Постанова
від 01.08.2024 по справі 362/1505/18
КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

01 серпня 2024 року

м. Київ

справа № 362/1505/18

провадження № 61-6304св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Дундар І. О., Коротенка Є. В., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І.,

учасники справи

позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач за зустрічним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , товариство з обмеженою відповідальністю «АРКА ХАЙТЕК»,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги ОСОБА_2 , які підписані представником ОСОБА_5 на постанову Київського апеляційного суду від 14 квітня 2023 року в складі колегії суддів: Фінагеєва В. О., Кашперської Т. Ц., Яворського М. А., та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 22 травня 2023 року в складі колегії суддів: Фінагеєва В. О., Кашперської Т. Ц., Яворського М. А.,

Історія справи

Короткий зміст позовів

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до ОСОБА_2 про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя.

Первісний позов мотивований тим, що 07 червня 2002 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб в Центральному міському відділі державної реєстрації актів цивільного стану. Під час перебування у шлюбі у сторін народився син - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . На даний момент шлюбні відносини між позивачем та відповідачем фактично припинені, сторони з січня 2018 року проживають окремо. Разом з тим, відповідач одноосібно користується всім майном, що є спільною сумісною власністю сторін, в той час як позивач взагалі не має доступу до нього. В зв`язку з цим подальше спільне володіння та користування спільним майном є неможливим.

ОСОБА_1 з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, просила:

визнати за позивачем право особистої приватної власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 та речі побутового вжитку в ній;

визнати за відповідачем право особистої приватної власності на будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2 та речі побутового вжитку, які знаходяться у ньому;

стягнути з відповідача грошову компенсацію замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на будинок розташований за адресою: АДРЕСА_2 , площею 428,6 кв. м в розмірі 4 067 250 грн;

стягнути з відповідача грошову компенсацію замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на речі побутового вжитку, які знаходяться у будинку за адресою АДРЕСА_2 , у розмірі 4 873 274,00 грн;

визнати за позивачем право особистої приватної власності на автомобіль VOLKSWAGEN TOUAREG 2010 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , зареєстрований на ім`я ОСОБА_2 згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 від 11 січня 2011 року;

зобов`язати відповідача здійснювати на користь позивача виплату половини доходів з 49 % частки, що належить відповідачу в ТОВ «СОКОВИЙ ЗАВОД СОКИРЯНСЬКИЙ» (код ЄДРПОУ 39761131);

стягнути з відповідача на користь позивача суму компенсації вартості внеску в статутні капітали ТОВ «СОКОВИЙ ЗАВОД СОКИРЯНСЬКИЙ» (код ЄДРПОУ 39761131), ТОВ «ЛОГІКОМ-СИСТЕМ» (код ЄДРПОУ 35438873), ТОВ «ТРІУМФАЛЬНА АРКА» (код ЄДРПОУ 33156413), ТОВ «ТПК-ЕЛЕКТРОНІКС» (код ЄДРПОУ 30358081) в розмірі 9 348 868,75 грн;

стягнути з відповідача на користь позивача суму грошової компенсації в розмірі 10 552 875 грн, тобто 3/4 частини від коштів, які відповідач вніс, а потім зняв з депозитного рахунку № НОМЕР_3 в ПАТ «Укрсоцбанк», відкритому на ім`я ОСОБА_2 на підставі договору банківського вкладу № НОМЕР_3 від 12 липня 2017 року;

стягнути з відповідача на користь позивача суму грошової компенсації в розмірі 1/2 частини від коштів, що перебувають на рахунках, відкритих на ім`я відповідача в ПАТ «Альфа-банк», та які арештовані відповідно до ухвали Васильківського міськрайонного суду Київської області;

визнати за позивачем право вимоги за договорами позики з ОСОБА_4 від 18 серпня 2017 року в сумі 300 000 дол. США (7 891 290 грн), ОСОБА_3 від 09 червня 2017 року в сумі 150 000 дол. США (3 945 645 грн), ТОВ «АРКА ХАЙТЕК» від 31 серпня 2017 року № 310717/1 в сумі 4 000 000 грн, ТОВ «СОКОВИЙ ЗАВОД СОКИРЯНСЬКИЙ» від 22 липня 2017 року № 2206171 в сумі 2 000 000 грн.

У листопаді 2018 року ОСОБА_2 звернувся з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю та поділ майна подружжя.

Зустрічний позов мотивовано тим, що подружні стосунки між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 станом на даний момент остаточно припинилися, хоча ОСОБА_2 і намагався всіма силами зберегти сім`ю. Згоди про поділ спільного майна між сторонами не було досягнуто, тому останні були змушені звертатися до суду з позовом.

Позивач за зустрічним позовом вказував, що починаючи з 17 років вів трудову діяльність на різних підприємствах, що підтверджується відповідними записами в трудовій книжці. 02 жовтня 1995 року його вперше було призначено на керівну посаду - директора магазину «Топаз» АТЗТ «Науково-виробниче підприємство «Топаз - Інформ». 02 червня 1999 року він почав працювати Генеральним директором TOB «AB - Електронікс». Орієнтовно в листопаді-грудні 2001 року позивач за зустрічним позовом познайомився зі своєю майбутньою дружиною - ОСОБА_1 , яка на той час працювала менеджером в туристичному агентстві. ОСОБА_2 зазначає, що все майно, яке він просить визнати за собою на праві приватної власності, було придбано за його кошти, він своєю працею та комерційною діяльністю сприяв набуттю майна подружжя та збільшенню достатку в своїй сім`ї.

ОСОБА_2 просив визнати за ним право особистої приватної власності на:

домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер: 6824864, загальною площею: 428,6 кв. м та все рухоме майно, що знаходиться в цьому домоволодінні;

земельні ділянки (для обслуговування будинку) за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 3221480903:02:006:0016 площею 0,1020 га, кадастровий номер 3221480903:02:006:0022 площею 0,0983 га;

квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер: 41853 та все рухоме майно, що знаходиться в даному домоволодінні;

автостоянку (паркомісце) АДРЕСА_3 , на другому поверсі секції «Б» критої автостоянки, площею 14,9 кв. м,

квартиру за адресою: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер: 5768489, загальною площею 59,2 кв. м та все рухоме майно, що в ній знаходиться;

автомобіль AUDI A8L, 2012 року, реєстраційний номер НОМЕР_4 ;

автомобіль VOLKSWAGEN TOUAREG, 2010 року, реєстраційний номер НОМЕР_1 ;

автомобіль Lexus LS 460 L, 2008 року, реєстраційний номер НОМЕР_5 ;

стягнути з ОСОБА_1 1 262 500,00 грн.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

08 грудня 2021 року представником позивача ОСОБА_1 - Кісільовою М.В. було подано заяву про збільшення позовних вимог, в якій зокрема, представник просила: збільшити позовні вимоги, а саме пункт 7 прохальної частини заяви про зміну предмета позову від 23 серпня 2018 року викласти у такій редакції: «стягнути з відповідача на користь позивача суму компенсації вартості внеску в статутні капітали ТОВ «СОКОВИЙ ЗАВОД СОКИРЯНСЬКИЙ», ТОВ «ЛОГІКОМ-СИСТЕМ», ТОВ «ТРІУМФАЛЬНА АРКА», ТОВ «ТПК- ЕЛЕКТРОН1КС» в розмірі 14 023 303,10 грн.

Протокольною ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 08 грудня 2021 року заяву позивача ОСОБА_1 про збільшення позовних вимог залишено без розгляду.

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 21 червня 2022 року позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на:

автомобіль Lexus LS 460L реєстраційний номер НОМЕР_5 2008 року випуску номер шасі НОМЕР_6 ;

речі побутового вжитку, що знаходяться в квартирі по АДРЕСА_5 : меблі в кабінеті вартістю 24 562,50 грн, тюль та аксесуари до неї вартістю 5 340,00 грн, килим 270x370 вартістю 17 399,70 грн, килим № 2 255x340 вартістю 17 399,70 грн, шафи Ітіс вартістю 13 500 грн, меблі у вітальні вартістю 26 400 грн, стіл Ітіс вартістю 7 920,00 грн, диван-ліжко вартістю 4 260,00 грн, парта і стілець вартістю 6 570,00 грн, ВО аудіосистема Beosound 9000 6-CD Changer МК2 вартістю 24 210 грн;

речі побутового вжитку, що знаходяться в житловому будинку у АДРЕСА_2 : дзеркало Luxordue вартістю 7 010,10 грн, картини «Маски» 4 шт. вартістю 7 200,00 грн, килимки 4 шт вартістю 607,50 грн, столик-візок вартістю 1 125,00 грн, обідній стіл та стільці (комплект) вартістю 8 115,15 грн, посуд 6 персон Villeroi Boch вартістю 4 020 грн, газетниця вартістю 321 грн, торшер вартістю 3 450 грн, саббуфер активний Focal Electra Beryllium SW1000 вартістю 38 529,90 грн, картина вартістю 1 800 грн, декор «Кулі» (3 шт) вартістю 69 грн, вуличні меблі вартістю 5 940 грн, скляна тумба для ТВ вартістю 9 315 грн, штори вартістю 22 618,20 грн, тюль (комплект) вартістю 5 627,10 грн, крісло вартістю 3 600 грн, килим вартістю 29 100 грн, столик вартістю 2 820,00 грн, проектор Sony VPL- VW200 вартістю 45 450 грн, екран проекційний De-Lite вартістю 45 000 грн, ТВ у ванній Самсунг вартістю 323 180,00 грн, тюль та аксесуари до них вартістю 2 655 грн, меблі для санвузлів вартістю 9 750 грн, диван вартістю 6 944,70 грн, парта із стільцем вартістю 6 570 грн, телевізор ВО BeoVision вартістю 74 499,40 грн, шезлонг ротанг вартістю 2 040 грн, підставка під квіти вартістю 405,00 грн, ролети плісе (4 вікна) вартістю 5 940 грн.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на:

автомобіль Audi A8L реєстраційний номер НОМЕР_4 2012 року випуску номер шасі НОМЕР_7 ;

автомобіль Volkswagen Touareg реєстраційний номер НОМЕР_1 2010 року випуску номер шасі НОМЕР_8 ;

квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер: 41853, загальна площа 195,50 кв. м;

автостоянку (паркомісце) АДРЕСА_3 , на другому поверсі секції «Б» критої автостоянки, площею 14,9 кв. м;

житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер: 6824864, загальною площею: 428,6 кв. м;

речі побутового вжитку, що знаходяться в житловому будинку у АДРЕСА_2 : шафа для взуття Креденс вартістю 2 370,00 грн, шафа для одягу 2 550 грн, кухонні меблі вартістю 60 600 грн, мікрохвильова піч Miele вартістю 7 720,20 грн, духова піч Miele вартістю 8 258,40 грн, Холодильних Side by Side Liebherr вартістю 20 039,70 грн, скляний стіл (підлоговий) вартістю 8 430,00 грн, диван вартістю 17 400 грн, колонка центральна Focal Electra СС 1000 Beryllium вартістю 26 100 грн, колонки акустична Focal Electra Beryllium 1038 вартістю 12 825 грн, стіл сріблястий вартістю 11 100 грн, крісла 2 шт вартістю 741 грн, навісні шафи вартістю 4 950 грн, люстра вартістю 23 969,60 грн, меблі вартістю 31 749,90 грн, килим вартістю 17 399,70 грн, акустична система Revox Re:Sound S brilliant вартістю 24 750 грн, диван вартістю 18 153 грн, стіл вартістю 19 647,30 грн, стілець з позолотою вартістю 5 175,00 грн, стіл ПК вартістю 1 680,00 грн, вітрина № 2 вартістю 23 400 грн, вітрина № 1 вартістю 23 400 грн, низька шафа Креденс вартістю 15 975 грн, диван вартістю 22 200,00 грн, акустична система Revel Ultima Studio (пара) вартістю 157 500 грн, савбуфер Ultima SUB-30 REVEL вартістю 65 092,50 грн, акустична система Revel Ultima Embrace 2 шт вартістю 22 050,00 грн, акустична система Revel Ultima Voice вартістю 55 890 грн, підсилювач Mark Levinson № 432 вартістю 98 550 грн, підсилювач Mark Levinson № 433 вартістю 91 350 грн, попередній підсилювач Lexicon MC-12HD вартістю 58 050,00 грн, CD-програвач Denon DCM-500AE вартістю 1 709,56 грн, аудіоресивер Denon DRA-500AE - 8 вартістю 3 090,00 грн, медіа-центр Dune HD Мах вартістю 2 100,00 грн, столик вартістю 2 820 грн, крісло вартістю 7 050 грн, вішалка для халатів та рушників (комплект) вартістю 519 грн, шафи вартістю 26 100 грн, дзеркало вартістю 5 640,00 грн, ліжко вартістю 3 690,00 грн, меблі вартістю 6 450 грн, меблі Smania вартістю 9 150,00 грн, тренажер велосипед PReCOR 846i вартістю 22 638,90 грн, обладнання для сауни (електро піч) вартістю 3 090,00 грн;

земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 3221480903:02:006:0016 площею 0,1020 га;

земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 3221480903:02:006:0022 площею 0,0983 га;

квартиру за адресою: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер: 5768489, загальною площею 59,2 кв. м;

У задоволені інших позовних вимог ОСОБА_1 та зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:

щодо квартири АДРЕСА_6 загальною площею 336,70 кв. м, що складається з восьми кімнат за 1 138 000,00 грн судом першої інстанції встановлено, що ця квартира була придбана сторонами у шлюбі, при цьому обидві сторони спору просять визнати право особистої приватної власності на неї. Жодних доказів на підтвердження факту набуття достатніх грошових коштів на придбання квартири за два місяці після вступу до шлюбу та їх суми позивачка не надала. Суд визнав недоведеною можливість позивачки на час набуття спірної квартири мати у особистій власності грошові кошти в розмірі 1138000,00 грн. Відповідачем (позивачем за зустрічним позовом) доведено належними і допустимими доказами, що квартиру АДРЕСА_6 придбано за кошти, набуті ним до шлюбу, а тому ця квартира є об`єктом його особистої приватної власності;

щодо автостоянки № 23 на 2 поверсі секції «Б» критої автостоянки площею 14,9 кв. м по АДРЕСА_5 суд визнав спільною сумісною власністю подружжя автостоянку № 23 на 2 поверсі секції «Б» критої автостоянки площею 14,9 кв. м по АДРЕСА_5 та вважав за необхідне поділити її між сторонами наступним чином: право власності на 5,27 % автостоянки визнано за позивачем, право власності на 94,73 % автостоянки визнано за відповідачем;

згідно висновку експертів за результатами проведеної судової оціночно-будівельної та оціночно-земельної експертизи № 2008/19-43/24060-24063/19-43/24064/19-42 від 03 вересня 2019 року, призначеної судом за клопотанням позивача, вартість автостоянки складала 587835,00 грн, таким чином грошові частки кожного з подружжя дорівнюють: позивача - 5,27%х587835,00 = 30978,90 грн, відповідача - 94,73%х587835,00 = 556856,10 грн;

щодо домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 суд дійшов висновку, що позивачем допущена суперечлива поведінка, адже спочатку у позовній заяві позивач зазначала, що домоволодіння є її особистою приватною власністю, набуте за подаровані батьком кошти, а у заяві про зміну предмету позову та подальшому розгляді справи - що майно придбавали спільно та просила будинок визнати особистою власністю відповідача та стягнути на її користь компенсації його вартості та вартості предметів побутового вжитку в ньому. Відповідно до декларації відповідача про доходи його дохід у 2004 році склав 139 920,00 грн. Згідно умов договору купівлі-продажу житлового будинку, вартість його продажу становила 201650,00 грн;

за таких обставин та з урахуванням висновків судових експертів, суд зробив висновок про те, що 69,38755 % (201650/133920*100 %) є особистою приватною власністю відповідача, а решта 30,61245 % є спільною власністю подружжя, які слід поділити згідно висновку експерта наступним чином: 1,613276 % (5,27 % внеску позивача у майно подружжя х 30,61245 %) житлового будинку присуджено позивачу, 98,386724 % (69,38755 % + (94,73 % внеску відповідача у майно подружжя х 30,61245 %) житлового будинку присуджено відповідачу;

щодо земельних ділянок для обслуговування житлового будинку кадастровий № 3221480903:02:006:0016 площею 0,1020 га, кадастровий № 3221480903:02:006:0022 площею 0,0983 га суд вважав за доцільне аналогічно поділити та визнати особистою приватною власністю відповідача 69,38755% земельних ділянок кадастрові № 3221480903:02:006:0016 та № 3221480903:02:006:0022, а решту 30,61245 %, визнавши спільною власністю подружжя та поділивши наступним чином: право власності на 1,613276 % земельних ділянок кадастрові № 3221480903:02:006:0016 та № 3221480903:02:006:0022 визнати за позивачем, право власності на 98,386724 % земельних ділянок кадастрові № 3221480903:02:006:0016 та № 3221480903:02:006:0022 визнати за відповідачем;

автомобіль LEXUS LS 460L реєстраційний номер НОМЕР_5 2008 року випуску номер шасі НОМЕР_6 не є предметом вимог ані а первісною позовною заявою (з урахуванням заяви про зміну предмету позову), ані зустрічної позовної заяви, тому не є предметом поділу та залишається за позивачем;

автомобіль AUDI A8L реєстраційний номер НОМЕР_4 2012 року випуску номер шасі НОМЕР_7 як позивачка, так і відповідач просять залишити за відповідачем, тому він не є предметом поділу та залишається за відповідачем;

на автомобіль VOLKSWAGEN TOUAREG реєстраційний номер НОМЕР_1 2010 року випуску номер шасі НОМЕР_8 кожна зі сторін просить визнати право власності. Ані у позовній заяві, ані у заяві про зміну предмету позову позивачем не зазначено жодних обставин придбання цього автомобіля, його вартості, джерела доходів тощо. В свою чергу у зустрічній позовній заяві відповідач (позивач за зустрічним позовом) зазначив, що з 1996 року по 2011 рік був власником автомобілів: Toyota Carina, Subaru Legacy, Nissan Infinity, Toyota Highlander, Toyota Lexus ES, Lexus LS, Skoda Octavia, що підтверджується довідкою Головного сервісного центру МВС України № 31/781аз від 16 листопада 2018 року. Відповідач поступово оновлював свій автомобіль, продаючи попередній, таким чином придбав VOLKSWAGEN TOUAREG за кошти, які були набуті ним до вступу до шлюбу. Суд зробив висновок, що автомобіль VOLKSWAGEN TOUAREG реєстраційний номер НОМЕР_1 2010 року випуску номер шасі НОМЕР_8 є особистою приватною власністю відповідача;

щодо виплати половини доходів з 49 % частки, що належить відповідачу в ТОВ «СОКОВИЙ ЗАВОД СОКИРЯНСЬКИЙ» (код ЄДРПОУ 39761131), то позивачкою не надано і матеріали справи не містять доказів наявності доходів та прибутку ТОВ «СОКОВИЙ ЗАВОД СОКИРЯНСЬКИЙ» з моменту придбання його відповідачем, фактів виплати йому дивідендів та їх розміру. Як член подружжя позивач має право на частку дивідендів, отриманих від господарської діяльності товариства, частка в статутному капіталу якого була сформована за рахунок спільного майна подружжя. При цьому їх виплата здійснюється за рахунок чистого прибутку товариства, що залишається після сплати всіх податків, відрахувань та інших обов`язкових платежів. Позивачкою не було доведено як самого факту отримання відповідачем прибутку від наявності у нього частки у статутному капіталі ТОВ «СОКОВИЙ ЗАВОД СОКИРЯНСЬКИЙ» (код ЄДРПОУ 39761131), так того, що вказана частка була ним набута за рахунок спільного майна подружжя. Тому у задоволенні вимог в цій частині суд відмовив;

щодо компенсації вартості внеску в статутні капітали ТОВ «СОКОВИЙ ЗАВОД СОКИРЯНСЬКИЙ» код ЄДРПОУ 39761131 ТОВ «ЛОГІКОМ-СИСТЕМ» код ЄДРПОУ 35438873, ТОВ «ТРІУМФАЛЬНА АРКА» код ЄДРПОУ 33156413, ТОВ «ТПК-ЕЛЕКТРОНІКС» код ЄДРПОУ 30358081 в розмірі 9 348 868,75 грн, то матеріали не містять доказів визнання недійсним правочинів з придбання відповідачем часток у статутних капіталах наведених товариств за позовом позивача. Більш того, в матеріалах справи містяться нотаріально посвідчені заяви-згоди позивача про продаж відповідачем частки у статутному капіталі ТОВ «СОКОВИЙ ЗАВОД «КОДИМСЬКИЙ» та купівлю частки у статутному капіталі ТОВ «СОКОВИЙ ЗАВОД «СОКИРЯНСЬКИЙ». Крім цього судом встановлено, що «ТПК-ЕЛЕКТРОНІКС» код ЄДРПОУ 30358081 зареєстровано 16 березня 1999 року тобто до укладення шлюбу між сторонами. Позивачем не доведено, що придбання часток у статутних капіталах товариств було здійснено не в інтересах сім`ї та на спільні кошти подружжя, а також те, що таке придбання було здійснено без її згоди. Тому у задоволенні вимог в цій частині слід відмовити;

щодо грошових коштів, що містяться на банківських рахунках та визнання права вимоги за договорами позики з ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ТОВ «АРКА ХАЙТЕК», ТОВ «СОКОВИЙ ЗАВОД «СОКИРЯНСЬКИЙ» отриманих від продажу частини квартири по АДРЕСА_5 суд зазначив, що в матеріалах справи міститься нотаріально посвідчена заява позивача, якою вона надала відповідачу згоду на передачу в позику будь-яким особам на розсуд відповідача належних грошових коштів та надала згоду на укладення та підписання відповідачем будь-яких договорів позики грошових коштів. Доказів визнання цих договорів недійсними за позовами позивача матеріали справи не містять. Також не містять матеріали справи доказів наявності суми на банківському рахунку відповідача станом на момент розгляду справи, а також того, що кошти не були використані в інтересах сім`ї. Аналогічно, відповідач (позивач за зустрічним позовом) не довів, що сума коштів, яку він просить стягнути з позивача (відповідача за зустрічним позовом), не була використана в інтересах сім`ї. Тому у задоволенні вимог як первісного, так і зустрічного позову у цій частині відмовлено.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 25 січня 2022 року апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - Кісільової М. В. залишено без задоволення, а протокольну ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 08 грудня 2021 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

ОСОБА_1 була вправі збільшити розмір позовних вимог, змінити предмет або підстави позову до закінчення підготовчого засідання. Разом з тим, заява про збільшення позовних вимог надійшла до суду першої інстанції 08 грудня 2021 року, тобто вже після постановлення ухвали про закриття підготовчого провадження;

суд першої інстанції дійшов вірного висновку про залишення без розгляду заяви позивача ОСОБА_1 про збільшення позовних вимог, оскільки така заява була подана з порушенням строків, передбачених пункт 2 частини другої статті 49 ЦПК України.

Постановою Київського апеляційного суду від 14 квітня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , поданою представником Войтенком І. В. , на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 21 червня 2022 року задоволено частково. Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 21 червня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 задоволено частково.

У порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на:

квартиру АДРЕСА_6 , загальною площею 195,5 кв. м, вартістю 8 849 520 грн;

речі побутового вжитку, що знаходяться в квартирі АДРЕСА_6 , а саме: меблі в кабінеті, бігова доріжка, тюль та аксесуари до неї, килим, килим № 2, шафи Ітіс, меблі у вітальні, стіл Ітіс, диван-ліжко, парта і стілець, телевізор Sony KD75XD8505, телевізор Sony KD55XD, акустична система Sonus Faber, ВО аудіосистема Beosound 9000 6-CD Changer МК2, загальною вартістю 147 561,90 грн;

автомобіль Lexus LS 460L державний номерний знак НОМЕР_5 вартістю 449 016,55 грн;

автостоянку № 23 на 2 поверсі секції «Б» площею 14.9 кв. м по АДРЕСА_5 вартістю 587 835 грн, а всього на загальну суму 10 033 933,45 грн.

У порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_2 право власності на:

будинковолодіння АДРЕСА_2 , реєстраційний номер 6824864, вартістю 8 836 862 грн;

речі побутового вжитку в будинку АДРЕСА_2 , а саме дзеркало Luxordue, шафа для взуття Креденс, картини «Маски», картини «4 шт.», килимки, шафа для одягу, телевізор Sony KD55XD 9305, кухонні меблі, столик-візок, обідній стіл та стільці (комплект), мікрохвильова піч Miele, духова піч Miele, Холодильних Side by Side, посуд, скляний стіл (підлоговий), телевізор Sony KD75XD8505, килим, газетниця, диван, торшер, сабвуфер активний Focal Electra Beryllium SW1000, колонка центральна Focal Electra CC 1000 Beryllium, колонки акустична Focal Electra Beryllium 1038, стіл сріблястий, крісла, навісні шафи, картина, декор «Кулі», люстра, меблі, килим, телевізор Sony KD75XD8505, вуличні меблі, акустична система Revox Re:Sound S brilliant, скляна тумба для ТВ, штори, тюль (комплект), диван, стіл, стілець з позолотою, стіл ПК, вітрина № 2, вітрина № 1, низька шафа Креденс, крісло, килим, ковролін, столик, диван, проектор Sony VPL-VW200, екран проекційний De-Lite, акустична система Revel Ultima Studio (пара), сабвуфер Ultima SUB-30 REVEL, акустична система Revel Ultima Embrace 2 шт., акустична система Revel Ultima Voice, підсилювач Mark Levinson № 432, підсилювач Mark Levinson № 433, попередній підсилювач Lexicon MC12HD, cd-програвач Denon DCM-500AE, аудіоресивер Denon DRA-500AE - 8, медіа-центр Dune HD Max, столик, крісло, вішалка для халатів та рушників (комплект), шафи, дзеркало, ТВ у ванній, тюль та аксесуари до них, меблі для санвузлів, ліжко, меблі, диван, парта із стільцем, телевізор ВО BeoVision 7, телевізор Sony KD75XD8505, меблі Smania, шезлонг ротанг, тренажер велосипед PReCOR 846і, підставка під квіти, обладнання для сауни, ролети плісе загальною вартістю 1 336 825,65 грн;

земельну ділянку площею 0.0983 га в АДРЕСА_2 кадастровий номер 3221480903:02:006:0022, вартістю 332 598 грн;

земельну ділянку площею 0.1020 га в АДРЕСА_2 , кадастровий номер 3221480903:02:006:0016, вартістю 345 117 грн;

квартиру АДРЕСА_7 , реєстраційний номер 5768489 вартістю 1 985 000 грн;

автомобіль Audi A8L Quattro державний номерний знак НОМЕР_4 вартістю 1 280 783,99 грн;

автомобіль Volkswagen Touareg 2010 року випуску державний номерний знак НОМЕР_1 , вартістю 517 814,78 грн;

кошти в сумі 535 000 дол. США, які були розміщені ОСОБА_2 на депозитному рахунку ПАТ «Укрсоцбанк» у відповідності з договором банківського вкладу № НОМЕР_11 від 12 червня 2017 року, що по курсу Національного банку України станом на 14 квітня 2023 року 19 564 201 грн (535 000*36.5686);

право вимоги за договором позики від 18 серпня 2017 року відповідно до якого ОСОБА_2 позичив ОСОБА_4 300 000 дол. США, що по курсу Національного банку України 36,5686 грн за долар станом на 14 квітня 2023 року, складає 10 970 580 грн;

право вимоги за договором позики від 09 червня 2017 року відповідно до якого ОСОБА_2 позичив ОСОБА_3 3 930 000 грн, що на момент позики становило еквівалент 150 000 дол. США, що по курсу Національного банку України 36,5686 грн за долар станом на 14 квітня 2023 року складало 5 485 290 грн;

право вимоги за договором позики від 31 серпня 2017 року відповідно до якого ОСОБА_2 позичив ТОВ «Арка Хайтек» 4 000 000 грн;

право вимоги за договором позики від 22 червня 2017 року відповідно до якого ОСОБА_2 позичив ТОВ «Соковий завод Сокирянський» 2 000 000 грн;

а всього майна на загальну суму: 56 655 072,42 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 23 310 569,48 грн компенсації за перевищення частки ОСОБА_2 у спільному майні подружжя.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 13 020 000 грн як компенсації половини коштів, внесених ОСОБА_2 в статутний фонд ТОВ «Соковий завод Сокирянський», ТОВ «Логіком Систем», ТОВ «Тріумфальна арка».

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У задоволені інших позовних вимог ОСОБА_1 та зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що

ухвалюючи рішення про поділ спільного майна подружжя, суд першої інстанції в його основу поклав висновок судової економічної експертизи № 2010/19-72 від 29 березня 2019 року, відповідно до якого внесок ОСОБА_1 у власність подружжя складає 5,27 %, внесок ОСОБА_2 у власність подружжя складає 94,73 %. За правилами статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Місцевий суд вважав, що частка позивача в спільному майні подружжя є значно меншою, а саме 5,27 %, оскільки відповідач за час шлюбу докладав більших зусиль для набуття майна у спільну власності подружжя. Зазначені висновки є повністю необґрунтованими, оскільки вони прямо суперечать вимогам статті 60 СК України, відповідно до якої майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Отже, розмір доходу від трудової діяльності чи вид трудової діяльності подружжя ніяким чином не впливають на розмір часток чоловіка чи дружини у спільному майні подружжя;

ОСОБА_2 , звертаючись до суду з зустрічним позовом, заперечував проти вимог ОСОБА_1 та вказував, що майно, яке позивач просить поділити, належить йому на праві особистої приватної власності, оскільки придбане за його особисті кошти, які були в нього до шлюбу, отримані від продажу наявних у нього до шлюбу автомобілів та в результаті підприємницької діяльності в бізнесах, заснованих до шлюбу. Зазначені доводи апеляційний суд вважав необґрунтованими та такими, що не спростовують презумпцію спільності майна набутого під час шлюбу;

заява ОСОБА_9 написана та посвідчена після подання позову ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, а тому апеляційний суд зробив висновок, що жодних об`єктивних доказів передання такої суми коштів ОСОБА_2 , які б не залежали від самого ОСОБА_2 чи його родичів суду надано не було, як і не було надано доказів наявності таких коштів в самої ОСОБА_9 станом на березень 1997 року. З огляду на ту обставину, що ОСОБА_9 є тіткою ОСОБА_2 , апеляційний суд зробив висновок, що існують обґрунтовані сумніви в достовірності зазначеного доказу, які не дають суду підстав вважати доведеним факт наявності у ОСОБА_2 зазначеної суми коштів на момент укладення шлюбу, а, відтак, і їх витрачання для придбання спільного майна чи ведення бізнесу. Також, відповідачем не подано суду жодного доказу отримання будь-яких доходів в результаті підприємницької діяльності в бізнесах, заснованих до шлюбу, які за своєю природою давали б суду підстави вважати їх особистою власністю ОСОБА_2 ;

під час шлюбу відповідач передав у позику відповідно до письмово укладених договорів: 300 000 дол. США - ОСОБА_4 , 150 000 дол. США - ОСОБА_3 , 4 000 000 грн - ТОВ «АРКА ХАЙТЕК», 2 000 000 грн - ТОВ «СОКОВИЙ ЗАВОД СОКИРЯНСЬКИЙ». 12 липня 2017 року відповідач у відповідності до договору депозитного рахунку № НОМЕР_3 в ПАТ «Укрсоцбанк» вніс на депозит 535 000,00 дол. США, які зняв перед накладенням арешту на зазначений рахунок;

позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) - право вимоги за такими договорами належить особам, яким належало право власності на кошти, на момент їх передачі у борг, тобто ОСОБА_10 та ОСОБА_1 , як подружжю. З наданих суду копій договорів вбачається, що строк вимоги за ними настав, а саме: договір позики між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 від 18 серпня 2017 року в сумі 300 000 дол. США укладений до 19 лютого 2019 року; договір позики між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від 09 червня 2017 року в сумі 150 000 дол. США укладений до 10 грудня 2021 року; договір позики між ОСОБА_2 та ТОВ «АРКА ХАЙТЕК» від 31 серпня 2017 року № 310717/1 в сумі 4 000 000,00 грн укладений до 31 грудня 2018 року; договір позики між ОСОБА_2 та ТОВ «СОКОВИЙ ЗАВОД СОКИРЯНСЬКИЙ» від 22 липня 2017 року № 2206171 в сумі 2 000 000,00 грн укладений до 20 серпня 2017 року. Жодних доказів наявності таких коштів на праві особистої приватної власності у ОСОБА_2 , в тому числі і отриманих у спосіб, який дає підстави їх відносити до особистих коштів, на момент укладення шлюбу матеріали справи не містять;

право вимоги за вказаними договорами позики та кошти, які відповідач вніс на депозит банку та зняв до накладення арешту на них є спільним сумісним правом подружжя та спільним сумісним майном відповідно, а, відтак, підлягає поділу. Жодного доказу наявності доходів від підприємницької діяльності до укладення шлюбу, як і наявності особистих коштів на момент укладення шлюбу, які б давали можливість зробити відповідні внески в статутні фонди підприємств, а саме: ТОВ «СОКОВИЙ ЗАВОД СОКИРЯНСЬКИЙ» - 15 000 000,00 грн, ТОВ «ЛОГІКОМ-СИСТЕМ» - 6 930 000,00 грн, ТОВ «ТРІУМФАЛЬНА АРКА» - 4 110 800,00 грн відповідач суду не надав. Посилання відповідача та його представника на трудову книжку відповідача, відповідно до якої він був засновником та керівником ряду підприємств, без надання доказів про отримання відповідних доходів, ніяким чином не може бути підтвердженням наявності у відповідача особистих коштів в необхідному розмірі для їх внесення в статутні фонди, купівлю нерухомого майна, надання коштів у позику, розміщення коштів на банківських рахунках тощо;

якщо один з подружжя є учасником підприємства і вносить до його статутного капіталу майно, придбане за рахунок спільних коштів подружжя, то таке майно переходить у власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов`язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства. Вартість частки в статутному фонді товариств ТОВ «СОКОВИЙ ЗАВОД СОКИРЯНСЬКИЙ», ТОВ «ЛОГІКОМ-СИСТЕМ», ТОВ «ТРІУМФАЛЬНА АРКА», яка належить до спільно набутого майна, підлягає поділу між подружжям шляхом виплати половини вартості внесених коштів тому з подружжя, який не набуває зазначену частку у свою особисту приватну власність, оскільки відсутня постанова Великої Палати Верховного Суду про відступлення від висновків викладених в постанові Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 712/13789/18. Оскільки позивач, заявляючи про своє право на частку в статутному капіталі товариств, обрала спосіб захисту у вигляді виплати половини вартості внесених коштів, апеляційний суд вважає, що задоволення зазначеної вимоги позбавляє позивача права на отримання доходів від 49 % частки, що належить ОСОБА_2 в ТОВ «СОКОВИЙ ЗАВОД СОКИРЯНСЬКИЙ», а, відтак, зазначена вимога задоволенню не підлягає;

вимоги позивача про поділ коштів, внесених в статутний фонд ТОВ ТПК «Електронікс» є безпідставними та задоволені бути не можуть, з огляду на те, що кошти в сумі 6 937,50 грн були внесені відповідачем 16 березня 1999 року, тобто, задовго до шлюбу, а, відтак, вони не є спільним майном подружжя. Відсутні підстави до задоволення вимог позивача в частині стягнення з відповідача частини коштів, що перебувають на рахунках, відкритих на ім`я ОСОБА_2 в ПАТ «Альфа-банк», та які арештовані відповідно до ухвали Васильківського міськрайонного суду Київської області з огляду на відсутність в матеріалах справи доказів наявності таких коштів на зазначених рахунках та їх арешт за вказаною ухвалою суду;

вимоги відповідача в зустрічному позові в частині стягнення з ОСОБА_1 коштів у розмірі 1 262 500,00 грн задоволені бути не можуть квартира АДРЕСА_6 була продана сторонами спільно, оскільки договір купівлі-продажу було підписано як позивачем так і відповідачем. Продаж відбувся в 2007 році, тобто під час проживання сторін в шлюбі. З 2007 року до 2018 року відповідач не пред`являв до позивача жодних претензій з приводу отриманих за вказаним договором купівлі-продажу коштів. При цьому, жодних доказів, що отримані за даним правочином кошти були витрачені позивачем не в інтересах сім`ї, а в своїх власних цілях відповідачем суду надано не було. За таких обставин, апеляційний суд зробив висновок, що відповідач не спростував законодавчо встановлену презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, а, відтак, майном, яке підлягає розподілу у відповідності до вимог позовної заяви ОСОБА_1 та зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 є майно, набуте під час шлюбу, щодо якого наявні вимоги позивача та зустрічні вимоги відповідача;

здійснюючи поділ зазначеного майна, апеляційний суд виходить з пріоритетності побажань сторін щодо отримання у власність того чи іншого майна, фактичне користування сторонами майном та враховує наступні обставини. Позивач не просила визнати за нею право власності на: будинковолодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 та речі побутового вжитку, які знаходяться в ньому; земельні ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 3221480903:02:006:0016 площею 0,1020 га, кадастровий номер 3221480903:02:006:0022 площею 0,0983 га.; квартиру за адресою: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер: 5768489, загальною площею 59,2 кв. м. Натомість відповідач просив суд визнати за ним право власності на зазначене майно, в зв`язку з чим суд вважає за можливе визнати за відповідачем право власності на вказане нерухоме майно. З огляду на відсутність у позивача ОСОБА_1 іншого жила, окрім квартири в АДРЕСА_1 , загальною площею 195.5 кв. м, в якій вона проживає та яка є спільним майном подружжя, апеляційний суд вважає за необхідне виділити зазначену квартиру у власність позивача, разом з усіма речами побутового вжитку, що в ній знаходяться та автостоянкою (паркомісцем) АДРЕСА_3 , яка розміщена поряд з зазначеною квартирою;

оскільки право вимоги за договорами позики, які були укладені відповідачем ОСОБА_2 належить йому, як особі, яка укладала відповідні договори, строк на який вони були укладені сплив, доказів невиконання договорів позичальниками суду не надано, апеляційний суд зробив висновок про обґрунтованість позову ОСОБА_1 в частині поділу зазначеного права вимоги шляхом стягнення з відповідача компенсації в розмірі половини переданих в позику коштів;

оскільки відповідач набув право особистої приватної власності на частки в статутних капіталах ТОВ «СОКОВИЙ ЗАВОД СОКИРЯНСЬКИЙ», ТОВ «ЛОГІКОМ-СИСТЕМ», ТОВ «ТРІУМФАЛЬНА АРКА» за рахунок внесених спільних коштів подружжя, інший з подружжя, тобто, позивач має право на компенсацію половини зазначених коштів внесених відповідачем в статутний фонд зазначених товариств;

оскільки кошти в сумі 535 000 дол. США 12 липня 2017 року внесені відповідачем на депозитний рахунок № НОМЕР_3 в ПАТ «Укрсоцбанк» та зняті ним перед накладенням арешту на них (https://reyestr.court.gov.ua/Review/74945417), апеляційний суд вважає за необхідне розподілити зазначені кошти, як спільне майно подружжя шляхом стягнення з відповідача на користь позивача відповідної компенсації у розмірі половини вказаної суми;

з матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 користується автомобілем LEXUS LS 460L, реєстраційний номер - НОМЕР_5 , 2008 року випуску, номер шасі - НОМЕР_6 , відповідач користується автомобілями AUDI A8L, реєстраційний номер - НОМЕР_4 , 2012 року випуску, номер шасі - НОМЕР_7 та VOLKSWAGEN TOUAREG, реєстраційний номер - НОМЕР_1 , 2010 року випуску, номер шасі - НОМЕР_8 . Зазначені обставини визнаються відповідачем. З огляду на фактичний спосіб використання зазначеного майна, апеляційний суд вважає за можливе виділити позивачу - автомобіль LEXUS LS 460L, а відповідачу автомобілі AUDI A8L та VOLKSWAGEN TOUAREG. На зазначені обставини суд першої інстанції уваги не звернув, дійшов необґрунтованого висновку про необхідність поділу спільного майна подружжя, виходячи з відсотку вкладу кожного з них в придбання спільного майна, висновки суду не відповідають фактичним обставина справи та не ґрунтуються на наявних у справі доказах, що відповідно до вимог статті 376 ЦПК України є підставою до скасування рішення та ухвалення нового по суті вимог позивача та відповідача.

Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 22 травня 2023 року заяву ОСОБА_1 , подану представником Войтенком І. В. , про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 витрати на правову допомогу в розмірі 65 925 грн. У задоволенні іншої частини вимог заяви ОСОБА_1 відмовлено.

Додаткова постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

апеляційний суд вважав за необхідне визначити вартість наданих адвокатом Кісільовою М. В. послуг, з розрахунку 1 750 грн за 1 годину наданої послуги у відповідності до умов додаткової угоди № 2 від 23 липня 2020 року. З урахуванням співмірності, реальності та доцільності понесених витрат, адвокату було достатньо 3 год часу для підготовки та подання до Київського апеляційного суду 16 листопада 2022 року додаткових письмових пояснень до апеляційної скарги, що відповідно складає 5 250,00 грн (1 750,00*3), а також 2 год часу для підготовка та подання до Київського апеляційного суду 04 квітня 2023 року додаткових письмових пояснень до апеляційної скарги, що відповідно складає 3 500 грн;

в іншій частині про неспівмірність витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи та наданих адвокатом послуг, часом, витраченим адвокатом на надання послуг, обсягом наданих адвокатом послуг, та значенням справи для сторони відповідач не заявляв. Таким чином, з урахуванням критеріїв розумності, доцільності, реальності стягненню підлягають понесені позивачем витрати за надання правової допомоги адвокатом Кісільовою М. В. на загальну суму 16 250,00 грн витрати на правову допомогу, що є обґрунтованими, доцільними та співмірними та підлягають стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 складають 73 250 грн, з яких витрати на правову допомогу, надану адвокатом Войтенком І. В. на суму 57 000 грн та надану адвокатом Кісільовою М. В. на суму 16 250 грн.

Аргументи учасників справи

У березні 2023 року ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, яка підписану представником ОСОБА_5 , на постанову Київського апеляційного суду від 14 квітня 2023 року, в якій просив

скасувати оскаржеване судове рішення

залишити в силі рішення суду першої інстанції;

стягнути судові витрати, здійснивши їх розподіл за результатами розгляду даної касаційної скарги (судовий збір 35 240 грн, попередній розмір витрат на професійну правничу допомогу 140 000 грн).

Касаційна скарга мотивована тим, що:

з резолютивної частини оскаржуваної постанови вбачається, що суд постановив: в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за позивачкою право власності на квартиру у м. Києві, речі побутового вжитку в ній, автомобіль Лексус, автостоянку у м. Києві, стягнути з відповідача понад 23 мільйони грн компенсації перевищення частки в спільному майні, понад 13 мільйонів грн компенсації половини коштів, внесених в статутні фонди; в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за відповідачем право власності на будинковолодіння у с. Хлепча, речі побутового вжитку в ньому, земельні ділянки, квартиру у АДРЕСА_8 , автомобілі Ауді та Фольксваген, 535 000 дол. США та права вимоги за договорами позики. Однак, жодна із сторін не просила поділити квартиру у м. Києві чи будинковолодіння у с. Хлепча. Позивачка та відповідач обидва просили визнати квартиру майном, що є особистою приватною власністю, яка не є предметом поділу Також позивачка не просила грошову компенсацію в частині договорів позики. Вона просила перевести на неї право вимоги половини коштів за ними. В свою чергу відповідач взагалі не звертався з вимогами про визнання за ним прав вимоги за договорами позики чи права власності на депозит. В постанові від 02 червня 2022 року у справі № 602/1455/20 КЦС ВС зазначив: у цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок розглядати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі, та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Формування змісту й обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог І заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно в межах заявлених ними вимог і наданих доказів (статті 12, 13 ЦПК України). Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову. Позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача (диспозитивність);

суд не може вийти за межі позовних вимог та усупереч принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову (постанови Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 571/1306/16-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 2¬3632/1 1, від 15 липня 2019 року у справі № 235/499/17, від 17 липня 2019 року у справі №523/3612/16-ц, від 24 липня 2019 року у справі № 760/23795/14-ц, від 25 вересня 2019 року у справі № 642/6518/16-ц, від 30 жовтня 2019 року у справі № 390/131/18, від 06 листопада 2019 року у справах № 464/4574/15-ц, № 756/17180/147-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 697/2368/15-ц, від 04 грудня 2019 року у справі № 635/8395/1 5-ц, від 01 квітня 2020 року у справі № 686/24003/18, від 01 липня 2020 року у справі № 287/575/16-ц, від 19 серпня 2020 року у справі № 287/587/16-ц). Апеляційний суд перебрав на себе роль позивача, самостійно сформував позовні вимоги кожної зі сторін і виніс рішення у більшості за вимогами, які не заявляла жодна зі сторін. При цьому відповідач, взагалі не хоче щоб за ним визнавалися права вимоги за договорами позики чи право власності на кошти. Натомість апеляційним судом йому це було нав`язано всупереч принципу диспозитивності. Не відповідає дійсності факт визнання відповідачем укладеності позик з третіми особами. Апеляційний суд самовільно поділив нерухомість (про що ніхто зі сторін не просив), замість того, щоб розглянути позовні вимоги про визнання особистою приватною власністю, чим в принципі знівелював інститут «підстав позову». За таких обставин вказане рішення є незаконним та підлягає скасуванню;

відповідач (скаржник) звертав увагу апеляційного суду на те, що позивачка звільнилася з роботи через кілька днів після укладення шлюбу і більше ніколи не працювала. Сім`єю та домогосподарством опікувалися наймані особи, праця яких оплачувалася з доходів відповідача. Утримання сім`ї також здійснювалося виключно за рахунок відповідача. За таких обставин апеляційний суд протиправно відкинув висновки судових експертиз про розмір внеску сторін у спільне майно та незаконно поширив титул спільної сумісної власності на майно, до надбання якого позивачка не має жодного відношення;

не може ділитися навпіл майно, якщо один з подружжя без поважних підстав не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї. У разі поділу майна та відсутності у сторони самостійного заробітку (доходу) за час шлюбу на неї покладається обов`язок довести те, що це пов`язано з наявністю поважної причини;

місцевий суд вірно відмовив позивачці у задоволенні позовних вимог про стягнення компенсації вартості внесків у статутні капітали, оскільки це не відповідає закону, а вона не просила стягнути вартість часток і не надала докази їх дійсних ринкових цін на момент розгляду справи. Статутний капітал і вартість частки є абсолютно різними інститутами і не можуть ототожнюватися. Під час розгляду справи судом призначалася, зокрема, судова економічна експертиза, але позивачка не скористалася своїм правом поставити на її вирішення питання про вартість часток товариств;

додатковою підставою для відмови є порушення позивачкою доктрини заборони суперечливої поведінки, яка базується ще на римській максимі - ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці (постанова Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 тощо. Той факт, що позивачка діаметрально змінила поведінку та обґрунтування позовних вимог у заяві про зміну предмету до первісного позову свідчить про її суперечливу поведінку, доктрина заборони суперечливої поведінки перш за все полягає у тому, що ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці. Таким чином, добросовісності та чесній діловій практиці суперечать дії, що не відповідають попереднім заявам або поведінці, якщо інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

У червні 2023 року ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_5 , на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 22 травня 2023 року, в якій просив:

скасувати оскаржуване судове рішення;

здійснити розподіл судових витрат за результатами розгляду касаційної скарги.

Касаційна скарга ОСОБА_2 на додаткову постанову мотивована тим, що:

апеляційний суд пропорційно (на 10 %) зменшив розмір витрат на професійну правничу допомогу, що стягнута з відповідача (скаржника). Отже, суд мав одночасно пропорційно стягнути з позивачки 10 % витрат відповідача (140 000*10 %) = 14000 грн;

у заяві про розподіл судових витрат адвокатом (позивачки) Кісільовою М. В. визначено розмір гонорару, який вона просить стягнути з відповідача з розрахунку 400,00 грн за 1 аркуш тексту (що в принципі не відповідає Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

У червні 2023 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, підписаний представником Войтенко І. В. , в якому просила:

касаційну скаргу залишити без задоволення;

постанову апеляційного суду без змін;

витрати на професійну правову допомогу відповідача, пов`язані з переглядом цієї справи у Верховному Суді у розмірі 40 000 грн стягнути з відповідача.

Відзив мотивовано тим, що:

первісний позивач просив суд поділити все майно яке є спільною сумісною власністю, а відповідач заперечував перебування майна у режимі спільної сумісної власності та просив визнати його особистою приватною власністю та стягнути компенсацію. Тому доводи касаційної скарги що жодна зі сторін не просила поділити квартиру у м. Києві чи будинковолодіння у с. Хлепча не відповідають дійсним обставинам справи. У постанові від 21 жовтня 2021 року у справі № 137/731/17 (провадження № 61-10525св21) Верховний Суд зазначив, що некоректне з точки зору лінгвістики формулювання вимог позову не може бути перешкодою для захисту порушеного права особи, яка звернулася до суду, оскільки надміру формалізований підхід щодо послідовного розуміння вимог позову, як реалізованого способу захисту, суперечить завданням цивільного судочинства, якими є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України) відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті. Указаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16 січня 2023 року у справі № 754/3132/16-ц (провадження № 61-5956св22). Те саме стосується і доводів касаційної скарги що судом застосовано норму статті 60 СК України замість статті 57 СК України;

апеляційний суд обґрунтовано вважав, що позивач звернувся саме з позовом про поділ спільного майна подружжя, внаслідок розгляду якого, у разі наявності відповідних підстав відбувається поділ майна подружжя що є об`єктом права спільної сумісної власності, та жодним чином не вийшов за межі позовних вимог сторін;

законодавець презюмує спільність майна, якщо воно було набуте за час шлюбу. Протилежне, тобто належність майна до роздільного майна подружжя, потребує доведення. Один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, при цьому, тягар доказування у такому випадку лежить на стороні, яка заперечує, що придбане в шлюбі майно є спільним;

твердження, що сам факт придбання майна в період шлюбу не є безумовно підставою для надання такому майну статусу спільної сумісної власності подружжя, означає лише, що особа, яка оспорює/заперечує презумпцію спільної сумісної власності має право на визнання такого майна особистою приватною власністю, якщо доведе належними та допустимими доказами, що таке майно було придбано за рахунок особистого майна/коштів, в свою ж чергу такі правові висновки не зобов`язують позивача, який звернувся із позовними вимогами про поділ майна доводити інші обставини аніж наявність такого майна та факт придбання майна в період шлюбу;

довідка СЦ МВС України відображає дані про те, що у відповідача дійсно у власності були певні транспортні засоби, але виходячи з даних вказаної довідки неможливо встановити, чи були витрачені кошти від продажу цих автомобілів на купівлю нових автомобілів під час перебування відповідача у шлюбі з позивачем. Тому вказаний доказ не є належним доказом того, що автомобілі, які є предметом поділу у цьому спорі були придбані за рахунок коштів, які відповідач отримав з продажу інших автомобілів, придбаних до вступу у шлюб. Визнаючи такий доказ недопустимим апеляційний суд виходив саме з цих обставин, а тому на думку позивача, апеляційний суд правомірно не взяв до уваги вказаний доказ;

позивачем дійсно, до початку судового розгляду було змінено саме предмет позову, в свою ж чергу підстави позову не змінювалися, а ті фактичні обставини, які були зазначені у первісному позові не бралися судом до уваги а позивач на них не посилався під час судового розгляду, оскільки вони не мають відношення до нового предмету позову. Тому зміна предмету позову не може розцінюватися як недобросовісна поведінка сторони, якщо вона зроблена у порядку та спосіб передбачені процесуальним законодавством.

У червні 2023 року ОСОБА_2 подав відповідь на відзив. У відповіді на відзив зазначив, що позивач за первісним позовом зазначає неправдиві дані. Зокрема, депозит, про який позивач за первісним позовом зазначає у всіх документах, було знято ще під час шлюбу і в основному використано на сім`ю. Так, шлюб було розірвано 19 січня 2019 року, а депозит знято 13 жовтня 2017 року за довго до подачі позову ОСОБА_11 про поділ майна та накладення арешту на рахунки.

У червні 2023 року ОСОБА_1 подала клопотання про залишення відповіді на відзив без розгляду, підписане представником Войтенко І. В . Клопотання мотивоване тим, що процесуальним законом не передбачено можливості подання відповіді на відзив на касаційну скаргу.

У червні 2023 року ОСОБА_2 подав додаткові пояснення, підписані представником ОСОБА_5 . Додаткові пояснення мотивовані тим, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що поділу підлягає не частка, а грошовий внесок. Тому вірною є відмова позивачу у задоволенні позовних вимог в цій частині у повному обсязі. Згідно загальних засад цивільного законодавства: справедливості, добросовісності та розумності, є вкрай несправедливим заволодіння половиною майна особи, яка пропрацювала все своє життя, якщо інший з подружжя «не вдарив палець о палець».

У червні 2023 року ОСОБА_1 подала клопотання про залишення додаткових пояснень без розгляду, підписане представником Войтенко І. В . Клопотання про залишення додаткових пояснень без розгляду мотивоване тим, що по своїй суті додаткові пояснення є доповненням до касаційної скарги.

У серпні 2023 року ОСОБА_2 подав додаткові пояснення, підписані представником ОСОБА_5 . Додаткові пояснення мотивовані клопотаннямретельно дослідити матеріали справи і впевнитися у правдивості пояснень відповідача за зустрічним позовом та неправді, яка поширюється ОСОБА_11 та ії адвокатами у всіх заявах.

У травні 2024 року ОСОБА_1 подала клопотання про визнання дій ОСОБА_2 зловживанням процесуальними правами та залишення доводів клопотання про поновлення касаційного провадження в частині що не стосується поновлення касаційного провадження без розгляду.

У липні 2024 року ОСОБА_2 подав додаткові пояснення, підписані представником ОСОБА_5 . Додаткові пояснення мотивовані тим, що обставини справи, що переглядається відмінні від обставин справи № 760/20948/16-ц, яка була розглянута Великою Палатою Верховного Суду. у цій справі Відповідач у відзиві на позовну заяву та у багатьох документах в апеляційному суді посилався на те, що ці дві речі абсолютно не пов`язані між собою і вартість частки на момент звернення до суду має доводити саме Позивачка як особа, що ініціювала спір, хоча цього не зробила.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 15 травня 2023 року:

відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 14 квітня 2023 року;

у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення дії постанови Київського апеляційного суду від 14 квітня 2023 року відмовлено;

зупинено виконання постанови Київського апеляційного суду від 14 квітня 2023 року у частині стягнення 23 310 569,48 грн компенсації за перевищення частки ОСОБА_2 у спільному майні подружжя та 13 020 000 грн компенсації половини коштів, внесених ОСОБА_2 в статутний фонд ТОВ «Соковий завод Сокирянський», ТОВ «Логіком Систем», ТОВ «Тріумфальна арка» до закінчення перегляду в касаційному порядку.

Ухвалою Верховного Суду від 20 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 22 травня 2023 року.

Ухвалою Верховного Суду від 06 липня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

08 серпня 2023 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І. у зв`язку з відставкою судді Верховного Суду ОСОБА_8.

Ухвалою Верховного Суду від 16 серпня 2023 року зупинено касаційне провадження у справі № 362/1505/18 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 760/20948/16-ц.

Ухвалою Верховного Суду від 02 травня 2024 року: клопотання ОСОБА_2 , яке підписане представником ОСОБА_5 , про поновлення провадження у справі задоволено; поновлено касаційне провадження у справі.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 15 травня 2023 року зазначено, що:

підставами касаційного оскарження вказаного судового рішення представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5 зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, вказує, що суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 214/1520/15-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, від 06 березня 2019 року у справі № 571/1306/16-ц, від 16 березня 2020 року у справах № 359/4356/18 та № 754/10844/18, від 25 травня 2019 року у справі № 2-3632/11, від 15 липня 2019 року у справі № 235/499/17, від 17 липня 2019 року у справі № 523/3612/16-ц, від 24 липня 2019 року у справі № 760/23795/14-ц, від 08 серпня 2019 року у справі № 450/1686/17, від 25 вересня 2019 року у справі № 642/6518/16-ц, від 30 жовтня 2019 року у справі № 390/131/18, від 06 листопада 2019 року у справах № 464/4574/15-ц та № 756/17180/17-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 697/2368/15-ц, від 04 грудня 2019 року у справі № 635/8395/15-ц, від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18, від 24 січня 2020 року у справі № 546/912/16-ц, від 01 квітня 2020 року у справі № 686/24003/18, від 01 липня 2020 року у справі № 287/575/16-ц, від 19 серпня 2020 року у справі № 287/587/16-ц, від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц, від 23 червня 2021 року у справі № 640/19644/15, від 16 лютого 2022 року у справі № 308/8430/19, від 20 червня 2022 року у справах № 756/10472/15-ц та № 128/2421/17, від 20 липня 2022 року у справі № 703/2284/19, від 14 вересня 2022 року у справі № 534/1728/20, від 05 жовтня 2022 року у справі № 753/613/19, від 12 жовтня 2022 року у справі № 757/64512/16-ц, від 26 жовтня 2022 року у справі № 206/6366/17, від 29 листопада 2022 року у справі № 293/535/20-ц, від 14 грудня 2022 року у справі № 754/2060/17, від 11 січня 2023 року у справі № 679/314/21, та зазначає, що суд не дослідив зібрані у справі докази (пункти 1 та 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 20 червня 2023 року вказано, що:

Фактичні обставини

Суди встановили, що 07 червня 2002 року між ОСОБА_11 та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 18 грудня 2018 року у справі № 757/18749/18-ц (https://reyestr.court.gov.ua/Review/78831204) шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.

Трудову діяльність позивач розпочала у червні 1999 року на посаді інженера з маркетингу, пропрацювавши 1 рік. У червні 2000 року позивача взято на роботу менеджером з реклами, у червні 2001 року - спеціалістом туристичного відділу, з якої її було звільнено у червні 2002 року.

Згідно трудової книги позивача 03 червня 2002 року її прийнято на посаду економіста ТОВ «АВ-Електронікс», звільнено 31 січня 2006 року, співвласником та генеральним директором товариства був відповідач.

01 березня 2006 року позивача прийнято на посаду економіста ТОВ «Тріумфальна арка», звільнено 10 лютого 2014 року. Повторно 12 березня 2015 року позивача прийнято на посаду економіста з питань праці, звільнено 09 червня 2017 року співвласником даного товариства був відповідач, генеральним директором - ОСОБА_12 , якого було допитано судом у якості свідка та який суду показав, що прийняти позивача на роботу його просив відповідач, фактично позивач трудової діяльності не здійснювала, їй нараховувалася та виплачувалася заробітна плата близько до мінімальної. Також свідок повідомив, що декілька разів був у житлі сторін та знає, що домогосподарством сторін опікувалися хатні працівники. Представник відповідача ОСОБА_5 зазначив, що домогосподарством сторін займалися наймані працівники: водій, садівник, кухар, няня, позивач домогосподарство не вела. Представник позивача Кісільова М. В. визнала, що колишнє подружжя сторін наймало для виховання спільної дитини няню та мало водія, однак це не свідчить про те, що позивач не опікувалася сином та житлом.

В матеріалах справи наявна трудова книга відповідача, перший запис в якій датовано 1987 року. Також наявні витяги з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо ТОВ «АВ-ЕЛЕКТРОНІКС», зареєстрованого 24 листопада 2000 року; ТОВ «СТАР ТЕЛЕКОМ», зареєстрованого 02 червня 1999 року; ТОВ «ТПК-ЕЛЕКТРОНІКС», зареєстрованого 16 березня 1999 року; ТОВ «ЧУМАЦЬКИЙ ШЛЯХ», зареєстрованого 22 квітня 1999 року, з яких вбачається, що відповідач був співвласником даних товариств.

15 серпня 2002 року між ОСОБА_13 (продавець) та ОСОБА_1 , проживає у АДРЕСА_9 та ОСОБА_2 , проживає у АДРЕСА_10 (покупці) було укладено договір купівлі-продажу, за якою покупці придбали квартиру АДРЕСА_6 загальною площею 336,70 кв. м, що складається з восьми кімнат за 1138000,00 грн.

18 листопада 2002 року між ОСОБА_13 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу автостоянки № 23 на 2 поверсі секції «Б» критої автостоянки площею 14,9 кв. м по АДРЕСА_5 .

Згідно висновку експертів за результатами проведеної судової оціночно-будівельної та оціночно-земельної експертизи № 2008/19-43/24060-24063/19-43/24064/19-42 від 03 вересня 2019 року, призначеної судом за клопотанням позивача, вартість автостоянки складає 587835,00 грн, таким чином грошові частки кожного з подружжя дорівнюють: позивача - 5,27%х587835,00 = 30978,90 грн, відповідача - 94,73%х587835,00 = 556856,10 грн.

29 червня 2004 року між ОСОБА_14 (продавець) та ОСОБА_1 і ОСОБА_2 (покупці) було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_7 в Україні, загальною площею 46,3 кв. м. Згідно п. 3 договору продаж квартири вчинено за ціною, що встановлена продавцем та покупцями в розмірі 22260,00 грн.

Згідно висновку експертів за результатами проведеної судової оціночно-будівельної та оціночно-земельної експертизи № 2008/19-43/24060-24063/19-43/24064/19-42 від 03 вересня 2019 року провести огляд квартири у Автономній республіці Крим у зв`язку з її тимчасовою окупацією неможливо, а тому провести оцінку її вартості також неможливо, тому суд змушений виходити з єдиної відомої ціни квартири - тієї, що зазначена у договорі.

25 листопада 2005 року між ОСОБА_15 від імені якої діє ОСОБА_16 (продавець) та ОСОБА_2 і ОСОБА_1 (покупці), було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку по АДРЕСА_2 загальною площею 382,5 кв. м Також 25 листопада 2005 року між ОСОБА_15 від імені якої діє ОСОБА_16 (продавець) та ОСОБА_2 і ОСОБА_1 (покупці), було укладено два договори купівлі-продажу земельної ділянки кадастровий номер 3221480903:02:006:0022 площею 0,0983 га та кадастровий номер 3221480903:02:006:0016 площею 0,102 га.

Згідно висновку судової економічної експертизи № 2010/19-72 від 29 березня 2019 року внесок ОСОБА_1 у власність подружжя складає 1 262 500,00 грн, що становить 5,27%, внесок ОСОБА_2 у власність подружжя складає 22686165,46 грн, що становить 94,73%.

Згідно висновку експерта № 15043 за результатами проведення судової товарознавчої експертизи від 13 серпня 2021 року вартість майна, що знаходиться у квартирі становить 147561,90 грн, вартість майна, що знаходиться у домоволодінні становить 1336825,65 грн.

Під час шлюбу відповідач передав у позику, у відповідності до письмово укладених договорів: 300 000 дол. США - ОСОБА_4 , 150 000 дол. США - ОСОБА_3 , 4 000 000 грн - ТОВ «АРКА ХАЙТЕК», 2 000 000 грн - ТОВ «СОКОВИЙ ЗАВОД СОКИРЯНСЬКИЙ». 12 липня 2017 року відповідач відповідно до договору депозитного рахунку № НОМЕР_3 в ПАТ «Укрсоцбанк» вніс на депозит 535 000 дол. США.

Відповідно до декларації відповідача про доходи його дохід у 2004 році склав 139920,00 грн. Згідно умов договору купівлі-продажу житлового будинку, вартість його продажу становила 201650,00 грн.

В матеріалах справи наявні свідоцтва про реєстрацію транспортних засобів, що є предметом поділу:

НОМЕР_9 , видане ОСОБА_2 про право власності на автомобіль AUDI A8L реєстраційний номер НОМЕР_4 2012 року випуску номер шасі НОМЕР_7 ;

НОМЕР_2 , видане ОСОБА_2 про право власності на автомобіль VOLKSWAGEN TOUAREG реєстраційний номер НОМЕР_1 2010 року випуску номер шасі НОМЕР_8 ;

НОМЕР_10 , видане ОСОБА_1 про право власності на автомобіль LEXUS LS 460L реєстраційний номер НОМЕР_5 2008 року випуску номер шасі НОМЕР_6 .

Відповідач (позивач за зустрічним позовом) зазначив, що з 1996 року по 2011 рік був власником автомобілів: Toyota Carina, Subaru Legacy, Nissan Infinity, Toyota Highlander, Toyota Lexus ES, Lexus LS, Skoda Octavia, що підтверджується довідкою Головного сервісного центру МВС України № 31/781аз від 16 листопада 2018 року.

Позиція Верховного Суду

Щодо оскарження постанови апеляційного суду від 14 квітня 2023 року

Касаційний суд частково приймає аргументи касаційної скарги та відхиляє аргументи відзиву на касаційну скаргу з таких підстав.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України).

Загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти сімейного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах сімейного законодавства (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 січня 2021 року в справі № 758/10761/13-ц (провадження № 61-19815сво19).

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (пункт 3 частини першої статті 57 СК України).

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).

Законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19 (провадження № 14-94цс21)).

Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна чи майнових прав, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті чи оформлені (див. зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 січня 2024 року у справі № 755/12204/18 (провадження № 61-2401св21)).

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 71 СК України).

Як поділ спільного сумісного майна в натурі, так і визначення розміру часток кожного з них, може здійснюватися на підставі: договору подружжя; рішення суду при наявності спору між подружжям. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (речення перше абзацу другого частини першої статті 71 СК України) (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2023 року в справі № 648/3137/15-ц (провадження № 61-17560св21)).

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (речення перше абзацу другого частини першої статті 71 СК України). Тобто суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання (див. пункт 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21)).

До складу майна, що підлягає поділу включається спільне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, у тому числі яке знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2023 року у справі № 712/8602/19 (провадження № 61-14809сво21)).

Поділ спільного майна відрізняється від виділу частки співвласника або припинення його права на частку у спільному майні однією суттєвою ознакою - у разі поділу майна право спільної часткової власності на нього припиняється (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2020 року в справі № 243/6275/16-ц (провадження № 61-42813св18)).

Позов про визнання права на частку в праві спільної часткової власності не є вимогою про поділ майна в натурі. Тому при визнанні права на частку не здійснюється вказівка які саме об`єкти в натурі відповідають частці в праві спільної часткової власності (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 вересня 2020 року у справі № 344/5437/17 (провадження № 61-124св20)).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок, що:

«у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 червня 2018 року у справі № 711/5108/17 (провадження № 61-1935св18) зроблено висновок по застосуванню пункту 3 частини першої статті 57 СК України та вказано, що «у випадку набуття одним із подружжя за час шлюбу майна за власні кошти, таке майно є особистою приватною власністю».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2021 року у справі № 203/284/17 (провадження № 61-7751св19) вказано, що: «статтею 60 СК України встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 серпня 2021 року у справі № 553/2152/19 (провадження № 61-6722св21) зазначено, що: «відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року по справі № 760/20948/16-ц (провадження № 14-70цс22)вказано, що:

«77. У разі внесення одним із подружжя як вкладу у статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю коштів, які є спільною сумісною власністю, вказане товариство стає їх власником. Натомість особа, яка внесла вклад у статутний капітал товариства набуває право на частку учасника цього товариства.

78. Інший з подружжя, який був співвласником коштів, внесених у статутний капітал товариства з метою захисту свого права при поділі їх спільного сумісного майна набуває право вимагати виплати вартості частки члена подружжя у статутному капіталі. Водночас як учасник товариства, який вносить спільне сумісне майно у статутний капітал цього товариства, так інші його учасники мають розуміти наслідки у випадку ухвалення рішення про виплату вартості частки члена подружжя у статутному капіталі.

79. Звернення стягнення на частину майна товариства з обмеженою відповідальністю, пропорційну частці учасника товариства у статутному капіталі, за його особистими боргами допускається лише у разі недостатності у нього іншого майна для задоволення вимог кредиторів. Кредитори такого учасника мають право вимагати від товариства виплати вартості частини майна товариства, пропорційної частці боржника у статутному капіталі товариства, або виділу відповідної частини майна для звернення на нього стягнення. Частина майна, що підлягає виділу, або обсяг коштів, що становлять її вартість, встановлюється згідно з балансом, який складається на дату пред`явлення вимог кредиторами (частина перша статті 149 ЦК України у вказаній редакції).

80. Тому помилковим є висновок апеляційного суду про можливість задоволення вимоги про виплату частини вартості внесеного одним з подружжя вкладу у статутний капітал товариства. Позивачка може вимагати виплати вартості частки члена подружжя у статутному капіталі визначену на дату пред`явлення позовних вимог.

85. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що висновок суду апеляційної інстанції про задоволення первісного позову в частині вимоги про стягнення компенсації з відповідача 750 000 гривень, як половини вартості внесків у статутний капітал ТзОВ «Інноваційний дорожній ремонт» є помилковим.

86. Позивачка має право вимагати виплати їй вартості частки члена колишнього подружжя у статутному капіталі, у той же час вона заявила вимогу про грошову компенсацію їй вартості частки внеску до статутного фонду.

87. Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду зважає і на те, що відповідач не спростував того, що заявлений розмір позовних вимог щодо стягнення з нього 750 000 гривень не відповідає вартості його частки у статутному капіталі ТзОВ «Інноваційний дорожній ремонт».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року по справі № 760/20948/16-ц (провадження № 14-70цс22)зазначено, що:

«94. З огляду на висновки сформульовані у цій постанові Велика Палата Верховного Суду виснує про наявність підстав для відступу від висновку, сформульованого Верховним Судом України у постановах від 3 липня 2013 року у справі № 6-61цс13, від 2 жовтня 2013 року у справі № 6-79цс13, від 3 червня 2015 року у справі № 6-38цс15, а також Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 7 травня 2019 року у справі № 490/1408/15-ц. Вказаний відступ полягає у тому, що один з подружжя при поділі спільного сумісного майна може претендувати на виплату частки у статутному капіталі, що є відмінним від виплати половини вартості внеску засновника у статний капітал цього товариства.

101. Ураховуючи викладене та висновки, зроблені у розділі 2.4 цієї постанови, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постановах від 3 липня 2013 року у справі № 6-61цс13, від 2 жовтня 2013 року у справі № 6-79цс13, від 3 червня 2015 року у справі № 6-38цс15 та зазначити, що у разі внесення одним із подружжя як вкладу у статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю коштів, які є спільною сумісною власністю, вказане товариство стає їх власником. Натомість особа, яка внесла вклад у статутний капітал товариства набуває право на частку учасника цього товариства. Інший з подружжя, який був співвласником коштів, внесених у статутний капітал товариства з метою захисту свого права при поділі їх спільного сумісного майна набуває право вимагати виплати половини вартості частки члена подружжя у статутному капіталі. Суд виходить з презумпції про те, що вартість частки у статутному капіталі відповідає розміру внеску, якщо тільки сторона, яка стверджує про зміну цієї вартості на час розгляду справи, не доведе, що вартість частки змінилась (зросла або внаслідок звичайної діяльності товариства зменшилась)».

Тлумачення пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України свідчить, що по своїй суті такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб`єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2022 року в справі № 127/23627/20 (провадження № 61-17025св21), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 233/4580/20 (провадження № 61-12524сво21)).

Такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов`язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності і т. д.) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Право вимоги, яке виникло на підставі договору позики, є подільним правом. За допомогою такого універсального регулятора приватних відносин як договір його сторони можуть визначити як буде здійснюватися спільне право вимоги, яке виникло на підставі договору позики, так і його поділ. За наявності спору, поділ права вимоги, яке виникло на підставі договору позики, здійснюється судом. Касаційний суд констатує, що в СК України є прогалина та відсутній регулятор, який визначав би правило поведінки для випадку, коли здійснюється судом поділ права вимоги, яке виникло на підставі договору позики. Подібною нормою є частина перша статті 71 СК України, яка підлягає застосуванню на підставі аналогії закону. Тому суд при поділі права вимоги, яке виникло на підставі договору позики, в тому числі й того, заборгованість за яким стягнена рішенням суду на користь іншого з подружжя, може визнати за іншим з подружжя частку в спільному праві вимоги (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 січня 2024 року у справі № 755/12204/18 (провадження № 61-2401св21)).

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача. Якщо особою заявляється належна позовна вимога, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань. Така відмова призведе до необхідності особи повторно звертатись до суду за захистом своїх прав (які при цьому могли бути ефективно захищені), що невиправдано затягне вирішення справи по суті (див. пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21)).

У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2022 року в справі № 602/1455/20 (провадження № 61-475св22)).

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина перша, третя статті 12, частина перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

У резолютивній частині рішення зазначається висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог (пункт 1 частини п`ятої статті 265 ЦПК України).

При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (частина друга статті 264 ЦПК України).

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (частина шоста статті 367 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 220/421/17 (провадження № 14-603цс18) зазначено, що:

«згідно зі статтею 11 ЦПК України в редакції, чинній на момент розгляду справи в суді першої інстанції, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. При цьому, враховуючи норми статей 27, 31 цього Кодексу, позивач самостійно визначає предмет й підстави позову та на власний розсуд розпоряджається своїми правами щодо предмета позову. Аналогічні норми містяться й у ЦПК України у редакції Закону від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII, чинній на момент розгляду справи судом апеляційної інстанції, це зокрема статті 13, 43, 49. Частиною першою, шостою статті 367 та частиною першою статті 368 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги та в межах заявлених позовних вимог. Змінювати за власним розсудом предмет і підставу позову суд апеляційної інстанції не уповноважений».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 квітня 2021 року в справі № 755/3293/16-ц (провадження № 61-7580св20) зазначено, що «межі розгляду справи судом апеляційної інстанції визначені статтею 367 ЦПК України, згідно з положеннями якої суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Таким чином, суд апеляційної інстанції був позбавлений процесуальної можливості вирішувати вимоги, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції при вирішенні справи по суті».

Касаційний суд зауважує, що процесуальний закон не містить виключень при розгляді спору про поділ спільного майна подружжя не враховувати предмет, підстави позову, та власне позовні вимоги, які заявив позивач.

У справі, що переглядається:

при скасуванні рішення суду першої інстанції і частковому задоволенні первісного й зустрічного позовів апеляційний суд вважав, що необхідно визначити все спільне майно та його вартість, незалежно від змісту позовних вимог, на частину майна апеляційний визнав право за позивачкою, а на частину за відповідачем, при цьому різницю (компенсацію в розмірі 23 310 569,48 грн за перевищення частки у спільному майні подружжя) стягнув із відповідача, і також стягнув з відповідача на користь позивачки 13 020 000 грн компенсації половини коштів, внесених відповідачем в статутний фонд юридичних осіб;

апеляційний суд не врахував, що диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти;

апеляційний суд не звернув увагу, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову;

поза увагою апеляційного суду залишилося те, що процесуальний закон не містить виключень при розгляді спору про поділ спільного майна подружжя не враховувати предмет, підстави позову, та власне позовні вимоги, які заявив позивач.

Аналіз матеріалів справи свідчить, зокрема, що:

ОСОБА_1 в серпні 2018 року подала заяву про зміну предмету позову в якій, зокрема, просила стягнути з відповідача на її користь суму компенсації вартості внеску в статутні капітали ТОВ «СОКОВИЙ ЗАВОД СОКИРЯНСЬКИЙ» (код ЄДРПОУ 39761131), ТОВ «ЛОГІКОМ-СИСТЕМ» (код ЄДРПОУ 35438873), ТОВ «ТРІУМФАЛЬНА АРКА» (код ЄДРПОУ 33156413), ТОВ «ТПК-ЕЛЕКТРОНІКС» (код ЄДРПОУ 30358081) в розмірі 9 348 868,75 грн (т. 1, а. с. 73);

в грудні 2020 року позивачка подала заяву про збільшення розміру позовних вимог (т. 7, а. с. 1-4), а саме просила стягнути з відповідача на її користь суму компенсації вартості внеску в статутні капітали ТОВ «СОКОВИЙ ЗАВОД СОКИРЯНСЬКИЙ» (код ЄДРПОУ 39761131), ТОВ «ЛОГІКОМ-СИСТЕМ» (код ЄДРПОУ 35438873), ТОВ «ТРІУМФАЛЬНА АРКА» (код ЄДРПОУ 33156413), ТОВ «ТПК-ЕЛЕКТРОНІКС» (код ЄДРПОУ 30358081) в розмірі 14 023 303,10 грн, яка протокольною ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 08 грудня 2021 року залишена без розгляду (т. 7, а. с. 27);

постановою Київського апеляційного суду від 25 січня 2022 року апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - Кісільової М. В. залишено без задоволення, а протокольну ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 08 грудня 2021 року залишено без змін;

апеляційний суд стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 13 020 000 грн як компенсації половини коштів внесених ОСОБА_2 в статутний фонд ТОВ «Соковий завод Сокирянський», ТОВ «Логіком Систем», ТОВ «Тріумфальна арка» ТОВ «СОКОВИЙ ЗАВОД СОКИРЯНСЬКИЙ», ТОВ «ЛОГІКОМ-СИСТЕМ», ТОВ «ТРІУМФАЛЬНА АРКА», хоча такої позовної вимоги заявлено не було, а відповідна заява про збільшення розміру позовних вимог залишена судом першої інстанції без розгляду протокольною ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 08 грудня 2021 року;

в заяві про зміну предмету позову (т. 1, а. с. 73 - 74) позивачка не просила стягнути з відповідача на її користь компенсацію в розмірі 23 310 569,48 грн за перевищення частки у спільному майні подружжя;

в заяві про зміну предмету позову (т. 1, а. с. 73 - 74) позивачка просила визнати за нею право вимоги за договорами позики. Натомість апеляційний суд стягнув на користь позивачки компенсацію. Апеляційний суд не звернув увагу, що за наявності спору, поділ права вимоги, яке виникло на підставі договору позики, здійснюється судом. Суд при поділі права вимоги, яке виникло на підставі договору позики може визнати за іншим з подружжя частку в спільному праві вимоги (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 січня 2024 року у справі № 755/12204/18 (провадження № 61-2401св21));

в заяві про зміну предмету позову (т. 1, а. с. 73 - 74) позивачка просила стягнути з відповідача суму грошової компенсації в розмірі 10 552 875 грн, тобто 3/4 частини від коштів, які відповідач вніс, а потім зняв з депозитного рахунку № НОМЕР_3 в ПАТ «Укрсоцбанк», відкритому на ім`я ОСОБА_2 на підставі договору банківського вкладу № НОМЕР_3 від 12 липня 2017 року. Проте апеляційний суд не звернув увагу, що до складу майна, що підлягає поділу включається спільне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, у тому числі яке знаходиться у третіх осіб (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2023 року у справі № 712/8602/19 (провадження № 61-14809сво21)). Апеляційний суд не встановив, коли відповідач зняв з депозитного рахунку кошти (під час шлюбу чи ні), з урахуванням, що рішенням Печерського районного суду міста Києва від 18 грудня 2018 року у справі № 757/18749/18-ц (https://reyestr.court.gov.ua/Review/78831204) шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано. Та відповідно апеляційний суд не з`ясував, залежно від коли зняті кошти, чи підлягає стягненню компенсація на користь позивачки.

За таких обставин, апеляційний суд по суті вирішував вимоги, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції при вирішенні справи, вийшов за межі позовних вимог всупереч принципу диспозитивності та не переглянув по суті справу з урахуванням заявлених сторонами первісного та зустрічного позовів. Тому оскаржену постанову апеляційного суду належить та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

Щодо оскарження додаткової постанови апеляційного суду від 22 травня 2023 року

Додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас, додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. У разі скасування рішення у справі, ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 червня 2018 року в справі № 756/4441/17 (провадження № 61-17081св18)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 904/8884/21 (провадження № 12-39гс22) зазначено, що: «за загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішені всі інші, зокрема й процесуальні питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також невирішення окремих процесуальних питань, зокрема розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення. Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Подібні висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі № 925/81/21, від 09 лютого 2022 року у справі № 910/17345/20, від 15 лютого 2023 року у cправі № 911/956/17 (361/6664/20), від 07 березня 2023 року у справі № 922/3289/21. Оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування постанови Центрального апеляційного господарського суду від 27 вересня 2022 року у цій справі, то додаткову постанову Центрального апеляційного господарського суду від 18 жовтня 2022 року також слід скасувати».

Оскільки постанова апеляційного суду підлягає скасуванню, то додаткова постанова апеляційного суду від 22 травня 2023 року, якою здійснено розподіл судових витрат, також підлягає скасуванню.

Щодо додаткових пояснень

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення (частина перша статті 390 ЦПК України).

Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (стаття 126 ЦПК України).

Аналіз додаткових пояснень ОСОБА_2 , поданих у червні 2023 року, свідчить, що вони по суті є доповненням до касаційної скарги поданим поза межами процесуального строку, а тому клопотання ОСОБА_1 належить задовольнити і додаткові пояснення ОСОБА_2 , підписані представником ОСОБА_5 залишити без розгляду.

Касаційний суд відхиляє доводи клопотання ОСОБА_1 про наявність в діях ОСОБА_2 зловживання процесуальними правами, оскільки подання ОСОБА_2 додаткових пояснень та клопотань не спричинило безпідставне ускладнення чи збільшення тривалості розгляду справи.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. Тому касаційні скарги належить задовольнити частково, оскаржені судові рішення скасувати та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Оскільки оскаржена постанова Київського апеляційного суду від 14 квітня 2023 року підлягає скасуванню, то підстави для поновлення її виконання, зупиненого ухвалою Верховного Суду від 15 травня 2023 року, відсутні.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції (підпункт «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України).

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що:

«згідно із підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Таким чином, встановлено дискреційне повноваження суду зазначити в резолютивній частині судового рішення про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. Статтею 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, такий обов`язок у випадку передачі справи на новий судовий розгляд не покладено. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що якщо судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу суду першої інстанції або судом касаційної інстанції скасовано ухвалу з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, розподіл судового збору у справі, в тому числі сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги, здійснює той суд, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи.

З урахуванням наведеного Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду відступає від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у додатковій постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 756/2157/15-ц. У разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».

Тому, з урахуванням висновку щодо суті касаційних скарг, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання ОСОБА_1, подане представником Войтенком Ігорем Васильовичем , задовольнити.

Додаткові пояснення ОСОБА_2 , які підписані представником ОСОБА_5 , подані у червні 2023 року, залишити без розгляду.

Касаційні скарги ОСОБА_2 , які підписані представником ОСОБА_5 , задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 14 квітня 2023 року, додаткову постанову Київського апеляційного суду від 22 травня 2023 року скасувати та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Київського апеляційного суду від 14 квітня 2023 року та додаткова постанова Київського апеляційного суду від 22 травня 2023 року втрачають законну силу та не підлягають подальшому виконанню.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: І. О. Дундар

Є. В. Коротенко

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко


Суд	Касаційний цивільний суд Верховного Суду
Дата ухвалення рішення	01.08.2024
Оприлюднено	06.08.2024
Номер документу	120805315
Судочинство	Цивільне
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:

Фінагеєв Валерій Олександрович

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 01.08.2024 по справі 362/1505/18КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Судовий реєстр по справі —362/1505/18

Постанова від 01.08.2024

Постанова
від 01.08.2024 по справі 362/1505/18
КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