Ухвала

від 02.08.2024 по справі 369/12573/24

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/12573/24

Провадження №1-кс/369/2377/24

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.08.2024 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

слідчого судді ОСОБА_1 ,

при секретарі ОСОБА_2 ,

за участі прокурора ОСОБА_3

представника заявника ОСОБА_4

представника потерпілого ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві клопотання адвоката ОСОБА_4 , яка діє в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Аркон-Інвест» та про скасування арешту майна у кримінальному провадженні за №12024111050001479 від 27 червня 2024 року,-

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2024 року на адресу суду надійшло клопотання представника ТОВ «Аркон-інвест» про скасування арешту. Своє клопотання мотивувала тим, що у провадженні СВ Бучанського РУП ГУНП в Київській області перебуває кримінальне провадження № 12024111050001479 від 27.06.2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.190 КК України. У рамках даного кримінального провадження накладено арешт на 1/2 частки об`єкта нерухомого майна № 654337232224, що є автомийним комплексом, загальною площею 860,2 м2, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , що належить Товариству з обмеженою відповідальністю «АКМ1», відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна. Заборонено вчиняти будь-які дії щодо вищевказаного майна. Вказала, що власником іншої частини об`єкта нерухомого майна є ТОВ «Аркон-інвест», при накладенні арешту було порушено права іншого співвласника майна ТОВ «Аркон-Інвест», оскільки частки у праві спільної часткової власності є невиділеними. Крім того вказала, що судом було накладено арешт на майно, яке фактично не існує, в реєстрі лише наявний запис про право власності. Вважає, що арешт накладено необґрунтовано, безпідставно, а тому потреба в арешті майна і забороні проведення реєстраційний дій відсутня. Враховуючи викладені обставини у клопотанні просила суд скасувати арешт 1/2 частки об`єкта нерухомого майна № 654337232224, що є автомийним комплексом, загальною площею 860,2 м2, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , та заборону особам, уповноваженим на здійснення державної реєстрації, вчинення будь-яких дій щодо 1/2 частки об`єкта нерухомого майна № 654337232224, що є автомийним комплексом, загальною площею 860,2 м2, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , що накладені ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16.07.2024 року по справі № 369/11711/24 в рамках кримінального провадження № 12024111050001479 від 27.06.2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.190 КК України.

У судовому засіданні представник заявника клопотання підтримала, просила суд задовольнити в повному обсязі.

У судовому засіданні прокурор з приводу вимог клопотання заперечував, просив суд відмовити у задоволенні клопотання.

У судовому засіданні представник потерпілого з приводу задоволення клопотання заперечувала, просила суд відмовити у задоволенні клопотання.

Слідчий суддя, вивчивши клопотання про скасування арешту майна та додані до нього матеріали, дослідивши матеріали кримінального провадження №12024111050001479 вважає, що клопотання підлягає задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до ст.174 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.

Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Згідно до ч. 10 ст. 170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.

Відповідно до ч.11 ст.170 КПК України заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення,пересування, передачі майна.

Відповідно до ч.1 ст.170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та /або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

Відповідно до ч.2 ст.170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Згідно ч.2 ст.173 ПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен врахувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт накладався у випадку, передбаченому п.1 ч.2 ст. 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння,що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт накладається у випадках, передбачених п.3, 4 ч.2 ст. 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п.2 ч.2 ст.170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п.4 ч.2 ст.170 цього Кодексу); 5) розумність та спів розмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Слідчим суддею встановлено, що СВ Бучанським РУП ГУНП в Київській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №12024111050001749, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України.

Ухвалою слідчого судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16.07.2024 року клопотання слідчого СВ Бучанського РУП ГУ НП в Київській області ОСОБА_6 , погоджене прокурором Києво-Святошинської окружної прокуратури ОСОБА_3 , про арешт майна у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12024111050001479 від 27.06.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України - задоволено.

Наклалено арешт на частку об`єкта нерухомого майна № 654337232224, що є автомийним комплексом, загальною площею 860,2 м2, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , що належить Товариству з обмеженою відповідальністю «АКМ1», код ЄДРПОУ 39245985, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.

Заборонено особам, уповноваженим на здійснення державної реєстрації, вчинення будь-яких дій щодо 1/2 частки об`єкта нерухомого майна № 654337232224, що є автомийним комплексом, загальною площею 860,2 м2, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Згідно з ч. 1 ст. 174 КПК України власник або володілець майна, який не був присутній при розгляді питання про арешт майна, має право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням власника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Судом встановлено, що звертаючись до слідчого судді з клопотанням про арешт майна слідчий обґрунтовував своє клопотання тим, що відносно громадянина ОСОБА_7 , як співвласника частки 50 % у ТОВ «АКМ1» та стосовно майна, в яке свого часу ним інвестовано грошові кошти, групою осіб вчинено злочин.

ОСОБА_7 належить 50% від статутного капіталу у ТОВ «АКМ1», код ЄДРПОУ 39245985, адреса: 08137, Київська область, Бучанський район, село Софіївська Борщагівка, вулиця Велика Кільцева, будинок 82. Ще 50% частки ТОВ «АКМ1» належить АТ КІФ «Гувер».

Також зазначив, що співвласником іншої 1/2 частки об`єкта нерухомого майна № 654337232224, що є автомийним комплексом, загальною площею 860,2 м2, розташованого за адресою: 08137, Київська область, Києво-Святошинський район (нині - Бучанський район), с. Софіївська Борщагівка, вул. Велика Кільцева, 82 є ТОВ «АРКОН-ІНВЕСТ». Частки у праві спільної часткової власності на нерухоме майно ТОВ «АРКОН-ІНВЕСТ» (1/2 частка) та ТОВ «АКМ1» (код ЄДРПОУ 39245985) в натуру не виділялись.

