Рішення

від 30.07.2024 по справі 907/420/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88000, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2024 р. м. Ужгород Справа № 907/420/22

Суддя Господарського суду Закарпатської області Лучко Р.М.,

за участю секретаря судового засідання Піпар А.Ю.

Розглянув матеріали справи

за позовом Хустської окружної прокуратури Закарпатської області, м. Хуст Закарпатської області в інтересах держави

в особі позивача Закарпатської обласної державної адміністрації, м. Ужгород

за участю третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», м. Київ в особі філії «Міжгірське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», смт Міжгір`я Хустського району Закарпатської області

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Лижна Вершина», с. Пилипець Хустського району Закарпатської області

за участю третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_1 , с. Березово Хустського району Закарпатської області

третьої особи 3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області, м. Ужгород

третьої особи 4, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Пилипецької сільської ради, с. Пилипець, Хустського району Закарпатської області

про витребування земельної ділянки

За участю представників:

прокуратури - Стець В.М., службове посвідчення №065597 від 23.10.2021;

позивача - не з`явився;

відповідача - Радь І.І., адвокат, ордер серії АО №1070867 від 03.10.2022;

третіх осіб - не з`явилися.

ВСТАНОВИВ:

Хустська окружна прокуратура діючи в інтересах держави в особі Закарпатської обласної державної адміністрації звернулася до Господарського суду Закарпатської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Лижна Вершина про витребування у власність держави в особі Закарпатської обласної державної адміністрації з незаконного володіння земельних ділянок з кадастровими номерами 2122485200:02:004:0029 площею 0,2 га та 2122485200:03:001:0009 площею 1,0 га загальною вартістю 2908522,69 грн.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №907/420/22 визначено головуючого суддю Лучка Р.М., що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.06.2022.

Ухвалою від 04.07.2022 Господарський суд Закарпатської області прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження, встановив учасникам справи процесуальні строки для подання заяв по суті спору та призначив підготовче засідання на 20.07.2022.

Підготовче засідання 20.07.2022 суд відклав, постановивши відповідну ухвалу, на 23.08.2022.

08 серпня 2022 року на поштову адресу суду від третьої особи 3 надійшли письмові пояснення від 29.07.2022 №9-7-0.72-2121/2-22 з доданими до них документами.

Призначене на 23.08.2022 підготовче засідання не відбулося в зв`язку з перебуванням головуючого судді Лучка Р.М. у відпустці, відповідно до наказу №02.4-08/27-к від 22.08.2022. Ухвалою від 25.08.2022 судом призначено підготовче засідання на 02.09.2022.

Водночас, 02.09.2022 від третьої особи 3 до суду надійшло клопотання про розгляд справи без участі, у якій третя особа 3 просить суд розгляд справи провести без участі її представника.

У підготовчому засіданні 02.09.2022 суд задовольнив клопотання прокурора про продовження строку підготовчого провадження у справі №907/420/22, відклавши підготовче засідання на 03.10.2022.

В подальшому, у підготовчому засіданні 03.10.2022 судом залучено до участі у справі як третю особу 4, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Пилипецьку сільську раду та постановлено відкласти підготовчий розгляд справи засідання до 19.10.2022.

У підготовчому засіданні 19.10.2022 розгляд справи відкладався на 09.11.2022 року. Надалі, 09.11.2022 суд оголосив перерву в підготовчому засіданні до 18.11.2022.

Призначене в справі підготовче засідання 18.11.2022 суд відклав, постановивши відповідну ухвалу, на 07.12.2022, а в підготовчому засіданні 07.12.2022 суд оголосив перерву до 16.12.2022.

Ухвалою від 16.12.2022 Господарський суд Закарпатської області призначив в справі судову експертизу, провадження у справі зупинив до отримання судом експертного висновку.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 11.04.2023 скасовано ухвалу Господарського суду Закарпатської області від 16.12.2022 у справі №907/420/22 про призначення у справі судової експертизи, а саму справу передано для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвалою від 30.05.2023 Господарський суд Закарпатської області поновив провадження у справі №907/420/22 та повідомив учасників процесу про проведення підготовчого засідання 20.06.2023.

В подальшому, 20.06.2023 суд оголосив перерву в підготовчому судовому засіданні до 04.07.2023.

У підготовчому засіданні 04.07.2023 суд задовольнив клопотання Хустської окружної прокуратури, залучивши Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» в особі філії «Міжгірське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», як правонаступника третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача у справі №907/420/22 - Державного підприємства «Міжгірське лісове господарство» та відклав підготовче засідання у справі на 19.07.2023.

У підготовчому засіданні 19.07.2023 суд оголосив перерву в підготовчому засіданні до 12.09.2023.

За наслідками проведеного у справі підготовчого провадження, з огляду на вирішення у підготовчому засіданні зазначених у ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) питань, що підлягали з`ясуванню судом, ухвалою суду від 12.09.2023 постановлено підготовче провадження закрити та призначити судовий розгляд справи по суті на 04.10.2023.

Розгляд справи відкладався до 14.11.2023, в судових засіданнях неодноразово оголошувалися перерви, востаннє до 15.02.2024 у зв`язку з заявленими учасниками справи клопотаннями.

Ухвалою від 15.02.2023 Господарський суд Закарпатської області: (1) поновив відповідачу строк для подання клопотання про витребування доказів; (2) задовольнив клопотання відповідача про витребування доказів; (3) витребував у Головного слідчого управління Державного Бюро Розслідувань, старшого слідчого в особливо важливих справах Головного слідчого управління Гадайчук Сергія, належним чином засвідчену копію висновку експерта за результатами проведення земельно-технічної експертизи зробленої Закарпатським відділенням Львівського НДІ судових експертиз у 2023 році в межах досудового провадження кримінальної справи №4202007210000035 та зазначив про можливість використання такого доказу під час розгляду господарської справи №907/420/22; (4) відклав розгляд справи на 13.03.2024.

В подальшому, в судових засіданнях 13.03.2024 та 27.03.2024 оголошувались перерви, востаннє до 18.04.2024 у зв`язку з відсутністю в матеріалах справи витребуваних судом доказів та з огляду на заявлене прокурором клопотання.

