Ухвала

від 30.07.2024 по справі 912/249/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

30 липня 2024 року

м. Київ

cправа № 912/249/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянувши касаційну скаргу Підвисоцької сільської ради

на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 05.07.2023 (суддя Закурін М. К.) та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 08.05.2024 (Чус О. В. - головуючий, судді Кощеєв І. М., Дармін М. О.) у справі

за позовом Фермерського господарства Купренка Валерія Івановича

до Підвисоцької сільської ради,

треті особи, які не заявлять самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача:

1) ОСОБА_1 ,

2) Приватне сільськогосподарське підприємство "Лан",

треті особи, які не заявлять самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:

1) ОСОБА_2 ,

2) ОСОБА_3 ,

3) ОСОБА_4 ,

4) ОСОБА_5 ,

5) ОСОБА_6 ,

6) ОСОБА_7 ,

7) ОСОБА_8 ,

8) ОСОБА_9 ,

9) ОСОБА_10 ,

10) ОСОБА_11 ,

11) ОСОБА_12 ,

12) ОСОБА_13 ,

13) ОСОБА_14 ,

14) ОСОБА_15 ,

15) ОСОБА_16 ,

16) ОСОБА_17 ,

17) ОСОБА_18 ,

18) ОСОБА_19 ,

19) ОСОБА_20 ,

20) ОСОБА_21 ,

21) ОСОБА_22 ,

22) ОСОБА_23 ,

23) ОСОБА_24 ,

24) ОСОБА_25 ,

25) ОСОБА_26 ,

про визнання недійсним рішення та визнання права постійного користування земельною ділянкою,

(У судове засідання з`явилися: представник позивача - Жабський Д. В. та вільний слухач - ОСОБА_28 ),

ВСТАНОВИВ:

1. Фермерське господарство Купренка В.І. звернулося з позовом до суду (з урахуванням заяви від 18.04.2023), в якому просило :

- визнати недійсним рішення Підвисоцької сільської ради «Про припинення права постійного користування за громадянином ОСОБА_1 » від 25.01.2022 № 1406;

- визнати за ним право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 50 га, з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства, яка була надана ОСОБА_1 у постійне користування відповідно до Державного акта на право постійного користування землею серії КР № 000101, виданого 02.03.2001 Новоархангельською районною радою народних депутатів Новоархангельського району Кіровоградської області та зареєстрованого у книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 101.

Обґрунтовуючи позовні вимоги Позивач вказав, що:

- Новоархангельська районна рада народних депутатів Новоархангельського району Кіровоградської області рішенням від 02.02.2001 № 120 надала ОСОБА_1 у постійне користування земельну ділянку площею 50 га на території Тернівської сільської ради для ведення селянського (фермерського) господарства;

- на підставі рішення ОСОБА_1 отримав Державний акт на право постійного користування землею серії КР № 000101 від 02.03.2001, який був зареєстрований у книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 101;

- після отримання земельної ділянки у користування ОСОБА_1 утворив Селянське (фермерське) господарство ОСОБА_1 та зареєстрував його у встановленому порядку 05.03.2001;

- безпосередньо право постійного користування земельною ділянкою за фермерським господарством у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстроване 03.02.2022;

- проте 10.02.2022 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державним реєстратором внесені відомості щодо зміни землекористувача земельної ділянки, а саме із Селянського (фермерського) господарства ОСОБА_1 на ОСОБА_1 ; підставою для зміни стало прийняття Підвисоцькою сільською радою 25.01.2022 рішення № 1406 «Про припинення права постійного користування за гр. ОСОБА_1 »;

- Підвисоцька сільська рада прийняла рішення на підставі заяви ОСОБА_1 про відмову від земельної ділянки, але такі дії суперечить положеннями законодавства, оскільки з моменту державної реєстрації фермерського господарства воно набуло прав землекористування на спірну земельну ділянку; з цього моменту ОСОБА_1 перестав бути самостійною фізичною особою стосовно земельної ділянки, так як мав право діяти лише як представник юридичної особи (як голова фермерського господарства);

- на час розгляду справи в суді земельна ділянка розділена на 25 окремих земельних ділянок, але ця обставина не впливає на наявне право користування, що виникло на підставі наведеного державного акта;

- прийняттям оспорюваного рішення порушуються його права землекористування та фактично не визнається відповідне право.