ТОВ «АРКОН-ІНВЕСТ» у саме будівництво нічого не інвестували, фактично їх внесок у даний проект визначався наданням частини вищезазначеної земельної ділянки, яка перебувала у них на праві постійного користування.

Потерпілий ОСОБА_7 повідомив що на етапі співробітництва з ТОВ «АРКОН-ІНВЕСТ» його було введено в оману щодо подальшого спільного введення бізнесу, оскільки він не знаючи про те, що в подальшому відбудеться фактичне захоплення майнового комплексу, вклав у вказаний проект свої кошти.

Також слідчий вказав, що невстановлена досудовим розслідуванням особа, яка діяла з корисливих мотивів, з метою власного збагачення протиправно заволоділа майном ТОВ «АКМ1» та правом власності ОСОБА_7 на майновий комплекс.

Як вбачається зі змісту клопотання накладення арешту порушує права заявника, оскільки частки у праві спільної сумісної власності є невиділеними, крім того заявник вказує, що судом накладено арешт на майно, яка фактично не існує.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна вбачається, що право власності на нежитлове приміщення, автомийний комплекс, об`єкт житлової нерухомості, загальною площею 860,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 - перебуває у спільній частковій власності по частини у ТОВ «АКМ1» та ТОВ «Аркон-інвест», право власності в натурі між сторонами не виділялось.

Відповідно до висновку про знищення, виданого ТОВ «Реєстраційний центр «Алтана» № DT01: НОМЕР_1 від 08 лютого 2024 року вбачається, що Автомийний комплекс, загальною площею: 860,2 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1 на момент обстеження являється знищеним в повному обсязі, у зв`язку з чим відновленню не підлягає.

Відповідно до ч. 1 ст. 349 ЦК України, право власності на майно припиняється в разі його знищення. При цьому факт знищення майна і є підставою для припинення права власності. Отже факт фізичного знищення нерухомого майна, що є автомийним комплексом, загальною площею 860,2 м2, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 є підставою для припинення права власності.

Крім цього заявник звернувся до Господарського суду Київської області з позовом про припинення права власності ТОВ "АКМ1".

При застосуванні будь-якого заходу забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню (ст. 3 КПК України).

Обов`язковою умовою, яка обґрунтовує необхідність застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна є наявність достатніх доказів, передбачених ст. 173 КПК України. При цьому обов`язок доведення існування зазначеної умови КПК України покладає на слідчого (прокурора), який звернувся з клопотанням про арешт майна, а обов`язок перевірки цих обставин - на слідчого суддю, який розглядає клопотання.

Відповідно до положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який ратифікований Верховною Радою України 17.07.1997 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У відповідності до усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22.09.1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява № 48191/99, пп. 49 - 62, від 10.05.2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23.09.1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21.02.1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).

Однією з основних засад кримінального провадження є змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно до статті 22 КПК України сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Цій засаді кореспондує самостійність слідчого у своїй процесуальній діяльності при здійсненні повноважень та заборона втручання в неї осіб, що не мають на те законних повноважень, передбачені ч.5 ст. 40 КПК України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 26 КПК України сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до практики Європейського Суду з прав людини, володіння майном повинно бути законним (рішення у справі «Іатрідіс проти Греції»). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі «Антріш проти Франції», «Кушоглу проти Болгарії»). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції»).

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Тобто будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися, зокрема, на умовах, передбачених законом, та має переслідувати законну мету за допомогою засобів, які є пропорційними меті (наприклад, рішення ЄСПЛ у справі «Беєлер проти Італії» від 05.01.2000, заява № 33202/96). При цьому будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечувати «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи (наприклад, рішення ЄСПЛ у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986, заява №8793/79).

Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати впевненість у тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

Враховуючи ту обставину, що однією з засад кримінального провадження є принцип змагальності, що передбачає самостійне відстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом, тоді як орган досудового розслідування не представив слідчому судді належних доказів для безспірного висновку щодо необхідності застосування даного заходу забезпечення кримінального провадження, та принципу диспозитивності кримінального провадження, відповідно до якого сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом, а слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом, слідчий суддя приходить до висновку про відсутність в кримінальному провадженні даних, які б виправдовували подальше втручання, оскільки об`єкту на який накладено арешт фактично не існує, оскільки останній знищений, у зв`язку з чим вважає за доцільне скасувати арешт з відповідною забороною.

Враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку про необхідність задовольнити клопотання.

Керуючись ст. ст. 170, 174, 309 КПК України, слідчий суддя -

УХВАЛИВ:

Клопотання - задовольнити.

Скасувати накладений ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 липня 2024 року у справі 369/11711/24 у кримінальному провадженні №12024111050001479 від 27 червня 2024 року арешт на 1/2 частки об`єкта нерухомого майна № 654337232224, що є автомийним комплексом, загальною площею 860,2 м2, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , що належить Товариству з обмеженою відповідальністю «АКМ1», код ЄДРПОУ 39245985.

Скасувати накладену ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 липня 2024 року у справі 369/11711/24 у кримінальному провадженні №12024111050001479 від 27 червня 2024 року заборону особам, уповноваженим на здійснення державної реєстрації, вчинення будь-яких дій щодо 1/2 частки об`єкта нерухомого майна № 654337232224, що є автомийним комплексом, загальною площею 860,2 м2, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом 5 (п`яти) днів з дня її оголошення.

Повний тексту ухвали виготовлено до 06 серпня 2024 року.

Слідчий суддя ОСОБА_8