Рішення

від 01.08.2024 по справі 337/975/24

ХОРТИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЗАПОРІЖЖЯ

01.08.2024

Провадження № 2/337/847/2024

ЄУН № 337/975/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 серпня 2024 року Хортицький районний суд міста Запоріжжя

у складі: головуючого судді Кучерук І.Г.

з участю секретаря Нетяга М.І.

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши в порядку спрощеного провадження в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Державного навчального закладу «Михайлівське вище професійне училище», про стягнення заборгованості по заробітній платі,

в с т а н о в и в :

Представник позивачки ОСОБА_3 - адвокат Бахмут М.С. по системі «Електронний суд» звернувся до суду із позовною заявою у якій просить, посилаючись на норми ст. 235 КЗпП України, стягнути з відповідача заробітну платню за час вимушеного прогулу в розмірі 159296,33 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 21000 грн.

В обґрунтування позовних вимог вказано, що ОСОБА_3 працювала на посаді кухаря з 04.09.2020 р. в Державному навчальному закладі «Михайлівське вище професійне училище» на підставі наказу №79к від 03.09.2020 р. Починаючи з 11.04.2022 року відповідач перестав нараховувати заробітну плату перестали нараховувати та виплачувати. В травні місяці 2023 року ОСОБА_3 через свого представника звернулась до відповідача с запитом про нарахування та виплату їй заробітної плати в період з 11.04.2022 р. по теперішній час. Згідно відповідей Відповідача № 60 від 28.05.2023 р. та №63 від 26.05.2023 р. Позивач з 11.04.2022 р. знаходиться у відпустці без збереження заробітної плати. Після виїзду з окупованої території до Відповідача не зверталась з будь-яких питань. Однак, жодних заяв ОСОБА_3 не писала, наказу про відправлення у відпустку не отримувала та з ним не була ознайомлена. Крім того, вона була позбавлена можливості звернутись до Відповідача з будь-якими заявами тому, що загальновідома інформація про місцезнаходження Відповідача, яка вказана на сайті, знаходиться на окупованій території.

В подальшому ОСОБА_3 звернулась до Хортицького районного суду з позовною заявою про скасування наказу про відпустку.

Рішенням Хортицького районного суду від 06.11.2023 року, яке залишено в силі ухвалою Запорізького апеляційного суду від 07.02.2024 року, позовні вимоги задоволено в повному обсязі та скасовано наказ Державного навчального закладу «Михайлівське вище професійне училище» від 11.04.2022р. в частині надання ОСОБА_3 відпустки без збереження заробітної плати.

14.02.2024 року ОСОБА_3 звернулась через свого представника до Відповідача с заявою про виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Згідно відповіді ДНЗ «Михайлівське вище професійне училище» Позивачу відмовлено в нарахуванні та виплаті заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Під вимушеним прогулом розуміється час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати.

Судом встановлено, що позивач дійсно перебував у вимушеному прогулі з вини роботодавця, адже оспорюваний наказ визнаний судом протиправним, а видання наказу про призупинення дії трудового договору призвело до невиплати заробітної плати позивачеві.

Згідно довідки ОК-5 Позивач отримав у березні 2022 року заробітну плату в розмірі 6909,68 грн., а в квітні 2024 року - 8091,18 грн. Отже, розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який має бути стягнений з відповідача на користь позивача є наступним: 6909,81 грн.+8091,18 грн. = 15000.99 (сума заробітної плати за березень та квітень 2022 року) : 2 місяці = 7500, 50 грн. (середньомісячна заробітна плата); - 21 місяць (кількість робочих місяців з 01.05.2022 року до 31.01.2024 року) х 7500,50 грн. (середньомісячна заробітна плата) = 157510.5 грн. (середній заробіток за час вимушеного прогулу); в лютому 2024 року 21 робочий день: зарплатня за один робочий день складає - 7500,5 грн.: 21 робочий день дорівнює 357,16 грн. Таким чином, за період з 01.02.2024 року по 07.02.2024 року заробітна плата за невимушений прогул складає 357,16х5=1785,83 грн. А всього 159 296 грн. 33 копійки.

