Рішення

від 24.07.2024 по справі 910/113/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24.07.2024Справа № 910/113/24

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Отато" (01042, м. Київ, вул. Джона Маккейна,7, приміщення 447, ідентифікаційний номер 41398954)

до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Централ Парк" (01042, м. Київ, вул. Джона Маккейна,7, ідентифікаційний номер 42583476)

про виселення з нежитлового приміщення

Суддя Мандичев Д.В.

Секретар судового засідання Улахли О.М.

Представники сторін:

від позивача - Адаманов А.Д.,

від відповідача - не з`явився,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Отато" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Централ Парк" про виселення з нежитлового приміщення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.01.2024 позовну заяву залишено без руху. Встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 5 (п`яти) днів з дня вручення даної ухвали.

16.01.2024 до Господарського суду міста Києва надійшла заява позивача про усунення недоліків, встановлених в ухвалі від 08.01.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.01.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 28.02.2024.

13.02.2024 до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву.

28.02.2024 до Господарського суду міста Києва надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Отато" про надання додаткового строку для підготовки відповіді на відзив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.02.2024 відкладено розгляд справи у підготовчому засіданні на 15.03.2024.

01.03.2024 до суду надійшла відповідь позивача на відзив.

15.03.2024 до Господарського суду міста Києва надійшли додаткові пояснення Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Централ Парк" по справі.

У підготовчому засіданні 15.03.2024 судом оголошено перерву до 24.04.2024.

23.04.2024 до суду надійшло клопотання відповідача про відкладення підготовчого засідання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.04.2024 відкладено розгляд справи у підготовчому засіданні на 12.06.2024.

04.06.2024 до суду надійшло клопотання Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Централ Парк" про зупинення провадження у справі.

11.06.2024 до Господарського суду міста Києва надійшли пояснення Товариства з обмеженою відповідальністю "Отато" щодо клопотання відповідача про зупинення провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.06.2024 відмовлено відповідачу у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі. Закрито підготовче провадження у справі № 910/113/24 та призначено справу до розгляду по суті на 24.07.2024.

У судове засідання, призначене на 24.07.2024, з`явився представник позивача та підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, хоча про дату, час і місце його проведення був повідомлений належним чином.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

19.10.2017 між позивачем та ТОВ «БУДЖИТЛОСТАНДАРТ» укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, що розташовано за адресою: м. Київ, вул. Джона Маккейна (вул. Івана Кудрі), будинок 7, приміщення 449.

У подальшому, приміщення №449 поділено на НОМЕР_2 та НОМЕР_1 (12.9 кв.м.).

19.07.2018 на підставі договору купівлі-продажу приміщення НОМЕР_1 продано позивачем фізичній особі ОСОБА_1 .

Також, 19.07.2018 між позивачем та фізичною особою ОСОБА_1 укладено договір іпотеки об`єкту нерухомого майна.

20.02.2023 між позивачем та фізичною особою ОСОБА_1 укладено договір про розірвання договору іпотеки об`єкту нерухомого майна та договір про розірвання договору купівлі-продажу нерухомого майна.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових справ (індексний номер: 323408118 від 20.02.2023, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1570068580000) позивач із 20.02.2023 є власником нежитлового приміщення, що розташовано за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 12.9 кв.м.

Листами від 17.08.2023 №1, від 31.10.2023 позивач запропонував відповідачу укласти договір оренди та здійснити оплату орендних платежів та комунальних витрат за попередній період.

Згідно з даними трекінгу з веб-сайта АТ «Укрпошта», лист від 31.10.2023 отриманий відповідачем 17.11.2023.

01.11.2023 позивачем складено акт № 1 щодо фактичного користування відповідачем нежитловим приміщенням із 21.02.2023 та наявністю в приміщенні обладнання відповідача.

Надалі, 22.12.2023 позивачем направлено відповідачу лист-вимогу про термінове залишення приміщення.

Звернувшись із даним позовом до суду, позивач наголосив, що відповідач за відсутності відповідних правових підстав продовжує користуватися належним позивачу нежитловим приміщенням, що є порушення прав позивача на володіння, користування та розпорядження майном.

У свою чергу, заперечення відповідача проти пред`явлених позовних вимог ґрунтуються на тому, що спірне нежитлове приміщення є допоміжним приміщенням для загального користування. При цьому, позивачем до матеріалів позовної заяви не долучено жодних доказів, якими би підтверджувалося, що незаконне користування відповідачем приміщенням розпочалося з 21.02.2023. Також відповідач навів заперечення проти наданих позивачем доказів направлення претензій відповідачу та складеного позивачем акту від 01.11.2023.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку відмовити в задоволенні позовної заяви з огляду на наступне.

Частиною 3 статті 41 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (стаття 317 ЦК України).

Відповідно до статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Даною нормою регулюється право власника майна на подачу негаторного позову, а саме позову про усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Відповідно до частини 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення); нежитлове приміщення - ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна.

Офіційне тлумачення положень частини другої статті 10 вказаного Закону наведено у рішенні Конституційного Суду від 02.03.2004 №4-рп/2004 зі змінами згідно з рішенням Конституційного Суду від 09.11.2011 №N14-рп/2011, а саме: "1.1. Допоміжні приміщення (підвали сараї, кладовки, горища, колясочні і т.ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього".

