Рішення
від 01.08.2024 по справі 646/6251/23
ЧЕРВОНОЗАВОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 646/6251/23

№ провадження 2/646/435/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.08.24 м.Харків

Червонозаводський районний суд м. Харкова

у складі: головуючого судді Барабанової В.В.,

при секретарі судового засідання Ільченко В.В.,

за участю представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, третя особа: Четверта Харківська міська державна нотаріальна контора про поновлення на роботі, -

встановив:

До Червонозаводського районного суду м. Харкова надійшла позовна заява ОСОБА_3 до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, третя особа: Четверта Харківська міська державна нотаріальна контора про поновлення на роботі, в якій позивач просила визнати незаконним та скасувати наказ Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції № 7206/04 від 04.08.2023 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності та звільнення ОСОБА_3 »;поновити ОСОБА_3 на посаді державного нотаріуса Четвертої Харківської міської державної нотаріальної контори.

Позиція сторони, що звертається до суду за захистом своїх прав.

В обґрунтуваннязаявленої позовноївимоги позивачпосилається нате,вона перебувала у трудових відносинах зі Східним міжрегіональним управлінням міністерства юстиції та займала посаду державного нотаріуса Четвертої Харківської міської державної нотаріальної контори.

24 лютого 2023 року розпочалося повномасштабне вторгнення рф до України.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 (далі - Указ №64/20211 затвердженим Законом України від 24.02.2022 року №2102-ІХ, у зв`язку з військової агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини перці статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнної стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, який з урахуванням продовження триває по теперішній час.

Після початку активних бойових дій у середині квітня 2022 року біля будинку, де зареєстрована та проживає разом з дітьми, відбувся потужний вибух, внаслідок чого будинок було пошкоджено. З метою збереження свого, а також неповнолітніх дітей, життя і здоров`я, позивач була вимушена евакуюватися Королівства Данії.

28 квітня 2022 року позивач отримала тимчасовий захист у Королівстві Данії згідно Директиви ЄС 2001/55/ЄС від 20 липня 2001 року, що підтверджується відповідною ID-карткою, виданою уповноваженими органами приймаючої країни. Тимчасово захист отримали також і неповнолітні діти позивача ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , 17 вересня 2007 року.

25 квітня 2022 року Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій №75 від 25 квітня 2022 року було затверджено перелік територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій, або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні). Відповідно підпункту 14 п.6 Розділу VII до вказаного переліку ввійшла Харківська міська територіальна громада. Надалі Харківська міська територіальна громада була віднесена до територій можливих бойових дій.

22 грудня 2022 року Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій №309 затверджено перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, як Харківська міська територіальна громада була віднесена до територій можливих бойових дій, при чому в редакції станом на серпень 2023 року державою визнано, що територія Харківської міської територіальної громади все ще є небезпечною.

З моменту виїзду за кордон позивач постійно перебувала на зв`язку зі своїм роботодавцем - Східним міжрегіональним управлінням міністерства юстиції, зверталася із заявами про надання відпустки у відповідності до вимог чинного законодавства, в тому числі на підставі ст.26 Закону України «Про відпустки», ст. Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Так, з 02 січня 2023 року позивач перебувала у відпустках: у відпустці без збереження заробітної плати з 02 січня 2023 року по 18 лютого 2023 року, з 19 лютого 2023 року по 31 березня 2023 року, з 01 квітня 2023 року по 30 квітня 2023 року, у щорічній основній відпустці за період роботи з 31 січня 2022 року по 30 січня 2023 року тривалістю 10 календарних днів, з 01 травня 2023 по 10 травня 2023 року, у відпустці без збереження заробітної плати з 11 травня 2023 року по 19 травня 2023 року, з 22 травня 2023 року по 30 червня 2023 року та в щорічній основній відпустці за період роботи з 31 січня 2023 року по 30 січня 2024 року тривалістю 12 календарних днів, з 15 липня 2023 року по 20 липня 2023.

21 червня 2023 року та 28 червня 2023 року позивач зверталася до відповідача із заявами про надання відпустки без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого частиною першою статті 26 Закону України «Про відпустки».

Листом Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції №30219/28116-244-23/15.6 від 30 червня 2023 року повідомлено, що надання такої відпустки є правом роботодавця, а не обов`язком. Також повідомлено: «Наразі структурні підрозділи та підвідомчі установи Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, які розташовані на території міста Харків, працюють у штатному режимі. Разом з тим, розглядається запровадження дистанційної роботи працівників Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції за умови перебування таких працівників на території України. У зв`язку з вищевикладеним, надання іншого виду відпустки без збереження заробітної плати, за виключенням підстав передбачених статтею 25 Закону України «Про відпустки», не погоджується. Одночасно повідомляємо, що Ви маєте право на частину щорічної основної відпустки за період роботи з 31.01.2022 по 30.01.2023 тривалістю 12 календарних днів та за період роботи з 31.01.2023 по 30.01.2024 тривалістю 06 календарних днів пропорційно до відпрацьованого часу, або відпустку повної тривалості 24 календарних дні, але в рахунок не відпрацьованої частини робочого року.»

18 липня 2023 року позивач надіслала на електронну адресу відповідача заяву про надання відпустки відповідно до статті 25 Закону України «Про відпустки» як працівникам, діти яких у віці до 18 років вступають до навчальних закладів, розташованих в іншій місцевості та надано докази на підтвердження обставин вступу. Відповідь на вказану заяву надійшла в день звільнення, тобто більше ніж через два тижні (Лист №36693/14.2./24/23 від 04 серпня 2023 року).

19 липня 2023 року додатково на адресу суду було направлено копію нотаріально посвідченого перекладу довідки про вступ дитини до навчального закладу.

20 липня 2023 року позивач направила ще один лист, в якому вкотре зазначила обставини ситуації, просила у випадку відмови в погодженні відпустки за заявами від 18 липня 2023 року рахувати лист доповідною запискою та просила не звільняти.

Відповіді на заяви від 18 липня 2023 року на адресу позивача станом на 21 липня 2023 року не надійшли.

26 липня 2023 року позивач направила знову електронне звернення відповідачу з проханням надати відпустку без збереження заробітної плати, відповідь на яке надійшло 31 липня 2023 року, позивачу було відмовлено у наданні відпустки (лист №35666/32834-24-23).

Також позивач направила запит з проханням повідомити, якими видами відпусток вона ще може скористатися, однак відповідь на нього надійшла вже в день прийняття наказу про звільнення, коли використання цих відпусток було неможливе. Тобто, якщо б ще 22 червня 2023 року чи пізніш, під час тривалого листування з керівництвом, позивачу надали б всю інформацію стосовно тих відпусток, на які вона має право за її запитом, то позивач могла б своєчасно подати відповідні заяви роботодавцю та використати 73 днів належних їй відпусток, згідно чинного законодавства України, однак вказана інформація ймовірно умисно була надана в день звільнення.

В мотивувальній частині Наказу вказано, що «з 21 липня 2023 державний нотаріус ОСОБА_3 відсутня на робочому місці, нотаріальні дії нею не вчиняються, консультації громадян не надаються, про що відділ з питань нотаріату у Харківській області Управління нотаріату Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції повідомив завідувач Четвертої Харківської міської державної нотаріальної контори Козелько Т.М. Про відсутність на робочому місці державного нотаріуса Каліберди Т.М. були складені відповідні акти, в табель обліку використання робочого часу проставлена відмітка: «неявка з нез`ясованих причин».

Однак вказані обставини не відповідають дійсності, адже позивач завжди була на зв`язку зі своїм роботодавцем, неодноразово повідомляла, що знаходиться за кордоном, отримала там тимчасовий захист та не повертається до міста Харкова, оскільки він знаходиться в зоні активних бойових дій, його постійно обстрілюють, а будинок в якому проживала позивач пошкоджено у зв`язку з бойовими діями.

