Рішення

від 26.07.2024 по справі 380/1373/24

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 липня 2024 рокусправа № 380/1373/24

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Карп`як О.О.,

секретар судового засідання Горонна О.З.,

за участю:

позивача ОСОБА_1 ,

представників відповідачів Смалій О.В., Цехмейстер Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Національного агентства України з питань державної служби, Західного міжрегіонального управління НАДС про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

встановив:

19.01.2024 до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , далі позивач) до Національного агентства України з питань державної служби (адреса: вул. Прорізна, 15, м. Київ, 01601, ЄДРПОУ 37819430, далі відповідач 1, НАДС), Західного міжрегіонального управління НАДС (адреса: вул. В. Винниченка, 18, м. Львів, Львівська обл., 79008, ЄДРПОУ 45146314, далі відповідач 2), у якій позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ НАДС від 19.12.2023 №377-к/о «Про звільнення ОСОБА_1 »;

- поновити його на посаді начальника Міжрегіонального управління НАДС у Львівській та Закарпатській областях;

- стягнути з Міжрегіонального управління НАДС у Львівській та Закарпатській областях на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з дати звільнення до дня поновлення на роботі.

Ухвалою від 24.01.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

15.02.2024 надійшов відзив відповідача 1.

16.02.2024 надійшов відзив відповідача 2.

Ухвалою від 06.03.2024 замінено первісного відповідача Міжрегіональне управління НАДС у Львівській та Закарпатській областях на правонаступника Західне міжрегіонального управління НАДС за згодою позивача.

22.03.2024 та 25.03.2024 надійшов відзив Західного міжрегіонального управління НАДС (відповідача 2).

10.04.2024 позивачем подано додаткові пояснення.

Ухвалою від 10.04.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

10.07.2024 відповідачем 1 подано додаткові пояснення.

25.07.2024 позивачем подано додаткові пояснення.

Позиція позивача:

06.05.2015 позивача призначено на посаду начальника Міжрегіонального управління НАДС у Львівській та Закарпатській областях. У зв`язку з прийняттям постанови КМ України від 07.04.2023 №316 та наказу НАДС від 07.08.2023 №113-23, Міжрегіональне управління НАДС у Львівській та Закарпатській областях реорганізується шляхом приєднання до Західного міжрегіонального управління НАДС. Головою НАДС призначено на посаду начальника Західного міжрегіонального управління НАДС. Також призначено заступників Західного міжрегіонального управління НАДС в порядку переведення з інших територіальних органів НАДС. Такі призначення здійснені до прийняття наказу НАДС від 07.08.2023 №113-23, чим обмежено його право на зайняття вакантної рівнозначної посади або як виняток нижчої посади в новоствореному територіальному органі НАДС. Вказує, що 10.08.2023 отримав в електронному вигляді попередження про наступне звільнення по закінченню 30 календарних днів з дня доведення до відома цього попередження на підставі п.4 ч.1 ст.83 та п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу» у зв`язку з реорганізацією Міжрегіонального управління НАДС у Львівській та Закарпатській областях. Одночасно з попередженням йому запропоновані посади державної служби згідно з переліком, який включав в себе виключно посади державної служби апарату НАДС, який розташований у м. Києві, що передбачає зміну істотних умов праці, оскільки місце його прописки та фактичного проживання знаходяться у м. Львів. Погодитись на заняття однієї із запропонованих посад у м. Києві було неможливо, оскільки на його утриманні знаходиться дитина з інвалідністю, а її лікування передбачає щомісячні матеріальні витрати та організаційні заходи.

Окрім того вказує, що державним службовцям, яких було попереджено про наступне звільнення, одночасно був направлений однаковий перелік посад державної служби. При наданні одночасно всім однакового переліку не було враховано, що два або більше державних службовців можуть подати заяву про призначення на одну і ту ж посаду, що могло призвести до незаконних відмов у призначенні, а відтак до порушення права на державну службу, встановленого ст.19 Закону України «Про державну службу». Також позивач вважає, що при наданні пропозицій не були враховані вимоги до професійної підготовки та професійних компетентностей, як це передбачено ч.3 ст.87 Закону України «Про державну службу». Окрім того, позивачу не були запропоновані рівнозначні посади державної служби (дві штатні одиниці) заступника начальника начальника відділу Західного міжрегіонального управління НАДС. Зазначене зумовлене тим, що на момент прийняття наказу НАДС від 07.08.2023 №113-23 на зазначені посади вже були переведені особи з інших територіальних органів НАДС. Зазначає, що в період, коли вказані вище посади були вакантними, він двічі звертався до Голови НАДС з заявами про призначення його на посаду заступника начальника Західного міжрегіонального управління НАДС з 12.07.2023, однак відповіді на заяви не отримав. Тому вважає, що відповідачем 1 порушено вимоги статей 15,20 Закону України «про звернення громадян», статей 2,2 прим.1, п.1,2,3 ст.42 КЗпП України, статей 8,21,22,23,24 Конституції України, при призначенні на посаду не враховано його трудового стажу, досвіду роботи а також того, що в нього на утриманні є дитина з інвалідністю. Тому вважає, що його поставлено не в однакові з іншими особами умови, що свідчить про дискримінаційний характер, та чим порушено принцип державної служби, встановлений п.7 ч.1 ст.4 Закону України «про державну службу», а саме забезпечення рівного доступу до державної служби, заборону всіх форм та проявів дискримінації, відсутність необґрунтованих обмежень або надання необґрунтованих переваг певним категорія громадян під час вступу на державну службу та її проходження. Вважає, що надання йому попередження про наступне звільнення та звільнення відповідно до п.1 ч.1 ст.87 Закону України «про державну службу» у зв`язку з реорганізацією є протиправним та таким, що не відповідають вимогам чинного законодавства.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив позов задоволити.

Заперечення відповідача 1, НАДС:

НАДС не погоджується з доводами та вимогами позивача, вважає їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав. Постановою Кабінету Міністрів України від 07 квітня 2023 року № 316 «Питання функціонування територіальних органів Національного агентства з питань державної служби» утворено Центральне міжрегіональне управління НАДС, Південно-Східне міжрегіональне управління НАДС та Західне міжрегіональне управління НАДС та встановлено реорганізувати територіальні органи Національного агентства з питань державної служби шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Національного агентства з питань державної служби за переліком згідно з додатком 2. Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 07 квітня 2023 року № 316 «Питання функціонування територіальних органів Національного агентства з питань державної служби» (далі Постанова № 316) утворено Центральне міжрегіональне управління НАДС, Південно-Східне міжрегіональне управління НАДС та Західне міжрегіональне управління НАДС. Пунктом 2 Постанови № 316 встановлено реорганізувати територіальні органи НАДС шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів НАДС за переліком згідно з додатком 2. Додатком 2 до Постанови № 316 визначено, що Міжрегіональне управління НАДС реорганізується шляхом приєднання до Західного міжрегіонального управління НАДС. На виконання Постанови № 316 наказом НАДС від 07 серпня 2023 року № 113-23 «Про реорганізацію територіальних органів Національного агентства України з питань державної служби» (далі Наказ № 113-23) реорганізовано територіальні органи НАДС шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів НАДС за переліком згідно з додатком 1. Наказом Національного агентства України з питань державної служби від 07 серпня 2023 року № 113-23 «Про реорганізацію територіальних органів Національного агентства України з питань державної служби» реорганізовано територіальні органи НАДС шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів НАДС за 10 серпня 2023 року. Пунктом 2 Додатку 1 до Наказу № 113-23 встановлено, що Міжрегіональне управління НАДС реорганізується шляхом приєднання до Західного міжрегіонального управління НАДС. Відповідно до статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У зв`язку з прийняттям Постанови № 316, Наказу № 113-23 10 серпня 2023 року позивача попереджено про наступне звільнення та одночасно, з метою запобігання порушенню прав позивача на продовження проходження державної служби, було запропоновано переведення на одну з посад державної служби згідно з переліком (копія попередження з переліком додається). Згідно переліку позивачу було запропоновано 33 посади державної служби (усі посади державної служби, які були наявні у НАДС на момент попередження позивача, та суб`єктом призначення яких є НАДС). Звертають увагу суду, що запропонувати позивачу посаду в місті Львові не було можливим, адже суб`єктом призначення для позивача є НАДС, місцезнаходженням якого є: Україна, 01601, місто Київ, вулиця Прорізна, будинок 15, про що достеменно було відомо позивачу. Також у статті 87 Закону відсутні вимоги щодо пропонування державному службовцю посади за його місцем фактичного проживання. Отже, доводи позивача щодо неможливості зайняти запропоновані посади у зв`язку з іншим місцем проживання є недоцільними та необґрунтованими. З огляду на кількість запропонованих позивачу посад державної служби, на думку НАДС, НАДС є таким, що належно виконав обов`язок щодо працевлаштування позивача.

Доводи позивача стосовно направлення однакового переліку посад державної служби іншим державним службовцям і щодо неврахування професійної підготовки та професійних компетентностей, на думку НАДС, не заслуговують на увагу з огляду на те, що законодавством не передбачена уніфікована форма попередження про наступне звільнення та порядок надання такого попередження. З метою недопущення порушення принципу дискримінації на державній службі, з урахуванням позиції Верховного Суду по справі № 260/1084/19 (адміністративне провадження № К/990/20847/22), НАДС запропонував одночасно однакові посади державної служби державним службовцям, які відповідно до Постанови № 316 підлягали звільненню з Міжрегіональних управлінь НАДС, суб`єктом призначення яких є НАДС. Зазначають, що позивач не погодився на жодну із запропонованих посад. Доводи позивача щодо порушення його прав через можливості подачі заяви двох державних службовців на одну й ту саму посаду ґрунтуються на аналізі абстрактної ситуації та не враховують, що зазначених ситуацій під час реорганізації територіальних органів НАДС не виникало. Законом не передбачено проведення порівняльного аналізу продуктивності праці до надання попередження про звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону, а порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації здійснюється після надання згоди на зайняття певної посади. Водночас необхідність застосування переважного права на залишення на роботі була відсутня, так як позивач не надав згоди на зайняття жодної із запропонованих йому посад. Також, ОСОБА_1 вказує, що на його утриманні знаходиться дитина з інвалідністю, однак, не вказує як цей факт впливає на процедуру припинення державної служби відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону. В законодавстві відсутні норми щодо надання переважного права залишення на роботі або заборони звільнення для осіб, на утриманні яких знаходиться дитина з інвалідністю. НАДС не володіло інформацією про наявність у позивача на утримані дитини з інвалідністю. Аналіз правових норм Закону України «Про державну службу» дає підстави для висновку про те, що виключними та вичерпними підставами звільнення з причин скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідації державного органу, реорганізації державного органу є, в тому числі, відмова від такого переведення. У зв`язку із проведенням реорганізації Міжрегіонального управління НАДС у НАДС було лише два варіанти дій щодо позивача, а саме: переведення на одну із запропонованих посад або звільнення відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону. НАДС неодноразово звертався до ОСОБА_1 з проханням надати зворотній зв`язок щодо попередження про звільнення та щодо запропонованих посад державної служби апарату НАДС. Позивачем не надано згоду на переведення (відмову від переведення). Враховуючи не можливість переведення державного службовця на іншу посаду без його згоди, НАДС дійшов до висновку, що ненадання державним службовцем, якого попереджено належним чином про наступне вивільнення, згоди на переведення на іншу посаду упродовж тривалого строку, є відмовою від запропонованої посади. Оскільки позивач не надав згоди на його переведення, у НАДС був лише один єдиний спосіб правомірної дії це його звільнення. Тому, Наказом НАДС від 19 грудня 2023 року № 377-К/О «Про звільнення ОСОБА_1 » (далі Наказ № 377-К/О), ОСОБА_1 звільнено з посади начальника Міжрегіонального управління НАДС 21 грудня 2023 року. Підставою для прийняття Наказу № 377-К/О слугували попередження про наступне звільнення ОСОБА_1 , погодження Міністра Кабінету Міністрів України Олега Немчінова від 12 грудня 2023 року № 31808/0/2-23 (копія додається). Отже, звільнення позивача здійснено у відповідності до чинного законодавства. Запропоновані позивачу посади, зважаючи на посадовий оклад та стимулюючі виплати, значно перевищують рівень заробітної плати, який був у позивача на посаді начальника Міжрегіонального управління НАДС. Отже, твердження позивача про недостатній рівень заробітної плати на запропонованих йому посадах є необґрунтованим та таким, що не відповідає фактам. НАДС вважає, що позивач хибно трактує порушення права рівного доступу на державну службу, зазначаючи як дискримінацію відсутність пропозиції рівнозначної посади, а саме заступника начальника начальника відділу Західного міжрегіонального управління НАДС. Згідно з Переліком посади заступників керівників територіальних органів державних органів та їх структурних підрозділів відносяться до підкатегорії «Б2» категорії посад державної служби «Б», тоді як посада керівників територіальних органів державних органів відносяться до підкатегорії «Б1» категорії посад державної служби «Б», що свідчить про те, що посада заступника начальника начальника відділу Західного міжрегіонального управління НАДС є нижчою відносно посади начальника Міжрегіонального управління НАДС, яку займав позивач. Подання заяв, прохань, клопотань суб`єкту призначення є правом державного службовця, однак у Голови НАДС, як суб`єкта призначення позивача та суб`єкта призначення відносно посади, щодо якої звертався позивач із заявами, відсутній безальтернативний обов`язок призначати позивача за його проханням на посаду відповідно до статті 41 Закону. Окремо зазначають, що пропонування інших посад, крім начальника та заступника начальника Міжрегіонального управління НАДС, не відноситься до повноважень НАДС, оскільки Міжрегіональне управління НАДС є юридичною особою та відповідно до законодавства призначення на посади в територіальні органи здійснює керівник органу. Крім того, вакантних посад державної служби підкатегорій «Б1» та «Б2» категорії «Б» станом на день винесення ОСОБА_1 попередження про звільнення та на день звільнення в інших міжрегіональних управліннях НАДС не було. Враховуючи вищевикладене, суб`єктом призначення виконано свій обов`язок щодо працевлаштування позивача. Позивачем не обґрунтовано факту наявності щодо позивача дискримінації саме за певною ознакою, як це передбачено Законом № 5207-VI. З огляду на це, НАДС вважає, що зазначені доводи позивача щодо дискримінації не знайшли свого підтвердження та не підлягають врахуванню при вирішенні справи. Враховуючи наведене вище, НАДС переконаний, що в діях відповідачів відсутні ознаки протиправності щодо порядку звільнення ОСОБА_2 на підставі статті 87 Закону. Тобто дії відповідачів є такими, що відповідають критеріям, які наведені у частині другій статті 2 КАС України. З огляду на вищенаведене, просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Представник відповідача 1 в судовому засіданні проти позову заперечила з підстав, наведених у відзиві, просила відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Заперечення відповідача 2:

Відповідач 2 не погоджується з доводами та вимогами позивача, вважає їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав. Штатним розписом Управління на 2024 рік, який затверджено Головою НАДС на основі проведеної класифікації посад державної служби, не передбачено посади начальника Міжрегіонального управління, у випадку прийняття рішення на користь позивача, таке рішення виконати буде неможливо, оскільки в кошторисі Управління не перебачено коштів для оплати праці начальника Міжрегіонального управління, в тому числі для виплати заробітку за час вимушеного прогулу з дати звільнення до дня поновлення на роботі.

Вказує, що у позові не наведено фактів та не надано належних доказів щодо протиправності дій НАДС при звільненні позивача. Звертає увагу суду, що наразі в Управлінні є наявні 2 вакансії за місцем роботи у м. Луцьк ( головний спеціаліст сектору у Рівненській та Волинській областях, завідувач сектору супроводження діяльності Управління) та 1 вакантна посада за місцем роботи у м. Івано-Франківськ (головний спеціаліст відділу у Закарпатській, Львівській, Тернопільській та ІваноФранківській областях), однак жодного звернення від позивача щодо працевлаштування на вакантні посади не надходило ні у 2023 році, ні у 2024 році до цього часу. Посади заступника начальника Управління начальника відділу у Закарпатській, Львівській, Тернопільській та Івано-Франківській областях (за місцем роботи у м. Ужгород) та заступника начальника Управління начальника відділу у Житомирській, Хмельницькій, Вінницькій та Чернівецькій областях (за місцем роботи у м. Житомир) не були вакантними 10 серпня 2023 року, тобто на момент попередження позивача про наступне звільнення із займаної посади на підставі пункту 4 частини першої статті 83 та пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» у зв`язку із реорганізацією, і не є вакантними до цього часу (копії наказів додаються). Крім того, позивач просить поновити його на посаді у органі, який припинив свою діяльність. Відтак, відповідач 2 просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Представник відповідача 2 в судовому засіданні проти позову заперечила з підстав, наведених у відзиві, просила відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Суд, заслухавши вступне слово учасників справи, з`ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив наступне.

Наказом НАДС від 06 травня 2015 року № 79-К/О «Про призначення ОСОБА_1 » ОСОБА_1 призначено на посаду начальника Міжрегіонального управління НАДС 06 травня 2015 року в порядку переведення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 07 квітня 2023 року № 316 «Питання функціонування територіальних органів Національного агентства з питань державної служби» утворено Центральне міжрегіональне управління НАДС, Південно-Східне міжрегіональне управління НАДС та Західне міжрегіональне управління НАДС та встановлено реорганізувати територіальні органи Національного агентства з питань державної служби шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Національного агентства з питань державної служби за переліком згідно з додатком 2.

Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 07 квітня 2023 року № 316 «Питання функціонування територіальних органів Національного агентства з питань державної служби» (далі Постанова № 316) утворено Центральне міжрегіональне управління НАДС, Південно-Східне міжрегіональне управління НАДС та Західне міжрегіональне управління НАДС.

Пунктом 2 Постанови № 316 встановлено реорганізувати територіальні органи НАДС шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів НАДС за переліком згідно з додатком 2.

Додатком 2 до Постанови № 316 визначено, що Міжрегіональне управління НАДС реорганізується шляхом приєднання до Західного міжрегіонального управління НАДС.

На виконання Постанови № 316 наказом НАДС від 07 серпня 2023 року № 113-23 «Про реорганізацію територіальних органів Національного агентства України з питань державної служби» (далі Наказ № 113-23) реорганізовано територіальні органи НАДС шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів НАДС за переліком згідно з додатком 1.

Наказом Національного агентства України з питань державної служби від 07 серпня 2023 року № 113-23 «Про реорганізацію територіальних органів Національного агентства України з питань державної служби» реорганізовано територіальні органи НАДС шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів НАДС за 10 серпня 2023 року.

Пунктом 2 Додатку 1 до Наказу № 113-23 встановлено, що Міжрегіональне управління НАДС реорганізується шляхом приєднання до Західного міжрегіонального управління НАДС.

У зв`язку з прийняттям Постанови № 316, Наказу № 113-23 10 серпня 2023 року позивача попереджено про наступне звільнення та одночасно, з метою запобігання порушенню прав позивача на продовження проходження державної служби, було запропоновано переведення на одну з посад державної служби згідно з переліком. Згідно переліку позивачу було запропоновано 33 посади державної служби (усі посади державної служби, які були наявні у НАДС на момент попередження позивача, та суб`єктом призначення яких є НАДС).

Позивач не погодився на жодну із запропонованих посад.

Наказом Національного агентства України з питань державної служби від 19 грудня 2023 року № 377-К/О «Про звільнення ОСОБА_1 », ОСОБА_1 звільнено з посади начальника Міжрегіонального управління НАДС 21 грудня 2023 року. Підставою винесення вказаного наказу є попередження про наступне звільнення ОСОБА_1 та погодження Міністра Кабінету Міністрів України Олега Немчінова від 12.12.2023 №31808/0/2-23.

Не погоджуючись з правомірністю прийнятого наказу про його звільнення, позивач оскаржив його до суду.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 07 квітня 2023 року № 316 «Питання функціонування територіальних органів Національного агентства з питань державної служби» утворено Центральне міжрегіональне управління НАДС, Південно-Східне міжрегіональне управління НАДС та Західне міжрегіональне управління НАДС та встановлено реорганізувати територіальні органи Національного агентства з питань державної служби шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Національного агентства з питань державної служби за переліком згідно з додатком 2.

Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 07 квітня 2023 року № 316 «Питання функціонування територіальних органів Національного агентства з питань державної служби» (далі Постанова № 316) утворено Центральне міжрегіональне управління НАДС, Південно-Східне міжрегіональне управління НАДС та Західне міжрегіональне управління НАДС.

Пунктом 2 Постанови № 316 встановлено реорганізувати територіальні органи НАДС шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів НАДС за переліком згідно з додатком 2.

Додатком 2 до Постанови № 316 визначено, що Міжрегіональне управління НАДС реорганізується шляхом приєднання до Західного міжрегіонального управління НАДС.

На виконання Постанови № 316 наказом НАДС від 07 серпня 2023 року № 113-23 «Про реорганізацію територіальних органів Національного агентства України з питань державної служби» (далі Наказ № 113-23) реорганізовано територіальні органи НАДС шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів НАДС за переліком згідно з додатком 1.

Наказом Національного агентства України з питань державної служби від 07 серпня 2023 року № 113-23 «Про реорганізацію територіальних органів Національного агентства України з питань державної служби» реорганізовано територіальні органи НАДС шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів НАДС за 10 серпня 2023 року.

Пунктом 2 Додатку 1 до Наказу № 113-23 встановлено, що Міжрегіональне управління НАДС реорганізується шляхом приєднання до Західного міжрегіонального управління НАДС.

Відповідно до ч.1 статті 104 Цивільного кодексу України, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Відповідно до частин першої-третьої статті 5 Закону України «Про державну службу» (далі Закон №889) правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих Законом.

Частиною п`ятою статті 22 Закону№889 передбачено, що у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону №889, підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Частиною третьою статті 87 Закону №889 передбачено, що суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 11 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.

Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.

Згідно пункту 7 частини першої статті 2 Закону №889, суб`єкт призначення державний орган або посадова особа, яким відповідно до законодавства надано повноваження від імені держави призначати на відповідну посаду державної служби в державному органі та звільняти з такої посади.

Пунктом 1 Положення про міжрегіональні управління Національного агентства України з питань державної служби в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом Нацдержслужби 21 травня 2015 року № 98, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 травня 2015 року за № 600/27045 (далі Положення № 98), Міжрегіональні управління Національного агентства України з питань державної служби в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі (далі Управління) підпорядковуються НАДС та є його територіальними органами.

Відповідно до пункту 9 Положення № 98 начальник Управління має заступника (заступників), якого (яких) призначає на посаду (посади) і звільняє з посади (посад) Голова НАДС відповідно до законодавства про державну службу.

Отже, Голова НАДС є суб`єктом призначення для позивача.

Постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2017 року № 15 затверджено Перелік посад державної служби, що прирівнюються до відповідних підкатегорій (далі Перелік).

Посади керівників територіальних органів державних органів та їх структурних підрозділів відносяться до підкатегорії «Б1» категорії посад державної служби «Б».

У зв`язку з прийняттям Постанови № 316, Наказу № 113-23 10 серпня 2023 року позивача попереджено про наступне звільнення та одночасно, з метою запобігання порушенню прав позивача на продовження проходження державної служби, було запропоновано переведення на одну з посад державної служби згідно з переліком. Згідно переліку позивачу було запропоновано 33 посади державної служби (усі посади державної служби, які були наявні у НАДС на момент попередження позивача, та суб`єктом призначення яких є НАДС).

Позивач вказує у позові, що саме 10.08.2023 отримав від відповідача 1 попередження про наступне звільнення із переліком запропонованих посад.

Відтак, керівник відповідача 1 попередив позивача про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 11 частини першої ст.87 Закону України «Про державну службу» у письмовій формі у строки, визначені цією статтею. Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті відповідачем 1 запропоновано позивачу інші рівнозначні посади державної служби (усі посади державної служби, які були наявні у НАДС на момент попередження позивача, та суб`єктом призначення яких є НАДС).

Позивач не погодився на жодну із запропонованих посад.

Наказом Національного агентства України з питань державної служби від 19 грудня 2023 року № 377-К/О «Про звільнення ОСОБА_1 », ОСОБА_1 звільнено з посади начальника Міжрегіонального управління НАДС 21 грудня 2023 року. Підставою винесення вказаного наказу є попередження про наступне звільнення ОСОБА_1 та погодження Міністра Кабінету Міністрів України Олега Немчінова від 12.12.2023 №31808/0/2-23.

Щодо доводів позивача про те, що перелік запропонованих відповідачем 1 посад включав в себе виключно посади державної служби апарату НАДС, який розташований у м. Києві, що передбачає зміну істотних умов праці, оскільки місце його прописки та проживання знаходяться у м. Львів, суд зазначає наступне.

При цьому, позивач вказує, що на його утримані є дитина з інвалідністю і забезпечення її лікування передбачає щомісячні матеріальні витрати та організаційні заходи. Проаналізувавши можливості переїзду в м. Київ, вивчивши ціни на оренду квартири у м. Києві, зрозуміло, що заробітна плата за будь якою із запропонованих посад не зможе покрити витрати оренди квартири, оплату комунальних платежів, харчування, лікування, проїзд та інші матеріальні потреби його сім`ї.

Відповідач 1 у відзиві вказав, що запропонувати позивачу посаду в місті Львові не було можливим, адже суб`єктом призначення для позивача є НАДС, місцезнаходженням якого є: АДРЕСА_2 , про що достеменно було відомо позивачу.

В судовому засіданні позивач повідомив, що не доводив до відома відповідача 1 інформації про перебування на його утриманні дитини з інвалідністю.

Згідно зі статтею 37 Закону ведення особової справи державного службовця розпочинається одночасно з його вступом на державну службу.

Порядок ведення та зберігання особових справ державних службовців, затверджений наказом Національного агентства України з питань державної служби від 22 березня 2016 року № 64, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 15 квітня 2016 року за № 567/28697 (далі Порядок № 64), визначає вимоги щодо ведення та зберігання особових справ державних службовців (далі особова справа), а також перелік документів, з яких формуються особові справи.

Відповідно до пунктів 3 та 4 розділу І Порядку № 64 в особовій справі державного службовця міститься інформація, що відображає відносини, які виникають у зв`язку зі вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, а також біографічні та інші дані про державного службовця. Ведення, облік та зберігання особових справ здійснює служба управління персоналом державного органу, в якому працює державний службовець.

НАДС вказує, що не володіло інформацією про наявність у позивача на утримані дитини з інвалідністю. Доказів у спростування таких тверджень відповідача 1 позивачем не подано. Натомість, позивач в судовому засіданні вказав, що не повідомляв відповідача 1 про наявність на його утримані дитини з інвалідністю.

Статтею 87 Закону №889 не передбачені вимоги щодо пропонування державному службовцю посади за його місцем фактичного проживання.

Окрім того, Законом №889 не передбачено надання переважного права залишення на роботі або заборони звільнення для осіб, на утриманні яких знаходиться дитина з інвалідністю.

Відтак, доводи позивача щодо неможливості зайняти запропоновані посади у зв`язку з іншим місцем проживання є необґрунтованими.

Щодо доводів позивача про те, що він не давав відмови від заняття посад, що йому пропонувались.

Однак і згоди на зайняття запропонованих в переліку посад позивачем надано не було, про що він вказує в позовній заяві.

Частиною другою статті 21 та частиною першою статті 23 Загальної декларації прав людини встановлено, що кожна людина має право рівного доступу до державної служби в своїй країні, кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття.

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.

Конституційний Суд України у рішенні від 09 липня 1998 року № 12-рп/1998 по справі № 17/81-97 зазначив, що: «зміст права на працю полягає у можливості кожної особи заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вільно погоджується (стаття 43 Конституції України). Це право забезпечується обов`язком держави створювати громадянам умови для повного його здійснення, гарантувати рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовувати програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Однак це конституційне право громадянина не може пов`язуватись лише з певною формою трудового договору, який укладається громадянином відповідно до його волевиявлення.».

Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові22.10.2018 у справі№820/5159/17: «З огляду на те, що відсутність згоди на переведення на іншу посаду (роботу) є перешкодою для прийняття керівником державної служби рішення про таке переведення, ненадання згоди на переведення має сприйматися як відмова від такого переведення, за умови дотримання процедури вивільнення державних службовців. Зі встановлених судами попередніх інстанцій обставин випливає, що ОСОБА_2 не надавала згоди на переведення (призначення) на вакантні посади, які їй були запропоновані, а тому Суд вважає, що у відповідача були підстави для звільнення скаржника на підставі п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу».

Згідно з частиною п`ятою статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на вищенаведене, оскільки позивач не надавав згоди на переведення на запропоновані (вакантні) посади, тому у відповідача 1 були підстави для звільнення його на підставі п.1 ч.1 ст.87 Закону №889.

Щодо доводів позивача про скерування державним службовцям, яких було попереджено про наступне звільнення одночасно однакового переліку посад державної служби, що на його думку могло призвести до незаконних відмов у призначенні та порушенні прав на державну службу.

При цьому, позивач не наводить обґрунтування, яким чином дані обставини вплинули на порушення саме його права на працевлаштування з врахуванням ненадання ним згоди на переведення на вакантну посаді. Такі доводи позивача ґрунтуються лиш на припущенні.

Відтак вказані доводи позивача є безпідставними та необґрунтованими.

Щодо доводів позивача щодо неврахування переважного права на залишення на роботі.

Відповідно до ст.42 КЗпП України, при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається:

1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців;

2) особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком;

3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації;

4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва;

5) учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни та членам сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членам сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України, а також особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу;

6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій;

7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання;

8) особам з числа депортованих з України, протягом п`яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України;

9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.

10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат;

11) працівникам, які є членами пожежно-рятувальних підрозділів для забезпечення добровільної пожежної охорони не менше року.

Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Верховний Суд, зокрема у постановах від 30.11.2021 у справі № 480/4055/20 та від 09.06.2022 у справі № 400/1781/21, роблячи ретроспективний аналіз положень Закону України «Про державну службу», зазначав, що стаття 87 цього Закону до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» (тобто до 25.09.2019) визначала як підставу для звільнення державного службовця (скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу), так і особливості її застосування (у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі) поряд із прямою вказівкою на застосування загальної процедури вивільнення працівників, установленої законодавством про працю.

Після внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» змін до статті 87 Закону України «Про державну службу» підстава звільнення державних службовців, раніше визначена пунктом 1 частини першої цієї статті, була розділена окремо на випадки скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу (пункт 1 частини першої) та ліквідації державного органу (пункт 1-1 частини першої). У частині процедури звільнення з цих підстав стаття 87 Закону України «Про державну службу» містила єдину норму про можливість видання наказу про звільнення в період тимчасової непрацездатності або відпустки державного службовця із зазначенням датою звільнення першого робочого дня останнього (частина п`ята).

Наступні зміни до статті 87 Закону України «Про державну службу» внесені згідно із Законами України від 14.01.2020 № 440-IX (набрав чинності 13.02.2020) та від 23.02.2021 № 1285-ІХ (набрав чинності 06.03.2021), якими законодавець урегулював особливості процедури звільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», зокрема, в частині строку попередження про наступне звільнення, пропозиції посад державної служби та визначення випадків застосування законодавства про працю.

На час попередження позивача про наступне звільнення та видання спірного наказу про звільнення діяли положення Закону України «Про державну службу» у редакції Закону № 440-ІХ та стаття 42 Кодексу законів про працю України. Тобто можна констатувати, що на час виникнення спірних правовідносин особливості звільнення державних службовців, як осіб, що мають спеціальний статус, визначались саме Законом України «Про державну службу», а отже, застосуванню підлягала частина третя статті 87 цього Закону, а не норми трудового законодавства.

Таким чином, посилання позивача на те, що при винесенні наказу про звільнення позивача не були враховані положення законодавства про працю, є помилковим з огляду на законодавче врегулювання спірних правовідносин.

Верховним Судом було сформовано правові висновки щодо застосування положень частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу», зокрема, у постановах від 28.07.2021 у справі № 640/11024/20, від 08.12.2021 у справі № 380/3646/20, від 09.06.2022 у справі № 300/891/20, від 01.02.2024 у справі №360/91/23.

Щодо доводів позивача про неврахування відповідачем 1 вимог професійної підготовки та професійних компетентностей при наданні йому пропозицій посад, як це передбачено ч.3 ст.87 Закону №889.

Положеннями статті 87 Закону №889 передбачено, що при звільненні враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.

Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 12.04.2023 у справі №260/1084/19: «При цьому Суд акцентує увагу, що такий аналіз мав бути проведений після пропонування працівнику всіх вакантних посад, які були наявними на момент попередження працівника про звільнення відповідно до його кваліфікації та надання ним згоди на зайняття певної посади, а не до видачі працівнику попередження про наступне вивільнення, обмежуючи його право обрати вакансію, що відповідає його досвіду, освіті, кваліфікації та є найбільш прийнятною для нього.»

Судом встановлено, що позивач не надавав згоди на переведення на запропоновані (вакантні) посади.

Відтак, суд погоджується доводами відповідача 1 про те, що Законом №889 не передбачено проведення порівняльного аналізу продуктивності праці до надання попередження про звільнення на підставі п.1 с.1 ст.87 вказаного Закону, а порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації здійснюється після надання згоди на зайняття посади.

Щодо доводів позивача про те, що відповідачем 1 не були запропоновані йому рівнозначні посади державної служби (дві штатні одиниці) а саме: заступника начальника начальника відділу Західного міжрегіонального управління НАДС.

При цьому, позивачем не заперечується та обставина, що на момент прийняття наказу НАДС від 07.08.2023 №113-23 про реорганізацію територіальних органів НАДС на зазначені посади вже були переведені особи з інших територіальних органів НАДС, відтак такі посади не були вакантними.

Враховуючи встановлені обставини посади заступника начальника начальника відділу Західного міжрегіонального управління НАДС не могли бути запропоновані позивачу, оскільки не були вакантними на момент попередження його про наступне звільнення.

Окрім того зазначає, що він двічі звертався до Голови НАДС з заявами про призначення його на посаду заступника начальника Західного міжрегіонального управління НАДС з 12.07.2023, а саме першу заяву скеровано 12.07.2023 на електронну адресу НАДС та поштою. Окрім того, 14.07.2023 позивач надіслав листа на електронну адресу НАДС про повідомлення стану розгляду його заяви, однак відповіді так і не отримав.

Частиною першою статті 4 Закону України від 17 березня 2011 року № 3166-VI «Про центральні органи виконавчої влади» (далі Закон № 3166-VI) визначено, що міністерства та інші центральні органи виконавчої влади є юридичними особами публічного права.

Відповідно до пункту 1 Положення про Національне агентство України з питань державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 500 (далі Положення), Національне агентство України з питань державної служби (НАДС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується i координується Кабінетом Мiнiстрiв України та який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, здійснює функціональне управління державною службою в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті).

Згідно з частиною першою статті 21 Закону № 3166-VI територіальні органи центрального органу виконавчої влади утворюються як юридичні особи публічного права в межах граничної чисельності державних службовців та працівників центрального органу виконавчої влади і коштів, передбачених на його утримання, ліквідовуються, реорганізовуються за поданням міністра, який спрямовує та координує діяльність центрального органу виконавчої влади, Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 07 квітня 2023 року № 316 «Питання функціонування територіальних органів Національного агентства з питань державної служби» (далі Постанова № 316) утворено Центральне міжрегіональне управління НАДС, Південно-Східне міжрегіональне управління НАДС та Західне міжрегіональне управління НАДС та встановлено реорганізувати територіальні органи Національного агентства з питань державної служби шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Національного агентства з питань державної служби за переліком згідно з додатком 2.

Додатком 2 до Постанови № 316 визначено, що Міжрегіональне управління Нацдержслужби у Львівській та Закарпатській областях, Міжрегіональне управління Нацдержслужби у Волинській та Рівненській областях, Міжрегіональне управління Нацдержслужби у Чернівецькій, Івано-Франківській та Тернопільській областях, Міжрегіональне управління Нацдержслужби у Вінницькій, Житомирській та Хмельницькій областях реорганізуються шляхом приєднання до Західного міжрегіонального управління НАДС.

Пунктом 4 Постанови № 316 внесено зміни у додаток 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 05 квітня 2014 року № 85 «Деякі питання затвердження граничної чисельності працівників апарату та територіальних органів центральних органів виконавчої влади, інших державних органів» та скорочено граничну чисельність працівників територіальних органів НАДС з 90 до 55.

На виконання Постанови № 316 видано наказ Національного агентства України з питань державної служби від 07 серпня 2023 року № 113-23 «Про реорганізацію територіальних органів Національного агентства України з питань державної служби» (далі Наказ № 113). Наказом № 113 реорганізовано територіальні органи НАДС шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів НАДС за переліком згідно з додатком 1.

Так згідно пункту 2 Додатку 1 до Наказу № 113 реорганізовано Міжрегіональне управління Нацдержслужби у Львівській та Закарпатській областях, Міжрегіональне управління Нацдержслужби у Волинській та Рівненській областях, Міжрегіональне управління Нацдержслужби у Чернівецькій, Івано-Франківській та Тернопільській областях, Міжрегіональне управління Нацдержслужби у Вінницькій, Житомирській та Хмельницькій областях шляхом приєднання до Західного міжрегіонального управління НАДС.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2011 року № 1074 затверджено Порядок здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (далі Порядок № 1074), який визначає механізм здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (далі органи виконавчої влади) та їх територіальних органів.

Пунктами 6, 8 Порядку № 1074 встановлено, що орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. Внаслідок реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) органів виконавчої влади припиняється той орган виконавчої влади, майнові права та обов`язки якого переходять його правонаступникам.

Пунктом 3 Наказу № 113 визначено Головам комісій: затвердити у триденний строк персональні склади комісій, подати державному реєстратору у встановленому законодавством порядку документи, необхідні для внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про прийняття рішення щодо припинення територіальних органів Національного агентства України з питань державної служби; затвердити у семиденний строк після утворення комісій план заходів, пов`язаних з реорганізацією територіальних органів Національного агентства України з питань державної служби, кошторис витрат, пов`язаний з роботою комісії з реорганізації територіального органу Національного агентства України з питань державної служби та подати їх Національну агентству України з питань державної служби; забезпечити здійснення у встановленому законодавством порядку інших заходів, пов`язаних з реорганізацією територіальних органів Національного агентства України з питань державної служби; інформувати кожні два тижні Національне агентства України з питань державної служби про стан виконання заходів з реорганізації територіальних органів.

За змістом частини четвертої статті 21 Закону № 3166-VI територіальні органи центрального органу виконавчої влади набувають статусу юридичної особи з дня внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про їх державну реєстрацію як юридичної особи та припиняються як юридичні особи з дня внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців запису про державну реєстрацію їх припинення.

Західне міжрегіональне управління НАДС зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань 18 травня 2023 року за № 101116102000000220.

До Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань 07 листопада 2023 року внесено запис за № 1004151270001036773 про перебування юридичної особи Міжрегіонального управління НАДС у Львівській та Закарпатській областях в процесі припинення.

Відповідно до наказу НАДС від 30 жовтня 2023 року № 176-23 «Деякі питання Міжрегіонального управління Нацдержслужби у Львівській та Закарпатській областях» Міжрегіональне управління НАДС припинило здійснення повноважень та виконання функцій 30 жовтня 2023 року. 29 лютого 2024 року здійснено державну реєстрацію припинення юридичної особи Міжрегіонального управління НАДС у Львівській та Закарпатській областях, про що зроблено запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань за № 1004151120002036773.

Частиною шостою статті 21 Закону № 3166-VI визначено, що структуру територіальних органів центрального органу виконавчої влади затверджує керівник центрального органу виконавчої влади за погодженням з міністром, який спрямовує та координує діяльність центрального органу виконавчої влади.

Штатний розпис та кошторис територіальних органів центрального органу виконавчої влади затверджує керівник центрального органу виконавчої влади.

Пунктом 6 Положення про Міністра Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 червня 2016 року № 394, визначено, що Міністр Кабінету Міністрів України здійснює координацію роботи центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується і координується безпосередньо Кабінетом Міністрів України, шляхом погодження, зокрема, структури апарату відповідних центральних органів виконавчої влади та їх територіальних підрозділів.

Пунктами 10 та 11 Порядку № 1074 визначено, що забезпечення здійснення заходів, пов`язаних з провадженням діяльності утвореним органом виконавчої влади, покладається на його керівника. Керівник утвореного органу виконавчої влади забезпечує здійснення заходів, пов`язаних з державною реєстрацією такого органу; підготовкою, зокрема, затвердженням відповідно до закону структури та штатного розпису апарату даного органу і кошторису.

Структуру Західного міжрегіонального управління НАДС погоджено: Головою НАДС 20 червня 2023 року, Міністром Кабінету Міністрів України 21 червня 2023 року. Відповідно до зазначеної структури кількість штатних посад, зокрема керівництво становить 1.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу» (далі Закон № 889).

Частиною першою статті 3 Закону № 889 встановлено, що Закон № 889 регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

Частинами першою-третьою статті 5 Закону № 889 визначено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються Законом № 889, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих Законом № 889.

Згідно із пунктом 4 частини першої статті 83 Закону № 889, державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення відповідно до статті 87 Закону № 889.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889 підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Частиною третьою статті 87 Закону № 889 визначено, що суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 11 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю. Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.

Частину третю статті 87 Закону № 889 на момент виникнення спірних відносин із змінами внесеними згідно із Законами України від 19 вересня 2019 року № 117-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» (далі Закон № 117-IX), від 14 січня 2020 року № 440-IX «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи», викладено в редакції Закону від 23 лютого 2021 року № 1285-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби».

Одночасно із набранням чинності Законом № 117-IX набрав чинності Закон України від 19 вересня 2019 року № 113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», яким статтю 40 КЗпП України доповнено частиною п`ятою такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.».

Зазначеними законами законодавець урегулював особливості процедури звільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 11 частини першої статті 87 Закону № 889, зокрема, в частині строку попередження про наступне звільнення, пропозиції посад державної служби та визначення випадків застосування законодавства про працю.

За правовою позицією Верховного Суду України, сформованою у постанові від 06 листопада 2013 року у справі № 21-389а13, до відносин публічної служби застосовуються норми трудового законодавства в частині неврегульованій спеціальним законодавством.

Частиною п`ятою статті 22 Закону № 889 визначено, що у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу.

Згідно з пунктом 7 частини першої статті 2 Закону № 889 суб`єкт призначення державний орган або посадова особа, яким відповідно до законодавства надано повноваження від імені держави призначати на відповідну посаду державної служби в державному органі та звільняти з такої посади.

Частиною п`ятою статті 21 Закону № 3166-VI визначено, що керівники та заступники керівників територіальних органів центрального органу виконавчої влади призначаються на посади та звільняються з посад керівником центрального органу виконавчої влади відповідно до законодавства про державну службу.

Порядок призначення на посади керівників територіальних органів центрального органу виконавчої влади встановлюється Кабінетом Міністрів України. Інші державні службовці територіальних органів центрального органу виконавчої влади призначаються на посади та звільняються з посад керівниками територіальних органів центрального органу виконавчої влади.

Підпунктом 8 пункту 11 Положення визначено, що Голова НАДС призначає на посаду та звільняє з посади керівників та заступників керівників територіальних органів НАДС відповідно до законодавства про державну службу.

Пунктом 1 Положення про міжрегіональні управління Національного агентства України з питань державної служби в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом Нацдержслужби 21 травня 2015 року № 98, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 травня 2015 року за № 600/27045 (далі Положення № 98), визначено, що Міжрегіональні управління Національного агентства України з питань державної служби в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі (далі Управління) підпорядковуються НАДС та є його територіальними органами.

ОСОБА_1 обіймав з 06 травня 2015 року посаду начальника Міжрегіонального управління відповідно до наказу НАДС від 06 травня 2015 року № 79-К/О «Про призначення ОСОБА_1 ».

Отже, суб`єктом призначення для Позивача є Голова НАДС.

Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 20.09.2021 у справі №340/221/20: «118. За змістом частини п`ятої статті 22 і пункту 2 частини першої статті 41 Закону №889-VІІІ працевлаштування державного службовця у випадку реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу передбачає його переведення на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу. Переведення у такому випадку відбувається за рішенням суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець. 119. Водночас застосування законодавцем у наведених положеннях Закону № 889-VІІІ слова "може", підтверджує виключне право адміністративного розсуду суб`єкта призначення на переведення державного службовця без обов`язкового проведення конкурсу та жодним чином не увільняє його від обов`язку дотриматися процедури вивільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби у разі реорганізації державного органу.»

У цьому контексті слід зазначити, що Верховний Суд сформував правовий висновок щодо застосування частини третьої статті 87 Закону № 889-VІІІ (у редакції Закону № 440-IX), виклавши його у низці постанов, зокрема від 28 липня 2021 року у справі №640/11024/20, від 30 листопада 2021 року у справі 480/4055/20, від 08 грудня 2021 року у справі №380/3646/20, від 28 квітня 2022 року у справі №380/3580/20, від 09 лютого 2022 року у справі №640/10526/20 та багатьох інших.

Цей висновок полягає в тому, що вжите у частині третій статті 87 Закону № 889-VІІІ слово «може» означає, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов`язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення.

Суд констатував, що із набранням чинності Законом № 440-IX законодавець надав можливість суб`єкту призначення або керівнику державної служби розірвати трудовий договір з державним службовцем з підстав скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу. Водночас аналіз положень Закону № 889-VІІІ свідчить, що суб`єкт призначення не зобов`язаний був пропонувати позивачу іншу рівноцінну посаду державної служби, а в разі відсутності такої - іншу роботу (посаду державної служби) у цьому державному органі.

10 серпня 2023 року позивача попереджено про наступне звільнення та одночасно запропоновано переведення на одну з посад державної служби згідно з переліком.

Згідно переліку позивачу було запропоновано 33 посади державної служби (усі посади державної служби, які були наявні у НАДС на момент попередження позивача, та суб`єктом призначення яких є Голова НАДС), що позивач не заперечує.

Правовідносини щодо звільнення між роботодавцем та працівником, зокрема, у разі реорганізації підприємства виникають не з дати початку реорганізації, а з дати попередження працівника про зміну в майбутньому його становища, тобто можливого звільнення. Дане твердження підтверджується і тим, що трудове законодавство саме з цього моменту покладає обов`язок на роботодавця пропонувати працівнику вакантні посади. Припиняються ці відносини з моменту звільнення працівника.

Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 23.06.2022 по справі №620/2160/20, від 03.11.2022 по справі №240/20237/20.

Наказами НАДС від 26.07.2023 №190-К/О, від 28.07.2023 №192-К/О, від 27.07.2023 №184-К/О відповідно до поданих заяв та за погодженням Міністра Кабінету Міністрів України, на вказані посади були призначені в порядку переведення з інших територіальних органів НАДС ОСОБА_3 (з 28.07.2023), ОСОБА_4 (з 01.08.2023), ОСОБА_5 (з 01.08.2023) (т.1 а.с.97-103).

З огляду на зазначене, у НАДС відсутні правові підстави пропонування посад в Західному міжрегіональному управління НАДС (крім посад керівника та заступника керівника) суб`єктом призначення яких є керівник Західного міжрегіонального управління НАДС, тому доводи позивача є безпідставними та не обґрунтованими.

Як вказує відповідач 1, НАДС неодноразово звертався до ОСОБА_1 з проханням надати зворотній зв`язок щодо попередження про звільнення та щодо запропонованих посад державної служби апарату НАДС. (том.1 а.с.135).

Відмова вивільнюваного працівника повідомити про прийняте рішення з приводу переведення на іншу посаду є ознакою того, що особа відмовилася від переведення. Позивач не погодився на жодну із запропонованих посад та не заперечує даний факт.

Судом встановлено, що у попередженні про наступне звільнення, міститься конкретний термін, в який позивач повинен надати згоду або відмовитися від запропонованої посади 30 днів з дня доведення до відома цього попередження. (том 1 а.с.133). Згідно протоколу про доведення ОСОБА_1 попередження про наступне звільнення (том 1 а.с.130), таке повідомлення позивач отримав 10.08.2023, що ним не заперечується. Тому відсутність будь-яких письмових заяв позивача розцінюється як відмова від запропонованої посади, передбачена вимогами статті 87 Закону № 889-VIII.

Позивач подав копії його заяв до Голови НАДС про призначення його на посаду заступника начальника Західного міжрегіонального управління НАДС, однак така посада штатним розписом не передбачена (том. 1 а.с. 147-148).

В судовому засіданні з`ясовано, що позивач не звертався до Західного міжрегіонального управління НАДС з питань його працевлаштування.

З огляду на вищевикладене, НАДС було дотримано визначену спеціальним законом процедуру припинення державної служби.

Враховуючи наведене, суд вважає, що у НАДС були відсутні підстави для прийняття іншого рішення, окрім як звільнення позивача із займаної посади.

Щодо доводів позивача про те, що його було поставлено в неоднакові з іншими особами умови, що свідчить про дискримінаційний характер.

Пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України від 06 вересня 2012 року № 5207-VI «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» (далі Закон № 5207-VI) визначено, що дискримінація ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 16 березня 2023 року по справі № 640/4907/21 (адміністративне провадження № К/990/11424/22) «поняття «дискримінація», остання має місце лише тоді коли порушення прав відбувається з причини певної ознаки особи. Таке тлумачення у повній мірі відповідає положенням частини першої статті 24 Конституції України і статті 14 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, а також практиці Європейського суду з прав людини у справах про дискримінацію.».

Верховний Суд у постанові від 31 серпня 2023 року по справі № 640/6982/21 (провадження № К/990/25102/22) зазначає, що «відповідно до статті 24 Конституції України, ст.ст. 2, 7 Загальної декларації прав людини, ст.ст. 2, 26 Міжнародного пакту про громадські та політичні права, статті 2 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ст. 1, ст. 14 Протокол № 12 до Конвенції) необхідною підставою для встановлення фак факту дискримінації є обумовленість відмінного ставлення за певними ознаками. Отже, факт дискримінації може бути встановлений лише у випадку, коли розрізнення у ставленні до особи вмотивоване притаманною їй певною персональною ознакою.».

Однак позивачем не обґрунтовано факту наявності щодо нього дискримінації саме за певною ознакою, як це передбачено Законом № 5207-VI. З огляду на це, зазначені доводи позивача щодо дискримінації не знайшли свого підтвердження.

Враховуючи наведене вище, в діях відповідачів відсутні ознаки протиправності щодо порядку звільнення ОСОБА_2 на підставі статті 87 Закону №889.

З огляду на вищенаведене, суд дійшов до висновку що відповідач 1 при прийнятті спірного наказу діяв правомірно, з дотриманням вимог законодавства. Відтак, у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу НАДС від 19.12.2023 №337-К/О слід відмовити.

Вимоги щодо поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не підлягають задоволенню, оскільки є похідними від основних вимог, у задоволенні яких судом відмовлено.

Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

У рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (пункт 58) судом повторено, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

У пункті 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

При цьому, у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява №30544/96, п. 26, ECHR 1999-1) Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд зазначає, що у задоволенні позову слід відмовити.

Відповідно до ст.139 КАС України, судові витрати стягненню не підлягають.

Керуючись статтями 72-77, 90, 94, 139, 242-246, 255, 295 КАС України, -

вирішив:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Судові витрати стягненню не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України. Рішення суду може бути оскаржене за правилами, встановленими статтями 295-297 КАС України відповідно з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розділу УІІ «Перехідні положення» та п.3 Розділу УІ «Прикінцеві положення» цього Кодексу до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 05.08.2024.

СуддяКарп`як Оксана Орестівна