15 березня 2024 року від Державного бюро розслідувань на адресу суду надійшов висновок експерта №1571-Е від 18.12.2023 за результатами проведення земельно-технічної експертизи з повідомленням про відсутність заперечень органу досудового розслідування щодо його використання під час розгляду даної справи (супровідний лист від 08.03.2024 за №7461-24/10-2-01-01-3190/24).

Ухвалою від 18.04.2024 Господарський суд Закарпатської області за результатами розгляду клопотання прокурором суд постановив повернутися у справі №907/420/22 на стадію підготовчого провадження та призначити підготовче засідання на 21.05.2024.

У підготовчому засіданні 21.05.2054 суд задовольнив клопотання прокурора щодо поновлення строку подання доказів, долучивши такі докази до матеріалів справи, у зв`язку з чим у підготовчому засіданні оголошено перерву до 05.06.2024.

Надалі, у підготовчому засіданні оголошувалася перерва до 12.06.2024 та пропоновано учасникам справи, зокрема, прокурору та відповідачу письмово висловити позицію щодо призначення у справі судової експертизи з метою вирішення питання накладення спірних земельних ділянок на землі лісогосподарського призначення відповідно до Державного акта серії І-ЗК №000384 від 27.12.1996, виданого Державному підприємству «Міжгірське лісове господарство», правонаступником якого є третя особа 1 в даній справі з урахуванням висновку експерта за результатами проведення земельно-технічної експертизи №1571-Е від 18.12.2023.

Прокурор відповідно до додаткових пояснень від 03.06.2024 та відповідач згідно з письмовими поясненнями від 12.06.2024 заперечують проти призначення у справі судової експертизи з посиланням на достатність доказів у справі, їх належне узгодження між собою та відсутність в спеціальних знаннях з метою встановлення об`єктивної істини у спірних правовідносинах.

За наслідками проведеного у справі підготовчого провадження, з огляду на вирішення у підготовчому засіданні зазначених у ч. 2 ст. 182 ГПК України питань, що підлягали з`ясуванню судом, ухвалою суду від 12.06.2024 постановлено підготовче провадження закрити та призначити судовий розгляд справи по суті на 10.07.2024.

У судовому засіданні 10.07.2024 суд оголосив перерву до 30.07.2024.

В судове засідання 30.07.2024 представники позивача та третіх осіб не з`явились, хоча про дату, час та місце розгляду справи усі учасники справи були повідомлені належним чином у встановленому законом порядку шляхом отримання ухвали суду від 10.07.2024 в їх електронному кабінеті, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа від 10.07.2024.

Учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд (ч. 2 ст. 14 ГПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).

Згідно з приписами ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, а тому відповідно до ст. 202 ГПК України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, з огляду на необхідність дотримання встановленого в ст. 195 ГПК України строку розгляду вказаної справи, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представників позивача та третіх осіб 1-4 за наявними у справі матеріалами, які подані учасниками справи та яких достатньо для встановлення обставин і вирішення спору по суті.

Відповідно до ст. 233 ГПК України, рішення по даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки наявних в матеріалах справи доказів.

ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Правова позиція прокурора.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що внаслідок прийняття 05.09.2016 Головним управлінням Держгеокадастру у Закарпатській області наказу№2629-сг «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність земельної ділянки без зміни цільового призначення», яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передано у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 2122485200:03:001:0008, площею 1,2 га, в тому числі пасовища площею 1,2 га, із земель сільськогосподарського призначення державної власності без зміни цільового призначення для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населеного пункту в урочищі Лазок на території Пилипецької сільської ради Міжгірського району Закарпатської області, незаконно змінено цільове призначення цієї земельної ділянки із земель лісогосподарського призначення на землі сільськогосподарського призначення, а в подальшому, на підставі розпоряджень голови Міжгірської районної державної адміністрації №109 від 30.03.2018 і №35 від 21.02.2020, на землі для індивідуального садівництва та для будівництва і обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування.

За доводами прокурора, земельна ділянка за кадастровим номером 2124485200:03:001:0008, площею 1,2 га, яка перенесена в архів Державного земельного кадастру та утворені земельні ділянки шляхом її поділу - кадастрові номери 2122485200:02:004:0029 площею 0,2 га та 2122485200:03:001:0009 площею 1,0 га, за їхнім розташуванням до та після зміни її відповідно до документації із землеустрою на дані земельні ділянки повністю накладаються на землі лісогосподарського призначення, які знаходяться у постійному користуванні Державного підприємства «Міжгірське лісове господарство» на підставі Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою серії І-ЗК №000384 від 27.12.1996.

Прокурор наголошує, що повноваження щодо розпорядження спірною земельною ділянкою належали Кабінету Міністрів України, що свідчить про порушення Головним управлінням Держгеокадастру у Закарпатській області ст.ст. 12, 84, 122 та 149 Земельного кодексу України (надалі - 3К України) на час прийняття наказу №2629-сг від 05.09.2016. При цьому вказує на обставини відсутності погодження постійним лісокористувачем - Державним підприємством «Міжгірське лісове господарство» на вилучення (припинення права користування) земельних ділянок з кадастровими номерами 2122485200:02:004:0029 площею 0,2 га та 2122485200:03:001:0009 площею 1,0 га, що також свідчить про порушення Головним управлінням Держгеокадастру у Закарпатській області вимог ч. 5 ст. 116 ЗК України, а саме розпорядження земельною ділянкою без припинення права користування Державного підприємства «Міжгірське лісове господарство».

Таким чином, вважаючи, що вилучення спірної земельної ділянки державної власності лісогосподарського призначення для несільськогосподарських потреб з подальшою зміною її цільового призначення та поділу цієї земельної ділянки на дві земельні ділянки відбулось за відсутності відповідного рішення уповноваженого органу (Кабінету Міністрів України), прокурор стверджує про наявність підстав для витребування земельних ділянок з кадастровими номерами 2122485200:02:004:0029 та 2122485200:03:001:0009 з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Лижна Вершина» як особи за якою на час звернення з цим позовом зареєстроване право власності на такі ділянки.

Обґрунтовуючи наявність та підстав для представництва інтересів держави прокурором, останній вказує на бездіяльність компетентного органу - чинного розпорядника земель лісогосподарського призначення, а саме - Закарпатської обласної державної адміністрації. Прокурор зазначає, що інформував позивача про наявні порушення вимог законодавства листом №07.54-955вих.-22 від 17.02.2022. Проте, як відзначає прокурор, на момент пред`явлення позову відповідь від Закарпатської обласної державної адміністрації не надходила, що свідчить про бездіяльність компетентного органу.

