Постанова

від 31.07.2024 по справі 709/1300/21

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/1075/24 Справа № 709/1300/21 Категорія: 305010900 Головуючий по 1 інстанції Романова О.Г. Доповідач в апеляційній інстанції Гончар Н.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2024 року м. Черкаси

Черкаський апеляційний суд у складі колегії суддів:

Гончар Н.І., Сіренка Ю.В., Фетісової Т.Л.

секретар Матюха В.І.

учасники справи:

позивачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ;

представник позивачів - адвокат Солод Валентин Миколайович;

відповідачі - Товариство з обмеженою відповідальністю «Каблук», ОСОБА_3 ;

представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Каблук» - адвокат Охріменко Наталія Іванівна;

представник ОСОБА_3 - адвокат Погасій Світлана Миколаївна

особа, що подала апеляційну скаргу: представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Каблук» - адвокат Охріменко Наталія Іванівна;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Каблук» - адвоката Охріменко Наталії Іванівни на рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 17 квітня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Каблук», ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої злочином,

в с т а н о в и в :

23 листопада 2021 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до Чорнобаївського районного суду Черкаської області із позовною заявою до ТОВ «Каблук» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог вказали, що ОСОБА_3 , працюючи водієм ТОВ «Каблук», 13 вересня 2020 року, близько 22:22 год., керуючи автомобілем «Nissan Leaf», д.н.з. НОМЕР_1 , який належить відповідачу, та який відповідно до судової експертизи технічного стану транспортного засобу № 4/746 від 16 жовтня 2020 року перебував у технічно-справному стані та рухаючись в м. Черкаси по проїзній частині вул. Байди Вишневецького зі сторони вул. Хрещатик в напрямку вул. Гоголя, на перехресті з бульваром Шевченка, поблизу будинку № 183 по бульвару Шевченка, грубо порушуючи правила дорожнього руху, проявляючи крайню неуважність до дорожньої обстановки та її змінам, при наближенні до нерегульованого перехрестя нерівнозначних доріг та виїзді на перехрестя з другорядної дороги вул. Байди Вишневецького, не зупинив керований ним транспортний засіб «Nissan Leaf», д.н.з. НОМЕР_1 , перед перехрестям з бульваром Шевченка для надання переваги в русі транспортним засобам, що рухались по головній дорозі, та не виконав вимоги дорожнього знаку 2.1 «Дати дорогу», а продовжив рух прямо та виїхав на перехрестя з бульваром Шевченка, не надав перевагу в русі та допустив зіткнення з автомобілем «Daewoo Lanos», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням сина позивачів ОСОБА_4 , який рухався по проїзній частині бульвару Шевченка зі сторони вул. Святотроїцька в напрямку до вул. Остафія Дашковича та перетинав перехрестя з вул. Байди Вишневецького. В результаті дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_4 від отриманих травм помер на місці пригоди.

Спричинення смерті потерпілого ОСОБА_4 знаходиться в причинному зв`язку, відповідно до висновку судової автотехнічної експертизи № 4/785 від 22 жовтня 2020 року, з порушенням водієм автомобіля «Nissan Leaf», д.н.з. НОМЕР_1 , ОСОБА_3 вимог дорожнього знаку 2.1 «Дати дорогу» Правил дорожнього руху та п. 16.11 Правил дорожнього руху.

Вироком Соснівського районного суду м. Черкаси від 11 лютого 2021 року по справі № 712/10701/20 ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначено покарання у вигляді 5 (п`яти) років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки.

Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 31 травня 2021 року по справі № 712/10701/20 вирок Соснівського районного суду м. Черкаси від 11 лютого 2021 року - залишено без змін.

Позивачі вказали, що на придбання надгробного пам`ятника позивачами було витрачено кошти в сумі 64 239 грн.; на поминальний обід - кошти в сумі 14 500 грн.; на поховання та ритуальні послуги - кошти в сумі 31 343 грн. Також, позивачами було понесено витрати в сумі 6 000 грн. на правову допомогу адвоката під час розгляду кримінального провадження в суді. Всього витрачено 116 082 грн.

Позивачу ОСОБА_1 було сплачено страхове відшкодування в розмірі 60 000 грн.

13 вересня 2022 року позивачі звернулися до суду з клопотанням про залучення до розгляду справи співвідповідача ОСОБА_3 та відповідно подали уточнену позовну заяву, в якій просили суд солідарно стягнути із відповідачів ТОВ «Каблук» та ОСОБА_3 :

- на користь позивача ОСОБА_2 понесену матеріальну шкоду у розмірі 56 082 грн.;

- на користь позивача ОСОБА_2 понесену моральну шкоду у розмірі 500 000 грн.;

- на користь позивача ОСОБА_1 понесену моральну шкоду у розмірі 440 000 грн.;

- понесені судові витрати, розрахунок яких буде поданий до суду додатково.

Рішенням Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 17 квітня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ «Каблук» на користь ОСОБА_1 завдану моральну шкоду у розмірі 190 000 грн.

Стягнуто з ТОВ «Каблук» на користь ОСОБА_2 завдану моральну шкоду у розмірі 250 000 грн.

У задоволенні позовних вимог до ТОВ «Каблук» в іншій частині - відмовлено.

У задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3 відмовлено у повному обсязі.

Стягнуто з ТОВ «Каблук» на користь держави в особі Державної судової адміністрації України судовий збір у розмірі 4 399 грн. 70 коп.

Рішення районного суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення матеріальної шкоди мотивовано тим, що під час розгляду вимог щодо стягнення матеріальної шкоди пов`язаної із похованням потерпілого, аналізу підлягають докази звернення позивачів до страхової компанії з приводу виплати страхового відшкодування, додані позивачами до заяви про виплату страхового відшкодування докази понесення останніми витрат та зміст прийнятого страховою компанією рішення щодо виплати або відмови у виплаті страхового відшкодування.

Позивачами до матеріалів позовної заяви не були приєднані докази звернення до страхової компанії (заява про виплату страхового відшкодування із переліком приєднаних до заяви документів) та не надані відомості щодо прийнятого страховою компанією рішення (страховий акт), тому суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині.

Частково задовольняючи позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди, суд мотивував свій висновок тим, що наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, його вина та наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача підтверджується вироком Соснівського районного суду м. Черкаси від 11.02.2021 року, який набрав законної сили.

Відповідно до письмових показів свідків ОСОБА_3 з липня 2020 року по жовтень 2020 року працював у ТОВ «Каблук» на посаді водія, виконував безпосередні обов`язки водія, отримував заробітну плату в касі підприємства, працював по встановленому роботодавцем графіку, проходив інструктаж.

Отже, судом в ході розгляду справи було встановлено, що відповідач ОСОБА_3 виконував посадові обов`язки водія таксі, дотримувався правил трудового розпорядку, отримував заробітну плату за виконану роботу та був допущений роботодавцем до керування автомобілем Nissan Leaf, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Оскільки факт перебування ОСОБА_3 у трудових відносинах з ТОВ «Каблук», на момент ДТП, достовірно встановлений судом, суд дійшов висновку, що обов`язок відшкодувати моральну шкоду позивачам покладається на ТОВ «Каблук», який в подальшому не позбавлений можливості звернутися до винної у ДТП особи з вимогою про відшкодування сплачених коштів в порядку регресу відповідно до положень ст. 1191 ЦК України.

Визначений районним судом розмір моральної шкоди на думку суду відповідає вимогам розумності, справедливості та пропорційності.

В апеляційній скарзі представник ТОВ «Каблук» - адвокат Охріменко Н.І. просить скасувати рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 17 квітня 2024 року як незаконне та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Стягнути з позивачів на користь ТОВ «Каблук» понесені судові витрати, які складаються з судового збору, сплаченого при подачі апеляційної скарги.

Апеляційна скарга мотивована тим, що під час розгляду справи суд помилково розглянув спір та частково задовольнив позовні вимоги за відсутності належного відповідача у справі. Належним відповідачем є страхова компанія ПрАТ «УСК Княжа Іншуранс Груп», де ТОВ «Каблук» на момент ДТП застрахував свою цивільно-правову відповідальність. Особою, відповідальною за відшкодування збитків є саме вказана страхова компанія, а відповідач ТОВ «Каблук» в даному випадку є неналежним відповідачем.

Крім того, скаржник вважає, що в судовому засіданні не доведений належними та допустимими доказам факт наявності трудових відносин між ОСОБА_3 та ТОВ «Каблук». Суд не врахував, що ОСОБА_3 01 вересня 2020 року був звільнений з роботи і станом на 13 вересня 2020 року, дату коли трапилася ДТП, трудові відносини між сторонами були припинені.

У відзиві, що надійшов від ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вказано, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими і не дають підстав для зміни чи скасування рішення суду.

Зазначено, що позивачами не було заявлено жодних позовних вимог до страхової компанії, оскільки остання виплатила всі страхові виплати в повному обсязі, а тому страхова компанія правомірно не була залучена до участі у справі.

Щодо доведення факту трудових відносин ОСОБА_3 та ТОВ «Каблук» зазначено, що дана обставина повністю підтверджується показами свідків, які повідомили суду, що на момент скоєння ДТП, ОСОБА_3 перебував у товаристві на посаді водія, тому суд дійшов правильного висновку про стягнення моральної шкоди з ТОВ «Каблук», яке в подальшому може заявити відповідні вимоги в регресному порядку до ОСОБА_3 . Тому, з урахуванням вищенаведеного, позивачі не вбачають підстав для скасування законного рішення суду.

Заслухавши доповідь головуючого, учасників справи, які з`явилися в судове засідання, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.

Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що , що ОСОБА_3 , 13 вересня 2020 року, близько 22 години 22 хвилини, керуючи автомобілем Nissan Leaf, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який відповідно до судової експертизи технічного стану транспортного засобу № 4/746 від 16 жовтня 2020 року перебував у технічно-справному стані, рухаючись в місті Черкаси по проїзній частині вулиці Байди Вишневецького зі сторони вул. Хрещатик в напрямку до вулиці Гоголя, на перехресті з бульваром Шевченка поблизу будинку 183 по бульвару Шевченка, проявив неуважність та порушив вимоги п. 2.3 б), п. 16.11 ПДР України, дорожнього знаку 2.1 «Дати дорогу» ПДР України. Під час руху він, грубо порушуючи правила безпеки дорожнього руху, проявляючи крайню неуважність до дорожньої обстановки та її змінам, при наближенні до нерегульованого перехрестя нерівнозначних доріг та виїзді на перехрестя з другорядної дороги вулиці Байди Вишневецького, не зупинив керований ним транспортний засіб Nissan Leaf, реєстраційний номер НОМЕР_1 , перед перехрестям з бульваром Шевченка для надання переваги в русі транспортним засобам, що рухались по головній дорозі, та не виконав вимоги дорожнього знаку 2.1. «Дати дорогу», а продовжив рух прямо та виїхав на перехрестя з бульваром Шевченка, не надав перевагу в русі та допустив зіткнення з автомобілем Daewoo Lanos, реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який рухався по проїзній частині бульвару Шевченка зі сторони вулиці Святотроїцька в напрямку до вулиці Остафія Дашковича та перетинав перехрестя з вулицею Байди Вишневецького. В результаті дорожньо-транспортної пригоди потерпілий ОСОБА_4 від отриманих травм помер на місці пригоди. Отримані потерпілим тілесні ушкодження відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя, та знаходяться у прямому причинному зв`язку з настанням смерті потерпілого.

Вироком Соснівського районного суду м. Черкаси від 11 лютого 2021 року у справі № 712/10701/20 ОСОБА_3 визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначено останньому покарання у вигляді п`яти років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на строк три роки (а.с. 15-17 Т.1).

Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 31 травня 2021 року вирок Соснівського районного суду м. Черкаси від 11 лютого 2021 року щодо ОСОБА_3 - залишений без змін (а.с. 18-23 Т.1).

Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень постановою Верховного Суду від 21 грудня 2021 року вирок Соснівського районного суду м. Черкаси від 11 лютого 2021 року та ухвалу Черкаського апеляційного суду від 31 травня 2021 року щодо ОСОБА_3 змінено, пом`якшено останньому покарання за ч. 2 ст. 286 КК України до 4 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. В решті судові рішення залишено змін.

Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками загиблого у ДТП ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серія НОМЕР_3 виданого 12 квітня 2001 року відділом реєстрації актів громадянського стану Чорнобаївського управління юстиції, актовий запис № 25 (а.с. 25 Т.1).

На момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди цивільна-правова відповідальність належного ТОВ «Каблук» автомобіля марки Nissan Leaf, реєстраційний номер НОМЕР_1 була застрахована в ПрАТ «УСК» Княжа Вієнна Іншуранс Груп». (а.с. 149 Т.2).

Сторони у справі не заперечили тієї обставини, що страховою компанією виплачено позивачу ОСОБА_1 розмір страхового відшкодування в сумі 60 000 грн.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили стягнути на користь ОСОБА_2 з відповідачів матеріальну шкоду в сумі 56 082 гривень, яка полягає у витратах позивачів на поховання та ритуальні послуги, на поминальний обід та на придбання надгробного пам`ятника, а також моральну шкоду, завдану смертю їхнього сина.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги та правильність мотивів судового рішення районного суду, колегія суддів враховує, що до сфери обов`язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів, визначена ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів», який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Пунктом 1.3 статті 1 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що потерпілі - юридичні та фізичні особи, життю, здоров`ю та/або майну яких заподіяна шкода внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з використанням транспортного засобу.

Згідно із статтею 6 цього Закону страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи, а відповідно до пункту 23.1 статті 23 Закону шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є, зокрема, шкода, пов`язана із смертю потерпілого.

Статтею 27 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності транспортних засобів» визначено порядок здійснення та розміри страхових виплат за шкоду, пов`язану зі смертю потерпілого.

Згідно пункту 27.1 статті 27 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страхове відшкодування (регламентна виплата) виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди настала протягом одного року після дорожньо-транспортної пригоди та є прямим наслідком цієї дорожньо-транспортної пригоди.

Пунктом 27.3 статті 27 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що страховик (у випадках, передбачених підпунктами «г» і «ґ» пункту 41.1 та підпунктом «в» пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.

Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатньої страхової виплати для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою.

Отже, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди.

Пунктом 27.4. ст. 27 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (МТСБУ) здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, за умови надання страховику (МТСБУ) документів, що підтверджують такі витрати, та пред`явлення оригіналу свідоцтва про смерть. Загальний розмір такого відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.

Відповідно до статті 1201 ЦК України, особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов`язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, ці витрати. Допомога на поховання, одержана фізичною особою, яка зробила ці витрати, до суми відшкодування шкоди не зараховується.

Слід врахувати, що витрати на поминальні обіди не входять до переліку витрат, передбачених ст. 1 ЗУ «Про поховання та похоронну справу», а отже не підлягають до відшкодування страховою компанією.

Отримавши заяву потерпілої особи щодо отримання відшкодування матеріальної шкоди страхова компанія повинна перевірити додані до заяви докази та прийняти рішення чи виплачувати страхове відшкодування чи - ні.

Отже, в частині вирішення позовних вимог щодо стягнення матеріальної шкоди докази звернення позивачів до страхової компанії з виплати страхового відшкодування мають велике значення.

Колегія суддів погоджується з висновком районного суду про те, що оскільки позивачами до матеріалів позовної заяви та під час розгляду справи в суді першої інстанції не були приєднані докази звернення до страхової компанії (заява про виплату страхового відшкодування із переліком приєднаних до заяви документів) та не надані відомості щодо прийнятого страховою компанією рішення (страховий акт), тому не подання вказаних доказів є підставою для відмови в задоволенні вимоги про стягнення матеріальної шкоди.

Доводи апеляційної скарги про те, що належним відповідачем у вказаній справі буде страхова компанія «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» є безпідставними, оскільки під час судового розгляду в суді першої інстанції було достовірно встановлено і дану обставину сторони не спростували, що страхова компанія виплатила позивачам матеріальну та моральну шкоду у повному обсязі, передбаченому ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Що стосується вимог позовної заяви про відшкодування моральної шкоди, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Положеннями ч. 2 ст. 23 ЦК України визначено, що моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під час вирішення спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і протиправними діяннями заподіювача, вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чи підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до п. 9 вказаної Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до частини другої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб (частина перша статті 1187 ЦК України).

У відносинах між володільцем джерела підвищеної небезпеки, яким завдано шкоди, та третіми особами, яким володілець джерела підвищеної небезпеки завдав шкоди, діє принцип відповідальності володільця цього джерела незалежно від його вини.

У справі, що є предметом перегляду апеляційного суду, наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, його вина та наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача підтверджується вироком Соснівського районного суду м. Черкаси від 11 лютого 2021 року, який набрав законної сили.

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права. Моральна шкода полягає, між іншим, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

У позовній вимозі про відшкодування моральної шкоди позивачі просять стягнути таку шкоду в солідарному порядку, як з водія транспортного засобу ОСОБА_3 так і з Товариства в якому працював водій.

В апеляційній скарзі представник ТОВ «Каблук» - адвокат Охріменко Н.І. вказувала на те, що факт наявності трудових відносин з ОСОБА_3 станом на момент вчинення ДТП не підтверджено, а отже обов`язку в товариства щодо відшкодування моральної шкоди немає.

Перевіривши доводи апеляційної скарги в цій частині, суд апеляційної інстанції вважає їх необґрунтованими, виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівникам під час виконання ними своїх трудових обов`язків.

У частині першій статті 1190 ЦК України передбачено, що особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.

У даному випадку, судом першої інстанції було достовірно встановлено, що шкоди позивачам було завдано не спільними діями ОСОБА_3 та СТОВ «Каблук», а лише діями ОСОБА_3 , що підтверджується вироком суду 11 лютого 2021 року. Отже, колегія суддів погоджується з висновком районного суду про те, що при таких обставинах солідарна відповідальність вказаних осіб не передбачена Законом.

Факт перебування в трудових відносинах ОСОБА_3 підтверджується допитаними в судовому засіданні в якості свідків засновника ТОВ «Каблук» ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , який працював на посаді водія ТОВ «Каблук», ОСОБА_7 , який на момент події був директором ТОВ «Каблук», які підтвердили ту обставину, що з липня 2020 року по жовтень 2020 року ОСОБА_3 працював у ТОВ «Каблук» на посаді водія, виконував безпосередні обов`язки водія, отримував заробітну плату в касі підприємства, працював по встановленому роботодавцем графіку, проходив інструктаж.

Крім того, колегія суддів враховує, що згідно належним чином завіреної копії характеристики на ОСОБА_3 від 14 вересня 2020 року, виданої засновником ТОВ «Каблук» ОСОБА_5 вбачається, що ОСОБА_3 працював в ТОВ «Каблук» з 01 серпня 2020 року по 10 серпня 2020 року та з 07 вересня 2020 року по момент видачі характеристики (14 вересня 2020 року) працював на посаді кур`єра відповідно до цивільно-правового договору, одночасно проходячи стажування для зарахування на посаду водія.

Крім того, до матеріалів справи долучено належним чином завірену печаткою ТОВ «Каблук» та підписом директора ТОВ «Каблук» роздруківку з інформацією з сервісного додатку ТОВ «Каблук» про відгуки роботи ОСОБА_3 .

З даної інформації вбачається, що ОСОБА_3 25 серпня 2020 року, 02 вересня 2020 року, 06 вересня 2020 року, 08 вересня 2020 року, 09 вересня 2020 року, 12 вересня 2020 року та 13 вересня 2020 року перебував на роботі за кермом автомобіля (номерні знаки НОМЕР_1 ) та здійснював обслуговування клієнтів, приймаючи замовлення на їх перевезення по місту Черкаси.

Встановлення факту наявності трудових відносин між робітником і роботодавцем можливе при встановленні виконання робітником трудових функцій, підпорядкування робітника правилам внутрішнього трудового розпорядку, забезпечення робітнику умов праці та виплати винагороди за виконану роботу.

Отже, із врахуванням вище приведених доказів, суд апеляційної інстанції враховуючи, що дорожньо-транспортна пригода сталася 13 вересня 2020 року, вважає, доведеним та підтвердженим факт перебування в трудових відносин ОСОБА_3 з ТОВ «Каблук», а саме, ОСОБА_3 виконував посадові обов`язки водія таксі, дотримувався правил трудового розпорядку, отримував заробітну плату за виконану роботу та був допущений роботодавцем до керування автомобілем Nissan Leaf, реєстраційний номер НОМЕР_1 ., в тому числі й 13 вересня 2020 року під час скоєння ДТП, а доводи апеляційної скарги щодо відсутності такого факту є повністю безпідставними та спростовуються вищенаведеними обставинами.

Тому, висновок суду першої інстанції про те, що обов`язок відшкодувати моральну шкоду позивачам покладається на ТОВ «Каблук», який в подальшому не позбавлений можливості звернутися до винної у ДТП особи з вимогою про відшкодування сплачених коштів в порядку регресу відповідно до положень ст. 1191 ЦК України є правильним та не спростований під час розгляду справи апеляційним судом.

У відповідності ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами колегія суддів не вбачає, оскільки її доводи суттєвими не являються, носять суб`єктивний характер, не відповідають обставинам справи і правильності висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.141, 268, 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Каблук» - адвоката Охріменко Наталії Іванівни залишити без задоволення.

Рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 17 квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції з підстав та на умовах, викладених у статті 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складений 05 серпня 2024 року.

Судді