Рішення

від 05.08.2024 по справі 200/7947/20-а

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 серпня 2024 року Справа№200/7947/20-а

Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кониченка Олега Миколайовича розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (письмове провадження) адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Професійна спілка Юстиція Донеччини

про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

ВСТАНОВИВ :

26 серпня 2020 року позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Професійна спілка Юстиція Донеччини про визнання протиправним та скасування наказу Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 29.07.2020 року №84/1 Про звільнення ОСОБА_1 , поновлення на посаді головного спеціаліста відділу кадрового забезпечення та проходження державної служби управління персоналу Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу згідно Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 року №100 з урахуванням п.10, з 31.07.2020 року по день поновлення на публічній службі.

В обґрунтування позову позивач зазначила, що наказом Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 29.07.2020 року №84/1 її було звільнено з посади головного спеціаліста відділу кадрового забезпечення та проходження державної служби управління персоналу Головного територіального управління юстиції у Донецькій області - 30.07.2020 року, у зв`язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Донецькій області. Вважає виданий наказ таким, що порушує її конституційні права, оскільки, на її думку, постанова Кабінету Міністрів України від 09.10.2019 року №87 спрямована не на ліквідацію Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, а на його реорганізацію. Вказала, що відповідачем порушено вимоги ст.49 КЗпП, оскільки про своє звільнення вона дізналась 04.08.2020 року, отримавши наказ поштою, попередження про звільнення вона не отримувала. Зміст листа, яким її запрошено отримати трудову книжку за адресою не відповідає адресі місця розташування відповідача. Про зміну істотних умов праці, а саме зміну розташування адреси робочого місця її не повідомляли, що є порушенням ст.43 Закону України Про державну службу та ст.32 КЗпП. Пропозиції щодо переведення на будь-яку іншу посаду до неї не поступали. Рішення про переведення працівників до правонаступника приймалось на власний розсуд, без проведення заходів щодо оцінювання професійної підготовки та професійної компетенції таких посадовців. Крім того, Кабінетом Міністрів України у постанові від 25.03.2020 року №256 рекомендовано не здійснювати звільнення державних службовців на період карантину.

13.10.2020 року відповідач надав до суду відзив на адміністративний позов, у якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та зазначив, що позивач працювала на посаді головного спеціаліста відділу кадрового забезпечення та проходження державної служби управління персоналу Головного територіального управління юстиції у Донецькій області з 02.07.2018 року. Наказом від 24.12.2019 року №3882/1 позивача звільнено з посади головного спеціаліста відділу кадрового забезпечення та проходження державної служби управління персоналу Головного територіального управління юстиції у Донецькій області на підставі п.1 ст.40 КЗпП та п.1-1 ч.1 ст.87 Закону України Про державну службу. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 27.04.2020 року у справі №200/458/20-а позов ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, за участю третьої особи: Професійна спілка Юстиція про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку задоволено. Наказом від 04.05.2020 року №47/1 позивача поновлено на посаді з 29.12.2019 року. Вказав, що Головне управління знаходиться у стані припинення у зв`язку з ліквідацією. Постанова Кабінету Міністрів України від 09.10.2019 року №870 є чинною, тому підлягає виконанню. 19.05.2020 року, листом Головного територіального управління юстиції у Донецькій області №08.1-21/18 позивача було повідомлено про звільнення на підставі п.1-1 ч.1 ст.87 Закону України Про державну службу. Лист направлено на електронну та домашню адресу позивача. 28.05.2020 року, враховуючи неможливість працевлаштувати позивача у Головному управлінні, головою ліквідаційної комісії на адресу начальника Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції був направлений лист щодо можливості надання пропозицій для працевлаштування позивача у Східному міжрегіональному управління Міністерства юстиції (м. Харків). 29.05.2020 року листом Головного територіального управління юстиції у Донецькій області №01-17/153, голові професійної спілки Юстиція Донеччини було повідомлено про те, що позивач попереджена про наступне звільнення, а також щодо звернення про надання пропозицій для працевлаштування позивача. 15.06.2020 року позивачу доведені листом пропозиції щодо працевлаштування у Східному міжрегіональному управління Міністерства юстиції (м. Харків). Оскільки від позивача не надходило повідомлень про згоду на працевлаштування, наказом від 29.07.2020 року №84/1 позивача звільнено з займаної посади 30.07.2020 року. Того ж дня з нею був проведений остаточний розрахунок, зокрема, виплачена вихідна допомога у розмірі двох середньомісячних заробітних плат.

