Постанова

від 21.11.2024 по справі 460/5285/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2024 рокуЛьвівСправа № 460/5285/24 пров. № А/857/22375/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача Іщук Л. П.,

суддів Обрізка І.М., Шинкар Т.І.,

розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Рівненської міської ради на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2024 року (прийняте суддею Друзенко Н.В. у м. Рівне в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні) у справі № 460/5285/24 за адміністративним позовом Рівненської обласної прокуратури до Рівненської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, Управління культури і туризму Рівненської обласної державної адміністрації про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в :

Перший заступник керівника Рівненської обласної прокуратури (далі позивач, прокурор) в інтересах держави звернувся до суду з позовом до Рівненської міської ради (далі - відповідач), в якому просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невчинення дій, спрямованих на розроблення та затвердження в установленому порядку історико-архітектурного опорного плану міста Рівне та зобов`язати відповідача вчинити дії, спрямовані на розроблення та затвердження історико-архітектурного опорного плану міста Рівне.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2024 року позов задоволено.

Не погодившись із цим рішенням, його оскаржив відповідач який вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням обставин справи, через неправильне застосування норм матеріального права.

У доводах апеляційної скарги зазначає, що чинним законодавством не передбачено механізму затвердження історико-архітектурного опорного плану населеного пункту, як окремого виду містобудівної документації на місцевому рівні. Вважає, що не з`ясовано юридичний зміст, значимість, тривалість та межі протиправної бездіяльності Рівненської міської ради. Зазначає, що керуючись пунктом 42 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» на пленарному засіданні Рівненської міської ради рішенням Рівненської міської ради від 20.12.2018 № 5364 затверджено Програму створення, розроблення (оновлення) містобудівної та іншої документації міста Рівного на 2019 2022 роки, котрою було передбачено реалізацію заходу із розроблення історико-архітектурного опорного плану міста Рівного, однак у 2022 році кошти на реалізацію даного заходу не виділялися. Кошти на виконання Програми, в частині заходу «Розробка Комплексного плану просторового розвитку території Рівненської міської територіальної громади» Рівненською міською радою на даний час не виділялися, оскільки його реалізацію передбачено у 2025-2026 роках. З огляду на наведене та беручи до уваги механізм розроблення та затвердження містобудівної документації на місцевому рівні, бездіяльність Рівненської міської ради відсутня, зважаючи на активні дії, спрямовані на розроблення та затвердження історико-архітектурного опорного плану міста Рівного.

Просить скасувати рішення суду та прийняти нове - про відмову у задоволенні позову.

Рівненська обласна прокуратура подала відзив на апеляційну скаргу, в якому апеляційну скаргу просить залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Поряд з цим зазначає, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, а судом першої інстанції повно та об`єктивно з`ясовано всі обставини справи.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без виклику учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Суд апеляційної інстанції відповідно до статті 308 КАС України переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що Постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 № 878 затверджено Список історичних населених місць України, до якого, серед іншого, включено історично населені пункти Рівненської області, зокрема, місто Рівне.

13.03.2024 позивач звернувся до відповідача із листом за № 15/1-169ВИХ-24, за змістом якого просив надати інформацію про розробку та затвердження в установленому законом порядку історико-архітектурного опорного плану міста Рівне.

Листом від 02.04.2024 за № 05-01-1068/24 відповідач повідомив, що розроблення історико-архітектурного опорного плану відбувалося у два етапи на підставі договорів № 35 від 29.07.2016 та № 7 від 17.10.2017, який виконавцем - ДП «Укрзахідпроектреставрація» у повному обсязі не виконано.

Також встановлено, що розроблення історико-архітектурного опорного плану міста Рівне також передбачалось Програмою створення, розроблення (оновлення) містобудівної та іншої документації міста Рівного на 2019-2022 роки, затвердженою рішенням Рівненської міської ради № 5364 від 20.12.2018, та Програмою створення, розроблення (оновлення) містобудівної та іншої документації міста Рівного на 2023-2026 роки, затвердженою рішенням Рівненської міської ради № 3817 від 26.10.2023, однак з 2019 року та по даний час кошти на реалізацію даного заходу не виділялись.

Натомість, розробку Комплексного плану просторового розвитку території Рівненської міської територіальної громади, який, серед іншого включатиме історико-архітектурний план опорний план, заплановано реалізувати протягом 2025-2026 років.

Таким чином, з моменту затвердження Списку історичних населених місць України (2001 рік) по теперішній час історико-архітектурний опорний план міста Рівне не затверджено, що, за твердженням позивача, призводить до можливості хаотичної та шкідливої неконтрольованої забудови, знищення історичної спадщини територіальної громади.

Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у невчиненні дій, спрямованих на замовлення, розроблення та скерування для затвердження історико-архітектурного опорного плану міста Рівне, звернувся до суду із цим позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що не вживши дій щодо замовлення, розроблення та скерування для затвердження у встановленому порядку до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері охорони культурної спадщини (Мінкультури) історико-архітектурний опорний план історичного міста Рівне відповідач, як суб`єкт владних повноважень, вчинив протиправну бездіяльність.

Надаючи правову оцінку правильності вирішення судом першої інстанції спору, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Згідно статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та Законами України.

Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини регулює Закон України «Про охорону культурної спадщини» від 08.06.2000 №1805-III (далі - Закон №1805-III).

Преамбулою вказаного Закону визначено, що об`єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, у межах її територіального моря та прилеглої зони, охороняються державою. Охорона об`єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Статтею 1 Закону № 1805-ІІІ визначено:

- охорона культурної спадщини - система правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об`єктів культурної спадщини;

- історичне населене місце - населене місце, яке зберегло повністю або частково історичний ареал і занесене до Списку історичних населених місць України;

- історичний ареал населеного місця - частина населеного місця, що зберегла об`єкти культурної спадщини і пов`язані з ними розпланування та форму забудови, які походять з попередніх періодів розвитку, типові для певних культур або періодів розвитку.

Згідно з частиною першою, третьою статті 3 Закону № 1805-ІІІ державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини, до яких, серед інших, належать виконавчі органи сільської, селищної, міської ради. Відповідний виконавчий орган сільської, селищної, міської ради населеного пункту, занесеного до Списку історичних населених місць України, утворюється місцевою радою за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини.

До повноважень районних державних адміністрацій, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради відповідно до їх компетенції у сфері охорони культурної спадщини, серед іншого, належить: забезпечення виконання цього Закону, інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини на відповідній території; подання пропозицій органу охорони культурної спадщини вищого рівня про занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, внесення змін до нього та про занесення відповідної території до Списку історичних населених місць України; забезпечення захисту об`єктів культурної спадщини від загрози знищення, руйнування або пошкодження; організація розроблення відповідних програм охорони культурної спадщини; надання висновків щодо відповідних програм та проектів містобудівних, архітектурних і ландшафтних перетворень, меліоративних, шляхових, земляних робіт на пам`ятках місцевого значення, історико-культурних заповідних територіях та в зонах їх охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, а також програм та проектів, реалізація яких може позначитися на стані об`єктів культурної спадщини; підготовка пропозицій та проектів розпоряджень щодо проведення робіт з консервації, реставрації, реабілітації, музеєфікації, ремонту та пристосування об`єктів культурної спадщини, відповідного використання пам`яток та подання їх на розгляд відповідному органу виконавчої влади; ) виконання функції замовника, укладення з цією метою контрактів на виявлення, дослідження, консервацію, реставрацію, реабілітацію, музеєфікацію, ремонт, пристосування об`єктів культурної спадщини та інші заходи щодо охорони культурної спадщини (ч.2 ст.6 Закону №1805-ІІІ).

Згідно з частиною 1 статті 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 № 3038-VI (далі Закон № 3038-VI), генеральний план населеного пункту є одночасно видом містобудівної документації на місцевому рівні та документацією із землеустрою і призначений для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.

Частинами четвертою, п`ятою статті 17 Закону №3038-VI передбачено, що для населених пунктів, внесених до Списку історичних населених місць України, у межах визначених історичних ареалів у складі генерального плану населеного пункту визначаються режими регулювання забудови та розробляється історико-архітектурний опорний план, в якому зазначається інформація про об`єкти культурної спадщини та зони їх охорони. Склад, зміст та порядок розроблення історико-архітектурного опорного плану населеного пункту визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку розроблення, оновлення, внесення змін та затвердження містобудівної документації. Відомості про зазначені в історико-архітектурному опорному плані: об`єкти всесвітньої спадщини, їх території та буферні зони; пам`ятки культурної спадщини, у тому числі археологічні, їх території та зони охорони; межі та правові режими використання історичних ареалів населених місць; історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території та їх зони охорони; охоронювані археологічні території вносяться до Державного земельного кадастру в порядку, встановленому відповідно до Закону України «Про Державний земельний кадастр» як обмеження у використанні земель у сфері забудови.

Виконавчі органи сільських, селищних і міських рад, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації є замовниками, які організовують розроблення, внесення змін та подання генерального плану населеного пункту на розгляд відповідної сільської, селищної, міської ради (ч. 7 ст.17 Закону № 3038-VI).

Статтею 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997р. №280/97-ВР (далі - Закон №280/97-ВР) передбачено, що виконавчі органи рад - органи, які відповідно до Конституції України та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами.

Згідно частини 1 статті 11 Закону №280/97-ВР виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.

Підпунктом 6 п. «а» ч. 1 ст.31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 № 280/97-ВР (далі - Закон №280/97-ВР) передбачено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження: підготовка і подання на затвердження ради відповідних місцевих містобудівних програм, генеральних планів забудови населених пунктів, іншої містобудівної документації.

Окрім цього, до делегованих повноважень, згідно з пп. 5 п. «б» вказаної статті Закону №280/97-ВР, належать повноваження виконавчого органу сільської, селищної, міської ради щодо організації охорони, реставрації та використання пам`яток історії і культури, архітектури та містобудування, палацово-паркових, паркових і садибних комплексів, природних заповідників.

Відповідно до пп. 7 п. «а» ч. 1 ст.32 Закону № 280/97-ВР, серед власних (самоврядних) повноважень виконавчого органу сільської, селищної, міської ради також передбачені повноваження щодо створення умов для розвитку культури, сприяння відродженню осередків традиційної народної творчості, національно-культурних традицій населення, художніх промислів і ремесел.

Підпунктом 10 пункту «б» частини першої статті 32 Закону №280/97-ВР передбачено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження щодо забезпечення охорони пам`яток історії та культури, збереження та використання культурного надбання.

Так, Кабінет Міністрів України постановою від 13.03.2002 № 318 затвердив Порядок визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць (далі - Порядок № 318).

Згідно з пунктами 1 - 6, 9, 10, 12 Порядку № 318, історичні ареали визначаються тільки в населених місцях, що занесені до Списку історичних населених місць України, затвердженого Кабінетом Міністрів України. Історичний ареал охоплює історично сформовану частину населеного місця, що зберегла старовинний вигляд, розпланування і характер забудови. Режими використання історичних ареалів визначаються їх історико-культурним потенціалом (кількістю, видами, типами і категоріями об`єктів культурної спадщини, загальною містобудівною структурою, наявністю чи відсутністю заповідників, а також установленими зонами охорони пам`яток). Відповідальними за визначення меж і режимів використання історичних ареалів є Мінкультури та уповноважені ним органи охорони культурної спадщини. Межі історичних ареалів визначаються спеціальною науково-проектною документацією під час розроблення історико-архітектурних опорних планів цих населених місць. Історичний ареал - це найбільш освоєна в минулому і добре збережена частина території населеного місця, що відрізняється традиційним характером середовища і значною кількістю об`єктів культурної спадщини від інших, менш освоєних або погано збережених частин населеного місця. Межі історичних ареалів слід проводити вздовж розпланувальних і природних рубежів, що відокремлюють історичний ареал від решти міських територій, і визначати історико-архітектурним опорним планом населеного місця. Історико-архітектурні опорні плани розробляються на основі комплексних досліджень усієї території історичного населеного місця та його найближчого оточення. У разі не затвердження історико-архітектурного опорного плану населеного місця, що внесене до Списку історичних населених місць України, проектна документація на нове будівництво, реконструкцію та капітальний ремонт (крім реконструкції та капітального ремонту квартир чи окремих приміщень, які здійснюються без зміни об`ємно-просторових характеристик) у межах історичного ареалу розробляється з урахуванням вимог історико-містобудівного обґрунтування, порядок розроблення якого визначається наказом Мінкультури та Мінрегіону. Історичний ареал є спеціально виділеною у населеному місці територією історико-культурного значення із затвердженими межами, яка повинна фіксуватися в усіх землевпорядних і містобудівних документах та розглядатися як специфічний об`єкт містобудівного проектування. У межах населеного місця може бути визначено один або кілька історичних ареалів. Визначені науково-проектною документацією межі історичних ареалів погоджуються відповідним органом місцевого самоврядування та затверджуються Мінкультури.

Постановою Кабінету Міністрів України від 01.09.2021 № 926 затверджений Порядок розроблення, оновлення, внесення змін та затвердження містобудівної документації (далі - Порядок № 926), який визначає склад, зміст, механізм розроблення, оновлення, внесення змін та затвердження містобудівної документації на місцевому рівні: комплексного плану просторового розвитку території територіальної громади, генерального плану населеного пункту, а також склад, зміст та порядок розроблення історико-архітектурного опорного плану населеного пункту.

Відповідно до пп. 12 п. 2 Порядку № 926, історико-архітектурний опорний план - науково-проектна документація, яка розробляється і затверджується у складі генерального плану населеного пункту, внесеного до Списку історичних населених місць України, згідно із Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності», містить відомості про об`єкти всесвітньої спадщини, їх території та буферні зони; пам`ятки культурної спадщини, у тому числі археологічні, їх території та зони охорони; межі та правові режими використання історичних ареалів населених місць; історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території та їх зони охорони; охоронювані археологічні території.

Під час розроблення генеральних планів населених пунктів, внесених до Списку історичних населених місць України, здійснюється розроблення історико-архітектурного опорного плану відповідно до завдання, цього Порядку, державних будівельних норм та інших норм законодавства. Зазначені в історико-архітектурному опорному плані відомості є підставою для встановлення обмежень у використанні земель та враховуються під час розроблення планувальних рішень (пп. 4 п. 43 Порядку № 926).

Згідно з п. 34, п. 35 Порядку № 926, рішення про розроблення містобудівної документації на місцевому рівні (комплексного плану, генеральних планів населених пунктів, детальних планів території) щодо території територіальної громади, а також оновлення і внесення змін до неї приймає відповідна сільська, селищна, міська рада. Виконавчий орган сільської, селищної і міської ради, Київська та Севастопольська міські держадміністрації є замовником розроблення містобудівної документації на місцевому рівні (комплексного плану, генеральних планів населених пунктів, детальних планів територій), який організовує розроблення, внесення змін та подання генерального плану населеного пункту на розгляд відповідної сільської, селищної, міської ради, незалежно від визначених відповідно до закону джерел фінансування.

Рішення про розроблення (внесення змін) історико-архітектурного опорного плану населеного пункту у складі генерального плану населеного пункту приймає, відповідна сільська, селищна, міська рада. Виконавчі органи сільських, селищних і міських рад, Київська та Севастопольська міські держадміністрації є замовниками, які організовують розроблення, внесення змін, погодження та подання історико-архітектурного опорного плану населеного пункту у складі генерального плану населеного пункту на розгляд відповідної місцевої ради. (пункт 54, 55 Порядку № 926).

Пунктами 56 - 58 Порядку № 926 передбачено, що історико-архітектурний опорний план розробляється для населених пунктів, внесених до Списку історичних населених місць України, у складі генерального плану населеного пункту. Під час розроблення історико-архітектурного опорного плану визначаються межі історичних ареалів та наносяться на його основне графічне креслення. У межах визначених історичних ареалів у складі генерального плану населеного пункту визначаються режими регулювання забудови. Одночасно з історико-архітектурним опорним планом населеного пункту до генерального плану населеного пункту під час затвердження в межах території територіальної громади можуть включатися відомості про правові режими використання історичних ареалів населених місць та межі та режими використання зон охорони пам`яток, які затверджені в установленому порядку відповідною науково-проектною документацією. Науково-проектну документацію щодо розроблення історико-архітектурного опорного плану, визначення режимів використання історичних ареалів, а також зон охорони пам`яток як взаємодоповнюючі документи доцільно замовляти, розробляти та затверджувати одночасно.

Відповідно до п. 60 Порядку № 926, історико-архітектурні опорні плани та зміни до них розглядаються і затверджуються відповідними місцевими радами протягом трьох місяців з дня їх подання.

Судом встановлено, що постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 № 878 «Про затвердження Списку історичних населених місць України» до Списку історичних населених місць України включене як історичне місто Рівне.

Апеляційний суд погоджується з судом першої інстанції, що для вказаного населеного пункту у складі генерального плану повинен бути розроблений історико-архітектурний опорний план, обов`язок по реалізації якого, відповідно до пунктів 54, 55, 60 Порядку № 926, покладений на Рівненську міську раду.

Зі змісту листа Рівненської міської ради від 02.04.2024 за № 7457-24 слідує, що історико-архітектурний опорний план міста Рівне не завершений та не затверджений.

Апеляційний суд не приймає до уваги покликання Рівненської міської ради про вчинення суб`єктом владних повноважень всіх можливих дій з огляду на те, що розроблення історико-архітектурного опорного плану м. Рівне уже відбувалося у два етапи на підставі договорів № 35 від 29.07.2016 та № 7 від 17.10.2017, укладених між Управлінням містобудування та архітектури виконавчого комітету Рівненської міської ради та ДП «Укрзахідпроектреставрація», який виконавцем за договором ДП «Укрзахідпроектреставрація» у повному обсязі не виконано.

Разом з тим, рішенням Господарського суду Рівненської області у справі № 918/635/19 та рішенням Господарського суду Львівської області у справі № 918/679/19, встановлено, що ДП «Укрзахідпроектреставрація» виконано роботи по розробленню історико- архітектурного опорного плану, однак Управлінням містобудування та архітектури виконавчого комітету Рівненської міської ради вчинено дії для розірвання договору в односторонньому порядку.

Разом з тим, жодних заходів до укладення нових договорів на розроблення історико-архітектурного опорного плану м. Рівне не вжито.

Апеляційний суд не приймає до уваги покликання відповідача про вжиття належних заходів до розроблення історико- архітектурного опорного плану м. Рівне, зважаючи також і на те, що розроблення такого плану передбачалось Програмою створення, розроблення (оновлення) містобудівної та іншої документації міста Рівного на 2019-2022 роки, затвердженою рішенням Рівненської міської ради № 5364 від 20.12.2018 та Програмою створення, розроблення (оновлення) містобудівної та іншої документації міста Рівного на 2023-2026 роки, затвердженою рішенням Рівненської міської ради № 3817 від 26.10.2023, оскільки з 2019 року та по даний час кошти на реалізацію даного заходу не виділялись.

Разом з тим, розробку Комплексного плану просторового розвитку території Рівненської міської територіальної громади, який, серед іншого включатиме історико-архітектурний план опорний план, заплановано реалізувати лише впродовж 2025-2026 років.

Відповідно до п. 63 Порядку № 926 вибір організації- розробника (суб`єкта господарювання, який має право здійснювати розроблення) історико-архітектурного опорного плану, що здійснюється із залученням бюджетних коштів, кредитів, наданих під державні гарантії, проводиться відповідно до Закону України «Про публічні закупівлі».

Рівненською міською радою не надано доказів, що радою чи її виконавчими органами у 2021-2024 роках здійснювались закупівлі послуг з розроблення історико-архітектурного опорного плану, генерального чи комплексного планів.

Апеляційний суд зазначає, що жодних конкретних об`єктивних причин, умов та обставин через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, проте фактично не були виконані відповідачем впродовж багатьох років, не зазначено відповідачем ні під час розгляду справи судом першої інстанції, ні під час апеляційного провадження.

Враховуючи наведене вище, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про бездіяльність відповідача.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Згідно зі статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Відповідно до ст.139 КАС України підстав для розподілу судових витрат немає.

Керуючись ст.242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Рівненської міської ради залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2024 року у справі № 460/5285/24 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя Л. П. Іщук судді І. М. Обрізко Т. І. Шинкар