Постанова

від 06.08.2024 по справі 759/15260/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Унікальний номер справи 759/15260/23

Номер апеляційного провадження 22-ц/824/11761/2024

Головуючий у суді першої інстанції М.Ф. Сенько

Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач

Постанова

Іменем України

06 серпня 2024 року місто Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач),

суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.

сторони

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Ю Сервіс Груп»

відповідач ОСОБА_1

розглянувши у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи (їх представників) апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 на заочне рішення Святошинського районного суду міста Києва від 28 грудня 2023 року,

у с т а н о в и в :

У серпні 2023 року до суду надійшла позовна заява ТОВ «Ю Сервіс Груп» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг. В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що 27.03.2019 з відповідачем було укладено договір № 51 про надання послуг з управління багатоквартирним будинком та компенсації витрат за комунальні послуги. 21 вересня 2022 року Святошинським районним судом м. Києва було видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг. Вказаний судовий наказ було скасовано на підставі заяви ОСОБА_1 . Оскільки, боржник ОСОБА_1 належним чином не виконував умови договору, сформувалась заборгованість по оплаті житлово-комунальних послуг за період з 27.03.2019 по 31.07.2020 у розмірі 6 729,12 грн. З огляду на викладені обставини, позивач просив стягнути із відповідача на свою користь вищевказану заборгованість та судові витрати по оплаті судового збору.

Заочним рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 28 грудня 2023 року позов ТОВ «Ю Сервіс Груп» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг, задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Ю Сервіс Груп» суму боргу у розмірі 6 729, 12 грн. та судовий збір у розмірі 2 684, 00 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою на заочне рішення суду, вважає, що під час розгляду даної справи судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, а також ухвалено рішення при недоведеності обставин, що мають значення для справи через порушення норм матеріального і процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що не погоджується із сумою, яку заявив позивач у своїх вимогах до стягнення. Адже ТОВ «Ю Сервіс Груп» надавало послуги за цінами, які є значно більшими ніж ринкові, а тому, жителі будинку масово відмовилися від послуг даного підприємства та створили ОСББ. Рішенням зборів жителів будинку від 27 червня 2020 року було створено ОСББ «ЖК Верховина».

Окрім того, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази в обґрунтування розрахунку відповідно до якого нарахована оплата за послуги, але не надані підтвердження надання вказаних послуг та їх обґрунтованість, враховуючи відсутність між споживачем та виконавцем договірних відносин.

Звертає увагу апеляційного суду також на ту обставину, що позивачем при зверненні до суду пропущено позовну давність. Відповідно до заявлених вимог заборгованість виникла починаючи з березня 2019, в свою чергу із заявою про видачу судового наказу стягувач звернувся в кінці вересня 2022 року, тобто з пропуском позовної давності.

Позивач правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

У відповідності до вимог п. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України розгляд апеляційної скарги здійснюється апеляційним судом у письмовому провадженні, без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання, оскільки ціна позову у даній справі менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Враховуючи предмет та підставу заявленого позову, ціну позову, суд дійшов висновку про те, що дана справа не відноситься до тих справ, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

Суд перевірив доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах його апеляційного оскарження, та дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Так, відповідно до ч. 2, ч. 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

У частині першій статті 19 Закону №1875-ІV передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, разом з тим відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.

Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону №1875-ІV обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Згідно акту прийому-передачі об`єкта в управління від 09.10.2018 «УкрБуд Девелопмент» передало в управління ТОВ «Ю Сервіс Груп» об`єкт за адресою: м. Київ, проспект Перемоги, 109-А.

Відповідно до договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком та компенсації витрат за комунальні послуги від 27 березня 2019 року № 51 між позивачем та відповідачем виникло зобов`язання, згідно якого позивач надавав житлово-комунальні послуги, а відповідач ними користувався та зобов`язаний був їх оплачувати.

Відповідно до пункту 3.1.1. Договору плата за надання послуг з управління та утримання будинку, визначається згідно Кошторису витрат на утримання будинку та прибудинкової території, що додається до Договору в якості додатку №2.

Згідно пункту 3.1.2. Договору компенсація вартості Комунальних послуг, за послуги постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами оплачується згідно фактично спожитого обсягу відповідно показів відповідних квартирних засобів обліку чи/або за встановленими нормативами (нормами) споживання, за ціною закупівлі Стороною - 1 у виконавців комунальних послуг.

Пунктом 3.2 визначено, що нарахування оплати послуг за даним договором здійснюється з моменту його підписання. У разі ненадання послуг або надання їх не в повному обсязі, відхилення їх кількісних і якісних показників від нормативних, сторона -1 у порядку визначеному законодавством здійснює перерахунок розміру оплати відповідної послуги.

Відповідно до пункту 3.3. Договору розрахунковим періодом є календарний місяць, плата за послуги вноситься не пізніше 20-го числа місяця, що настає за розрахунковим.

Згідно пункту 4.4.1. Сторона - 2 зобов`язана своєчасно та в повному обсязі оплачувати надані Послуги з управління та утримання Будинку та компенсувати Комунальні послуги в порядку та строки встановлені цим Договором.

Із розрахунків суми боргу, наданих ТОВ «Ю Сервіс Груп», вбачається, що у ОСОБА_1 виникла заборгованість перед позивачем за надані житлово-комунальні послуги, з березня 2019 року по липень 2020 року, яка становить 6 729,12 грн.

21 вересня 2022 року Святошинським районним судом м. Києва був виданий судовий наказ про стягнення боргу із відповідача у розмірі 11 849,17 грн. за період: 01 вересень 2019 року по 31 липня 2020 року, 3 % річних за період 01.09.2019 по 23.02.2022 у розмірі 883,37 грн., інфляційних втрат за період 01.09.2019 по 23.02.2022 у розмірі 2 692,88 грн.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 17.03.2023 скасовано судовий наказ в справі № 759/12119/22, виданий Святошинським районним судом м. Києва про стягнення із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Ю Сервіс Гру» заборгованості за надані житлово-комунальні послуги за адресою: АДРЕСА_1 .

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).

Спірні правовідносини виникли у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг і регулюються, зокрема, Законом України від 24 червня 2004 року № 1875-IV "Про житлово-комунальні послуги" (далі - Закон).

Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є власник, споживач, виконавець, виробник (частина друга статті 19 Закону). Власником Закон визначає фізичну або юридичну особа, якій належить право володіння, користування та розпоряджання приміщенням, будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд, зареєстроване у встановленому законом порядку (абзац сьомий частини першої статті 1 Закону). А споживачем є фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу (абзац чотирнадцятий частини першої статті 1 Закону).

Відносини між учасниками у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах (частина перша статті 19 Закону).

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (частина перша статті 901 ЦК України).

Договір на надання житлово-комунальних послуг у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та балансоутримувачем або уповноваженою ним особою (частина перша статті 29 Закону).

Споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом (пункт 5 частини третьої статті 20 Закону).

Відповідно до висновку Верховного Суду України, висловленого у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, хоч у частині першій статті 19 Закону й передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі (аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц і у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 6 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16).

Власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 322 ЦК України).

Судом встановлено, що відповідач як власник квартири, в якій були отримані житлово-комунальні послуги, мав обов`язок оплатити позивачеві їхню вартість. Але, як зазначає позивач з 27 березня 2019 року він не в повній мірі оплачував житлово комунальні послуги, надані позивачем, у звязку з чим станом на 31.07.2020 виникла заборгованість у розмірі 6 729, 12 грн6, чим порушив його право, за захистом якого він звернувся до суду.

Апелянт у апеляційній скарзі посилається на ту обставину, що позивачем заявлено вимогу про стягнення боргу з пропуском позовної давності.

Отже, слід перевірити, за який період можливе стягнення заборгованості, яка виникла у відповідача.

Апеляційний суд із таким твердженням апелянта погоджується не в повній мірі та вважає, що до спірних правовідносин слід застосовано інститут переривання позовної давності.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України). Для цілей застосування частини третьої та четвертої статті 267 ЦК України поняття "сторона у спорі" може не бути тотожним за змістом поняттю "сторона у цивільному процесі": сторонами в цивільному процесі є такі її учасники як позивач і відповідач (частина перша статті 30 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій; частина перша статті 48 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду); тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16(пункт 138)).

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний закономінтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний закономінтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 7 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 73), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 80), від 5 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц (пункт 61), № 522/2201/15-ц (пункт 62) та № 522/2110/15-ц (пункт 61), від 7 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12 (пункт 71), від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (пункт 134), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (пункт 51)).

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач (частини перша та друга статті 264 ЦК України). Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (частина третя вказаної статті).

Отже, переривання перебігу позовної давності передбачає, що внаслідок вчинення певних дій (або підтвердження визнання боржником боргу чи іншого обов`язку, або подання кредитором позову до одного чи кількох боржників) перебіг відповідного строку, що розпочався, припиняється. Після такого переривання перебіг позовної давності розпочинається заново з наступного дня після підтвердження визнання боржником боргу чи іншого обов`язку або після подання кредитором позову до одного чи кількох боржників (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2018 року у справі № 663/2070/15-ц).

Відповідно до частини першої статті 95 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, та частини першої статті 160 ЦПК України у редакції, чинній з цієї дати, судовий наказ є особливою формою судового рішення за певними вимогами, зокрема, і про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих на суму заборгованості (пункт 3 частини першої статті 96 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, пункт 3 частини першої статті 161 ЦПК України у редакції, чинній з тієї дати).

Верховний Суд України сформулював висновок про те, що оскільки судовий захист права кредитора (виконавця послуг) на стягнення коштів можна реалізувати у позовному провадженні та шляхом видачі судового наказу як особливої форми судового рішення, подання кредитором (виконавцем послуг) заяви про видачу судового наказу в порядку, передбаченому ЦПК України, перериває перебіг позовної давності (постанови від 21 січня 2015 року у справі № 6-214цс14 і від 13 січня 2016 року у справі № 6-931цс15). Аналогічно застосував приписи про переривання позовної давності і Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 травня 2018 року у справі № 216/5756/15-ц.

Інститут наказного провадження був запроваджений у цивільному процесі України з 1 вересня 2005 року, коли набрав чинності ЦПК України. ЦК України набрав чинності 1 січня 2004 року. З того часу приписи статті 264 цього кодексу про переривання перебігу позовної давності залишаються незмінними, а перелік підстав такого переривання є вичерпним.

Наказне провадження як особливий спрощений вид провадження у цивільному судочинстві спрямоване на швидкий та ефективний захист безспірних прав особи шляхом видачі судового наказу, що одночасно є і судовим рішенням, і виконавчим документом, без судового засідання та без виклику заявника (стягувача) і боржника. Процес доказування для першого починається з моменту подання заяви про видачу судового наказу та закінчується прийняттям цієї заяви судом, тоді як для боржника цей процес розпочнеться, якщо він вирішить подати заяву про скасування судового наказу після отримання копії останнього. Звернення до суду із заявою про видачу судового наказу є правом, а не обов`язком особи, якій належить право вимоги, а також органів і осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (частина друга статті 95 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, частина друга статті 160 ЦПК України у редакції, чинній з тієї дати).

Як вбачається з матеріалів справи, до звернення з позовом позивач подав до суду заяву про видачу судового наказу щодо стягнення з відповідача заборгованості за період з 01 вересня 2019 року по 31.07.2020 року. А 21 вересня 2022 року Святошинським районним судом м. Києва було видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості справа № 759/12119/22.

Колегія суддів вважає, що видача Святошинським районним судом м. Києва 21 вересня 2022 року судового наказу перериває позовну давність.

Однак у позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за надані житлово-комунальні послуги за період з 27 березня 2019 по 31.07.2020, при цьому не додає доказів того, коли саме він звернувся до Святошинського районного суду м. Києва суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості.

Послуги надані відповідачу у березні 2019 року, ОСОБА_1 мав оплатити до 20 квітня 2019 року, а судовий наказ, який в подальшому був скасований судом про стягнення заборгованості за надані послуги було видано 21 вересня 2022 року. Наказом було стягнуто заборгованість за період з 01.09.2019 по 31.07.2020. Тобто, у заяві про видачу судового наказу не йшлося про стягнення заборгованості за період з 27 березня 2019 року по 01 вересня 2019 року. Отже, позивач має право на стягнення заборгованості лише з жовтня 2019 року. За вимогою про стягнення заборгованості за період з 27 березня 2019 року по жовтень 2019 року позивач пропустив позовну давність - трирічний строк звернення до суду за захистом своїх порушених прав. Тому заборгованість за період з 27.03.2019 по жовтень 2019 року не підлягає стягненню саме через пропуск Товариством позовної давності. Суд не вбачає підстав для поновлення пропущеного строку, оскільки повномасштабне вторгнення Російської Федерації на територію України розпочалось 24.02.2022 року, а не у 2019 році.

Розмір вказаної заборгованості відповідачем не спростовано під час розгляду справи, власних розрахунків ним суду не надано. Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, суд повинен всебічно і повно з`ясувати усі обставини, що складають предмет доказування, дослідити кожен доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості, окремо та всі докази у їх сукупності у порядку, передбаченому законом, що достеменно відображено у рішенні суду, яке оскаржується стороною відповідача в частині задоволення позовних вимог. Відхилення того чи іншого доказу, перевагу одного доказу над іншим має бути мотивованим.

Жодних доводів щодо невірності розміру заборгованості, визначеного судом, апелянт не навів. Не звертався останній і з приводу неправомірного нарахування заборгованості у справі та чи відсутності не надання послуг в спірний період до відповідача. Таким чином, вірність розрахунку заборгованості наданого позивачем колегія суддів не перевіряє та бере до уваги при перегляді справи як вірний.

Відповідно до п. п. 4, 17 Правил користування приміщеннями житлових будинків та прибудинковими територіями, власник житла та наймач квартири зобов`язаний за рахунок власних коштів оплачувати всі витрати, пов`язані з утриманням житлового будинку і закріпленої прибудинкової території. Власники та наймачі квартир зобов`язані вносити на відповідний рахунок власника будинку плату за обслуговування і ремонт будинку.

Із зазначених положень випливає, що споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.

Отже, під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачу, відповідачам), та правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги згідно з чинними тарифами.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що ТОВ «Ю Сервіс Груп» правомірно звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги, однак не може погодитися із періодом заявленим позивачем у позові, за який вартість таких послуг має бути стягнутою та вважає за необхідне стягнути із ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 2 286, 14 грн. за період з 01.10.2019 по липень 2020 року включно.

Посилання апелянта на ту обставину, що 27 червня 2020 року рішенням загальних зборів власників квартир будинку було створено ОСББ у будинку АДРЕСА_2 суд не бере до уваги, оскільки відповідачем не доведено суду того, що позивач з 27 червня 2020 року житлово - комунальні послуги йому не надавав, або що він сплачував вартість отриманих послуг ОСББ починаючи з червня 2020 року.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право змінити рішення.

Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Виходячи з вищенаведеного, рішення суду першої інстанції не може вважатись повністю законним та обґрунтованим, і таким, що ухвалене з правильним застосуванням норм матеріального та з дотриманням норм процесуального права, у зв`язку з чим наявні підстави для його зміни.

Щодо вирішення питання про судові витрати, суд виходить з наступного.

Апелянт у апеляційній скарзі посилається на ту обставину, що у відповідності до п. 10 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» він звільнений від сплати судового збору, при цьому додає копію посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Однак, колегія судів звертає увагу апелянта на ту обставину, що згідно з п.10 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються позивачі - громадяни, віднесені до 1 та 2 категорій постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи.

У даній справі ОСОБА_1 є відповідачем, отже згідно приписів п. 10 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» він не може бути звільнений від сплати судового збору.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Убачається, що задоволені позовні вимоги ТОВ «Ю Сервіс Груп» про стягнення з відповідача заборгованості за житлово-комунальні послуги складають 33,97 % від заявлених вимог (6 729,12 - 100%, 2 286,14 - Х).

За подання до суду позовної заяви у цій справі позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 2 684,00 грн.

Таким чином, оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про зміну судового рішення, зменшення стягнутої з відповідача заборгованості за житлово-комунальні послуги, то судові витрати понесені заявником у суді першої інстанції у вигляді сплаченої суми судового збору та стягнуті з відповідача на користь позивача підлягають також зменшенню з 2 684,00 до 911,75 грн., (2 684,00 грн. х 33,97%).

При цьому, враховуючи, що апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволена на 66,03 %, та апелянтом при поданні апеляційної скарги судовий збір не сплачувався, отже з позивача підлягає стягненню на користь держави судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2 658,37 грн. (4026 х 66,03/100 = 2 658,37 грн.).

З ОСОБА_1 слід стягнути на користь держави судовий збір за розгляд апеляційном судом апеляційної скарги у розмірі 1 367, 63 грн. пропорційно до незадоволеної частини апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.

Заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва від 28 грудня 2023 року змінити.

Зменшити суму стягнутої заборгованості з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ю Сервіс Груп» з 6 729,12 грн до 2 286, 14 грн.

Зменшити суму стягнутого з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ю Сервіс Груп» судового збору з 2 684,00 до 911,75 грн.

В іншій частині заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва від 28 грудня 2023 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь держави судовий збір за розгляд апеляційним судом апеляційної скарги у розмірі 1 367, 63 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді

Л. Д. Поливач

А. М. Стрижеус

О. І. Шкоріна