Постанова

від 06.08.2024 по справі 910/3673/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" серпня 2024 р. Справа№ 910/3673/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Гончарова С.А.

Шаптали Є.Ю.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи

матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс»

на рішення Господарського суду міста Києва від 30.05.2024, повний текст якого складений 30.05.2024,

у справі № 910/3673/24 (суддя Пукшин Л.Г.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрохім 2001»

про стягнення 85 062,59 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача пені в сумі 16 432,60 грн., 3 % річних в сумі 13 794,82 грн. та інфляційних втрат в сумі 54 835,17 грн. нарахованих за несвоєчасне виконання відповідачем зобов`язань по сплаті основного боргу в сумі 96 600,00 грн. за укладеним з Товариством з обмеженою відповідальністю «Родень-М» договором купівлі-продажу № ДГ-0000291 від 09.07.2014, наявність якого (зобов`язання) встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 29.08.2019 у справі № 910/7598/19.

Позивач зазначає про те, що на підставі договору купівлі-продажу права вимоги дебіторської заборгованості №22-09-2022/3 від 26.09.2023 він отримав право вимоги до відповідача, проте зобов`язання по сплаті основного боргу в сумі 96 600,00 грн. відповідачем було виконано 12.03.2024, а відтак позивач має право на стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат за весь період існування такого прострочення.

За таких обставин позивач нараховує пеню зі період з 15.05.2019 по 14.11.2019, 3 % річних - з 15.05.2019 по 11.03.2024, а інфляційні втрати - з вересня 2019 року по лютий 2024 року включно.

У відзиві на позов відповідач проти задоволення позову заперечив, пославшись на те, що:

- сплата ним неустойки є для позивача джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків, оскільки невиконання основного зобов`язання відбулось саме перед первісним кредитором, що не призвело до негативних наслідків для позивача, при цьому на дату звернення з позовом основне зобов`язання вже було виконане, відтак неустойка втрачає свою правову природу;

- суми, нараховані відповідно до ст. 625 ЦК України, у даному випадку, не носять компенсаторний характер, а тому також є джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для позивача;

- у випадку обґрунтованості позовних вимог розрахунок вказаних сум мав здійснюватись від початкової дати, обмеженої трьома останніми роками, які передували подачі позову, до останнього дня існування заборгованості.

Також у відзиві відповідач просив суд зменшити розмір нарахованих позивачем сум з огляду на складний фінансовий стан відповідача, зумовлений поширенням на території України COVID-19, а з 24.02.2022 дією воєнного стану в Україні.

У відповіді на відзив позивач зазначив, що:

- відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження безпідставності позовних вимог;

- рішенням у господарській справі №910/7598/19 встановлено факт безпідставного утримання відповідачем грошових коштів у розмірі 96 600, 00 грн.;

- строки позовної давності щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних не сплинули, оскільки були призупинені на строк дії карантину та воєнного стану, в той же час закінчення строку позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення позовної давності за вимогами про стягнення грошових коштів, передбачених статтею 625 ЦК України;

- до позивача із дотриманням положень ст. 514 ЦК України, Кодексу України з процедур банкрутства передано вимоги з виконання грошового зобов`язання на підставі рішення по справі №910/7598/19. При цьому, за умовами укладеного з договору купівлі-продажу права вимоги дебіторської заборгованості №22-09-2022/3 від 26.09.2023 позивач набув всіх прав продавця за договором купівлі-продажу № ДГ-0000291 від 09.07.2014, а відтак має право на стягнення, пені, 3 % річних та інфляційних втрат за весь період прострочення зобов`язання;

У запереченнях на відповідь на відзив відповідач зауважив на тому, що:

- позиція позивача ґрунтується на невірному застосуванні позивачем норм права та їх тлумаченні, що не потребує подання додаткових доказів;

- сума, за яку позивачем було придбано майнові вимоги, не є співрозмірною із сумами, які останній намагається стягнути, при цьому позивач не зазнав жодних негативних наслідків, з урахуванням того факту, що на дату звернення з позовом основний борг був погашений;

- відповідачем у відзиві вказано на помилковість розрахунку 3% річних та інфляційних втрат, а не заявлено про застосування строку позовної давності.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.05.2024 у справі № 910/3673/24 позовні вимоги задоволені частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено 3% річних у розмірі 1 266,56 грн., інфляційні втрати у розмірі 2 505,56 грн. та витрати зі сплати судового збору у сумі 134,27 грн., в іншій частині позову відмовлено.

Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив, що:

- матеріалами справи належним чином підтверджено несвоєчасне виконання відповідачем зобов`язання щодо оплати грошових коштів в сумі 96 600,00 грн. за укладеним з Товариством з обмеженою відповідальністю «Родень-М» договором купівлі-продажу № ДГ-0000291 від 09.07.2014 наявність якого (зобов`язання) встановлена рішенням Господарського суду міста Києва від 29.08.2019 у справі № 910/7598/19, кредитором у якому з 26.09.2023 з огляду на укладення договору купівлі-продажу права вимоги дебіторської заборгованості №22-09-2022/3 від 26.09.2023, став позивач;

- з постанови про закінчення виконавчого провадження №62819108 від 12.03.2024 слідує, що рішення у справі 910/7598/19 було виконано в повному обсязі лише 12.03.2024, про що також свідчать квитанція до платіжної інструкції на переказ готівки №ПН539 від 11.03.2024 на суму 282 292, 50 грн. та банківська виписка по рахунку позивача за період з 12.03.2024 до 13.03.2024;