2. Під час розгляду справи судами встановлено, що відповідно до державного акта на право постійного користування землею серії КР № 000101 від 02.03.2001 Новоархангельська районна рада народних депутатів на підставі рішення від 02.02.2001 № 120 надала ОСОБА_1 у постійне користування земельну ділянку площею 50 га для ведення селянського (фермерського) господарства.

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 03.02.2023 у Реєстрі наявна інформація про державну реєстрацію 05.03.2001 Фермерського господарства ОСОБА_1 . Окрім того, у Реєстрі наявна інформація про засновника господарства, яким на даний час є ОСОБА_29 , а керівником ОСОБА_30 .

Як слідує з підпункту «в» пункту 4.1. Статуту ФГ Купренка В.І. (нова редакція), затвердженого рішенням засновника № 2 від 10.06.2019, до земель фермерського господарства віднесена земельна ділянка площею 50 га, яка використовується на праві постійного користування на підставі державного акта на право постійного користування землею серії КР № 000101 від 02.03.2001.

У 2020, 2021 та 2022 роках ФГ Купренка В.І. склало звіти про посівні площі сільськогосподарських культур під урожай відповідних років, за змістом яких ним використовувалася земельна ділянка площею 50 га під посівні площі. Водночас, 20.04.2021 ФГ ОСОБА_1 направило податковому органу повідомлення про об`єкт оподаткування, а саме земельну ділянку з кадастровим номером 3523687000:02:000:1388.

З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права № 297804689 від 03.02.2022 вбачається, що 11.01.2021 до Державного реєстру внесені відомості щодо реєстрації за ФГ Купренка В.І. права постійного користування земельною ділянкою площею 50 га з кадастровим номером 3523687000:02:000:1388, а також відомості щодо власника цієї земельної ділянки, яким є Підвисоцька сільська рада. Поряд з цим, у Державному реєстрі наявна інформація про видалення державним реєстратором 10.02.2022 інформації про правокористувача земельної ділянки - ФГ Купренка В.І., з доповненням відомостей про фактичного землекористувача - ОСОБА_1 . У цей же день (10.02.2022) до Державного реєстру внесені відомості про припинення права постійного користування земельною ділянкою ОСОБА_1 на підставі рішення Підвисоцької сільської ради від 25.01.2022 № 1406.

За змістом клопотання ОСОБА_1 , поданого голові Підвисоцької сільської ради 24.01.2022, він висловився щодо припинення права постійного користування земельною ділянкою площею 50 га, з кадастровим номером 3523687000:02:000:1388 та додав до нього копію державного акта на право постійного користування землею.

25.01.2022 Підвисоцька сільська рада прийняла рішення «Про припинення права постійного користування за гр. ОСОБА_1 » № 1406, за яким припинила право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 50 га з кадастровим номером 3523687000:02:000:1388 за ОСОБА_1 у зв`язку з добровільною відмовою від користування земельною ділянкою .

З листа Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області № 29-11-02-1051/2-23 від 30.03.2023 вбачається, що у Державному земельному кадастрі наявні відомості, що 23.02.2022 на підставі рішення Підвисоцької сільської ради № 1420 від 15.02.2022 земельна ділянка загальною площею 50 га з кадастровим номером 3523687000:02:000:1388 поділена на 25 окремих земельних ділянок з кадастровими номерами: 3523687000:02:000:1079, 3523687000:02:000:1080, 3523687000:02:000:1081, 3523687000:02:000:1082, 3523687000:02:000:1083, 3523687000:02:000:1084, 3523687000:02:000:1085, 3523687000:02:000:1086, 3523687000:02:000:1087, 3523687000:02:000:1088, 3523687000:02:000:1089, 3523687000:02:000:1090, 3523687000:02:000:1091, 3523687000:02:000:1092, 3523687000:02:000:1093, 3523687000:02:000:1094, 3523687000:02:000:1095, 3523687000:02:000:1096, 3523687000:02:000:1098, 3523687000:02:000:1099, 3523687000:02:000:1100, 3523687000:02:000:1101, 3523687000:02:000:1102, 3523687000:02:000:1103, 3523687000:02:000:1104, а попередня (розділена) земельна ділянка набула статусу архівної.

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 328082969 від 05.04.2023 земельні ділянки з кадастровими номерами 3523687000:02:000:1079, 3523687000:02:000:1080, 3523687000:02:000:1081, 3523687000:02:000:1082, 3523687000:02:000:1083, 3523687000:02:000:1084, 3523687000:02:000:1085, 3523687000:02:000:1086, 3523687000:02:000:1087, 3523687000:02:000:1088, 3523687000:02:000:1089, 3523687000:02:000:1090, 3523687000:02:000:1091, 3523687000:02:000:1092, 3523687000:02:000:1093, 3523687000:02:000:1094, 3523687000:02:000:1095, 3523687000:02:000:1096, 3523687000:02:000:1098, 3523687000:02:000:1099, 3523687000:02:000:1100, 3523687000:02:000:1101, 3523687000:02:000:1102, 3523687000:02:000:1103, 3523687000:02:000:1104 відносяться до комунальної власності та належать Підвисоцькій сільській раді.

3. Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 05.07.2023 у справі №912/249/23, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 08.05.2024, позовні вимоги задоволено.

Рішення судів аргументовані тим, що ОСОБА_1 був ініціатором як отримання земельної ділянки у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства, доказом чому є Державний акт на право постійного користування землею серії КР № 000101 від 02.03.2001, так і засновництва та утворення такого господарства, підтвердженням чому є державна реєстрація ФГ Купренко В.І. (з визначенням ОСОБА_1 засновником господарства), а безпосереднім доказом - витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Оскільки переоформлення права землекористування від засновника на господарство не потребувалося, то і отримання ФГ Купренко В.І. Державного акта на право постійного користування землею не було необхідним. Відсутність потреби у переоформлені права землекористування вказує на «автоматичну» зміну користувача земельної ділянки з ОСОБА_1 на ФГ Купренко В.І. без додаткової потреби в отриманні іншого Державного акта на право постійного користуванні тією ж земельною ділянкою Фермерським господарством.

Таким чином, з моменту видачі Державного акта на землю ОСОБА_1 (02.03.2001) та державної реєстрації ФГ Купренко В.І. (05.03.2001) безпосередньо Фермерське господарство набуло прав землекористувача земельною ділянкою, на основі якого і було воно утворене. Відповідно до звітів про посівні площі сільськогосподарських культур за 2020 - 2022 роки безпосередньо ФГ Купренко В.І. використовувало спірну земельну ділянку, а доказів протилежного Підвисоцька сільська рада не надала.

У земельному законодавстві (як чинному на момент утворення ФГ Купренка В.І., так і на час прийняття спірного рішення) така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою свого засновника як вихід засновника зі складу фермерського господарства відсутня. При виході ОСОБА_1 зі складу засновників ФГ Купренка В.І. останнє не втратило права користування спірною земельною ділянкою.

Заяву про припинення права постійного користування земельною ділянкою до Підвисоцької сільської ради подав ОСОБА_1 , хоча він при цьому не був ані її землекористувачем, ані головою ФГ Купренко В.І. (або його представником). Відсутність у ОСОБА_1 прав землекористувача пов`язана з наведеними вище висновками щодо переходу прав землекористувача до ФГ Купренко В.І. за наслідками отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства та подальшої його державної реєстрації. А відсутність у нього повноважень голови фермерського господарства пов`язана з виконанням функцій голови іншою особою, а саме ОСОБА_31 .

Відповідно, ОСОБА_1 , подавши заяву про припинення права постійного користування земельною ділянкою, діяв поза межами наявних у нього прав щодо неї.

Оспорюване рішення Підвисоцька сільська рада прийняла за наслідками поданої неуповноваженою особою заяви (тобто не за заявою керівника або уповноваженої особи ФГ Купренко В.І.), а тому при його прийнятті допустила порушення частини 3 статті 142 Земельного кодексу України та статті 4 Закону України «Про фермерське господарство». Як наслідок допущеного порушення припинення права постійного користування земельною ділянкою відбулося поза волею фактичного її землекористувача.

Підвисоцька сільська рада неправомірно не визнає право постійного користування спірною земельною ділянкою за ФГ Купренко В. І.

Спірна земельна ділянка була поділена на інші 25 земельних ділянок з певними кадастровими номерами, але вони станом на час розгляду справи перебувають у власності Підвисоцької сільської ради та не надані у власність або користування іншим особам. У зв`язку з чим, формування інших земельних ділянок на основі спірної земельної ділянки не впливає на можливість захисту права користування нею. Відтак, заперечення Підвисоцької сільської ради щодо відсутності земельної ділянки з кадастровим номером 3523687000:02:000:1388 є помилковими, оскільки поділ її на окремі земельні ділянки не є підставою для позбавлення права ФГ Купренко В.І. на захист порушених прав щодо неї та унеможливлення такого захисту.

4. Підвисоцька сільська рада звернулася до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження є пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України.

Скаржник стверджує, що судами не враховано висновки Верховного Суду, викладену у постановах у справі № № 911/436/17 та постановах Верховного Суду України у справах № 3-157гс14, № 21-551а16 про те, що земельна ділянка для ведення фермерського господарства набувається саме фізичною особою. Крім цього, у постанові Верховного Суду від 29.03.2018 у справі № 926/590/17 зазначено, що право розпорядження земельною ділянкою, наданою фізичній особі для ведення фермерського господарства, належить саме цій фізичній особі, а не фермерському господарству як юридичній особі, тому це якраз і є підставою касаційного оскарження судових рішень.

4.1. У відзиві на касаційну скаргу позивач вказує на безпідставність доводів скаржника та просить залишити без змін оскаржені судові рішення.

5. Дослідивши доводи, викладені у касаційній скарзі, та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 904/2262/23 з огляду на таке.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 вказала, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Враховуючи наведені висновки щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин), Велика Палата Верховного Суду визнала за потрібне конкретизувати раніше викладені Верховним Судом висновки щодо цього питання та зазначила, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Отже для розгляду касаційної скарги у межах підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України необхідно встановити, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норму права, всупереч наявним висновкам Верховного Суду щодо застосування такої норми у правовідносинах, які є подібними зі справою, яка розглядається.

Однак Верховний Суд зауважує, що справи, на які посилається скаржник на обґрунтування підстави касаційного оскарження, стосуються інших обставин, які не можна вважати релевантними щодо відносин у справі № 912/249/23.

Так, у справі № 911/436/17 розглядався позов прокурора в інтересах держави про: визнання недійсним рішення сільської ради щодо затвердження проекту землеустрою з відведення земельної ділянки в оренду фермерському господарству для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та щодо передачі в оренду фермерському господарству вказаної земельної ділянки; визнання недійсним договору оренди землі, укладеного між сільською радою та фермерським господарством.

Позов було обґрунтовано тим, що сільська рада порушила процедуру прийняття рішення про надання земельної ділянки в оренду, а саме щодо надання юридичним особам в оренду земель комунальної власності після проведення земельних торгів за їх результатами, оскільки передача такої земельної ділянки у користування для ведення товарного сільськогосподарського виробництва без проведення аукціону можлива лише у випадку надання її безпосередньо громадянам. У свою чергу, фермерське господарство набуло статусу юридичної особи до звернення до ради щодо надання в оренду земельної ділянки. Також прокурор вказував на порушення вимог статей 203, 215 Цивільного кодексу України під час укладання спірного договору оренди, оскільки рішення сільської ради, на підставі якого укладено наведений договір, прийнято з порушенням вимог статей 124, 134 Земельного кодексу України та статті 7 Закону України "Про фермерське господарство".

У справі № 3-157гс14 розглядався позов прокурора в інтересах держави про: визнання незаконними і скасування розпоряджень голови районної державної адміністрації щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою з відведення земельних ділянок для ведення фермерського господарства і щодо затвердження проекту землеустрою та передачу в оренду вказаних ділянок; визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок, укладених між районною державною адміністрацією та фермерським господарством; скасування державної реєстрації зазначених договорів і зобов`язання фермерського господарства повернути ці земельні ділянки державі в особі Головного управління Держземагентства у Харківській області.