З урахуванням неведеного вище, прокурор вказує на набуття ним права на представництво, оскільки уповноважений орган - Закарпатська обласна державна адміністрація, незважаючи на очевидний характер порушення, не здійснює належним чино захист інтересів держави та самостійно до суду з позовом не звернулася. При цьому покликається на виконання вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» з огляду на повідомлення Хустською окружною прокуратурою листом №07.54-2125вих.22 від 27.05.2022 Закарпатську обласну державну адміністрацію щодо звернення до господарського суду в її інтересах із цим позовом.

Водночас, обґрунтовуючи початок перебігу позовної давності за заявленими у цій справі вимогами, прокурор посилається на досудове розслідування у кримінальному провадженні, відомості про яке внесено в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №42021072180000035 від 27.07.2021.

Прокурор зазначає, що лише в ході досудового розслідування вказаного вище кримінального провадження витребувано інформацію з Закарпатського обласного управління лісового та мисливського господарства та проведено судову земельно-технічну експертизу, за результати якої складено відповідний висновок №СЕ-19/107-21/8148-ЗТ від 07.02.2022, яким підтверджується накладення земельної ділянки з кадастровим номером 2122485200:03:001:0008 та утворених земельних ділянок шляхом поділу зазначеної земельної ділянки на земельні ділянки з кадастровими номерами 2122485200:02:004:0029 площею 0,2 га та 2122485200:03:001:0009 площею 1,0 га, на землі лісогосподарського призначення, які знаходяться у постійному користуванні Державного підприємства «Міжгірське лісове господарство».

Правова позиція позивача.

Позивач своїх письмових пояснень з приводу позовних вимог прокурора не подав до суду, вірогідно підтримавши позицію і вимоги прокурора, заяв з процесуальних питань не заявляв.

Заперечення (відзив) відповідача.

Відповідач не скористався правом на подання відзиву на позов в порядку, визначеному ст.ст. 165, 178 ГПК України. Водночас, заперечення відповідача щодо заявленого позову викладені в клопотаннях з процесуальних питань, які подавалися ТОВ «Лижна Вершина» (клопотання від 03.10.2022 про витребування доказів, від 08.11.2022 про долучення до матеріалів справи доказів, від 07.12.2022 про призначення експертизи), письмових поясненнях від 12.06.2024 та зводяться до неналежності поданого прокурором доказу накладення земельних ділянок - висновку експерта від 07.02.2022 № СЕ-19/107-21/8148-ЗТ, у зв`язку з тим, що експертом встановлено накладення не на землі лісогосподарського призначення відповідно до Державного акта серії І-ЗК №000384 від 27.12.1996, а на матеріали лісовпорядкування 2010 року, які не можуть вважатися правовстановлюючою документацією на землі лісового фонду.

В даному контексті відповідач посилається на іншу (другу) експертизу, яка проведена в кримінальному провадженні №4202007210000035, за якою спірні земельні ділянки не є лісогосподарськими та накладаються на землі Пилипецької сільської ради, відповідно до землевпорядної документації щодо встановлення меж села та розпаювання КСП «Шипіт».

Правова позиція третьої особи 3.

У письмових поясненнях на позовну заяву від 29.07.2022 вих.№9-7-0.72-2121/2-22 (вх.№02.3.1-02/4040/22 від 08.08.2022) представник третьої особи 3 зазначає про те, що при розгляді клопотання ОСОБА_1 щодо відведення та оформлення земельної ділянки з кадастровим номером 2122485200:03:001:0008, Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області діяло в межах повноважень та відповідно до норм чинного земельного законодавства. При цьому наголошує, що проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки громадянина ОСОБА_1 розроблений та погоджений відповідно до вимог земельного законодавства, а тому підстави для відмови у затвердженні проекту у Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області були відсутні.

Правова позиція третьої особи 4.

У поданих через канцелярію суду письмових поясненнях б/н від 07.12.2022 (вх.№02.3.1-02/6749/22 від 07.12.2022), а також письмових поясненнях від 07.12.2022, які подані через систему «Електронний суд» (вх.№02.3.1-02/6738/22 від 07.12.2022), представник Пилипецької сільської ради заперечує проти задоволення позовних вимог, зазначаючи про те, що відповідна земельна ділянка з кадастровим номером 2124485200:03:001:0008, площею 1,2 га, яка перенесена в архів Державного земельного кадастру та утворені в результаті її поділу земельні ділянки з кадастровими номерами 21222485200:02:004:0029 площею 0,2 га та 2122485200:03:001:0009 площею 1,0 га, що ніби то накладаються на землі лісогосподарського призначення, які знаходяться у постійному користуванні Державного підприємства «Міжгірське лісове господарство», ніколи не були в користуванні останнього та не відносились до земель лісогосподарського призначення.

Третя особа 4 відзначає, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 2124485200:03:001:0008 та утворені в результаті поділу земельні ділянки знаходяться в контурі 1770 (склад угідь - пасовища), віднесення якого, згідно з даними Пилипецької сільської ради та даних, отриманих від Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області, до земель лісогосподарського призначення не відбувалось.

В частині поданого прокурором в обґрунтування позовних вимог висновку експерта від 07.02.2022, третя особа 4 звертає увагу суду на те, що такий висновок не є належним та допустимим доказом у даній справі, оскільки прокурором не надано рішення (вирок) суду у кримінальній справі в межах досудового розслідування кримінального провадження №4202007210000035 від 16.08.2021. Посилається на те, що висновок експерта отриманий на стадії досудового слідства, може бути визнаний як докази лише в разі його відображення у вироку під час розгляду кримінальної справи в суді, а не при звернені до господарського суду з позовом.

Додаткові пояснення прокурора по суті спору.

У додаткових поясненнях прокурор зазначає, що на виконання ухвали Господарського суду Закарпатської області від 15.02.2024 у цій справі, з Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань до суду надійшов висновок експерта №1517-Е від 18.12.2023 за результатами проведення земельно-технічної експертизи.

У зв`язку з надходженням даної експертизи прокурор посилається на необхідність у наданні суду додаткових обґрунтувань, оскільки в матеріалах судової справи наявні дві земельно-технічні експертизи.

Прокурор зазначає, що встановлене експертизою №1517-Е від 18.12.2023 накладення земельної ділянки з кадастровим номером 224485200:03:001:0008, а також утворених в результаті її поділу земельних ділянок з кадастровими номерами 21222485200:02:004:0029 та 2122485200:03:001 на землі Пилипецької сільської ради, спростовується відомостями з офіційного веб-порталу Державного земельного кадастру.

За доводами прокурора, опрацюванням картографічних матеріалів з офіційного веб-порталу Державного земельного кадастру (https://nks.dzk.gov.ua) з визначенням на карті місця розташування спірних земельних ділянок та відкритими шарами межі населених пунктів та лісового фонду встановлено, що земельні ділянки з кадастровими номерами 21222485200:02:004:0029 площею 0,2 га та 2122485200:03:001:0009 площею 1 га не накладаються на землі Пилипецької сільської ради, однак, накладається на землі лісового фонду (долучені до матеріалів справи скріншоти з офіційного веб-порталу Державного земельного кадастру (https://nks.dzk.gov.ua)).

Крім цього, посилається на те, що у вказаній експертизі питання щодо площі накладення земельних ділянок за кадастровими номерами 2122485200:03:001:0008, 2122485200:03:001:0009, 2122485200:02:004:0029 на землі лісогосподарського призначення, які знаходяться у постійному користуванні Державного підприємства «Міжгірське лісове господарство» не вирішувалось.

ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ СПРАВИ.

На підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області №2629-сг від 05.09.2016 «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність земельної ділянки без зміни цільового призначення» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передано у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 2122485200:03:001:0008 площею 1,2 га, в тому числі пасовища площею 1,2 га, із земель сільськогосподарського призначення державної власності без зміни цільового призначення для ведення особистого селянського господарства, розташовану за межами населеного пункту в урочищі Лазок на території Пилипецької сільської ради Міжгірського району Закарпатської області.

В подальшому, 15.09.2016 державним ресторатором Міжгірської районної державної адміністрації проведено державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку, що підтверджуються інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №301719789 від 30.05.2022.

На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки №744 від 01.09.2017, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2122485200:03:001:0008, площею 1,2000 га, відчужено на користь останнього та зареєстровано у встановленому законом порядку 07.09.2017.

Розпорядженням голови Міжгірської районної державної адміністрації №109 від 30.03.2018 затвердженого проект землеустрою щодо відведення згаданої вище земельної ділянки зі зміною цільового призначення, із земель «для ведення особистого селянського господарства» на землі «для індивідуального садівництва», що також підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №301719789 від 30.05.2022 та Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-21-2610852018 від 16.04.2018.

В подальшому, на підставі заяви ОСОБА_2 07.03.2019 державним реєстратором Міжгірської районної державної адміністрації здійснено поділ земельної ділянки за кадастровим номером 2122485200:03:001:0008, внаслідок чого сформовано дві окремі земельні ділянки з кадастровими номерами 2122485200:03:001:0009 площею 1,0 га та 2122485200:02:004 0029 площею 0,2 га. Вказаний факт також підтверджуються наявною у матеріалах справи інформаційною довідкою №299971737 від 17.02.2022.

На підставі розпорядження голови Міжгірської районної державної адміністрації №35 від 21.02.2020 цільове призначення земельної ділянки площею 0,2 га за кадастровим номером 2122485200:02:004:0029 змінено з земельної ділянки з цільовим призначенням «для індивідуального садівництва» на земельну ділянку «для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування».

Рішенням єдиного учасника Товариства з обмеженою відповідальністю «Лижна Вершина» від 06.09.2021 створено Товариство з обмеженою відповідальністю «Лижна Вершина», призначено ОСОБА_3 директором товариства та затверджено статут останнього.

Судом встановлено, що 09.09.2021 на підставі акта-правочину про прийняття-передавання майна учасника до статутного капіталу згідно з рішенням учасника від 06.09.2021 та 09.09.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю «Лижна Вершина» прийняло від учасника ОСОБА_2 нерухоме майно, що наведено нижче:

- земельну ділянку за кадастровим номером 2122485200:02:004:29 площею 0,2 га, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 1786043221224;

- садовий будинок загальною площею 263,1 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 , що знаходиться на земельній ділянці за кадастровим номером 2122485200:02:004:0029 площею 0,2 га, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 1888707321224;

- земельну ділянку за кадастровим номером 2122485200:03:001:0009 площею 1,0 га, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна:1786061221224.

У зазначеному акті визначено, що з моменту підписання даного акта, всі права учасника як власника вказаного вище нерухомого майна переходять до Товариства.

Право власності на земельні ділянки з кадастровим номером 2122485200:02:004:0029 та кадастровим номером 2122485200:03:001:0009 за Товариством з обмеженою відповідальністю «Лижна Вершина» зареєстровані 09.09.2021, що підтверджується наявними у матеріалах справи інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №301644237 та №301644106.

В обґрунтування заявлених у справі позовних вимог, прокурор посилається на те, що земельна ділянка за кадастровим номером 2124485200:03:001:0008 площею 1,2 га, а також утворені земельні ділянки шляхом поділу зазначеної земельної ділянки з кадастровими номерами 2122485200:02:004:0029 площею 0,2 га та 2122485200:03:001:0009 площею 1,0 га, накладаються на землі лісогосподарського призначення, які знаходяться у постійному користуванні Державного підприємства «Міжгірське лісове господарство», в підтвердження чого прокурором надано, зокрема:

- акт на право постійного користування Міжгірського державного лісогосподарського підприємства серії І-ЗК№000384 від 27.12.1996;

- висновок земельно-технічної експертизи №СЕ-19/107-21/8148-ЗТ від 07.02.2022, проведеної Закарпатським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України під час досудового розслідування кримінального провадження №4202007210000035 від 16.08.2021;

- фрагмент з карти-схеми Державного підприємства «Міжгірське лісове господарство»;

- фрагмент з плану лісонасаджень Державного підприємства «Міжгірське лісове господарство»;

- планшет №5 лісовпорядкування Ізківського лісництва від 2010 року Державного підприємства «Міжгірське лісове господарство»;

- таксаційні характеристики кварталу 13 Ізківського лісництва;

- лист Секретаріату Кабінету Міністрів України №8010/0/2-22 від 02.05.2022;

- скріншоти з офіційного веб-порталу Державного земельного кадастру (https://nks.dzk.gov.ua);

- лист Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО «Укрдержліспроект» №04-278 від 06.03.2024 з фрагментом картографічних матеріалів.

Так, судом встановлено, що відповідно до державного акта на право постійного користування землею серії І-ЗК№000384, виданого відповідно до розпорядження Міжгірської районної державної адміністрації від 27.12.1996 №593 та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №53, Міжгірському державному лісогосподарському підприємству надано у постійне користування 31 529 га землі для ведення лісного господарства в межах згідно з планом землекористування.

Судом також встановлено, що під час досудового розслідування кримінального провадження №4202007210000035 від 16.08.2021 Закарпатським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України проведено судову земельно-технічну експертизу. Відповідно до висновку цієї земельно-технічної експертизи №СЕ-19/107-21/8148-ЗТ від 07.02.2022 земельна ділянка з кадастровим номером 2124485200:03:001:0008 площею 1,2 га, яка перенесена в архів Державного земельного кадастру та утворених земельних ділянок шляхом поділу зазначеної вище земельної ділянки з кадастровими номерами 2122485200:02:004:0029 площею 0,2 га та 2122485200:03:001:0009 площею 1,0 га, за їхнім розташуванням до та після зміни її конфігурації відповідно до документації із землеустрою на дані земельні ділянки накладається на землі лісогосподарського призначення, які знаходяться у постійному користуванні Державного підприємства «Міжгірське лісове господарство».

За позицією прокурора, наведені обставини та надані докази в сукупності свідчать про порушення вимог закону та незаконне отримання ОСОБА_1 у власність земельної ділянки з кадастровим номером 2122485200:03:001:0008 площею 1,2 га, а також підтверджують наявність підстав для витребування у власність держави з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Лижна Вершина» земельних ділянок з кадастровими номерами 2122485200:02:004:0029 та 2122485200:03:001:0009.

Також, судом встановлено, що на виконання ухвали Господарського суду Закарпатської області від 15.02.2024 у цій справі старшим слідчим в особливо важливих справах Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань надано до суду висновок експерта за результатами проведення земельно-технічної експертизи №1517-Е від 18.12.2023, проведеної Закарпатським відділенням Львівського НДІ судових експертиз в 2023 році в межах досудового провадження кримінальної справи №4202007210000035, із зазначенням про можливість використання такого висновку під час розгляду господарської справи №907/420/22.

Відповідно до висновку експерта за результатами проведення зазначеної вище земельно-технічної експертизи №1517-Е від 18.12.2023, земельна ділянка з кадастровим номером 224485200:03:001:0008 площею 1,2 га, яка перенесена в архів Державного земельного кадастру та утворені в результаті поділу земельні ділянки з кадастровими номерами 21222485200:02:004:0029 площею 0,2 га та 2122485200:03:001:0009 площею 1 га, до та після зміни їх конфігурації:

- накладаються на землі Пилипецької сільської ради згідно з Проектом встановлення межі с. Пилипець від 1993 року;

- знаходяться в межах Пилипецької сільської ради згідно Схеми поділу земельних ділянок колективної власності на земельні ділянки (паї) в КСГП «Шипіт» від 1997 року;

- знаходяться в межах Пилипецької сільської ради згідно Проекту землеустрою щодо внесення змін в Схему поділу земельних ділянок колективної власності на земельні ділянки (паї) в КСГП «Шипіт» від 2011 року.

ПРАВОВЕ ОБГРУНТУВАННЯ І ОЦІНКА СУДУ

Щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах, суд зазначає наступне.

Згідно з ст. 131-1 Конституції України на органи прокуратури України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Виходячи з вимог п.п. 1, 2 ч. 1 ст. З Закону України «Про прокуратуру», діяльність органів прокуратури ґрунтується на засадах верховенства права та законності.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 цього ж нормативно-правового акта, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття інтерес держави.

Суд зазначає, що рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002 №15-рп/2002 (справа про досудове врегулювання спорів) визначено, що положення ч. 2 ст. 124 Конституції України стосовно поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб`єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист. Обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 мотивувальної частини).

Ці міркування Конституційний Суд зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак висловлене Судом розуміння поняття інтереси держави має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Відтак, інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави, особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає суду підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

Не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

При цьому суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Відповідно до ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, у чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18).

Судом встановлено, що прокурором дотриманий порядок, встановлений ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» для представництва позивача у даній справі, а в матеріалах справи відсутні докази вчинення позивачем заходів з метою захисту інтересів держави самостійно.

Щодо спірних правовідносин.

Відповідно до ст. 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.

Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 3 ЗК України (тут і надалі у редакції на момент прийняття наказу від 05.09.2016 №2629-сг) земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

Відповідно до ст. 1 Лісового кодексу України (тут і надалі - ЛК України у редакції на момент прийняття наказу від 05.09.2016 №2629-сг) ліс - тип природних комплексів, у якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними ґрунтами, трав`яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов`язані у своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне середовище. Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави. Лісова ділянка - ділянка лісового фонду України з визначеними межами, виділена відповідно до цього Кодексу для ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів без вилучення її у землекористувача або власника землі.

Частиною 1 ст. 4 ЛК України передбачено, що до лісового фонду України належать лісові ділянки, в тому числі захисні насадження лінійного типу, площею не менше 0,1 гектара.

Відповідно до ст. 5 ЛК України до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.

При цьому варто врахувати, що застосування норм земельного та лісового законодавства при визначенні правового режиму земель лісогосподарського призначення має базуватися на пріоритетності норм земельного законодавства перед нормами лісового законодавства, а не навпаки (аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 24.12.2014 у справі № 6-212цс14, постанові Верховного Суду від 30.04.2024 у справі № 913/50/22).

Згідно зі ст. 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Частинами 1, 2 ст. 20 ЗК України передбачено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення. Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 55 ЗК України встановлено, що до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: а) зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; в) окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Відповідно до ст. 56 ЗК України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення.

Частиною 1 ст. 57 ЗК України встановлено, що земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

Згідно з ч. 4 ст. 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Водночас, ст. 16 ЛК України визначено, що право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами.

Відповідно до ст. 17 ЛК України у постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. У постійне користування ліси на землях комунальної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створені спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. Ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища. У разі прийняття рішення про надання лісів у постійне користування обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями таке рішення погоджується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища. Прийняття рішень Кабінетом Міністрів України не потребує погоджень з іншими органами. Право постійного користування лісами посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.

Як уже зазначалось та встановлено судом, відповідно до Державного акта на право постійного користування землею серії І-ЗК №000384, виданого відповідно до розпорядження Міжгірської районної державної адміністрації від 27.12.1996 №593 та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №53, Міжгірському державному лісогосподарському підприємству надано у постійне користування 31 529 га землі для ведення лісного господарства в межах згідно з планом землекористування.

Прокурор у якості доказів на підтвердження приналежності земельної ділянки з кадастровим номером 224485200:03:001:0008 площею 1,2 га, а також утворених внаслідок її поділу спірних земельних ділянок з кадастровими номерами 2122485200:02:004:0029 площею 0,2 га та 2122485200:03:001:0009 площею 1,0 га до земель лісогосподарського призначення надав висновок земельно-технічної експертизи №СЕ-19/107-21/8148-ЗТ від 07.02.2022, проведеної Закарпатським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України.

Суд враховує, що єдиним допустимим та належним доказом, який може підтвердити або спростувати факт накладання спірних земельних ділянок є судова земельно-технічна експертиза (постанова Верховного Суду у справі №556/1437/19, від 13.07.2022)

Водночас, із наданої прокурором земельно-технічної експертизи №СЕ-19/107-21/8148-ЗТ від 07.02.2022 вбачається, що в основу висновку про віднесення земельних ділянок з кадастровими номерами 2122485200:02:004:0029 площею 0,2 га та 2122485200:03:001:0009 площею 1,0 га до земель лісогосподарського призначення, а також щодо накладення цих земельних ділянок на землі лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні Державного підприємства «Міжгірське лісове господарство», експертом покладено планово-картографічні матеріали лісовпорядкування розроблених у 2010 році щодо земель лісового фонду Ізківського лісництва Державного підприємства «Міжгірське лісове господарство», зокрема, планшет №5 лісовпорядкування Ізківського лісництва квартал 13.

Оцінюючи наданий прокурором висновок експерта, суд враховує, що Законом України від 08.02.2006 №3404-IV «Про внесення змін до Лісового кодексу України, який набув чинності 29.03.2006, внесено відповідні зміни до ЛК України та викладено його в новій редакції.

Відповідно до п. 5 розділу «Прикінцеві положення» нової з 29.03.2006 редакції ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Згідно зі ст. 45 ЛК України лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України.

Відповідно до ст. 47 ЛК України лісовпорядкування є обов`язковим на всій території України та ведеться державними лісовпорядними організаціями за єдиною системою в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері лісового господарства. У лісах, що перебувають у державній власності, лісовпорядкування ведеться за рахунок коштів державного бюджету, у лісах комунальної власності - місцевого бюджету, у лісах приватної власності - за кошти їх власників. Ведення лісовпорядкування може здійснюватися за рахунок інших джерел, не заборонених законом.

Статтею 48 ЛК України встановлено, що у матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об`єкта лісовпорядкування. Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування. У проекті організації та розвитку лісового господарства визначаються і обґрунтовуються основні напрями організації і розвитку лісового господарства об`єкта лісовпорядкування з урахуванням стану та перспектив економічного і соціального розвитку регіону. Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища. Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов`язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.

Відповідно до ч. 1 ст. 57 ЗК України земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

Відповідно до судової практики для визначення дії нормативно-правового акта у часі та, відповідно, для з`ясування того, чи поширюється його юридична сила на конкретні правовідносини, необхідно встановити: 1) момент набуття чинності нормативно-правового акта; 2) наявність або відсутність у новоприйнятому нормативно-правовому акті порядку та строків набрання ним чинності в цілому та/або окремих його положень, а також особливості застосування нормативно-правового акта у певний період часу (як правило, це визначається у «Перехідних положеннях»); 3) момент виникнення та закінчення правовідносин, на регулювання яких спрямована дія акта; 4) чи був чинним на момент виникнення та закінчення правовідносин нормативно-правовий акт; 5) чи містить нормативно-правовий акт положення, які скасовують або пом`якшують відповідальність особи.

Отже, виходячи із системного аналізу наведених норм законодавства, вирішуючи питання щодо перебування земельної лісової ділянки у користуванні державного лісогосподарського підприємства, необхідно враховувати положення п. 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України.

Водночас, буквальне тлумачення п. 5 розділу «Прикінцеві положення» ЛК України (в редакції на час набуття ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2122485200:03:001:0008) дає підстави для однозначного висновку, що підтвердження права постійного користування земельними лісовими ділянками саме планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування, за відсутності державного акта на таке право, можливо:

- по-перше, з дати набрання цією нормою чинності - з 29.03.2006;

- по-друге щодо земельних лісових ділянок, які були надані у постійне користування до цієї дати (раніше надані землі), тобто до 29.03.2006.

При цьому суд зауважує, що така редакція п. 5 розділу «Прикінцеві положення» ЛК України була чинною до 26.05.2021 включно, а отже і на момент прийняття Головним управлінням Держгеокадастру у Закарпатській області наказу №2629-сг від 05.09.2016, на підставі якого затверджено проект землеустрою щодо відведення та передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 224485200:03:001:0008, а також утворених внаслідок її поділу земельних ділянок з кадастровими номерами 2122485200:02:004:0029 та 2122485200:03:001:0009.

З урахування чого суд висновує, що оскільки правовстановлюючим документом, що підтверджує право постійного користування Державного підприємства «Міжгірське лісове господарство» на земельні лісові ділянки, у тому числі Ізківського лісництва квартал 13 (землі якого як доводить прокурор накладаються на спірні земельні ділянки), є саме державний акт на право постійного користування землею серії І-ЗК №000384, який виданий 27.12.1996, тобто до 29.03.2006, то у спірному випадку у розумінні наведених вище норм права планово-картографічні матеріали лісовпорядкування 2010 року, на підставі яких фактично проводилась судова-земельно технічна експертиза, не можуть вважаться правовстановлюючими документами, які підтверджують право на конкретні ділянки лісового фонду, а положення п. 5 розділу «Прикінцеві положення» ЛК України до застосування в спірних правовідносинах не підлягають.

Невідповідним суд вважає також можливість застосування до правовідносин з приватизації земельної ділянки кадастровий номер 2122485200:03:001:0008 положень пункту 5 розділу «Прикінцеві положення» ЛК України в чинній з 26.05.2021 редакції (щодо можливості підтвердження права постійного користування планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування до здійснення державної реєстрації права постійного користування), позаяк відповідні законодавчі зміни 2021 року жодним чином не можуть регулювати правовідносини з приводу законності набуття ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2122485200:03:001:0008 у 2016 році та в даній частині зворотної дії в часі відповідні законодавчі зміни не мають.

Водночас, суд враховує, що земельно-технічна експертиза №СЕ-19/107-21/8148-ЗТ від 07.02.2022 не містить висновків щодо накладення земельної ділянки з кадастровим номером 224485200:03:001:0008, а також утворених внаслідок її поділу земельних ділянок з кадастровими номерами 2122485200:02:004:0029 та 2122485200:03:001:0009, на землі лісогосподарського призначення, які знаходяться у постійному користуванні Державного підприємства «Міжгірське лісове господарство» саме відповідно до матеріалів (документації) із землеустрою (технічного звіту) до державного акта на право постійного користування землею серії І-ЗК №000384, який у даному випадку і є правовстановлюючим документом.

З висновку експерта від 07.02.2022 №СЕ-19/107-21/8148-ЗТ вбачається, що землевпорядна документація до Державного акта на право постійного користування землею серії І-ЗК №000384 від 27.12.1996, зокрема, технічний звіт до вказаного Державного акта був наданий експерту, проте дослідження експертом проводилося на підставі матеріалів плану лісовпорядкування, розроблених у 2010 році земель лісового фонду Ізківське лісництво ДП «Міжгірський лісгосп», зокрема, планшет лісовпорядкування №5, які й досліджувалися експертом на предмет наявності накладення на спірні в даній справі земельні ділянки та неналежність яких як правовстановлюючих документів встановлена судом вище.

Суд звертає увагу, що належним доказом на підтвердження накладення спірних земельних ділянок на земельні ділянки лісогосподарського призначення відповідно до Державного акта серії І-ЗК №000384 від 27.12.1996, виданого Державному підприємству «Міжгірське лісове господарство», що й намагається довести прокурор перед судом, могла б бути земельно-технічна експертиза на предмет встановлення наявності накладення земельної ділянки за кадастровим номером 2124485200:03:001:0008 площею 1,2 га, а також утворених земельних ділянок шляхом її поділу - кадастрові номери 2122485200:02:004:0029 площею 0,2 га та 2122485200:03:001:0009 площею 1,0 га на землі лісогосподарського призначення відповідно до Державного акта серії І-ЗК №000384 від 27.12.1996, виданого Державному підприємству «Міжгірське лісове господарство», проведена шляхом співставлення:

- з землевпорядною документацією, яка слугувала підставою виготовлення самого Державного акта серії І-ЗК №000384 від 27.12.1996, зокрема Технічного звіту до даного акта;

- з планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування, що підтверджували право на раніше надані Державному підприємству «Міжгірське лісове господарство» землі лісового фонду, які й слугували підставою віднесення відповідних земель до лісогосподарських та виготовлені і затверджені до дати видачі Державного акта, тобто до 27.12.1996, про що й зазначено в п. 5 розділу VIII Прикінцеві положення ЛК України.

Наведених доказів прокурором суду не надано, як і не підтверджено відповідність матеріалів лісовпорядкування, розроблених у 2010 році земель лісового фонду Ізківське лісництво ДП «Міжгірський лісгосп» (в тому числі й планшету лісовпорядкування №5) фактичним межам лісогосподарських ділянок відповідно до Державного акта серії І-ЗК №000384 від 27.12.1996 шляхом, зокрема, їх співставлення за результатами експертизи з питань землеустрою, що оспорюється в даній справі відповідачем та вбачається з повторно проведеної органом досудового розслідування в межах кримінального провадження №4202007210000035 експертизи.

Інші докази, надані прокурором на підтвердження накладення земельних ділянок з кадастровими номерами 2122485200:02:004:0029 та 2122485200:03:001:0009 на землі лісогосподарського призначення, які знаходяться у постійному користуванні Державного підприємства «Міжгірське лісове господарство», у тому числі і лист Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО «Укрдержліспроект» №04-278 від 06.03.2024 з фрагментом картографічних матеріалів, наведеного вище також не спростовують, позаяк базуються на тих самих матеріалах лісовпорядкування 2010 року неналежність яких як доказів у спірних правовідносинах встановлена судом вище.

Позатим, суд враховує, що відповідно до наявного у матеріалах справи висновку експерта за результатами проведення земельно-технічної експертизи №1517-Е від 18.12.2023, проведеної Закарпатським відділенням Львівського НДІ судових експертиз в 2023 році в межах досудового провадження кримінальної справи №4202007210000035, земельна ділянка з кадастровим номером 224485200:03:001:0008, а також утворені в результаті її поділу земельні ділянки з кадастровими номерами 21222485200:02:004:0029 та 2122485200:03:001:0009, до та після зміни їх конфігурації:

- накладаються на землі Пилипецької сільської ради згідно з Проектом встановлення межі с. Пилипець, Подобовець, Розтока з комплексом робіт по першому етапу роздержавлення та приватизації земель Пилипецької сільської ради народних депутатів Міжгірського району Закарпатської області, виготовленого Закарпатським філіалом інституту землеустрою від 1993 року з відповідними картографічними матеріалами;

- знаходяться в межах Пилипецької сільської ради згідно Схеми поділу земельних ділянок колективної власності на земельні ділянки (паї) в КСГП «Шипіт» Міжгірського району Закарпатської області, виготовлену Закарпатським філіалом інституту землеустрою від 1997 року з відповідними картографічними матеріалами;

- знаходяться в межах Пилипецької сільської ради згідно Проекту землеустрою щодо внесення змін в «Схему поділу земельних ділянок колективної власності на земельні ділянки (паї) в КСГП «Шипіт» в межах території Пилипецької сільської ради Міжгірського району Закарпатської області», виготовленого ДП «Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» від 2011 року з відповідними картографічними матеріалами.

З дослідницької частини висновку експерта за результатами проведення земельно-технічної експертизи №1517-Е від 18.12.2023 вбачається, що спірні земельні ділянки відповідно до наданих експерту та наявних в матеріалах даної справи Проекту встановлення межі с. Пилипець виготовленого Закарпатським філіалом інституту землеустрою від 1993 року, Схеми поділу земельних ділянок колективної власності на земельні ділянки (паї) в КСГП «Шипіт» Міжгірського району Закарпатської області, виготовлену Закарпатським філіалом інституту землеустрою від 1997 року, Проекту землеустрою щодо внесення змін в означену Схему, виготовленого ДП «Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» від 2011 року з відповідними картографічними матеріалами до та після зміни їх конфігурації накладаються на землі Пилипецької сільської ради відповідно до наведених землевпорядних документацій та розташовані в контурі 1770 земель Пилипецької сільської ради.

Наведене, у свою чергу, додатково спростовує доводи прокурора щодо віднесення спірних земельних ділянок до земель лісогосподарського призначення, які знаходяться у постійному користуванні Державного підприємства «Міжгірське лісове господарство», а без встановлення накладення спірних земельних ділянок на землі лісогосподарського призначення відповідно до Державного акта серії І-ЗК №000384 від 27.12.1996 шляхом їх співставлення з землевпорядною документацією, яка слугувала підставою виготовлення самого Державного акта або з планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування, що підтверджували раніше надане (до видачі Державного акта) право Державного підприємства «Міжгірське лісове господарство» на землі лісового фонду, передчасними є вимоги прокурора про витребування від відповідача земельних ділянок з кадастровими номерами 2122485200:02:004:0029 площею 0,2 га та 2122485200:03:001:0009 площею 1,0 га з підстав їх накладення на матеріали лісовпорядкування 2010 року, які не можуть вважатися правовстановлюючими у спірних правовідносинах в силу законодавства, чинного на час набуття третьою особою 2 права власності на земельну ділянку кадастровий номер 224485200:03:001:0008.

При цьому, знаходження спірних ділянок відповідно до висновку експерта за результатами проведення земельно-технічної експертизи №1517-Е від 18.12.2023 на території Пилипецької сільської ради Закарпатської області додатково ставить під сумнів обґрунтування прокурора щодо витребування земельних ділянок з кадастровими номерами 2122485200:02:004:0029 площею 0,2 га та 2122485200:03:001:0009 площею 1,0 га в державну власність в особі позивача - Закарпатської обласної державної адміністрації, позаяк в такому випадку йдеться або про невірне визначення прокурором позивача в спірних правовідносинах, або про необхідність встановлення підстав для припинення комунальної власності на спірні земельні ділянки у зв`язку з їх витребуванням на користь держави.

Позатим, наведені обставини не впливають на підставність висновків суду щодо недоведеності прокурором належними та допустимими доказами наявності накладення земельних ділянок з кадастровими номерами 2122485200:02:004:0029 площею 0,2 га та 2122485200:03:001:0009 площею 1,0 га на землі лісогосподарського призначення, які знаходяться у постійному користуванні Державного підприємства «Міжгірське лісове господарство» на підставі Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою серії І-ЗК №000384 від 27.12.1996 та критичну оцінку судом висновку експерта від 07.02.2022 № СЕ-19/107-21/8148-ЗТ відповідно до ст. 104 ГПК України.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За змістом ст. 104 ГПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Салов проти України» від 06.09.2005).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Надточий проти України» від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

У постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. також постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18).

За загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості для реалізації стандарту більшої переконливості (такі висновки містяться у постанові Верховного Суду від 21.09.2022 у справі №645/5557/16-ц).

Верховний Суд у постанові від 29.01.2021 у справі №922/51/20 зазначив про те, що реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.

Таким чином, оцінивши усі наявні в матеріалах справи докази як кожен окремо, так і у їх сукупності, а також врахувавши усі інші доводи, посилання та обґрунтування учасників справи, суд дійшов висновку, що вимоги прокурора про витребування у власність держави в особі Закарпатської обласної державної адміністрації з незаконного володіння земельних ділянок з кадастровими номерами 2122485200:02:004:0029 площею 0,2 га та 2122485200:03:001:0009 площею 1,0 га загальною вартістю 2908522,69 грн - не були доведені належними, допустимими та більш вірогідними доказами в сукупності.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржників та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені скаржниками в апеляційних скаргах не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції у вказаній справі у оскаржуваному скаржниками рішенні.

Прокурором та сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, розглянувши спір на підставі поданих учасниками справи доказів, суд дійшов висновку про недоведеність та безпідставність позовних вимог, а відтак у задоволенні позову слід відмовити.

Щодо забезпечення позову.

За встановленими у даній справі обставинами, Хустською окружною прокуратурою Закарпатської області разом з позовною заявою подано суду заяву від 03.06.2022 за №0754-113-351-22/2238/вих-22 про забезпечення позову, за результатами розгляду якої ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 01.07.2022 було частково задоволено заяву прокурора та постановлено:

- заборонити Товариству з обмеженою відповідальністю «Лижна Вершина» вчиняти дії щодо розпорядження земельними ділянками за кадастровими номерами 2122485200:03:001:0009, площею 1,0 га та 2122485200:02:004:0029, площею 0,2 га що розташовані за межами населеного пункту в урочищі Лазок на території Пилипецької сільської ради Хустського району Закарпатської області, у тому числі шляхом їх відчуження будь-яким способом на користь третіх осіб.

Згідно з ч.ч. 9, 10 ст. 145 ГПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову, суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. В такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.

З урахуванням викладеного, беручи до уваги ухвалення судом в даній справі рішення щодо повної відмови в задоволенні позовних вимог підлягають скасуванню в повній мірі вжиті ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 01.07.2022 у справі № 907/420/22 заходи забезпечення позову.

Розподіл судових витрат.

Судові витрати прокурора по сплаті судового збору на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на самого прокурора в справі.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 86, 101, 104, 129, 145, 221, 236, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити.

2. Скасувати вжиті ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 01.07.2022 у справі № 907/420/22 заходи забезпечення позову.

На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного Господарського суду.

Повне судове рішення складено та підписано 05 серпня 2024 року.

Суддя Лучко Р.М.