Постанова

від 24.10.2024 по справі 910/15434/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" жовтня 2024 р. Справа№ 910/15434/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Євсікова О.О.

суддів: Алданової С.О.

Корсака В.А.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи

апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті

на рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2024 (повний текст складено 02.08.2024)

у справі № 910/15434/23 (суддя Підченко Ю.О.)

за позовом Приватного підприємства «ГЕЛИОС-ТРАНС»

до Державної служби України з безпеки на транспорті

про стягнення 17 000,00 грн,

в с т а н о в и в :

Короткий зміст і підстави вимог, що розглядаються.

Приватне підприємство «Гелиос-Транс» (далі - ПП «Гелиос-Транс», Підприємство) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою, у якій просись стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті (далі - Служба, Укртрансбезпека) 17 000,00 грн безпідставно отриманих коштів.

На обґрунтування заявлених вимог ПП «Геліос-Транс» зазначає, що оскільки постанову Служби від 15.12.2021 №222904 про застосування штрафу визнано протиправною та скасовано постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 20.06.2023, сплачені Підприємством 17 000,00 грн адміністративно-господарського штрафу є зарахованими до Державного бюджету України без відповідної правової підстави. За таких підстав Підприємство вважає, що має право на повернення сплачених на підставі скасованої постанови Східного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу від 15.12.2021 №222904, 17 000,00 грн.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.08.2024 позов ПП «Геліос-Транс» задоволено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ПП «Геліос-Транс» кошти в розмірі 17 000,00 грн, витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 684,00 грн, витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000,00 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погодившись з рішенням Господарського суду міста Києва від 02.08.2024, Державна служба України з безпеки на транспорті звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Скаржник вважає оскаржуване рішення суду першої інстанції є таким, що прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Апелянт зазначає, що бюджетним законодавством передбачено спеціальний позасудовий порядок повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету платежів.

Повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету платежів у спосіб, визначений приписами ч. 2 ст. 45 Бюджетного кодексу України та п. 3, 5 Порядку № 787, покликане забезпечити збалансованість державного бюджету, оскільки за змістом п. 13 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України таке повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету платежів не є видатком бюджету.

На думку скаржника, стягнення на користь платника суми сплаченого ним до Державного бюджету України штрафу на підставі ст. 1212 ЦК України суперечить приписам наведених норм бюджетного законодавства, адже в такому випадку сплачена сума адміністративно-господарського штрафу продовжуватиме обліковуватися як дохід бюджету за одним видом класифікації доходів бюджету, а стягнення коштів з Державного бюджету України на підставі ст. 1212 ЦК України призведе до витрат бюджету за іншою бюджетною програмою.

Апелянт вважає, що правовідносини щодо повернення з Державного бюджету України суми сплаченого адміністративного штрафу існують між позивачем (платником) та відділом державної виконавчої служби, а не Укртрансбезпекою. Проте в цих відносинах відсутній правовий спір щодо повернення з Державного бюджету України сплаченої позивачем суми штрафу, оскільки позивач не звертався до органу виконавчої служби із заявою про повернення цих коштів.

Посилаючись на окрему думку суддів Великої Палати Верховного Суду щодо постанови Великої Палати верховного Суду від 08.08.2023 у справі №910/5880/21, Служба переконана, що враховуючи встановлені судом обставини справи сплата позивачем до Державного бюджету України штрафу є помилкою, а тому його повернення з Державного бюджету України має відбуватися відповідно до присів ч. 2 ст. 45 Бюджетного кодексу України та п. 3, 5 Порядку № 787.

Позиції учасників справи.

ПП «Геліос-Транс» надало відзив на апеляційну скаргу, у якому проти доводів та вимог служби заперечує та наводить власні доводи на їх спростування, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін як законне та обґрунтоване.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.08.2024 сформовано колегію у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Алданова С.О., Корсак В.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.08.2024 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/15434/23 та відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, за апеляційною скаргою Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2024 до надходження матеріалів справи №910/15434/23.

26.08.2024 матеріали справи №910/15434/23 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2024 у справі №910/15434/23. Розгляд апеляційної скарги постановлено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання). Запропоновано учасникам справи надати відзив на апеляційну скаргу протягом п`яти днів з дня вручення копії даної ухвали. Роз`яснено апелянту право подати до суду відповідь на відзив протягом п`яти днів з дня вручення йому відзиву на апеляційну скаргу.

Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Статтею 269 ГПК України встановлено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1).

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2).

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3).

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ч. 5).

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції, перевірені та додатково встановлені апеляційним господарським судом.

Східне міжрегіональне Управління Державної служби України з безпеки на транспорті постановою від 15.12.2021 за №222904 про застосування адміністративно-господарського штрафу постановило стягнути з ПП «Геліос-Транс» 17 000,00 грн адміністративно-господарського штрафу.

Вказана постанова була передана на примусове виконання до Сєвєродонецького ВДВС у Сєвєродонецькому районі Луганської області СМУМЮ, який відкрив виконавче провадження за №68717293.

15.07.2022 ПП «Геліос-Транс» платіжним дорученням №549 на виконання постанови Укртрансбезпеки від 15.12.2021 №222904 у виконавчому провадженні №68717293 сплатило 18 842,70 з яких 17 000,00 грн штрафу та витрати на виконавче провадження.

Зазначені 17 000,00 грн були зараховані до Державного бюджету України.

20.06.2023 Перший апеляційний адміністративний суд постановою у справі №360/196/22 визнав протиправною та скасував постанову Укртрансбезпеки від 15.12.2021 №222904 про застосування адміністративно-господарського штрафу.

Підприємство вважає, що за таких обставин сплачені ним 20.06.2023 грошові кошти у виконавчому провадженні №68717293 на виконання постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу від 15.12.2021 №222904 у розмірі 17 000,00 грн зараховані до Державного бюджету України без відповідної правової підстави, а тому Підприємство має право на їх повернення на підставі ст. 1212 ЦК України.

Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Згідно зі ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Зобов`язання з повернення безпідставно набутого (збереженого) майна випливає із загальної для права заборони безпідставного збагачення: той, хто збагатився за рахунок іншого, без належної на те правової підстави зобов`язаний повернути предмет власного збагачення.

Традиційно в доктрині цивільного права зобов`язання, які є наслідком безпідставного збагачення, іменуються кондикційними (з лат. «condictiocausa» - повернення збагачення, одержаного без правової (справедливої) підстави).

Приписи глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача такого майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина друга ст. 1212 ЦК України).

Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних.

Кондикційні зобов`язання виникають тоді, коли дії особи або події призводять до неправового результату у виді юридично безпідставного майнового блага, що перейшло до набувача та сприяло його безпідставному збагаченню.

Безпідставне збагачення може полягати як у так званому «фактичному» збагаченні, коли набувач, не отримуючи права на річ, фактично володіє і користується нею, так і в «юридичному» збагаченні, коли набувач отримує суб`єктивне право на предмет збагачення.

Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: 1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) набуття чи збереження майна відбулося без правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (постанова Верховного Суду України від 02.03.2016 у справі №6-3090цс15).

Конструкція ч. 1 ст. 1212 ЦК України свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Сутність зобов`язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідносин, та передання майна тій потерпілій особі, яка має належний правовий титул на нього (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06.03.2019 у справі №910/1531/18).

Під відсутністю правової підстави розуміють такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується прямо на законі, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Отже, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного господарського суду від 01.04.2019 у справі №904/2444/18, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 23.01.2020 у справі №910/3395/19).

Договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів). Якщо майно набуте на підставі правочину, ст. 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або її не було взагалі. Винятком є випадки, коли майно безпідставно набуте у зв`язку із зобов`язанням (правочином), але не відповідно до його умов.

Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25.09.2024 у справі №201/9127/21 зазначає, що, за загальним правилом, кондикція у її класичному розумінні є самостійним позадоговірним зобов`язальним способом захисту права власності або іншого майнового права, спрямованим на повернення майна, набутого без достатньої правової підстави, тому учаснику цивільних відносин, за чий рахунок відбулося таке неправомірне збагачення.

У випадках, передбачених ч. 3 ст. 1212 ЦК України, юридичним фактом, який породжує кондикційне зобов`язання, як правило, є рішення суду. Тому саме в момент набрання рішенням суду законної сили особа дізнається про володіння чужим майном без достатньої правової підстави і обов`язок повернути це майно іншій особі. У такій правовій ситуації суд у власному рішенні констатує безпідставність набуття особою майна та підтверджує відсутність юридичних підстав для його збереження такою особою надалі, а тому з моменту набрання ним законної сили особа в конкретному випадку достеменно може вважатися обізнаною про своє володіння чужим майном без достатньої правової підстави і обов`язок повернути майно іншій особі.

Згідно з п. 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою КМУ від 11.02.2015 №103 Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті. Одним із основних завдань Укртрансбезпеки є, зокрема, здійснення державного нагляду (контролю) за безпекою на автомобільному, міському електричному, залізничному, морському та річковому транспорті.

За наявності підстав керівник органу державного контролю або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5 (абз. 2 п. 27 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті (Порядку проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі)), затвердженого постановою КМУ від 08.11.2006 №1567 з подальшими змінами, у редакції, чинній на час винесення такої постанови щодо позивача).

Постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу є актом індивідуальної дії (правозастосовним актом), який стосується прав, обов`язків та інтересів визначеного у постанові суб`єкта (за обставинами справи - позивача), є обов`язковою для нього, а її дія вичерпується виконанням. Правовідносини сторін спору щодо накладення та сплати відповідного штрафу є публічно-правовими. Оскарження такої постанови як акта суб`єкта владних повноважень належить до юрисдикції адміністративного суду.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні, у т.ч. господарські, правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у конкретних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах. Інакше кажучи, органи державної влади, насправді, не діють як юридичні особи, навіть якщо вони формально наділені таким статусом, а діють від імені держави, що відповідає за своїми зобов`язаннями державним майном, яким наділяє, зокрема, її органи (постанови від 20.11.2018 у справі №5023/10655/11 (п. 6.21, 6.22), від 26.02.2019 у справі №915/478/18 (п. 4.19, 4.20), від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц (п. 26), від 15.01.2020 у справі №698/119/18 (п. 21), від 18.03.2020 у справі №553/2759/18 (п. 35), від 06.07.2021 у справі №911/2169/20 (п. 8.5), від 23.11.2022 у справі №359/3373/16-ц (п. 80), від 15.02.2022 у справі №910/6175/19 (п. 7.45), від 20.07.2022 у справі №910/5201/19 (п. 75), від 05.10.2022 у справах №923/199/21 (п. 8.16) і №922/1830/19 (п. 7.1), від 14.12.2022 у справі №2-3887/2009 (п. 55), від 12.07.2023 у справі №757/31372/18-ц (п. 37)).

У судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2019 у справі №761/3884/18 (п. 35), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (п. 81), від 20.07.2022 у справі №910/5201/19 (п. 76), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (п. 8.17) і №922/1830/19 (п. 7.2), від 14.12.2022 у справі №2-3887/2009 (п. 55)). Це випливає, зокрема, з ч. 4 ст. 56 ГПК України. Тобто під час провадження у справі стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц (п. 27), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (п. 81), від 05.10.2022 у справі №923/199/21 (п. 8.18) і №922/1830/19 (п. 7.3), від 14.12.2022 у справі №2-3887/2009 (п. 55), від 12.07.2023 у справі №757/31372/18-ц (п. 38)).

Отже те, що Підприємство визначило у справі щодо стягнення з Державного бюджету України коштів, які утримуються без достатньої правової підстави, певний орган державної влади - Службу (Укртрансбезпеку) - не означає, що у спірних правовідносинах відповідальним суб`єктом є не держава, а саме цей орган. Інакше кажучи, у спірних кондикційних правовідносинах орган держави є представником її інтересів, а не суб`єктом владних повноважень, який здійснює щодо позивача публічно-владні управлінські функції. Останні він реалізував тоді, коли виніс постанову про застосування штрафу та забезпечив стягнення останнього до бюджету. Подальше намагання позивача повернути з Державного бюджету України відповідну суму, заявивши вимогу про її стягнення, не пов`язане з виконанням органами державної влади, зокрема Укртрансбезпекою, публічно-владних управлінських функцій щодо позивача.

У державній власності є майно, у т.ч. грошові кошти, яке належить Державі Україна. Від імені та в інтересах Держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади (ч. 1, 2 ст. 326 ЦК України).

Кошти Державного бюджету України належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (ч. 2 ст. 2 ЦК України), яка діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (ч. 1 ст. 167 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Держава відповідає за своїми зобов`язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення (ст. 174 ЦК України).

З огляду на наведені приписи, а також враховуючи те, що поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних правовідносинах, у спорі щодо стягнення суми адміністративно-господарського штрафу, яка утримується на казначейському рахунку органу державної влади без достатньої правової підстави, держава бере участь у матеріальних і процесуальних правовідносинах в особі її органу, який контролює справляння надходжень бюджету за відповідним кодом класифікації доходів бюджету. У спірних правовідносинах таким органом є Укртрансбезпека.

За змістом абз. 1 ч. 3 ст. 17 ЦК України орган державної влади здійснює захист цивільних прав та інтересів у межах, на підставах та у спосіб, що встановлені Конституцією України та законом.

Згідно з ч. 2 ст. 45 Бюджетного кодексу України (у чинній редакції) Казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням (висновком) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.

Відповідно до абз. 1, 9 п. 5 розділу І Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 №787 (у редакції, чинній на час звернення до суду) повернення (перерахування) помилково або надміру зарахованих до бюджету або повернення на єдиний рахунок (у разі його використання) податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів, або перерахування між видами доходів і бюджетів коштів, помилково та/або надміру зарахованих до відповідних бюджетів через єдиний рахунок, здійснюється за поданням (висновком, повідомленням) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за судовим рішенням, яке набрало законної сили. Заява про повернення (перерахування) коштів з бюджету складається та подається платником до органу, що контролює справляння надходжень бюджету, з платежу, який підлягає поверненню (крім повернення судового збору, за виключенням помилково зарахованого), із обов`язковим зазначенням інформації в такій послідовності: найменування платника (суб`єкта господарювання) (латиницею у разі повернення коштів в іноземній валюті), код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) або прізвище, ім`я, по батькові (за наявності) фізичної особи (латиницею у разі повернення коштів в іноземній валюті), реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер) або серія (за наявності) та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та мають відмітку у паспорті), місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи (латиницею у разі повернення коштів в іноземній валюті) та номер контактного телефону (за згодою), причина повернення (перерахування) коштів з бюджету, найменування банку або небанківського надавача платіжних послуг, місцезнаходження банку (у разі повернення коштів в іноземній валюті (латиницею)), в якому відкрито рахунок отримувача коштів, та реквізити такого рахунка (латиницею у разі повернення коштів в іноземній валюті), номер карткового рахунка отримувача коштів (за наявності).

У випадках, встановлених Конституцією та законом, особа має право звернутися за захистом цивільного права та інтересу до органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування (ч. 2 ст. 17 ЦК України). Рішення, прийняте зазначеними органами щодо захисту цивільних прав та інтересів, не є перешкодою для звернення за їх захистом до суду (абз. 2 ч. 3 ст. 17 ЦК України).

Суд встановив, що Східне міжрегіональне Управління Державної служби України з безпеки на транспорті постановою від 15.12.2021 №222904 про застосування адміністративно-господарського штрафу, стягнуто з ПП «Геліос-Транс» 17 000 грн адміністративно-господарського штрафу.

15.07.2022 на виконання постанови Укртрансбезпеки від 15.12.2021 №222904 у виконавчому провадженні №68717293 Підприємство платіжним дорученням №549 сплатило штраф в сумі 17 000,00 грн.

20.06.2023 Перший апеляційний адміністративний суд постановою у справі №360/196/22 визнав протиправною та скасував постанову Укртрансбезпеки від 15.12.2021 №222904.

Наведене свідчить, що на момент сплати Підприємством адміністративно-господарського штрафу юридична підстава для такого платежу існувала - була чинною постанова про застосування штрафу та відкрите виконавче провадження. Отже відсутні підстави вважати, що Підприємство сплатило кошти помилково.

Встановлені у справі обставини також виключають підстави для висновку про сплату Підприємством штрафу надміру, тобто у розмірі більшому, ніж визначений у зазначеній постанові.

У подальшому, з огляду на набрання законної сили судовим рішенням адміністративного суду про визнання протиправною та скасування такої постанови, відповідна юридична підстава відпала.

Суд першої інстанції доцільно зазначив відповідачу, що Порядок повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затверджений наказом Мінічстерства фінансів України від 03.09.2013 №787, застосовний до випадків помилково чи надміру зарахованих до бюджету коштів. Оскільки сума адміністративно-господарського штрафу, яку вніс до бюджету позивач, не є помилково чи надміру зарахованою, даний Порядок на спірні правовідносини не поширюється.

Після визнання протиправною та скасування адміністративним судом постанови про застосування штрафу, платник згідно зі ст. 1212 ЦК України має право на позов про стягнення суми перерахованих ним коштів як таких, які утримуються у бюджеті без достатньої правової підстави. Це узгоджується із практикою Великої Палати Верховного Суду про те, що рішення органу влади, за умови його невідповідності закону, не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови від 21.08.2019 у справі №911/3681/17 (п. 39), від 15.10.2019 у справі №911/3749/17 (п. 6.27), від 22.01.2020 у справі №910/1809/18 (п. 35), від 01.02.2020 у справі №922/614/19 (п. 52), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (п. 109)).

За змістом глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних, - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов`язаннях, тоді як для кондикційних зобов`язань вина не має значення, бо суттєвим є неправомірність набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки те майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість останнього (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №320/5877/17 (п. 45-46)). Інакше кажучи, у деліктних зобов`язаннях одна зі сторін втрачає певне майно, а інша його не набуває, тоді як у кондикційних зобов`язаннях одна зі сторін втрачає певне майно унаслідок того, що інша сторона його набуває, зокрема утримує в себе.

З огляду на наведене, на спірні правовідносини поширюються приписи ст. 1212 ЦК України.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених ст. 11 ЦК України).

Оскільки постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 20.06.2023 у справі №360/196/22 визнано протиправною та скасовано постанову Укртрансбезпеки від 15.12.2021 №222904 про застосування адміністративно-господарського штрафу, відповідно правові підстави утримання Державою сплачених позивачем в якості адміністративно-господарського штрафу коштів в розмірі 17 000,00 грн відпали.

Разом із тим, доказів повернення позивачу грошових коштів у розмірі 17 000,00 грн матеріали справи не містять.

У постанові від 08.08.2023 у справі №910/5880/21 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що висновок суду першої інстанції, який підтримав апеляційний суд, про те, що кошти слід стягнути на користь позивача саме з Державного бюджету України, а не з Укртрансбезпеки за рахунок її бюджетних асигнувань, відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 19.06.2018 у справі №910/23967/16. Згідно з цим висновком ГПК України не передбачає необхідності зазначення суб`єкта виконання судового рішення (органу, через який треба перераховувати кошти), номера чи виду рахунку, з якого їх слід стягнути (списати). Такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення порушеного права позивача та є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, які мають бути врегульовані у нормативних актах, а не у резолютивній частині рішення (п. 6.21, 7.1, 7.2 цієї постанови).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, сформульованого у постанові від 10.07.2019 у справі №489/6624/15-ц, за змістом якого повернення коштів у тотожній правовій ситуації має відбуватися тільки згідно з Порядком №787, тобто у позасудовому порядку.

Наведене спростовує доводи Служби у апеляційній скарзі, яка за своїм змістом частково повторює відзив на позовну заяву.

Колегія судів також зазначає, що згідно з ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені саме в постановах Верховного Суду (а не в окремій думці).

Враховуючи встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість вимог ПП «Геліос-Транс» та стягнення з Державного бюджету України на користь Підприємства 17 000,00 грн безпідставно набутих коштів.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 276 ГПК України).

Враховуючи встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду у цій справі є законним та обґрунтованим; підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Судові витрати.

У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги витрати за її подання відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись ст. 74, 129, 269, 275-277, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2024 у справі №910/15434/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2024 у справі №910/15434/23 залишити без змін.

3. Судові витрати, пов`язані з поданням апеляційної скарги, покласти на скаржника.

4. Справу №910/15434/23 повернути до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст. 287 - 289 ГПК України, за наявності підстав, визначених ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Головуючий суддя О.О. Євсіков

Судді С.О. Алданова

В.А. Корсак