Указаний позов було обґрунтовано тим, що згідно з розпорядженнями голови районної державної адміністрації фермерське господарство, маючи статус юридичної особи, отримало дозвіл на розробку землевпорядної документації та взяло в оренду земельні ділянки державної форми власності без проведення земельних торгів (аукціону) всупереч вимог статті 7 Закону України "Про фермерське господарство" та статей 123, 124 134 Земельного кодексу України, норми яких виключають можливість надання юридичній особі - фермерському господарству земельної ділянки без проведення земельних торгів.

У справі № 21-551а16 розглядався позов прокурора в інтересах держави про визнання нечинним та скасування розпорядження голови районної державної адміністрації щодо надання фермерському господарству дозволу на розробку проекту із землеустрою з відведення земельної ділянки у користування на умовах оренди, який було обґрунтовано тим, що районна державна адміністрація в порушення норм статей 124, 134 Земельного кодексу України видала спірне розпорядження без проведення аукціону.

У справі № 926/590/17 розглядалися позовні вимоги про визнання за фермерським господарством, як за юридичною особою, права постійного користування земельною ділянкою, яка була надана у постійне користування засновнику позивача у вказаній справі - фізичній особі для ведення селянського (фермерського) господарства, згідно з державним актом на право постійного користування.

Наведені позовні вимоги було обґрунтовано тим, що позивач у зазначеній справі є фактичним користувачем земельної ділянки, у зв`язку з чим звернувся до відділу з питань державної реєстрації речових прав на нерухоме майно юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців при міській раді з клопотанням про внесення в електронний Реєстр речових прав на нерухоме майно права позивача, як постійного користувача земельною ділянкою. Однак, зазначений структурний підрозділ органу місцевого самоврядування відмовив позивачу у внесенні відомостей до вказаного реєстру щодо права постійного користування земельною ділянкою, з тих підстав, що вона видана фізичній особі, а не позивачу. Відтак позивач у наведеній справі вважав, що його право є порушеним, а тому підлягає захисту в судовому порядку.

Скасовуючи судові рішення господарських судів попередніх інстанцій та приймаючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, Верховний Суд виходив з того, що із встановлених судами обставин справи не вбачається оспорення відповідачем у наведеній справі права позивача на користування земельною ділянкою, його дії зводяться лише до відмови у внесенні відомостей до вищевказаного реєстру щодо права постійного користування позивачем такою ділянкою.

Отже, заявником не доведено, що рішення судів попередніх інстанцій суперечать висновкам Верховного Суду, які були б викладені саме у подібних правовідносинах із урахуванням усіх особливостей спору, який розглядали суди.

Наведені справи відрізняються предметом та підставами позову, правовим регулюванням спірних правовідносин та істотними обставинами, які були встановлені судами і покладені в основу судових рішень.

5. З наведеного слідує, що, звертаючись із касаційною скаргою, обґрунтованою підставою оскарження, передбаченою пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник хоча і посилався на висновки Верховного Суду, але не врахував, що відповідні постанови повинні бути прийняті у подібних відносинах. Тобто важливим було довести, що суди не врахували, що відповідні норми матеріального або процесуального права саме у подібних відносинах застосовуються інакше і на цьому вже акцентував увагу Верховний Суд. Саме виконання зазначених вимог надає Верховному Суду повноваження у межах приписів 300 ГПК України для перегляду судових рішень.

Оскільки зазначених вимог заявник не здійснив, а висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, на які посилався скаржник, обґрунтовуючи вимоги, заявлені у скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі № 912/249/23, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Підвисоцької сільської ради на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 05.07.2023 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 08.05.2024.

Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ спосіб, у який стаття 6 Конвенції (право на справедливий суд) застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France», № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23.10.1996; «Brualla Gуmez de la Torre v. Spain», № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19.12.1997).

Усталена практика ЄСПЛ наголошує, що право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем порядку доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це зумовлено виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким має на меті забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду». При цьому процесуальні обмеження зазвичай запроваджуються для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Чинне законодавство України надає Верховному Суду право використовувати процесуальні фільтри, закріплені в пункті 5 частини першої статті 296 ГПК України, що повністю узгоджується з прецедентною практикою ЄСПЛ, положеннями статті 129 Конституції України, завданнями і принципами господарського судочинства.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Підвисоцької сільської ради на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 05.07.2023 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 08.05.2024 у справі № 912/249/23 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