Рішення

від 05.08.2024 по справі 140/5707/24

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2024 року ЛуцькСправа № 140/5707/24

Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Каленюк Ж.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі ГУ ДПС у Волинській області) про визнання протиправною та скасування вимоги від 13 лютого 2024 року №Ф-1611-0320-У про сплату боргу (недоїмки); зобов`язання виключити з інтегрованої картки платника податку (далі ІКП) відомості щодо нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) у сумі 18276,72 грн.

Позов обґрунтований тим, що з 2004 року по листопад 2005 року ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище ОСОБА_2 ) була зареєстрована фізичною особою-підприємцем. ГУ ДПС у Волинській області сформувало вимогу від 13 лютого 2024 року №Ф-1611-0320-У про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску у сумі 18276,72 грн.

Позивач не погоджується із вказаною вимогою з тих підстав, що з листопада 2005 року її підприємницька діяльність припинена, тож підприємницьку діяльність вона не здійснювала та була найманим працівником в Комунальному закладі вищої освіти Луцький педагогічний коледж (далі КЗВО Луцький педагогічний коледж), де працює до цього часу. При виплаті доходу (заробітної плати) єдиний внесок за неї нараховує та сплачує роботодавець в розмірі, не меншому за мінімальний страховий внесок. Позивач також зауважила, що вимога сформована на прізвище ОСОБА_3 (хоча вона не здійснювала підприємницьку діяльність за цим прізвищем) та із зазначенням адреси, відмінної від адреси її реєстрації. Сплата єдиного внеску від діяльності, яку вона фактично не здійснювала, спричиняє подвійну сплату (безпосередньо фізичною особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадження державою консолідованого страхового внеску.

З наведених підстав позивач вважає незаконною вимогу 13 лютого 2024 року №Ф-1611-0320-У про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску, про яку їй стало відомо у травні 2024 року після накладення арешту на її карткові рахунки, та позов просила задовольнити, зокрема, зобов`язавши відповідача для забезпечення ефективного захисту її прав виключити відомості щодо нарахування єдиного внеску у сумі 18276,72 грн з ІКП.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 10 червня 2024 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України).

Відповідач у відзиві на позов його вимоги заперечив та у їх задоволенні просив відмовити (а.с.61-64). В обґрунтування цієї позиції вказав, що позивач не подала ліквідаційної декларації у зв`язку із припиненням з 14 листопада 2005 року підприємницької діяльності. Згідно з даними інформаційної системи Податковий блок в ІКП за ОСОБА_1 обліковується заборгованість з єдиного внеску в сумі 18276,72 грн, яка виникла внаслідок автоматичних нарахувань за 2017-2019 роки. ОСОБА_1 до податкового органу не подавала звітність за 2017-2023 роки, як і доказів сплати єдиного внеску нею самою чи роботодавцем. Поряд з тим з набранням чинності Законом України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, яким внесено низку змін до Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, обов`язок зі сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями у розмірі, не менше мінімального, існує незалежно від того, чи такі особи займалися підприємницькою діяльністю і чи отримували дохід від такої діяльності.

Інші заяви по суті справи від сторін не надходили.

Ухвалою суду від 16 липня 2024 року забезпечено позов шляхом зупинення до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі стягнення на підставі вимоги ГУ ДПС у Волинській області про сплату боргу (недоїмки) від 13 лютого 2024 року №Ф-1611-0320-У (а.с.56-57).

Суд перевіривши доводи сторін у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази, встановив такі обставини.

ОСОБА_4 07 травня 2002 року була зареєстрована як фізична особа-підприємець та 14 листопада 2005 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис №21840060002000389 про припинення підприємницької діяльності за власним рішенням (а.с.70).

Згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (довідка форми ОК-5) від 27 травня 2024 року ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах із КЗВО Луцький педагогічний коледж (Луцький педагогічний коледж, ідентифікаційний код 02126107) (а.с.16-19), що також підтверджено довідкою від 27 травня 2024 року №47 (а.с.20), за змістом якої позивач у цьому закладі працює з 1993 року.

13 лютого 2024 року ГУ ДПС у Волинській області сформувало ОСОБА_1 вимогу №Ф-1611-0320 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску станом на 01 травня 2024 року у сумі 18276,72 грн (а.с.11).

Як вбачається із відомостей ІКП ОСОБА_1 за 2018-2019 роки, уній відбулося нарахування єдиного внеску за такі періоди: 09 лютого 2018 року в сумі 8448,00 грн (за 2017 рік), 19 квітня 2018 року 2457,18 грн, 19 липня 2018 року 2457,18 грн, 19 жовтня 2018 року 2457,18 грн, 21 січня 2019 року 2457,18 грн (а.с.69).

При вирішенні спору суд керується такими нормативно-правовими актами.

За приписами частини четвертої статті 8 Закону України від 08 липня 2010 року №2464-VI Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - Закон №2464-VI) порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 14 Закону №2464-VI податкові органи зобов`язані здійснювати контроль за дотриманням платниками єдиного внеску вимог цього Закону.

Як визначено частиною першою статті 3 вказаного Закону, збір та ведення обліку єдиного внеску здійснюються за принципами, зокрема, обов`язковості сплати; відповідальності платників єдиного внеску та органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов`язків.

Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування (пункт 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI).

У пунктах 3, 10 частини першої статті 1 Закону №2464-VI надано визначення таким поняттям: застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування; страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI до платників єдиного внеску віднесено також фізичних осіб-підприємців, у тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування (крім електронних резидентів (е-резидентів).

Згідно з абзацом першим пункту 1, пунктами 2, 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 01 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці, та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відповідно до пункту 5 статті 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

За визначенням, наведеним у пункті 5 частини першої статті 1 Закону №2464-VI, мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Як зазначено в абзаці третьому частини восьмої статті 9 Закону №2464-VI (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій), з 01 січня 2018 року платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. До 01 січня 2018 року платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, мали обов`язок сплатити єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які повинні сплачувати єдиний внесок за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Частиною дванадцятою статті 9 Закону №2464-VI передбачено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Згідно з частиною другою статті 25 цього Закону у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Абзацом першим частини четвертої цієї статті визначено, що податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає в паперовій та/або електронній формі платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного внеску. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому за відсутності бази для нарахування єдиного внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Ця норма Закону дає змогу зараховувати до страхового стажу підприємця ті місяці, в яких не було отримано дохід (прибуток), оскільки відповідно до статті 9 Основ законодавства про соціальне страхування від 14 січня 1998 року №16/98-ВР страховий стаж це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню та сплачуються внески (нею, роботодавцем) на страхування, якщо інше не передбачено законодавством. Метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за чинними видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можна зробити висновок, що з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

При цьому за визначенням, наведеним у підпункті 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, самозайнята особа платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю працівник. Ним є фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Таким чином, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Така ж правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27 листопада 2019 року у справі №160/3114/19 та надалі підтримана у постановах від 04 грудня 2019 року у справі №440/2149/19, від 23 січня 2020 року у справі №480/4656/18, від 18 березня 2020 року у справі №140/1777/19, від 03 квітня 2020 року у справі №140/642/19, від 18 листопада 2021 року у справі №520/6094/19, від 19 грудня 2022 року у справі №640/9262/19, від 07 лютого 2023 року у справі №440/1408/19.

Поряд з тим, як видно з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 з 14 листопада 2005 року не має статусу суб`єкта підприємницької діяльності. Отже, відсутність офіційного підтвердження в особи статусу фізичної особи-підприємця виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності й за відсутності фактичних доказів протилежного виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.

З огляду на наведене позивач в розумінні статті 4 Закону №2464-VI не є платником єдиного внеску у 2017-2019 роках, тому у неї відсутній обов`язок щодо сплати єдиного внеску як фізичною особою-підприємцем, а у контролюючого органу не було правових підстав для його нарахування та формування вимоги від 13 лютого 2024 року №Ф-1611-0320-У про сплату боргу (недоїмки) у сумі 18276,72 грн за 2017-2019 роки.

Крім того, у матеріалах справи міститься довідка від 24 травня 2024 року №47, видана КЗВО Луцький педагогічний коледж, згідно з якою ОСОБА_1 з 01 липня 1993 року перебуває у трудових відносинах; із нарахованої їй заробітної плати сплачувався єдиний внесок (а.с.20). Як слідує з індивідуальних відомостей про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (форма ОК-5), про сплату роботодавцем (ідентифікаційний код юридичної особи 02126107) за позивача у 2017-2019 роках єдиного внеску у розмірі, не меншому за мінімальний страховий внесок, вказує зарахування останній страхового стажу (а.с.16-19).

Наведене дає підстави для висновку про протиправність вимоги від13 лютого 2024 року №Ф-1611-0320-У, а тому така підлягає скасуванню.

Вирішуючи спір в частині позовних вимог про зобов`язання ГУ ДПС у Волинській області провести коригування відомостей в ІКП шляхом виключення з неї нарахувань заборгованості (недоїмки) з єдиного внеску, суд зазначає про таке.

В ІКП фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 обліковується борг (недоїмка) з єдиного внеску, виходячи з розрахункової суми мінімального страхового внеску за 2017-2020 роки, що становить 18276,72 грн.

Згідно із пунктом 2 розділу І Порядку ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженогонаказом Міністерства фінансів України від 12 січня 2021 року №5(зареєстровано в Міністерстві юстиції України 15 березня 2021 року за №321/35943; даліПорядок №5), терміни в цьому Порядку вживаються в таких значеннях:

інтегрована картка платника (далі ІКП) форма оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску (далі платежі), що ведеться за кожним видом платежу;

коректність даних інформаційної системи відповідність інформації, що зберігається у підсистемах інформаційної системи, первинним показникам та встановленим алгоритмам (правилам) логічного і арифметичного контролю;

первинні документи документи, що складені платниками та/або податковими органами, отримані від інших органів влади згідно з чинним законодавством (податкові декларації, уточнюючі розрахунки, податкові повідомлення-рішення, рішення податкового органу, вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску, судові рішення, рішення про розстрочення (відстрочення) грошових зобов`язань (податкового боргу), інформація Казначейства про надходження податків і зборів та єдиного внеску тощо);

перекручення (викривлення) показників неповне та/або несвоєчасне відображення показників у відповідних підсистемах інформаційної системи.

Пунктом 3 розділу І Порядку №5 передбачено, що оперативний облік платежів здійснюється податковими органами в інформаційній системі. Метою ведення оперативного обліку і складання звітності податкових органів є забезпечення користувачів повною, достовірною та неупередженою інформацією щодо стану розрахунків платників з бюджетами та фондами загальнообов`язкового державного соціального і пенсійного страхування для прийняття оптимальних управлінських рішень.

Відповідно до пункту 4 розділу І Порядку №5 відображення/занесення первинних показників у підсистемах інформаційної системи здійснюється працівниками структурних підрозділів територіальних органів ДПС за напрямами роботи.

Згідно з пунктом 1 глави 1 розділу ІІ Порядку №5 з метою обліку нарахованих і сплачених, повернутих та відшкодованих сум платежів територіальними органами ДПС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які мають сплачуватися такими платниками на рахунки, відкриті в розрізі адміністративно-територіальних одиниць. ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та фондами загальнообов`язкового державного соціального і пенсійного страхування за відповідним видом платежу та відповідною адміністративно-територіальною одиницею. Облік платежів ведеться в ІКП окремими обліковими операціями в хронологічному порядку. При цьому кожна операція фіксується в окремому рядку із зазначенням виду операції та дати її проведення.

Відповідно до пункту 3 розділу ІІ Порядку №5 за наявності нарахованих та/або несплачених сум єдиного внеску або боргу (недоїмки) з єдиного внеску, податковий орган не здійснює подальші процедури щодо зняття платника єдиного внеску з обліку до їх сплати (погашення) або списання такого боргу (недоїмки) у порядку, визначеномуЗаконом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Верховний Суднеодноразово, зокрема, у постановах від 19 лютого 2019 року (справа №825/999/17), від 26 лютого 2019 року (справа №805/4374/15-а), від 25 березня 2020 року (справа №826/9288/18) вказував, що відображення контролюючим органом в інтегрованій картці платника податків відомостей щодо своєчасного нарахування та сплати податкових зобов`язань створює певні наслідки для платника податків та наявність у останнього матеріально-правового інтересу, щоб дані інтегрованих карток правильно відображали фактичний стан розрахунків з бюджетом. Відповідно, належним способом захисту, що відновить порушені права, є вимога про зобов`язання відповідача здійснити дії по відображенню/коригуванню у особовій картці платника податків дійсного стану зобов`язань перед бюджетом, в тому числі, і шляхом виключення неправомірно нарахованих і відображених сум.

Частина першастатті 2 КАС Українивстановлює, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Суд у цій ситуації виходить з того, що ефективним засобом (способом) захисту, який належить застосувати при вирішенні спору, слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект та є гарантією на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений. Застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

З огляду на наведене та наявність у платника права на відображення в ІКП дійсного стану зобов`язань перед бюджетом суд погоджується із позивачем, що з метою ефективного захисту його прав необхідно зобов`язати ГУ ДПС у Волинській області здійснити коригування відомостей в ІКП шляхом виключення відомостей щодо нарахування єдиного внеску та боргу (недоїмки) у сумі 18276,72 грн.

З урахуванням встановлених обставин, правових норм, що регулюють спірні правовідносини, висновків Верховного Суду у справах такої категорії, суд дійшов висновку про задоволення позову повністю.

Відповідно до частини першоїстатті 139 КАС Українипри задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цьогоКодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач просила стягнути з відповідача понесені судові витрати зі сплати судового збору та витрати на правничу допомогу адвоката.

Частинами першою, третьоюстатті 132 КАС Україниустановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин першої, другоїстатті 134 КАС Українивитрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно із частинами третьою - п`ятоюстатті 134 КАС Українидля цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як передбачено частинами шостою, сьомоюстатті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин сьомої, дев`ятоїстатті 139 КАС Українирозмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно дозаконудосудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Виходячи з аналізу вказаних правових норм, склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника сторони за договором. При визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо є неспівмірним (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 26 серпня 2022 року у справі №520/6658/21).

Отже, суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити розмір судових витрат з огляду на розумну необхідність для конкретної справи та не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним чи необґрунтованим щодо іншої сторони спору.

Для підтвердження витрат на професійну правничу допомогу суду надано копії таких документів: договору про надання правничої допомоги від 24 травня 2024 року, укладеного між адвокатом Деркачем Д.В. та Якубук Л.М. (а.с.21-22), додатку №1 до договору про надання правничої допомоги від 24 травня 2024 року (а.с.23), акта приймання-передачі послуг правничої допомоги від 27 травня 2024 року (а.с.25), квитанції від 01 липня 2024 року №0.0.3737116894.1 (а.с.44), а також попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат (а.с.27).

Договором про надання правничої допомоги від 24 травня 2024 року визначено, що адвокат Деркач Д.В. приймає на себе зобов`язання надати такі правничі послуги: консультація з юридичних питань (усно), підготовка заяв, клопотань та/або інших процесуальних документів (пункт 1.1); ознайомлення з матеріалами справи щодо надіслання вимоги податкового органу щодо сплати єдиного внеску (пункт 1.2); підготовка позовної заяви про оскарження вимоги податкового органу щодо сплати єдиного внеску (пункт 1.3); представництво інтересів клієнта в суді першої інстанції (пункт 1.4).

У додатку 1 до договору про надання правничої допомоги від 24 травня 2024 року сторони погодили, що вартість виконаних робіт згідно з пунктами 1.1-1.3 становить 10000,00 грн.

Відповідно до акта приймання-передачі від 27 травня 2024 року №1 (а.с.25) вартість надання адвокатом Деркачем Д.В. правничої допомоги згідно з пунктом 1 договору становить 10000,00 грн, сплата яких підтверджується квитанцією від 01 липня 2024 року №0.0.3737116894.1.

Вирішуючи питання обґрунтованості розміру витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу цієї справи, суд виходить із того, що ця справа належить до справ незначної складності та її розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін; судова практика у такій категорії справ є сформованою та сталою, тому з огляду на велику кількість судових рішень в Єдиному державному реєстрі судових рішень підготовка позову не викликала труднощів в адвоката. Також взято до уваги, що у справі оскаржується вимога на суму 18276,72 грн, а вартість послуг правничої допомоги становить 10000,00 грн (тобто, майже 55 відсотків від суми вимоги), що вочевидь є неспівмірним до предмета спору. У той же час враховано обставини, за яких відповідачем прийнята спірна вимога, та дії сторін, які передували пред`явленню цього позову.

Виходячи із принципів співмірності витрат, обґрунтованості та пропорційності їх розміру, справедливим буде відшкодування позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 4000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Зазначений розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони.

Звертаючись до суду, позивач сплатила судовий збір у сумі 2422,40 грн, що підтверджується квитанціями від 27 травня 2024 року №4813-2552-0825-3244 та від 04 червня 2024 року №4994-2560-7618-8462, виписками про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету (а.с.10, 34, 39, 39а).

У зв`язку із задоволенням позову на користь позивача належить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати у сумі 6422,40 грн (2422,40, грн витрати зі сплати судового збору, 4000,00 грн витрати на правничу допомогу).

Керуючись статтями2,72-77,139,243-246,255,262,295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Волинській області (43010, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, будинок 4, ідентифікаційний код відокремленого підрозділу 44106679) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), зобов`язання вчинити дії задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Волинській області про сплату боргу (недоїмки) від 13 лютого 2024 року №Ф-1611-0320-У.

Зобов`язати Головне управління ДПС у Волинській області вчинити дії щодо приведення у відповідність інтегрованої картки платника ОСОБА_1 , виключивши інформацію щодо нарахування єдиного внеску та боргу (недоїмки) у сумі 18276,72 грн.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області судові витрати у сумі 6422,40 грн (шість тисяч чотириста двадцять дві грн 40 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ж.В. Каленюк