Рішення

від 29.07.2024 по справі 922/1374/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.07.2024м. ХарківСправа № 922/1374/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калініченко Н.В.

при секретарі судового засідання Махлай Б.В.

за участю представників учасників процесу:

прокурора: Хряк О.О., службове посвідчення № 072721 від 01.03.23 р.

позивача: не з`явився,

відповідача: не з`явився,

третя особа: не з`явився,

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу,

за позовом Керівника Богодухівської окружної прокуратури Харківської області, Харківська область, місто Богодухів, в інтересах держави в особі Українського державного фонду підтримки фермерських господарств, місто Київ,

до ОСОБА_1, Харківська область, Богодухівський район,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ФЕРМЕРСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО "ГЕЛІОС-АГРО 2017", Харківська область, Краснокутський район, село Колонтаїв,

про звернення стягнення на предмет іпотеки, -

ВСТАНОВИВ:

Керівник Богодухівської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Українського державного фонду підтримки фермерських господарств звернувся до Господарського суду Харківської області із позовною заявою до відповідача, ОСОБА_1 , про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме: незавершений будівництвом житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 (двадцять два), розташований на земельній ділянці загальною площею 0,2500 га, кадастровий номер 6323583701:01:001:0368 шляхом його реалізації на прилюдних торгах в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження», в рахунок погашення заборгованості фермерського господарства «Геліос-Агро 2017» перед Українським державним фондом підтримки фермерських господарств за договором № 171 ФГ-2017 від 28.11.2017 року про надання фінансової підтримки (допомоги) фермерському господарству у сумі 157 771,50 грн.

1. РУХ СПРАВИ У ГОСПОДАРСЬКОМУ СУДІ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

27 травня 2024 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву Керівника Богодухівської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Українського державного фонду підтримки фермерських господарств до розгляду та відкрити позовне провадження у справі № 922/1374/24. Справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження. Почато у справі № 922/1374/24 підготовче провадження і призначено підготовче засідання. Встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк, з дня вручення даної ухвали, для подання відзиву на позовну заяву. Залучено до участі у справі № 922/1374/24 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ФЕРМЕРСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО «ГЕЛІОС-АГРО 2017» з встановленням третій особі десятиденного строку, з дня вручення даної ухвали, для подання до суду пояснень в порядку ст. 168 ГПК України. 08 липня 2024 року, протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Відповідач своїм правом на подання відзиву у справі не скористався, як вбачається з трекінгу відправлення за трек номером 0600268705306, ухвала суду від 27 травня 2024 року є врученою за датою 30.05.2024 року. Так само третя особа не скористалась своїм правом на подання пояснень в порядку ст. 168 ГПК України, як вбачається з трекінгу відправлення за трек номером 0600268705268, ухвала суду від 27 травня 2024 року є врученою за датою 30.05.2024 року. Відповідно до п. 3 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення. Водночас, до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, з моменту отримання судового рішення починається обрахунок визначеного судом процесуального строку на подання відповідачем відзиву на позов, а третьою особою - пояснень.

При цьому, суд зазначає, що строки розгляду справи в порядку загального позовного провадження врегульовані розділом ІІІ ГПК України. Так, у відповідності до ч. 3 ст. 177 ГПК України підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. В свою чергу, відповідно до ч. 1, 2 ст. 195 ГПК України, суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України"). Суд констатує про те, що ним було дотримано строки розгляду справи.

У пунктах 2, 4 частини 3 статті 129 Конституції України закріплені такі основні засади судочинства як: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Зазначені принципи знайшли своє відображення у статтях 7, 13 ГПК України, а тому господарські суди зобов`язані реалізовувати їх під час здійснення господарського судочинства. Закон України "Про судоустрій та статус суддів" (пункт 3 статті 7) також гарантує право кожного на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку. Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (див. рішення у справах "Ейрі проти Ірландії", від 09 жовтня 1979 року, пункт 24, Series A N 32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява №38695/97, пункт 43, ECHR 2000-II). Суд констатує про те, що під час розгляду справи, були створені належні умови для реалізації учасниками процесу своїх прав, що передбачені ГПК України.

2. ОПИС ПОЗИЦІЇ ПРОКУРОРА, ЩО ВИКЛАДЕНА У ПОЗОВНІЙ ЗАЯВІ

Як зазначено у позовній заяві, в обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що 28 листопада 2017 року між Українським державним фондом підтримки фермерських господарств (далі - Укрдержфонд) та ФГ «Геліос-Агро 2017» укладено договір № 171 ФГ-2017 про надання фінансової підтримки на поворотній основі фермерському господарству (надалі - «Договір»), відповідно до п. 1 якого Укрдержфонд надає фінансову підтримку на поворотній основі ФГ «Геліос-Агро 2017» в сумі 250 000,00 грн, а ФГ зобов`язується використати її за цільовим призначенням і повернути зазначену суму фінансової підтримки у строк та на умовах, що визначені Договором. Як зазначає прокурор, Укрдержфонд взяті на себе зобов`язання, відповідно до п. 3.2.1. Договору, виконав в повному обсязі, перерахувавши зазначену в Договорі суму фінансової підтримки (допомоги) на поточний рахунок ФГ «Геліос-Агро 2017», що підтверджується платіжним дорученням № 227 від 04.12.2017 року на суму 250 000,00 грн. Відповідно до п. 4.1. Договору фінансова підтримка надається ФГ «Геліос-Агро 2017» з кінцевим терміном повернення 01 листопада 2022 року повертається згідно з встановленим графіком (пункт 4.3.2. Договору). Однак, як зазначає прокурор, ФГ «Геліос-Агро 2017» зобов`язання щодо повернення фінансової підтримки, станом на теперішній час, не виконано. З огляду на викладене, Богодухівська окружна прокуратура звернулася з позовом до Господарського суду Харківської області про стягнення зазначеної заборгованості. Рішенням Господарського суду Харківської області від 11.07.2022 у справі № 922/231/22, яке вступило в законну силу 02.08.2022 року, частково задоволено позовні вимоги прокурора в інтересах держави в особі Українського державного фонду підтримки фермерських господарств до ФГ «Геліос-Агро 2017» про стягнення боргу на загальну суму 157 771,50 грн. Згідно з довідкою Валківського відділу ДВС у Богодухівському району Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції за № 16992 від 01.04.2024 року, наказ № 922/231/22, виданий Господарським судом Харківської області від 02.08.2022, перебуває на примусовому виконанні у вказаному відділі. Державним виконавцем при проведенні виконавчих дій, нерухомого майна, рухомого майна та коштів боржника, на які можливо звернути стягнення, не виявлено. В свою чергу, окружною прокуратурою встановлено, що з метою забезпечення належного виконання зобов`язань за Договором, 28 листопада 2017 року укладено Іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Луценко В.С. та зареєстрований в реєстрі за № 5740, за умовами якого в іпотеку передано нерухоме майно, а саме: незавершений будівництвом житловий будинок, який розташований за адресою: Харківська область, Краснокутський район, с. Колонтаїв, провулок Медичний, будинок № 22, розташований на земельній ділянці загальною площею 0,2500 га, кадастровий номер 6323583701:01:001:0368. Відповідно до п. 4 Іпотечного договору, сторони оцінюють вартість предмета іпотеки у суму 377 050,00 грн. Відповідно до п. 8 Іпотечного договору звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем умов Договору безвідсоткової позики та/або порушень зобов`язання іпотекодавцем, а в разі його невиконання звернути стягнення на предмет іпотеки (п. 17). Отже, на думку прокурора, Іпотечним договором від 28.11.2017 року передбачено право іпотекодержателя звернути стягнення на заставне майно. З огляду на викладене, ураховуючи невиконання ФГ «Геліос-Агро 2017» умов Договору, рішення Господарського суду Харківської області від 11 липня 2022 року у справі № 922/231/22, прокурор вважає, що є підстави для звернення стягнення на заставне майно, відповідно до Іпотечного договору від 28.11.2017 року, яке належить на праві власності ОСОБА_1.

3. ВІДНОСНО ПІДСТАВНОСТІ (ПРОЦЕСУАЛЬНОЇ ДІЄЗДАТНОСТІ) ПРОКУРОРА НА ЗВЕРНЕННЯ ДО СУДУ З ПОЗОВОМ

За змістом статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Отже, обов`язковою передумовою реалізації права на судовий захист в порядку господарського судочинства є наявність у позивача суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, які порушуються, не визнаються або оспорюються іншими особами - відповідачами, та на захист якого спрямоване звернення до суду з позовом. Відтак, вирішуючи спір, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулась з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, і лише встановивши наявність такого - суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, приймає рішення про захист порушеного права або про відмову у захисті. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу. Згідно з частиною 1 статті 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у господарські правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює господарські права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у господарських, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, у пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18, у пункті 26 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц).

У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах (частина 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України). У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою (частина 3 статті 53 Господарського процесуального кодексу України). У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті (абзаци 1 та 2 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру"). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци 1-3 частини 4 статті цього Закону).

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Таким чином, наведені вище норми законів та Рішення Конституційного Суду України надають прокурору право звертатися до суду з позов про захист інтересів держави, обґрунтовуючи при цьому, в чому саме полягає таке порушення.

На переконання суду, прокурор, звертаючись з даним позовом, обґрунтував порушення інтересів держави, а саме вказав, що невиконання зобов`язань ФГ «Геліос-Агро 2017» ставить під загрозу порушення майнових інтересів позивача, який від імені держави реалізує державну політику в аграрній сфері. Не надходженя коштів, наданих з метою підтримки фермерських господарств, до Державного бюджету України, безпосереднім чином зачіпає майнові інтереси держави та завдає матеріальні збитки, позбавляє можливості фінансувати відповіді державні програми. Також, інтерес держави полягає у необхідності неухильного дотримання законності при використанні коштів державного бюджету.

Крім того, прокурором також представлено документи, що підтверджують дотримання ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», а саме: лист № 56-1116 вих24 від 01.04.2024 року.

Таким чином, прокурором дотримані процедури, передбачені законодавством України для звернення до суду в інтересах держави, так само як і обґрунтовано в чому може полягати порушення інтересів держави. Тобто, вбачаються обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави прокуратурою.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 зазначено, що невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

4. ВІДНОСНО ВИРІШЕННЯ СПОРУ ПО СУТІ

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як зазначено прокурором та встановлено судом, 11 липня 2022 року Господарським судом Харківської області (суддя Сальнікова Г.І.) у справі № 922/231/22 ухвалено рішення яким позов Керівника Богодухівської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Українського державного фонду підтримки фермерських господарств до відповідача - Фермерського господарства "Геліос-Агро 2017" про стягнення 195 060,82 грн., з яких: основний борг у розмірі 140 000,00 грн. та пеня у розмірі 55 060,82 грн. задоволено частково. Судом встановлено, що 28.11.2017 між Українським державним фондом підтримки фермерських господарств та Фермерським господарством «Геліос-Агро 2017» укладено договір про надання фінансової підтримки на поворотній основі фермерському господарству № 171 ФГ-2017 (надалі Договір), відповідно до умов п. 1 якого, Укрдержфонд надає фінансову підтримку на поворотній основі фермерському господарству «Геліос-Агро 2017» в сумі 250 000,00 грн., а фермерське господарство зобов`язується використати її за цільовим призначенням і повернути зазначену суму фінансової підтримки у строк та на умовах, що визначені договором. Умовами п. 3.4.2 Договору сторони погодили, що фермерське господарство зобов`язано повернути кошти фінансової підтримки Укрдержфонду згідно з встановленим графіком: до 01.12.2018 в сумі 50 000,00 грн.; до 01.12.2019 в сумі 50 000,00 грн.; до 01.12.2020 в сумі 50 000,00 грн.; до 01.12.2021 в сумі 50 000,00 грн.; до 01.11.2022 в сумі 50 000,00 грн. На виконання умов договору платіжним дорученням № 227 від 04.12.2017 Укрдержфонд сплатив на користь Фермерського господарства "Геліос-Агро 2017" суму фінансової підтримки у розмірі 250 000,00 грн. із відповідним призначенням платежу. 15.02.2021 Укрдержфонд звернувся до Фермерського господарства "Геліос-Агро 2017" із претензією № 53-19/13 щодо повернення заборгованості за договором про надання фінансової підтримки на поворотній основі фермерському господарству №171 ФГ-2017 від 28.11.2017 року. Судом у справі № 922/231/22 встановлено, що Фермерським господарством "Геліос-Агро 2017" порушено визначені умовами п. 3.4.2 Договору строки повернення коштів фінансової підтримки, що мало наслідком прострочення виконання договірного зобов`язання та виникнення заборгованості. Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, рішення Господарського суду Харківської області (суддя Сальнікова Г.І.) від 11 липня 2022 року у справі № 922/231/22 набрало законної сили 02 серпня 2022 року.

Як стверджує прокурор, а іншого не було представлено до суду, Фермерське господарство "Геліос-Агро 2017" не виконує вищевказане рішення суду.

Разом із тим, з метою забезпечення виконання зобов`язань, передбачених договором № 171 ФГ-2017 від 28.11.2017 року, між ОСОБА_1 та Українським державним фондом підтримки фермерських господарств в особі Харківського відділення Українського державного фонду підтримки фермерських господарств укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Луценко В.С., реєстраційний номер 5740.

Так, предметом іпотеки за іпотечним договором є нерухоме майно, зазначене у п. 2 цього договору, а саме: незавершений будівництвом житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці, загальною площею 0,2500 га, кадастровий номер 6323583701:01:001:0368. Відповідно до п. 3 цього договору іпотеки, вказане нерухоме майно є власністю Іпотекодавця. Згідно із п. 4 договору іпотеки сторони оцінюються вартість Предмета іпотеки у суму 377 050,00 грн. У відповідності до п. 17 договору іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем умов договору безвідсоткової позики та/або порушень зобов`язання іпотекодавцем, а в разі його невиконання звернути стягнення на предмет іпотеки. Згідно із п. 22 договору іпотеки за рахунок предмета іпотеки задовольняються вимоги по основному зобов`язанню, а також відшкодування заподіяних простроченням збитків. Згідно з п. 18 договору іпотеки звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або, шляхом позасудового врегулювання на підставі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в п. 19 цього договору, укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя або будь-яким іншим чином відповідно до законодавства України, з дотриманням вимог ст. 13 Закону України «Про іпотеку».

Статтею 1046 ЦК України визначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. У відповідності до норм статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Згідно з нормами частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ст. 572 ЦК України, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Положеннями ст. 589 ЦК України визначено, що у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 590 ЦК України, звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов`язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом. Загальне правило про звернення стягнення на предмет іпотеки закріплене у статті 590 ЦК України й передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом. Правове регулювання звернення стягнення на іпотечне майно передбачено Законом України «Про іпотеку», згідно з частиною третьою статті 33 якого звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Згідно до ст. 3 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки. Порядок задоволення вимог встановлений розділом п`ятим Закону України "Про іпотеку". Згідно до ст. 33 цього закону у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Вказане цілком кореспондується зі ст. 589 Цивільного кодексу України, відповідно до якої у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Суд також зазначає, що у відповідності до ст. 7 вищевказаного закону, за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (частина 3 статті 33 Закону України "Про іпотеку"). Статтею 41 Закону України "Про іпотеку" встановлено, що реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах, у тому числі у формі електронних торгів, у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження", з дотриманням вимог цього Закону.

За таких обставин, оскільки судом встановлено факт невиконання Фермерським господарством «Геліос-Агро 2017» прийнятих на себе зобов`язань за договором про надання фінансової підтримки (допомоги) фермерському господарству № 171 ФГ-2017 від 28.11.2017 року, суд вважає правомірним заявлення прокурором вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки, а отже і про задоволення позовних вимог.

5. ВІДНОСНО РОЗПОДІЛУ СУДОВИХ ВИТРАТ

Таким чином, суд прийшов до висновку про повне задоволення позовних вимог.

Здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, враховуючи вимоги статті 129 ГПК України, а також висновки суду про задоволення позову, судові витрати, понесені прокурором, покладаються на відповідача.

У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з`ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року). Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1-5, 10-13, 20, 41-46, 49, 73-80, 86, 123, 129, 194-196, 201, 208-210, 217-220, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Керівника Богодухівської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Українського державного фонду підтримки фермерських господарств задовольнити повністю.

В рахунок погашення заборгованості ФЕРМЕРСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА «ГЕЛІОС-АГРО 2017» (62030, Харківська область, Краснокутський район, село Колонтаїв, вулиця Ельзи Сербінової, будинок 1; код ЄДРПОУ: 41298292) перед Українським державним фондом підтримки фермерських господарств (03190, місто Київ, вулиця Януша Корчака, будинок 9/12; код ЄДРПОУ: 20029342) за договором № 171 ФГ - 2017 від 28.11.2017 року про надання фінансової підтримки (допомоги) фермерському господарству у сумі 157 771,50 грн, звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: незавершений будівництвом житловий будинок, який розташований за адресою: Харківська область, Краснокутський район, село Колонтаїв, провулок Медичний, будинок № 22 (двадцять два), розташований на земельній ділянці загальною площею 0,2500 га, кадастровий номер 6323583701:01:001:0368, шляхом його реалізації на прилюдних торгах в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Харківської обласної прокуратури (61001, місто Харків, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 4; код ЄДРПОУ: 02910108; банк отримувач: Державна казначейська служба України м. Київ, код 820172, рахунок 35212041007171, код класифікації видатків бюджету 2800) судові витрати (сплачений судовий збір) у розмірі 3 028,00 грн.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "05" серпня 2024 р.

Суддя Н.В. Калініченко