Рішення

від 18.07.2024 по справі 752/8868/23

ГОЛОСІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №752/8868/23

Провадження №2/752/1196/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 липня 2024 року м. Київ

Голосіївський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Кордюкової Ж.І.,

за участю секретаря Дураєвої А.О.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , представника ОСОБА_4 адвокатського бюро «Любаренко та партнери», третя особа ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Служба у справах дітей та сім`ї Голосіївського району м. Києва, ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 про визнання недійсним договору користування квартирою, виселення з квартири без надання іншого житлового приміщення та визнання особи такою, що втратила право користування кімнатою,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , представника ОСОБА_4 адвокатського бюро «Любаренко та партнери», третя особа ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Служба у справах дітей та сім`ї Голосіївського району м. Києва, ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 про визнання недійсним договору користування квартирою, виселення з квартири без надання іншого житлового приміщення та визнання особи такою, що втратила право користування кімнатою.

В обґрунтування заявлених вимог зазначила, що 01.06.2022 ОСОБА_2 та ОСОБА_10 уклали договір користування квартирою за адресою: АДРЕСА_1 .

Вчиняючи зазначений правочин, ОСОБА_2 відмовився від свого права користування цією квартирою та права користування свого неповнолітнього сина ОСОБА_11 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) за адресою: АДРЕСА_1 , яка знаходиться в державній власності, на користь ОСОБА_4 , шляхом укладання відповідного договору користування, без відповідного погодження з органами опіки та піклування.

Цей правочин ОСОБА_2 вчинив, оскільки у нього та його неповнолітнього сина, ОСОБА_11 , відпала потреба у праві користування цією квартирою, у зв`язку з наявністю іншого житла, в якому постійно мешкає його родина та яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

У відповідності до п. 2 укладеного договору користування, квартира надається ОСОБА_4 та його довіреним особам.

Зазначений договір по своїй суті є нікчемним правочином, який потребує розгляду, оскільки стосовно нього існує спір, що стосується її прав та інтересів.

12.02.1981 ОСОБА_12 , як офіцер запасу, зареєструвався в трикімнатній квартирі АДРЕСА_3 відповідно до ордеру №77016 серії Б виданого на сім`ю з чотирьох чоловік. Це ОСОБА_12 (власник особового рахунку), ОСОБА_13 (дружина), ОСОБА_5 (син), ОСОБА_14 (дочка).

30.07.1985 в зазначеній квартирі були зареєстровані ОСОБА_13 та ОСОБА_14 .

22.07.1993 в зазначеній квартирі була зареєстрована дочка ОСОБА_15 - ОСОБА_16 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ).

20.10.1994 після звільнення із збройних сил Радянського Союзу в квартирі були зареєстровані ОСОБА_5 , а також його дружина ОСОБА_17 та діти ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) та ОСОБА_7 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ).

19.04.2001 в зазначеній квартирі була зареєстрована друга дочка ОСОБА_15 - ОСОБА_8 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ).

14.05.2005 ОСОБА_13 було знято з реєстрації за адресою проживання АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 .

12.02.2009 ОСОБА_17 було знято з реєстрації за адресою проживання АДРЕСА_1 , на підставі рішення Голосіївського районного суду м. Києва справа №2-226/09, оскільки на цей час вона стала проживати за іншою адресою: АДРЕСА_4 .

21.02.2015 ОСОБА_2 разом зі своєю дружиною ОСОБА_18 змінив адресу проживання на адресу: АДРЕСА_2 , право власності на яку було оформлено на нього на підставі договору купівлі-продажу.

10.02.2016 ОСОБА_7 змінив адресу проживання на адресу: АДРЕСА_5 .

Зазначена квартира належала ОСОБА_5 , який передав її в користування своєму сину ОСОБА_7 шляхом укладання договору оренди терміном на 25 років, через що 26.05.2021 його було знято з реєстрації за адресою проживання АДРЕСА_1 .

01.06.2022 ОСОБА_2 уклав з ОСОБА_10 фіктивний договір користування квартирою за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки у нього та його неповнолітнього сина ОСОБА_11 відпала потреба в праві користування цією квартирою, у зв`язку з наявністю іншого житла, в якому постійно мешкає його родина та яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

04.07.2022 приблизно о 10 год. ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_10 разом з невідомими особами, у відсутність інших користувачів квартири, виламали замки та привели в негідність вхідні двері квартири за адресою: АДРЕСА_1 , та заселили в квартиру ОСОБА_10 .

ОСОБА_10 було зайнято велику прохідну кімнату квартири та створено всім мешканцям квартири перешкоди в користуванні балконом.

В подальшому зазначені дії ОСОБА_10 та ОСОБА_19 за заявою ОСОБА_5 було задокументовано працівниками поліції, та порушено кримінальне провадження, яке було внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань (правова кваліфікація ст. 296 ч. 2 КК України).

Також ОСОБА_10 разом з ОСОБА_19 самоправно було зайнято велику прохідну кімнату квартири та створено всім мешканцям квартири перешкоди в користуванні балконом та на власний вибір привласнено також і їх речі.

З урахуванням уточненої позовної заяви просила:

визнати недійсним договір користування квартирою за адресою: АДРЕСА_1 від 01.06.2022, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 ;

виселити ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_3 без надання іншого житлового приміщення;

визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .

09.05.2023 позовну заяву залишено без руху.

18.05.2023 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження.

01.02.2024 відмовлено в задоволенні клопотання про об`єднання справ в одне провадження.

09.04.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті, залучено до участі у цивільній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на боці позивача ОСОБА_8 та ОСОБА_9 .

05.09.2023 третя особа ОСОБА_5 надав письмові пояснення, в яких просив задовольнити позовні вимоги.

08.09.2023 третя особа ОСОБА_6 надала письмові пояснення, в яких просила задовольнити позовні вимоги.

09.01.2024 представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Любаренко Д.О, надав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити ОСОБА_3 в задоволенні позовних вимог.

Представник позивача адвокат Гуревич М.Г. підтримав заявлений позов.

Відповідач ОСОБА_2 заперечував проти задоволення позовних вимог.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились.

Дослідивши письмові докази по справі, суд встановив наступне.

Позивач та відповідач ОСОБА_2 зареєстровані в спірній квартирі за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач ОСОБА_4 ніколи не був зареєстрований в спірній квартирі. Відомості про те, що він фактично проживає в спірній квартирі відсутні.

01.06.2022 між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 був укладений договір користування квартири за адресою: АДРЕСА_1 , на строк до 12 місяців.

01.06.2022 між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 був укладений договір, згідно з яким договір від 01.06.2022 користування квартири за адресою: АДРЕСА_1 , вони визнали неукладеним.

Згідно з ст. 47 Конституції України кожен має право на житло.

У статті 9 ЖК Української РСР встановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до частин першої та другої статті 61, статей 64 та 65 ЖК Української РСР користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем громадянином, на ім`я якого видано ордер.

Члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач і члени його сім`ї.

Наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Частиною першою статті 106 ЖК Української РСР передбачено, що повнолітній член сім`ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім`ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім`ї наймача.

Пленум Верховного Суду України у пункті 15 постанови від 01 листопада 1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» роз`яснив, що при розгляді спорів про право користування жилим приміщенням необхідно брати до уваги, що статті 33 Конституції гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування та вільний вибір місця проживання. Це означає, що наявність чи відсутність прописки самі по собі не можуть бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім`ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 11 липня 2012 року № 6-60цс-12, у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов`язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім`ї наймача (частини перша та друга статті 64 ЖК Української РСР). Крім того, особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (частина друга статті 65 ЖК Української РСР).

При цьому під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім`ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.

Оскільки відповідно до вимог закону вселення та проживання в квартирі може бути здійснено лише у встановленому порядку, членом сім`ї наймача, в розумінні частини другої статті 64 ЖК Української РСР , може бути визнано лише осіб, які вселилися у встановленому порядку та на відповідній правовій підставі постійно проживають в квартирі разом з наймачем.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку (ст. 72 ЖК України).

Виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Допускається виселення в адміністративному порядку з санкції прокурора лише осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення або проживають у будинках, що загрожують обвалом (ч.1 ст. 109 ЖК України).

