Постанова

від 02.08.2024 по справі 520/31280/23

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 серпня 2024 р. Справа № 520/31280/23Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Русанової В.Б.,

Суддів: Присяжнюк О.В. , Перцової Т.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.03.2024, (головуючий суддя І інстанції: Рубан В.В.) по справі № 520/31280/23

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у Харківській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просив:

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення ГУ ДПС у Харківській області , якими нараховане податкове зобов`язання податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2022 від 19.06.2023:

№0053032-2414-2016- UА63060070000031032;

№0053033-2414-2016- UА63060070000031032;

№ 0053034-2414-2016-UА63060070000031032;

- стягнути з ГУ ДПС у Харківській області судові витрати в розмірі 17 450,00 грн, що включають в себе судовий збір 1 150,00 грн та витрати на правничу допомогу 16 300,00 грн.

В обґрунтування позову зазначив, що станом на 2022 р. пп. 69.22 п. 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України встановлено пільгу, якою звільнялись від оподаткування об`єкти нежитлової нерухомості, розташовані на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії.

Враховуючи, що об`єкти нежитлової нерухомості, якими користується позивач знаходяться у с. Соснівка, Красноградський район, Харківська область, тоді як вся територія Красноградського району з 24.02.2022 до 09.06.2023 віднесена до території можливих бойових дій, останній був звільнений від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Також, зауважував, що податковим органом не надано розрахунку до податкових повідомлень - рішень, не зазначено на підставі якого рішення органу місцевого самоврядування ним розраховано спірний податок та у рішеннях не вказано щодо яких саме будівель такий податок нараховано, враховуючи їх розташування за однією адресою.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 14.03.2024 позов задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення ГУ ДПС у Харківській області від 19.06.2023 №0053032-2414-2016- UА63060070000031032, №0053033-2414-2016- UА63060070000031032, № 0053034-2414-2016-UА63060070000031032.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Харківській області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1150 грн.00 коп та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 грн.

ГУ ДПС у Харківській області (далі - відповідач), не погодившись із судовим рішенням, подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, що призвело до неправомірного висновку, просило його скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги, що у 2022 р. позивач здавав у оренду ФГ «Злагода» спірні нежитлові приміщення, при цьому не здійснював діяльності, не отримував доходів та не використовував земельні ділянки та нежитлові будівлі за основним КВЕД 01.11 - вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур, отже не був сільськогосподарським виробником, що позбавляє його права на користування пільгою, передбаченою пп. "ж" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України.

Також звертає увагу, що станом на час прийняття спірних податкових повідомлень рішень пп. 69.14 п. 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України звільнялись від оподаткування земельні ділянки (земельні частки (паї), що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, які включені до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією.

Підпункт 69.14 п. 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України в редакції, яка застосована податковим органом є чинним та не конституційним не визнавався, отже відповідач не мав інших варіантів поведінки, окрім як прямого виконання вищенаведеної норми.

Враховуючи, що з 24.02.2022 вся територія Красноградського району відносилась до території можливих бойових дій згідно вищевказаного Переліку, тому податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки має нараховуватись та сплачуватись власником такого майна на загальних підставах.

Зазначає, що податковим органом застосовано ставку податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за 2022 відповідно до рішення Наталинської сільської ради від 20.05.2023 № 624-УІІІ. Позивач не використовував належні йому нежитлові будівлі за основним видом діяльності , тому ставка податку за 1 квм.м. у 2022 віднесена до категорії склади та сховища інші (код 1252.9) та становила 0,5 % від мінімальної заробітної плати.

Розрахунок податку за спірними ППР наводить в апеляційній скарзі.

Крім того, зауважує, що фактично позивач заперечує обов`язок з оплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, посилаючись виключно на окремі недоліки форми податкових повідомлень рішень. Водночас, окремі дефекти форми податкового повідомлення-рішення контролюючого органу не є безумовною підставою його скасування, про що також зазначено у постанові Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 820/212/16.

Також, не погоджується зі стягнутою судом першої інстанції сумою витрат на правову допомогу з огляду на її не співмірність із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим на їх виконання, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та значенням справи для сторони.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Зазначає, що в оскаржуваних ППР наводяться кілька пунктів ПК України та не містять посилань на рішення місцевої самоврядування, яким визначено розмір податку, а також зазначення адрес нерухомого майна, щодо яких вони складені.

Зазначає, що позивач не є платником податку на нерухоме майно відповідно до п.п."ж" п.п.266.2.2. п.266.2 ПК України, оскільки основним видом діяльності ФОП ОСОБА_1 є вирощування зернових, бобових культур та насіння олійних культур.

Дійсно позивачем передано в оренду фермерському господарству "Злагода" , засновником якого є позивач, яке здійснює види діяльності " вирощування зернових, бобових культур та насіння олійних культур". Отже позивач використовував належне йому на праві власності нерухоме майно для ведення селянського (фермерського)господарства.

Зазначає, що на 2022 не нараховується та не сплачується податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за об`єкти нежитлової нерухомості розташовані на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії . Належні позивачу нежитлові будівлі розташовані в Харківській області, яка є територію , на яких ведуться (велися) бойові дії.

Крім того, належні на праві власності будівлі за вимогами ДК 018-2000 віднесені до класу (код 1271) "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства", використовуються ним безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

Щодо витрат на правову допомогу зазначає, що вони підтверджені належними доказами, а тому стягнута судом є співмірною.

У зв`язку з перебуванням у відпустці судді Жигилія С.П., на підставі повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, визначений новий склад колегії: головуючий суддя Русанова В.Б., судді Перцова Т.С., Присяжнюк О.В.

Відповідно до ч. 1 ст. 308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, апеляційну скаргу, відзиву на неї, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено апеляційним судом, що ОСОБА_1 є власником нежитлової нерухомості, а саме нежитлових будівельза адресою: вул. Красноградська, с. Соснівка, Красноградський район, Харківська область :

- мех. майстерня загальною площею 308,8 кв.м., ;

- гаражі загальною площею 579,4 кв. м.;

- сарай-корівник загальною площею 2 645,0 кв. м., що включає в себе: нежитлову будівлю телятник (заг. площа 191,3 кв.м.), нежитлову будівлю корівник (заг. площа 933,2 кв.м.), літній табір, силосховище, навіс, свердловину, огорожу, автоваги, вигрібну яму, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , про що свідчить витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 67-76).

19.06.2023 ГУ ДПС у Харківській області прийняті податкові повідомлення-рішення, якими визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, за 2022 рік :

- № 0053031-2414-2016-UA6306000000031032 в розмірі 10 036,00,00 грн (об`єкт оподаткування - нежитлова будівля (мех. майстерня) за адресою АДРЕСА_1 );

- № 0053031-2414-2016-UA6306000000031033 в розмірі 18 830,50 грн (об`єкт оподаткування - нежитлова будівля (гаражі) за адресою АДРЕСА_1 );

- № 0053031-2414-2016-UA6306000000031034 в розмірі 85 982,00 грн (об`єкт оподаткування - нежитлова будівля (сарай-корівник) за адресою АДРЕСА_1 ) (а.с. 12-14).

За наслідками оскарження позивачем податкових повідомлень рішень в адміністративному порядку, рішенням ДПС України від 02.10.2023 скаргу залишено без задоволення, а податкові повідомлення рішення - без змін (а.с. 15-23).

Не погодившись з податковими повідомленнями рішеннями, позивач звернувся з позовом до суду.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до приписів пп. «ж» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України належні позивачу на праві власності будівлі не є об`єктом оподаткування, оскільки за вимогами Державного Класифікатору 018-2000 віднесені до класу (код 1271) "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" та використовуються ним безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 67 Конституції України, закріплено обов`язок кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України).

Статтею 266 ПК України регламентовано елементи податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Згідно з підпунктами 266.1.1, 266.1.2 п. 266.1 ст. 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

За приписами підпунктів 266.3.1, 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлено пільги зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Так, відповідно до пп. «ж» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Тобто, умовою звільнення подібних об`єктів від оподаткування законодавець визначив цільове призначення їх фактичного використання та встановив вичерпний перелік підстав, коли податкова пільга не надається, а саме: у випадках, коли нерухомість здається власниками в оренду, лізинг, позичку.

Встановлена пп. «ж» п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України пільга стосується діяльності сільськогосподарських товаровиробників і направлена на створення сприятливих умов для її ведення, зокрема стимулювання такої діяльності та досягнення її збалансованого податкового навантаження.

Застосування пп. «ж» п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України передбачає наявність таких умов:

власник об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником;

об`єкт нерухомості (будівля, споруда) призначений для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності (що, власне, випливає із обраного законодавцем класу будівель);

безпосереднє використання власником (без здачі в оренду лізинг, позичку).

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого і введеного в дію наказом Держстандарту України №507 від 17 серпня 2000 року, клас «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (1271) включає: будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси та ін. Цей клас не включає: споруди зоологічних та ботанічних садів.

Судом встановлено та не заперечується відповідачем, що належні позивачу об`єкти нерухомості - приміщення сараю корівнику, мех. майстерні, гаражів, щодо яких контролюючим органом прийнято рішення про донарахування податкових зобов`язань, є будівлями, що можуть використовуватися у сільськогосподарській діяльності.

ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа підприємець, основним видом діяльності якого є вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур, також є засновником ФГ «Злагода», яким у 2022 р. на підставі оренди використовувались об`єкти нерухомості належні позивачу.

Отже, за висновками суду першої інстанції, належні позивачу на праві власності будівлі використовуються ним для ведення селянського (фермерського) господарства, а тому відповідно п.п."ж" п.п.266.2.2. ст.266.2 ПК України позивач має пільгу на сплату податку на нерухоме майно.

Водночас, доводи апеляційної скарги фактично ґрунтуються на тому, що позивач в спірний період не був сільськогосподарським товаровиробником, а спірні приміщення передав в оренду ФГ «Злагода».

Поряд із тим, суд апеляційної інстанції зауважує, що позивачем не надано будь-яких доказів того, що належні йому будівлі, використовувались (прямо чи побічно) у виробництві сільськогосподарської продукції.

Посилання суду першої інстанції на те, що позивач є засновником ФГ «Злагода», через яку у 2022 р. здійснював сільськогосподарську діяльність, яке, своєю чергою, використовувало спірні об`єкти нерухомості для провадження такої діяльності, колегія суддів вважає недоведеними належними доказами у справі з огляду на наступне.

Так, поняття «сільськогосподарський товаровиробник» міститься у статті 1 Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років» №2238-III від 18 січня 2001 року, під яким законодавець визначає фізичну або юридичну особу, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.

З метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, законодавцем вживається також поняття «виробники сільськогосподарської продукції».

Так, відповідно до приписів статті 1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис» виробники сільськогосподарської продукції - це юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи - підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.

Отже, створення позивачем юридичної особи, яка використовує спірні об`єкти нерухомості у межах провадження сільськогосподарської діяльності, за діючого правового регулювання, не впливає на можливість застосування пільги, визначеної підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.

Надані позивачем докази не містять інформації щодо предмета доказування, зокрема, що позивач безпосередньо займається сільськогосподарською діяльністю.

Лише сам по собі факт наявності у власності позивача будівель, призначених для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, не може свідчити про ознаку позивача як сільськогосподарського товаровиробника. Будь-яких доказів того, що позивач безпосередньо займається сільськогосподарською діяльністю та є сільськогосподарським товаровиробником (договорів, обладнання, наявності на зберіганні зернових, бобових культур, (в тому числі світлокопій чи будь-яких інших доказів) тощо) матеріали справи не містять і судом апеляційної інстанції не встановлено.

Варто додати, що фізична особа, яка є лише власником нерухомості відповідного класу, і не займається виробництвом сільськогосподарської продукції, не звільняється від сплати податку на нерухомість за підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України. Тобто, значення має не тільки вид нерухомості (зокрема, її призначення), а й безпосередньо сама діяльність, якою займається платник податку (а саме - чи відноситься він до сільськогосподарських товаровиробників).

Колегія суддів зауважує, що гарантованому у ч.2 ст. 77 КАС України обов`язку доказування суб`єктом владних повноважень правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності кореспондують вимоги ч.1 ст. 77 КАС України, згідно яких кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що за наявного обсягу доказової бази відсутні підстави стверджувати про те, що позивач підпадає під статус сільськогосподарського товаровиробника, а належні йому на праві власності нежитлові приміщення не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

При розгляді справи, судом апеляційної інстанції враховані висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 11.04.2023 у справі № 380/18104/21.

Натомість, судом першої інстанції неповно встановлено обставини та досліджено докази у справі, що призвело до помилкових висновків про наявність у позивача в спірний період пільги, встановленої підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.

Разом з цим, колегія суддів зауважує, що позивач обґрунтовував неправомірність спірних рішень податкового органу також з посиланням на пп. 69.22 п. 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України, згідно якими він звільнений від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2022 р.

Так, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року з подальшим продовженням його терміну відповідними Указами. Воєнний стан діє і станом на цей час.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" № 2120-ІХ від 15 березня 2022 року доповнено пункт 69 підрозділу 10 розділу XX ПК України підпунктом 69.22, відповідно до якого тимчасово, на період дії воєнного стану на території України, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, по 31 грудня року, в якому припинено або скасовано воєнний стан, положення статті 266 цього Кодексу застосовуються з урахуванням таких особливостей:

за 2021 та 2022 податкові (звітні) роки не нараховується та не сплачується податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за об`єкти житлової нерухомості, у тому числі їх частки, які перебувають у власності фізичних осіб, що розташовані на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, або на територіях, тимчасово окупованих збройними формуваннями Російської Федерації, та за об`єкти житлової нерухомості, що стала непридатною для проживання у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України;

за період з 1 березня 2022 року по 31 грудня 2022 року не нараховується та не сплачується податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за об`єкти житлової нерухомості, у тому числі їх частки, які перебувають у власності юридичних осіб, що розташовані на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, або на територіях, тимчасово окупованих збройними формуваннями Російської Федерації, та за об`єкти житлової нерухомості, що стала непридатною для проживання у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України;

тимчасово, на період з 1 березня 2022 року по 31 грудня року, в якому припинено або скасовано воєнний стан, введений Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, не нараховується та не сплачується податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за об`єкти нежитлової нерухомості, у тому числі їх частки, що розташовані на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, або на територіях, тимчасово окупованих збройними формуваннями Російської Федерації. При цьому платники податку - юридичні особи протягом шести календарних місяців після місяця, в якому припинено чи скасовано воєнний стан, введений Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, мають право подати уточнюючу податкову декларацію, в якій відображаються зміни розміру податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за відповідний податковий період. Для платників податку - фізичних осіб контролюючий орган самостійно обчислює податкове зобов`язання за період з 1 січня по 1 березня 2022 року.

Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії та територій тимчасово окупованих збройними формуваннями Російської Федерації, визначається Кабінетом Міністрів України.

Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25 квітня 2022 року № 75 затверджено Перелік територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), у якому станом на 10 серпня 2022 року перебуває Наталинська сільська територіальна громада, до якої належить с. Соснівка, Красноградський район, Харківська область.

Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 06.12.2022 №1364 "Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією".

Пунктом 1 даної постанови встановлено, що Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією (далі - перелік), затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони з урахуванням пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій.

Наказом від 22.12.2022 за №309 Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, у якому зазначено, зокрема, що з 24.02.2022 до 09.06.2023 вся територія Красноградського району відносилася до території можливих бойових дій.

Судом встановлено та визнається податковим органом, що позивач є власником об`єктів нежитлової нерухомості, розташованих в Наталинській сільській територіальній громаді, яка з 24.02.2022 до 31.12.2022 відносилась до території можливих бойових дій.

Відтак, з моменту набуття чинності Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" № 2120-ІХ від 15 березня 2022 року, при визначенні позивачу податкового зобов`язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2022 рік контролюючим органом повинна була застосована пільга у вигляді не нарахування податку.

Апелянт вважає, що змінами, внесеними до пп. 69.14 п. 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України передбачено, що від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки звільняються власники нерухомого майна, розташованого на території активних бойових дій. Отже, оскільки весь Красноградський район з 24.02.2022 відносився до території можливих бойових дій, а не активних бойових дій, позивач має сплачувати спірний податок на загальних підставах.

З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

Так, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно» від 11.04.2023 № 3050-ІХ (набрав чинності 06.05.2023) викладено у новій редакції підпункт 69.22 підрозділу 10 розділу XX ПК України, зокрема:

«Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не нараховується та не сплачується:

- за об`єкти житлової та/або нежитлової нерухомості, що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих російською федерацією територіях України: за 2021 та 2022 роки - за об`єкти житлової нерухомості, у тому числі їх частки, що перебувають у власності фізичних осіб; за період з 1 березня 2022 року по 31 грудня 2022 року - за об`єкти житлової нерухомості, у тому числі їх частки, що перебувають у власності юридичних осіб, та за об`єкти нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та/або юридичних осіб.

Починаючи з 1 січня 2023 року за об`єкти житлової та/або нежитлової нерухомості, у тому числі їх частки, що перебувають у власності фізичних та/або юридичних осіб, що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих російською федерацією територіях України, які включені до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не нараховується та не сплачується за період з першого числа місяця, в якому було визначено щодо відповідних територій дату початку активних бойових дій або тимчасової окупації, до останнього числа місяця, у якому завершено бойові дії або тимчасову окупацію на відповідній території.

Дати початку та завершення активних бойових дій або тимчасової окупації визначаються відповідно до даних Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією.

Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, визначається у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку».

Отже, до 06.05.2023 (набрання чинності змін в ПК) пп. 69.22 п. 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України передбачав, що в період воєнного стану звільняються від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки власники, зокрема, нежитлової нерухомості, що розташовані на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, або на територіях, тимчасово окупованих збройними формуваннями Російської Федерації.

Разом з тим, з 06.05.2023 змінено редакцію вищенаведеної норми, шляхом зазначення, що за 2022 р. пільга щодо сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки надається власникам нерухомого майна, розташованого на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України.

Водночас, колегія суддів зауважує, що відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Закріплення принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є гарантією безпеки людини і громадянина, довіри до держави.

Згідно з Рішенням Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Тобто, за загальним правилом норма права діє стосовно фактів і відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тож, до події, факту застосовується закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце.

Колегія суддів вказує, що положення ПК України ( в редакції з травня 2023), застосовані податковим органом при нарахуванні позивачу податкового зобов`язання за 2022 р. не можуть застосовуватись до подій (правовідносин), що здійснені до набрання ними чинності, адже закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі відповідно положень статті 58 Конституції України.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що до спірних правовідносини стосовно сплати податку за 2022 р. слід застосовувати положення чинного на час їх виникнення пп. 69.22 п. 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України ( в редакції до травня 2023), яким встановлена пільга щодо сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, яке розташоване в зоні на яких ведуться (велися) бойові дії, а не норми цього пункту в редакції на час прийняття спірних податкових повідомлень -рішень.

Крім того, застосування відповідачем Закону України від 11.04.2023 №3050-ІХ не відповідає принципу правової визначеності, складовою якого є принцип легітимних очікувань, який має застосовуватись не лише на етапі нормотворчої діяльності, а й під час безпосереднього застосування чинних норм права, що даватиме можливість особі в розумних межах передбачати наслідки своїх дій.

У рішенні ЄСПЛ від 20 січня 2012 року у справі «Рисовський проти України» підкреслено особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах (пункт 70).

За практикою ЄСПЛ, яка сформувалась з питань імперативності правил про прийняття рішення на користь платників податків, у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справа «Серков проти України», заява № 39766/05, пункт 43).

Частиною 2 ст. 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Однак, відповідач правомірності прийнятих рішень ні суду першої, ні апеляційної інстанції належним чином не довів.

Завданням адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно, у випадку звернення зацікавленої особи з позовом до суду, адміністративний суд повинен надати правову оцінку діям суб`єкта владних повноважень при прийнятті того чи іншого рішення та перевірити його відповідність критеріям правомірності, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та які закріплені у ст. 2 КАС України.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про протиправність податкових повідомлень рішень та наявність підстав для їх скасування, проте з інших підстав та мотивів, а тому судове рішення в цій частині підлягає зміні.

Інші доводи апеляційної скарги не впливають висновки колегії суддів в цій частині. Відповідно до Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щодо витрат на правову допомогу.

В апеляційній скарзі відповідач зазначає про не співмірність стягнутих судом першої інстанції витрат на правову допомогу.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 2-7 ст. 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною 7 ст. 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт, часу, витраченого адвокатом, їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною .

Слід зазначити, що як вказано у рішенні Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23рп/2009, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

При цьому, необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 27.01.2022 по справі № 813/2241/18.

Крім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Враховуючи практику Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат, суд при розподілі судових витрат має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

На підтвердження понесених витрат позивач надав суду першої інстанції: договір про надання професійної правничої допомоги 23/23 ЛБГ від 31.07.2023, розрахунок витрат від 30.10.2023 № 88/2 за Договором.

Судом встановлено, що представництво інтересів ОСОБА_1 здійснювалося Адвокатським об`єднанням «Лігал Бізнес Груп» на підставі договору про надання професійної правничої допомоги 23/23 ЛБГ від 31.07.2023 (а.с. 24-27).

Пунктом 5.1 Договору передбачено, що розмір гонорару за надання професійної правничої допомоги складає, зокрема: за судовий супровід 37400,00 грн, а саме:

підготовка, подання, відправка позову, заперечень (відзиву), клопотань, заяв, копіювання документів, тощо та участь у судових засіданнях першої інстанції 16300,00 грн;

підготовка, подання, відправка апеляційної скарги, клопотань, заяв, копіювання документів, тощо та участь у судових засіданнях апеляційної інстанції 13200,00 грн;

підготовка, подання, відправка скарги, клопотань, заяв, копіювання документів, тощо та участь у судових засіданнях касаційної інстанції 7 900,00 грн.

Замовник оплачує послуги згідно виставлених рахунків протягом 3-х днів у вигляді 100% передплати послуг (п. 4.1 Договору).

Згідно п. 6.3 Договору факт подання адвокатом професійної правничої допомоги підтверджується матеріалами справи (судової справи) і не є обов`язковим підписання акту приймання передачі наданої правової допомоги.

Адвокатом в межах Договору надано позивачу наступні послуги на загальну суму 16300,00 грн:

- первинна консультація замовника 1500,00 грн;

- ознайомлення з матеріалами справи (вивчення нормативно-правової бази та ознайомлення з наданими Замовником документами, роз`яснення шляхів вирішення), зустріч з клієнтом 2000,00 грн;

- підготовка матеріалів позовної заяви для пред`явлення до суду (складання позовної заяви, завірення додатків до позову, направлення позову до суду) 5000,00 грн;

- участь у розгляді в суді першої інстанції (ознайомлення з матеріалами справи, підготовка та подання клопотань, заяв, участь у судових засіданнях) - 7800,00 грн, що підтверджується розрахунком витрат від 30.10.2023 до Договору (а.с. 28).

Так, позивач просив суд відшкодувати витрати на правову допомогу в розмірі 16 300,00 грн, проте судом першої інстанції заява задоволена частково та стягнуто на користь позивача 10 000 грн виходячи з критеріїв співмірності, обґрунтованості та доцільності таких витрат. В цій частині позивач заперечень в суді апеляційної інстанції не висловлював.

Разом з тим, у судовому рішенні не наведено обґрунтованих мотивів, з яких міркувань суд виходив, зменшуючи розмір витрат на професійну правничу допомогу, зокрема, не проаналізовано який саме обсяг послуг правничої допомоги наданий позивачу в суді першої інстанції, не обґрунтовано критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката тощо.

Фактично, суд першої інстанції при вирішенні питання про розмір витрат на правову допомогу, який підлягає стягненню застосував загальні фрази, без оцінки конкретних обставин справи, не надав достатні та чіткі пояснення, чому розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним, а також не зазначив, які з вимог, визначених у ч. 5 ст. 134 КАС України, не були дотримані при визначенні розміру витрат на оплату послуг адвоката.

Натомість, вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу і пропорційності їх складності правовому супроводу справи, колегія суддів вважає, що визначений судом першої інстанції розмір витрат на правову допомогу в сумі 10 000,00 грн є не співмірним зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг з огляду на наступне.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ч.1 ст. 72 КАС України).

За правилами оцінки доказів, встановлених ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Щодо послуг з «первинної консультації замовника», «ознайомлення з матеріалами справи (вивчення нормативно-правової бази та ознайомлення з наданими Замовником документами, роз`яснення шляхів вирішення), зустрічі з клієнтом», колегія суддів зазначає, що такі послуги є складовими процесу написання позовної заяви та не можуть вважатись окремими послугами правового характеру, а відтак окремому стягненню з відповідача на користь позивача не підлягають.

Щодо послуг з «участі у розгляді в суді першої інстанції (ознайомлення з матеріалами справи, підготовка та подання клопотань, заяв, участь у судових засіданнях)» колегія суддів зазначає, що фактично адвокатом в межах цієї справи складена лише відповідь на відзив, яка частково дублює зміст позову та містить викладення відзиву на позов, тобто її підготовка не потребувала багато часу. Отже розмір витрат, заявлений до відшкодування за ці послуги (7800,00 грн) є явно завищеним.

Послуга з "підготовки матеріалів позовної заяви для пред`явлення до суду" також не потребувало затрат значного часу, оскільки наявна судова практика по даній категорії справ, що спрощувало роботу адвоката при її написанні.

Колегія суддів зауважує, що справа даної категорії відповідно до предмету спору є справою незначної складності, розгляд якої здійснювався в суді першої інстанції в порядку спрощеного провадження без виклику сторін за наявними у ній матеріалами.

Таким чином, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат та розумності їхнього розміру, предмету спірних правовідносин, наявності значного обсягу судової практики з цього питання, складності справи, ціни позову, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 5 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу на користь позивача, отже судове рішення в частині розподілу витрат на правову допомогу підлягає зміні.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ч.4 ст.317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 317, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області - задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.03.2024 по справі № 520/31280/23 - змінити з підстав та мотивів задоволення позову, виклавши його в редакції цієї постанови та в частині розподілу витрат на правову допомогу, виклавши абзац четвертий резолютивної частини рішення в наступній редакції:

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 43983495) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн (п`ять тисяч гривень 00 копійок).

В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.03.2024 у справі № 520/31280/23 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя В.Б. Русанова Судді О.В. Присяжнюк Т.С. Перцова