Рішення

від 02.08.2024 по справі 460/5285/24

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

02 серпня 2024 року м. Рівне№460/5285/24

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Друзенко Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом

Першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури в інтересах даржави третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Управління культури і туризму Рівненської обласної державної адміністрації доРівненської міської ради про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій, -

В С Т А Н О В И В:

Перший заступник керівника Рівненської обласної прокуратури (далі позивач, прокурор) в інтересах держави звернувся до суду з позовом до Рівненської міської ради (далі - відповідач) про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не вчинення дій, спрямованих на розроблення та затвердження в установленому порядку історико-архітектурного опорного плану міста Рівне та зобов`язання відповідача вчинити дії, спрямовані на розроблення та затвердження історико-архітектурного опорного плану міста Рівне.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 № 878 затверджено Список історичних населених місць України, до якого, серед іншого, включено історично населені пункти Рівненської області, зокрема, місто Рівне. Разом з тим, на запит позивача відповідач повідомив, що розроблення історико-архітектурного опорного плану міста Рівне Рівненської області відбувалося у два етапи на підставі договорів № 35 від 29.07.2016 та № 7 від 17.10.2017, який виконавцем за договором - ДП «Укрзахідпроектреставрація», у повному обсязі не виконано. Таким чином, з моменту затвердження Списку історичних населених місць України (2001 рік) та по теперішній час історико-архітектурний опорний план міста Рівне не затверджено, що може призводити до можливості хаотичної та шкідливої неконтрольованої забудови, знищення історичної спадщини територіальної громади. Наведене вище, на переконання позивача, є достатнім обґрунтуванням для застосування прокурором представницьких повноважень інтересів держави в суді на підставі статті 23 Закону України "Про прокуратуру", частини п`ятої статті Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). З наведених вище мотивів, просить задовольнити позовну заяву повністю.

Ухвалою суду від 21.05.2024 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розгляд справи провести за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у строки, визначені статтею 258 КАС України.

Відповідач правом на подання до суду відзиву, передбаченим статтею 162 КАС України, не скористався, свою позицію стосовно позову не висловив. Відповідач належним чином був повідомлений про відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Оскільки розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, то відповідно до вимог частини четвертої статті 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 № 878 затверджено Список історичних населених місць України, до якого, серед іншого, включено історично населені пункти Рівненської області, зокрема, місто Рівне.

13.03.2024 позивач звернувся до відповідача із листом за № 15/1-169ВИХ-24, за змістом якого просив надати інформацію про розробку та затвердження в установленому законом порядку історико-архітектурного опорного плану міста Рівне.

Листом від 02.04.2024 за № 05-01-1068/24 відповідач повідомив, що розроблення історико-архітектурного опорного плану відбувалося у два етапи на підставі договорів № 35 від 29.07.2016 та № 7 від 17.10.2017, який виконавцем - ДП «Укрзахідпроектреставрація», у повному обсязі не виконано.

Також судом встановлено, що розроблення історико-архітектурного опорного плану міста Рівне також передбачалось Програмою створення, розроблення (оновлення) містобудівної та іншої документації міста Рівного на 2019-2022 роки, затвердженою рішенням Рівненської міської ради № 5364 від 20.12.2018, та Програмою створення, розроблення (оновлення) містобудівної та іншої документації міста Рівного на 2023-2026 роки, затвердженою рішенням Рівненської міської ради № 3817 від 26.10.2023, однак з 2019 року та по даний час кошти на реалізацію даного заходу не виділялись.

Натомість, розробку Комплексного плану просторового розвитку території Рівненської міської територіальної громади, який, серед іншого включатиме історико-архітектурний план опорний план, заплановано реалізувати протягом 2025-2026 років.

Таким чином, з моменту затвердження Списку історичних населених місць України (2001 рік) по теперішній час історико-архітектурний опорний план міста Рівне не затверджено, що, за твердженням позивача, призводить до можливості хаотичної та шкідливої неконтрольованої забудови, знищення історичної спадщини територіальної громади.

Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у невчиненні дій, спрямованих на замовлення, розроблення та скерування для затвердження історико-архітектурного опорного плану міста Рівне, звернувся до суду із цим позовом.

Щодо підстав для здійснення прокурором представництва інтересів держави у межах спірних правовідносин суд зазначає наступне.

За змістом статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

У Законі України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII (далі - Закон №1697-VII) визначений вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді у не кримінальних провадженнях.

Відповідно до ч.3 ст. 23 Закону № 1697-VII, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави.

Відповідно до ч. 3, ч. 4 ст. 53 КАС України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Системне тлумачення вказаних норм дозволяє дійти висновку, що стаття 53 КАС України вимагає вказувати в адміністративному позові, скарзі чи іншому процесуальному документі докази на підтвердження підстав заявлених позовних вимог із зазначенням, у чому саме полягає порушення інтересів держави, обставини, що зумовили необхідність їх захисту прокурором, а також орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У справі, що розглядається, прокурор у позовній заяві зазначив, що порушення інтересів держави у спірному випадку полягає в тому, що у зв`язку з незатвердженням історико-архітектурного опорного плану історично населеного місця, об`єкти, що знаходяться на його території, фактично позбавлені належного правового захисту й перебувають під загрозою руйнування або спотворення. Такий стан із збереження пам`яток є неприпустимим, завдає значної шкоди іміджу держави на міжнародній арені, створює негативний суспільний резонанс та суперечить державній політиці з охорони культурної спадщини.

З огляду на викладене, суд вважає, що при зверненні з цим позовом до суду прокурор на виконання вимог статті 23 Закону № 1697-VII та статті 53 КАС України обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави, вказав, у чому саме полягає порушення інтересів держави у спірних правовідносинах.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд враховує таке.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь регулює Закон України «Про охорону культурної спадщини» від 08.06.2000 № 1805-III (далі - Закон № 1805-ІІІ).

Згідно з визначеннями, які наведені у статті 1 Закону № 1805-ІІІ:

- охорона культурної спадщини - система правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об`єктів культурної спадщини;

- історичне населене місце - населене місце, яке зберегло повністю або частково історичний ареал і занесене до Списку історичних населених місць України;

- історичний ареал населеного місця - частина населеного місця, що зберегла об`єкти культурної спадщини і пов`язані з ними розпланування та форму забудови, які походять з попередніх періодів розвитку, типові для певних культур або періодів розвитку.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону №1805-ІІІ, державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини.

До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини належать: центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини; орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим; обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; виконавчий орган сільської, селищної, міської ради.

Статтею 6 Закону №1805-ІІІ визначені повноваження інших органів охорони культурної спадщини.

Так, згідно із ч.2 ст.6 Закону №1805-ІІІ, до повноважень районних державних адміністрацій, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради відповідно до їх компетенції у сфері охорони культурної спадщини, серед іншого, належить: забезпечення виконання цього Закону, інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини на відповідній території; подання пропозицій органу охорони культурної спадщини вищого рівня про занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, внесення змін до нього та про занесення відповідної території до Списку історичних населених місць України; забезпечення захисту об`єктів культурної спадщини від загрози знищення, руйнування або пошкодження; організація розроблення відповідних програм охорони культурної спадщини; надання висновків щодо відповідних програм та проектів містобудівних, архітектурних і ландшафтних перетворень, меліоративних, шляхових, земляних робіт на пам`ятках місцевого значення, історико-культурних заповідних територіях та в зонах їх охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, а також програм та проектів, реалізація яких може позначитися на стані об`єктів культурної спадщини; підготовка пропозицій та проектів розпоряджень щодо проведення робіт з консервації, реставрації, реабілітації, музеєфікації, ремонту та пристосування об`єктів культурної спадщини, відповідного використання пам`яток та подання їх на розгляд відповідному органу виконавчої влади; ) виконання функції замовника, укладення з цією метою контрактів на виявлення, дослідження, консервацію, реставрацію, реабілітацію, музеєфікацію, ремонт, пристосування об`єктів культурної спадщини та інші заходи щодо охорони культурної спадщини.

Відповідно до ч. 4 ст.32 Закону №1805-ІІІ, з метою захисту традиційного характеру середовища населених місць вони заносяться до Списку історичних населених місць України.

Список історичних населених місць України за поданням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, затверджується Кабінетом Міністрів України.

У кожному історичному населеному місці визначається один або більше історичний ареал.

Межі та режими використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на територіях історичних ареалів населених місць визначаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, відповідною науково-проектною документацією, що затверджується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини.

За змістом ч.1 ст.17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 № 3038-VI (далі Закон № 3038-VI), генеральний план населеного пункту є одночасно видом містобудівної документації на місцевому рівні та документацією із землеустрою і призначений для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.

Частинами четвертою, п`ятою статті 17 Закону №3038-VI передбачено, що для населених пунктів, внесених до Списку історичних населених місць України, у межах визначених історичних ареалів у складі генерального плану населеного пункту визначаються режими регулювання забудови та розробляється історико-архітектурний опорний план, в якому зазначається інформація про об`єкти культурної спадщини та зони їх охорони.

Склад, зміст та порядок розроблення історико-архітектурного опорного плану населеного пункту визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку розроблення, оновлення, внесення змін та затвердження містобудівної документації.

Відомості про зазначені в історико-архітектурному опорному плані: об`єкти всесвітньої спадщини, їх території та буферні зони; пам`ятки культурної спадщини, у тому числі археологічні, їх території та зони охорони; межі та правові режими використання історичних ареалів населених місць; історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території та їх зони охорони; охоронювані археологічні території вносяться до Державного земельного кадастру в порядку, встановленому відповідно до Закону України «Про Державний земельний кадастр» як обмеження у використанні земель у сфері забудови.

Відповідно до ч. 7 ст.17 Закону № 3038-VI, виконавчі органи сільських, селищних і міських рад, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації є замовниками, які організовують розроблення, внесення змін та подання генерального плану населеного пункту на розгляд відповідної сільської, селищної, міської ради.

Підпунктом 6 п. «а» ч. 1 ст.31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 № 280/97-ВР (далі - Закон №280/97-ВР) передбачено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження: підготовка і подання на затвердження ради відповідних місцевих містобудівних програм, генеральних планів забудови населених пунктів, іншої містобудівної документації.

Окрім цього, до делегованих повноважень, згідно з пп. 5 п. «б» вказаної статті Закону №280/97-ВР, належать повноваження виконавчого органу сільської, селищної, міської ради щодо організації охорони, реставрації та використання пам`яток історії і культури, архітектури та містобудування, палацово-паркових, паркових і садибних комплексів, природних заповідників.

Відповідно до пп. 7 п. «а» ч. 1 ст.32 Закону № 280/97-ВР, серед власних (самоврядних) повноважень виконавчого органу сільської, селищної, міської ради також передбачені повноваження щодо створення умов для розвитку культури, сприяння відродженню осередків традиційної народної творчості, національно-культурних традицій населення, художніх промислів і ремесел.

Підпунктом 10 пункту «б» вказаної статті Закону №280/97-ВР передбачено, що до делегованих повноважень виконавчого органу сільської, селищної, міської ради у сфері освіти, охорони здоров`я, культури, фізкультури і спорту, віднесено забезпечення охорони пам`яток історії та культури, збереження та використання культурного надбання.

Відповідно до статті 32 Закону № 3038-VI, Кабінет Міністрів України постановою від 13.03.2002 № 318 затвердив Порядок визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць (далі - Порядок № 318).

Згідно з пунктами 1, 2, 3, 4, 5, 6, 9, 10, 12 Порядку № 318, історичні ареали визначаються тільки в населених місцях, що занесені до Списку історичних населених місць України, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Історичний ареал охоплює історично сформовану частину населеного місця, що зберегла старовинний вигляд, розпланування і характер забудови.

Режими використання історичних ареалів визначаються їх історико-культурним потенціалом (кількістю, видами, типами і категоріями об`єктів культурної спадщини, загальною містобудівною структурою, наявністю чи відсутністю заповідників, а також установленими зонами охорони пам`яток).

Відповідальними за визначення меж і режимів використання історичних ареалів є Мінкультури та уповноважені ним органи охорони культурної спадщини.

Межі історичних ареалів визначаються спеціальною науково-проектною документацією під час розроблення історико-архітектурних опорних планів цих населених місць.

Історичний ареал - це найбільш освоєна в минулому і добре збережена частина території населеного місця, що відрізняється традиційним характером середовища і значною кількістю об`єктів культурної спадщини від інших, менш освоєних або погано збережених частин населеного місця.

Межі історичних ареалів слід проводити вздовж розпланувальних і природних рубежів, що відокремлюють історичний ареал від решти міських територій, і визначати історико-архітектурним опорним планом населеного місця. Історико-архітектурні опорні плани розробляються на основі комплексних досліджень усієї території історичного населеного місця та його найближчого оточення.

У разі не затвердження історико-архітектурного опорного плану населеного місця, що внесене до Списку історичних населених місць України, проектна документація на нове будівництво, реконструкцію та капітальний ремонт (крім реконструкції та капітального ремонту квартир чи окремих приміщень, які здійснюються без зміни об`ємно-просторових характеристик) у межах історичного ареалу розробляється з урахуванням вимог історико-містобудівного обґрунтування, порядок розроблення якого визначається наказом Мінкультури та Мінрегіону.

Історичний ареал є спеціально виділеною у населеному місці територією історико-культурного значення із затвердженими межами, яка повинна фіксуватися в усіх землевпорядних і містобудівних документах та розглядатися як специфічний об`єкт містобудівного проектування.

У межах населеного місця може бути визначено один або кілька історичних ареалів.

Визначені науково-проектною документацією межі історичних ареалів погоджуються відповідним органом місцевого самоврядування та затверджуються Мінкультури.

Постановою Кабінету Міністрів України від 01.09.2021 № 926 затверджений Порядок розроблення, оновлення, внесення змін та затвердження містобудівної документації (далі Порядок №926).

Згідно із п. 1.1 Порядку № 926, цей нормативно-правовий акт визначає склад, зміст, механізм розроблення, оновлення, внесення змін та затвердження містобудівної документації на місцевому рівні: комплексного плану просторового розвитку території територіальної громади, генерального плану населеного пункту, а також склад, зміст та порядок розроблення історико-архітектурного опорного плану населеного пункту.

Відповідно до пп. 12 п. 2 Порядку № 926, історико-архітектурний опорний план - науково-проектна документація, яка розробляється і затверджується у складі генерального плану населеного пункту, внесеного до Списку історичних населених місць України, згідно із Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності», містить відомості про об`єкти всесвітньої спадщини, їх території та буферні зони; пам`ятки культурної спадщини, у тому числі археологічні, їх території та зони охорони; межі та правові режими використання історичних ареалів населених місць; історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території та їх зони охорони; охоронювані археологічні території.

За змістом пп. 4 п. 43 Порядку № 926, під час розроблення генеральних планів населених пунктів, внесених до Списку історичних населених місць України, здійснюється розроблення історико-архітектурного опорного плану відповідно до завдання, цього Порядку, державних будівельних норм та інших норм законодавства.

Зазначені в історико-архітектурному опорному плані відомості є підставою для встановлення обмежень у використанні земель та враховуються під час розроблення планувальних рішень.

Згідно з п. 34, п. 35 Порядку № 926, рішення про розроблення містобудівної документації на місцевому рівні (комплексного плану, генеральних планів населених пунктів, детальних планів території) щодо території територіальної громади, а також оновлення і внесення змін до неї приймає відповідна сільська, селищна, міська рада.

Виконавчий орган сільської, селищної і міської ради, Київська та Севастопольська міські держадміністрації є замовником розроблення містобудівної документації на місцевому рівні (комплексного плану, генеральних планів населених пунктів, детальних планів територій), який організовує розроблення, внесення змін та подання генерального плану населеного пункту на розгляд відповідної сільської, селищної, міської ради, незалежно від визначених відповідно до закону джерел фінансування.

Відповідно до пунктів 54, 56 Порядку № 926, рішення про розроблення (внесення змін) історико-архітектурного опорного плану населеного пункту у складі генерального плану населеного пункту приймає відповідна сільська, селищна, міська рада.

Виконавчі органи сільських, селищних і міських рад, Київська та Севастопольська міські держадміністрації є замовниками, які організовують розроблення, внесення змін, погодження та подання історико-архітектурного опорного плану населеного пункту у складі генерального плану населеного пункту на розгляд відповідної місцевої ради.

Історико-архітектурний опорний план розробляється для населених пунктів, внесених до Списку історичних населених місць України, у складі генерального плану населеного пункту.

Під час розроблення історико-архітектурного опорного плану визначаються межі історичних ареалів та наносяться на його основне графічне креслення.

У межах визначених історичних ареалів у складі генерального плану населеного пункту визначаються режими регулювання забудови.

Пунктами 57, 58 Порядку № 926 передбачено, що одночасно з історико-архітектурним опорним планом населеного пункту до генерального плану населеного пункту під час затвердження в межах території територіальної громади можуть включатися відомості про правові режими використання історичних ареалів населених місць та межі та режими використання зон охорони пам`яток, які затверджені в установленому порядку відповідною науково-проектною документацією.

Науково-проектну документацію щодо розроблення історико-архітектурного опорного плану, визначення режимів використання історичних ареалів, а також зон охорони пам`яток як взаємодоповнюючі документи доцільно замовляти, розробляти та затверджувати одночасно.

Відповідно до п. 60 Порядку № 926, історико-архітектурні опорні плани та зміни до них розглядаються і затверджуються відповідними місцевими радами протягом трьох місяців з дня їх подання.

Аналіз наведених норм права дає підстави зробити висновок про те, що історико-архітектурний опорний план це науково-проектна документація, яка розробляється і затверджується у складі генерального плану населеного пункту, внесеного до Списку історичних населених місць України та містить, зокрема відомості про межі використання історичних ареалів населених місць. Тобто, межі історичних ареалів визначаються спеціальною науково-проектною документацією під час розроблення історико-архітектурних опорних планів цих населених місць. Визначені науково-проектною документацією межі історичних ареалів погоджуються відповідним органом місцевого самоврядування та затверджуються Мінкультури. Таким чином, межі і режими використання зон охорони пам`яток історичних ареалів можуть застосовуватись лише у випадку їх затвердження центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, яким у цьому випадку є Мінкультури.

Суд встановив, що постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 № 878 «Про затвердження Списку історичних населених місць України» до Списку історичних населених місць України включене як історичне місто Рівне.

Відтак, у силу вимог ч.4 ст.17 Закону №3038-VI для вказаного населеного пункту у складі генерального плану повинен бути розроблений історико-архітектурний опорний план, обов`язок по реалізації якого, відповідно до пунктів 54, 55, 60 Порядку № 926, покладений на Рівненську міську раду.

Зі змісту листа Рівненської міської ради від 02.04.2024 за № 7457-24 слідує, що історико-архітектурний опорний план міста Рівне не завершений та не затверджений.

Наведені докази підтверджують відсутність історико-архітектурного плану міста Рівне.

З огляду на наведене суд приходить до висновку, що, не вживши дій щодо замовлення, розроблення та скерування для затвердження у встановленому порядку до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері охорони культурної спадщини (Мінкультури) історико-архітектурний опорний план історичного міста Рівне відповідач, як суб`єкт владних повноважень, вчинив протиправну бездіяльність, наслідком якої, із урахуванням п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України, є необхідність зобов`язання відповідача вчинити певні дії.

Згідно із ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову повністю.

Відповідно до ч.2 ст.139 КАС України, при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Оскільки у цій справі позивачем є суб`єкт владних повноважень, позов якого задоволений, проте який судових витрат, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертиз не поніс, то підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов Першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури в інтересах держави про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій - задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльності Рівненської міської ради щодо не вчинення дій, спрямованих на розроблення та затвердження в установленому порядку історико-архітектурного опорного плану міста Рівне.

Зобов`язати Рівненську міську раду вчинити дії, спрямовані на розроблення та затвердження історико-архітектурного опорного плану міста Рівне.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 02 серпня 2024 року

Учасники справи:

Позивач - Перший заступник керівника Рівненської обласної прокуратури в інтересах даржави ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач - Рівненська міська рада (вул. Соборна, буд. 12А,м. Рівне,Рівненська обл.,33028, ЄДРПОУ/РНОКПП 34847334)

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Управління культури і туризму Рівненської обласної державної адміністрації

Суддя Н.В. Друзенко