Ухвала

від 01.08.2024 по справі 2-220/10

НОВОГРАД-ВОЛИНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 2-220/10

провадження № 4-с/0285/8/24

01 серпня 2024 року м. Звягель

Новоград-Волинський міськрайонний суд Житомирської області в складі:

головуючої судді……………...Літвин О. О.,

секретаря………………………Клечковської М. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу

за скаргою ОСОБА_1

на рішення та дії посадової особи органу державної виконавчої служби,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2024 року скаржниця звернулася до суду зі скаргою, в якій просила визнати неправомірними рішення старшого державного виконавця Звягельського відділу державної виконавчої служби у Звягельському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Київ (далі по тексту державний виконавець) про відмову у знятті арешту з її коштів на рахунку в АТ «Ощадбанк» та дії цього ж виконавця щодо визначення виконавчого збору і зобов`язати його зняти арешт з коштів і визначити виконавчий збір у меншій сумі.

Скарга мотивована тим, що виконавчим листом Новоград-Волинського міськрайонного суду №2-220/10 від 31.05.2013 звернуто стягнення на предмет іпотеки, та на її банківський рахунок, куди надходить соціальна допомога, накладено арешт постановою державного виконавця. Останнім також визначено їй суму виконавчого збору в розмірі 84379,15 грн. Вважає такі дії посадової особи органу державної виконавчої служби неправомірними, оскільки Законом України «Про виконавче провадження» (далі Закон) передбачена пряма заборона накладення арешту на кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання.

Окрім того, вказувала на те, що виконання судового рішення про стягнення боргу не проводилось, а проводилось виконання звернення стягнення на предмет іпотеки і виконавець мав керуватись ст.27 Закону, якою встановлено виконавчий збір 10 % від суми вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу, а це 35274,149 грн.

Сторони в судове засідання не прибули.

Від державного виконавця надійшов відзив на скаргу, в якому просив відмовити у її задоволенні за безпідставністю.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить наступного висновку.

Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені ст.5 Закону, які є представниками влади і здійснюють примусове виконання судових рішень.

Особа, на користь якої судом ухвалено або іншим уповноваженим органом (посадовою особою) прийнято рішення, управі вимагати його виконання. Реальне виконання рішення, що набрало юридичної сили, є обов`язковою складовою як реалізації особою права на справедливий суд, так і реалізації особою своїх цивільних (майнових) прав, на захист яких ухвалено (прийнято) відповідне рішення. У цьому розумінні обов`язковість і виконання рішення відповідають суті положень, зокрема, п.1 ст.6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, ст.1 Першого протоколу до цієї Конвенції, ратифікованих Україною, що підтверджується і висловленою Європейським судом з прав людини правовою позицією у «пілотному» рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» і в багатьох інших справах як щодо України, так і щодо інших країн.

Державний виконавець зобов`язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Законодавством України на державного виконавця покладається обов`язок вживати необхідних заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно дост.26Закону виконавецьрозпочинає примусовевиконання рішенняна підставівиконавчого документа за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

З матеріалів справи вбачається, що станом на час звернення заявниці з даною скаргою до суду, у Звягельському відділі ДВС перебував на виконанні виконавчий лист №2-220/10 на рішення Новоград-Волинського районного суду Житомирської області від 31.05.2013 про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед ПАТ «Брокбізнесбанк» в розмірі 843791,47 грн по іпотечному договору №320К-07/і від 25.12.2007, а саме: житловий будинок з надвірними будівлями, що розташований по АДРЕСА_1 .

Постановою ВП №57100658 від 11.05.2019 було відкрито виконавче провадження по виконанню вищезазначеного виконавчого листа. Окремо цього ж дня винесена постанова про стягнення виконавчого збору в сумі 84379,15 грн.

У квітні 2020 року були проведені електронні торги, які не відбулись у зв`язку з відсутністю допущених учасників предмету іпотеки і стягувачу запропоновано залишити вказане майно за собою в рахунок погашення боргу за ціною третіх торгів в сумі 352741,90 грн.

27.05.2020 державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження у зв`язку з передачею іпотечного майна іпотекодержателю. Постанова про стягнення виконавчого збору в розмірі 10% від суми боргу, а саме 84379,15 грн, була винесена в окреме виконавче провадження АСВП №62198669, про що винесена відповідна постанова про відкриття виконавчого провадження 27.05.2020.

29.05.2020 державним виконавцем винесено постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи ОСОБА_1 .

Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців.

Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і Законом.

Виконуючи рішення суду, виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом. При цьому, саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника повинен визначити статус коштів і рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі їх знаходження на рахунку, на кошти на якому заборонено накладення арешту, банк зобов`язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із ч.4 ст.59 Закону.

Статтею 56 Закону передбачено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.

Забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному ст.35-1 Податкового кодексу України, кошти на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, кошти на електронних рахунках платників акцизного податку, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до ст.15-1 Закону України «Про електроенергетику», на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до ст.19-1 Закону України «Про теплопостачання», на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за інвестиційними програмами, на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для кредитних коштів, відкритих відповідно до ст.26-1 Закону України «Про теплопостачання», ст.18-1 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення» на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до ст.8 Закону України «Про компенсацію за пошкодження та знищення окремих категорій об`єктів нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією російської федерації проти України, та Державний реєстр майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією російської федерації проти України» на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України «Про впорядкування питань, пов`язаних із забезпеченням ядерної безпеки», на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.

Крім того, у ст.73 Закону міститься перелік з 19 видів виплат, на які взагалі не може бути звернуто стягнення.

Твердження заявниці про те, що її банківський рахунок для отримання соціальної допомоги є спеціальним рахунком, на який не може бути накладено арешт державним виконавцем, є хибним, оскільки соціальна допомога та інші соціальні виплати це так звані кошти цільового призначення. Рахунки зі спеціальним режимом використання це рахунки підприємств, що займаються виробництвом або постачанням енергії, води, опаленням приміщень тощо.

Згідно зі ст.59 Закону підставою для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом.

Відомостей про те, що рахунок скаржниці ОСОБА_1 , на який накладено арешт, є таким, на який згідно чинного законодавства заборонено накладати арешт, матеріалми справи не містять і таких відомостей не було у держаного виконавця, а тому відмовляючи їй у знятті арешту з її рахунків, він діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України.

Виконавчий збір це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов`язується з початком примусового виконання. Примусове виконання рішення розпочинається з моменту прийняття державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження, у якій він, окрім іншого, зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі 10% суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості зі сплати аліментів (ст.27 Закону).

При цьому,стягнення виконавчогозбору єбезумовною дією,яку здійснюєдержавний виконавецьу межахвиконавчого провадженнянезалежно відздійснених дій,і євстановленою державоюскладовою процедуривиконавчого провадження,що гарантуєефективне здійсненнявиконання рішеннясуду боржникомза допомогоюстимулювання його до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв`язку із ймовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання. Стягнення виконавчого збору є не правом, а обов`язком державного виконавця при відкритті виконавчого провадження.

Сума виконавчогозбору фактичноє санкцією,що застосовуєтьсядо боржника за невиконання рішення до відкриття виконавчого провадження та початку його примусового виконання. Обов`язковими умовами стягнення виконавчого збору є: 1) фактичне виконання судового рішення; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень.

Таким чином, підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від суми, що підлягає примусовому стягненню.

З огляду на викладене, безпідставними є посилання скаржниці на те, що сума виконавчого збору має розраховуватись не із зазначеної у судовому рішенні (843791,47 грн), а із суми майна за ціною третіх торгів з його продажу (352741,90 грн).

Резюмуючи викладене, судом не було у даній справі встановлено порушень принципів правомірної адміністративної поведінки державним виконавцем, його дії були послідовним, в межах чинного на день відкриття виконавчого провадження, законодавства, не порушували прав боржника, а тому в задоволенні скарги слід відмовити.

Керуючись статтями 258-260, 448-449, 450-451 ЦПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у задоволенні скарги ОСОБА_1 на рішення та дії посадової особи органу державної виконавчої служби.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Житомирського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на неї протягом 15 днів з дня її складення.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо її не було подано; у разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після апеляційного перегляду.

Головуюча суддя О. О. Літвин