Рішення

від 02.08.2024 по справі 760/4621/21

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Провадження № 2/760/3002/24

Справа № 760/4621/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 серпня 2024 року Солом`янський районний суд міста Києва в складі головуючого - судді Зуєвич Л.Л., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (в письмовому провадженні) цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Пауер» /далі - ТОВ «Компанія «Пауер»/ (код ЄДРПОУ: 40154053; адреса: 03035, м. Київ, вул. Митрополита В.Липківського, буд. 1-А; адреса для кореспонденції: 03057, м. Київ, вул. В.Гетьмана, буд. 6, літери А,А') до ОСОБА_1 /далі - ОСОБА_1 / (РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ), ОСОБА_2 /далі - ОСОБА_1 / (РНОКПП: НОМЕР_2 ; адреса: АДРЕСА_1 ) про визнання договору купівлі-продажу транспортного засобу недійсним,

В С Т А Н О В И В:

Рух справи

23.02.2021 до Солом`янського районного суду міста Києва надійшла вказана позовна заява, за підписом директора ТОВ «Компанія «Пауер» Терехова В.В., в якій позивач просить суд:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу від 21.01.2021 № 8047/2021/2397/182 транспортного засобу MERCEDES-BENZ GLA 250 1991, 2015 року випуску, білого кольору, кузов НОМЕР_3 , об`єм двигуна - 1991 см3, тип палива - бензин, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;

- скасувати свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу MERCEDES-BENZ GLA 250 1991, 2015 року випуску, білого кольору, кузов НОМЕР_3 , об`єм двигуна - 1991 см3, тип палива - бензин Регіонального сервісного центру МВС України в м. Києві, видане ОСОБА_2 .

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.02.2021 для розгляду зазначеної позовної заяви визначено суддю Зуєвич Л.Л.

Судом в порядку ч. 6 ст. 187 Цивільного процесуального кодексу України (далі -ЦПК України) направлялись запити щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи - відповідача у справі. Відповіді на такі запити надійшли до суду 10.03.2021.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 10.03.2021 вказану позовну заяву прийнято до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (письмового провадження).

12.10.2021 до суду надійшла заява від представника відповідача-2 ( ОСОБА_2 ) про розгляд справи в порядку загального позовного провадження з викликом сторін.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 20.10.2021 у задоволенні заяви про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, - відмовлено.

Оскільки розгляд справи відбувався в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.

На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу (ч. 2 ст. 247 ЦПК України).

Доводи позову

В позові вказується, що 21.08.2019 між ТОВ «Компанія «Пауер» та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 було укладено договір суборенди № 21-08-19/ЗІА.

Зазначається, що відповідач ОСОБА_1 неодноразово порушував свої зобов`язання за вказаним договором в частині дотримання строків оплати платежів, передбачених договором та загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем станом на 05.07.2020 складала 249 223,26 грн, з урахуванням ПДВ.

Як стверджується у позові, для захисту свої законних прав та інтересів позивач звернувся до Господарського суду міста Києва та ухвалою від 25.08.2020 Господарського суду міста Києва було відкрито провадження у справі № 910/11622/20 за позовом ТОВ «Компанія «Пауер» до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості з урахуванням інфляційних втрат, 3% річних та штрафних санкцій.

Зауважується, позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з заявою про забезпечення позову у вигляді арешту майна фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , а саме: легкового автомобіля MERCEDES-BENZ GLA 250, 2015 року випуску, білого кольору, кузов НОМЕР_3 , об`єм двигуна - 1991 см3, тип палива - бензин, номерний знак НОМЕР_4 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_5 від 05.10.2017. Проте, ухвалою від 02.09.2020 у справі № 910/11622/20 Господарський суд міста Києва відмовив позивачу в задоволенні такої заяви.

У позові звертається увага на те, що рішенням Господарського суду міста Києва від 27.10.2020 у справі № 910/11622/20 позов ТОВ «Компанія «Пауер» до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості з урахуванням інфляційних втрат, 3% річних та штрафних санкцій задоволено повністю, вирішено стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Компанія «Пауер» заборгованість в сумі 249 223,26 грн, пеню в сумі 11 019,23 грн, 3% річних в сумі 1 916,66 грн, інфляційні втрати в сумі 2 224,86 грн та витрати по сплаті судового збору в сумі 3 965,76 грн.

Як зазначається у позові, постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.01.2021 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 27.10.2020 у справі № 910/11622/20 - залишено без змін.

Як вказує позивач, адвокат Кириченко Л.В. 26.01.2021 в порядку ст. 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» подав адвокатський запит до Регіонального сервісного центру МВС в м. Києві проханням надати інформацію та у відповідь на зазначений адвокатський запит Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в м. Києві (Філія ГСЦ МВС) (РСЦ ГСЦ МВС в м. Києві) Головного сервісного центру МВС листом від 01.02.2021 № 31/26-65аз вказав, що 21.01.2021 на підставі договору купівлі- продажу № 8047/2021/2397182 транспортного засобу від 21.01.2021 ОСОБА_1 здійснив продаж транспортного засобу MERCEDES-BENZ GLA 250 1991, 2015 року випуску, білого кольору, кузов НОМЕР_3 , об`єм двигуна - 1991 CM3, тип палива - бензин ОСОБА_2 , яка є дружиною ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про одруження НОМЕР_6 , виданим Центральним відділом реєстрації шлюбів м. Києва з Державним центром розвитку сім`ї 27.07.2001.

Позивач вважає, що ОСОБА_1 , щодо якого ухвалено рішення про стягнення з нього коштів, та ОСОБА_2 , які уклали договір купівлі-продажу, діяли очевидно недобросовісно та зловживаючи правами кредитора, оскільки укладений договір купівлі-продажу порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення подальшого звернення стягнення на майно боржника.

При цьому, на думку позивача, недобросовісність дій по укладенню договору купівлі-продажу та порушенню його майнових прав полягає в тому, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають у шлюбі, та ОСОБА_2 не могла не знати про прийняті судами рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Компанія «Пауер» 268 349,80 грн, а, отже, діяла свідомо, володіючи повною інформацією та усвідомлюючи наслідки.

Позивач наголошує, що договір купівлі-продажу від 21.01.2021 № 8047/2021/2397182 транспортного засобу MERCEDES-BENZ GLA 250 1991, 2015 року випуску, білого кольору, кузов НОМЕР_3 , об`єм двигуна - 1991 см3, тип палива - бензин, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, що є порушенням ч. 1 та ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, що за правилами ст.. 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до ст. 234 ЦК України.

Таким чином, у позові стверджується, що укладання вказаного договору купівлі-продажу порушує права позивача, оскільки унеможливлює стягнення з відповідача заборгованості зі сплати суборендної плати, експлуатаційних послуг, відшкодування вартості комунальних послуг, пені, 3% річних, інфляційних втрат та судового збору на загальну суму 268 349,80 грн.

Щодо правової позиції відповідача ОСОБА_1

Від відповідача ОСОБА_1 відзив на позовну заяву не надійшов.

В матеріалах справи міститься зворотнє рекомендоване повідомлення про вручення поштових відправлень, яке свідчить про отримання відповідачем 03.11.2021 копії ухвали суду про відкриття провадження разом з копією позовної заяви та всіма додатками до неї. (а.с. 169).

Таким чином, станом на день винесення рішення відповідачу відомо про існування даного судового провадження. Строк, встановлений для надання відзиву на позовну заяву (навіть з урахуванням поштового обігу) станом на день винесення рішення сплив.

Жодних заяв, клопотань, пояснень з приводу позовних вимог або заперечень на позовні вимоги в будь-якій іншій формі від ОСОБА_1 на адресу суду не надходило, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості встановити правову позицію останнього щодо предмету спору.

Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Щодо правової позиції відповідача ОСОБА_2

20.10.2021 до суду від представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Мельничук І.В. (діє на підставі ордеру) надійшов відзив на позовну заяву в якому відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі (а.с. 151-153).

Відповідач вважає, що позовні вимоги є безпідставними, у зв`язку з тим, що норми, на які посилається позивач в обґрунтування своїх вимог, пов`язують недійсність договору з суперечністю законові його змісту, а не форми, отже, визнати недійсним Договору, який викладений у письмовій формі, підписаний сторонами у присутності адміністратора РЦС МВС не можна.

У відзиві звертається увага на те, що заборгованість, про яку вказує позивач у позовній заяві, спричинена власною ризиковою підприємницькою діяльністю ОСОБА_1 та обмеженнями у зв`язку із пандемією СОVID-19, яких зазнала сфера його діяльності - освітні послуги.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши обставини справи, оцінивши докази на підтвердження таких обставин в їх сукупності, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що рішенням Господарського суду міста Києва від 27.10.2020 у справі № 910/11622/20 (а.с. 33-40) позов ТОВ «Компанія «Пауер» до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості з урахуванням інфляційних втрат, 3% річних та штрафних санкцій задоволено повністю, вирішено - стягнути з ФОП ОСОБА_1 на користь ТОВ «Компанія «Пауер» заборгованість в сумі 249 223,26 грн, пеню в сумі 11 019,23 грн, 3% річних в сумі 1 916,66 грн, інфляційні втрати в сумі 2 224,86 грн та витрати по сплаті судового збору в сумі 3 965,76 грн.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.01.2021 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 27.10.2020 у справі № 910/11622/20 - без змін (а.с. 41-50).

При цьому, вбачається, що під час розгляду справи № 910/11622/20 ТОВ «Компанія «Пауер» зверталось до господарського суду з заявою про забезпечення позову, проте ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.09.2020 у справі № 910/11622/20 (а.с. 30-32) в задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно відповідача, а саме автомобіль марки MERCEDES-BENZ GLA 250, 2015 року випуску, білого кольору, номер кузова (VIN код) НОМЕР_3 , об`єм двигуна 1991 куб.см, тип палива - бензин, державний номерний знак НОМЕР_4 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 від 05.10.2017, - було відмовлено.

На а.с. 51 міститься копія відповіді Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в м. Києві (Філія ГСЦ МВС) (РСЦ ГСЦ МВС в м. Києві) від 07.08.2020 № 31/26-116аз на адвокатський запит від 03.08.2020 № 10/с, зі змісту якої вбачається, що згідно з даними Єдиного державного реєстру транспортних засобів станом на 06.08.2020 за ОСОБА_1 , зареєстрований автомобіль MERCEDES-BENZ GLA 250, 2015 року випуску, білого кольору, номер кузова (VIN код) НОМЕР_3 , об`єм двигуна - 1991 куб.см, тип палива - бензин, державний номерний знак НОМЕР_4 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 від 05.10.2017.

У відповідь на адвокатський запит від 26.01.2021 (а.с. 52-53) Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в м. Києві (Філія ГСЦ МВС) (РСЦ ГСЦ МВС в м. Києві) Головного сервісного центру МВС листом від 01.02.2021 № 31/26-65аз (а.с. 54-55) повідомив, що ОСОБА_1 21.01.2021 здійснив продаж транспортного засобу марки MERCEDES-BENZ GLA 250, білого кольору, 2015 року випуску, на підставі договору купівлі-продажу від 21.01.2021 № 8047/2021/2397182.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, 21.01.2021 між ОСОБА_1 (Продавець) та ОСОБА_2 (Покупець) укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу № 8047/2021/2397182 (а.с. 147-148), відповідно до умов якого Продавець зобов`язується передати у власність Покупцеві транспортний засіб марки MERCEDES-BENZ, модель GLA 250, 2015 року випуску, білого кольору, номерний знак НОМЕР_4 , зареєстрований за продавцем 05.10.2017, підрозділом МВС ТСЦ 8047 (а.с. 147).

На а.с. 149 наявна копія свідоцтва серії НОМЕР_7 про реєстрацію транспортного засобу марки MERCEDES-BENZ, модель GLA 250, реєстраційний номер НОМЕР_8 , власником якого є ОСОБА_2 .

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) є подружжям, що підтверджується, свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_6 , виданим Центральним відділом реєстрації шлюбів м. Києва з Державним центром розвитку сім`ї 27.07.2001 (актовий запис 1239; а.с. 58).

Також, позивачем до матеріалів справи долучено: копію договору суборенди № 21-08-19/ЗІА від 21.08.2019 (а.с. 16-24); копію додатку № 1 до договору суборенди № 21-08-19/ЗІА від 21.08.2019 (а.с. 25); копію додатку № 2 до договору суборенди № 21-08-19/ЗІА від 21.08.2019 (а.с. 26); копію додатку № 3 до договору суборенди № 21-08-19/ЗІА від 21.08.2019 (а.с. 27); копію додаткової угоди про внесення змін до договору суборенди № 21-08-19/ЗІА від 21.08.2019 (а.с. 28); виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо ТОВ «Компанія «Пауер» (а.с. 59).

Мотиви, з яких виходить суд при розгляді цієї справи та застосовані ним норми права

За змістом ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 зазначено, що порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Згідно з ч.ч. 1, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У ст. 215 ЦК України унормовано, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст.. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків (див., зокрема, постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 26.07.2024 у справі № 678/716/22, провадження № 61-9287св24).

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання такого договору недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Відповідні ознаки фіктивного правочину окреслено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16. Крім того, у зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що позивач вправі звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена ст.. 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена ст. 228 ЦК України.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).

Приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення фраудаторного договору) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису (див. постанову Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 523/17429/20).

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 24.07.2024 у справі № 201/3714/22, провадження № 61-4285 св 24).

Таким чином, для визнання даного правочину недійсним з підстав того, що даний правочин є фраудаторним, повинна бути наявна сукупність наведених обставин, а сукупність - це неподільна єдність ознак чи підстав.

Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого він не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Як неодноразово наголошував Верховний Суд, під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину потрібно застосовувати загальні положення ст.ст. 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце (див., зокрема, постанову об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у складі від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17).

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ч. 3 ст. 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Боржник, який відчужує майно після пред`явлення до нього позову про стягнення заборгованості, або виникнення у нього обов`язку зі сплати боргу, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісно та зводяться до зловживання правом (див., зокрема, постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 26.07.2024 у справі № 678/716/22, провадження № 61-9287св24).

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 12, ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У справі, що є предметом розгляду встановлено, що рішення суду Господарського суду міста Києва від 27.10.2020, яке набрало законної сили 19.01.2021 з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Компанія «Пауер» стягнуто заборгованість зі сплати суборендної плати, експлуатаційних послуг, відшкодування вартості комунальних послуг, пені, 3% річних, інфляційних втрат та судового збору на загальну суму 268 349,80 грн.

Відповідачем ОСОБА_1 не надано, а судом не встановлено доказів про вчинення останнім будь-яких дій спрямованих на реальне виконання рішення суду про сплату ТОВ «Компанія «Пауер» заборгованості у розмірі 268 349,80 грн.

Отже, суд бере до уваги, що відповідачем ОСОБА_1 доводи ТОВ «Компанія «Пауер» не спростовано, доказів оплати заборгованості, визначеної судовим рішенням у справі № 910/11622/20, - не надано.

Очевидно, що відчужуючи 21.01.2021 транспортний засіб марки MERCEDES-BENZ, модель GLA 250, 2015 року випуску, білого кольору, номерний знак НОМЕР_4 , на користь своєї дружини ОСОБА_2 , відповідач ОСОБА_1 був обізнаний про наявність рішення суду про стягнення з нього заборгованості.

