Ухвала

від 31.07.2024 по справі 640/16103/22

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

31 липня 2024 року № 640/16103/22

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Господарського суду Дніпропетровської області та Ради суддів України, про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, визнання протиправним та скасування рішення,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 подано на розгляд Окружному адміністративному суду міста Києва позов до Господарського суду Дніпропетровської області та Ради суддів України, у якому позивач просить суд:

- визнати протиправною відстрочку Господарського суду Дніпропетровської області у задоволенні запиту ОСОБА_1 на інформацію від 6 червня 2022 року;

- зобов`язати Господарський суд Дніпропетровської області надати запитувану інформацію, а саме: чи перебував суддя Господарського суду Дніпропетровської області ОСОБА_2 на робочому місці у період з 24 лютого 2022 року до дати надання відповіді на відповідний запит, зазначити з якої підстави та за який період ОСОБА_3 був відсутнім, а також з якої причини та коли виникла така підстава;

- визнати протиправним та скасувати рішення ради суддів України №11 від 25 березня 2022 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.09.2022 відкрито спрощене позовне провадження у справі, розгляд якої вирішено здійснювати без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

13.12.2022 Верховною Радою України було прийнято Закон України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" №2825-IX, статтею 1 якого встановлено ліквідувати Окружний адміністративний суд міста Києва.

Пунктом 1 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" вказаного Закону визначено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

Згідно з пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" вказаного Закону установлено, що з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.

14.12.2022 вказаний Закон був опублікований в газеті "Голос України" №254 та набрав чинності 15.12.2022.

09.05.2023 на адресу Київського окружного адміністративного суду від Окружного адміністративного суду міста Києва надійшли матеріали цієї адміністративної справи та за результатом автоматизованого розподілу були передані на розгляд судді Дудіну С.О.

18.10.2022 на адресу Окружного адміністративного суду міста Києва від Ради суддів України надійшов відзив на позовну заяву, в якому було викладено клопотання про роз`єднання позовних вимог, адресованих до Господарського суду Дніпропетровської області та Ради суддів України. Проте, процесуальне рішення з цього питання судом прийнято не було.

26.05.2023 на адресу суду через підсистему Електронний суд від позивачки надійшла заява про зменшення позовних вимог, в якій позивачка, користуючись своїм процесуальним правом, передбаченим ч. 1 ст. 47 Кодексу адміністративного судочинства України, заявида про бажання зменшити позовні вимоги, а саме: виключити позовну вимогу про скасування Рішення Ради суддів України № 11 від 25 березня 2022 року. Попри це, позивачка залишила позовну вимогу про визнання Рішення №11 протиправним.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.06.2023 прийнято адміністративну справу до провадження судді Київського окружного адміністративного суду Дудіна С.О. та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відмовлено у задоволенні клопотання Ради суддів України про роз`єднання позовних вимог в окремі провадження.

Залишено без розгляду заяву ОСОБА_1 про зменшення позовних вимог.

30.06.2023 на адресу суду від позивачки через підсистему "Електронний суд" надійшла заява про зменшення позовних вимог, у якій позивачка просить суд викласти прохальну частину позовної заяви наступним чином:

- визнати протиправною відстрочку Господарського суду Дніпропетровської області у задоволенні запиту ОСОБА_1 на інформацію від 06.06.2022;

- визнати протиправним рішення Ради суддів України №11 від 25.03.2022.

В якості обґрунтування своєї заяви посилається на те, що Рада суддів України рішенням від 03.02.2023 №8 визнала таким, що втратило чинність, спірне рішення №11 від 25 березня 2022 року.

Також позивачка зазначає, що Господарський суд Дніпропетровської області 22.06.2023 надав позивачці запитувану інформацію.

Розглянувши вказану заяву, суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 47 Кодексу адміністративного судочинства України крім прав та обов`язків, визначених у статті 44 цього Кодексу, позивач має право на будь-якій стадії судового процесу відмовитися від позову. Позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п`ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Особливості розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження визначені статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, частиною другою цієї статті встановлено, що розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з частиною третьою цієї статті підготовче засідання при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - протягом п`ятнадцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Отже, право позивачки на подання заяви про зменшення позовних вимог у цій справі обмежено 30 днями з моменту відкриття провадження у справі.

Відповідно до положень статті 120 Кодексу адміністративного судочинства України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення позовна заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здано на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв`язку.

Як було вказано вище, провадження у цій справі було відкрито 29.09.2022, внаслідок чого позивачка мала право на подання заяви про зменшення позовних вимог у період з 30.09.2022 по 30.10.2022 включно.

У той же час, заява про зменшення позовних вимог була подана позивачкою до суду 30.06.2023, тобто з пропуском 30-денного строку.

У заяві про зменшення розміру позовних вимог позивачка заявила клопотання про поновлення пропущеного строку на подання заяви про зменшення позовних вимог.

Обґрунтовуючи вказане клопотання, позивачка зазначила, що обставини, які зумовили зменшення нею позовних вимог, настали вже після спливу встановленого статтею 47 КАС України строку для подання заяви про зменшення позовних вимог.

Відповідно до частин першої-третьої статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, у письмовому провадженні.

Дослідивши вищевказану заяву, суд дійшов висновку про те, що наведені позивачкою у заяві про зменшення позовних вимог пояснення не свідчать про наявність поважних причин пропуску строку подання такої заяви, оскільки обставини добровільного виконання судового рішення не є поважною причиною поновлення такого строку. У даному випадку позивачка не була позбавлена можливості подати заяву про часткову відмову від позову у зв`язку з добровільним виправленням (усуненням) відповідачем оспорюваного порушення, оскільки реалізація позивачем такого процесуального права можлива на будь-якій стадії судового процесу, на відміну від зміни предмета або підстав позову, збільшення або зменшення розмір позовних вимог.

Додатково, стосовно зменшення позовних вимог щодо Ради суддів України суд звертає увагу на те, що, як визнає сама позивачка, спірне рішення №11 від 25 березня 2022 року було визнано таким, що втратило чинність, рішенням Ради суддів України рішенням від 03.02.2023 №8, у той час як заява була подана навіть з пропуском місячного строку після цієї дати.

Відповідно до частини другої статті 204 Кодексу адміністративного судочинства України суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.

Враховуючи подання позивачкою заяви про зменшення позовних вимог з порушенням процесуальних строків, така заява має бути залишена без розгляду.

23.06.2023 на електронну адресу суду від Господарського суду Дніпропетровської області надійшла заява про закриття провадження у справі в частині вимог до Господарського суду Дніпропетровської області, у зв`язку із добровільним усуненням відповідачем порушень, які зумовили звернення позивача з позовною заявою до суду.

31.07.2023 на адресу суду від Господарського суду Дніпропетровської області повторно надійшла заява про закриття провадження у справі в частині вимог до Господарського суду Дніпропетровської області.

Розглянувши матеріали справи, суд зазначає таке.

Предметом позову у даній справі є вимоги про: визнання протиправною відстрочки Господарського суду Дніпропетровської області у задоволенні запиту ОСОБА_1 на інформацію від 6 червня 2022 року; зобов`язання Господарського суду Дніпропетровської області надати запитувану інформацію, а саме: чи перебував суддя Господарського суду Дніпропетровської області ОСОБА_2 на робочому місці у період з 24 лютого 2022 року до дати надання відповіді на відповідний запит, зазначити з якої підстави та за який період ОСОБА_3 був відсутнім, а також з якої причини та коли виникла така підстава.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області із запитом про надання інформації щодо судді Господарського суду Дніпропетровської області ОСОБА_2 :

1) чи перебував суддя на робочому місці у період з 24 лютого 2022 року до дати надання відповіді на цей запит, чи розглядав справи як суддя у той період?

2) якщо ні, то прошу вказати з якої підстави та який період ОСОБА_3 був відсутні, а також з якої причини та коли в никла така підстава.

Господарський суд Дніпропетровської області у відповідь на запит позивачки, листом від 22.06.2023 вих.№10-05/594/23 повідомив, що у період з 24.02.2022 по 07.06.2022 суддя Господарського суду Дніпропетровської області Бондарєв Е.М. перебував на робочому місці та здійснював судочинство відповідно до розкладу призначених судових засідань, за виключенням:

- 27.02.2022, підстава - заява судді про відпустку від 14.02.2022;

- 03.06.2022, підстава - зава судді про відпустку від 30.05.2022.

У заяві про зменшення позовних вимог позивачка підтверджує факт отримання від відповідача вказаного листа.

Згідно з пунктом 8 частини першою статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо оскаржувані порушення були виправлені суб`єктом владних повноважень і при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення.

Зважаючи на те, що станом на дату розгляду справи Господарським судом Дніпропетровської області виправлено оскаржуване позивачкою порушення та у повній мірі відновлено законні права позивача на надання відповіді на запит на публічну інформацію і при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання протиправною відстрочення надання відповідачем відповіді на запит, суд дійшов висновку про необхідність закриття провадження у даній справі в частині вимог, заявлених до Господарського суду Дніпропетровської області на підставі пункту 8 частини першої статті 238 КАС України. Так, суд зауважує, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача відбулося шляхом надання відповідачем відповіді на запит, а визнання протиправною відстрочення надання відповідачем відповіді на запит не призводить до такого відновлення.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправним та скасування рішення Ради суддів України №11 від 25 березня 2022 року, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі Zand v. Austria вказав, що словосполучення встановлений законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття суд, встановлений законом у частині першій статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів . З огляду на це не вважається судом, встановленим законом орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

В силу вимог частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Частиною першою статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом оскарження у цій справі є рішення РСУ від 25.03.2023 №11, яким рекомендовано судам України, Державній судовій адміністрацією України та іншим установами системи правосуддя відстрочувати надання відповідей на усі запити про публічну інформацію, які надійшли з початку ведення воєнного стану в Україні до закінчення його дії.

Відповідно до статті 1301 Конституції України для захисту професійних інтересів суддів та вирішення питань внутрішньої діяльності судів відповідно до закону діє суддівське самоврядування.

Положеннями частини першої та четвертої статті 126 Закону України Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі по тексту - Закон № 1402-VIII) суддівське самоврядування - це самостійне колективне вирішення зазначених питань суддями. До завдань суддівського самоврядування належить вирішення питань щодо:

1) забезпечення організаційної єдності функціонування органів судової влади;

2) зміцнення незалежності судів, суддів, захист професійних інтересів суддів, у тому числі захист від втручання в їхню діяльність;

3) участі у визначенні потреб кадрового, фінансового, матеріально-технічного та іншого забезпечення судів та контроль за додержанням установлених нормативів такого забезпечення;

4) обрання суддів на адміністративні посади в судах у порядку, встановленому цим Законом;

5) призначення суддів Конституційного Суду України;

6) обрання суддів до складу Вищої ради правосуддя та Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в порядку, встановленому законом.

Відповідно до статті 127 Закону № 1402-VIII організаційними формами суддівського самоврядування є збори суддів, Рада суддів України, з`їзд суддів України.

Суддівське самоврядування в Україні здійснюється через: збори суддів місцевого суду, апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду (а у передбачених цим Законом випадках - апеляційної палати вищого спеціалізованого суду), Пленум Верховного Суду; Раду суддів України; з`їзд суддів України.

Порядок здійснення суддівського самоврядування визначається відповідно до Конституції України цим Законом та іншими законами, а також регламентами і положеннями, що приймаються органами суддівського самоврядування згідно з Конституцією України та цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 133 Закону № 1402-VIII Рада суддів України є вищим органом суддівського самоврядування та діє як виконавчий орган з`їзду суддів України.

Згідно частин шостої восьмої статті 133 Закону № 1402-VIII Рада суддів України організовує виконання рішень з`їзду суддів України та контроль за їх виконанням, а також вирішує питання про скликання з`їзду суддів України.

Повноваження та порядок роботи Ради суддів України визначаються законом та положенням про Раду суддів України, затвердженим з`їздом суддів України.

Рада суддів України: розробляє та організовує виконання заходів щодо забезпечення незалежності судів і суддів, поліпшення стану організаційного забезпечення діяльності судів; розглядає питання правового захисту суддів, соціального захисту суддів та їхніх сімей, приймає відповідні рішення з цих питань; здійснює контроль за організацією діяльності судів, заслуховує з цих питань Голову Державної судової адміністрації України, його заступників, керівників структурних підрозділів і територіальних управлінь Державної судової адміністрації України; звертається з пропозиціями щодо питань діяльності судів до органів державної влади та органів місцевого самоврядування; затверджує зразки посвідчень судді, судді у відставці; здійснює контроль за додержанням вимог законодавства щодо врегулювання конфлікту інтересів у діяльності суддів, Голови чи членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Голови Державної судової адміністрації України чи його заступників; приймає рішення про врегулювання реального чи потенційного конфлікту інтересів у діяльності зазначених осіб (у разі якщо такий конфлікт не може бути врегульований у порядку, визначеному процесуальним законом); здійснює інші повноваження, визначені законом.

Аналіз наведених положень чинного законодавства України дає підстави для висновку про те, що РСУ як орган суддівського самоврядування, який здійснює покладені на нього повноваження, не є суб`єктом владних повноважень у розумінні пункту 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України.

Встановлена правова природа діяльності органу суддівського самоврядування унеможливлює здійснення судового розгляду спорів щодо скасування його рішення, а тому вказаний позов не може розглядатися в судах.

Відповідно до частини першої статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У пункті 53 рішення від 08 квітня 2010 року у справі Меньшакова проти України Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пунктові 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету, за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (див. рішення ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі Ашинґдейн проти Сполученого Королівства (Ashingdane v. the United Kingdom), пункт 57, Series A, № 93).

Суд адміністративної юрисдикції не має компетенції щодо розгляду такого спору з огляду на те, що відповідні скарги розглядаються самим органом суддівського самоврядування згідно із Законом № 1402-VIII та внутрішнім актом, який регламентує діяльність такого органу.

Зазначена вище правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 20.03.2019 у справі № 804/4177/17 та в постанові Верховного Суду від 28.02.2020 у справі № 816/905/17.

Суд звертає увагу, що спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.

Вищевикладене також узгоджується з правовою позицією викладеною в постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 9901/633/18, від 22.03.2018 у справі № 800/559/17, від 03.04.2018 № 9901/152/18 та від 30.05.2018 у справі № 9901/497/18.

З урахуванням встановлених вище обставин, суд приходить до висновку, що спір до Ради суддів України не підлягає розгляду ані в адміністративному, ані в будь-якому іншому судовому порядку, оскільки правова природа діяльності органу суддівського самоврядування унеможливлює здійснення судового розгляду щодо скасування його рішення. Отже, наявні правові підстави для закриття провадження у справі.

Суд зауважує, що спірне рішення у цій справі стосується порядку надання судам України, Державною судовою адміністрацією України та іншими установами системи правосуддя відповідей на запити про публічну інформацію на час дії воєнного стану.

Як наслідок, при прийнятті спірного рішення РСУ діяла як орган суддівського самоврядування щодо питань, які стосуються порядку надання відповідей на запити про публічну інформацію.

На підставі викладеного, суд вважає за необхідне закрити провадження у справі.

Частиною першою статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

Згідно з частиною другою статті 239 Кодексу адміністративного судочинства України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Керуючись статтями 47, 121, 238, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

1. Відмовити ОСОБА_1 у поновленні строку на звернення до суду із заявою про зменшення позовних вимог.

2. Залишити без розгляду заяву ОСОБА_1 про зменшення позовних вимог.

3. Провадження в адміністративній справі закрити.

4. Копію ухвали суду надіслати (вручити, надати) учасникам справи (їх представникам), зокрема, шляхом направлення тексту ухвали електронною поштою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), телефонограмою.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню.

Суддя Дудін С.О.