рекомендований лист з повідомленням про вручення) із вказівкою про необхідність з`явитися для отримання трудової книжки в установі. Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.

Вищевказані вимоги відповідачем були дотримані та позивачем не оспорюються.

Положення Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який є спеціальним законом по відношенню до інших законів, які регулюють трудові правовідносини, а отже, керуючись принципом lex specialis derogat generali, має перевагу над загальними законами, надає роботодавцю право прийняти рішення про скасування призупинення дії трудового договору до припинення або скасування воєнного стану та не містить обмеження підстав та умов такого скасування.

Підставою звільнення позивача зазначено п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України тобто прогул (в тому числі відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Відсутність позивача на робочому місті 16.08.2023 року та 17.08.2023 року протягом робочого дня підтверджена наданими відповідачем відповідними актами.

Позивачем не надано до суду належних та допустимих доказів на підтвердження поважності причин відсутності на робочому місті 16.08.2023 року та 17.08.2023 року, крім того позивачем не заперечується факт його знаходження в цей час у м. Львів.

Загальновідомим є той факт, що російська федерація чинить збройну агресію проти України, у зв`язку з чим Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 введено з 24.02.2022 року в Україні воєнний стан, який триває станом на час розгляду справи.

Разом з тим сам по собі цей факт, без доведення працівником причинно-наслідкового зв`язку між чиненням збройної агресії проти України та неможливістю виконувати свою роботу, не може бути оцінена судом як поважність причин відсутності на роботі.

Позивачем не надано жодних доказів та не зазначено жодних обставин, які б свідчили, що після отримання позивачем листа від 21.06.2023 року про необхідність приступити до роботи 15.08.2023 року, останній не зміг з`явитись з поважних причин. Такий час був достатній аби повернутися в м. Запоріжжя та приступити до виконання своїх трудових обов`язків, або ж прийняти рішення про звільнення через небажання повертатись.

Жодних доказів на підтвердження відсутності у відповідача організаційних та технічних умов для виконання роботи позивач не надала, тобто причинно-наслідковий зв`язок між чиненням збройної агресії проти України та неможливістю виконувати свою роботу не довела.

З пояснюючої записки позивача вбачається, що позивач повідомляє про можливість його повернення до роботи лише після закінчення дії воєнного стану, тобто про прийняття рішення не повертатись до виконання своїх трудових обов`язків.

В цьому контексті суд виснуває, що право на відпустку без збереження заробітної плати в умовах воєнного стану не є абсолютним.

Так, відповідно до п. 4 ст. 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», у період дії воєнного стану роботодавець за заявою працівника, який виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи, в обов`язковому порядку надає йому відпустку без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у заяві, але не більше 90 календарних днів, без зарахування часу перебування у відпустці до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого п. 4 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про відпустки».

За матеріалами справи установлено, що на підставі заяв ОСОБА_1 від 01.04.2022 року, від 31.05.2022 року, від 07.07.2022 року, від 29.07.2022 року, від 30.08.2022 року, від 30.09.2022 року, від 31.10.2022 року, від 30.11.2022 року, від 15.12.2022 року, від 30.12.2022 року, від 31.01.2023 року, від 01.03.2023 року, від 10.03.2023 року, від 31.03.2023 року, від 01.05.2023 року, від 31.05.2023 року, від 30.06.2023 року, від 31.07.2023 року про надання відпустки без збереження заробітної плати, останньому було надано таку відпустку, загальною тривалістю 431 день, з них 204 дні у 2022 році та 227 днів у 2023 році.

Отже, позивачем повністю реалізовано своє право на одержання в обов`язковому порядку без збереження заробітної плати відпустку тривалістю, визначеною у заяві, але не більше 90 календарних днів.

Згідно з п. 3 ст. 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого ч. 1 ст. 26 Закону України «Про відпустки», без зарахування часу перебування у такій відпустці до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого п. 4 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про відпустки».

Таким чином, надання відпустки без збереження заробітної плати і без обмеження строку є правом, а не обов`язком роботодавця.

Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України.

У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом (ч. 3 ст. 1 зазначеного Закону).

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідач, приймаючи наказ № 58-к від 17.08.2023 року про звільнення позивача з посади артиста першої категорії на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, діяв у відповідності до порядку, визначеного чинним законодавством України, на підставі та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінюючи доводи сторін, суд враховує п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, який зазначає, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що ОСОБА_1 не виконав належним чином покладені на нього обов`язки та допустив прогул, звільнення здійснено відповідно до діючого законодавства України, суд вважає відсутніми підстави для скасування наказу в.о. директора художнього керівника КЗ «Запорізький академічний обласний театр юного глядача» ЗОР Прохорової-Фортус Т. № 58-к від 17.08.2023 року, а позовні вимоги про поновлення на посаді та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час вимушеного прогулу такими, що не підлягають задоволенню.

З урахуванням усього зазначеного, суд виснував, що при організації і влаштування свого особистого життя в умовах воєнного стану, в обов`язковому порядку слід враховувати загальну економіку держави, відповідно і інтереси роботодавця, як окремої цеглинки такої економіки. Така ситуація зумовлює працівника, за відсутності домовленості з роботодавцем щодо відпустки без збереження заробітної плати понад 90 днів, визначитись із своїми пріоритетами і прийняти рішення продовжувати працювати або ж звільнитися, а не породжувати затримання за собою посади, яку може зайняти інший працівник і своєю працею вносити вклад в економіку і обороноздатність держави.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10.02.2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58).

За наведених обставин, в задоволенні позову слід відмовити повністю.

Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, а саме судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору за подання позову покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 5, 12, 13, 78, 81, 141, 259, 264, 265 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Комунального закладу «Запорізький академічний обласний театр юного глядача» Запорізької обласної ради про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено 22 липня 2024 року.

Суддя Комунарського районного суду

м. Запоріжжя В.Б. Кулик