Статтею 8 Європейської конвенції з прав людини і основоположних свобод закріплено право людини на повагу до свого житла.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Право користування жилим приміщенням нарівні з наймачем виникає у тих осіб, які вселилися як члени сім`ї наймача в установленому законом порядку. Вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім`ї наймача, чи зареєстровані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням. Наявність чи відсутність реєстрації сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім`ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому (див. висновок у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 серпня 2021 року у справі № 569/12946/18-ц (провадження № 61-11097св20).

Аналіз змісту статті 65 ЖК Української РСР у системному зв`язку з іншими нормами права дає підстави для висновку, що за особою не може бути визнано право користування житловим приміщенням, якщо вона зберігає постійне місце проживання (право користування) в іншому житловому приміщенні. Такий висновок викладений, зокрема, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 вересня 2021 року в справі № 641/7103/19 (провадження № 61-6885св20).

Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункти 4, 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

У частинах першій - четвертій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтю 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч.1, 4 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Установлені судом обставини в даній справі свідчать про те, що позивач та відповідач ОСОБА_2 в установленому законом порядку вселились до спірної квартири.

Відповідач ОСОБА_2 в установленому законом порядку вселився в спірну квартиру. Тому він, як член сім`ї наймача, набув право користування вказаним житловим приміщенням, та має такі ж права і обов`язки, як і інші користувачі спірної квартири.

Докази того, що відповідач не проживає в спірній квартирі без поважних причини та період впродовж якого він не проживає, суду не надані.

Також судом встановлено, що відповідач ОСОБА_4 в спірній квартирі не проживає та не зареєстрований в ній.

ОСОБА_4 з 12.12.2005 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_6 .

Докази того, що ОСОБА_4 самоправно вселився в спірну квартиру та проживає в ній матеріали справи не містять.

Наведене свідчить про те, що відповідач ОСОБА_4 не порушує прав позивачки щодо користування спірною квартирою.

Доказів, які б спростовували зазначені висновки суду, матеріали справи не містять.

Також судом встановлено, що 01.06.2022 між відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_4 був укладений договір користування квартири за адресою: АДРЕСА_1 , на строк до 12 місяців.

Також цього дня 01.06.2022 між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 був укладений договір, згідно з яким договір від 01.06.2022 користування квартири за адресою: АДРЕСА_1 , вони визнали неукладеним.

Враховуючи, що договір користування спірною квартирою між відповідачами є неукладеним, то відсутні підстави для визнання його недійним.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні заявлених позовних вимог у зв`язку з їх необґрунтованістю.

Щодо відповідача представника ОСОБА_4 - АБ «Любаренко і Партнери» суд відзначає наступне.

Суд відзначає, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

При цьому слід зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц).

Враховуючи обставини, встановлені судом під час розгляду справи, є очевидним, що відповідач представник ОСОБА_4 - АБ «Любаренко і Партнери» притягнутий до участі у справі, не є учасником цих правовідносин, а тому не повинен відповідати за вимогами ОСОБА_3 , оскільки не має жодного матеріально-правового зв`язку зі спірною квартирою.

Наведене свідчить, що зазначені позовні вимоги заявлені до неналежного відповідача, що має наслідком відмову в їх задоволенні.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити в повному обсязі.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати по справі позивачу за рахунок за рахунок відповідачів не відшкодовуються, оскільки в задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 12-13, 81, 141, 247, 258 - 259, 263 - 265, 268, 272 - 273, 354-355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення в повному обсязі складено 29.07.2024.

Позивач: ОСОБА_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 .

Відповідач: ОСОБА_4 , місцезнаходження: АДРЕСА_6 , РНОКПП: НОМЕР_3 .

Відповідач: представник ОСОБА_4 адвокатське бюро «Любаренко та партнери», місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ: 41975194.

Третя особа: ОСОБА_5 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 .

Третя особа: ОСОБА_6 , місце проживання: АДРЕСА_7 , РНОКПП: НОМЕР_5 .

Третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Голосіївського району м. Києва, місцезнаходження: м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 58, код ЄДРПОУ: 37413735.

Третя особа: ОСОБА_8 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Третя особа: ОСОБА_9 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Суддя Ж. І. Кордюкова