Постанова

від 01.08.2024 по справі 464/1985/24

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 464/1985/24 Головуючий у 1 інстанції: Дулебко Н.І.

Провадження № 22-ц/811/1457/24 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 серпня 2024 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Копняк С.М.,

суддів: Бойко С.М., Ніткевича А.В.,

секретар судового засідання Зеліско-Чемерис К.Р.,

з участю скаржника ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Сихівського районного суду м. Львова від 26 квітня 2024 року, у справі за скаргою ОСОБА_1 , заінтересована особа товариство з обмеженою відповідальністю «Автомобілі України» на дії (бездіяльність) державних виконавців Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ),

ВСТАНОВИВ:

в березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою, уточненою (доповненою) в подальшому, в якій просив:

- визнати бездіяльність держаного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Гавриліва А. В. у виконавчих провадженнях № 55147349, № 55147527 про стягнення з ТОВ «Автомобілі України» на його користь заборгованості із невиплаченої заробітної плати, компенсації втрати частини заробітку та середнього заробітку за час затримки розрахунку;

- визнати, що бездіяльність державного виконавця Гавриліва А. В. була свідома і цілеспрямована з метою зриву виконання судових рішень про стягнення з ТОВ «Автомобілі України» вищевказаної заборгованості;

- дослідити ознаки корупційної змови державного виконавця Гавриліва А. В. з власниками ТОВ «Сіті Транспорт Групп» та боржником з метою уникнення арешту майна останнього;

- визнати бездіяльність державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Амборського А. В. у виконавчих провадженнях № 55147349, № 55147527 про стягнення з ТОВ «Автомобілі України» на його користь заборгованості із невиплаченої заробітної плати, компенсації втрати частини заробітку та середнього заробітку за час затримки розрахунку;

- визнати бездіяльність державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бялого М. Г. у виконавчих провадженнях № 55147349, № 55147527 про стягнення з ТОВ «Автомобілі України» на його користь заборгованості із невиплаченої заробітної плати, компенсації втрати частини заробітку та середнього заробітку за час затримки розрахунку;

- визнати дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бялого М. Г. щодо повернення виконавчих листів № 464/5910/16-ц та № 464/3438/17 стягувачу неправомірними, а постанови від 27 лютого 2024 року про повернення виконавчих документів стягувачу незаконними;

- визнати, що бездіяльність державних виконавців Гавриліва А. В., Амборського А. В., ОСОБА_2 призвела до відчуження майна боржника та невиконання рішень Сихівського районного суду м. Львова від 19 вересня 2016 року, від 28 липня 2017 року про виплату заробітної плати, компенсації втрати частину заробітку та стягнення заробітку за час затримки розрахунку;

- визнати, що бездіяльність державних виконавців Гавриліва А. В., Амборського А. В., ОСОБА_2 позбавила стягувача можливості отримання винагороди (заробітної плати) за працю гарантовану Законами України та статтею 43 Конституції України.