28.02.2024 року відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням(викликом) сторін.

14.03.2024 року, по системі «Електронний суд», від представника відповідача ОСОБА_4 надійшов відзив на позов у якому вказано, що сторона відповідача вважає, що позов є необґрунтованим та не законним, а відтак задоволеним бути не може. Крім того, сторона відповідача вважає, що й розмір заявлених позивачем судових витрат не є таким, що підлягає стягненню з відповідача.

Позивачка звернулась до суду з позовом про стягнення з відповідача заробітної плати за період часу тривалістю у 21 місяць та 21 один день (без визначення дат початку та закінчення строку). Як на підтвердження своїх вимог позивачка посилається на рішення Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 06 листопада 2023 року у справі ЄУН 334/4611/23, та стверджує, що даним рішенням нібито було встановлено факт її перебування у вимушеному прогулі з 11 квітня 2022 року до набрання судовим рішенням законної сили, а відтак на її думку вона має право на виплату їй середнього заробітку за вказаний час.

Твердження позивачки є неправдивим, оскільки рішенням Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 06 листопада 2023 року у справі ЄУН 334/4611/23 факт перебування ОСОБА_3 у вимушеному прогулі не встановлювався, ним лише було скасовано наказ Державного навчального закладу «Михайлівське вище професійне училище» від 11.04.2022р. в частині надання ОСОБА_3 відпустки без збереження заробітної плати.

Однак, судовим рішенням було встановлено, що 06 квітня 2022 року позивачка, без узгодження з роботодавцем, без доведення до його відома своїх намірів припинити виконувати обумовлену трудовим договором роботу, за відсутності вчинення роботодавцем жодних дій, які б перешкоджали виконанню роботи, виїхала з населеного пункту - смт Михайлівка Василівського району Запорізької області, у якому розташовувалось її робоче місце, до міста Запоріжжя, і на протязі строку більшого аніж один рік з роботодавцем у жодний спосіб не контактувала.

Крім того, згаданим судовим рішенням було встановлено, що припинення позивачкою виконання своїх обов`язків, було здійснено останньою за відсутності обставин, які б об`єктивно позбавляли її можливості працювати, тобто без поважних причин.

Безпідставне припинення виконання роботи за трудовим договором без повідомлення роботодавця, визнано й самою позивачкою у позовній заяві.

Відповідач звертає увагу суду на те, що наказ про надання ОСОБА_3 відпустки без збереження заробітної плати було скасовано лише через те, що ДНЗ «Михайлівське ВПУ» не мало змоги надати судові доказів ознайомлення зі вказаним наказом позивачки, через те, що кадрова документація лишилась у, належній закладу будівлі, яку було захоплено збройними формуваннями російської федерації.

Таким чином у період часу з 11 квітня 2022 року по 07 лютого 2024 року (дата набрання законної сили судовим рішенням у справі ЄУН 334/4611/23) відповідач обліковував працівницю ОСОБА_3 як таку, що перебувала у відпустці без збереження заробітної плати, однак, наказ про надання відповідачці відпустки було скасовано судовим рішенням, а також в процесі розгляду справи було встановлено, а також визнано самою позивачкою, той факт, що остання безпідставно припинила виконувати свої обов`язки за трудовим договором, ДНЗ «Михайлівське ВПУ» було видано Наказ від 15.02.2024 за № 12-к про призупинення трудових відносин з ОСОБА_3 з 06 квітня 2022 року, та внесення відповідних змін до Табеля обліку використання робочого часу.

Відповідач вважає, що оскільки безпідставне припинення виконання обов`язків за трудовим договором є вільним волевиявленням позивачки, вчиненим нею на власний розсуд, без жодних перешкод для продовження праці з боку роботодавця, ОСОБА_5 . Бородавкою роботи не може бути кваліфіковане, як вимушений прогул, а відтак не можуть бути задоволенні і позовні вимоги про стягнення за цей час середнього заробітку.

Припинення виконання трудової функції позивачкою було її власним вільним волевиявленням, за відсутності вини роботодавця.

Також вказано, що незаконність вимог позовної заяви полягає ще й у тому, що періодом часу, за який на думку позивача має бути стягнуто середній заробіток, є один рік, дев`ять місяців і двадцять один день, тоді як за правилами, встановленими ч.2 ст.235 Кодексу законів про працю: «При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.»

Відповідач вважає, що відмова у позові ОСОБА_3 відповідатиме правилам, встановленим такими актами законодавства:

Вимушений прогул має місце тоді, коли працівник бажає продовжувати виконувати свої обов`язки за трудовим договором, однак позбавлений такої можливості з вини роботодавця.

Проте у спірних правовідносинах, позивачка припинила виконувати свою роботу за власним рішенням, без жодних перешкод з боку роботодавця.

Відповідач вважає, що наведене позивачем обґрунтування розміру витрат на правничу допомогу адвоката має викликати сумніви у його достовірності, оскільки не є розумним та обґрунтованими.

Просить суд у позові ОСОБА_3 відмовити повністю.

Представник позивачки в судовому засіданні підтримав позовні вимоги з мотивів викладених у позові, просив їх задовольнити у повному обсязі. Також пояснив, що позивачка неодноразово спілкувалась з директором, який не пропонував врегулювати трудові відносини. На підприємстві позивачка працювала з 2020 року. Уточнив, що заробітна плата за час вимушеного прогулу розраховано за період з 06.04.2022 року по день скасування наказу 07.02.2024 року. Пояснив, що позивачка не виходила на роботу з 24.02.2022 року у зв`язку зі збройними діями. На даний час позивачка не звільнена з підприємства відповідача, отримує пенсію по інвалідності 3 групи.

У судовому засіданні представник відповідача позов не визнав з мотивів викладений у відзиві та пояснив, що з 06.04.2022 року позивачка перестала виходити на роботу. До цього часу всі виходили на роботу незважаючи на бойові дії. Позивачка виїхала з ОСОБА_6 без повідомлення адміністрації підприємства і не контактувала із закладом. У 2023 році були судові справи з приводу відпустки без збереження заробітної плати, так як позивачка на запит адвоката дізналась про наявність наказу. Особисто позивачка не контактувала з адміністрацією закладу, тільки через адвоката. Не було жодного вимушеного прогулу, позивачка сама не виходила на роботу добровільно. Просить у задоволенні позовних вимог відмовити.

Представником відповідача надані письмові пояснення у яких також вказано, що з 25.04.2022 року ОСОБА_3 не виходить на роботу внаслідок обставин, пов`язаних з бойовими діями, та не повідомила у жодний спосіб керівництво ДНЗ Михайлівське ВПУ про своє місце перебування. При цьому у позові нею зазначено, що через дії роботодавця вона перебувала у вимушеному прогулі. На думку відповідача, такі доводі є шахрайством з боку позивача, оскільки очевидно що виїхати з окупованої території та не виходити на роботу було свідомим рішенням позивачки. Так само вона свідомо ігнорувала необхідність повідомити керівництво про своє місцезнаходження.

Вислухавши пояснення представників, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.

Не потребує доказування факт збройної агресії Російської Федерації проти України та окупацію територій, які визначенівідповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 06 грудня2022 року № 1364 «Деякі питання формування переліку територій, на яких

ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією».

Статтею 43 Конституції України гарантується право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Указом Президента України від 24.02.2022р. № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України № 2102-ІХ від 24.02.2022р., в Україні введено воєнний стан у зв`язку із збройною агресією РФ проти України, який діє до теперішнього часу.

Згідно з п. 3 цього Указу у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України. Тобто й право громадян на працю.

Воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

15.03.2022р. прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» № 2136-IX, який визначає особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності ігалузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Частинами першою та другою Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» встановлено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України.У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.

Згідно з п. 2 Прикінцевих положень КЗпП України (в редакції Закону № 2136-IX від 15.03.2022р.) під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Частиною 1 статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» передбачена можливість призупинення дії трудового договору у зв`язку з військовою агресією РФ проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи.

Відповідно до положень цієї норми, призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором у зв`язку із збройною агресією проти України, що виключає можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором.

Водночас таке право не є абсолютним. Для застосування цієї норми права роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати працівнику роботу, а працівник не може виконати роботу. Зокрема, у випадку, якщо необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціонування з об`єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо.

Згідно із Статутом ДНЗ «Михайлівське вище професійне училище», затвердженим наказом Міністерства освіти і науки України №541 від 31.05.2018 р., заклад є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в банках та органах Державної казначейської служби, адреса розташування закладу: АДРЕСА_1 . Головним завданням закладу є забезпечення права громадян на професійну (професійно-технічну) освіту. Керівництво діяльністю закладу здійснює директор, який, крім іншого, призначає на посади та звільняє з посад працівників училища, визначає їх функціональні обов`язки, видає в межах своєї компетенції накази і розпорядження.

Рішенням Хортицького районного суду від 06.11.2023 року, скасовано наказ Державного навчального закладу «Михайлівське вище професійне училище» від 11.04.2022р. в частині надання ОСОБА_3 відпустки без збереження заробітної плати.

Відповідно до тексту рішення Хортицького районного суду від 06.11.2023 року, яке набрало законної сили 07.02.2024 року, судом встановлено, що позивачка ОСОБА_3 займає посаду кухаря в ДНЗ «Михайлівське вище професійне училище» з 04.09.2020 року.

Згідно до положень ч. 4, 5 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у цивільній або справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Судом встановлено, що відповідно до довідки № 2303-5001327274 від 25.04.2022 року про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, ОСОБА_3 взята на облік.

Згідно з довідкою про внесення відомостей до Єдиного державного демографічного реєстру від 05.05.2023 року, ОСОБА_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно з інформацією з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відомості про нарахування заробітної плати ОСОБА_3 страхувальником ДНЗ «Михайлівське вище професійне училище», ЄРДПОУ 02544106, починаючи з травня 2022 року відсутні. За квітень 2022 року містяться відомості про нараховану заробітну плату в сумі 8091,18 грн.

Відповідно до наданих суду доказів, встановлено, що наказом Державного навчального закладу «Михайлівське вище професійне училище» № 11-к від 15.02.2024 року про скасування наказу про надання відпустки ОСОБА_3 , скасовано наказ від 11.04.2022 року №9/1в в частині надання ОСОБА_3 відпустки без збереження заробітної плати.

Відповідно до акту від 15.02.2024 року, про відсутність працівника на робочому місці, під час організації харчування в їдальні ДНЗ «Михайлівське ВПУ» та на учбовому господарстві у період з 06.04.2022 року кухар ОСОБА_3 була відсутня на робочому місці. Приготуванням їжі займалися шеф кухар ОСОБА_7 , кухар ОСОБА_8 та додатково залучена до виконання обов`язків кухаря майстра виробничого навчання ОСОБА_9 .

Наказом Державного навчального закладу «Михайлівське вище професійне училище» № 12-к від 15.02.2024 року про зупинення трудових відносин з ОСОБА_3 , зупинено трудові відносини з ОСОБА_3 з 06.04.2022 року.

Відповідно до доповідної записки від 14.02.2024 року директору ДНЗ «Михайлівське ВПУ» повідомлено про встановлення рішенням Запорізького апеляційного суду від 07.02.2024 року та Хортицького районного суду від 06.11.2023 року факту що кухар ОСОБА_3 самовільно без попередження адміністрації залишила робоче місце та не виконувала трудові обов`язки з 06.04.2022 року.

Представником відповідача надано до суду виписки з Державної казначейської служби України про рух коштів за період з 06.04.2022 року по 23.06.2022 року та табеля обліку робочого часу відповідно до яких у ОСОБА_3 з 06.04.2022 року робочий час обліковується як «призупинений».

Згідно принципу диспозитивності, суд зобов`язаний розглянути справу винятково в межах заявлених позивачем вимог. При цьому позивачрозпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Принцип диспозитивності при розгляді справи та ухваленні у ній рішення процесуально обмежує суд доводами сторони та доказами, наданими на підтвердження таких доводів. При цьому межі самостійно визначених позивачем доводів суд порушувати не має права.

Судом встановлено, що позивачка, звернувшись з позовом про стягнення з відповідача заробітної плати за час вимушеного прогулу, обґрунтувала його положеннями статті 235 КЗпП, якою визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (частина друга).

Між тим, ані факту звільнення позивачки з роботи, ані факту її переведення на іншу (нижчеоплачувану) роботу судом встановлено не було, отже й підстав для застосування приписів статті 235 КЗпП суд не знаходить.

Представник позивачки у судовому засіданні також підтвердив, що остання не звільнена з підприємства відповідача. Також вказав, що позивачка не виходила на роботу у зв`язку зі збройними діями. Відповідно до тексту позову, позивачка лише в травні 2023 року почала комунікувати з відповідачем через свого представника.

Положення Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж КЗпП України, мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану. При цьому інші норми законодавства про працю, які не суперечать положенням Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» також можуть або повинні застосовуватися у відносинах між працівником та роботодавцем.

Відповідно до правового висновку викладеному в постанові Верховного Суду від 06 червня 2024 року у справі № 367/569/23 (провадження № 61-4703св24), якщо виконання роботи передбачає можливість її здійснення віддалено, за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій, роботодавцю доцільно прийняти рішення про переведення працівника на дистанційну роботу, якщо ні, працівнику можуть бути надані відпустки, у тому числі і без збереження заробітної плати. Якщо простій не оголошувався, місцезнаходження працівника невідоме, трудові обов`язки він не виконує, доцільно обліковувати його відсутність як відсутність з нез`ясованих причин. Відсутність працівника на роботі у зв`язку з військовим вторгненням Російської Федерації на територію України не може бути кваліфіковано як прогул без поважної причини. При цьому нормами законодавства про працю не передбачено обов`язку працівника повідомляти роботодавця про своє місцезнаходження та/чи отримання статусу біженця або визнання його особою, яка потребує тимчасового захисту. Зважаючи на ситуацію на території України, працівники, які не виходять на роботу внаслідок обставин, пов`язаних з бойовими діями, або ті, які не мають змоги виходити на роботу у зв`язку з небезпекою для життя і здоров`я, не підлягають автоматичному звільненню. Це обумовлено необхідністю збереження життя та здоров`я таких працівників та їх сімей і вважається відсутністю на роботі з поважних причин. Якщо з таким працівником відсутній зв`язок, до з`ясування причин і обставин його відсутності за ним зберігаються робоче місце та посада, трудові відносини не припиняються, однак час таких неявок не зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку, та у загальному порядку не підлягає оплаті.

Ураховуючи викладене, суд вважає за необхідне у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Керуючись ст. 89, 141, 229, 263, 264, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до Державного навчального закладу «Михайлівське професійне училище», про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу в розмірі 159296 грн. 33 копійки, витрат на правничу допомогу в розмірі 21000 гривень відмовити.

Рішення може бути оскаржене в Запорізький апеляційний суд протягом 30 днів.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Повний текст рішення складений 05.08.2024 року.

Суддя: