Рішення

від 19.07.2024 по справі 752/5538/24

ГОЛОСІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №752/5538/24

Провадження №2/752/4051/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2024 року м. Київ

Голосіївський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Кордюкової Ж.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат та 3% річних,-

ВСТАНОВИВ:

Адвокат Бєлокриницький Артем Олександрович в інтересах ОСОБА_1 звернувся до Голосіївського районного суду міста Києва з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що з 25.07.2003 позивач та відповідач перебували у зареєстрованому шлюбі.

Фактично шлюбні відносини між сторонами були припинені в жовтні 2012 року. Шлюб розірвано 04.06.2014 рішенням Жовтневого районного суду міста Харкова.

28.11.2007 позивачем в інтересах сім`ї було укладено договір відновлюваної кредитної лінії №828/11-27/37/7-006 з Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», за яким кредитор зобов`язався надавати кредит в межах максимального ліміту заборгованості позичальника за кредитом в сумі 490000 доларів США.

Заборгованість за договором кредиту №828/11-27/37/7-006 від 28.11.2007 повністю погашена позивачем 14.12.2016.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 22.02.2023 у справі №638/18499/18 стягнуто з відповідача грошові кошти в якості частини коштів, сплачених ОСОБА_1 на виконання зобов`язань за кредитним договором №838/11-27/37/7-006 від 28.11.2007.

Позивач зазначає, що оскільки постановою Полтавського апеляційного суду від 22.02.2023 встановлено, що позивач має право на стягнення із відповідачки половини коштів, сплачених за період після розірвання шлюбу, з 15.06.2014 по дату повного виконання зобов`язань за кредитним договором, та враховуючи, що відповідач сплатила грошові кошти лише 28.02.2023, то позивач вважає, що тривале невиконання відповідачкою свого зобов`язання дає підставі для стягнення на користь позивача інфляційні втрати за весь час прострочення та 3% річних від простроченої суми, а саме з 14.12.2015 по 28.02.2023.

Загалом сума боргу становить 922110,96, з яких сума збитків від інфляції становить 779537,46 грн, сума нарахованих процентів становить 142573,50 грн.

Просив:

стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати у розмірі 779537,46 грн та 3% річних у розмірі 142573, 50 грн.

01.04.2024 судом постановлено ухвалу про відкриття провадження у справі та призначено розгляд цивільної справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідач правом на подачу відзиву не скористалася.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 22.02.2023 у справі №638/18499/18 апеляційну скаргу задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 658782 грн 61 коп в якості частини коштів, сплачених ОСОБА_1 на виконання зобов`язань за кредитним договором №838/11-27/37/7-006 від 28 листопада 2007 року.

Встановлено, що 28.11.2007 року між позивачем ОСОБА_1 (позичальником) та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (кредитором) укладено договір відновлювальної кредитної лінії № 828/11-27/37/7-006, за яким банк зобов`язався надавати кредит в межах максимального ліміту заборгованості позичальника за кредитом в сумі 490 000 доларів США, з графіком зниження максимального ліміту заборгованості, вказаного в пункті 1.1.1 на строк до 05.11.2017 року.

В матеріалах справи наявні скріншоти з банківського мобільного додатку «Приватбанк», з яких вбачається про надходження грошових коштів 28.02.2023 у сумі 389100 грн та 01.03.2023 у сумі 265870 грн. Відомості про платника та одержувача грошових коштів, призначення платежу відсутні.

Факти, установлені в прийнятих раніше судових рішеннях, мають для суду преюдиційний характер. Преюдиційність означає обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі, для суду при розгляді інших справ. Преюдиційність у процесуальному праві виражена як обов`язок суду, який розглядає справу, прийняти без перевірки та доказів факти, які раніше вже були встановлені набутим законної сили судовим рішенням або вироком у будь-якій іншій справі. Преюдиційність дозволяє уникнути ухвалення суперечливих судових фактів щодо одного й того ж питання та вирішувати справи з найменшими витратами часу та засобів. (Постанова Верховного Суду від 6 вересня 2022 року у справі № 640/10625/21).

Частиною 5 ст. 11 ЦК України встановлено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Відповідно до статті 16 ЦК Украйни, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у частині другій зазначеної статті.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (частина друга статті 509 ЦК України).

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, але також завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі й інші юридичні факти (частина друга статті 11 ЦК України).

Отже, завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов`язання між суб`єктом, який таку шкоду завдав, і потерпілим. Залежно від змісту такого зобов`язання воно може бути грошовим або негрошовим.

За змістом статей 524, 533 - 535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Судове рішення про стягнення таких коштів є рішенням про примусове виконання обов`язку в натурі, тобто підтверджує грошове зобов`язання, зокрема те, що виникло у боржника у зв`язку із завданням ним шкоди потерпілому (кредитору).

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України)/

Стаття 625 входить до розділу I "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Аналогічний висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Відповідно до частини першої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов`язання, згідно з статтею 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Матеріалами справи підтверджено, що відповідач має перед позивачем грошове зобов`язання, що підтверджується постановою Полтавського апеляційного суду від 22.02.2023 у справі №638/18499/18, згідно з якою стягнуто з відповідача на користь позивача 658782, 61 грн.

Фактично рішення суду виконано відповідачем 28.02.2023, про що зазначається позивачем та підтверджується матеріалами справи.

Тільки після конкретизації змісту зобов`язання про відшкодування шкоди за допомогою рішення суду або договору про відшкодування шкоди, те чи інше зобов`язання може бути кваліфіковане як грошове, і відповідно може відбутися прострочення боржника (особи, що завдала шкоди) щодо його виконання (аналогічний висновок викладений у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду 03 квітня 2019 року у справі № 757/3725/15-ц, від 04 грудня 2019 року у справі № 463/389/14-ц, від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц).

Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Позивач у позовній заяві стверджує, що відповідач 28.02.2023 в добровільному порядку виконав постанову Полтавського апеляційного суду від 22.02.2023 у справі №638/18499/18

Суд приходить до висновку, що оскільки саме з дати винесення постанови Полтавського апеляційного суду від 22.02.2023 у справі №638/18499/18 у відповідача виникло зобов`язання щодо виплати позивачу грошових коштів, то інфляційні втрати та 3% річних, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача з наступного дня після дня набрання вищезазначеною постановою законної сили (23.02.2023) та до дня, що передував дню виконання відповідачем своїх зобов`язань перед позивачем (27.02.2023.)

Відповідно до розрахунку 3% відсотків річних від простроченої суми, наданого позивачем до суду, а також вищезазначених висновків суду з ОСОБА_2 підлягає стягненню 3% відсотків річних 270,73 грн (за період з 23.02.2023 по 27.02.2023). Інфляційні втрати стягненню з відповідача не підлягають, оскільки за період з 23.02.2023 по 27.02.2023 вони відсутні.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з ОСОБА_2 на користь позивача підлягають стягненню судові витрати по оплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог (0,02%) в сумі 1,84 грн.

Керуючись ст.ст. 12-13, 81, 141, 247, 258 - 259, 263 - 265, 268, 272 - 273, 354 - 355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3% відсотків річних у розмірі 270 (двісті сімдесят) грн 73 коп. та судові витрати у розмірі 1 (одна) грн. 84 грн.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Рішення складене 19.07.2024.

Суддя Ж. І. Кордюкова