Постанова

від 06.08.2024 по справі 260/5110/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2024 рокуЛьвівСправа № 260/5110/23 пров. № А/857/25688/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПліша М.А.,

суддів Курильця А.Р., Ніколіна В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2023 року (головуючий суддя Гебеш С.А., м. Ужгород) по справі за адміністративним позовом Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю «А-ЛАП» про стягнення адміністративно-господарських санкцій,-

В С Т А Н О В И В :

Закарпатське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулось в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «А-ЛАП» про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та пеню у сумі 59343,05 грн.

Рішенням закарпатського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2023 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, Закарпатське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю оскаржило його в апеляційному порядку, просить рішення суду скасувати і задовольнити позовні вимоги повністю.

В апеляційній скарзі зазначає, що при вирішенні справи суд безпідставно приділив увагу, як основному доказу забезпечення виконання нормативу ТОВ «А-ЛАП» за 2022 рік подання відповідачем по справі звітів 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» до Берегівської районної філії Закарпатського обласного центру зайнятості.

Суд безпідставно перекладає відповідальність за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів на органи державної влади, зокрема, на центри зайнятості.

Профільним законом який регламентує діяльність Державної служби зайнятості є ЗУ «Про зайнятість населення» і в ньому обв`язку служби здійснювати пошук працівників на вимогу роботодавців немає.

У відповідності до ст.22 ЗУ «Про зайнятість населення» основними завданнями центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, його територіальних органів є.

1)реалізація державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції,

2)внесення пропозицій Міністру - керівнику центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, щодо формування державної політики у сфері зайнятості населення;

3)сприяння громадянам у підборі підходящої роботи;

4)надання роботодавцям послуг з добору працівників;

5)участь в організації проведення громадських та інших робіт тимчасового характеру;

6)сприяння громадянам в організації підприємницької діяльності, зокрема шляхом надання індивідуальних та групових консультацій;

7)участь у реалізації заходів, спрямованих на запобігання масовому вивільненню працівників, профілактика настання страхового випадку, сприяння мобільності робочої сили та зайнятості населення в регіонах з найвищими показниками безробіття, монофункціональних містах та населених пунктах, залежних від містоутворюючих підприємств;

8)організація підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації безробітних з урахуванням поточної та перспективної потреб ринку праці;

9)проведення професійної орієнтації населення;

10)додаткове сприяння у працевлаштуванні окремих категорій громадян, які неконкурентоспроможні на ринку праці;

11)здійснення контролю за використанням роботодавцями та безробітними коштів Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Таким чином Державна служба зайнятості надає послуги і не зобов`язана здійснювати пошук осіб з інвалідністю на вимогу роботодавця.

У відповідності до вимог статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (далі - Закон) підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, в порядку, встановлену Кабінетом Міністрів України.

Звітність і порядок подання звітності 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу(вакансії)» затверджено наказом Міністерства економіки України № 827-22 від 12.04.22 р. У відповідності до п.5 Форма 3-ПН заповнюється та подається роботодавцем до філії міжрегіонального/регіонального центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця з дня виникнення в нього потреби в підборі працівників та/або з дати відкриття вакансії, але не пізніше ніж через три робочих дні з дати відкриття. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення нового робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Згідно п.6 вказаного порядку роботодавець визначає вид звітності - первинна або уточнювальна. Первинна подається з метою інформування про наявність попиту, а уточнююча - в разі необхідності на заміну первинної та містить уточнення характеристик вакансії: умов праці, розміру заробітної плати, вимог до претендента тощо.

Тож виходячи з вимог п. 1.5 «Порядку подання форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу(вакансії)» ТОВ «А-ЛАП» мав обов`язок подавати звіти до відповідного Центру зайнятості.

Таких звітів у матеріалах справи нема, відповідачем до матеріалів справи не долучено.

У відповідності до вимог статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (далі - Закон) підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.

Відповідно до статті 19 Закону для підприємств установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік. Роботодавці самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною 1 цієї статті, і забезпечують працевлаштування вказаної категорії осіб. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць, виходячи з вимог статті 18 цього Закону. Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією, громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

Суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

Вказана позиція викладена і в постанові Верховного Суду України від 25.07.22 №160/4187/19.

Вважає, що суд дійшов передчасного висновку щодо здійснення відповідачем всіх залежних від нього заходів по працевлаштуванню осіб з інвалідністю, у звґязку з чим відсутні правові підстави для стягнення з нього адміністративно-господарських санкцій.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Згідно п. 3 ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Згідно ч.1 та ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «А-ЛАП» подало до Берегівської міськрайонної філії Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів за місцем реєстрації звіт за формою № 10-ПІ про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2021 рік.

Позивач в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності здійснив розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, відповідно до рядка 01 звіту середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу на підприємстві становить 17 осіб. Згідно рядка 02 звіту на підприємстві протягом 2022 року середньооблікова кількість осіб з інвалідністю становила 0 осіб. Згідно рядка 03 звіту, кількість осіб з інвалідністю, які повинні працювати на підприємстві становить 1 особа.

Закарпатським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів за результатами звіту зроблено висновок, що відповідачем не виконано нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, як це передбачено статтею 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

На підставі викладеного позивач і розрахував суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у сумі 56452,81 грн та нарахував пеню - 2890,24 грн.

Постановляючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до статті 18 частини 1 Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ (далі Закон України № 875-ХІІ) забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Згідно із статтею 18 частиною 3 Закону України № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 181 частини 1 Закону України № 875-ХІІ особа з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованою у державній службі зайнятості як безробітна.

Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань (стаття 181 частина 3 Закону України № 875-ХІІ).

Відповідно до статті 19 частини 1 Закону України № 875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Згідно зі статтею 19 частиною 2 Закону України № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Відповідно до статті 19 частини 5 Закону України № 875-ХІІ виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з ч. 1 цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

Відповідно до статті 50 частини 3 пункту 4 Закону України «Про зайнятість населення», № 5067-VI від 05 липня 2012 року, роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Порядок подання інформації про наявність вакансій врегульований наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 № 316 "Про затвердження форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та Порядку її подання» (далі Порядок № 316).

Вказаним Порядком встановлена єдина форма призначена для інформування центру зайнятості та населення про наявність вільних робочих місць, в тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, та порядок її подання.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 316 Форма № 3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця.

Форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником (пункт 5 Порядку № 316).

При цьому, суд слушно зауважив, що чинним законодавством не встановлено періодичність подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)».

Згідно матеріалів справи, у 2022 році у зв`язку з наявністю вакантних місць для осіб з інвалідністю, відповідач протягом 2022 року, подавав до Берегівської міськрайонної філії Закарпатського обласного центру зайнятості звіти форми № 3ПН (Інформація про попит на робочу силу (вакансії) з вакантними посадами для осіб з інвалідністю, зокрема «заточувальника деревообробного інструменту».

Разом з тим, згідно наказу №52 від 30.11.2021 штатним розписом, що діяв з 01.12.2021 року, наказу №18 від 28.04.2022 року штатним розписом, що діяв з 01.05.2022 року, наказу №38 від 29.07.2022 року штатним розписом, що діяв з 01.08.2022 року, наказу №63 від 29.11.2022 року штатним розписом, що діяв з 01.12.2022 року та на протязі всього календарного року ТОВ «А-ЛАП» для працевлаштування осіб з особливими потребами передбачено посаду «заточувальника деревообробного інструменту» у кількості 1 штатна одиниця.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов підставного висновку, що робоче місце у Товаристві з обмеженою відповідальністю «А-ЛАП» визначене для інвалідів залишилися вакантними у зв`язку з тим, що центром зайнятості інваліди до відповідача не направлялися та такі особи безпосередньо до роботодавця з питань працевлаштування не зверталися, тобто вакантна посада наявна не з вини підприємства.

При цьому, фактів відмови зі сторони відповідача у працевлаштуванні інвалідів за 2022 рік не встановлено і позивачем не надано.

З огляду на вищезазначене, суд правильно вважав, що відповідач вжив достатніх передбачених чинним законодавством заходів, направлених на забезпечення працевлаштування інвалідів, а саме: у відповідності до норм чинного законодавства створив робочі місця для інвалідів та надав інформацію до місцевого центру зайнятості.

Відповідно до статті 20 частини 1 Закону України № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Отже, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані: - виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця; - створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; - забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством; - надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів; - звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; - в разі не виконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

Відтак, правильними є твердження, що на підприємство покладається обов`язок самостійного працевлаштування інвалідів шляхом створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів, в тому числі і центри зайнятості. В свою чергу, закон не покладає обов`язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників - інвалідів.

Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 07 лютого 2018 року справа №п/811/693/17, від 13 червня у справі № 819/639/17, від 28 травня 2019 року у справі № 820/2287/17.

Крім того, суд вірно врахував, що відповідно до статті 20 частини 2 Закону України № 875-ХІІ порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Отже, законом передбачена відповідальність підприємств, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом.

Суд першої інстанції, при цьому правильно вважав, що встановлене статтею 17 частиною 1Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» забезпечення права інвалідів працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом, реалізовано законодавцем у спосіб покладення обов`язків з працевлаштування інвалідів як на роботодавців, так і на органи державної служби зайнятості населення.

До обов`язків роботодавців щодо забезпечення працевлаштування інвалідів в силу приписів статті 17 частини 3, статті 18 частини 1, статті 19 частин 2, 3, 5 «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» фактично віднесено укладання трудового договору з інвалідом, який самостійно звернувся до роботодавця або був направлений до нього державною службою зайнятості (бо в силу статті 21 Кодексу законів про працю України саме наявність трудового договору вказує на виникнення у працівника обов`язку виконувати певну роботу, а у роботодавця обов`язку виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці), а в силу приписів статті 18 частини 3 названого закону - підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Разом з тим, згідно приписів статті 18 частини 3 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» до обов`язків органів державної служби зайнятості законодавцем віднесена організація працевлаштування інвалідів, бо саме з цією метою роботодавці зобов`язані надавати державній службі зайнятості відповідну інформацію.

Таким чином, вірним є твердження, що передбачена статтею 20 частиною 1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов`язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або 1) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або 2) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої, п`ятої статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.

Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 06 березня 2018 року у справі № 825/695/17 (№К/9901/15376/18).

Як зґясовано судом, відповідачем були виконані вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» щодо вжиття заходів для працевлаштування інвалідів, доказів того, що підприємство не створило робочі місця для інвалідів, відмовляло інвалідам у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавало державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування інвалідів.

У зв`язку з цим, суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для застосування до відповідача адміністративного-господарських санкцій та пені, відтак у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, суд першої інстанції вірно встановив обставини справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, відтак рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2023 року у справі №260/5110/23 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя М. А. Пліш судді А. Р. Курилець В. В. Ніколін