Рішення

від 05.08.2024 по справі 227/9/24

ДОБРОПІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

05.08.2024 227/9/24

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2024 року м. Добропілля

Добропільський міськрайонний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Любчик В.М.,

за участю:

секретаря судового засідання Сафронової К.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження в приміщенні Добропільського міськрайонного суду Донецької області позовну заяву заступника керівника Покровської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Білозерської міської ради, повноваження якої тимчасово здійснює Білозерська міська військова адміністрація Покровського району Донецької області до ОСОБА_1 , про витребування земельної ділянки,-

ВСТАНОВИВ:

02.01.2024 року заступник керівника Покровської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Білозерської міської ради, повноваження якої тимчасово здійснює Білозерська міська військова адміністрація Покровського району Донецької області звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 , про витребування земельної ділянки.

Позовна заява обґрунтована тим, що Покровською окружною прокуратурою вивчено питання законності безоплатної передачі у власність громадянам земельних ділянок комунальної форми власності сільськогосподарського призначення, що розташовані на території Покровського району Донецької області. Під час вивчення вказаного питання встановлено, що рішенням Білозерської міської ради №8/26-22 від 18.11.2021 року «Про затвердження проекту землеустрою та передачу земельної ділянки у власність громадянину України ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства (за межами населених пунктів 1422085500:01:000:1006)» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передано ОСОБА_1 безоплатно у власність земельну ділянку загальною площею 2,000 га (кадастровий номер 1422085500:01:000:1006), для ведення особистого селянського господарства, із земель запасу сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів Білозерської міської ради (колишньої Нововодянської сільської ради) Покровського району Донецької області. На підставі зазначеного рішення ради, 14.12.2021 року за №2536812114160 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на вказану земельну ділянку. Вказане рішення Білозерської міської ради є незаконним, а земельна ділянка з кадастровим номером 1422085500:01:000:1006 підлягає витребуванню у ОСОБА_1 на користь Білозерської міської ради. Згідно відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Держаного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна ОСОБА_1 вже отримав у власність земельну ділянку кадастровий номер 0521084200:04:001:0158 площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Носковецької сільської ради Жмеринського району Вінницької області. 10.10.2019 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0521084200:04:001:0158. В подальшому ОСОБА_1 13.11.2019 року уклав договір купівлі-продажу земельної ділянки кадастровий номер 0521084200:04:001:0158 з ОСОБА_2 , та 13.11.2019 року приватним нотаріусом право власності ОСОБА_1 припинено, а право власності ОСОБА_2 зареєстровано. Таким чином ОСОБА_1 на час отримання (на підставі рішення Білозерської міської ради від 18.11.2021 року №8/26-22) спірної земельної ділянки з кадастровим номером 1422085500:01:000:1006, вже використав своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в межах норм безоплатної передачі земельних ділянок для даного виду використання (попередньо отримавши у приватну власність земельну ділянку з кадастровим номером 0521084200:04:001:0158). Отже, всупереч вимог ст.ст. 116, 118, 121 Земельного кодексу України, ОСОБА_1 при зверненні до Білозерської міської ради Донецької області із заявою про відведення земельної ділянки з кадастровим номером 1422085500:01:000:1006 у власність для ведення особистого селянського господарства не повідомив, що право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства ним вже використано. Тобто земельна ділянка із кадастровим номером 1422085500:01:000:1006 вибула із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності внаслідок повторного незаконного використання ОСОБА_1 права на безоплатну приватизацію земельних ділянок одного виду використання шляхом державної реєстрації права на них.

У зв`язку з викладеним позивач просить суд витребувати у ОСОБА_1 земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 1422085500:01:000:1006, площею 2,0000 га, на користь Білозерської міської територіальної громади в особі Білозерської міської ради, повноваження якої тимчасово здійснює білозерська міська військова адміністрація Покровського району Донецької області, а також стягнути з відповідача на користь Донецької обласної прокуратури витрати по сплаті судового збору в розмірі 4026,00 грн.

Добропільський міськрайонний суд Донецької області ухвалою від 17.01.2024 року за вказаною цивільною справою відкрив провадження та призначив підготовче судове засідання в порядку загального позовного провадження. Відповідачу було надано строк для подання відзиву на позовну заяву, однак у строк, встановлений судом, відзиву на позовну заяву відповідачем подано не було.

Також ухвалою Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 17.01.2024 року було частково задоволено заяву заступника керівника Покровської окружної прокуратури Романа Калько про забезпечення позову. Забезпечено позов заступника керівника Покровської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Білозерської міської ради, повноваження якої тимчасово здійснює Білозерська міська військова адміністрація Покровського району Донецької області до ОСОБА_1 , про витребування земельної ділянки та накладено арешт на земельну ділянку сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 1422085500:01:000:1006 площею 2,0000 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 2536812114160), власником якої є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), шляхом заборони державним реєстраторам та будь-яким особам вчиняти будь-які дії по відчуженню іншим особам нерухомого майна на час розгляду справи в суді та до набрання законної сили відповідного рішення по справі.

Ухвалою Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 13.03.2024 було закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті в порядку загального позовного провадження.

В судове засідання прокурор Покровської окружної прокуратури не з`явився, але 05.08.2024 року до суду надійшла заява від прокурора ОСОБА_3 про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила їх задовольнити.

Представник Білозерської міської військової адміністрації в судове засідання не з`явився, належним чином повідомлявся про місце, день та час розгляду справи в суді, про що в матеріалах справи мається відповідне поштове повідомлення, причини неявки суду не відомі, ніяких заяв або клопотань на адресу суду не надходило.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, шляхом надсилання рекомендованим листом судової повістки за адресою вказаною у позовній заяві, що повернувся до суду без вручення з позначкою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

За відомостями позовної заяви відповідач мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , на яку останньому надсилався конверт. Іншої адреси відповідач суду не повідомляв, заяв та клопотань по справі також не надходило.

Відповідно до вимог ст. 280 ЦПК України, у разі неявки у судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності з повідомленням причин неявки, ненадання відповідачем відзиву на позовну заяву, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Відповідно до ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

У зв`язку з викладеним, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність відповідача на підставі наявних у справі доказів і ухвалити заочне рішення, направивши за місцем проживання відповідача копію рішення суду для відома.

Суд, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч. 2 ст. 4 ЦПК України, у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Відповідно до ч. 3 ст. 131-1 Конституції України, прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Відповідно до ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Згідно з частиною 5 статті 175 ЦПК України у разі пред`явлення позову особами, які діють на захист прав, свобод та інтересів іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 №3-рп/99 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо).

Згідно ст. 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Виходячи із норм ст.ст. 13, 14 Конституції України, ст.ст. 177, 181, 324, гл. 30 Цивільного кодексу України, земля та земельні ділянки є об`єктами цивільних прав, а держава та територіальні громади через свої органи беруть участь у земельних відносинах з метою реалізації цивільних та інших прав у приватноправових відносинах, тобто прав власників земельних ділянок.

З положень ст.ст. 13, 14, 140, 142, 143 Конституції України, ст.ст. 11, 16, 167, 169, 374 ЦК України, ст. ст. 80, 84, 123, 124, 127, 128 Земельного кодексу України випливає, що органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника земельних ділянок.

Відповідно до ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 122 Земельного кодексу України визначені повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок із земель державної та комунальної власності у власність або користування.

Отже, правовідносини, пов`язані із вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула із державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Аналогічних правових позицій при вирішенні питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи притримується і Європейський суд з прав людини, який у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес» (п. 54 рішення).

Відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.

Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Судом встановлено, що відповідно до Держаного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта №326964756 від 24.03.2023 року встановлено, що ОСОБА_1 на підставі Наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-16911/15-19-СГ від 23.09.2019 року «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою» отримав у власність земельну ділянку кадастровий номер 0521084200:04:001:0158 площею 2,0000 га, із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Носковецької сільської ради Жмеринського району Вінницької області, для ведення особистого селянського господарства. 10.10.2019 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на вказану земельну ділянку.

Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 13.11.2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Бершадського районного нотаріального округу Вінницької області Хмель Н.О., ОСОБА_1 продав ОСОБА_2 земельну ділянку площею 2,0000 га, розташовану на території Носковецької сільської ради Жмеринського району Вінницької області, кадастровий номер 0521084200:04:001:0158.

Рішенням Білозерської міської ради від 18.11.2021 року № 8/26-22 «Про затвердження проекту землеустрою та передачу земельної ділянки у власність громадянину України ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства (за межами населених пунктів 1422085500:01:000:1006), передано ОСОБА_1 безоплатно у власність земельну ділянку загальною площею 2,0000 га (кадастровий номер 1422085500:01:000:1006), для ведення особистого селянського господарства, із земель запасу сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів Білозерської міської ради (колишньої Нововодянської сільської ради) Покровського (раніше Добропільського) району Донецької області.

Згідно з Держаного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта №326964741 від 24.03.2023 року, державним реєстратором Білозерської міської ради Мовчан Д.Л. 14.12.2021 року була проведена державна реєстрація права власності на підставі рішення органу місцевого самоврядування № 8/26-22, виданий 18.11.2021 року Білозерською міською радою.

Отже, ОСОБА_1 на час отримання (на підставі рішення Білозерської міської ради від 18.11.2021 року № 8/26-22) спірної земельної ділянки з кадастровим номером: 1422085500:01:000:1006, вже використав своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства в межах норм безоплатної передачі земельних ділянок для даного виду використання (попередньо отримавши у приватну власність земельну ділянку з кадастровим номером 0521084200:04:001:0158) на підставі ст. 116, 118, 121 Земельного кодексу України.

Згідно ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цими та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону. Водночас за статтею 172 ЦК України, територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Таким чином, якщо позивачем або відповідачем визначений орган місцевого самоврядування, то такий орган не має власних прав і обов`язків, а наділений повноваженнями (компетенцією) представляти територіальну громаду у відповідних правовідносинах.

Власником майна (землі) комунальної власності на момент виникнення правовідносин була Білозерська міська рада, повноваження якої на сьогодні тимчасово здійснює Білозерська міська військова адміністрація Покровського району Донецької області.

Відповідно до листа № 56-4692ВИХ-23 від 22.12.2023 року Покровська окружна прокуратура Донецької обласної звернулась до Білозерської міської ради, повноваження якої тимчасово здійснює Білозерська міська військова адміністрація Покровського району Донецької області, в якому повідомила про наявність виявленого порушення щодо набуття ОСОБА_1 земельної ділянки в порушення вимог ст. 116, 118, 121 Земельного кодексу України та про пред`явлення відповідного позову до Добропільського міськрайонного суду Донецької області.

Підстави набуття права на землю шляхом передачі ділянок у власність встановлюються нормами Земельного Кодексу України, виходячи з редакції Закону, чинної на час правовідносин сторін.

Частинами першою, другою ст. 78 ЗК України визначено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Згідно з п. «б» ч. 1 ст. 81 Земельного кодексу України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Абзацом першим ч. 1 ст. 116 ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», передбачено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

В свою чергу, відповідно до ч. 1 ст. 12 Земельного кодексу України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 393 ЦК України, правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Відповідно до п. «в» ч. 3 ст. 116 ЗК України, безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Частиною 4 статті 116 ЗК України встановлено, що передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

У пункті «б» ч. 1 ст. 121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Таким чином, чинне законодавство України не передбачає можливості безоплатно отримувати у власність земельну ділянку із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства два або більше рази.

За таких обставин, використання громадянами України права на безоплатне отримання землі має здійснюватися з дотриманням вимог законодавства, яке забороняє повторне отримання безоплатно у приватну власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства (понад норми приватизації, встановлені Земельним кодексом України).

Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до вимог ч. 7 ст. 5 Закону України «Про особисте селянське господарство», громадяни України, які реалізували своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства в розмірі менше 2,0 гектара, мають право на збільшення земельної ділянки в межах норм, установлених статтею 121 Земельного кодексу України для ведення особистого селянського господарства.

Таким чином, передбачена ст. 116, 121 Земельного Кодексу України одноразовість отримання земельної ділянки у власність означає, що особа, яка скористалась своїм правом і отримала у власність земельну ділянку, меншу від граничної площі, передбаченої ст. 121 Земельного кодексу України, не має правових підстав для отримання у власність земельної ділянки цього ж цільового призначення вдруге, навіть площею, що складає різницю між гранично можливою та раніше отриманою у власність.

Однак, Білозерською міською радою Донецької області на момент прийняття рішення № 8/26-22 від 18.11.2021 року не перевірено факт реалізації ОСОБА_1 права на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення, що призвело до безпідставного вибуття землі із державної власності, а тому дане рішення про передачу такої ділянки у власність особи, яка таке право вже використала, є незаконним.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Цивільним кодексом України передбачені засади захисту права власності, зокрема право на витребування власником свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст. 387 ЦК України) та від добросовісного набувача (ст. 388 ЦК України).

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).

Відповідні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 26.05.2021 у справі № 282/1874/18, а також у постанові Великої Палата Верховного Суду від 12 лютого 2020 у справі П/811/1640/17, у постанові Великої Палата Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №653/1096/16-ц.

Згідно ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до п. 10 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» рішення суду про задоволення позову про повернення майна, переданого за недійсним правочином, чи витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації.

Згідно із п. 22 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно з незаконного володіння набувача (статті 387, 388 ЦК України).

В п. 38, 39 постанови Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 916/3727/15 вказано, що за змістом статей 387, 388 Цивільного кодексу України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Власник майна, який фактично позбавлений можливості володіти й користуватися вказаним майном в результаті його незаконного вибуття з володіння, за наявності певних умов має право витребувати таке майно із чужого володіння.

Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року в справі № 752/13695/18 (провадження № 61-6415св19).

Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Відповідно до практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права. Задоволення віндикаційного позову є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Водночас такий запис вноситься виключно в разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (див. пункти 84, 85 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20).

Враховуючи викладене, земельна ділянка з кадастровим номером 1422085500:01:000:1006 загальною площею 2,0000 га, що знаходиться в адміністративних межах Білозерської міської територіальної громади, підлягає витребуванню у ОСОБА_1 на користь Білозерської міської територіальної громади в особі Білозерської міської ради, повноваження якої виконує Білозерська міська військова адміністрація Покровського району Донецької області.

Вищевказані обставини та факти у їх сукупності надають суду можливість зробити висновок про те, що в ході судового розгляду справи було обґрунтовано доведені ті обставини, на які посилається позивач як на підстави своїх вимог.

Таким чином, суд вважає, що вимоги позивача є обґрунтованими і позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем при зверненні до суду з цим позовом було сплачено судовий збір в розмірі 2684,00 грн. згідно платіжної інструкції №2704 від 18.12.2023 року, також з позовною заявою позивач звернувся до суду із заявою про забезпечення позову та сплатив судовий збір в розмірі 1342,00 грн. згідно платіжної інструкції №2708 від 18.12.2023 року, що разом становить 4026,00 грн., з урахуванням задоволення позовних вимог, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 4026,00 грн.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 81, 141, 263-265, 280-284, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов заступника керівника Покровської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Білозерської міської ради, повноваження якої тимчасово здійснює Білозерська міська військова адміністрація Покровського району Донецької області до ОСОБА_1 , про витребування земельної ділянки задовольнити.

Витребувати у ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ), земельну ділянку з кадастровим номером 1422085500:01:000:1006, загальною площею 2,0000 га, для ведення особистого селянського господарства на користь Білозерської міської територіальної громади в особі Білозерської міської ради (код ЄДРПОУ 36297559), повноваження якої тимчасово здійснює Білозерська міська військова адміністрація Покровського району Донецької області (код ЄДРПОУ 45102764).

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ), на користь Донецької обласної прокуратури (ідентифікаційний код юридичної особи 25707002, юридична адреса: вул. Університетська, 6, м. Маріуполь, Донецька область, 87500, рахунок UA918201720343180002000016251, Держказначейська служба України м. Київ, отримувач Донецька обласна прокуратура), судовий збір в розмірі 4026 (чотири тисячі двадцять шість) грн. 00 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Відповідач, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана позивачем протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення шляхом подання скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Позивач, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право, відповідно до ч. 2 ст. 354 ЦПК України, на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Надруковано власноручно в нарадчій кімнаті в одному примірнику.

Суддя В.М. Любчик

05.08.24