Постанова

від 31.07.2024 по справі 359/9797/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

31 липня 2024 року

м. Київ

справа № 359/9797/21-ц

провадження № 61-12271св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиції Київщини»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 01 серпня 2023 року в складі колегії суддів: Сушко Л. П., Гаращенка Д. Р., Олійника В. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиції Київщини» (далі - ТОВ «Інвестиції Київщини») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

На обґрунтування позову зазначало, що ОСОБА_5 передав до статутного капіталу ТОВ «Інвестиції Київщини» земельну ділянку площею 0,12 га, кадастровий номер 3220888001:01:008:0038, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану в с. Щасливе Бориспільського району.

16 жовтня 2020 року ТОВ «Інвестиції Київщини» уклало з ОСОБА_3 договір купівлі-продажу земельної ділянки, за яким відчужило спірну земельну ділянку у власність ОСОБА_3

19 червня 2021 року ОСОБА_3 уклала з ОСОБА_1 договір купівлі-продажу земельної ділянки, за яким відчужила спірну земельну ділянку у власність ОСОБА_1 .

Позивач посилався на те, що від імені ТОВ «Інвестиції Київщини» договір купівлі-продажу земельної ділянки укладав ОСОБА_4 , який був директором товариства та діяв на підставі протоколу загальних зборів учасників ТОВ «Інвестиції Київщини» від 29 вересня 2020 року № 14/20.

Однак вказаний документ містить підроблення підпису ОСОБА_5 , який є єдиним учасником господарського товариства. Ця обставина свідчить про те, що відчуження земельної ділянки у власність ОСОБА_3 відбулось поза волевиявленням позивача.

Тому ТОВ «Інвестиції Київщини» просило суд витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь позивача земельну ділянку площею 0,12 га, кадастровий номер 3220888001:01:008:0038, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, розташовану в с. Щасливе Бориспільського району Київської області.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16 лютого 2023 року в задоволенні позову ТОВ «Інвестиції Київщини» відмовлено.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції дійшов висновку, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений 16 жовтня 2020 року між позивачем і ОСОБА_3 , відповідав волевиявленню ТОВ «Інвестиції Київщини», вказаний правочин не порушував норми, передбаченої частиною третьою статті 203 ЦК України. ОСОБА_3 у встановленому законом порядку набула право власності на земельну ділянку та мала право відчужувати цей об`єкт нерухомого майна у власність відповідачів. Ця обставина свідчить про те, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений 19 червня 2021 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_1 , узгоджується з частиною першою статті 319 ЦК України та відповідає нормам частини першої статті 203 ЦК України. Тому відповідачі у встановленому законом порядку набули право спільної сумісної власності на земельну ділянку. ТОВ «Інвестиції Київщини» припинило бути власником цього об`єкта нерухомого майна і не має права пред`являти вимоги про витребування земельної ділянки з цілком законного володіння відповідачів.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 01 серпня 2023 року рішення Бориспільського міськрайонного суду від 16 лютого 2023 року скасовано та прийнято нову постанову про задоволення позову.

Витребувано земельну ділянку площею 0,1200 га, кадастровий номер 3220888001:01:008:0038, що за адресою: село Щасливе, Бориспільський район, Київська область, з незаконного володіння ОСОБА_1 .

Стягнено з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Інвестиції Київщини» судові витрати у розмірі 34 008,00 грн.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд, зазначив, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки з наявних у матеріалах справи доказів випливає, що земельна ділянка, яка належала ТОВ «Інвестиції Київщини», вибула з його володіння внаслідок протиправних дій директора товариства та підроблення документів, які він подав для посвідчення договору купівлі-продажу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 01 серпня 2023 року, у якій просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 09 червня 2021 року у справі

№ 911/3039/19, від 15 березня 2023 року у справі № 725/1824/20, постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 20219 року у справі

№ 914/3224/16, від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19,

від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункти 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У жовтні 2023 року ТОВ «Інвестиції Київщини» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому зазначило, що рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, підстав для його скасування немає, а тому просило касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову Київського апеляційного суду від 01 серпня 2023 року - без змін.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Встановлені обставини справи

Встановлено, що 13 червня 2007 року було зареєстровано ТОВ «Інвестиції Київщини» (код ЄДРПОУ 35199857).

Для забезпечення діяльності товариства за рахунок вкладів його учасників утворився статутний капітал в розмірі 544 920,00 грн, що внесений ОСОБА_5 у вигляді земельної ділянки (кадастровий номер 3220888001:01:008:0038), яка перебуває в його власності на підставі державного акта на право власності на землю серії ЯЕ № 601187, зареєстрованого в Книзі записів 16 травня 2007 року за № 010732300062, та розташована в с. Щасливе на території Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області.

Єдиним учасником товариства був ОСОБА_5

З 2007 року директором товариства призначено ОСОБА_4

16 жовтня 2020 року ТОВ «Інвестиції Київщини» уклало з ОСОБА_3 договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки.

19 червня 2021 року ОСОБА_3 уклала з ОСОБА_1 договір купівлі-продажу земельної ділянки, згідно з яким відчужила у власність відповідача спірну земельну ділянку.

З копії свідоцтва про шлюб від 28 листопада 2014 року серії НОМЕР_1 відомо, що з 28 листопада 2014 року ОСОБА_1 перебуває у шлюбі з ОСОБА_2 .

Зі змісту пункту 14 договору купівлі-продажу земельної ділянки від 19 червня 2021 року відомо, що ОСОБА_2 надавав своїй дружині ОСОБА_1 письмову згоду на придбання земельної ділянки.

Встановлено, що в договорі купівлі-продажу земельної ділянки, укладеному 16 жовтня 2020 року між ТОВ «Інвестиції Київщини» і ОСОБА_3 , зазначено про те, що ОСОБА_4 діяв на підставі протоколу загальних зборів учасників ТОВ «Інвестиції Київщини» від 29 вересня 2020 року № 14/20.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до частин першої, другої статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Згідно із частиною першою статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене власника, або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Предмет доказування у справах за позовами про витребування майна з чужого незаконного володіння становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як то факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, перебування його в натурі у відповідача та ін. Власник вправі витребувати своє майно від особи, у якої воно фактично знаходиться у незаконному володінні. У разі коли відчуження майна мало місце два і більше разів після недійсного правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України. У такому випадку чинне законодавство не пов`язує можливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами щодо наявності у відчужувача за останнім у ланцюгу договорів договором права відчужувати це майно. Витребування майна від добросовісного набувача у такому випадку залежить від наявності волі на передачу цього майна у власника майна - відчужувача за першим договором у ланцюгу договорів. Таким чином, наявність у діях власника майна волі на передачу цього майна виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 10 травня 2023 року у справі № 462/3689/16-ц (провадження № 61-19174св21).

Відповідно до частини третьої статті 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 10 березня 2020 року в справі № 910/24075/16 зробив наступні висновки: «з огляду на приписи статей 92, 237 - 239, 241 Цивільного кодексу України для визнання недійсним договору, укладеного юридичною особою з третьою особою, з підстави порушення установленого обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, не має самостійного юридичного значення факт перевищення повноважень органом чи особою, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, як і сам по собі факт скасування довіреності представнику, який у період її чинності здійснював свої права та виконував обов`язки за цією довіреністю.

Такий договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно. Тобто третя особа знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи чи про припинення дії довіреності, виданої представнику юридичної особи, який укладає договір від її імені. Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 668/13907/13-ц».

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 20 квітня 2023 року у справі № 911/40/22 вказав наступне: … «38. Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю (ст. 2, 80, 91, 92 Цивільного кодексу України). При цьому, особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (частина 1 ст. 92 Цивільного кодексу України).

39. Частиною 3 статті 92 Цивільного кодексу України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

40. Водночас, питання визначення обсягу повноважень виконавчого органу юридичної особи та добросовісність його дій є внутрішніми взаємовідносинами юридичної особи та її органу, тому сам лише факт учинення виконавчим органом юридичної особи протиправних, недобросовісних дій, перевищення ним своїх повноважень не може слугувати єдиною підставою для визнання недійсними договорів, укладених цим органом від імені юридичної особи з третіми особами.

41. Відповідно до статті 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.

42. При оцінці обставин, що свідчать про схвалення правочину особою, яку представляла інша особа, необхідно брати до уваги, що незалежно від форми схвалення воно повинно виходити від органу або особи, уповноваженої відповідно до закону, установчих документів або договору вчиняти такі правочини або здійснювати дії, які можуть розглядатися як схвалення.

43. Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволено у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють)».

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в ухвалі від 28 червня 2023 року у справі № 547/818/20 (провадження № 61-2533св23) вказав: …«До цього часу у судовій практиці був усталеним висновок, що для визнання недійсним договору, укладеного з третьою особою, з підстави порушення установленого обмеження повноважень щодо представництва, не має самостійного юридичного значення факт перевищення повноважень представником. Такий договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент за договором, діяла недобросовісно і нерозумно, тобто знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження повноважень щодо представництва особи представником, який укладає договір від її імені. Подібні висновки зроблені у постановах Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 6-62цс16, від 12 квітня 2017 року у справі № 6-72цс17, Великої Палати Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року у справі № 668/13907/13-ц (провадження № 14-153цс18), Верховного Суду у постановах від 25 січня 2018 року у справі № 658/580/16-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 127/7798/17, від 11 вересня 2019 року у справі № 466/9251/13-ц, від 28 травня 2020 року у справі № 608/969/13-ц та інших.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 25 травня 2023 року, повертаючи справу № 547/727/20-ц (провадження № 14-3цс23) на розгляд колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, не знайшла підстав для відступу від відповідних висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 27 квітня 2016 року у справі № 6-62цс16, від 12 квітня 2017 року у справі № 6-72цс17, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 668/13907/13-ц. Також Велика Палата Верховного Суду в цій ухвалі вказала на узгодженість та єдність правозастосовчої практики у спірних правовідносинах, про що свідчать висновки, викладені у постановах Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 6-62цс16, від 12 квітня 2017 року у справі № 6-72цс17, підтримані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 668/13907/13-ц та у постановах Верховного Суду від 25 січня 2018 року у справі № 658/580/16-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 127/7798/17, від 11 вересня 2019 року у справі № 466/9251/13-ц, від 28 травня 2020 року у справі № 608/969/13-ц.».

Звертаючись до суду із позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння, позивач указав, що від імені ТОВ «Інвестиції Київщини» договір купівлі-продажу земельної ділянки укладав ОСОБА_4 , який був директором позивача та діяв на підставі протоколу загальних зборів учасників ТОВ «Інвестиції Київщини» від 29 вересня 2020 року № 14/20. Однак цей документ містить підроблений підпис ОСОБА_5 , який є єдиним учасником господарського товариства, що свідчить про те, що відчуження спірної земельної ділянки відбулось поза волевиявленням позивача.

Суд апеляційної інстанції вважав, що у зв`язку з тим що ОСОБА_5 як єдиний учасник ТОВ «Інвестиції Київщини» не уповноважував ОСОБА_4 укладати договір купівлі-продажу земельної ділянки, цей об`єкт нерухомого майна вважається таким, що вибув з володіння позивача поза його волевиявлення.

Проте цей висновок суду апеляційної інстанції є помилковим виходячи з такого.

Відповідно до пунктів 7.10.3 і 7.10.7 статуту ТОВ «Інвестиції Київщини» від 22 листопада 2007 року директор товариства укладає угоди (договори, контракти), розпоряджається майном та коштами товариства, представляє товариство у відносинах з будь-якими українськими та іноземними юридичними та фізичними особами, укладає в країні та за кордоном договори та інші угоди від імені товариства та видає доручення на укладення та/або здійснення таких угод.

Також у пункті 7.10.9 статуту визначено, що директор товариства погоджує з головою зборів учасників підписання угод, в яких сума перевищує розмір, встановлений зборами учасників.

Згідно з пунктом 7.10.12 директор діє від імені товариства без доручення.

Апеляційний суд вважав, що суд першої інстанції помилково не взяв до уваги висновок експерта від 27 червня 2022 року № СЕ-19/111-22/20928-ПЧ, в якому вказано, що підпис від імені ОСОБА_5 у графі «Підпис учасника» протоколу загальних зборів учасників ТОВ «Інвестиції Київщини» від 29 вересня 2020 року № 14/20 був виконаний не ОСОБА_5 , а іншою особою. І це дає підстави вважати, що будь-якого волевиявлення на відчуження земельної ділянки єдиний учасник ТОВ «Інвестиції Київщини» не здійснював і згоди на відчуження земельної ділянки не надавав.

Зі змісту договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного 16 жовтня 2020 року між ТОВ «Інвестиції Київщини» і ОСОБА_3 , відомо, що від імені позивача договір укладав ОСОБА_4 , який діяв на підставі протоколу загальних зборів учасників ТОВ «Інвестиції Київщини» від 29 вересня 2020 року № 14/20, наказу від 13 червня 2007 року № 1 «Про призначення директора» та статуту, затвердженого протоколом загальних зборів учасників від 08 вересня 2015 року № 3.

Відповідно до пункту 11.4 статуту, затвердженого протоколом загальних зборів учасників від 08 вересня 2015 року № 3 директор товариства укладає від імені товариства договори, контракти, угоди, передбачені законодавством, у тому числі на одержання кредитів, угоди по відчуженню майна товариства й інші юридичні акти, видає доручення.

Отже, укладаючи договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки, ОСОБА_4 мав повноваження на відчуження предмета спору на підставі статуту, затвердженого протоколом загальних зборів учасників від 08 вересня 2015 року № 3.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що указаний протокол загальних зборів господарського товариства (у якому підпис виконано не ОСОБА_5 ) не має значення для правильного вирішення цього спору, оскільки на підставі статуту ТОВ «Інвестиції Київщини» у ОСОБА_4 було достатньо повноважень на відчуження спірної земельної ділянки.

Ураховуючи викладене, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову.

Крім того, суд, приймаючи рішення у справі встановив, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем в розумінні частини першої статті 388 ЦК України.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

У практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються.

З огляду на зазначене, рішення суд першої інстанції прийняте з дотриманням критеріїв сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Отже, постанова апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Установивши, що апеляційний суд скасував судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції відповідно до статті 413 ЦПК України скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на те що Верховний Суд касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив, а оскаржуване судове рішення скасував та залишив у силі рішення суду першої інстанції, з ТОВ «Інвестиції Київщини» на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати на сплату судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 27 206,40 грн.

Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Київського апеляційного суду від 01 серпня 2023 року скасувати, рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16 лютого 2023 року залишити в силі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиції Київщини» на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 27 206,40 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов