Постанова

від 09.10.2024 по справі 337/975/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 09.10.2024 Справа № 337/975/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний№337/975/24 Головуючий у1інстанції Кучерук І.Г.

Провадження № 22-ц/807/1914/24 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2024 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого Онищенка Е.А.

суддів: Гончар М.С.,

Трофимової Д.А.

за участю секретаря судового засідання Книш С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Бахмут Михайла Сергійовича на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 01 серпня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного навчального закладу «Михайлівське вище професійне училище» про стягнення заборгованості по заробітній платі,-

В С Т А Н О В И Л А:

Представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Бахмут М.С. звернувся до суду із позовною заявою у якій просить, посилаючись на норми ст. 235 КЗпП України, стягнути з відповідача заробітну платню за час вимушеного прогулу в розмірі 159296,33 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 21000 грн.

В обґрунтування позовних вимог вказано, що ОСОБА_1 працювала на посаді кухаря з 04.09.2020 р. в Державному навчальному закладі «Михайлівське вище професійне училище» на підставі наказу №79к від 03.09.2020 р. Починаючи з 11.04.2022 року відповідач перестав нараховувати заробітну плату перестали нараховувати та виплачувати. В травні місяці 2023 року ОСОБА_1 через свого представника звернулась до відповідача с запитом про нарахування та виплату їй заробітної плати в період з 11.04.2022 р. по теперішній час. Згідно відповідей Відповідача № 60 від 28.05.2023 р. та №63 від 26.05.2023 р. Позивач з 11.04.2022 р. знаходиться у відпустці без збереження заробітної плати. Після виїзду з окупованої території до Відповідача не зверталась з будь-яких питань. Однак, жодних заяв ОСОБА_1 не писала, наказу про відправлення у відпустку не отримувала та з ним не була ознайомлена. Крім того, вона була позбавлена можливості звернутись до Відповідача з будь-якими заявами тому, що загальновідома інформація про місцезнаходження Відповідача, яка вказана на сайті, знаходиться на окупованій території.

В подальшому ОСОБА_1 звернулась до Хортицького районного суду з позовною заявою про скасування наказу про відпустку.

Рішенням Хортицького районного суду від 06.11.2023 року, яке залишено в силі ухвалою Запорізького апеляційного суду від 07.02.2024 року, позовні вимоги задоволено в повному обсязі та скасовано наказ Державного навчального закладу «Михайлівське вище професійне училище» від 11.04.2022р. в частині надання ОСОБА_1 відпустки без збереження заробітної плати.

14.02.2024 року ОСОБА_1 звернулась через свого представника до Відповідача с заявою про виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Згідно відповіді ДНЗ «Михайлівське вище професійне училище» Позивачу відмовлено в нарахуванні та виплаті заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Просили стягнути з відповідача на користь позивачки заборгованість по заробітній платі за час вимушеного прогулу 159296,33 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 21000 грн.

Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 01 серпня 2024 року відмовлено в задоволені позовних вимог.

На вказане рішення суду представник ОСОБА_1 адвокат Бахмут М.С. подав апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції, в якій посилаючись на незаконність, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції не правильно застосовано норми КЗпП України під вирішення спірних правовідносин, що призвело до порушення права позивачки на оплату праці.

24 вересня 2024 року від представника відповідача ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з огляду на наступне.

Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалене судом першої інстанції рішення відповідає зазначеним вище нормам процесуального та матеріального права.

Судом встановлено, що наказом Державного навчального закладу «Михайлівське вище професійне училище» № 11-к від 15.02.2024 року про скасування наказу про надання відпустки ОСОБА_1 , скасовано наказ від 11.04.2022 року №9/1в в частині надання ОСОБА_1 відпустки без збереження заробітної плати.

Відповідно до акту від 15.02.2024 року, про відсутність працівника на робочому місці, під час організації харчування в їдальні ДНЗ «Михайлівське ВПУ» та на учбовому господарстві у період з 06.04.2022 року кухар ОСОБА_1 була відсутня на робочому місці. Приготуванням їжі займалися шеф кухар ОСОБА_3 , кухар ОСОБА_4 та додатково залучена до виконання обов`язків кухаря майстра виробничого навчання ОСОБА_5 .

Наказом Державного навчального закладу «Михайлівське вище професійне училище» № 12-к від 15.02.2024 року про зупинення трудових відносин з ОСОБА_1 , зупинено трудові відносини з ОСОБА_1 з 06.04.2022 року.

Відповідно до доповідної записки від 14.02.2024 року директору ДНЗ «Михайлівське ВПУ» повідомлено про встановлення рішенням Запорізького апеляційного суду від 07.02.2024 року та Хортицького районного суду від 06.11.2023 року факту що кухар ОСОБА_1 самовільно без попередження адміністрації залишила робоче місце та не виконувала трудові обов`язки з 06.04.2022 року.

Представником відповідача надано до суду виписки з Державної казначейської служби України про рух коштів за період з 06.04.2022 року по 23.06.2022 року та табеля обліку робочого часу відповідно до яких у ОСОБА_1 з 06.04.2022 року робочий час обліковується як «призупинений».

Відповідно до довідки № 2303-5001327274 від 25.04.2022 року про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, ОСОБА_1 взята на облік.

Згідно з довідкою про внесення відомостей до Єдиного державного демографічного реєстру від 05.05.2023 року, ОСОБА_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з інформацією з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відомості про нарахування заробітної плати ОСОБА_1 страхувальником ДНЗ «Михайлівське вище професійне училище», ЄРДПОУ 02544106, починаючи з травня 2022 року відсутні. За квітень 2022 року містяться відомості про нараховану заробітну плату в сумі 8091,18 грн.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з позивачка, звернувшись з позовом про стягнення з відповідача заробітної плати за час вимушеного прогулу, обґрунтувала його положеннями статті 235 КЗпП, якою визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (частина друга).

Між тим, ані факту звільнення позивачки з роботи, ані факту її переведення на іншу (нижчеоплачувану) роботу судом встановлено не було, отже й підстав для застосування приписів статті 235 КЗпП суд не знаходить.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог позову, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам цивільного законодавства України.

Статтею 43 Конституції Українигарантовано, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Відповідно до статей 21 та 22 Закону України від 24 березня 1995 року № 08/95-ВР «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

У частині третійстатті 15 зазначеного Законузакріплено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Усі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

За порушення законодавства про працю винні особи притягаються до відповідальності згідно з законодавством.

Звернувшись з позовом про стягнення з відповідача заробітної плати за час вимушеного прогулу, обґрунтувала його положеннями статті 235 КЗпП.

Відповідно дост. 235 КЗпП Україниу разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимогЗакону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

У разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.

У разі наявності підстав для поновлення на роботі працівника, який був звільнений у зв`язку із здійсненим ним або його близькою особою повідомленням про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України"Про запобігання корупції" іншою особою, та за його відмови від такого поновлення орган, який розглядає трудовий спір, приймає рішення про виплату йому грошової компенсації у розмірі шестимісячного середнього заробітку, а у випадку неможливості поновлення - у розмірі дворічного середнього заробітку.

Таким чином, положення статті 235 КЗпП Українирегулюють питання виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу.

Як вбачається з матеріалів справи позивачку не звільняли та не переводили на іншу роботу, що виключає можливість застосування положення статті 235 КЗпП України.

Безпідставними єпосилання заявникаапеляційної скарги навідповідну судовупрактику ВерховногоСуду,оскільки висновки узазначених справах,і усправі,яка переглядається,як івстановлені фактичніобставини,є різними,у кожнійіз цихсправ судивиходили з конкретних обставин та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Інші приведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до тлумачення діючого законодавства, незгоди з рішенням суду та не спростовують правильність рішення суду першої інстанції.

Аналізуючи питанняобсягу дослідженнядоводів скаржниківта їхвідображення воскаржуваному судовомурішенні,питання обґрунтованостівисновків судупершої інстанції,колегія суддіввиходить зтого,що усправі,яка переглядається,було надановичерпну відповідьна всіістотні питання,що виникаютьпри кваліфікаціїспірних відносин,як уматеріально-правовому,так іу процесуальномусенсах,а доводи,викладені вапеляційнихскаргах,неспростовують висновківсудупершої інстанції.

Колегія суддів враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Європейський судз правлюдини вказав,що пунктперший статті6Конвенції зобов`язуєсуди даватиобґрунтування своїхрішень,але цене можесприйматись яквимога надаватидетальну відповідьна коженаргумент.Межі цьогообов`язкуможуть бутирізними,залежно відхарактеру рішення.Крім того,необхідно братидо уваги,між іншим,різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, якііснують удержавах-учасницях,з оглядуна положеннязаконодавства,традиції,юридичні висновки,викладення таформулювання рішень.Таким чином,питання,чи виконавсуд свійобов`язокщодо поданняобґрунтування,що випливаєзі статті6Конвенції,може бутивизначено тількиу світліконкретних обставинсправи (справа"Пронінапроти України",№ 63566/00,§ 23,ЄСПЛ,від 18липня 2006року).Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційні скарги не містять.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційні скарги залишені без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст. ст. 279, 368, 369, 374, 376, 381-384ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Бахмут Михайла Сергійовича залишити без задоволення.

Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 01 серпня 2024 року у цій справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 16 жовтня 2024 року.

Головуючий

Судді: