Рішення

від 02.08.2024 по справі 910/15434/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.08.2024Справа № 910/15434/23За позовом Приватного підприємства «ГЕЛИОС-ТРАНС»

до Державної служби України з безпеки на транспорті

про стягнення 17 000,00 грн

Суддя Підченко Ю.О.

Представники сторін:

без виклику.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство «Гелиос-Транс» (далі також - позивач, ПП «Гелиос-Транс») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) (далі також - відповідач) про стягнення 17 000,00 грн безпідставно отриманих коштів.

Відповідно до ухвали Господарського суду міста Києва від 13.10.2023 відкрито провадження у справі № 910/15434/23 та вирішено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику учасників справи.

30.10.202023 відповідачем подано відзив на позов, а 02.11.2023 позивач надав відповідь на відзив.

Керуючись ч. 2 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України (далі також - ГПК України) та ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суд також враховує припис ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою закріплене право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

З урахуванням вищевикладеного та приймаючи до уваги те, що з моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо, суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається із доводів позивача, Східним міжрегіональним Управлінням Державної служби України з безпеки на транспорті прийнято постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу від 15 грудня 2021 року за № 222904, якою постановлено стягнути з Приватного підприємства "ГЕЛИОС-ТРАНС" адміністративно-господарський штраф в сумі 17 000 грн.

Вказана постанова була передана на примусове виконання до Сєвєродонецького ВДВС у Сєвєродонецькому районі Луганської області СМУМЮ, якою було відкрито виконавче провадження за № НОМЕР_1.

На виконання постанови Укртрансбезпеки від 15 грудня 2021 року № 222904, в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_1, ПП «ГЕЛИОС-ТРАНС», платіжним дорученням від 15.07.2022 року № 549 сплатило штраф в сумі 17000 грн., а також витрати на виконавче провадження, зокрема суму у розмірі 18 842,70 гривень. Вказані 17 000,00 грн були зараховані до Державного бюджету України.

20 червня 2023 року Першим апеляційним адміністративним судом винесено постанову по справі № 360/196/22 якою визнано протиправною та скасовано постанову Укртрансбезпеки про застосування адміністративно-господарського штрафу від 15 грудня 2021 року за № 222904.

На думку позивача, 20 червня 2023 року грошові кошти у розмірі 17 000,00 грн. сплачені ПП «Гелиос-Транс» в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_1 з метою виконання Постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу від 15 грудня 2021 року за № 222904 є зарахованими до Державного бюджету України без відповідної правової підстави, оскільки постанову про застосування штрафу визнав протиправною та скасував адміністративний суд у справі № 360/196/22.

Враховуючи вищевикладені обставини ПП «Гелиос-Транс» вважає, що має право на повернення сплачених на підставі скасованої постанови Східного міжрегіонального Управління Укртрансбезпеки Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу від 15 грудня 2021 року за № 222904, 17 000,00 грн.

Заперечуючи проти заявленого позову відповідач наголошував, зокрема, на такому:

- бюджетним законодавством передбачено спеціальний позасудовий порядок повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету платежів;

- повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету платежів у спосіб, визначений приписами частини другої статті 45 Бюджетного кодексу України та пунктами 3, 5 Порядку № 787, покликане забезпечити збалансованість державного бюджету, оскільки за змістом пункту 13 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України таке повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету платежів Документ сформований в системі не є видатком бюджету;

- стягнення на користь платника суми сплаченого ним до Державного бюджету України штрафу на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України суперечить приписам наведених норм бюджетного законодавства, адже в такому випадку сплачена сума адміністративно-господарського штрафу продовжуватиме обліковуватися як дохід бюджету за одним видом класифікації доходів бюджету, а стягнення коштів з Державного бюджету України на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України призведе до витрат бюджету за іншою бюджетною програмою;

- у спірному випадку Укртрансбезпека не є набувачем заявлених до стягнення коштів, а відповідно до бюджетного законодавства лише контролює надходження за кодом бюджетної класифікації 21081300 - адміністративні штрафи у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху (крім адміністративних штрафів за адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі) (у частині стягнення плати).

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Зобов`язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов:

- по-перше, є набуття або збереження майна. Це означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння.

- по-друге, мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою.

- по-третє, обов`язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто, мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків.

Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред`явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, у тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Таким чином, можна дійти висновку, що кондикція - це позадоговірний зобов`язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб`єктним складом підпадає під визначення зобов`язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

Відтак, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України, у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна (вказану правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 25.10.2017 у справі № 3-905гс-17).

Згідно з пунктом 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 року № 103, Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті. Одним із основних завдань Укртрансбезпеки є, зокрема, здійснення державного нагляду (контролю) за безпекою на автомобільному, міському електричному, залізничному, морському та річковому транспорті.

За наявності підстав керівник органу державного контролю або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5 (абзац 2 пункту 27 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті (Порядку проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі)), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 року № 1567 з подальшими змінами, у редакції, чинній на час винесення такої постанови щодо позивача).

Постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу є актом індивідуальної дії (правозастосовним актом), який стосується прав, обов`язків та інтересів визначеного у постанові суб`єкта (за обставинами справи - позивача), є обов`язковою для нього, а її дія вичерпується виконанням. Правовідносини сторін спору щодо накладення та сплати відповідного штрафу є публічно-правовими. Оскарження такої постанови як акта суб`єкта владних повноважень належить до юрисдикції адміністративного суду.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні, у тому числі господарські, правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у конкретних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах. Інакше кажучи, органи державної влади, насправді, не діють як юридичні особи, навіть якщо вони формально наділені таким статусом, а діють від імені держави, що відповідає за своїми зобов`язаннями державним майном, яким наділяє, зокрема, її органи (постанови від 20.11.2018 року в справі № 5023/10655/11 (пункти 6.21, 6.22), від 26.02.2019 року в справі № 915/478/18 (пункти 4.19, 4.20), від 26.06.2019 року в справі № 587/430/16-ц (пункт 26), від 15.01.2020 року в справі № 698/119/18 (пункт 21), від 18.03.2020 року в справі № 553/2759/18 (пункт 35), від 06.07.2021 року в справі № 911/2169/20 (пункт 8.5), від 23.11.2022 року в справі № 359/3373/16-ц (пункт 80), від 15.02.2022 року в справі № 910/6175/19 (пункт 7.45), від 20.07.2022 року в справі № 910/5201/19 (пункт 75), від 05.10.2022 року в справах № 923/199/21 (пункт 8.16) і № 922/1830/19 (пункт 7.1), від 14.12.2022 року в справі № 2-3887/2009 (пункт 55), від 12.07.2023 року в справі № 757/31372/18-ц (пункт 37)).

У судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2019 року в справі № 761/3884/18 (пункт 35), від 23.11.2021 року в справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 20.07.2022 року в справі № 910/5201/19 (пункт 76), від 05.10.2022 року в справах № 923/199/21 (пункт 8.17) і № 922/1830/19 (пункт 7.2), від 14.12.2022 року в справі № 2-3887/2009 (пункт 55)). Це випливає, зокрема, з частини 4 статті 56 Господарського процесуального кодексу України. Тобто під час провадження у справі стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року в справі № 587/430/16-ц (пункт 27), від 23.11.2021 року в справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 05.10.2022 року в справі № 923/199/21 (пункт 8.18) і № 922/1830/19 (пункт 7.3), від 14.12.2022 року в справі № 2-3887/2009 (пункт 55), від 12.07.2023 року в справі № 757/31372/18-ц (пункт 38)).

Отже те, що позивач вказав відповідачем у справі щодо стягнення з Державного бюджету України коштів, які утримуються без достатньої правової підстави, певний орган державної влади - Укртрансбезпеку - не означає, що у спірних правовідносинах відповідальним суб`єктом є не держава, а саме цей орган. Інакше кажучи, у спірних кондикційних правовідносинах орган держави є представником її інтересів, а не суб`єктом владних повноважень, який здійснює щодо позивача публічно-владні управлінські функції. Останні він реалізував тоді, коли виніс постанову про застосування штрафу та забезпечив стягнення останнього до бюджету. Подальше намагання позивача повернути з Державного бюджету України відповідну суму, заявивши вимогу про її стягнення, не пов`язане з виконанням органами державної влади, зокрема Укртрансбезпекою, публічно-владних управлінських функцій щодо позивача.

У державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади (частини 1, 2 статті 326 Цивільного кодексу України).

Кошти Державного бюджету України належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина 2 статті 2 Цивільного кодексу України), яка діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина 1 статті 167 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 170 Цивільного кодексу України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Держава відповідає за своїми зобов`язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення (стаття 174 Цивільного кодексу України).

З огляду на наведені приписи, а також враховуючи те, що поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних правовідносинах, у спорі щодо стягнення суми адміністративно-господарського штрафу, яка утримується на казначейському рахунку органу державної влади без достатньої правової підстави, держава бере участь у матеріальних і процесуальних правовідносинах в особі її органу, який контролює справляння надходжень бюджету за відповідним кодом класифікації доходів бюджету. У спірних правовідносинах таким органом є Укртрансбезпека.

За змістом абзацу 1 частини 3 статті 17 Цивільного кодексу України орган державної влади здійснює захист цивільних прав та інтересів у межах, на підставах та у спосіб, що встановлені Конституцією України та законом.

Згідно з частиною 2 статті 45 Бюджетного кодексу України (у чинній редакції) Казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням (висновком) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.

Відповідно до абзаців 1, 9 пункту 5 розділу І Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 року № 787 (у редакції, чинній на час звернення до суду) повернення (перерахування) помилково або надміру зарахованих до бюджету або повернення на єдиний рахунок (у разі його використання) податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів, або перерахування між видами доходів і бюджетів коштів, помилково та/або надміру зарахованих до відповідних бюджетів через єдиний рахунок, здійснюється за поданням (висновком, повідомленням) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за судовим рішенням, яке набрало законної сили. Заява про повернення (перерахування) коштів з бюджету складається та подається платником до органу, що контролює справляння надходжень бюджету, з платежу, який підлягає поверненню (крім повернення судового збору, за виключенням помилково зарахованого), із обов`язковим зазначенням інформації в такій послідовності: найменування платника (суб`єкта господарювання) (латиницею у разі повернення коштів в іноземній валюті), код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) або прізвище, ім`я, по батькові (за наявності) фізичної особи (латиницею у разі повернення коштів в іноземній валюті), реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер) або серія (за наявності) та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та мають відмітку у паспорті), місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи (латиницею у разі повернення коштів в іноземній валюті) та номер контактного телефону (за згодою), причина повернення (перерахування) коштів з бюджету, найменування банку або небанківського надавача платіжних послуг, місцезнаходження банку (у разі повернення коштів в іноземній валюті (латиницею)), в якому відкрито рахунок отримувача коштів, та реквізити такого рахунка (латиницею у разі повернення коштів в іноземній валюті), номер карткового рахунка отримувача коштів (за наявності).

У випадках, встановлених Конституцією України та законом, особа має право звернутися за захистом цивільного права та інтересу до органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування (частина 2 статті 17 Цивільного кодексу України). Рішення, прийняте зазначеними органами щодо захисту цивільних прав та інтересів, не є перешкодою для звернення за їх захистом до суду (абзац 2 частини 3 статті 17 Цивільного кодексу України).

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частини 1, 2 статті 1212 Цивільного кодексу України).

Як було зазначено вище, Східним міжрегіональним Управлінням Державної служби України з безпеки на транспорті прийнято постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу від 15 грудня 2021 року за № 222904, якою постановлено стягнути з Приватного підприємства "ГЕЛИОС-ТРАНС" адміністративно-господарський штраф в сумі 17 000 грн.

На виконання постанови Укртрансбезпеки від 15 грудня 2021 року № 222904, в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_1, ПП «ГЕЛИОС-ТРАНС», платіжним дорученням від 15.07.2022 року № 549 сплатило штраф в сумі 17 000,00 грн.

20 червня 2023 року Першим апеляційним адміністративним судом винесено постанову по справі № 360/196/22 якою визнано протиправною та скасовано постанову Укртрансбезпеки про застосування адміністративно-господарського штрафу від 15 грудня 2021 року за № 222904.

Відтак, на момент сплати позивачем адміністративно-господарського штрафу юридична підстава для такого платежу існувала - була чинною постанова про застосування штрафу та відкрите виконавче провадження. Тому не можна вважати, що позивач сплатив кошти помилково. Так само, з огляду на обставини справи немає підстав вважати, що він сплатив штраф надміру, тобто у розмірі більшому, ніж визначений у зазначеній постанові. Надалі, з огляду на набрання законної сили судовим рішенням адміністративного суду про визнання протиправною та скасування такої постанови відповідна юридична підстава відпала.

Суд звертає увагу відповідача на те, що Порядок повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 року № 787, застосовний до випадків помилково чи надміру зарахованих до бюджету коштів. Оскільки сума адміністративно-господарського штрафу, яку вніс до бюджету позивач, не є помилково чи надміру зарахованою, даний Порядок на спірні правовідносини не поширюється.

Після визнання протиправною та скасування адміністративним судом постанови про застосування штрафу, платник згідно зі статтею 1212 Цивільного кодексу України має право на позов про стягнення суми перерахованих ним коштів як таких, які утримуються у бюджеті без достатньої правової підстави. Це узгоджується із практикою Великої Палати Верховного Суду про те, що рішення органу влади, за умови його невідповідності закону, не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови від 21.08.2019 року в справі № 911/3681/17 (пункт 39), від 15.10.2019 року в справі № 911/3749/17 (пункт 6.27), від 22.01.2020 року в справі № 910/1809/18 (пункт 35), від 01.02.2020 року в справі № 922/614/19 (пункт 52), від 23.11.2021 року в справі № 359/3373/16-ц (пункт 109)).

За змістом глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних, - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов`язаннях, тоді як для кондикційних зобов`язань вина не має значення, бо суттєвим є неправомірність набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки те майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість останнього (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 року в справі № 320/5877/17 (пункти 45-46)). Інакше кажучи, у деліктних зобов`язаннях одна зі сторін втрачає певне майно, а інша його не набуває, тоді як у кондикційних зобов`язаннях одна зі сторін втрачає певне майно унаслідок того, що інша сторона його набуває, зокрема утримує в себе.

З огляду на наведене, на спірні правовідносини поширюються приписи статті 1212 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).

Оскільки постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 20.06.2023 у справі № 360/196/22 визнано протиправною та скасовано постанову Укртрансбезпеки про застосування адміністративно-господарського штрафу від 15.12.2021 за № 222904, то правові підстави утримання Державою сплачених позивачем в якості адміністративно-господарського штрафу коштів в розмірі 17 000,00 грн. відпали.

Разом із тим, доказів повернення позивачу грошових коштів у розмірі 17 000,00 грн. матеріали справи не містять.

Варто зазначити, що аналогічні за змістом висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 08.08.2023 року в справі № 910/5880/21.

У цій постанові Велика Палата Верховного Суду також зауважила, що висновок суду першої інстанції, який підтримав апеляційний суд, про те, що кошти слід стягнути на користь позивача саме з Державного бюджету України, а не з Укртрансбезпеки за рахунок її бюджетних асигнувань, відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 19.06.2018 року в справі № 910/23967/16. Згідно з цим висновком Господарський процесуальний кодекс України не передбачає необхідності зазначення суб`єкта виконання судового рішення (органу, через який треба перераховувати кошти), номера чи виду рахунку, з якого їх слід стягнути (списати). Такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення порушеного права позивача та є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, які мають бути врегульовані у нормативних актах, а не у резолютивній частині рішення (пункти 6.21, 7.1, 7.2 цієї постанови).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, сформульованого у постанові від 10.07.2019 року в справі № 489/6624/15-ц, за змістом якого повернення коштів у тотожній правовій ситуації має відбуватися тільки згідно з Порядком № 787, тобто у позасудовому порядку.

Вищенаведеними висновками спростовуються заперечення відповідача проти позову, викладені у відзиві на позовну заяву.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків.

Таким чином, вимога ПП «ГЕЛИОС-ТРАНС» про стягнення з Державного бюджету України на користь позивача безпідставно набутих коштів у розмірі 17 000,00 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 статті 76 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до положень ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України.

Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Витрати позивача по сплаті судового збору, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з Державного бюджету України.

Також, позивачем в позовній заяві заявлено попередній розрахунок судових витрат, в якому зазначено, що сума витрат на правову допомогу становить 3 000,00 грн.

Крім того, у прохальній частині позовної заяви викладено вимог про стягнення з відповідача 2 684,00 грн судового збору та 3 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Частиною 1 статті 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п.1 ч.3 статті 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За приписами ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно зі ст. 26 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

15.09.2023 року між адвокатом Лодигою Мариною Тарасівною та ПП «ГЕЛИОС-ТРАНС» (клієнт) укладено договір про надання правничої допомоги № 2, відповідно до умов якого клієнт доручає, а адвокат на умовах та в обсязі, передбаченому цим договором, приймає на себе обов`язки щодо надання правової допомоги та юридично-консультаційних послуг в усній, так і письмовій формі з будь-яких питань, що/щодо: прямо чи опосередковано стосуються клієнта, його майнових та немайнових прав і обов`язків, його професійної діяльності та інших питань, які існують станом на день укладення цього договору та можуть виникнути у майбутньому в процесі виконання цього договору незалежно від волі сторін договору, але не обмежуючись ними.

Відповідно до п. 4.3. вказаного договору, гонорар складається з суми вартості послуг, тарифи яких узгоджені сторонами у додатках до договору. Гонорар визначається сторонами і фіксується в актах приймання-передачі робіт (надання послуг).

Як вбачається з Додатку № 1 до договору, вартість послуг по договору про надання правничої допомоги складає 3 000,00 грн за наступну виконану роботу:

- первинне ознайомлення із матеріалами наданими клієнтом - 500,00 грн;

- складання позовної заяви - 2 5000,00 грн.

18.09.2023 сторони підписали Акт наданих послуг № 1 на суму 3 000,00 грн.

клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

Відповідна позиція наведена у постанові Верховного Суду від 20.11.2020 № 910/13071/19.

У відзиві відповідачем зазначено, щодо даний спір є незначної складності, матеріали справи не містять великої кількості документів, на дослідження яких адвокат втратив би значний час.

Суд зазначає, що відповідачем не надано суду доказів з метою доведення завищення вартості понесених позивачем витрат на правову допомогу та не надано доказів на їх спростування.

Враховуючи наявність доказів фактичного надання послуг та їх обсягу, а також співмірність розміру витрат з наданими послугами, господарський суд дійшов висновку, що у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати позивача на правову допомогу в сумі 3 000,00 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Судовий збір відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 232, 233, 237, п. 2 ч. 5 ст. 238, ст.ст. 240, 241, ч. 1 ст. 256, 288 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Приватного підприємства «ГЕЛИОС-ТРАНС» задовольнити.

2. Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «ГЕЛИОС-ТРАНС» (93402, Луганська обл., м. Северодонецьк, вул. Заводська, 35, каб. 16; код ЄДРПОУ 38269701) кошти в розмірі 17 000, 00 грн, витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 684,00 грн, витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000,00 грн

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 02.08.2024 року.

Суддя Ю.О.Підченко