Рішення

від 06.08.2024 по справі 220/324/24

ВЕЛИКОНОВОСІЛКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Номер справи 220/324/24

Номер провадження № 2/220/107/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2024 року Великоновосілківський районний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Якішиної О.М.

за участю секретаря Безпалова В.П.

представника позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом Першого заступника керівника Волноваської окружної прокуратури Донецької області Авдан Р.К. в інтересах держави в особі Великоновосілківської селищної військової адміністрації до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним та скасування наказу, витребування земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду позовом, в якому просить визнати незаконним та скасувати наказ Головною управління Держгеокадастру у Донецькій області №4443-СГ від 10.09.2019 «Про надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення» та витребувати у ОСОБА_2 на користь Великоновосілківської селищної військової адміністрації Волноваського району Донецької області земельну ділянку з кадастровим номером 1421255100:01:004:0509 площею 2,000 га, розташовану на території Великоновосілківської селищної ради Волноваського району Донецької області

Обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначає, що 16.09.2019 р. у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державним реєстратором Великоновосілківської селищної ради Великоновосілківського району Семеновою А.Г. зареєстровано право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку з кадастровим номером 1421255100:01:004:0509 площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства на території Великоновосілківської селищної ради Великоновосілківського району Донецької області за межами населених пунктів. Підставою для реєстрації за ОСОБА_3 права власності на зазначену земельну ділянку став наказ Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області №4443-СГ від 10.09.2019 «Про надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення», яким ОСОБА_3 надано у власність земельну ділянку з кадастровим номером 1421255100:01:004:0509 площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства на території Великоновосілківської селищної ради Великоновосілківського району Донецької області за межами населених пунктів. У подальшому, 05 грудня 2020 року, ОСОБА_3 продав земельну ділянку ОСОБА_2 . Тобто, власником земельної ділянки з кадастровим номером 1421255100:01:004:0509 натепер є ОСОБА_2 . При цьому, за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ще 30.10.2013 державним реєстратором Великоновосілківського районного управління юстиції Христофоровим О.В. зареєстровано право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку з кадастровим номером 1421281200:01:001:0586 площею 2,0 га, розташовану за межами населених пунктів Євгенівської сільської ради Великоновосілківського району Донецької області з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства. Підставою для реєстрації права власності став наказ Головного управління Держземагенства у Донецькій області №ДЦ/1421281200:016001:00000344 від 21.10.2013 «Про передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_3 ». Копія цього наказу міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Відповідно до нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу, 12.12.2013 ОСОБА_3 продав земельну ділянку з кадастровим номером 1421281200:01:001:0586 ТОВ «ДЖЕНЕРО ГРУП». Враховуючи, що ОСОБА_3 ще у 2013 році набуто право власності на земельну ділянку площею 2,00 га 1421281200:01:001:0586, розташовану за межами населених пунктів Євгенівської сільської ради Великоновосілківського району Донецької області з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, він не мав права набувати на зазначених вище підставах у межах норм безоплатної приватизації земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 2,0000 га, кадастровий номер 1421255100:01:004:0509 із земель державної власності сільськогосподарського призначення, яка розташована на території Великоновосілківської селищної ради Волноваського району Донецької області за межами населених пунктів (код цільового призначення 01.03). Таким чином, ОСОБА_3 не міг законно набути право приватної власності на спірну земельну ділянку. Натомість він набув такого права власності в спосіб, який за формальними ознаками має вигляд законного: юридичне оформлення права власності відповідача на землю стало можливим у результаті прийняття органом місцевого самоврядування незаконного рішення. Отже, спірна земельна ділянка вибула із державної власності всупереч положенням ст. ст. 116, 118 ЗК України, внаслідок незаконного використання ОСОБА_3 права на безоплатну приватизацію двох земельних ділянок одного цільового призначення.

Враховуючи викладене вище, наказ Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області №4443-СГ від 10.09.2019 «Про надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення», яким ОСОБА_3 надано у власність земельну ділянку з кадастровим номером 1421255100:01:004:0509 площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства на території Великоновосілківської селищної ради Великоновосілківського району Донецької області за межами населених пунктів, суперечить ст. ст. 116, 118 ЗК України і порушує інтереси держави, а тому є незаконним і підлягає скасуванню, а спірна земельна ділянка з кадастровим номером 1421255100:01:004:0509 площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства на території Великоновосілківської селищної ради, підлягає витребуванню у ОСОБА_2 у власність територіальної громади в особі Великоновосілківської селищної ради Волноваського району Донецької області. При цьому, ОСОБА_2 набув у власність вказану земельну ділянку в особи, яка з огляду на зазначені обставини, не мала права її відчужувати, а тому спірна земельна ділянка підлягає витребуванню у ОСОБА_2 на користь держави.

Ухвалою суду від 28.02.2024 року провадження у справі відкрито, справу призначено у підготовче засідання в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 05.06.2024 року закрито підготовче провадження, справа призначена до розгляду по суті.

Відповідно до відзиву ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 09.03.2024 р. вбачається, що управління позовні вимоги прокурора не визнає та просить відмовити в їх задоволенні. Зазначило, що Земельним кодексом України передбачено право громадянина приватизувати безоплатно лише одну земельну ділянку площею до 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства. Всупереч зазначеному, громадянин ОСОБА_3 двічі звернувся до органу уповноважено з розпорядження земельними ділянками щодо відведення йому безоплатно у власність земельної ділянки. Він приховав той факт, що раніше ним вже було отримано безоплатно у власність іншу земельну ділянку сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства (наказ Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 21.10.2013 «Про передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_3 »). Отже, Головне управління, приймаючі наказ від 10.09.2019 № 4443-СГ, діяло в межах повноважень, а тому вищезазначений наказ винесено без порушень норм земельного законодавства та визнанню недійсним не підлягає. Головне управління не наділене функціями, повноваженнями та обов`язком перевіряти достовірність інформації про реалізоване право безоплатної приватизації земельних ділянок. Крім того, не встановлений обов`язок ведення та моніторингу осіб, які реалізували право безоплатної приватизації земельних ділянок. Крім того, наказ Головного управління про надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення вичерпав свою дію фактом його виконання, результатом якого є реєстрація речового права на нерухоме майно. З огляду на наведене, приймаючи до уваги те, що обраний прокурором спосіб захисту порушеного права у вигляді визнання недійсним наказу Головного управління не є ефективним способом захисту, є підстави для відмови в задоволенні цієї вимоги. Щодо стягнення судового збору зазначив, що прокурор пред`явив зокрема, вимогу про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління, відповідачем зазначив Головне управління. Отже, в частині цієї позовної вимоги позов фактично пред`явлений державною (в особі прокурора) до неї самої (в особі Головного управління), проте позивач і відповідач не можуть збігатись, оскільки такий збіг унеможливлює наявність. Просили про розгляд справи за відсутності представника Головного управління.

Прокурором подано відповідь на відзив, де останнім зазначено, що при здійсненні функцій із розпорядження землями, зокрема здійснюючи розгляд клопотань ОСОБА_3 про передачу спірної земельної ділянки у власність, ГУ Держгеокадастру у Донецькій області, відповідно до вимог ч. 8 ст. 118, ч. 6 ст. 186-1 Земельного кодексу України, ст.ст. 2, 6 Закону України «Про землеустрій» мало не допустити зазначених порушень, відмовити ОСОБА_3 у погодженні та затвердженні відповідного проекту землеустрою та передачі спірної земельної ділянки у власність. Маючи відповідно до ст. 32 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ч. 6 ст. 9, ч. 2 ст. 15, ст.ст. 30, 38 Закону України «Про Державний земельний кадастр», доступ до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного земельного кадастру, службові особи ГУ Держгеокадастру у Донецькій області мали можливість перевірити наявність у громадянина ОСОБА_3 у власності земельної ділянки даного виду цільового призначення та площі, раніше набутої у порядку безоплатної приватизації. Враховуючи викладене вище, наказ Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області №4443-СГ від 10.09.2019 «Про надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення», яким ОСОБА_3 надано у власність земельну ділянку з кадастровим номером 1421255100:01:004:0509 площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства на території Великоновосілківської селищної ради Великоновосілківського району Донецької області за межами населених пунктів, суперечить ст. ст. 116, 118 ЗК України і порушує інтереси держави, а тому є незаконним. Таким чином, прокуратурою обрано ефективний спосіб захисту інтересів держави. Позовні вимоги про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області №4443-СГ від 10.09.2019 «Про надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення» є законними та обґрунтованими.

Прокурор у судовому засіданні підтримала позовні вимоги з підстав, викладених в позові та просила їх задовольнити.

Представник Великоновосілківської селищної військової адміністрації в судове засідання не з`явився. Подав заяву про розгляд справи за його відсутності. Вирішення справи по суті залишив на розсуд суду.

Представник відповідача Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області в судове засідання не з`явився, направив заяву про розгляд справи за його відсутності.

Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в судове засідання також повторно не з`явилися, будучи у встановленому законом порядку повідомленими про день та час розгляду справи. Причини неявки не повідомили.

Враховуючи викладене, керуючись положеннями ст.. 223 ЦПК України, суд вважає можливим розглянути справу за відсутності сторін по справі.

Суд, вислухавши представника позивача, дослідивши надані докази, дійшов наступних висновків.

Волноваською окружною прокуратурою 17.10.2023 за № 51/1-3ВИХ-24 до Великоновосілківської селищної військової адміністрації спрямовано лист, в якому повідомлено про виявлення факту порушення інтересів територіальної громади, а також про надання інформації про вжиття заходів по витребуванню земельної ділянки.

Згідно з відповіддю Великоновосілківської селищної військової адміністрації № 01-25/53 від 03.01.2024, про порушення вимог законодавства під час передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_3 військова адміністрація дізналась тільки з інформації прокуратури. Про вжиття заходів селищною військовою адміністрацією щодо витребування земельної ділянки з кадастровим номером 1421255100:01:004:0509 у комунальну власність, намір самостійно звертатися до суду з позовом з листа не вбачається.

Таким чином, Великоновосілківська селищна військова адміністрація Волноваського району Донецької області самоусунулась від вжиття заходів для захисту порушених інтересів держави у сфері земельних правовідносин. За таких обставин інтереси держави залишаються незахищеними та потребують захисту.

На виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», Волноваською окружною прокуратурою попередньо, до звернення до суду, відповідним листом повідомлено Великоновосілківську селищну військову адміністрацію про представництво прокуратурою інтересів останньої в суді.

Враховуючи вищенаведене, судом встановлено, що звертаючись з даною позовною заявою, прокурором належним чином обґрунтовані підстави для представництва інтересів держави та прокурор у даному випадку діє у відповідності до положень ст.. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Судом встановлено, що 16.09.2019 р. у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державним реєстратором Великоновосілківської селищної ради Великоновосілківського району Семеновою А.Г. зареєстровано право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку з кадастровим номером 1421255100:01:004:0509 площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства на території Великоновосілківської селищної ради Великоновосілківського району Донецької області за межами населених пунктів.

Підставою для реєстрації за ОСОБА_3 права власності на зазначену земельну ділянку став наказ Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області №4443-СГ від 10.09.2019 «Про надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення», яким ОСОБА_3 надано у власність земельну ділянку з кадастровим номером 1421255100:01:004:0509 площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства на території Великоновосілківської селищної ради Великоновосілківського району Донецької області за межами населених пунктів.

05.12.2019 р. відповідно до нотаріально посвідченого державним нотаріусом Великоновосілківської державної нотаріальної контори Кравець С.В. договору купівлі-продажу, ОСОБА_3 продав зазначену земельну ділянку ОСОБА_2 .

Відповідно до актуальної інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, власником земельної ділянки з кадастровим номером 1421255100:01:004:0509 площею 2,00 га є ОСОБА_2 .

Крім того, згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 30.10.2013 державним реєстратором Великоновосілківського районного управління юстиції Христофоровим О.В. зареєстровано право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку з кадастровим номером 1421281200:01:001:0586 площею 2,0 га, розташовану за межами населених пунктів Євгенівської сільської ради Великоновосілківського району Донецької області з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

Підставою для реєстрації права власності став наказ Головного управління Держземагенства у Донецькій області №ДЦ/1421281200:016001:00000344 від 21.10.2013 «Про передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_3 ».

Відповідно до нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу, 12.12.2013 ОСОБА_3 продав земельну ділянку з кадастровим номером 1421281200:01:001:0586 ТОВ «ДЖЕНЕРО ГРУП».

Таким чином, з досліджених судом доказів вбачається, що ОСОБА_3 двічі скористався правом на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, що суперечить нормам діючого законодавства. При цьому з встановлених судом обставин також вбачається, що на час отримання у власність спірної земельної ділянки з кадастровим номером 1421255100:01:004:0509 площею 2,00 ОСОБА_3 достовірно було відомо, що ним вже використане право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в межах норм безоплатної передачі земельних ділянок для даного виду використання на підставі наказу Головного управління Держземагенства у Донецькій області №ДЦ/1421281200:016001:00000344 від 21.10.2013 «Про передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_3 ».

На час вибуття з державної власності (10.09.2019) уповноваженим органом нею розпоряджатись виступало Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області (ч. 4 ст. 122 ЗК України у редакції на час спірних відносин).

Відповідно до Закону України від 28.04.2021 № 1423-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» розділ X Перехідних положень Земельного кодексу України доповнений пунктом 24, що передбачає, що землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних г ромад, крім земель, передбачених у п.п. "а-е".

Таким чином, з 27.05.2021 уповноваженим державою органом на розпорядження земельною ділянкою 1421255100:01:004:0509 площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства є відповідна сільська рада, на території якої перебуває земельна ділянка.

З огляду на викладене, спірна земельна ділянка підлягає витребуванню у комунальну власність Великоновосілківської селищної ради Волноваського району Донецької області.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 30.08.2022 №2542 «Про здійснення начальниками військових адміністрацій населених пунктів у Донецькій області повноважень, передбачених частиною другою статті 10 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", у період дії воєнного стану в Україні та 30 днів після його припинення чи скасування, начальники Бахмутської, Сіверської, Соледарської, Часовоярської міських та Званівської сільської військових адміністрацій Бахмутського району, Великоновосілківської селищної та Комарської сільської військових адміністрацій Волноваського району, Краматорської, Лиманської, Миколаївської, Святогірської міських та Черкаської селищної військових адміністрацій Краматорського району, Курахівської міської та Шахівської сільської військових адміністрацій Покровського району Донецької області крім повноважень, віднесених до їх компетенції Законом України "Про правовий режим воєнного стану", здійснюють повноваження відповідних сільських, селищних, міських рад, їх виконавчих комітетів, відповідних сільських, селищних, міських голів.

Отже, повноваження Великоновосілківської селищної ради Волноваського району Донецької області натепер здійснюються Великоновосілківською селищною військовою адміністрацією Волноваського району Донецької області.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право власності є непорушним.

Підстави набуття права на землю шляхом передачі ділянок у власність встановлюються нормами ЗК України, виходячи з редакції Закону, чинної на час правовідносин сторін.

Порядок отримання громадянами у власність земельних ділянок регламентовано нормами статей 116, 118, 121 ЗК України, у редакції чинній на час виникнення правовідносин сторін.

Відповідно до пункту «в» частини третьої статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян проводиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Виходячи зі змісту частини четвертої статті 116 ЗК України, передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, проводиться один раз за кожним видом використання.

Згідно з пунктом «б» частини першої статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у розмірі не більше 2,0 гектара.

Відповідно до вимог частини шостої статті 5 Закону України «Про особисте селянське господарство» громадяни України, які реалізували своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства в розмірі менше 2,0 гектара, мають право на збільшення земельної ділянки в межах норм, установлених статтею 121 ЗК України для ведення особистого селянського господарства.

Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Визначений статтею 118 ЗК України порядок передачі земельної ділянки у власність застосовується при умові дотримання вимог статей 116, 121 ЗК України.

Статтею 152 ЗК України регламентовано, що захист прав на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсним рішень, органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, застосування інших, передбачених законом способів.

З урахуванням вимог статей 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз. Додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах.

Аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі 525/1225/15-ц (провадження№14-6цс19), у постанові ВС від 20.05.2020 р., справа № 706/1685/16-ц.

Реалізація повноважень ГУ Держгеокадастру у Донецькій області, як особи, яка відповідно до ст.122 ЗК України має право передавати земельні ділянки у власність або у користування із земель державної власності, повинна здійснюватися з дотриманням вимог земельного законодавства, яке забороняє повторне отримання безоплатно у приватну власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства (понад 2,0 га). В даному випадку, на думку суду, ГУ Держгеокадастру у Донецькій області мало право та повинно було перевірити розроблений проект землеустрою на відповідність вимогам законів, в тому числі ч. 4 ст. 116, п. «б» ч. 1 ст. 121 ЗК України, і лише в разі встановлення такої відповідності його затверджувати. Проте, така перевірка здійснена не була, чим порушено вимоги земельного законодавства, що призвело до безпідставного вибуття землі із державної власності, а тому наказ, яким затверджено проект землеустрою та передано земельну ділянку у власність особи, яка таке право вже використала, є незаконним.

З приводу способу захисту порушеного права суд зазначає наступне.

Держава, відповідно до ст.152 ЗК України, забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом:

а) визнання прав;

б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав;

в) визнання угоди недійсною;

г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;

ґ) відшкодування заподіяних збитків;

д) застосування інших, передбачених законом, способів.

За змістом статті 90 ЗК України порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Відповідно до вимог статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Нормами глави 29 ЦК України передбачені такі способи захисту права власності як витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) та усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов).

Негаторний позов - це позов власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Предметом позову про витребування майна є вимога власника, який не є володільцем цього майна, до особи, яка заволоділа останнім, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Метою позову про витребування майна є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном, зокрема землями сільськогосподарського призначення, означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, призводить до ефективного захисту прав власника саме цього майна.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 20 червня 2023 року в справі № 633/408/18 вказала, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, і для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (п.11.7).

Такий правовий висновок, зокрема, викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (провадження № 14-396цс19, пункт 33) та від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 49) (п.11.8).

Велика Палата Верховного Суду в цій же в постанові від 20 червня 2023 року в справі № 633/408/18 зауважує, що вимоги про визнання незаконним (недійсним) і скасування рішення органу влади про надання земельної ділянки у власність за певних умов можна розглядати як вимоги про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, якщо саме ці рішення створюють відповідні перешкоди (п.11.10). Інакше кажучи, перешкоду у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою у вигляді відповідного рішення органу влади про її відчуження, на підставі якого державна реєстрація права власності не відбулася (якщо це рішення справді створює таку перешкоду), власник може усунути за негаторним позовом, зокрема про визнання незаконним скасування відповідного рішення.

В п. 11.11 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем.

Тоді як для витребування майна оскарження рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскарження всього ланцюга договорів та інших правочинів щодо спірного майна, державних актів на право власності тощо не є необхідними й ефективними способами захисту прав власника. Останній у межах провадження про витребування майна із чужого володіння вправі стверджувати, зокрема, про незаконність відповідного рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування без заявлення вимоги про визнання його незаконним, недійсним. Таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює юридичних наслідків, на які воно спрямоване (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункти 38-39), від 1 жовтня 2019 року у справі № 911/2034/16 (пункти 46-47), від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (пункти 6.25, 6.27),від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (пункти 34-35), від 1 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (пункт 52), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (пункт 50), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 49), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 109, 148, 150, 151, 153, 167), від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18 (пункти 11.7-11.8)).

З огляду на вказане, якщо на підставі рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування про відчуження земельної ділянки відбулася державна реєстрація права власності на це майно, власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, і для такого витребування оскарження рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є необхідним й ефективним способом захисту права власності. У разі встановлення незаконності таких рішень органів влади у спорі про витребування земельних ділянок суд вказує про це лише у мотивувальній частині його рішення.

Оскільки відповідач набув право власності на спірну земельну ділянку і це право зареєстроване у встановленому законом порядку, суд вважає за можливе при вирішенні даного спору застосувати вищевказані правові висновки Великої Палати Верховного Суду.

Так, до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відомості про право власності відповідача ОСОБА_2 на земельну ділянку кадастровий № 1421255100:01:004:0509. Отже, з відображенням таких відомостей у Державному реєстрі прав наказ ГУ Держгеокадастру у Донецькій області вичерпало свою дію, а тому вимога про скасування такого рішення після внесення на його підставі відповідних відомостей (записів) до Державного реєстру прав не відповідає належному способу захисту.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом захисту певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Проте, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, але є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області №4443-СГ від 10.09.2019 «Про надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення».

Разом з тим, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог в частині витребування земельної ділянки кадастровий номер 1421255100:01:004:0509 з володіння відповідача ОСОБА_2 , виходячи з наступного.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) друге речення того ж абзацу охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) другий абзац визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), пункти 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, а останнє - характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, наслідки його застосування мають бути передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, то Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), пункт 68, «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07), пункт 45).

ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б один із зазначених критеріїв сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Критерій законності означає, що втручання держави у право особи на мирне володіння майном повинно здійснюватися на підставі закону чи іншого нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право особи на мирне володіння майном є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Легітимною метою такого втручання може бути здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

У національному законодавстві зазначено, що власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. У частині третій цієї ж статті передбачено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках.

З аналізу змісту наведеного випливає, що право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння власника, у тому числі від його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно). Ця норма права передбачає вичерпний перелік підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Отже, можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 388 ЦК України.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17 (провадження № 12-104гс19) власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо (постанова Великої Палата Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12515/15-ц, провадження № 14-190цс20).

За змістом частини п`ятої статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (див. пункти 28, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18)).

Право держави витребувати земельну ділянку, належну до земель сільськогосподарського призначення, з огляду на доведену незаконність і безпідставність її відчуження на користь фізичної особи передбачене у чинному законодавстві України. Відповідні приписи стосовно охорони цієї категорії земель і регламентування підстав для витребування майна з чужого незаконного володіння є доступними, чіткими та передбачуваними.

Повернення у державну власність земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі органом державної влади, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням, а також спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельної ділянки - належністю її до земель сільськогосподарського призначення.

Вирішуючи питання щодо обставин та підстав вибуття спірної земельної ділянки з власності держави, суд звертає увагу, що, реєстрація права власності за відповідачем ОСОБА_3 на спірну земельну ділянку відбулася на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області №4443-СГ від 10.09.2019 «Про надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення», який визнається судом незаконним з наведених вище підстав. Таким чином, ОСОБА_3 не мав права на отримання вказаної земельної ділянки та, як наслідок, її продаж.

Враховуючи встановлені судом обставини, в даній справі підлягають застосуванню положення статті 388 ЦК України про витребування майна у ОСОБА_2 , як у добросовісного набувача.

Право власності на майно, яке було передано за угодами щодо його відчуження поза волею власника, не набувається, у тому числі й добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна. Лише за наявності волевиявлення органу місцевого самоврядування, оформленого законним рішенням, можливе розпорядження спірним нерухомим майном. Таким чином, у випадку якщо майно вибуло з володіння законного власника поза його волею, останній може розраховувати на повернення такого майна, незважаючи на добросовісність та відплатність його набуття сторонніми особами, і має право звернутися до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційним позовом).

Оцінюючи додержання «справедливого балансу», з огляду на статтю 1 Першого Протоколу до Конвенції, яка гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, а також те, що для оцінки додержання в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується, суд зазначає наступне. Реєстрацію права власності за відповідачем ОСОБА_2 на земельну ділянку, яка є предметом позову, було вчинено на підставі незаконного рішення ГУ Держгеокадастру.

«Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» Європейський суд з прав людини, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

При цьому, суд враховує, що у рішеннях у справах "Рисовський проти України" (заява № 29979/04) від 20 жовтня 2011 року, "Кривенький проти України" (заява № 43768/07) від 16 лютого 2017 року, пов`язаних із земельними правовідносинами, Європейський суд з прав людини, установивши порушення статті 1 Першого протоколу, зазначив про те, що справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно.

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 травня 2018 року (провадження № 14-76цс18) наголосила, що висновки Європейського суду з прав людини потрібно застосовувати не безумовно, а з урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника. Адже певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування статті 1 Першого протоколу, можуть бути пов`язані з протиправною поведінкою самого набувача майна.

Питання про компенсацію у випадку позбавлення його права власності на спірну земельну ділянку ОСОБА_2 не порушував, що свідчить про те, що витребування у нього земельної ділянки не становитиме індивідуальний надмірний тягар.

До того ж, згідно з принципами диспозитивності та змагальності у цивільному процесі сторони вільні у розпорядженні їхніми процесуальними правами (зокрема, і щодо подання зустрічного позову), несуть ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ними процесуальних дій, а суд не має можливості розглянути не ініційовані сторонами питання.

Вжиття заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод відповідача ОСОБА_2 , окрім як витребування спірної земельної ділянки ділянку, не передбачено законом.

Відтак, суд дійшов висновку, що позбавлення ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку, яка є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, не порушуватиме принцип пропорційності втручання у право мирного володіння майном.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

При розподілі судових витрат суд керується нормами ч. 1 ст. 141 ЦПК України, відповідно до якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем за квитанцією № 122 від 01.02.2024 р. сплачено судовий збір у загальному розмірі 6056 грн., з яких 3028,00 грн. за розгляд позовних вимог майнового характеру та 3028,00 грн. за розгляд позовних вимог немайнового характеру. Оскільки суд відмовив у задоволенні позовних вимог немайнового характеру до ГУ Держгеокадастру у Донецькій області, на користь прокурора, як позивача, підлягають стягненню сума судового збору 3028,00 грн. та сплачена прокурором сума судового збору за розгляд заяви про забезпечення позову по даному провадженню, у сумі 1514,00 грн., усього - 4542,00 грн. Дана сума судового збору підлягає стягненню з відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у рівних частинах, тобто по 2271,00 грн.

Підстави для скасування заходів забезпечення позову відсутні.

Керуючись ст.ст. 4, 10, 12, 19, 81, 133, 141, 223, 247, 259, 263-265, 273, ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Першого заступника керівника Волноваської окружної прокуратури Донецької області задовольнити частково.

Витребувати у ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКГІП: НОМЕР_1 ) на користь Великоновосілківської селищної військової адміністрації Волноваського району Донецької області (пр. Миру, буд. 23 с. Багатир Волноваського району Донецької області, 85530, код ЄДРПОУ: 44790913) земельну ділянку з кадастровим номером 1421255100:01:004:0509 площею 2,000 га, розташовану на території Великоновосілківської селищної ради Волноваського району Донецької області.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) та ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ), на користь Донецької обласної прокуратури (р/р №UА918201720343180002000016251, Держказначейська служба України м. Київ, МФО - 820172, код СДРПОУ 25707002, отримувач - Донецька обласна прокуратура) витрати зі сплати судового збору в розмірі по 2271,00 грн. з кожного.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст рішення складено 06.08.2024 р.

Суддя О.М. Якішина