Скарга обґрунтована тим, що з квітня 2018 року у Відділі примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві перебували на примусовому виконанні виконавчі провадження № 55147349 та № 55147527 щодо стягнення з ТОВ «Сіті Транспорт Груп», яке 01 вересня 2017 року змінило найменування на ТОВ «Автомобілі України», на користь ОСОБА_1 заборгованості із невиплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку. 07 грудня 2018 року державним виконавцем Гаврилів А. В. прийнято постанову про повернення виконавчих документів стягувачу у вищевказаних виконавчих провадженнях. Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 24 квітня 2019 року визнано дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГТУЮ у м. Києві Гавриліва А. В. у виконавчих провадженнях № 55147349, №55147527 про повернення виконавчих листів № 464/5910/16-ц, №464/3438/17 стягувачу неправомірними, а постанови від 07 грудня 2018 року про їх поверненнянезаконними, визнано допущення бездіяльності державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГТУЮ у м. Києві - Гаврилівим А. В. у виконавчих провадженнях №55147349 та № 55147527. В решті скарги відмовлено. На підставі ували суду 29 липня 2019 року державний виконавець Гаврилів А. В. відновив виконавчі провадження № 55147349, № 55147527. При повторному пред`явленні виконавчих листів у заяві від 15 серпня 2019 року стягувач просив провести арешт корпоративних прав та частки майна в корпоративних правах боржника ТОВ «Автомобілі України». Лише 01 квітня 2020 старшим державним виконавцем Гаврилівим А. В. винесено постанову про арешт корпоративних прав. Разом з тим, після винесення постанови про арешт корпоративних прав божника державний виконавець ОСОБА_3 заходів щодо визначення вартості частки боржника пропорційно частці в статутному фонді товариства та заходів їх реалізації не здійснив. 21 лютого 2022 року старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Амборським А. В. у зведеному виконавчому провадженні №55145866 накладено арешт на майно, що належить боржнику ТОВ «Автомобілі України» у вигляді корпоративних прав в семи різних товариствах з обмеженою відповідальністю. Надалі державний виконавець ОСОБА_4 не здійснював жодних заходів, передбачених статтею 22 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю». Однак 27 лютого 2024 року державний виконавець Бялий М. Г. у виконавчих провадженнях № 55147349, № 55147527 прийняв постанову про повернення виконавчих документів стягувачу, оскільки в боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними. Вищевказану постанову стягувач отримав 12 березня 2024 року засобами поштового зв`язку. Вважає дії державного виконавця Бялого М. Г. неправомірними, а постанови про повернення виконавчих документів стягувачу незаконними та такими, що підлягають скасуванню, адже державний виконавець не вжив усіх можливих заходів для виконання рішення суду.

Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 26 квітня 2024 року скаргу задоволено частково.

Визнано неправомірними дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бялого Максима Глібовича щодо винесення постанов про повернення виконавчих документів стягувачу у виконавчих провадження № 55147349 та № 55147527.

Постанови державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бялого Максима Глібовича про повернення виконавчих листів № 464/5910/16-ц, № 464/3438/17 визнано неправомірними.

Зобов`язано державного виконавця державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бялого Максима Глібовича повторно прийняти до виконання виконавчі листи № 464/5910/16-ц, № 464/3438/17.

У задоволенні решти вимог скарги відмовлено.

Ухвалу суду оскаржив ОСОБА_1 , подавши в травні 2024 року апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу Сихівського районного суду м.Львова від 26 квітня 2024 року в частині задоволених вимог скарги залишити без змін, в іншій частині скасувати та задовольнити такі вимоги скарги:

- визнати бездіяльність (неправомірною) держаного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Гавриліва А. В. у виконавчих провадженнях № 55147349, № 55147527 про стягнення з ТОВ «Автомобілі України» на його користь заборгованості із невиплаченої заробітної плати, компенсації втрати частини заробітку та середнього заробітку за час затримки розрахунку;

- визнати бездіяльність (неправомірною) держаного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Амборського А. В. у виконавчих провадженнях № 55147349, № 55147527 про стягнення з ТОВ «Автомобілі України» на його користь заборгованості із невиплаченої заробітної плати, компенсації втрати частини заробітку та середнього заробітку за час затримки розрахунку;

- визнати бездіяльність (неправомірною) держаного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бялого М. Г. у виконавчих провадженнях № 55147349, № 55147527 про стягнення з ТОВ «Автомобілі України» на його користь заборгованості із невиплаченої заробітної плати, компенсації втрати частини заробітку та середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Апеляційна скарга мотивована тим, що визнавши дії державного виконавця щодо повернення виконавчих листів та винесення постанов з цього питання неправомірними, суд безпідставно відхилив вимоги скарги про визнання бездіяльності державних виконавців, не врахувавши, що така бездіяльність є безсумнівно неправомірною, адже рішення суду залишається невиконаним. Визнання бездіяльності неправомірною та постанов про повернення виконавчих документів стягувачу неправомірними є єдиними цілим судового рішення і розривати їх не можна, адже визнання неправомірними постанов проводитися на підставі визнання неправомірною бездіяльності.

Аналіз змісту апеляційної скарги свідчить, що ухвалу суду першої інстанції про відмову в задоволенні таких вимог скарги як:

- визнати, що бездіяльність державного виконавця Гавриліва А. В. була свідома і цілеспрямована з метою зриву виконання судових рішень про стягнення з ТОВ «Автомобілі України» вищевказаної заборгованості;

- дослідити ознаки корупційної змови державного виконавця ОСОБА_3 з власниками ТОВ «Сіті Транспорт Групп» та боржником з метою уникнення арешту майна останнього;

- визнати, що бездіяльність державних виконавців Гавриліва А. В., ОСОБА_4 , ОСОБА_2 призвела до відчуження майна боржника та невиконання рішень Сихівського районного суду м. Львова від 19 вересня 2016 року, від 28 липня 2017 року про виплату заробітної плати, компенсації втрати частину заробітку та стягнення заробітку за час затримки розрахунку;

- визнати того, що бездіяльність державних виконавців Гавриліва А. В., Амборського А. В., ОСОБА_2 позбавила стягувача можливості отримання винагороди (заробітної плати) за працю гарантовану Законами України та статтею 43 Конституції України, в апеляційному порядку не оскаржується, відтак в цій частині не здійснюється її перегляд в апеляційному порядку.

Відзив на апеляційну скаргу від учасників справи не надходив, що згідно з частиною третьою статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення скаржника, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бялого М.Г. від 27 лютого 2024 року у виконавчому провадженні № 55147349 виконавчий лист № 464/5910/16-ц, виданий 25 жовтня 2016 року Сихівським районним судом м. Львова, повернуто стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».

Також постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бялого М.Г. від 27 лютого 2024 року у виконавчому провадженні № 55147527 виконавчий лист № 464/3438/17, виданий 28 серпня 2017 року Сихівським районним судом м. Львова повернуто стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до статей 55, 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012 у справі за конституційним зверненням товариства з обмеженою відповідальністю «ДІД Конс» щодо офіційного тлумачення положень пункту 15 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» у взаємозв`язку з положеннями частини першої статті 41, частини п`ятої статті 124, пункту 9 частини третьої статті 129 Конституції України, статті 115 ГПК України, пунктів 1.3, 1.4 статті 1, частини другої статті 2, абзацу шостого пункту 3.7 статті 3 Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» (справа про стягнення заборгованості з підприємств паливно-енергетичного комплексу)).

Виконання судового рішення сфера регулювання статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду (рішення Європейського суду з прав людини від 29 червня 2004 року у справі «Войтенко проти України», в якому ЄСПЛ зазначав, що неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту 1 статті 1 Протоколу № 1).

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Згідно з частиною першою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Відповідно до положень статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Згідно ізположеннями частинидругої татретьої статті451ЦПК Україниу разівстановлення обґрунтованостіскарги судвизнає оскаржуванірішення,дії чибездіяльність неправомірнимиі зобов`язуєдержавного виконавцяабо іншупосадову особуоргану державноївиконавчої служби,приватного виконавцяусунути порушення(поновитипорушене правозаявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Згідно з частинами першою, другою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

За приписамистатті 10Закону України«Про виконавчепровадження» заходамипримусового виконаннярішень є: 1)звернення стягненняна кошти,цінні папери,інше майно(майновіправа),корпоративні права,майнові праваінтелектуальної власності,об`єкти інтелектуальної,творчої діяльності,інше майно(майновіправа)боржника,у томучислі якщовони перебуваютьв іншихосіб абоналежать боржниковівід іншихосіб,або боржникволодіє нимиспільно зіншими особами; 2)звернення стягненняна заробітнуплату,пенсію,стипендію таінший дохідборжника; 3)вилучення вборжника іпередача стягувачупредметів,зазначених урішенні; 4)заборона боржникурозпоряджатися та/абокористуватися майном,яке належитьйому направі власності,у томучислі коштами,або встановленняборжнику обов`язкукористуватися такиммайном наумовах,визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Повернення виконавчого документа стягувачу здійснюється за наявності підстав та в порядку, визначеному в статті 37 Закону України «Про виконавче провадження». Наведений у цій статті Закону перелік підстав для повернення виконавчого документа стягувачу є вичерпним.

На підставіпункту 2частини першоїстатті 37Закону України«Про виконавчепровадження» виконавчийдокумент повертаєтьсястягувачу,якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Відповідно до частини восьмої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не менше одного разу на два тижні - щодо виявлення рахунків, електронних гаманців боржника, не менше одного разу на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника.

При цьому сам факт здійснення окремих дії щодо виявлення майна та коштів боржника, без встановлення та дослідження обставин, що державним виконавцем проводилась перевірка майнового стану боржника з відповідною періодичністю, встановленою частиною восьмою статті 48 Закону України «Про виконавче провадження», не свідчить про належне виконання державним виконавцем своїх обов`язків щодо розшуку майна боржника та здійснення заходів, необхідних для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення.

Відсутність обґрунтованого висновку стосовно належного та повного вчинення державним виконавцем визначених законом дій щодо розшуку майна боржника дає підстави вважати передчасним висновок про відсутність такого майна у боржника, та як результат про передчасність наявності підстав для повернення виконавчого документу стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 915/1294/13.

Висновок щодо безрезультатності або неможливості розшуку боржника, майна боржника може бути обґрунтованим лише тоді, коли державний виконавець, повністю реалізував надані йому права, застосував усі можливі (передбачені законом) заходи для досягнення необхідного позитивного результату.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 07 серпня 2018 року у справі № 910/25970/14.

Встановивши, що державний виконавець, повертаючи виконавчі документи стягувачу без виконання, у відповідних постановах з цього питання не зазначив про вжиті заходи щодо встановлення майна боржника, а також не обґрунтував те, у зв`язку з чим відповідними заходами не вдалось виконати судове рішення, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що оскаржувані постанови винесені державним виконавцем без належних на те підстав, відтак є передчасними.

За таких обставин, місцевий суд обґрунтовано визнав неправомірними дії державного виконавця щодо винесення цих постанов, визнання їх неправомірними та про зобов`язання державного виконавця повторно прийняти до виконання повернуті ним виконавчі листи.

Ухвала суду в цій частині в апеляційному порядку не оскаржується.

Щодо визнання бездіяльності (неправомірною) держаного виконавця Бялого М. Г. у виконавчих провадженнях № 55147349, № 55147527.

Аналіз норм статей 447 та 449 ЦПК України свідчить про те, що до суду можуть бути оскаржені не тільки дії державного виконавця, а й бездіяльність.

Бездіяльність, на відміну від дії, має триваючий характер та існує до часу початку дій, які свідчать про припинення бездіяльності. Триваюче правопорушення передбачає перебування у стані безперервного тривалого невчинення особою певних дій (бездіяльності), у зв`язку із чим неправомірна бездіяльність може бути оскаржена упродовж усього часу її перебігу.

За умов встановлення судом першої інстанції під час перевірки законності повернення стягувачу виконавчих листів без виконання, того, що державним виконавцем не вжито заходів щодо розшуку майна боржника, колегія суддів погоджується, що в даному випадку мала місце протиправна бездіяльність з боку державного виконавця, однак вважає, що окремо її не слід визнавати такою, адже визнавши дії (рішення) державного виконавця щодо повернення стягувачу виконавчих листів без виконання неправомірними, суд повністю поновив порушене право скаржника на поновлення виконавчого провадження, в межах якого останній зможе за допомогою прав, наданих йому на стадії виконання судового рішення, вживати заходів щодо повного його виконання державним виконавцем.

Незадоволення цієї вимоги скарги не вплинуло на вірність її вирішення в цілому.

При цьому, колегія суддів відхиляє як безпідставні аргументи скарги щодо обов`язкової взаємопов`язаності визнання бездіяльності державного виконавця неправомірною, як одночасної передумови для визнання після цього його дій (рішень) неправомірними, адже предмети доказування в таких випадках є різними.

Оскільки доказів перебування на час подання до суду скарги виконавчих проваджень № 55147349, №55147527 на виконанні у державних виконавців Гавриліва А. В. та Амборського А. В., бездіяльність у яких заявник просить визнати неправомірною, матеріали справи не містять, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення цих вимог, а колегія суддів визнає відповідні доводи апеляційної скарги з цього питання безпідставними, виходячи з наведеного.

Відтак, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду.

Пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За встановлених обставин, з огляду на вимоги скарги та докази, наявні в матеріалах справи, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення питання по розгляду скарги по суті, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду залишенню без змін.

Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

З урахуванням висновків суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги, а саме про те, що оскаржувана ухвала залишена без змін, підстави для здійснення розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 382 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Сихівського районного суду м. Львова від 26 квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 05 серпня 2024 року.

Головуючий С.М. Копняк

Судді: С.М. Бойко

А.В. Ніткевич