Постанова

від 24.07.2024 по справі 243/16/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2024 року

м. Київ

справа № 243/16/23

провадження № 61-17160св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Грушицького А. І.,

суддів Литвиненко І. В., Олійник А. С., Петрова Є. В., Ситнік О. М.,

учасники справи:

позивач - держава в особі Миколаївської міської ради Краматорського району Донецької області в інтересах якої з позовом звернувся керівник Слов`янської окружної прокуратури Донецької області,

відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув касаційну скаргу заступника керівника Донецької обласної прокуратури на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 30 жовтня 2023 року у складі колегії суддів Тимченко О. О., Зубакової В. П., Остапенко В. О. та касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 21 серпня 2023 року у складі судді Фаліна І. Ю. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 січня 2024 року у складі колегії суддів Тимченко О. О., Зубакової В. П., Бондар Я. М.

у справі за позовом керівника Слов`янської окружної прокуратури Донецької області, який діє в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради Краматорського району Донецької області, повноваження якої на даний час виконує Миколаївська міська військова адміністрація Краматорського району Донецької області, до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним наказу та витребування земельної ділянки.

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2022 року до Слов`янського міськрайонного суду Донецької області через систему «Електронний суд» звернувся керівник Слов`янської окружної прокуратури Донецької області, який діє в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради Краматорського району Донецької області, повноваження якої на даний час виконує Миколаївська міська військова адміністрація Краматорського району Донецької області, до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області

(далі - ГУ Держгеокадастру у Донецькій області), ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про визнання недійсним наказу та витребування земельної ділянки.

В обґрунтування позову вказував, що Слов`янська окружна прокуратура Донецької області під час здійснення досудового розслідування кримінального провадження № 42021051720000003 від 06 січня 2021 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 367 КК України, виявила факт порушення вимог ЗК України у 2018 році при наданні ГУ Держгеокадастру у Донецькій області у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Так, начальник ГУ Держгеокадастру у Донецькій області наказом від 18 січня 2018 року № 135-СГ затвердив ОСОБА_1 проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності на території Райгородоцької селищної ради Слов`янського району Донецької області за межами населених пунктів, площею 2,0 га, та надав безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства земельну ділянку з кадастровим номером 1424256200:06:000:0860. На підставі вказаного наказу 22 січня 2018 року державний реєстратор Слов`янської районної державної адміністрації Донецької області Булошник І. О. зареєстрував право власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку (номер запису про право власності № 24502286).

Прокурор вважав, що вказаний наказ ГУ Держгеокадастру у Донецькій області

від 18 січня 2018 року № 135-СГ видано з порушенням норм земельного законодавства та підлягає визнанню недійсним, а земельна ділянка, яка передана за оспореним наказом ОСОБА_1 , - поверненню на користь держави, оскільки згідно з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 307720560 ОСОБА_1 на підставі наказу начальника ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 11 листопада 2016 року № 2399-СГ вже отримала безоплатно у приватну власність земельну ділянку, площею 2,0 га, кадастровий номер 1424256200:11:000:0778, для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності Райгородоцької селищної ради Слов`янського району Донецької області за межами населених пунктів. 16 листопада 2016 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на вказану земельну ділянку.

У подальшому ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу від 21 грудня 2016 року відчужила земельну ділянку з кадастровим номером 1424256200:11:000:0778 на користь ОСОБА_2 , у зв`язку з чим приватний нотаріус припинив право власності ОСОБА_1 на цю земельну ділянку та зареєстрував право власності на неї за ОСОБА_2 .

Отже, ОСОБА_1 на час отримання земельної ділянки з кадастровим номером 1424256200:06:000:0860 (оспорений наказ ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 18 січня 2018 року № 135-СГ) вже використала своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в межах норм безоплатної передачі земельних ділянок для даного виду використання (наказ ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 11 листопада 2016 року № 2399-СГ).

Таким чином, ОСОБА_1 у своєму клопотанні від 05 січня 2018 року всупереч вимогам статей 116, 118, 121 ЗК України при зверненні до ГУ Держгеокадастру у Донецькій області приховала той факт, що раніше вона вже отримала у власність безоплатно земельну ділянку, використала право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства,

про що не повідомила орган Держгеокадастру.

Зазначені дії ОСОБА_1 призвели до вибуття з державної власності земельної ділянки з кадастровим номером 1424256200:06:000:0860 сільськогосподарського призначення, площею 2,0 га, що розташована на території Райгородоцької селищної ради Слов`янського району Донецької області за межами населених пунктів (на теперішній час Миколаївської міської територіальної громади Краматорського району Донецької області). При цьому, ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу від 20 лютого 2018 року № 741 також відчужила на користь ОСОБА_2 земельну ділянку з кадастровим номером 1424256200:06:000:0860, яка була набута нею безоплатно вдруге.

Оскільки оспорюваний наказ ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 18 січня 2018 року № 135-СГ є незаконним та підлягає визнанню недійсним, відсутні правові підстави для збереження цієї земельної ділянки за ОСОБА_2 , який придбав вказану земельну ділянку у ОСОБА_1 . Відчуження незаконно переданого у приватну власність майна (земельної ділянки з кадастровим номером 1424256200:06:000:0860) порушує інтереси власника - Миколаївської міської територіальної громади Краматорського району Донецької області, а спір щодо його витребування від нового власника підлягає вирішенню в судовому порядку.

Посилаючись на викладене, керівник Слов`янської окружної прокуратури просив суд:

- визнати недійним наказ ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 18 січня 2018 року № 135-СГ, яким затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності та надано безоплатно у власність ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 2,0 га, з кадастровим номером 1424256200:06:000:0860;

- витребувати у ОСОБА_2 на користь власника земельної ділянки відповідно до частини другої статті 83 ЗК України - Миколаївської міської ради Краматорського району Донецької області, земельну ділянку сільськогосподарського призначення, площею 2,0 га, з кадастровим номером 1424256200:06:000:0860, що розташована на території Миколаївської міської територіальної громади Краматорського району Донецької області;

- вирішити питання розподілу судових витрат.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Слов`янський міськрайонний суд Донецької області рішенням від 21 серпня 2023 року позовні вимоги Слов`янської окружної прокуратури Донецької області задовольнив частково.

Витребував у ОСОБА_2 на користь власника земельної ділянки відповідно до частини другої статті 83 ЗК України - територіальної громади Миколаївської міської ради Краматорського району Донецької області, повноваження якої на даний час виконує Миколаївська міська військова адміністрація Краматорського району Донецької області, земельну ділянку сільськогосподарського призначення, площею 2,0 га, з кадастровим номером 1424256200:06:000:0860, що розташована на території Миколаївської міської територіальної громади Краматорського району Донецької області. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив. Вирішив питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 , набуваючи у власність спірну земельну ділянку, повторно скористалась своїм правом на безоплатне отримання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства із земель державної та комунальної власності, а тому ГУ Держгеокадастру у Донецькій області допустило порушення вимог земельного законодавства, неправомірно видавши 18 січня 2018 року наказ№ 135-СГ про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення ОСОБА_1 з кадастровим номером 1424256200:06:000:0860, а тому цей наказ є незаконним.

Місцевий суд виходив із того, що позовні вимоги про витребування земельної ділянки із володіння ОСОБА_2 є обґрунтованими, а втручання держави у його право власності є виправданим, оскільки порушення чітко визначеного законодавством порядку надання земельних ділянок порушує суспільний інтерес на законний обіг землі, як національного багатства та положення законодавства України про зобов`язання органів влади діяти в межах своїх повноважень та у порядку, передбаченому законом. Обраний позивачем спосіб захисту порушеного права цілком відповідає правовій природі спірних правовідносин та перешкод для застосування механізму, передбаченого у статті 388 ЦК України, не вбачається. Тоді як у спорі про витребування майна вимога про визнання недійсним наказу ГУ Держгеокадастру у Донецькій області не є ефективним способом захисту, а тому у задоволенні такої вимоги відмовлено.

Заступник керівника Донецької обласної прокуратури та ОСОБА_2 оскаржили рішення місцевого суду в апеляційному порядку.

Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 30 жовтня 2023 року апеляційну скаргу заступника керівника Донецької обласної прокуратури повернув заявнику із посиланням на те, що апеляційна скарга підписана особою, яка не є стороною по справі та у якої відсутні повноваження на підписання апеляційної скарги в інтересах позивача.

Повертаючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції вказав, що будь-яких документів, які б підтверджували повноваження заступника керівника Донецької обласної прокуратури на підписання апеляційної скарги в інтересах позивача по справі матеріали справи не містять.

Дніпровський апеляційний суд постановою від 17 січня 2024 року апеляційну скаргуОСОБА_2 залишив без задоволення, а рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 21 серпня 2023 року - без змін.

Погоджуючись із висновками місцевого суду, апеляційний суд також зазначив, що ОСОБА_1 набуваючи у власність спірну земельну ділянку, повторно скористалась своїм правом на безоплатне отримання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства із земель державної та комунальної власності, а тому ГУ Держгеокадастру у Донецькій області допустило порушення вимог земельного законодавства.

Апеляційний суд вказав на обґрунтованість висновку суду першої інстанції про те, що вимога про визнання недійсним наказу ГУ Держгеокадастру у Донецькій області

не є ефективним способом захисту.

Суд апеляційної інстанції, відхилив довід апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що прокурор звернувся до суду з указаним позовом поза межами трирічного строку позовної давності, оскільки з матеріалів справи вбачається, що прокурор дізнався про порушення прав держави в особі Миколаївської міської ради Краматорського району Донецької області у межах кримінального провадження.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі заступник керівника Донецької обласної прокуратури, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 30 жовтня 2023 року та направитисправу до апеляційного суду для продовження розгляду. Касаційна скарга заступника керівника Донецької обласної прокуратури також містить клопотання про розгляд справи за участі прокурора.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 21 серпня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 січня 2024 року й ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог про витребування у ОСОБА_2 спірної земельної ділянки.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Касаційна скарга заступника керівника Донецької обласної прокуратури на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 30 жовтня 2023 року подана до Верховного Суду засобами поштового зв`язку 29 листопада 2023 року.

05 грудня 2023 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Донецької обласної прокуратури та витребував цивільну справу із Слов`янського міськрайонного суду Донецької області.

Касаційна скарга ОСОБА_2 , від імені якого діяла ОСОБА_3 , на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 21 серпня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 січня 2024 року подана до Верховного Судучерез систему «Електронний суд» 13 лютого 2024 року.

14 лютого 2024 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

19 лютого 2024 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 21 серпня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 січня 2024 року.

Ухвалою від 11 липня 2024 року Верховний Суд відмовив у задоволенні клопотання заступника керівника Донецької обласної прокуратури про участь у судовому засіданні, призначив справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Згідно із протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 12 липня 2024 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач),

Литвиненко І. В., Олійник А. С., Петров Є. В., Ситнік О. М.

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

У касаційній скарзі заступник керівника Донецької обласної прокуратури посилається на те, що апеляційний суд, постановляючи ухвалу про повернення апеляційної скарги, неправильно визначив позивача у цій справі, яким є не керівник Слов`янської окружної прокуратури Донецької області, а держава в особі Миколаївської міської ради, чиї інтереси представляє прокурор.

Наголошує, що приписами Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII

«Про прокуратуру» прямо передбачено право заступника керівника обласної прокуратури на апеляційне оскарження судового рішення.

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що на момент набуття права власності спірна земельна ділянка була вільною від будь-яких обтяжень чи обмежень, а Миколаївська міська рада Краматорського району Донецької областініколи не була власником спірної земельної ділянки, доказів на підтвердження права власності на спірну земельну ділянку Миколаївською міською радою Краматорського району Донецької області суду не надано. Спірна земельна ділянка з лютого 2018 року на праві приватної власності належала йому, а тому, відповідно, не могла набути статусу земельної ділянки комунальної власності Миколаївської міської ради станом

на 17 травня 2021 року, про що зазначено судами із посиланням на Перехідні положення ЗК України.

ОСОБА_2 є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки, оскільки при її придбанні покладався на відомості з Державного реєстру речових прав

як на відомості, що підтверджують визнання державою права власності, що виникло у попереднього власника на законних підставах.

Крім того, поза увагою судів залишилась та обставина, що прокурор звернувся до суду з позовом поза межами трирічного строку позовної давності. Так, позовна давність має відраховуватись з моменту вибуття спірної земельної ділянки з володіння держави в особі ГУ Держгеокадастру, на яке, згідно Положення про Головне управління Держгеокадастру, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29 вересня 2016 року № 333, станом на дату набуття ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку - 18 січня 2018 року, було покладено обов`язок розпоряджатись землями державної власності сільськогосподарського призначення.

Обґрунтовуючи наведене, ОСОБА_2 посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 522/7636/14-ц, від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц та від 04 липня 2023 року у справі № 373/676/17, а також у постановах Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі № 911/4654/15, від 08 липня 2020 року у справі № 363/2968/16, від 21 грудня 2020 року у справі № 522/8412/19 та інших.

Відзив на касаційну скаргу

У березні 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив керівника Слов`янської окружної прокуратури Донецької області на касаційну скаргу ОСОБА_2 , в якому зазначено, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому відсутні підстави для її задоволення.

Відзиви на касаційні скарги від інших учасників справи до Верховного Суду не надходили.

Фактичні обставини справи

07 листопада 2016 року ОСОБА_1 подала клопотання, яке зареєстровано

у ГУ Держгеокадастру у Донецькій області 07 листопада 2016 року про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність із земель сільськогосподарського призначення державної форми власності, що перебувають у запасі, для ведення особистого селянського господарства на території Райгородоцької селищної ради Слов`янського району Донецької області за межами населених пунктів, площею 2,0 га ріллі, з кадастровим номером 1424256200:11:000:0778.

ГУ Держгеокадастру у Донецькій області наказом від 11 листопада 2016 року № 2399-СГ затвердило ОСОБА_1 проєкт землеустрою та надало безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства земельну ділянку, площею 2,0 га (кадастровий номер 1424256200:11:000:0778).

Згідно з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 18 серпня 2022 року № 307720560 ОСОБА_1 16 листопада 2016 року зареєструвала право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1424256200:11:000:0778.

21 грудня 2016 року ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Слов`янського міського нотаріального округу Донецької області Панченко А. В. та зареєстрованого в реєстрі за № 5731, передала у власність ОСОБА_2 земельну ділянку, загальною площею 2,0 га, кадастровий номер 1424256200:11:000:0778, що розташована на території Райгородоцької селищної ради Слов`янського району Донецької області.

05 січня 2018 року ОСОБА_1 подала клопотання, яке зареєстровано

у ГУ Держгеокадастру у Донецькій області 05 січня 2018 року про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність із земель сільськогосподарського призначення державної форми власності, що перебувають у запасі, для ведення особистого селянського господарства на території Райгородоцької селищної ради Слов`янського району Донецької області за межами населених пунктів, загальною площею 2,0 га ріллі, з кадастровим номером 1424256200:06:000:0860.

ГУ Держгеокадастру у Донецькій області наказом від 18 січня 2018 року № 135-СГ затвердило проєкт землеустрою ОСОБА_1 та надало їй безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства земельну ділянку, площею 2,0 га (кадастровий номер 1424256200:06:000:0860).

Згідно з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 03 лютого 2022 року № 307720719 ОСОБА_1 22 січня 2018 року зареєструвала право власності на земельну ділянку за кадастровим номером 1424256200:06:000:0860.

20 лютого 2018 року ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Слов`янського міського нотаріального округу Донецької області Панченко А. В. та зареєстрованого в реєстрі за № 741, передала у власність ОСОБА_2 земельну ділянку, загальною площею 2,0 га, кадастровий номер 1424256200:06:000:0860, що розташована на території Райгородоцької селищної ради Слов`янського району Донецької області.

Згідно з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 18 серпня 2022 року № 307720719, приватний нотаріус 20 лютого 2018 року припинив право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1424256200:06:000:0860 за ОСОБА_1 та зареєстрував за ОСОБА_2 .

Під час здійснення досудового розслідування кримінального провадження № 42021051720000003, внесеного в Єдиний реєстр досудових розслідувань 06 січня 2021 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 367 КК України, виявлено факт порушення вимог ЗК України при наданні ГУ Держгеокадастру у Донецькій області протягом 2018 року у приватну власність громадянам (в тому числі й ОСОБА_1 ) земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства.

15 грудня 2022 року Слов`янська окружна прокуратура Донецької області на адресу начальника Миколаївської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області направила повідомлення за № 57-2544 Вих-22 про представництво інтересів держави (в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру), в якому надала інформацію про виявлені порушення та намір звернутися до суду в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради. З метою встановлення всіх обставин справи також просила повідомити чи планує Миколаївська міська військова адміністрація самостійно звернутися до суду із позовом або вжити інші заходи щодо захисту інтересів держави.

Листом № 2043 від 16 грудня 2022 року Миколаївська міська військова адміністрація Краматорського району Донецької області повідомила Слов`янську окружну прокуратуру Донецької області, що у зв`язку зі збройною агресією Миколаївська міська рада не мала об`єктивної можливості належним чином вживати заходи щодо захисту порушених інтересів територіальної громади. Крім того, Миколаївська міська військова адміністрація Краматорського району Донецької області не має можливості самостійно звернутися до суду з позовною заявою, у зв`язку з відсутністю коштів на сплату судового збору. Також, військова адміністрація зазначає, що на території громади тривають обстріли та наявні значні руйнування об`єктів нерухомості, тому бюджетні кошти використовуються першочергово на забезпечення основних потреб життєдіяльності населення та функціонування критичної інфраструктури. Деякі посадові та службові особи апарату військової адміністрації, у тому числі, з питань земельних відносин, перебувають в евакуації та працюють дистанційно, тому ведення позовної роботи є обмеженим, у тому числі, з причин технічної незабезпеченості.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга заступника керівника Донецької обласної прокуратури на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 30 жовтня 2023 року підлягає задоволенню, а касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 21 серпня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 січня 2024 року слід задовольнити частково.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Щодо касаційної скарги заступника керівника Донецької обласної прокуратури на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 30 жовтня 2023 року

Не погоджуючись із рішенням місцевого суду, заступник керівника Донецької обласної прокуратури Вікторія Ткачук подала апеляційну скаргу.

Дніпровський апеляційний суд повертаючи апеляційну скаргу виходив з відсутності у матеріалах справи та додатках до апеляційної скарги доказів підтвердження існування у автора апеляційної скарги права підпису та подачі апеляційної скарги до апеляційного суду від імені керівника Слов`янської окружної прокуратури Донецької області.

Колегія суддів Верховного Суду не погоджується із вказаним висновком апеляційного суду з таких підстав.

Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства (пункт 8 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац 3 підпункту 3 пункту 3.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007).

Фундаментальними засадами цивільного судочинства є, зокрема, принципи диспозитивності, змагальності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Згідно із частинами першою і другою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Відповідно до частини третьої статті 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Згідно з пунктом 3 частини першої, частиною другою статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.

Статтею 1 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» передбачено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Згідно з частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Право на подання процесуальних документів при реалізації конституційної функції представництва інтересів держави визначено статтею 24 Закону України

«Про прокуратуру».

Частиною третьою статті 24 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що право подання апеляційної чи касаційної скарги на судове рішення в цивільній, адміністративній, господарській справі надається прокурору, який брав участь у судовому розгляді, а також незалежно від участі в розгляді справи прокурору вищого рівня: Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних та окружних прокуратур, першим заступникам та заступникам керівників обласних прокуратур, керівнику, заступникам керівника, керівникам підрозділів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.

Наведене законодавче положення наділяє правом апеляційного та касаційного оскарження судових рішень, зокрема, заступника керівника обласної прокуратури. При цьому його участь під час розгляду справи судами попередніх інстанцій не є обов`язковою.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про прокуратуру» функції прокуратури України здійснюються виключно прокурорами, перелік посад яких зазначено у статті 15 цього Закону.

Згідно з наказом від 01 жовтня 2020 року № 1292-к ОСОБА_4 призначена на посаду заступника керівника Донецької обласної прокуратури, а тому, відповідно до положень статті 24 Закону України «Про прокуратуру» вона наділена повноваженнями на підписання, зокрема апеляційної скарги.

Апеляційний суд, вирішуючи питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою прокурора викладеного вище не врахував, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про повернення апеляційної скарги.

У зв`язку із наведеним, Верховний Суд дійшов висновку про обґрунтованість доводів касаційної скарги прокурора та наявність підстав для її задоволення і, відповідно, скасування оскаржуваної ухвали Дніпровського апеляційного суду від 30 жовтня 2023 року.

Щодо касаційної скарги ОСОБА_2 на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 21 серпня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 січня 2024 року

Відповідно до статей 13, 14 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з частинами другою, третьою статті 78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Держава є самостійним суб`єктом права власності на землю, яка реалізує це право через органи державної влади на землі державної власності.

Відповідно до частини першої статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, зокрема, для ведення особистого селянського господарства - не більше

2,0 гектара (пункт «б»).

Згідно з частинами першою-четвертою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, поряд з іншим, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Отже, місцевий суд, з яким також погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтовано виходив з того, що оспорюваним наказом ГУ Держгеокадаструу Донецькій області від 18 січня 2018 року № 135-СГ надано спірну земельну ділянку ОСОБА_1 незаконно, оскільки вона надала недостовірну інформацію та повторно отримала земельну ділянку для безоплатної приватизації, яку потім відчужила ОСОБА_2 на підставі укладеного договору купівлі-продажу від 20 лютого 2018 року.

Вказуючи на наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог прокурора, суди першої та апеляційної інстанцій виходили із того, що позовні вимоги про витребування земельної ділянки із володіння ОСОБА_2 є обґрунтованими, а втручання держави у його право власності є виправданим, оскільки порушення визначеного законодавством порядку надання земельних ділянок порушує суспільний інтерес на законний обіг землі, як національного багатства та положення законодавства України про зобов`язання органів влади діяти в межах своїх повноважень та у порядку передбаченому законом. Недотримання такого порядку тягне за собою свавілля державних органів та знищення правового порядку у державі. Оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушеного права цілком відповідає правовій природі спірних правовідносин та перешкод для застосування механізму, передбаченого у статті 388 ЦК України, не вбачається, тому позов в частині витребування земельної ділянки з кадастровим номером 1424256200:06:000:0860 у ОСОБА_2 підлягає задоволенню.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208 цс18), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20).

Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року № 710-р «Про визначення адміністративних центрів затвердження територій територіальних громад Донецької області» території Миколаївської, Малинівської, Райгородоцької, Рай-Олександрівської територіальних громад увійшла до складу Миколаївської територіальної громади Слов`янського району Донецької області.

Постановою Верховної Ради України від 17 липня 2020 року за № 807-ІХ «Про утворення та ліквідацію районів» утворено Краматорський район (з адміністративним центром у місті Краматорськ) у складі територій Андріївської сільської, Дружківської міської, Іллінівської сільської, Костянтинівської міської, Краматорської міської, Лиманської міської, Миколаївської міської, Новодонецької селищної, Олександрівської селищної, Святогірської міської, Слов`янської міської, Черкаської селищної територіальних громад, затверджених Кабінетом Міністрів України, та ліквідовано Слов`янський район Донецької області.

Відповідно до пункту 24 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28 квітня 2021 року № 1423-IX, з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель:

а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук);

б) оборони;

в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення;

г) зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;

ґ) під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності;

д) під об`єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності;

е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.

Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.

Статтею 80 ЗК України передбачено, що суб`єктами права власності на землю є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

Згідно із частинами першою, другою статті 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

Отже, Миколаївській міській раді Краматорського району Донецької області надано повноваження на розпорядження всіма землями державної власності, розташованими за межами населених пунктів у межах відповідних територіальних громад, крім земель, які залишились у державній власності автоматично з 27 травня 2021 року згідно з Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28 квітня 2021 року № 1423-IX.

Зазначеним спростовуються доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що на момент набуття права власності спірна земельна ділянка була вільною від будь-яких обтяжень чи обмежень, а Миколаївська міська рада Краматорського району Донецької області ніколи не була власником цієї земельної ділянки.

Встановивши, що спірне нерухоме майно вибуло з власності держави поза її волею, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли до обґрунтованого висновку про наявність підстав для витребування вказаного майна у ОСОБА_2 як добросовісного набувача в порядку частини першої статті 388 ЦК України.

До аналогічного висновку Верховний Суд дійшов у постанові від 10 липня 2024 року у справі № 243/2163/22 (провадження № 61-3041св24).

Щодо доводів касаційної скарги ОСОБА_2 про пропуск прокурором строку позовної давності

У ЦК України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

Визначення початку відліку позовної давності міститься в статті 261 ЦК України, відповідно до частини першої якої перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, за змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (пункти 65, 66) щодо змісту частини першої статті 261 ЦК України сформулювала такий висновок:

«Якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів».

Закон пов`язує початок перебігу позовної давності не з моментом поінформованості про вчинення певної дії чи прийняття рішення, а з моментом коли саме уповноваженому органу, право якого порушено внаслідок прийнятого незаконного рішення, стало відомо про таке порушення.

Отже, початок перебігу позовної давності розпочинається не з моменту, коли певний орган видав акт, на підставі якого відбулося відчуження майна, а з моменту, коли про порушення майнового права довідався або міг довідатися орган,уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах або прокурор. Такий момент суд має встановити щодо кожної ефективної позовної вимоги, про застосування наслідків спливу позовної давності за якою подав заяву належний за цією вимогою відповідач. Відомості про отримання прокурором даних саме про порушення права власності держави на конкретний об`єкт раніше, ніж про таке порушення дізнався відповідний орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, мають бути підтверджені належними доказами (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17).

З установлених судами обставин справи відомо, що спірна земельна ділянка безпідставно вибула з власності держави на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 18 січня 2018 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення ОСОБА_1 , яка вже використала своє право на отримання безоплатно у власність земельної ділянки. Натомість з цим позовом прокурор звернувся до суду у грудні 2022 року.

У позовній заяві прокурор посилався на те, що про порушення прав держави він дізнався з матеріалів кримінального провадження № 42021051720000003 від 06 січня 2021 року.

Вказував також, що орган, уповноважений на захист інтересів держави у спірних правовідносинах (на той момент - Миколаївська міська військова адміністрація), дізнався про порушення прав держави лише після надсилання на його поштову адресу прокурором відповідного листа про його намір звернутися до суду із позовом за захистом прав держави, які він вважає порушеними.

ОСОБА_2 проти таких доводів прокурора заперечував та наполягав на тому, що початок перебігу позовної давності у справі, що переглядається, слід обраховувати з моменту, коли про порушене право довідалась або могла довідатись саме держава в особі уповноваженого органу. При цьому також наголошував, що зміна органу, уповноваженого державою на розпорядження спірною земельною ділянкою і здійснення контролю за її належним використанням, у зв`язку із законодавчими змінами, не змінює порядку перебігу позовної давності.

На вказаній обставині ОСОБА_2 наголошував в апеляційній скарзі, однак суд апеляційної інстанції обмежився висновком про те, що прокурор дізнався про порушені права держави у межах кримінального провадження, тому строк позовної давності ним не пропущено.

Право бути почутим (right to be heard) є одним з ключових принципів процесуальної справедливості, яка передбачена статтею 129 Конституції України і статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року. Учасник справи повинен мати можливість захистити свою позицію в суді. Така можливість сприяє дотриманню принципу змагальності через право особи бути почутою та прийняттю обґрунтованого і справедливого рішення.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зауважив, що суд не мусить надавати відповіді на кожне порушене питання, проте з рішення має бути ясно зрозуміло, що головні проблеми, порушені в цій справі, були вивчені, і була надана конкретна чітка відповідь на аргументи, які є вирішальними для вирішення справи (справи «Van de Hurk v. the Netherlands», § 61, «Boldea v. Romania», § 30, «Moreira Ferreira v. Portugal», § 84).

З огляду на викладене, апеляційний суд, не врахувавши зазначеного, не перевіривши повною мірою доводи відповідача, дійшов передчасного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог та витребування спірної земельної ділянки з володіння ОСОБА_2 . У зв`язку з зазначеним, доводи касаційної скарги частково знайшли своє підтвердження.

З урахуванням того, що Верховний Суд переглядає справи виключно з підстав і в порядку, встановлених ЦПК України, і не має можливості встановлювати обставини, які не були встановлені в рішенні, касаційну скаргу ОСОБА_2 слід задовольнити частково, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Частиною третьою статті 406 ЦПК України визначено, що касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

Частиною шостою статті 411 ЦПК України встановлено, що підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Оскільки порушення апеляційним судом норм процесуального права призвело до ухвалення незаконного судового рішення, оскаржувана ухвала апеляційного суду відповідно до статті 411 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду (вирішення питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Донецької обласної прокуратури).

За приписами частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені цим судом.

Враховуючи, що підстави касаційного оскарження, наведені відповідачем у касаційній скарзі, частково знайшли своє підтвердження, а також те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, апеляційним судом повністю не встановлено, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права, тому постанова апеляційного суду не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу статті 411 ЦПК України є підставою для її скасування з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно із частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд, розглядаючи касаційні скарги заступника керівника Донецької обласної прокуратури та ОСОБА_2 , не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Донецької обласної прокуратури задовольнити.

Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 30 жовтня 2023 року скасувати та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 січня 2024 року скасувати та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А. І. Грушицький Судді: І. В. Литвиненко А. С. Олійник Є. В. Петров О. М. Ситнік