Приймаючи оскаржуваний Наказ відповідач керується частиною 4 статті 40 Кодексу законів про працю України та зазначає, що позивача звільнено за порушення трудової дисципліни, а саме: за прогул без поважної причини, відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України.

В той же час прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу). Отже, визначальним для вирішення питання законності звільнення з роботи за прогул є не тільки встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, а й встановлення поважності причин відсутності.

Вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі у трудовому законодавстві України не визначено, тому в кожному окремому випадку оцінка поважності причин відсутності на роботі дається, виходячи з конкретних обставин. Відповідно до сталої судової практики причину відсутності на роботі можна вважати поважною, якщо явці на роботу перешкоджали істотні обставини, які не можуть бути усунуті самим працівником, в даному випадку ведення воєнних дій у місті Харкові.

Відповідно до абз. 14 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оборону України» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державі влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядуван повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення націонали безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних пра свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб зазначенням строку дії цих обмежень.

Згідно з ч. 3 ст. 4 Закону України «Про оборону України» воєнний час настає моменту оголошення стану війни чи фактичного початку воєнних дій та закінчується у день і час припинення стану війни. Відповідно до абз. 25 ч. 1 ст. 1 цього ж Закону воєнні дії - це організоване застосування сил оборони та сил безпеки для виконані завдань з оборони України.

За таких обставин ризики пов`язані із введенням в Україні військового стану існували та продовжують існувати.

Позивач неодноразово зазначала, що була вимушена залишити Україну з метою збереження власного життя та життя і здоров`я своїх неповнолітніх дітей.

Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Статтею 27 Конституції України визначено, що кожна людина має невід`ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов`язок держави захищати життя людини.

Відповідно до ст.153 КЗпП роботодавець не має права вимагати від працівників виконання роботи, що становить очевидну небезпеку для життя працівника, а також в умовах, що не відповідають законодавству про охорону праці.

З огляду на викладене, наявність на території України військового стану та загрози життю та здоров`ю позивача та його родині через військову агресію російської федерації відносно України є поважною причиною відсутності позивача роботі.

Вказане узгоджується із роз`ясненнями Мінекономіки від 23 березня 2022 року яких вказано: «Слід зазначити, що працівники, які не виходять на роботу внаслідок ведення воєнних дій та пов`язаних з ними обставин, не можу бути звільнені за пунктом 4 частини першої статті 40 Кодексу законів и працю України за прогул без поважної причини. Зазначене обумовлю необхідністю збереження життя та здоров`я таких працівників та їх сімей вважається як відсутність на роботі з поважних причин».

Відповідні роз`яснення надано також за скаргою позивача Південно-Східним міжрегіональним управлінням державної служби з питань праці. Так, Листом від 21 серпня 2023 року позивачу повідомлено, що «працівники, які не виходять на роботу через бойові дії або небезпеку для життя та здоров`я, не можна звільнити за прогул без поважної причини (п.4 ч.1 ст. 40 Кодексу законів про працю України)».

Таким чином, вважають, що причина відсутності позивача на роботі є поважною враховуючи наступне.

Позивач була вимушена евакуюватися до Королівства Данії у зв`язку з активними бойовими діями в місті Харкові, внаслідок яких було пошкоджено будинок позивача, в якому вона проживала зі своїми неповнолітніми дітьми.

До сьогодні територіальна громада міста Харкова віднесена до території можливих бойових дій згідно Наказу Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій №309 та жодного разу з 24 лютого 2022 року з переліку не виключалася.

Місто Харків знаходиться у безпосередній близькості до кордону з російською федерацією, внаслідок чого територію міста постійно обстрілюють не лише балістичними ракетами, які можуть бути виявлені заздалегідь, а про їх наближення попереджено повітряною тривогою, але і артилерією. Тобто будь-яка особа, яка проживає в місті розуміє, що несе ризик життю та здоров`я щосекунди, адже держава може забезпечити механізм виявлення та попередження небезпеки у випадку неочікуваного артилерійського обстрілу. Так, у відкритих джерелах можна знайти повідомлення про велику кількість випадків, коли повітряна тривога спрацювала після обстрілу міста та про обстріли міста ЗРК С-300.

Робоче місце позивача знаходиться: АДРЕСА_1 відокремлений підрозділ Четвертої харківської міської нотаріальної контори, тобто в безпосередній близькості до промислової зони, яка зазнає постійних обстрілів.

В свою чергу в приміщенні, де розташований відокремлений підрозділ Четвертої харківської міської державної нотаріальної контори відсутнє облаштоване бомбосховище. Для збереження життя працівникам потрібно прямувати до найближчої станції метро «Палац Спорту». Тобто питання збереження життя є виключно питанням працівника, в свою чергу роботодавець не вжив заходів для створення безпечних умов роботи: облаштування укриття, зміну робочого місця та перенесення його в приміщення з укриттям, яке відповідає вимогам ДБН щодо укриттів.

Позивач не відмовлялася працювати у випадку забезпечення її роботи дистанційно (на дому), мала змогу виконувати роботу, однак роботодавцем такі умови не були створені.

Враховуючи вищевказане, а також той факт, що для початку виконання обов`язків позивач мала наражати на небезпеку не лише себе, а і своїх неповнолітніх дітей, а роботодавцем не створені умови для безпечного виконання обов`язків вважає, що причини прогулу є поважними.

Крім того, просить врахувати недобросовісні дії роботодавця. Так, у позивача було 73 дні невикористаних різних видів відпустки. Однак роботодавець надав інформацію про невикористані відпустки лише у день звільнення, хоча заява направлялася значно раніше.

Також відповідачу було відомо, що позивач евакуювалася за кордон разом з неповнолітніми дітьми. Заяви про надання відпустки направлялися завчасно 18 та 20 липня 2023 року. Однак відповіді на них надійшли вже після закінчення погодженої раніше відпустки. Тобто навіть якби позивач вирішила повернутися в Україну приступити до виконання своїх трудових обов`язків вона б не змогла це зробити фізично, адже враховуючи відсутність авіасполучення з Україною позивачу потрібно було перетнути державний Кордон Данія-Німеччина, Німеччина-Польща, Польща-Україна та проїхати більше 1000 кілометрів Україною. Крім того, для скасування тимчасового захисту в країні перебування позивачу з дітьми потрібно було б витратити від декількох днів до декількох тижнів, щоб не порушувати місцеве законодавство. Таким чином, фізично прибути в строк після відмови у наданні відпустки до України позивач не змогла б навіть у випадку, якби вже не існувало небезпеки для її та дітей життя і здоров`я.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пунктах 22, 24 постанови від листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, суду необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору пунктами 3, 4, 7, 8 частини першої статті 40, пунктом 1 частини першої статті КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника. При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої ст. 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати і призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Таким чином, визначальними факторами для вирішення питання про законність звільнення з роботи за прогул є не тільки встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, а й встановлення поважності причин відсутності.

Законодавством не визначено перелік обставин, за наявності яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності працівника на роботі, звільненого за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати будь-які докази із числа передбачених ЦПК України.

Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, повністю виключають вину працівника.

Вказане узгоджується з численними висновками Верховного Суду. Враховуючи вищевикладене, наявність поважних причин, у зв`язку з якими позивач об`єктивно не могла приступити до виконання своїх обов`язків, є всі підстави для визнання незаконним та скасування наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності та звільнення, а також для поновлення позивача на роботі.

Рух справи.

05.10.2024 ухвалою судді Червонозаводського районного суду м. Харкова провадження у справі відкрите, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

21.10.2023 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому викладені заперечення проти позовних вимог та зазначено про таке.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.08.2022 № 912 «Про реорганізацію міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції» та наказу Міністерства юстиції України від 22.09.2022 № 4011/5 «Про реорганізацію міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції» реорганізовано Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків) шляхом його приєднання до Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) з перейменуванням у Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції.

Наказом Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 27.01.2023 № 943/04 з 01 січня 2023 року введено в дію зведений штатний розпис на 2023 рік державних нотаріальних контор та державних нотаріальних архівів Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, повноваження якого поширюються на Донецьку, Луганську, Полтавську, Сумську, Харківську та Чернігівську області.

Позивачка ОСОБА_3 перебувала у трудових відносинах зі Східним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції з 01.01.2023, обіймаючи посаду державного нотаріуса Четвертої Харківської міської державної нотаріальної контори.

Відповідно до частини четвертої статті 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», Указу Президента України від 24.02.2023 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та відповідних Указів Президента України про продовження строку дії такого стану, на підставі заяв ОСОБА_3 , наказами Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 02.01.2023 № 339/04 та від 14.02.2023 Ма 1312/04 ОСОБА_3 було надано відпустку без збереження заробітної плати з 02.01.2023 по 31.03.2023.

Згідно наказів Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 13.03.2023 № 2106/04, від 27.04.2023 № 3574/04 та від 19.05.2023 № 4254/04 ОСОБА_3 було надано відпустки без збереження заробітної плати з 01.04.2023 по 30.04.2023, з 11.05.2023 по 19.05.2023 та з 22.05.2023 по 30.06.2023.

Наказами міжрегіонального управління від 24.04.2023 № 1150/05 та від 05.07.2023 № 2504/04 ОСОБА_3 ,на підставіїї відповіднихзаяв,була надана щорічна відпустка з 01.05.2023 по 10.05.2023 та з 03.07,2023 по 20.07.2023, у відповідності до статей 6, 12 Закону України «Про відпустки».

Заява ОСОБА_3 щодо надання відпустки без збереження заробітної плати за угодою сторін з 21.07.2023, передбаченої статтею 26 Закону України «Про відпустки» не погоджена міжрегіональним управлінням.

З 21.07.2023 ОСОБА_3 була відсутня на робочому місці, нотаріальні дії нею не вчинялися, консультації громадянам не надавалися, про що уповноваженими особами були складені відповідні акти та в табелі обліку використання робочого часу проставлена відмітка: «неявки з нез`ясованих причин».

Листом Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 02.08.2023 № 36206/14.2/24/23 державному, нотаріусу ОСОБА_3 було запропоновано надати письмове пояснення з приводу відсутності на робочому місці з 21.07.2023 по 02.08.2023.

Позивачкою до міжрегіонального управління були надані поясненні від 04.08.2023, однак підтверджуючих обґрунтувань та документів щодо поважності причин відсутності на робочому місці не надано.

Керуючись вимогами статей 147-149 Кодексу законів про працю України, наказом Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 04.08.2023 № 7206/04 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності та звільнення ОСОБА_3 » до ОСОБА_3 застосовано захід дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з посади державного нотаріуса Четвертої Харківської міської державної нотаріальної контори за порушення трудової дисципліни, а саме: за прогул без поважних причин, відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України.

У період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб`єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами, визначені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану (далі - Закон).

Відповідно до частини четвертої статті 12 Закону, роботодавець за заявою працівника, який виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи, в обов`язковому порядку надає йому відпустку без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у заяві, але не більше 90 календарних днів, без зарахуванні часу перебування у відпустці до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 9 Закону України «Про відпустки».

За вказаною нормою відпустка без збереження заробітної плати надається: тривалістю не більше 90 календарних днів у період дії воєнного стану.

Важливо зазначити, що закон не обмежив можливості працівника реалізувати своє право на цю відпустку кілька разів, однак загальна тривалість відпусток (частин) яку працівник може вимагати надати відповідно до цієї норми не може перевищувати 90 днів протягом дії воєнного стану: виключно працівникам, які виїхали за межі території України або набули статусу ВІІО, що підтверджується довідкою; в обов`язковому порядку за заявою працівника.

Так, відповідно до вимог частини четвертої статті 12 Закону, згідно із наказами Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 02.01.2023 № 339/04 та від 14.02.2023 №1312/04 ОСОБА_3 було надано відпустку без збереження заробітної плати з 02.01.2023 по 31.03.2023 (89 календарних днів).

Надалі, з урахуванням частини третьої статті 12 Закону, згідно наказів Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 13.03,2023 № 2106/04, від 27.04.2023 № 3574/04 та від 19.05.2023 № 4254/04 ОСОБА_3 було надано відпустки без збереження заробітної плати з 01.04.2023 по 30.04.2023, з 11.05.2023 по 19.05.2023 та з 22.05.2023 по 30.06.2023.

Разом з цим, Східним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції забезпечено право ОСОБА_3 на використання щорічних відпусток.

Так, на підставі заяв державного нотаріуса, керуючись статтями 6, 12 Закону України «Про відпустки», частини шостої статті 6 Закону, наказами міжрегіонального управління від 24.04.2023 №1150/05 та від 05.07.2023 №2504/04 з 01.05.2023 по 10.05.2023 та з 03.07.2023 по 20.07.2023 відповідно Позивачці надані частини щорічної основної відпустки за періоди роботи з 31.01.2022 по 31.01.2023 та з 31.01.2023 по 31.01.2024.

Одночасно, важливо зауважити, що відповідно до частини третьої статті 26 Закону України «Про відпустки» за сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік. Ця відпустка надається за заявою працівника та згодою роботодавця.

Тобто, вказана норма закону закріплює право роботодавця на надання працівнику вказаного виду відпустки, а не його обов`язок.

З урахуванням викладеної норми, листом Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції №30219/28116-244-23/15.6 від 30.06.2023 позивачку повідомлено, що її заява щодо видання відпустки без збереженні заробітної плати за угодою сторін з 21.07.2023, передбаченої статтею 26 Закону України «Про відпустки» не була погоджена.

Одночасно, вказаним листом міжрегіональним управління доведено до відома ОСОБА_3 про її право на частину щорічної основної відпустки за період роботи з 31.01.2022 по 30.01.2023 тривалістю 12 календарних днів та період роботи з 31.01.2023 по 30.01.2024 тривалістю 06 календарних днів пропорційно до відпрацьованого часу, або відпустку повної тривалості 24 календарних днів, але в рахунок не відпрацьованої частини робочого року.

Тобто, вказаним листом державному нотаріусу було повідомлено щодо залишків відпусток за поточні періоди роботи.

Інформація щодо залишків відпусток також надавалась роботодавцем раніше листом від 22.06.2023 №28441/27183-24-23/15.6.

Отримання вказаних листів позивачкою не заперечується.

Отже посилання позивачки на необізнаність стосовно наявності права на відпустку з інших підстав, передбачених Законом України «Про відпустки» не підтверджується фактичними обставинами та матеріалами справи.

Тобто, державний нотаріус ОСОБА_3 була обізнана, що останнім днем наданої їй роботодавцем відпустки є 20.07.2023, заяв щодо надання частин щорічної відпустки до міжрегіонального управління не надала.

Заяв та інших підтверджуючих документів про право на отримання інших видів соціальних відпусток передбачених законодавством про працю до міжрегіонального управління від ОСОБА_3 не надходило.

З 21.07.2023 державний нотаріус ОСОБА_3 була відсутня на робочому місці, нотаріальні дії нею не вчиняються, консультації громадянам не надаються, про що відділ з питань нотаріату у Харківській області Управління нотаріату міжрегіонального управління службовою запискою повідомив завідувач Четвертої Харківської міської державної нотаріальної контори Козелько Т.М.

Про відсутність на робочому місці державного нотаріуса Каліберди Т.М. уповноваженими особами складені відповідні акти та в табелі обліку використання робочого часу проставлена відмітка: «неявка на робоче місце з нез`ясованих причин».

На підставі викладених обставин, на розгляд начальника Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції надійшло подання начальника відділу з питань нотаріату у Харківській області Управління нотаріату Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції №10.6/34/43/23/ПД від 02.08.2023 про притягнення до дисциплінарної відповідальності державного нотаріуса Четвертої Харківської міської державної нотаріальної контори Каліберди Т.М.

З урахуванням характеру і тяжкості проступку, керуючись вимогами статей 147-149 Кодексу законів про працю України вищевказаним поданням було запропоновано вирішити питання про притягнення державного нотаріуса Каліберди Т.М. до дисциплінарної відповідальності.

Листом Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 02.08.2023 №3 6206/14.2/24/23 державному нотаріусу Каліберді Т.М. було запропоновано надати письмове пояснення з приводу відсутності на робочому місці з 21.07.2023 по 02.08.2023 та поважності причин такої відсутності.

З письмових пояснень від 04.08.2023, наданих ОСОБА_3 , об`єктивних причин відсутності на робочому місці не вбачається.

На теперішній час та дату прийняття оскаржуваного наказу усі структурні підрозділи та підвідомчі установи Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, які розташовані на території міста Харків, зокрема і Четверта Харківська міська державна нотаріальна контора, працюють у штатному режимі.

Одночасно, велика кількість запитів державних органів щодо вчинення нотаріальних дій та надання копій документів; масові зверненні громадян, що мають статус внутрішньо переміщених осіб, щодо надання консультацій стосовно вчинення нотаріальних дій; припинення нотаріальної діяльності приватними нотаріусами, обумовлені воєнним станом в Україні, значно збільшують навантаження на державних нотаріусів нотаріальних контор Харківського регіону, зокрема і державних нотаріусів Четвертої Харківської міської державної нотаріальної контори.

Окрім того, штатним розписом на 2023 рік державних нотаріальних контор та державного нотаріального архіву Харківської області в Четвертій Харківській міській державній нотаріальній конторі передбачено 9 посад працівників, які виконують функції державних нотаріусів, з них фактично працюють 6 осіб, одночасно три з них здійснюють виконання обов`язків по інших нотаріальних конторах Харківського регіону починаючи з 02.01.2023.

Відсутність державного нотаріуса Каліберди Т.М. на робочому місці додатково створює навантаження на державних нотаріусів даної державної нотаріальної контори, оскільки фактично, державний нотаріус Четвертої Харківської міської державної нотаріальної контори Каліберда Тетяна Миколаївна з 02.01.2023 не виконує посадові обов`язки у зв`язку з перебуванням у відпустках, а саме: у відпустці без збереження заробітної плати з 02.01.2023 по 18.02.2023, з 19.02.2023 по 31.03.2023, з 01.04.2023 по 30.04.2023, у щорічній основній відпустці за період роботи з 31,01.2022 по 30.01.2023 тривалістю 10 календарних днів, з 01.05.2023 по 10.05.2023, у відпустці без збереження заробітної плати з 11.05.2023 по 19.05.2023, з 22.05.2023 по 30,06.2023 та в щорічній основній відпустці за період роботи з 31.01.2023 по 30.01.2024 тривалістю 12 календарних днів, з 15.07.2023 по 20.07.2023.

Разом з цим, ОСОБА_3 неодноразово була повідомлена, що у разі необхідності може розглядатися запровадження дистанційної роботи працівників Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції за умови перебування таких працівників на території України (зокрема, листами Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції №28441/27183-24-23/15.6 від 22.06.2023, №302М/28110-24-23/15.6 від 30.06.2023).

Натомість, державний нотаріус ОСОБА_3 перебуває за кордоном (Об`єднане Королівство Данії) та не планує повертатись на територію України до закінчення воєнного етану. Про вказані наміри Позивачка неодноразово наголошувала під час листування з роботодавцем. Питання щодо запровадження дистанційної роботи не порушувала.

Одночасно звертаємо увагу суду, що державні нотаріуси призначаються на посаду відповідно до норм Кодексу законів про працю України та з урахуванням вимог статті 3 Закону України "Про нотаріат", із числа осіб, які мають свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю.

Отже, оперативне залучення до виконанні роботи в державному нотаріаті нових працівників, усунення кадрового дефіциту та укладення з новими працівниками строкових, трудових договорів у період дії воєнного стану або на період заміщення тимчасово відсутнього працівника неможливе.

Законодавство про працю, а саме пункт 4 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, поняття прогул визначає, як відсутність на робочому місці більше трьох годин протягом, робочого дня без поважних причин, та вказує на можливість розірвання роботодавцем трудового договору, укладеного на невизначений строк, строкового трудового договору до закінчення строку його чинності за. прогул.

Водночас, Кодекс законів про працю України не визначає «систематичне невиконання обов`язків» - як обов`язкову ознаку дисциплінарного проступку передбаченого пунктом 4 частини 1 етапі 40 Кодекс законів про працю України для застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення.

Враховуючи вищевикладене, керуючись вимогами статей 147-149 Кодексу законів про працю України, наказом Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 04.08.2023 № 7206/04 до ОСОБА_3 застосовано захід дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з посади державного нотаріуса Четвертої Харківської міської державної нотаріальної контори за порушення трудової дисципліни, а саме: за прогул без поважних причин, відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України.

Про прийняття наказу ОСОБА_3 повідомлено листом міжрегіонального управління №36653/14.6/24/23 від 04.08.2023.

Тобто, позивачка була звільнена за грубе порушення трудового законодавства відповідно до процедури, передбаченої Кодексом законів про працю України.

Відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

Таким чином, у пункті 4 частини першої статті 40 КЗпП встановлено право роботодавця обрати стягнення у вигляді звільнення як за скоєння одного прогулу, так і у разі, коли прогули мають тривалий характер.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦГІК України при виборі й застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 9 листопада 2021 року у справі № 235/5659/20 (провадження № 61-10432св21) зазначено: «прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишенні роботи до закінченні строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після, закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу)».

Тобто невихід на роботу в зв`язку з самовільним використанням працівником відпустки, відгулів за відпрацьовані раніше дні, вихід на пенсію без попередження роботодавця визнаються прогулом і можуть бути причиною звільнення працівника з цієї підстави. Вказаний правовий висновок висловлено у постанові Верховного Суду України від 3 грудня 2018 року у справі № 686/21222/16-ц.

У постановах від 8 травня 2019 року у справі № 489/1609/17 (провадження № 61-37729св18) та від 27 серпня 2020 року у справі Ма 161/14225/19 (провадження № 61-8917св20) Верховний Суд зазначив, до визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП є з`ясування поважності причин його відсутності на роботі.

Звертаємо увагу суду, що вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі у трудовому законодавстві України не передбачено, тому в кожному випадку оцінка поважності причини відсутності працівника на роботі дається, виходячи з конкретних обставин і враховуючи всі надані стороною докази.

Відповідно до сталої судової практики причину відсутності працівника на роботі можна вважати поважною, якщо явці на роботу перешкоджали істотні обставини, які не можуть бути усунуті самим працівником, зокрема пожежа, повінь (інші стихійні лиха); аварії або простій на транспорті; виконання громадянського обов`язку (надання допомоги особам, потерпілим від нещасного випадку, порятунок державного або приватного майна при пожежі, стихійному лиху); догляд за захворілим зненацька членом родини; відсутність на роботі з дозволу безпосереднього керівника; відсутність за станом здоров`я. Отже, поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника.

Тобто, тягар доказування поважності причини відсутності на роботі залишається на працівниці.

У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Крім того, 1 заява про надання відпустки без збереження заробітної плати за угодою сторін з 21.07.2023, передбаченої статтею 26 Закону України «Про відпустки» не була погоджена. Отримання листа підтверджується у позовній заяві.

Отже, державний нотаріус ОСОБА_3 майже за місяць була обізнана про ненадання їй відпустки з підстав передбачених статтею 26 вказаного закону та останнім днем наданої їй роботодавцем відпустки є 20.07.2023.

Разом з тим, заяв з інших підстав, передбачених Законом України «Про відпустки», про надання відпустки з 21.07.2023 до міжрегіонального управління не надала.

Стосовно посилання позивачки на «вирахування її заяви від 18.07.2023 про надання відпустки відповідно до статті 25 Закону України «Про відпустку» як працівнику, діти яких у віці до 18 років вступають до навчальних закладів, розташованих в іншій місцевості, зазначаємо, що відповідно до вказаної заяви державний нотаріус ОСОБА_3 просила надати їй відпустку з 07.08.2023.

Отже, за результатами її розгляду вказана заява залишена без руху, враховуючи прийняти роботодавцем наказу про звільнення Позивачки із займаної посади 04.08.2023 (лист Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції №36693/14.2/24/23 від 04.08.2023).

Отримання відповіді міжрегіонального управління також підтверджується Позивачкою у позовній заяві.

Водночас зазначаємо, що, відповідно до частини четвертої статті 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного часу» встановлено вид відпустки без збереження заробітної плати працівнику, який виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи, який надається в обов`язковому порядку роботодавцем особам, які виїхали за кордон. Інших обов`язкових видів відпусток, особам, які виїхали за кордон, законодавство України не передбачає.

Разом з цим, саме по собі право на відпустку не надає працівникові права використати відпустку самовільно, крім випадків, передбачених трудовим законодавством. Таких правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах: від 13 жовтня 2020 року у справі №712/9213/18, провадження №14- 108цс20; від 08 червня 2020 року, у справі №487/8206/18, провадження № 14- 164цс20, а також Верховний Суд у поставові від 07 липня 2021 року у справі № 661/4981/19, провадження № 61 -18107св20.

Враховуючи вказане, посилання позивачки на неможливість приступити до виконання трудових обов`язків, у разі її ймовірного повернення в Україні, спричинено несвоєчасним наданням інформації щодо непогодження роботодавцем заяв про надання відпустки також є безпідставним та таким що не заслуговує на увагу суду.

Щодо посилання позивачки на відсутність працівника на роботі у зв`язку з бойовими діями.

Вкотре наголошуємо, що на теперішній час та дату прийнятті оскаржуваного наказу усі структурні підрозділи та підвідомчі установи Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, які розташовані на території міста Харків, зокрема і Четверта Харківська міська державна нотаріальна контора, працюють у штатному режимі,

Водночас, стаття 21 Кодексу законів про працю України забороняє будь - яку дискримінацію у сфері праці та вказує на забезпечення принципу рівність трудових прав громадян України, зокрема недопущення порушення принципу рівності прав і можливою сй. пряме або непряме обмеження прав працівників. Констатується, що з позицій трудового права змістом рівності прав працівників, роботодавці! можна визначити рівність умов і засобів, які становлять можливості працівника, роботодавця, необхідні для задоволення їхніх потреб і інтересів.

Сутність принципу рівності полягає насамперед у тому, що рівне повинно регулюватися рівними засобами, способами, а отже будь-які необґрунтовані відмінності між працівниками неприпустимі.

Державним нотаріусом Калібердою Т.М. не надано Східному міжрегіональному управлінню Міністерства юстиції будь-яких підтверджуючих документів щодо поважності причин відсутності на робочому місці, або документів, які б надавали їй переважне право перед іншими працівниками Четвертої Харківської міської державної нотаріальної контори та постійне перебування у відпустках.

Разом з тим, згідно зі статтею 139 Кодексу законів про працю, працівники зобов`язані працювати чесно, сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено договір.

Окремо зазначаємо, що листи міністерств, центральних органів виконавчої влади, в тому числі і листи Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці не є нормативно-правовими актами і носять лише роз`яснювальний (інформаційний) характер і не встановлюють правових норм, а остаточне рішення приймає роботодавець.

Тому, врахувавши фактичні обставини та відсутність поважних причин у зв`язку з якими державний нотаріус ОСОБА_3 не могла приступити до виконання трудових обов`язків, Східним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції обґрунтовано застосовано до позивачки таке дисциплінарне стягненій, як звільнення. Тобто звільнення працівниці відбулося із дотриманням встановленого законом порядку.

Таким чином, наказ Східного міжрегіонального управлінні Міністерства юстиції від 04.08.2023 №7206/04 прийнято у межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією України та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, з урахування принципу пропорційності, тобто при прийнятті рішення мало місце досягненні розумного балансу між публічними інтересами, на забезпечення яких спрямоване рішення та дії, та інтересами позивача, з урахування права особи на участь у процесі прийняття рішенні, що вказує на дотримання Відповідачем вимог чинного законодавства.

06.11.2023 від представника позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, в якій зазначав про таке.

Представник Східного міжрегіонального управління юстиції зазначає, що про відсутність на робочому місці державного нотаріуса Каліберди Т.М. уповноваженими особами складені відповідні акти та табелі обліку використання робочого часу проставлена відмітка «неявка на робоче місце з нез`ясованих причин». Одночасно відповідач не надає копію наказу про закріплення за державним нотаріусом Калібердою Т.М. робочого місця та докази ознайомлення з таким наказом.

Щодо того, що усі структурні підрозділи та підвідомчі установи Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, які розташовані на території міста Харків, зокрема Четверта харківська міська державна нотаріальна контора працюють у штатному режимі.

Відповідачем не заперечується, що місто Харків знаходиться на території можливих бойових дій. Агресором російською федерацією здійснюється постійний обстріл міста. Повітряні тривоги в місті лунають кожного дня.

Загальновідомими є факти влучання ракет типу «Іскандер» по центру міста Харкова вже осінню 2023 року.

В свою чергу Відповідачем не забезпечено безпечні умови праці. Як зазначалося в позовній заяві Четверта харківська міська державна нотаріальна контора знаходиться на першому поверсі житлового будинку, який розташований прямо біля промислової зони та двох великих супермаркетів «РОСТ» та «КЛАСС», які знаходяться в безпосередній близькості до цього будинку. Загальновідомим фактом є те, що такі місця є найбільш потенційно небезпечними. В свою чергу укриття, яке б відповідало нормам ДБН (як будь-яке інше) у вказаному будинку відсутнє. Тобто у випадку небезпеки працівникам немає куди тікати, а найближче укриття це станція метро «Палац спорту», яка знаходиться на відстані близько 500 метрів.

Позивач була змушена виїхати з міста Харкова для того, щоб зберегти своє життя та життя своїх дітей. Той факт, що структурні підрозділи та підвідомчі установи Східного МУМЮ працюють у штатному режимі, свідчить лише про те, що працівники які продовжують працювати в приміщенні, яке на забезпечене належними умовами захисту/укриттям, готові щоденно ризикувати своїм життям, але аж ніяк не може свідчити про неповажність причин відсутності Позивача на своєму робочому місці.

Щодо того, що відповідачу було повідомлено про непогодження відпусток мінімум за місяць до звільнення.

Вказані обставини не підтверджуються наданими самим відповідачем документами. Так, Лист Відповідача яким повідомлено про відмову у наданні відпустки згідно ст. 25 Закону України «Про відпустки» як працівникам діти яких вступають до навчальних закладів, розташованих в іншій місцевості датований 04 серпня 2023 року (тобто днем звільнення). Таким чином заява розглядалася Відповідачем більше двох тижнів.

Інші заперечення наведені відповідачем у відзиві жодним чином не спростовують поважність причин відсутності позивача на робочому місці.

14.11.2023 від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких викладені такі заперечення.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про нотаріат» державні нотаріальні контори створюються і ліквідуються Міністерством юстиції України.

Штатна чисельність державних нотаріальних контор затверджується територіальними органами Міністерства юстиції України в межах встановленої для державних нотаріальних контор штатної чисельності і фонду заробітної плати.

Державна нотаріальна контора є юридичною особою, яка створюється та реєструється у встановленому законом порядку.

Відповідно до розділу І глави І Порядку вчинення нотаріальних нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 №296/5, нотаріальні дії вчиняються у приміщенні державної нотаріальної контори, у державному нотаріальному архіві, приміщенні, яке є робочим місцем (конторою) приватного нотаріуса.

Так, наказом Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 27.01.2023 № 943/04 з 01 січня 2023 року введено в дію зведений штатний розпис на 2023 рік державних нотаріальних контор та державних нотаріальних архівів Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, повноваження якого поширюються на Донецьку, Луганську, Полтавську, Сумську, Харківську та Чернігівську області.

Аналіз наведених норм дає підстави для чіткого висновку про те, що нотаріальна діяльність здійснюється нотаріусом у межах свого нотаріального округу та за місцем знаходження приміщення державної нотаріальної контори, в якій працює державний нотаріус, або приміщення, яке є робочим місцем приватного нотаріуса.

Отже, посилання представника позивачки на необізнаність останньої щодо розташування її робочого місця є безпідставними та такими, що не заслуговують на увагу суду.

Як вже зазначалось, на теперішній час та дату прийняття оскаржуваного наказу про звільнення усі структурні підрозділи та підвідомчі установи Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, які розташовані на території міста Харків, зокрема і Четверта Харківська міська державна нотаріальна контора, працюють у штатному режимі.

Разом з цим, велика кількість запитів державних органів щодо вчинення нотаріальних дій та надання копій документів; масові звернення громадян, що мають статус внутрішньо переміщених осіб, щодо надання консультацій стосовно вчинення нотаріальних дій; припинення нотаріальної діяльності приватними нотаріусами, обумовлені воєнним станом в Україні, значно збільшують навантаження на державних нотаріусів нотаріальних контор Харківського регіону, зокрема і державних нотаріусів Четвертої Харківської міської державної нотаріальної контори.

Документів щодо поважності причин відсутності на робочому місці, або документів, які б надавали їй переважне право перед іншими працівниками Четвертої Харківської міської державної нотаріальної контори на постійне перебування у відпустках Позивачкою надано не було.

Разом з цим, ОСОБА_3 неодноразово була повідомлена, що у разі необхідності може розглядатися запровадження дистанційної роботи працівників Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції за умови перебування таких працівників на території України (зокрема, листами Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції № 28441/27183-24-23/15.6 від 22.06.2023, № 30219/28116-24-23/15.6 від 30.06.2023).

Натомість, Позивачка не планує повертатись на територію України до закінчення воєнного стану. Про вказані наміри Позивачка неодноразово наголошувала під час листування з роботодавцем. Питання щодо запровадження дистанційної роботи нею не порушувалось.

Водночас, стаття 21 Кодексу законів про працю України забороняє будь - яку дискримінацію у сфері праці та вказує на забезпечення принципу рівність трудових прав громадян України, зокрема недопущення порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників. Констатується, що з позицій трудового права змістом рівності прав працівників, роботодавців можна визначити рівність умов і засобів, які становлять можливості працівника, роботодавця, необхідні для задоволення їхніх потреб і інтересів.

Разом з цим, законодавство про працю, а саме пункт 4 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, поняття прогул визначає, як відсутність на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, та вказує на можливість розірвання роботодавцем трудового договору, укладеного на невизначений строк, строкового трудового договору до закінчення строку його чинності за прогул.

Водночас, Кодекс законів про працю України не визначає «систематичне невиконання обов`язків» - як обов`язкову ознаку дисциплінарного проступку передбаченого пунктом 4 частини 1 статті 40 Кодекс законів про працю України для застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення.

Тобто, Позивачка була звільнена за грубе порушення трудового законодавства відповідно до процедури та з дотриманням вимог передбачених нормами Кодексу законів про працю України.

Як вже зазначалось у відзиві на позовну та підтверджується наданими до відзиву доказами, листом Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції № 30219/28116-244-23/15.6 від 30.06.2023 Позивачку повідомлено, що її заява про надання відпустки без збереження заробітної плати за угодою сторін з 21.07.2023, передбаченої статтею 26 Закону України «Про відпустки» не була погоджена. Отримання листа підтверджується у позовній заяві.

Вказане підтверджує, той факт, що державний нотаріус ОСОБА_3 майже за місяць була обізнана про ненадання їй відпустки з підстав передбачених статтею 26 вказаного закону та що останнім днем наданої їй роботодавцем відпустки є 20.07.2023.

А заяв про надання відпустки саме з 21.07.2023, з інших підстав, передбачених Законом України «Про відпустки», до міжрегіонального управління не надавалось.

Стосовно посилання на неврахування заяви Позивачки від 18.07.2023 про надання відпустки відповідно до статті 25 Закону України «Про відпустку» як працівнику, діти яких у віці до 18 років вступають до навчальних закладів, розташованих в іншій місцевості, звертаємо увагу, що відповідно до тексту вказаної заяви державний нотаріус ОСОБА_3 просила надати їй відпустку з 07.08.2023.

Враховуючи прийняття роботодавцем наказу про звільнення Позивачки із займаної посади 04.08.2023 вказана заява залишена без руху (лист Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції № 36693/14.2/24/23 від 04.08.2023).

Відповідно до частини четвертої статті 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного часу» встановлено вид відпустки без збереження заробітної плати працівнику, який виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи, який надається в обов`язковому порядку роботодавцем особам, які виїхали за кордон. Інших обов`язкових видів відпусток, особам, які виїхали за кордон, законодавство України не передбачає.

Разом з цим, саме по собі право на відпустку не надає працівникові права використати відпустку самовільно.

Враховуючи викладене, доводи які містяться у відповіді представника Позивачки не спростовують заперечення викладені у відзиві на позовну заяву, а надані докази підтверджують правомірність прийнятого роботодавцем наказу та безпідставність позовних вимог.

Представник позивача адвокат Задерей О.В. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити. Також надав додаткові пояснення, в який просив суд врахувати позицію Верховного Суду викладену у Постанові від 06 червня 2024 року у справі №367/569/23. Так, Верховний суд, погодився з судами попередніх інстанцій і зазначив, зокрема, що:суди обґрунтовано вказали, що відсутність працівника на роботі у зв`язку з військовим вторгненням російської федерації на територію України не може бути кваліфікована як прогул без поважної причини. При цьому нормами законодавства про працю не передбачено обов`язку працівника повідомляти роботодавця про своє місцезнаходження та / чи отримання статусу біженця або визнання його особою, яка потребує тимчасового захисту; апеляційний суд правильно вказав, що, зважаючи на ситуацію на території України, працівники, які не виходять на роботу внаслідок обставин, пов`язаних з бойовими діями, або ті, які не мають змоги виходити на роботу у зв`язку з небезпекою для життя і здоров`я, не підлягають автоматичному звільненню чи, наприклад, за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України. Це обумовлено необхідністю збереження життя та здоров`я таких працівників та їх сімей і вважається як відсутність на роботі з поважних причин. Якщо з таким працівником відсутній зв`язок, до з`ясування причин і обставин його відсутності за ним зберігаються робоче місце та посада, трудові відносини не припиняються, однак час таких неявок не зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку, та у загальному випадку не підлягає оплаті.

Представник відповідача Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Колотілова Н.В. в судовому засіданні просила відмовити в задоволенні позову в повному обсязі за його необґрунтованістю, вказувала на законність звільнення позивачки.

Представник третьої особи - Четверта Харківська міська державна нотаріальна контора в судове засідання не з`явився, подав заяву про розгляд справи за відсутності представника третьої особи.

Суд, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, встановив наступні обставини та дійшов до таких висновків.

Висновки суду.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до вимог ч. 1ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних правце передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений устатті 16 ЦК України, за змістом частин 1,2 якої, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до ч. 1ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

За змістом п. 1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованоїзаконом «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17.07.97 N475/97-ВР, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Висловлювання «судом, встановленим законом» зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства та щодо визначеного кола правовідносин.

Відповідно до ч. 1ст. 19 ЦПК Українисуди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Відповідно до ч. 1ст. 2 КАС Українизавданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з п. 1ст. 19 КАС Українивизначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно доп. 19 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року №8 «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів», відповідно достатті 2 Закону України від 2 вересня 1993 року № 3425-XII «Про нотаріат»державне регулювання нотаріальної діяльності полягає у встановленні умов допуску громадян до здійснення нотаріальної діяльності, порядку зупинення і припинення приватної нотаріальної діяльності, анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю; здійсненні контролю за організацією нотаріату, проведенням перевірок організації нотаріальної діяльності нотаріусів, дотримання ними порядку вчинення нотаріальних дій та виконання правил нотаріального діловодства; визначенні органів та осіб, які вчиняють нотаріальні дії, здійснюють контроль за організацією нотаріату, проводять перевірки організації нотаріальної діяльності нотаріусів, дотримання ними порядку вчинення нотаріальних дій та виконання правил нотаріального діловодства; визначенні ставок державного мита, яке справляється державними нотаріусами; встановленні переліку додаткових послуг правового і технічного характеру, які не пов`язані із вчинюваними нотаріальними діями, та встановленні розмірів плати за їх надання державними нотаріусами; встановленні правил професійної етики нотаріусів. Контроль за організацією нотаріату, перевірка організації нотаріальної діяльності нотаріусів, дотримання ними порядку вчинення нотаріальних дій та виконання правил нотаріального діловодства здійснюються Міністерством юстиції України, Головним управлінням юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головними управліннями юстиції в областях, містах Києві та Севастополі.

За змістом цьогоЗаконувідмова у видачі свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю (стаття 11 Закону), рішення про анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю (стаття 12 Закону), акт про відмову у сертифікації робочого місця (контори) приватного нотаріуса (стаття 25 Закону), наказ про зупинення нотаріальної діяльності приватного нотаріуса (стаття 29 Закону), наказ про припинення нотаріальної діяльності (стаття 30 Закону) можуть бути оскаржені до суду.

Згадані рішення, а також інші рішення, дії чи бездіяльність, прийняті (допущені) Міністерством юстиції України, Головним управлінням юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головними управліннями юстиції в областях, містах Києві та Севастополі під час здійснення повноважень у сфері державного регулювання нотаріальної діяльності, можуть бути оскаржені у порядку адміністративного судочинства.

Відповідно дост. 4 КЗпП Українизаконодавство про працю складається з цьогокодексута інших актів законодавства, прийнятих відповідно до нього.

Спори про поновлення на роботі (ст.ст. 232, 235 гл. ХV «Індивідуальні трудові спори» КЗпП) належать до трудових спорів.

Отже, спори за позовами осіб щодо захисту порушених трудових прав, які ґрунтуються на положеннях норм трудового законодавства, підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства.

Матеріали справи свідчать, що предметом спору є поновлення на роботі.

Спір між сторонами виник з приводу притягнення державного нотаріуса Каліберди Т.М. до дисциплінарної відповідальності та її звільнення суб`єктом владних повноважень.

Разом з тим, при розгляді справи в суді встановлено, що при звільненні ОСОБА_3 не булоанульованосвідоцтвопро право назайняття нотаріальною діяльністю позивача, що є підставою для розгляду даного позову в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно достатті 4 КЗпП Українизаконодавство про працю складається зКЗпП Українита інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. При цьому,статтею 3 КЗпПвстановлено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

За змістом ч. 4ст. 12 ЦПК Україникожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 6ст. 82 ЦПК України, постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, є обов`язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалена постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Відповідно до частини четвертої статті 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», Указу Президента України від 24.02.2023 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та відповідних Указів Президента України про продовження строку дії такого стану, на підставі заяв ОСОБА_3 , наказами Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 02.01.2023 № 339/04 та від 14.02.2023 № 1312/04 ОСОБА_3 було надано відпустку без збереження заробітної плати з 02.01.2023 по 31.03.2023.

Наказами міжрегіонального управління від 24.04.2023 № 1150/05 та від 05.07.2023 № 2504/04 ОСОБА_3 , на підставі 1 відповідних заїв, була надана щорічна відпустка з 01.05.2023 по 10.05.2023 та з 03.07.2023 по 20.07.2023, у відповідності до статей 6, 12 Закону України «Про відпустки».

Вважаючи вищевказаний наказ незаконним, позивач просить його скасувати та поновити її на роботі.

Таким чином, у цій справі предметом спору є трудовий спір щодо дотримання роботодавцем законодавства при звільненні працівника за пунктом 4 частини першоїстатті 40 КзПП України.

Статтею 43 Конституції Українивстановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Згідно зістаттею 5-1 КЗпП Українидержава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно достатті 139 КЗпП Українипрацівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Згідно з пунктом 4 частини першоїстатті 40 КЗпП Українитрудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Статтею 147 КЗпП Українипередбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення.

Звільнення на підставі пункту 4 частини першоїстатті 40 КЗпП Україниє видом дисциплінарного стягнення за порушення трудової дисципліни (пункт 2 частини першоїстатті 147 КЗпП України). Крім встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи є з`ясування поважності причини його відсутності.

Відповідно до сталої судової практики причину відсутності працівника на роботі можна вважати поважною, якщо явці на роботу перешкоджали істотні обставини, які не можуть бути усунуті самим працівником, зокрема: пожежа, повінь (інші стихійні лиха); аварії або простій на транспорті; виконання громадянського обов`язку (надання допомоги особам, потерпілим від нещасного випадку, порятунок державного або приватного майна при пожежі, стихійному лиху); догляд за захворілим зненацька членом родини; відсутність на роботі з дозволу безпосереднього керівника; відсутність за станом здоров`я. Вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом 4 частини першоїстатті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати всі надані сторонами докази.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четвертастатті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі № 235/2284/17 (провадження № 61-72св17) вказано, що «прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня (постанова Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 761/30967/15-ц).

У постановах Верховного Суду від 08 травня 2019 року у справі № 489/1609/17 (провадження № 61-37729св18), від 11 квітня 2024 року у справі№ 127/29246/22 (провадження № 61-13250св23) зазначено, що: «при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу). Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з`ясувати поважність причини такої відсутності. Поважними причинами визнаються такі причини, що виключають вину працівника. Отже, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4статті 40 КЗпП Україниє з`ясування поважності причин його відсутності на роботі».

Згідно з пунктом 2Прикінцевих положень КЗпП Українипід час дії воєнного стану, введеного відповідно доЗакону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановленіЗаконом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

15 березня 2022 року прийнятоЗакон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який визначає особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно доЗакону України «Про правовий режим воєнного стану».

Частиною другоюстатті 1 Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» встановлено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей43,44 Конституції України.

Відповідно достатті 12 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» у період дії воєнного стану щорічна основна оплачувана відпустка надається працівникам тривалістю 24 календарні дні. У період дії воєнного стану роботодавець може відмовити працівнику у наданні будь-якого виду відпусток (крім відпустки у зв`язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку), якщо такий працівник залучений до виконання робіт на об`єктах критичної інфраструктури. Протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого частиною першоюстатті 26 Закону України «Про відпустки».

Як вбачається з матеріалів справи, після початку активних бойових дій у середині квітня 2022 року біля будинку, де зареєстрована та проживає позивач разом з дітьми відбувся потужний вибух внаслідок чого будинок було пошкоджено. З метою збереження свого, а також неповнолітніх дітей, життя і здоров`я позивач була вимушена евакуюватися Королівства Данії.

28 квітня 2022 року позивач отримала тимчасовий захист у Королівстві Данії згідно Директиви ЄС 2001/55/ЄС від 20 липня 2001 року, що підтверджується відповіли ID-карткою, виданою уповноваженими органами приймаючої країни. Тимчасово захист отримали також і неповнолітні діти позивача - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

З моменту виїзду за кордон позивач постійно перебувала на зв`язку із своїм роботодавцем - Східним міжрегіональним управлінням міністерства юстиції, зверталася з заявами про надання відпустки у відповідності до вимог чинного законодавства, в том числі на підставі ст.26 Закону України «Про відпустки», ст. Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

21 червня 2023 року та 28 червня 2023 року позивач зверталася до відповідача з заявами про надання відпустки без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого частиною першою статті 26 Закону України «Про відпустки».

20 липня 2023 року позивач направила ще один лист в якому вкотре зазначила обставини ситуації, просила у випадку відмови в погодженні відпустки за заявами від 18 липня 2023 року рахувати лист доповідною запискою та просила не звільняти.

Відповіді на заяви від 18 липня 2023 року на адресу позивача станом на 21 липня 2023 року не надійшли.

Також позивач направила запит з проханням повідомити якими видами відпусток вона ще може скористатися, однак відповідь на нього надійшла вже в день а надана така інформація тільки в день звільнення, коли використання цих відпусток було неможливе. Тобто, якщо б ще 22 червня 2023 року чи пізніш, під час тривалого листування з керівництвом, позивачу надали б всю інформацію стосовно тих відпусток, на які вона має право за її запитом, то позивач могла б своєчасно подати відповідні заяви роботодавцю та використати 73 днів належних їй відпусток, згідно чинного законодавства України, однак вказана інформація ймовірно умисно була надана в день звільнення.

Так, як видно з долучених до відзиву документів, відповідачем було розглянуто лист позивача від 21.06.2023 про надання останній відпустки. Згідно відповіді: «..Розглядається запровадження дистанційної роботи працівниками Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції за умови перебування таких працівників на території України. У зв`язку з вищевикладеним надання іншого виду відпустки без збереження заробітної плати, за виключенням підстав передбачених ст.. 25 ЗУ «Про відпустки», не погоджується. Одночасно повідомляємо, що ви маєте право на частину щорічної основної відпустки за період роботи з 31.01.2022 по 30.01.2023 тривалістю 12 календарних днів та за період роботи з 31.01.2023 по 30.01.2024 тривалістю на 6 календарних днів пропорційно до відпрацьованого часу, або відпустку повної тривалості 24 календарні дні, але в рахунок не відпрацьованої частини робочого часу».

Тобто, вказаним листом державному нотаріусу було повідомлено щодо залишків відпусток за поточні періоди роботи,не надавши їй право на їх використання.

Проте, суд вважає, що зазначеними документами відповідачем не підтверджено відсутність позивача на роботі без поважних причин.

Зокрема, з пояснювальних записок вбачається, що відповідачу позивачем було повідомлено про те, що через запровадження в Україні воєнного стану вона виїхала разом з неповнолітніми дітьми за кордон до Данії.

Зазначені обставини визнаються учасниками та відповідно до частини першоїстатті 82 ЦПК Українине підлягають доказуванню.

За приписамистатті 3 Конституції Українилюдина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Статтею 27 Конституції Українивизначено, що кожна людина має невід`ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов`язок держави - захищати життя людини.

Таким чином, суд вважає, що перебування позивача з неповнолітніми дітьми за кордоном в період воєнного стану з метою збереження життя є поважною причиною відсутності на роботі. Крім того, не повідомлення позивача про відмову у наданні їй відпустки за заявою, позбавило її об`єктивної можливості прибути на роботу у встановлений керівництвом строк або подати заяву про відтермінування її виходу на роботу з причин того, що для повернення на роботу їй необхідний час для повернення в Україну, оскільки вона правомірно розраховувала на погодження такої відпустки.

Статтею 149 КЗпП Українивизначено, що до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

Пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантії, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення.

Правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника.

Суд критично ставиться до посилання відповідача, зокрема службової записки завідувача Четвертої Харківської міської нотаріальної контори Козелько Тетяни, щодо причини відсутності позивача ОСОБА_3 у період з 21.07.2023 по 02.08.2023, оскільки відповідачем не заявлялося клопотання про її допит в суді як свідка, для надання пояснень з вказаного приводу.

Також підставою для встановлення причини визнання відсутності працівника на роботі неповноважною, не можуть бути акти про відсутність працівника на роботі за вищезазначений період, оскільки в них зафіксовано лише факт неприбуття на роботу.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку про незаконність наказу відповідача про звільнення позивача за прогул без поважних причин, відповідно до пункту 4 частини першоїстатті 40 КЗпП України.

Крім того,судом врахованопозицію ВерховногоСуду викладенуу Постановівід 06червня 2024року усправі №367/569/23 згідно якої: «… відсутність працівника на роботі у з 'язку з військовим вторгненням російської федерації на територію України не може бути кваліфікована як прогул без поважної причини. При цьому нормами законодавства про працю не передбачено обов`язку працівника повідомляти роботодавця про своє місцезнаходження та / чи отримання статусу біженця або визнання його особою, яка потребує тимчасового захисту; апеляційний суд правильно вказав, що, зважаючи на ситуацію на території України, працівники, які не виходять на роботу внаслідок обставин, пов`язаних з бойовими діями, або ті, які не мають змоги виходити на роботу у зв`язку з небезпекою для життя і здоров`я, не підлягають автоматичному звільненню чи, наприклад, за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України. Це обумовлено необхідністю збереження життя та здоров`я таких працівників та їх сімей і вважається як відсутність на роботі з поважних причин. Якщо з таким працівником відсутній зв`язок, до з`ясування причин і обставин його відсутності за ним зберігаються робоче місце та посада, трудові відносини не припиняються, однак час таких неявок не зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку, та у загальному випадку не підлягає оплаті».

Частиною 1статті 235 КЗпП Українивизначено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

За таких обставин, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд вважає за необхідне поновити позивача на посаді.

Керуючись статтею 43 Конституції України, статтями 3, 4, 40, 47, 139, 149, 235, 237-1 КЗпП України, статтею 12Закону України«Про організаціютрудових відносинв умовахвоєнного стану» , статтями 1-18, 76-1, 95, 141, 228, 229, 235, 241, 244, 245, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352-355 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позов ОСОБА_3 до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, третя особа: Четверта Харківська міська державна нотаріальна контора про поновлення на роботі задовольнити.

Скасувати наказ Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції № 7206/04 від 04.08.2023 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності та звільнення ОСОБА_3 ».

Поновити ОСОБА_3 на посаді державного нотаріуса Четвертої Харківської міської державної нотаріальної контори з 05 серпня 2023 року.

Допустити рішення суду в частині поновлення на роботі до негайного виконання.

Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ;

представник позивача: адвокат Задерей Олександр Віталійович, адреса: АДРЕСА_3 , свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії КР№000563;

відповідач: Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції, місце знаходження за адресою: м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, буд. 28, код ЄДРПОУ: 43316700;

третя особа: Четверта Харківська міська державна нотаріальна контора, місцезнаходження за адресою: м. Харків, вул. Біблика, буд. 57, код ЄДРПОУ:02900653.

Повний текст рішення складено 05.08.2024.

Суддя: В.В. Барабанова


Суд	Червонозаводський районний суд м.Харкова
Дата ухвалення рішення	01.08.2024
Оприлюднено	07.08.2024
Номер документу	120830472
Судочинство	Цивільне
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них про поновлення на роботі, з них

Барабанова В. В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Рішеннявід 01.08.2024 по справі 646/6251/23ЧЕРВОНОЗАВОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Судовий реєстр по справі —646/6251/23

Рішення від 01.08.2024

Рішення
від 01.08.2024 по справі 646/6251/23
ЧЕРВОНОЗАВОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА