Постанова

від 24.07.2024 по справі 753/858/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2024 року

м. Київ

справа № 753/858/23

провадження № 61-17288св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Олійник А. С., Сердюка В. В.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересовані особи: Дарницький відділ реєстрації актів цивільного стану

у м. Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції Міністерства юстиції (м. Київ), Міністерство оборони України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Білецький Євгеній Васильович, на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 18 липня

2023 року у складі судді Лужецької О. Р. та постанову Київського апеляційного суду від 17 жовтня 2023 року у складі колегії суддів Головачова Я. В.,

Нежури В. А., Невідомої Т. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст заяви

У січні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту батьківства ОСОБА_2 щодо малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Заяву мотивовано тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу і ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народилася дочка ОСОБА_4 . З огляду на те, що у зареєстрованому шлюбі вони не перебували, відомості про народження дитини в актовий запис внесені у порядку частини першої статті 135 СК України.

З 2015 року ОСОБА_2 проходив військову службу в Національній гвардії України, однак ІНФОРМАЦІЯ_3 загинув, перебуваючи у полоні

в смт Оленівка Донецької області.

Після смерті ОСОБА_2 виникла необхідність у встановленні родинного зв`язку з метою отримання соціального захисту членів його сім`ї, в тому числі на підставі Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Посилаючись на зазначені обставини, заявник просила встановити факт батьківства ОСОБА_2 щодо ОСОБА_3 ; внести зміни до актового запису про народження ОСОБА_3 , вказавши батьком дитини ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 18 липня 2023 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 17 жовтня 2023 року, закрито провадження у справі. Роз`яснено ОСОБА_1 її право звернутися з відповідним позовом до суду адміністративної юрисдикції.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, керувався тим, що вимоги ОСОБА_1 пов`язані з доведенням наявності підстав для встановлення певного соціально-правового статусу, не пов`язаного з цивільними правами та обов`язками, їх виникненням, існуванням, реалізацією та припиненням.

Між заявником і Міністерством оборони України є потенційний спір, пов`язаний з отриманням соціального захисту членів його сім`ї, в тому числі на підставі Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», зокрема поліпшення житлових умов сім`ї загиблого військовослужбовця (про що заявник зазначила у заяві), і не пов`язаний із цивільними права та обов`язками ОСОБА_1 , за предметом та можливими правовими наслідками цей спір існує у сфері публічно-правових відносин, а отже, не підлягає вирішенню у порядку цивільного судочинства.

При цьому суди посилалися, зокрема, на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 30 січня 2020 року у справі

№ 287/167/18-ц, та Верховного Суду, викладені у постанові від 22 березня

2023 року у справі № 290/289/22-ц.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

30 листопада 2023 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Білецький Є. В., звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою

на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 18 липня 2023 року

та постанову Київського апеляційного суду від 17 жовтня 2023 року, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення, а справу передати для продовження розгляду до суду першої інстанції.

У касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на порушення судами норм процесуального права,

а також вказує на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України

(суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що встановлення факту родинних відносин між фізичними особами суд розглядає в порядку окремого провадження на підставі імперативно встановлених вимог статті 315 ЦПК України, яка не була врахована судами.

Висновок судів про закриття провадження у справі, оскільки спір існує у сфері публічно-правових відносин та не підлягає вирішенню у порядку цивільного судочинства, суперечить правовому висновку Верховного Суду, викладеному у постановах від 13 вересня 2023 року у справі № 552/4291/22, від 22 березня 2023 року у справі № 290/289/22, від 26 квітня 2023 року у справі

№ 695/2011/22, від 17 травня 2023 року у справі № 343/1548/22, відповідно до якого судові рішення у частині встановлення факту батьківства є справами окремого (непозовного) провадження.

У березні 2024 року Міністерство оборони України подало відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому, посилаючись на безпідставність доводів касаційної скарги, просить відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржувані судові рішення.

Відзив мотивовано тим, що ОСОБА_2 проходив військову службу у полку « ІНФОРМАЦІЯ_4 », що є в структурі Міністерства внутрішніх справ, яке не було залучено до участі у справі як заінтересована особа, проте у випадку вирішення спору та задоволення заяви ОСОБА_1 фактично буде вирішуватися питання про права та обов`язки щодо встановлення статусу члена сім`ї загиблого військовослужбовця та виплати грошової допомоги. Спір у цій справі стосується публічно-правових відносин, а тому не підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 березня 2024 року поновлено

ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Дарницького районного суду м. Києва.

У червні 2024 року справа № 753/858/23 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2024 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що Дарницьким районним у м. Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції (м. Київ) зроблено актовий запис від 08 серпня 2019 року № 1911.

Згідно з копією свідоцтва про народження, виданого 08 серпня 2019 року Дарницьким районним у м. Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції (м. Київ), матір`ю ОСОБА_3 є ОСОБА_1 , батьком - ОСОБА_6 (а. с. 25).

Відомості про батька дитини до актового запису внесені відповідно до частини першої статті 135 СК України, що підтверджується листом Дарницького районного у м. Києві відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції (м. Київ) (а. с. 111).

ОСОБА_2 загинув ІНФОРМАЦІЯ_3 під час перебування в полоні

у смт Оленівка Донецької області у період дії воєнного стану, що підтверджується копією свідоцтва про смерть, виданого 11 листопада 2022 року Київським відділом державної реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ); копією витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 17 листопада 2022 року (а. с. 20, 28, 29).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8частини першої статті 411, частиною другоюстатті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши доводи касаційної скарги з підстав та у межах касаційного оскарження, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувані судові рішення не відповідають вказаним вимогам закону.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Право на доступ до суду не є абсолютним. Воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов, за яких суд повноважний розглядати заяву. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою.

Доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) є здатність особи безперешкодно отримати судовий захист до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

У рішенні ЄСПЛ від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказано, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Таким чином, важливо враховувати у контексті відповідності критерію «суд, встановлений законом» організаційну складову (організація судової системи повинна регулюватися законами у їх буквальному значенні) та юрисдикційну складову (суд повинен діяти у спосіб та відповідно до повноважень, передбачених законом, у межах своєї компетенції).

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до статей 4, 19 КАС України справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду спір, який виник між двома або більше визначеними суб`єктами стосовно їхніх прав та обов`язків у конкретних правовідносинах, у яких хоча б одним суб`єктом виступає законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), водночас на цих суб`єктів покладено обов`язок виконувати вимоги та приписи. Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним управлінських функцій саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.

Враховуючи, що метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, зверненню до адміністративного суду з позовом передує звернення особи до суб`єкта владних повноважень, за наслідками розгляду якого особа набуває права оскаржити до суду адміністративної юрисдикції рішення, дії або бездіяльність такого суб`єкта владних повноважень, що відповідає меті та завданням адміністративного судочинства.

Обов`язковою ознакою публічно-правового спору, що підлягає розгляду судом у порядку адміністративного судочинства, є підпорядкованість одного учасника публічно-правових відносин іншому - суб`єкту владних повноважень та участь у публічно-правовому спорі з однієї сторони суб`єкта, наділеного владними повноваженнями, який здійснює владні управлінські функції, при цьому ці функції та повноваження повинні здійснюватися цим суб`єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.

При цьому варто враховувати, що частиною другою статті 245 КАС України визначено перелік судових рішень, які уповноважений прийняти адміністративний суд у разі задоволення позову. Встановлення факту, що має юридичне значення, серед цього переліку відсутнє. Тобто у разі вирішення справи в порядку адміністративного судочинства, встановлення факту, що має юридичне значення, має бути визначено судом у резолютивній частині судового рішення, що не передбачено КАС України.

У свою чергу, за правилами частин першої та другої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.

У частині сьомій вказаної статті регламентовано, що окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами.

Згідно із частиною другою статті 315 ЦПК України в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Суд вправі встановлювати лише такі факти, які за своїми ознаками є юридичними фактами, тобто такими, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності певних прав.

У справі, що є предметом касаційного перегляду, ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту батьківства ОСОБА_2 щодо малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Закриваючи провадження у справі з посиланням на те, що спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, керувався тим, що вимоги ОСОБА_1 пов`язані з доведенням наявності підстав для встановлення певного соціально-правового статусу, не пов`язаного з цивільними правами та обов`язками, їх виникненням, існуванням, реалізацією та припиненням.

На переконання судів, між заявницею і Міністерством оборони України існує потенційний спір, пов`язаний із доведенням наявності підстав для поліпшення житлових умов (як приклад) сім`ї загиблого військовослужбовця (про що заявниця вказала у заяві), і не пов`язаний із цивільними правами та обов`язками ОСОБА_1 , за предметом та можливими правовими наслідками цей спір існує у сфері публічно-правових відносин, а отже, не підлягає вирішенню

у порядку цивільного судочинства.

Частиною четвертою статті 263 ЦПК України регламентовано, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі

№ 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23) сформульовано правовий висновок такого змісту: «Існують два порядки встановлення фактів, що мають юридичне значення: позасудовий і судовий. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Водночас у частині шостій статті 294 ЦПК України визначено, що суд залишає заяву про встановлення факту без розгляду, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, і роз`яснює заінтересованим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах.

Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства.

Отже, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року судом, встановленим законом, який розглядає справи про встановлення факту, що має юридичне значення, є суд цивільної юрисдикції на підставі статті 19 ЦПК України та пункту 5 частини першої статті 315 ЦПК України».

Велика Палата Верховного Суду визнала неефективним підхід до визначення юрисдикції спорів про встановлення фактів, що мають юридичне значення, залежно від їх мети звернення та наявності у заявника певних цивільних прав та обов`язків чи виникнення публічно-правових спорів із суб`єктами владних повноважень, оскільки це не сприятиме належному способу захисту порушеного права заявника, призведе до необхідності звертатися в суди різних юрисдикцій з доказуванням одних і тих самих обставин, подій та фактів під час подання кожної заяви.

При цьому Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах стосовно юрисдикції спору, які викладено у постанові Великої Палати від 30 січня 2020 року у справі № 287/167/18-ц (провадження № 14-505цс19), у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі

№ 290/289/22-ц (провадження № 61-13369св22), на які, між іншим, посилалися суди першої та апеляційної інстанцій під час закриття провадження у справі, що переглядається.

Крім того, висновок про розгляд справ про встановлення факту батьківства у порядку цивільного судочинства висловлено і у постановах Верховного Суду від 31 січня 2024 року у справі № 752/13549/22, від 31 січня 2024 року у справі

№ 672/641/23, від 31 січня 2024 року у справі № 473/3825/23, від 06 березня 2024 року у справі № 485/734/23.

Закриваючи провадження у справі, суди помилково вважали, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки мета звернення до суду свідчить про наявність публічно-правового спору, який має розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Суди залишили поза увагою те, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, зокрема факту батьківства, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України.

З урахуванням викладених обставин суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов помилкового висновку про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Наявність юрисдикційних конфліктів між цивільними й адміністративними судами не може позбавляти заявника ефективного національного засобу юридичного захисту, гарантованого статтями 6, 13 Конвенції.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявниця посилається на порушення судами норм процесуального права та вказує на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема неврахування судами правового висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 13 вересня 2023 року у справі № 552/4291/22, від 22 березня 2023 року у справі № 290/289/22,

від 26 квітня 2023 року у справі № 695/2011/22, від 17 травня 2023 року у справі № 343/1548/22.

Водночас, установивши необхідність урахування висновку, викладеного

у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року у cправі

№ 560/17953/21 після подання касаційної скарги ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Білецький Є. В., колегія суддів, керуючись частиною третьою статті 400 ЦПК України, виснує про те, що ухвала суду першої інстанції про закриття провадження у справі та постанова суду апеляційної інстанції не можуть вважатися законними і обґрунтованими та підлягають скасуванню,

а справа - направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною четвертою статті 406 ЦПК України передбачено, що у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (частина шоста статті 411 ЦПК України).

За таких обставин, ураховуючи вимоги частини шостої статті 411 ЦПК України та необхідність урахування висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року у cправі № 560/17953/21 після подання касаційної скарги ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат

Білецький Є. В., колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити, оскаржувані судові рішення скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції

Щодо судових витрат

У підпункті «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За загальним правилом, під час розподілу судових витрат у резолютивній частині судового рішення за результатами розгляду та вирішення справи встановлюється обов`язок сторони, не на користь якої ухвалено таке судове рішення, відшкодувати (компенсувати) іншій стороні понесені судові витрати із вказівкою на чіткий розмір відповідних судових витрат.

У справі, що переглядається, касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а справа передається для продовження розгляду до суду першої інстанції. Тобто остаточного рішення по суті спору касаційним судом не було прийнято, а тому за таких обставин підстави для вирішення питання про розподіл судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 400, 402, 406, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Білецький Євгеній Васильович, задовольнити.

Ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 18 липня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 жовтня 2023 рокускасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною

і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

А. С. Олійник

В. В. Сердюк