Ухвала

від 05.08.2024 по справі 910/9578/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

05.08.2024Справа № 910/9578/24

За заявою Фізичної особи-підприємця Жмудської Ірини Борисівни

до Підприємства із 100 % іноземним капіталом "АРГУС"

про забезпечення позову,

Суддя Ломака В.С.

Без виклику представників учасників справи.

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Жмудська Ірина Борисівна (далі - позивач, Підприємець) звернулася до господарського суду міста Києва з позовом до Підприємства із 100 % іноземним капіталом "АРГУС" (далі - відповідач, Підприємство) про стягнення грошових коштів у загальному розмірі 866 785,11 грн., з яких: 594 502,86 грн. - заборгованість зі сплати орендних платежів за березень-грудень 2023 року за укладеним між сторонами 28.12.2021 року договором оренди нежитлового приміщення № 28/12/2021-А, 18 885,00 грн. - 3 % річних, 18 897,66 грн. - інфляційні втрати, 212 427,25 грн. - пеня, 22 072,34 грн. - компенсація за комунальні послуги.

Одночасно з позовом Підприємець подав заяву від 02.08.2024 року про забезпечення вищенаведеного позову, в якій просив суд накласти арешт на всі банківські рахунки Підприємства в межах заявлених позовних вимог на суму 866 785,11 грн.

За змістом частини 1 статті 140 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову розглядається судом без повідомлення учасників справи.

Згідно з положеннями частини 5 статті 140 Господарського процесуального кодексу України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково.

Положеннями частини 6 статті 140 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

Розглянувши подану Підприємцем заяву про забезпечення позову від 02.08.2024 року, суд зазначає наступне.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на судовий захист.

Виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Європейським судом у справі "Горнсбі проти Греції" зазначено, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не може вважатися дієвими, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням.

У рішенні Європейського суду від 18.05.2004 року в справі "Продан проти Молдови" суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантований Європейською конвенцією з прав людини, буде ілюзією, якщо правова система держав, які ратифікували Конвенцію, дозволятиме остаточному, обов`язковому судовому рішенню залишатися невиконаним, завдаючи шкоди одній зі сторін.

Таким чином, господарський суд, будучи органом правосуддя, повинен врахувати потенційні ризики можливості невиконання рішення суду та гарантувати відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання постановленого рішення.

Відповідно до статті 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача (боржника) або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача або особи, яка звернулась з відповідними вимогами у справі про банкрутство.

Частиною 1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина 4 статті 137 Господарського процесуального кодексу України).

Системний аналіз положень частини 1 статті 136 і 137 Господарського процесуального кодексу України дає підстави для висновку, що під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені у частинах 2, 5, 6, 7 статті 137 Господарського процесуального кодексу України).

Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.

При вирішенні питання про забезпечення позову необхідно здійснювати оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Суд зазначає, що обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Поряд з викладеним, вирішуючи питання про забезпечення позову та виходячи з приписів статей 13, 15, 74 Господарського процесуального кодексу України (змагальність сторін та пропорційність у господарському судочинстві, обов`язок доказування і подання доказів), слід здійснювати оцінку обґрунтованості доводів протилежної сторони (відповідача) щодо відсутності підстав та необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, зокрема у вигляді арешту грошових коштів або майна відповідача з урахуванням зокрема того, чи порушує вжиття відповідних заходів забезпечення позову (у вигляді арешту тощо) права цього учасника (відповідача), а відповідно чи порушується при цьому баланс інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу та яким чином; чи спроможний відповідач фактично (реально) виконати судове рішення в разі задоволення позову у разі, якщо захід забезпечення позову не буде вжито судом.

Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.

Принцип рівності перед законом і судом в процесуальному аспекті означає рівність суб`єктивних процесуальних прав усіх учасників судового процесу незалежно від їх особистих якостей (правового статусу, майнового стану), визначення процесуального становища учасників судочинства тільки процесуальним законодавством і ніяким іншим, визначення процесуального порядку розгляду справ певною процесуальною формою.

У матеріальному аспекті принцип рівності повинен розумітися так, що до всіх учасників процесу матеріальний закон має застосовуватися однаково (право є застосуванням рівного масштабу до різних осіб).

Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони в процесі зобов`язані в процесуальній формі довести свою правоту за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.

Частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обґрунтовуючи необхідність забезпечення позову, позивач посилався на наявність підстав вважати, що після ухвалення судом рішення про задоволення позову в даній справі Підприємство вчинятиме дії, спрямовані на ухилення від його виконання, оскільки до цього відповідач вчиняв дії, які визнані судом незаконними, щодо безпідставного розірвання договору на підставі того, що позивач піддався тиску щодо нанесення збитків своїм економічним інтересам, що підтверджується ухвалою Верховного Суду від 23.07.2024 року в справі № 910/12096/23. Крім того, відповідач не має у власності нерухомого майна, а його статутний фонд становить лише 374,00 грн., що становить близько 0,05 % від суми позовних вимог, що свідчить про неможливість задоволення вимог Підприємця за рахунок нерухомого чи іншого майна відповідача.

Як було зазначено вище, обов`язок доказування наявності підстав для забезпечення позову покладається на особу, яка подала відповідну заяву. Доказування повинно здійснюватися за загальними правилами відповідно до статей 73, 74, 76-79 Господарського процесуального кодексу України, які передбачають обов`язковість подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У той же час заявником в установленому законом порядку не було надано суду належних доказів на підтвердження того, що невжиття вказаних ним заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист чи поновлення порушених прав або інтересів позивача в обраний останнім спосіб.

Так, посилання заявника на ухвалу Верховного Суду від 23.07.2024 року в справі № 910/12096/23, якою суд закрив касаційне провадження за касаційною скаргою Підприємства на постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.05.2024 року в справі № 910/12096/23, не свідчать про наявність правових та фактичних підстав для забезпечення майнового позову Підприємця у справі № 910/9578/24. Не підтверджує існування таких підстав і посилання заявника на відсутність у власності Підприємства нерухомого майна та розмір його статутного капіталу.

У той же час, розпорядження своєю власністю (у тому числі грошовими коштами) є правом відповідача і безпосередньо не впливає на права та законні інтереси заявника.

Обставини, на які посилається заявник як на підставу для вжиття заходів забезпечення позову не свідчать, що відповідач має намір не виконувати рішення суду в даній справі і не підтверджують того, що Підприємством вчиняються дії, спрямовані на ухилення від виконання такого судового рішення.

Таким чином, суд зазначає, що саме лише посилання заявника на те, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до порушення його прав і охоронюваних законом інтересів без обґрунтування підстав для вжиття таких заходів з посиланням на відповідні докази, а також без відповідного обґрунтування необхідності вжиття запропонованого ним заходу забезпечення позову не може бути підставою для постановлення ухвали про забезпечення позову.

Враховуючи наведене вище, суд зазначає, що заявником у заяві про забезпечення позову не наведено обґрунтувань та не доведено належними доказами того факту, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду чи поновлення порушених й оспорюваних прав або інтересів Підприємця.

Вказані обставини свідчать про відсутність підстав для задоволення поданої Підприємцем заяви про забезпечення позову від 02.08.2024 року.

Крім того, з огляду на обраний заявником захід забезпечення позову шляхом накладення арешту на всі банківські рахунки відповідача в межах заявлених позивачем вимог, суд звертає увагу на те, що арешт може накладатись на кошти, а не на рахунок (абзац перший частини другої статті 48 Закону України "Про виконавче провадження").

Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.04.2022 року в справі № 756/8815/20.

Наведені обставини додатково свідчать про відсутність підстав для задоволення поданої Підприємцем заяви про забезпечення позову.

Відповідно до частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 6 Господарського кодексу України визначено принцип свободи підприємницької діяльності. Водночас принцип змагальності, закріплений у статті 13 Господарського процесуального кодексу України, встановлює право відповідача заперечити проти наявності боргу з широкого кола підстав. При цьому, відповідач має право розраховувати на те, що його господарська діяльність під час розгляду спору по суті не зазнаватиме з боку держави свавільного утиску, у тому числі, й шляхом безпідставного арешту грошових коштів, розміщених на банківських рахунках.

Враховуючи вищевикладені обставини, виходячи з вимог процесуального закону, який регулює підстави забезпечення позову та заходи забезпечення позову, зокрема з вимог статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні поданої Підприємцем заяви від 02.08.2024 року про забезпечення позову з огляду на відсутність доказів та обґрунтованих мотивів, які б могли свідчити, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 136-141, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у задоволенні заяви Фізичної особи-підприємця Жмудської Ірини Борисівни від 02.08.2024 року про забезпечення позову.

2. Відповідно до статті 235 Господарського процесуального кодексу України дана ухвала набирає законної сили з моменту її підписання (05.08.2024 року) та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Північного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її складання.

Суддя В.С. Ломака