20 січня 2021 року рішенням Донецького окружного адміністративного суду у справі № 200/7947/20-а адміністративний позов задоволено: визнано протиправним та скасовано наказ Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 29.07.2020 року №84/1 Про звільнення ОСОБА_1 ; поновлено ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу кадрового забезпечення та проходження державної служби управління персоналу Головного територіального управління юстиції у Донецькій області з 31.07.2020 року; стягнуто з Головного територіального управління юстиції у Донецькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 31.07.2020 року по 20.01.2021 року в розмірі 33563 (тридцять три тисячі п`ятсот шістдесят три) грн. 95 коп.

17 червня 2021 року ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду клопотання представника Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про заміну відповідача у справі № 200/8267/20-а задоволено та замінено відповідача у справі № 200/8267/20-а - Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області на Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків).

29 червня 2021 року постановою Першого апеляційного адміністративного суду у справі № 200/7947/20-а апеляційну скаргу Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) залишено без задоволення, рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 січня 2021 року в справі № 200/7947/20-а залишено без змін.

23 травня 2024 року постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суд Касаційну скаргу Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) задоволено частково, рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 січня 2021 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2021 року у справі №200/7947/20-а скасовано, справу №200/7947/20-а направлено на новий розгляд до суду першої інстанції - Донецького окружного адміністративного суду.

У постанові від 23 травня 2024 року Верховний Суд зазначив, що суд першої інстанції виходив з того, що станом на час виникнення спірних правовідносин дія норм законодавства про працю, а саме, частини другої статті 40, частин другої та третьої статті 49-2 КЗпП України не поширювалася на державних службовців в силу приписів частини п`ятої статті 40 КЗпП України та статей 3, 5 Закону України Про державну службу, оскільки станом на час звільнення позивача такі правовідносини були врегульовані статтею 22 Закону України Про державну службу, що передбачає не обов`язок, а право суб`єкта призначення за рішенням суб`єкта призначення у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу перевести державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу чи пропонувати іншу рівноцінну посаду державного службовця.

Суд першої інстанції спростував твердження позивача про те, що їй не надходили пропозиції щодо переведення на будь-яку іншу вакантну посаду; позивачу засобами електронного та поштового зв`язку було направлено попередження про наступне звільнення у зв`язку з ліквідацією ГТУЮ у Донецькій області, отримання якого підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення та скріншотом з офіційної електронної адреси Міністерства юстиції України. Суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем дотримано вимоги щодо доведення до відома позивачу попередження про наступне звільнення.

Крім того судом першої інстанції встановлено, що 29.05.2020 головою ліквідаційної комісії ГТУЮ у Донецькій області на адресу голови професійної спілки Юстиція Донеччини надсилався лист №01-17/153, у якому було повідомлено про те, що позивач попереджена про наступне звільнення; голова ліквідаційної комісії листом від 28.05.2020 року №01-21/151 звернулась до керівника Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Тетяни Філатової щодо можливості надання ОСОБА_1 пропозиції щодо її працевлаштування; однак матеріали справи не містять доказів того, що відповідачем були проведені будь які консультації з Професійною спілкою Юстиція Донеччини (письмові чи усні) про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

На переконання суду першої інстанції, при звільненні ОСОБА_1 відповідачем не були дотриманні вимоги пункту 3 частини шостої статті 49-2 КЗпП України в частині проведення консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

Суд першої інстанції відхилив доводи позивача про зміну істотних умов праці, а саме зміну розташування адреси робочого місця, щодо проявів дискримінації та про її незаконне звільнення в період дії карантину COVID-19.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції одночасно виходив з того, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України Про державну службу чітко не визначена, тому до спірних правовідносин слід застосовувати законодавство про працю КЗпП України; ліквідація державного органу відноситься до терміну змін в організації виробництва і праці, тому на ці правовідносини поширюються положення частини третьої статті 49-2 КЗпП України.

Вважаючи звільнення ОСОБА_1 протиправним, суд апеляційної інстанції вважав, що відповідачем не надано до суду доказів пропонування позивачу всіх наявних вакантних посад як станом на дату ознайомлення із попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, так і перед самим звільненням, хоча таких вакансій було набагато більше; отже, відповідачем не виконано обов`язку, передбаченого частиною третьою статті 49-2 КЗпП України.

При цьому, Верховний Суд виснував, що скасовуючи спірний наказ, суд першої інстанції всупереч власним висновками про незастосування у спірних правовідносинах трудового законодавства, дійшов висновку про не дотримання відповідачем вимог пункту 3 частини шостої статті 49-2 КЗпП України в частині проведення консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

Виходячи із висновків суду першої інстанції, відповідачем дотримана процедура звільнення працівника, передбачена Законом №889-VIII, проте не дотримана процедура звільнення державного службовця, передбачена пунктом 3 частини шостої статті 49-2 КЗпП України.

Верховний Суд дійшов висновку про помилковість таких висновків з огляду на те, що положеннями частини третьої статті 87 Закону №889-VIII у релевантній редакції додатково було передбачено, що положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення, не застосовуються. Саме положеннями статті 87 Закону №889-VIII у редакції Закону №440-IX було врегульовано порядок звільнення державних службовців за ініціативою суб`єкта призначення.

Верховний Суд також установив, що Голові профспілки все ж таки надавалася інформація, передбачена пунктом 3 частини шостої статті 49-2 КЗпП України, а тому, висновки суду першої інстанції, які слугували підставою для задоволення позовних вимог є помилковими та такими, що зроблені внаслідок неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Водночас, Верховний Суд зазначив, що підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі було посилання скаржника на неврахування висновків Верховного Суду, зокрема, щодо застосування частини третьої статті 235 КЗпП України, викладені у постанові від 22.04.2021 у справі № 440/395/20, у якій Суд дійшов висновку, що у разі коли судом буде встановлено, що мало місце не ліквідація державного органу, а його реорганізація, суд у такому випадку може змінити формулювання причин звільнення посадової особи органу.

Верховний Суд указав на те, що ліквідація юридичної особи публічного права здійснюється розпорядчим актом органу державної влади, органу місцевого самоврядування або уповноваженою на це особою. У цьому акті має бути наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи або їхньої передачі іншим органам виконавчої влади. Якщо таке обґрунтування наведене, то у такому випадку має місце ліквідація юридичної особи публічного права, а якщо ні, то саме посилання на те, що особа ліквідується, є недостатнім.

Покликаючись на висновки постанови від 22.04.2021 у справі № 440/395/20 Верховний Суд наголосив, що для вирішення питання про те, що саме мало місце ліквідація юридичної особи публічного права чи її реорганізація, необхідно надати оцінку правовому акту, який став підставою ліквідації, зокрема на предмет того, чи припинено виконання функцій ліквідованого органу, чи покладено виконання цих функцій на інший державний орган виконавчої влади. Якщо внаслідок ліквідації державного органу його функції були передані іншому чи новоутвореному державному органу, то в такому випадку має місце не ліквідація, а реорганізація державного органу (такі висновки викладені також у постанові Верховного Суду від 31.01.2023 у справі №200/8657/20-а).

Відтак, Верховний Суд зазначив, що аналізуючи постанову Кабінету Міністрів України від 09.10.2019 № 870 Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції, яка стала підставою для ліквідації (як указує відповідач) Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, суд першої інстанції виснував, що з дня утворення Східного міжрегіонального управління юстиції Міністерства юстиції (м. Харків) до нього перейшли повноваження та функції, зокрема Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, який втратив такі повноваження та функції згідно з пунктом 3 Постанови.

Водночас за відсутності висновків щодо наявності/відсутності обставин, що указують на фактичну реорганізацію, а не ліквідацію відповідача, Верховний Суд в силу частини другої статті 341 КАС України позбавлений можливості встановлювати такі обставини і, відповідно, надати оцінку застосуванню указаної правової позиції Верховного Суду.

Поряд із цим, Верховний Суд зазначив, що залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції в порушення норм процесуального права та у зв`язку із неправильним застосуванням норм матеріального права, дійшов протилежних висновків, ніж ті, з яких виходив місцевий адміністративний суд, що стосується застосування трудового законодавства. Такі обставини свідчать, що постанова суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам законності та обґрунтованості.

03 червня 2024 року справа № 200/7947/20-а надійшла до Донецького окружного адміністративного суду.

Згідно ч. 1 ст. 35 Кодексу адміністративного судочинства України, справа, розгляд якої розпочато одним суддею чи колегією суддів, повинна бути розглянута цим самим суддею чи колегією суддів, за винятком випадків, які унеможливлюють участь судді у розгляді справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 31 Кодексу адміністративного судочинства України, визначення судді, а в разі колегіального розгляду - судді-доповідача для розгляду конкретної справи здійснюється Єдиною судовою інформаційно-телекомунікаційною системою під час реєстрації документів, зазначених в частині другій статті 18 цього Кодексу, а також в інших випадках визначення складу суду на будь-якій стадії судового процесу, з урахуванням спеціалізації та рівномірного навантаження для кожного судді, за принципом випадковості та в хронологічному порядку надходження справ.

Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.06.2024 року, справу передано на розгляд судді Кониченку Олегу Миколайовичу.

05 червня 2024 року ухвалою суду прийнято до розгляду адміністративну справу № 200/7947/20-а, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, розгляд справи розпочато спочатку.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, суд дійшов висновку про їх достатність для вирішення адміністративного спору.

Суд дослідивши матеріали справи встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , паспорт громадянина України № НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ).

Відповідач Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків), ЄДРПОУ 43315445, місце реєстрації, згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: вул. Ярослава Мудрого, 16, м. Харків, 61002, організаційно-правова форма: орган виконавчої влади, перебуває в процесі припинення (Запис щодо припинення: №1004801270015082677 від 23.09.2022, внесення рішення засновників щодо припинення ЮО в результаті реорганізації).

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 27.04.2020 по справі №200/458/20-а, яке набрало законної сили 25.08.2020 року, позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області та Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, третя особа на стороні позивача - Професійна спілка Юстиція Донеччини, про визнання протиправним наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задоволено у повному обсязі. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 24.12.2019 № 3882/1 Про звільнення ОСОБА_1 . Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу кадрового забезпечення та проходження державної служби управління персоналу Головного територіального управління юстиції у Донецькій області з 29.12.2019. Стягнуто з Головного територіального управління юстиції у Донецькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 108 371,20 грн. (сто вісім тисяч триста сімдесят одна гривня 20 копійок), з утриманням податків та інших обов`язкових платежів. Допущено негайне виконання судового рішення в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за 1 (один) місяць.

19 травня 2020 року позивачу засобами електронного та поштового зв`язку направлено попередження про наступне звільнення у зв`язку з ліквідацією ГТУЮ у Донецькій області.

28 травня 2020 року головою ліквідаційної комісії ГТУЮ у Донецькій області на адресу начальника Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) надсилався лист №01-21/151 про можливість надання ОСОБА_1 пропозиції щодо її працевлаштування.

29 травня 2020 року головою ліквідаційної комісії ГТУЮ у Донецькій області на адресу голови професійної спілки Юстиція Донеччини надсилався лист №01-17/153, у якому було повідомлено про те, що голова ліквідаційної комісії листом від 28.05.2020 №01-21/151 звернулась до керівника Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Тетяни Філатової щодо можливості надання ОСОБА_1 пропозиції щодо її працевлаштування.

У червні 2020 року позивачу засобами електронного та поштового зв`язку надіслано лист про надання інформації, у якому надано для ознайомлення перелік вакантних посад для наступного працевлаштування, запропонованих керівником Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків).

Наказом Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 29.07.2020 №84/1 звільнено ОСОБА_1 , головного спеціаліста відділу кадрового забезпечення та проходження державної служби управління персоналу Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, з займаної посади 30.07.2020 у зв`язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, згідно пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України Про державну службу, з припиненням державної служби. Вирішено виплатити ОСОБА_1 компенсацію за частину невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 29.12.2019 по 30.07.2020 у кількості 08 календарних днів та вихідну допомогу у розмірі двох середньомісячних заробітних плат. Підстава: попередження про наступне звільнення від 19.05.2020 №08.1-21/18.

29.07.2020 на електронну адресу позивача направлений лист з копією наказу від 29.07.2020 №84/1 Про звільнення ОСОБА_1 .

29.07.2020 направлено повідомлення про нараховані суми при звільненні, тобто у день звільнення був здійснений повний розрахунок.

30 липня 2020 року Головним територіальним управлінням юстиції у Донецькій області була надана відповідь №292-8 на заяву позивача від 30.07.2020 про те, що 19.05.2020 в порядку, визначеному частиною третьою статті 87 Закону України Про державну службу ОСОБА_1 була попереджена про наступне припинення державної служби на підставі пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону у зв`язку з ліквідацією ГТУЮ у Донецькій області та про наступне звільнення з займаної посади.

30 липня 2020 року Головним територіальним управлінням юстиції у Донецькій області повідомлено позивача (засобами поштового та електронного зв`язку) про прийняття спірного наказу та запропоновано відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, з метою отримання трудової книжки, прибути до Головного управління 30.07.2020 за адресою: м. Краматорськ, вул. Ярослава Мудрого, буд. 48а.

31 липня 2020 року на запит позивача було надіслано перелік вакантних посад Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) станом на 01.05.2020 та 27.07.2020.

13 серпня 2020 року на запит позивача була надана відповідь №ПІ-К-355 про виплату середнього заробітку за час затримки виплати належних сум при звільненні у розмірі 1974,36 грн.

Системно дослідивши законодавство щодо проходження державної служби та визначивши коло нормативно-правових актів, якими врегульовано спірні правовідносини, та вирішуючи адміністративний спір по суті, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.п. 1, 2, 3 Постанови Кабінету Міністрів України № 870 від 09.10.2019 «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції», Кабінетом Міністрів Українипостановлено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства юстиції за переліком згідно здодатком 1 та утворити як юридичні особи публічного права міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції за переліком згідно здодатком 2.

Пунктом 3 вказаної Постанови установлено, що територіальні органи Міністерства юстиції, які ліквідуються згідно з пунктом 1 цієї постанови, продовжують здійснювати повноваження та функції, покладені на зазначені органи, до завершення здійснення заходів, пов`язаних з утворенням міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції.

Міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції, що утворюються згідно з пунктом 2 цієї постанови, є правонаступниками територіальних органів Міністерства юстиції, які ліквідуються згідно з пунктом 1, зокрема, Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків) - Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, Головного територіального управління юстиції у Луганській області, Головного територіального управління юстиції у Харківській області.

Згідно з ч. 1 ст. 89, ч. 4 ст. 91 вказаного Кодексу юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом. Дані державної реєстрації включаються до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення. Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення.

Відповідно до ч. 1 ст. 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Пунктом 5 Порядку здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2011 року № 1074 (далі Порядок № 1074), передбачено, що орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.

Відповідно до п. 6 Порядку № 1074, права та обов`язки органів виконавчої влади переходять:

у разі злиття органів виконавчої влади - до органу виконавчої влади, утвореного внаслідок такого злиття;

у разі приєднання одного або кількох органів виконавчої влади до іншого органу виконавчої влади - до органу виконавчої влади, до якого приєднано один або кілька органів виконавчої влади;

у разі поділу органу виконавчої влади - до органів виконавчої влади, утворених внаслідок такого поділу;

у разі перетворення органу виконавчої влади - до утвореного органу виконавчої влади;

у разі ліквідації органу виконавчої влади і передачі його завдань та функцій іншим органам виконавчої влади - до органів виконавчої влади, визначених відповідним актом Кабінету Міністрів України.

Відповідно до п. 8 Порядку № 1074, внаслідок реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) органів виконавчої влади припиняється той орган виконавчої влади, майнові права та обов`язки якого переходять його правонаступникам.

Частиною 2 ст. 104 Цивільного кодексу України визначено, що юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

20.04.2021 року Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області припинено, номер запису 1002701110024004947.

Згідно з приписами пункту 3 Положення про Головні територіальні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 23.06.2011 № 1707/5, основними завданнями Головного територіального управління юстиції є: реалізація державної правової політики, державної політики з питань банкрутства, у сферах державної реєстрації актів цивільного стану, державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державної реєстрації юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців, державної реєстрації статутів територіальних громад сіл, селищ, міст, державної реєстрації друкованих засобів масової інформації; забезпечення реалізації державної політики у сферах організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб); внесення на розгляд Мін`юсту пропозицій щодо формування та реалізації політики у зазначених сферах; забезпечення роботи нотаріату; експертне забезпечення правосуддя; протидія легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення (щодо нотаріусів, адвокатів, адвокатських бюро та об`єднань, суб`єктів господарювання, що надають юридичні послуги (крім осіб, що надають послуги в рамках трудових відносин)); здійснення в межах повноважень міжнародно-правового співробітництва.

Водночас, пунктом 3 Положення про міжрегіональні управління Міністерства юстиції України затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 23.06.2011 № 1707/5, визначено, що основними завданнями міжрегіонального управління є: реалізація державної правової політики, державної політики з питань банкрутства, у сферах державної реєстрації актів цивільного стану, державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державної реєстрації юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців, державної реєстрації статутів територіальних громад сіл, селищ, міст, державної реєстрації друкованих засобів масової інформації; забезпечення реалізації державної політики у сферах організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб); внесення на розгляд Мін`юсту пропозицій щодо формування та реалізації політики у зазначених сферах; забезпечення роботи нотаріату; експертне забезпечення правосуддя; протидія легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення (щодо нотаріусів, адвокатів, адвокатських бюро та об`єднань, суб`єктів господарювання, що надають юридичні послуги (крім осіб, що надають послуги в рамках трудових відносин)); здійснення в межах повноважень міжнародно-правового співробітництва.

Виходячи із системного аналізу викладеного, завдання та функції Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) таГоловного територіального управління юстиції у Донецькій області є аналогічними.

Відтак, до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) перейшли функції та повноваження Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, Головного територіального управління юстиції у Луганській області та Головного територіального управління юстиції у Харківській області, які у свою чергу були припинені.

Ліквідація юридичної особи публічного права здійснюється розпорядчим актом органу державної влади, органу місцевого самоврядування або уповноваженою на це особою. У цьому акті має бути наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи або їх передання іншим органам виконавчої влади. Якщо таке обґрунтування наведене, то у такому випадку має місце ліквідація юридичної особи публічного права, а якщо ні, то саме посилання на те, що особа ліквідується, є недостатнім. У зв`язку з цим при вирішенні спорів щодо поновлення на роботі працівників юридичної особи публічного права, про ліквідацію яких було прийнято рішення, судам належить крім перевірки дотримання трудового законодавства щодо таких працівників з`ясовувати реальність такої ліквідації із врахуванням вищенаведеного. Оскільки юридичний акт, що став підставою для ліквідації, та наступне звільнення працівника з цієї підстави взаємопов`язані, перевірці підлягають законність як цього юридичного акта, так і процедури звільнення.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 640/12871/21, від 22 листопада 2022 року у справі № 200/3012/21-а, від 30 листопада 2022 року у справі № 640/15797/21, від 28 грудня 2022 року у справі № 340/376/20.

У постанові від 31 липня 2024 року у справі № 300/5313/22 Верховний Суд виснував, що злиття кількох державних органів в один й наділення цього новоутвореного (в результаті такого способу реорганізації) державного органу по суті тими самими владними повноваженнями, які мали ті органи, які злилися в один, не означає, що припинені (шляхом злиття) державні органи ліквідовані інституційно. У такий спосіб вони набули нової «форми», але їх «сутність», яка виявляється у завданнях і функціях у визначеній сфері правовідносин, залишилися ті самі. Звідси й робиться висновок, що державний орган (зокрема й місцевого рівня, як-от у цій справі) не ліквідований, а реорганізований

Висловлені вище міркування стосовно того, який зміст вкладається в «ліквідацію» державного органу та зміни, внесені достатті 87 Закону України №889-VIIIзгідно ізЗаконом № 117-ІХ, не заперечують існуючого підходу до розрізнення «ліквідації» державного органу від його «реорганізації», а з тим і юридичних процедур та наслідків, які мають застосовуватися щодо державних службовців.

Для правильного вирішення справ такої категорії передовсім необхідно з`ясувати суть змін в організації функціонування територіальних органів державної влади, а відтак і їх юридичні наслідки.

Відтак, виходячи із системного аналізу наведених нормативно-правових актів та устеленої практики Верховного Суду, а також ураховуючи приписи п. 6 Порядку № 1074, суд дійшов висновку, що фактично у спірних правовідносинах має місце реорганізація шляхом злиття трьох територіальних управлінь юстиції без відмови від повноважень та функцій держави, які на них було покладено.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби визначено Законом України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (в редакції від 23.07.2020 року, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 889-VIII).

Цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

Стаття 1 Закону № 889-VIII визначає, що державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.

Стаття 4 Закону № 889-VIII визначає принципи державної служби, зокрема забезпечення рівного доступу до державної служби та стабільності, які полягають в забороні всіх форм та проявів дискримінації, відсутності необґрунтованих обмежень або надання необґрунтованих переваг певним категоріям громадян під час вступу на державну службу та її проходження, а також безстрокового призначення державних службовців, крім випадків, визначених законом, та незалежності персонального складу державної служби від змін політичного керівництва держави та державних органів.

Приписами ст. 5 Закону № 889-VIII встановлено, що правове регулювання державної служби здійснюєтьсяКонституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Відповідно до ст. 83 Закону № 889-VIII, державна служба припиняється, у тому числі, за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87цього Закону).

Згідно п.п. 1, 1-1 ч. 1 ст. 87 Закону № 889-VIII, підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу (пункт 1) та ліквідація державного органу (пункт 1-1).

Відповідно до ч.ч. 3, 4, 5 ст. 87 Закону № 889-VIII, суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставіпунктів 1та1-1частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

У разі звільнення з державної служби на підставіпунктів 1та1-1частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі двох середньомісячних заробітних плат.

Наказ (розпорядження) про звільнення державного службовця у випадках, передбаченихчастиною першоюцієї статті, може бути виданий суб`єктом призначення або керівником державної служби у період тимчасової непрацездатності державного службовця або його відпустки із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки.

У такому випадку оформлення і видача трудової книжки, а також розрахунок при звільненні проводяться протягом семи днів з дня звільнення.

Поряд із цим, відповідно до ч. 5 ст. 22 і п. 2 ч. 1 ст. 41 Закону №889-VІІІ (зі змінами, внесеними згідно з Законом № 117-IX), у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу.

Державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійних компетентностей може бути переведений без обов`язкового проведення конкурсу на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), за рішенням суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.

Отже, суд дійшов висновку, що процедура звільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення на момент виникнення спірних правовідносин, а саме як на момент направлення позивачу попередження про наступне звільнення, а так і на час прийняття оскаржуваного наказу від 29.07.2020 №84/1, була врегульована положеннями Закону №889-VIII у редакції з урахуванням змін, унесених Законами № 117-IX та № 440-IX, та виключає застосування КЗпП України у спірних правовідносинах.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.07.2022 у справі №200/7782/20-а та від 18.10.2023 у справі №200/7853/20-а, висновку про застосування яких дійшов Верховний Суд, направляючи цю справу на новий розгляд.

Питання щодо правильного розуміння сутності нормативного врегулювання процедури звільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 1-1 частини першої статті 87 Закону № 889-VІІІ (у редакції Закону №117-IX), у сукупності з положеннями частини третьої статті 87 Закону №889-VIII (у редакції Закону №440-IX), досліджено у постановах Верховного Суду від 28.07.2021 у справі №640/11024/20, від 08.12.2021 у справі №380/3646/20, від 23.12.2021 у справі №380/3551/20, у яких суд касаційної інстанції, зокрема, зазначив, що вжите у частині третій статті 87 Закону №889-VIII термін може означає, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов`язку з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення.

Аналогічний підхід Верховний Суд застосував також у постанові від 23.12.2021 у справі №380/3551/20 та зазначив, що вжите у пункті 2 частині 1 статті 41 Закону № 889-VIII слово може, означає, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов`язок з переведення без обов`язкового проведення конкурсу на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), за рішенням суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець. Вирішення питання переведення чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення.

Відтак, суд дійшов висновку, що у відповідача не виникло обов`язку щодо пропонування позивачу іншої рівнозначної посади державної служби, а в разі відсутності такої іншу роботу (посаду державної служби) у цьому державному органі.

Попри це, матеріалами адміністративної справи підтверджено, що 19.05.2020 року позивачу засобами електронного та поштового зв`язку направлено попередження про наступне звільнення у зв`язку з ліквідацією ГТУЮ у Донецькій області.

Також позивачу засобами поштового та електронного зв`язку надсилався перелік вакантних посад для наступного працевлаштування, запропонованих керівником Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків).

29.05.2020 року головою ліквідаційної комісії ГТУЮ у Донецькій області на адресу голови професійної спілки Юстиція Донеччини надсилався лист №01-17/153, у якому було повідомлено про те, що позивач попереджена про наступне звільнення.

Водночас, голова ліквідаційної комісії листом від 28.05.2020 №01-21/151 звернулась до керівника Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Тетяни Філатової щодо можливості надання ОСОБА_1 пропозиції щодо її працевлаштування.

Голові профспілки також надавалась інформація, передбачена пунктом 3 частини шостої статті 49-2 КЗпП України.

Таким чином, не зважаючи, що у відповідача відсутній обов`язок пропонувати позивачу іншу рівноцінну посаду державної служби, відповідач все ж вчинив дії направлені на забезпечення подальшого проходження позивачем державної служби у новоствореному органі державної влади, проте такі дії відповідача залишились без відповідної реакції позивача.

Направляючи справу на новий розгляд Верховний Суд у постанові від 23 травня 2024 року зазначив, що підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі було посилання скаржника на неврахування висновків Верховного Суду, зокрема, щодо застосування частини третьої статті 235 КЗпП України, викладені у постанові від 22.04.2021 у справі № 440/395/20, у якій Суд дійшов висновку, що у разі коли судом буде встановлено, що мало місце не ліквідація державного органу, а його реорганізація, суд у такому випадку може змінити формулювання причин звільнення посадової особи органу.

Згідно ч. 3 ст. 235 КЗпП України,у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.

З тексту оскаржуваного наказу суд установив, що ОСОБА_1 , головного спеціаліста відділу кадрового забезпечення та проходження державної служби управління персоналу Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, звільнено із займаної посади 30 липня 2020 року у зв`язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, згідно п. 1-1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», з припиненням державної служби.

Відповідно до ч. 9 КАС України, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Верховний Суд у постанові від 23 грудня 2021 року у справі № 480/4737/19 та від 8 лютого 2022 року у справі № 160/6762/21 дійшов висновку, згідно якого ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов`язком суб`єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.

В постанові від 22.09.2022 року у справі № 380/12913/21 Верховний Суд сформулював визначення «ефективного правосуддя» та зазначив, що комплексний аналіз приписів КАС Українидає суду підстави для висновку, що ефективність судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві включає ефективність розгляду та вирішення справи, ефективність способу захисту, ефективність судового рішення та ефективність його виконання. Всі ці складові можна охопити єдиним терміном «ефективне правосуддя», що виступає еталоном для оцінки судової гілки влади та є запорукою довіри до неї з боку громадян, а також інших суб`єктів. Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Зазначені висновки також відповідають позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 18 жовтня 2018 року у справах №822/584/18, №806/1316/18, від 23 листопада 2018 року у справі №826/8844/16 та від 20 грудня 2018 року у справі №524/3878/16-а.

Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку, що належним, ефективним та адекватним встановленим обставинам спірних правовідносин способом захисту порушеного права позивача є часткове задоволення адміністративного позову шляхом: визнання протиправним наказу Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 29.07.2020 року №84/1 «Про звільнення ОСОБА_1 » в частині формулювання причин звільнення з посади «у зв`язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, згідно п. 1-1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу»» та зобов`язання відповідача внести зміни до наказу Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 29.07.2020 року №84/1 «Про звільнення ОСОБА_1 »щодо формулювання причин звільнення з посади, виклавши його в наступній редакції: «Звільнити ОСОБА_1 , головного спеціаліста відділу кадрового забезпечення та проходження державної служби управління персоналу Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, з займаної посади 30 липня 2020 року у зв`язку з реорганізацією Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, згідно п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», з припиненням державної служби», а також внести відповідні зміни до трудової книжки ОСОБА_1 .

У задоволенні іншої частини позовних вимог слід відмовити.

Такий спосіб захисту порушеного права позивача погоджено при розгляді аналогічного спору у постанові Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 440/395/20.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Позивачем при зверненні до суду із позовною заявою до суду сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн, згідно квитанції № 1016734695 від 14.09.2020 року, в частині заявлених позовних вимог, що стосуються стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, оскільки у задоволенні позовних вимог у частині стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу відмовлено, судові витрати зі сплати судового збору розподілу не підлягають.

Керуючись Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Задовольнити частково позовні вимоги ОСОБА_1 (паспорт громадянина України № НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) (ЄДРПОУ 43315445, місце реєстрації: вул. Ярослава Мудрого, 16, м. Харків, 61002) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Визнати протиправним наказ Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 29.07.2020 року №84/1 «Про звільнення ОСОБА_1 » в частині формулювання причин звільнення з посади «у зв`язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, згідно п. 1-1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу»».

Зобов`язати Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків) внести зміни до наказу Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 29.07.2020 року №84/1 «Про звільнення ОСОБА_1 »щодо формулювання причин звільнення з посади, виклавши його в наступній редакції: «Звільнити ОСОБА_1 , головного спеціаліста відділу кадрового забезпечення та проходження державної служби управління персоналу Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, з займаної посади 30 липня 2020 року у зв`язку з реорганізацією Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, згідно п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», з припиненням державної служби», а також внести відповідні зміни до трудової книжки ОСОБА_1 .

Відмовити у задоволенні іншої частини позовних вимог.

Повний текст рішення складено та підписано 05 серпня 2024 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя О.М. Кониченко