Допоміжні приміщення, відповідно до частини 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", стають об`єктами права спільної власності співвласників багатоквартирного будинку, тобто їх спільним майном, одночасно з приватизацією громадянами квартир. Для підтвердження набутого в такий спосіб права не потребується вчинення будь-яких інших додаткових юридичних дій. Власникам квартир немає необхідності створювати з цією метою об`єднання співвласників багатоквартирного будинку.

Аналогічні приписи містить частина 2 статті 382 ЦК України, згідно з якою власникам квартири у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, у тому числі і власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.

При цьому допоміжними приміщеннями є всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, комунікацій, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 552/7636/14-ц, Верховного Суду від 06.08.2019 № 914/843/17, від 18.07.2018 у справі №916/2069/17, від 22.11.2018 у справі № 904/1040/18, від 15.05.2019 у справі № 906/1169/17, від 31.01.2023 у справі № 914/379/21.

Особливістю правового статусу допоміжних приміщень є те, що вони є спільною власністю власників квартир у багатоквартирному будинку в силу прямої норми закону і підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення співвласниками будь-яких додаткових дій. Зазначене виключає набуття будь-якою особою права власності на такі приміщення, як на окремий об`єкт цивільних прав. Дана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.12.2020 у справі № 914/554/19.

Визначальним для правильного вирішення спору є з`ясування та визначення правового статусу спірних приміщень у багатоквартирному будинку, а саме встановлення, чи належать усі спірні приміщення до числа допоміжних, чи є нежитловими приміщеннями в структурі житлового будинку, з урахуванням характеристик таких приміщень.

Даний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 904/5047/18.

Із матеріалів справи вбачається, що позивачем долучено копію технічного паспорту на приміщення громадського призначення, вбудовані в житловий будинок - нежитлові приміщення (гр.пр.№ 449), у будинку АДРЕСА_1 , що виготовлений станом на 05.06.2018 ТОВ «Риман Бюро» на замовлення позивача.

У свою чергу, відповідачем до матеріалів справи надано витяг із Журналу підрахунку площі житлового будинку з нежитловими (вбудованими) приміщеннями літер 2А на 1-му поверсі будинку АДРЕСА_1 , згідно з яким група приміщень №449, площею 155,4 кв.м. передбачена як «приміщення ЖКГ», та включає в себе: тамбур, диспетчерську, коридор, санвузол, вбиральню, кабінет головного інженера, інженерний відділ, приміщення майстрів, інвентарну, бухгалтерію, архів, кабінет директора.

Згідно з відомостями в указаному Журналі, «приміщення офісів», «закладу торгівлі» відведені іншим групам приміщень будинку - №447 та №448 відповідно.

Відомостей щодо первинного планування спірного приміщення як нежитлового, тобто як самостійного об`єкта нерухомого майна, матеріали справи не містять.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини.

Разом із цим, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження перебування відповідача в спірних нежитлових приміщеннях.

Так, позивачем долучено до матеріалів справи адресовані відповідачу листи від 17.08.2023 №1, від 31.10.2023, в яких позивач запропонував відповідачу укласти договір оренди та здійснити оплату орендних платежів та комунальних витрат за попередній період за користуванням приміщенням за адресою: АДРЕСА_1.

У подальшому, 22.12.2023 позивачем направлено відповідачу лист-вимогу про термінове залишення приміщення протягом трьох календарних днів із моменту отримання претензії.

При цьому, доказів направлення листа від 17.08.2023 №1 до матеріалів позовної заяви не надано. Суд зауважує, що з долученої позивачем роздруківки з веб-сайту АТ «Укрпошта» щодо пошуку поштового відправлення № 0216015200157 неможливо встановити, що за даним номером відправлення позивачем направлено саме відповідний лист від 17.08.2023 №1.

Щодо складеного позивачем акту від 01.11.2023 № 1 щодо фактичного користування відповідачем нежитловим приміщенням із 21.02.2023 та наявністю в приміщенні обладнання відповідача, суд зауважує наступне.

Як слідує з даного акту від 01.11.2023 № 1, останній складений позивачем в одноособовому порядку лише за підписом директора позивача.

До того ж, акт датований 01.11.2023, у той час як у ньому зазначаються відомості за значний минулий період, а саме щодо користування відповідачем нежитловим приміщенням із 21.02.2023.

Натомість, інших доказів щодо фактичного користування відповідачем нежитловим приміщенням із 21.02.2023 та до 01.11.2023 позивачем до матеріалів справи не надано.

Таким чином, суд вважає недоведеними позивачем достатніми, належними та допустимими доказами факт користування відповідачем нежитловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1, у період з 21.02.2023, що свідчить про відсутність підстав для застосування такого правового механізму, як виселення.

Інші доводи учасників справи судом розглянуті, проте на результат вирішення спору не вплинули. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain).

Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина друга статі 2 ГПК України).

Згідно статті 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

На підставі статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до приписів статті 129 ГПК України судовий збір покладається на позивача.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Судові витрати покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 05.08.2024

Суддя Мандичев Д.В.