Обставини справи свідчать, що такі дії вчинені ОСОБА_1 з метою приховати майно від звернення у майбутньому на нього стягнення у ході виконання судового рішення прийнятого за результатами розгляду судом спору про стягнення заборгованості зі сплати суборендної плати, експлуатаційних послуг, відшкодування вартості комунальних послуг, пені, 3% річних, інфляційних втрат та судового збору на загальну суму 268 349,80 грн.

Таким чином, у справі, що є предметом розгляду, є доведеним є те, що учасники цивільних відносин (сторони оспорюваного договору) «вживали право на зло», оскільки цивільно-правовий інструментарій (оспорюваний договір) використовувався учасниками для недопущення звернення стягнення на майно боржника. На підтвердження зазначеного свідчить: момент вчинення правочину (21.01.2021), тобто після набрання чинності судового рішення про стягнення значної суми заборгованості з ОСОБА_1 (19.01.2021), контрагент з яким боржник уклав оспорюваний договір (дружина боржника).

Враховуючи викладене, суд, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, дійшов висновку про те, що боржник, який відчужив належне йому майно (транспортний засіб) на підставі договору купівлі-продажу на користь своєї дружини, за наявності у нього грошового зобов`язання на значну суму, діяв очевидно недобросовісно та зловживав правами, оскільки вчинив оспорюваний договір, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на її майно.

Вбачається, що спірний договір купівлі-продажу укладено між сторонами, які є близькими родичами, які не мали наміру на реальне настання правових наслідків, обумовлених правочинами, отже, їхні дії були направлені на фіктивний перехід права власності на рухоме майно до близького родича з метою приховати це майно та уникнути звернення стягнення на нього.

При укладенні оспорюваного правочину від 21.01.2021 воля його сторін не відповідала зовнішньому її прояву та вони не передбачали реального настання правових наслідків, обумовлених вказаним правочином, їх дії вчинені на перехід права власності на нерухоме майно з метою приховання майна від виконання у майбутньому рішення суду про стягнення з боржника грошових коштів.

Отже, суд дійшов висновку про наявність правових підстав, передбачених ст. 234 ЦК України, для визнання оспорюваного договору недійсним, що є належним та ефективним способом захисту порушених прав позивача.

З урахуванням викладений обставин, суд вважає за необхідне визнати недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу, укладений 21.01.2021 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , марки MERCEDES-BENZ, модель GLA 250, 2015 року випуску, білого кольору, номерний знак НОМЕР_4 , зареєстрований за продавцем 05.10.2017, підрозділом МВС ТСЦ 8047.

Державна реєстрація транспортного засобу, на відміну від нерухомості, не має правотвірного характеру; належним способом захисту кредитора є відновлення становища яке існувало до порушення (п. 4 ч. 2 ст. 16 ЦК України), і для повернення майна боржнику оспорювання наступних правочинів (реєстраційних дій) щодо цього майна не вимагається (див. постанову Верховного Суду від 13.09.2023 у справі № 638/9047/19, провадження № 61-8399св23).

Разом з тим, зважаючи на обставини цієї справи, які існували на момент звернення позивача з позовом та прийняття рішення судом, для захисту порушеного права позивача необхідно відновити становище, яке існувало до порушення. А оскільки порушення права власності позивача відбулося у результаті реєстрації права власності на спірне рухоме майно за ОСОБА_2 , заявлені позовні вимоги про скасування (визнання недійсним) свідоцтва серії НОМЕР_7 про реєстрацію транспортного засобу MERCEDES-BENZ GLA 250 1991, 2015 року випуску, білого кольору, кузов НОМЕР_3 , об`єм двигуна - 1991 см3, тип палива - бензин, виданого Регіональним сервісним центром МВС України в м. Києві ОСОБА_2 , - підлягають задоволенню, оскільки опосередковують відновлення становища, яке існувало до порушення.

Щодо судових витрат

Згідно з п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Щодо витрат на правничу допомогу

Згідно положень ч. ч. 1 - 4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 137 ЦПК України).

Згідно з ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження 14-382цс19) зазначено наступне:

«Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.

Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Зі змісту статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).

Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Це підтверджується і такими нормами ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Схожі висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18), постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 753/15687/15-ц, від 26 вересня 2018 року у справі № 753/15683/15, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 червня 2019 року у справі № 910/3929/18 та інших».

Суд враховує, що відповідно до ч. 1, 3 ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

У тексті позову ТОВ «Компанія «Пауер» вказувало, що попередній орієнтовний розрахунок витрат на правничу допомогу складає 15 000,00 грн.

20.09.2021 до суду надійшла заява за підписом директора ТОВ «Компанія «Пауер» Терехова В.В., про компенсацію (відшкодування) судових витрат, в якій позивач просить стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ «Компанія «Пауер» судові витрати за оплату послуг адвоката у сумі 15 000,00 грн (а.с. 109-113).

На підтвердження надання правничої допомоги та визначеного розміру на її оплату, до матеріалів справи позивачем, зокрема, долучено копії:

-договору № 210125 про надання правничої допомоги адвокатом від 25.01.2021 (а.с. 114-116) за змістом п. 3.1 якого сторони домовились, що гонорар адвоката за договором становить 15 000,00 грн;

-додатку № 1 до Договору № 210125 про надання правничої допомоги адвокатом від 25.01.2021 (а.с. 117-118);

- рахунку № 210125 від 16.09.2021 на суму 15 000,00 грн (а.с. 119);

- акту № 1 приймання-передачі наданих послуг (правничої допомоги) від 16.09.2021 за договором № 210125 про надання правничої допомоги адвокатом від 25.01.2021 на загальну суму 15 000,00 грн (а.с. 120-121), яка складається з: ознайомлення з документами клієнта, надання консультацій (усних та/або письмових) - 500,00 грн; аналіз судової практики, збір документів та доказів задля формування правової позиції - 500,00 грн; складання адвокатського запиту до Регіонального сервісного центру МВС України в м. Києві від 26.01.2021 - 1 500,00 грн; підготовка/написання позовної заяви - 5 000,00 грн; підготовка/написання заяви про забезпечення позову - 3 500,00 грн; підготовка/написання заяви про відкриття виконавчого провадження - 1 500,00 грн; підготовка/написання заяви про розгляд справи - 1 500,00 грн; представництво інтересів клієнта щодо захисту його інтересів - 1 000,00 грн;

- свідоцтва на право зайняття адвокатською діяльністю (а.с. 123);

- ордеру № 470105 (а.с. 124).

Суд бере до уваги, що як зазначено у постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № № 922/445/19 витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

У постанові Верховного Суду від 28.12.2020 у справі № 640/18402/19 вказано, що розмір винагороди за надання правової допомоги визначений у договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу.

Крім того, судом враховується, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях ст. 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у ст. 43 Конституції України (відповідна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 01.10.2020 у справі № 910/15191/19).

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається ч. 1 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18. Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, провадження № 12-14гс22).

Нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п.п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо (див. постанову Верховного Суду від 12.01.2023 у справі № 910/8342/21).

Відповідач ОСОБА_3 у відзиві на позовну заяву, в якому виклала свої заперечення на клопотання про вирішення питання щодо розміру судових витрат (а.с. 153) в якому, зокрема, вказує, що заявлена позивачем вимога щодо стягнення з відповідача грошової суми в розмірі 15 000,00 грн в рахунок витрат на надання правової допомоги адвокатом не підлягає задоволенню у зв`язку з недоведенням позивачем таких витрат та не відповідністю (завищенням) вартості витрат відносно складності справи.

Також відповідач, звертає увагу на те, що позовна заява підписана директором ТОВ «Компанія «Пауер», а не залученим до справи адвокатом.

На думку відповідача, вказане може свідчити про те, що у штаті позивача є юрист.

Щодо відповідних заперечень суд звертає зважає на таке.

Для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката недостатньо лише клопотання сторони. У такому разі на сторону покладається також обов`язок доведення неспівмірності витрат (див. додаткову постанову Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24.06.2024 у справі № 712/3590/22, провадження № 61-14297сво23).

Думка про те, що зменшення витрат на оплату професійної правничої допомоги безпосередньо пов`язане з наявністю клопотання, є неправильною, оскільки перш за все суд має визначити, чи є обґрунтованим визначений розмір і чи є підстави для відмови стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково (див. постанову Верховного Суду від 11.11.2021 у справі № 910/7520/20).

Щодо доводів відповідача про недоведеність та завищення суми судових витрат позивачем, суд звертає увагу на наступне.

Положеннями Конституції України (ст. 59) унормовано, що кожен має право на професійну правничу допомогу, а приписами ГПК України (ст. 16) визначено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. При цьому в силу приписів чинного законодавства, таке право учасника судового процесу не ставиться у залежність від наявності або відсутності у такого учасника юридичної освіти, або від роду його професійної діяльності і не може бути підставою для відмови у відшкодуванні компенсації відповідних витрат за надану професійну правничу допомогу (див. постанову Верховного Суду від 05.03.2024 у справі № 903/135/23, провадження № 903/134/23).

Реалізація кожним права на правову допомогу не може залежати від статусу особи та характеру її правовідносин з іншими суб`єктами права. Відповідну правову позицію висловив Конституційний Суд України у рішенні від 16.11.2000 №13-рп/2000 у справі про право вільного вибору захисника.

Зокрема, в абзаці п`ятому пункту 5 мотивувальної частини зазначеного рішення вказується, що "закріпивши право будь-якої фізичної особи на правову допомогу, конституційний припис "кожен є вільним у виборі захисника своїх прав" (ч. 1 ст. 59 Конституції України) за своїм змістом є загальним і стосується не лише підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного, а й інших фізичних осіб, яким гарантується право вільного вибору захисника з метою захисту своїх прав та законних інтересів, що виникають з цивільних, трудових, сімейних, адміністративних та інших правовідносин".

Конституційне право кожного на правову допомогу за своєю суттю є гарантією реалізації, захисту та охорони інших прав і свобод людини і громадянина, і в цьому полягає його соціальна значимість.

Правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати.

Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати, тоді як конституційне право на професійну правничу допомогу не може бути обмежено.

Доводи відповідача про те, що процесуальні документи підписані не представником позивача (адвокатом), а безпосередньо директором позивача, не спростовують факту надання адвокатських послуг адвокатом, що підтверджується наданими до справи доказами, описаними вище.

Разом з тим, суд враховує, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання сторони утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача. Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (див. постанову Верховного Суду від 30.01.2023 № 910/7032/17).

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

У додатковій постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2022 у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

Отже, при визначенні суми відшкодування суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовуються з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 у справі № 754/8750/19, провадження № 14-202цс21).

Крім того, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо (див. постанову Верховного Суду від 01.02.2023 у справі № 160/19098/21).

Попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених ч. 4 ст. 137 ЦПК України (див. постанову Верховного Суду від 31.08.2023 у справі № 824/20/23, провадження № 61-6611ав23).

Суд враховує, що складання позову у даній справі не потребувало аналізу великої кількості документів, справа розглянута у спрощеному провадженні без виклику сторін (письмовому провадженні). Надання правничої допомоги адвокатом у даній справі зводилося до складання та подання позову, незначної кількості доказів, та відповіді на відзив.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 15.04.2021 у справі № 160/6899/20, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

З огляду на вказане, зважаючи на результат розгляду справи, заперечення щодо витрат на правничу допомогу, складність справи, фактично надані послуги (надання яких було дійсно необхідним), принципи співмірності та розумності судових витрат, суд вважає за можливе зменшити розмір витрат на правову допомогу та стягнути на користь позивача 10 000,00 грн понесених ним витрат на професійну правничу допомогу: по 5 000,00 грн з кожного з відповідачів.

При цьому, суд враховує, що судові витрати, за наявності у справі двох і більше відповідачів, розподіляються між відповідачами у визначених частках, оскільки солідарне стягнення суми судових витрат, до яких належать витрати на професійну правничу допомогу, законом не передбачене (див. постанову Верховного Суду від 05.03.2024 у справі № 903/135/23, провадження № 903/134/23).

Щодо судового збору

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судом встановлено, що позивач при зверненні до суду з позовом у даній справі сплатив 2 724,00 грн судового збору за подання позовної заяви, що підтверджується платіжним дорученням № 1936 від 22.02.2021 (а.с. 13) та 454,00 грн судового збору за подання заяви про забезпечення позову, що підтверджується платіжним дорученням № 1796 від 03.02.2021 (а.с. 14).

З урахуванням задоволення позову, на підставі ст. 141 ЦПК України, з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню 3 178,00 грн судового збору сплаченого за подання позовної заяви (2 724,00 грн, а.с. 13) та заяви про забезпечення позову (454,00 грн, а.с. 14).

При цьому суд враховує, що при повному або частковому задоволенні позову майнового характеру до кількох відповідачів судовий збір, сплачений позивачем, відшкодовується ними пропорційно до розміру задоволених судом позовних вимог до кожного з відповідачів. Солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17.05.2023 у справі № 522/5582/16-ц /провадження № 61-3982св20/).

Отже, з урахуванням задоволення позову, на підставі ст. 141 ЦПК України, з відповідачів підлягає стягненню в рівних частках судовий збір, сплачений позивачем за подання позовної заяви, а саме по 1 589,00 грн з кожного.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 2-13, 76-83, 89, 141, 259, 263-265, 354-355 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Пауер» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу транспортного засобу недійсним, - задовольнити.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу марки MERCEDES-BENZ модель: GLA 250 1991, 2015 року випуску, білого кольору, кузов НОМЕР_3 , об`єм двигуна - 1991 см3, тип палива - бензин, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Визнати недійсним свідоцтво серії НОМЕР_7 про реєстрацію транспортного засобу марки MERCEDES-BENZ модель: GLA 250 1991, 2015 року випуску, білого кольору, кузов НОМЕР_3 , видане на підставі договору купівлі-продажу від 21.01.2021, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Пауер» (код ЄДРПОУ: 40154053; адреса: 03035, м. Київ, вул. Митрополита В. Липківського, буд. 1-А; адреса для кореспонденції: 03057, м. Київ, вул. В. Гетьмана, буд. 6, літери А,А'):

- 1 589,00 грн (одна тисяча п`ятсот вісімдесят дев`ять гривень) судового збору;

- 5 000,00 грн (п`ять тисяч гривень) судових витрат з правничої допомоги.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ; адреса: АДРЕСА_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Пауер» (код ЄДРПОУ: 40154053; адреса: 03035, м. Київ, вул. Митрополита В.Липківського, буд. 1-А; адреса для кореспонденції: 03057, м. Київ, вул. В.Гетьмана, буд. 6, літери А,А'):

- 1 589,00 грн (одна тисяча п`ятсот вісімдесят дев`ять гривень) судового збору;

- 5 000,00 грн (п`ять тисяч гривень) судових витрат з правничої допомоги.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо (ч. 1 ст. 355 ЦПК України) до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 354 ЦПК України)

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (п. 1 ч. 2 ст. 354 ЦПК України).

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України (ч. 3 ст. 354 ЦПК України).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч. 1 ст. 273 ЦПК України).

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 2 ст. 273 ЦПК України).

Суддя Л. Л. Зуєвич