- за умовами договору купівлі-продажу права вимоги дебіторської заборгованості №22-09-2022/3 від 26.09.2023 позивач набув права вимоги за договором №ДГ-0000291 купівлі-продажу від 09.07.2014 лише у зобов`язанні щодо стягнення основного боргу, а будь-яких доказів передання (відступлення) на користь позивача прав вимоги щодо стягнення неустойки за вказаним договором матеріали справи не містять;

- позивач набув статусу кредитора в основному зобов`язанні лише з 26.09.2023, тоді як вимоги про стягнення пені ним заявлені за період з 15.05.2019 по 14.11.2019, а відтак правові підстави для стягнення пені відсутні;

- за результатами перевірки наданого позивачем розрахунку 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в цій частині, оскільки вказані суми нараховані позивачем за період, що передує даті набуття позивачем статусу кредитора за основним зобов`язанням, а відтак стягненню з відповідача підлягають 3% річних в сумі 1 266, 56 грн. та інфляційні втрати у розмірі 2 505,56 грн. за розрахунком суду.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 30.05.2024 у справі № 910/3673/24 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що Господарським судом міста Києва під час вирішення спору в межах даної справи, не враховано норми та приписи статті 514 ЦК України, 52, 334 ГПК України та частини п`ятої статті 15 Закону України «Про виконавче провадження», Господарський суд міста Києва безпідставно здійснив відступлення від висновків та правових позицій Верховного Суду.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на ті ж самі обставини, що від час розгляду справи в суді першої інстанції, а саме на те, що за умовами укладеного з договору купівлі-продажу права вимоги дебіторської заборгованості №22-09-2022/3 від 26.09.2023 позивач набув всіх прав продавця за договором купівлі-продажу № ДГ-0000291 від 09.07.2014, а відтак має право на стягнення, пені, 3 % річних та інфляційних втрат за весь період прострочення зобов`язання, зокрема і до дати набуття позивачем вправ кредитора.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.06.2024, справу № 910/3673/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Станік С.Р., Гончаров С.А.

З огляду на те, що апеляційна скарга надійшла до Північного апеляційного господарського суду без матеріалів справи, що у даному випадку унеможливлює розгляд поданої апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність витребування матеріалів даної справи у суду першої інстанції та відкладення вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу ІV ГПК України, до надходження матеріалів справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.06.2024 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/3673/24, а також відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи № 910/3673/24.

13.06.2024 від Господарського суду міста Києва до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали даної справи.

Частиною 1 ст. 270 ГПК України встановлено, що в суді апеляційної інстанції справи переглядаються в порядку спрощеного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі (глава 1. Апеляційне провадження Розділу IV ГПК України - прим. суду).

Частиною 10 ст. 270 ГПК України встановлено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 684*100=268 400 грн.) крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення суми, меншої за 268 400,00 грн., справа підлягає розгляду без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.06.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» на рішення Господарського суду міста Києва від 30.05.2024 у справі № 910/3673/24, постановлено здійснювати розгляд апеляційної скарги у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв (відзивів) та клопотань в письмовій формі протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали.

20.06.2024 до суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач, з посиланням на ті ж самі обставини, що й під час розгляду справи в суді першої інстанції, а також додатково зауваживши на тому, що:

- позивачем було отримано права вимоги за договору купівлі-продажу права вимоги дебіторської заборгованості №22-09-2022/3 від 26.09.2023 лише у зобов`язанні щодо стягнення основного боргу і будь-яких доказів передання (відступлення) на користь позивача первісним кредитором прав вимоги щодо стягнення неустойки за вказаним договором - не було надано;

- позивач набувши статусу кредитора лише з 26.09.2023 і виключно в частині права стягнення основного зобов`язання, безпідставно здійснив нарахування пені, 3 % річних та інфляційних втрат за періоди, які передували даті набуття права вимоги, а відтак відсутні підстави для існування права вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені, 3 % річних та інфляційних втрат та такі періоди,

просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Аналогічний за змістом відзив надійшов до суду поштою 24.06.2024.

У зв`язку з перебуванням судді Станіка С.Р., який не є головуючим суддею, у відпустці розпорядженням керівника апарату суду № 09.1-08/2565/23 від 05.08.2024 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/3673/24.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.08.2024, визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л.; судді: Гончаров С.А., Шаптала Є.Ю..

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.08.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» на рішення Господарського суду міста Києва від 30.05.2024 у справі № 910/3673/24 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Яковлєв М.Л., судді: Гончаров С.А., Шаптала Є.Ю..

Станом на 06.08.2024 інших відзивів, пояснень та клопотань до суду не надходило.

Враховуючи обставини, пов`язані зі запровадженням воєнного стану в Україні з 24.02.2022 Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, та його неодноразове продовження, справа розглядається у розумний строк.

Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні, з наступних підстав.

09.07.2014 Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрохім 2001» (продавець) та Товариство з обмеженою відповідальністю «Родень-М» (покупець) уклали договір купівлі-продажу № ДГ-0000291 (далі Договір купівлі-продажу), умовами якого передбачено, що продавець поставляє, а покупець приймає мінеральні добрива.

Повна вартість договору визначається на підставі цін, погоджених сторонами, в додатках до цього договору. Строки поставки обумовлюються окремо на кожну партію товару в додатках до даного договору (п. 1.2. Договору купівлі-продажу).

Специфікацією № 1 від 09.07.2014, що є додатком № 1 до Договору купівлі-продажу сторони погодили товар, що поставляється за договором, а саме: найменування - КАС, тара - налив, кількість - 30, 00 т, сума з ПДВ 96 600, 00 грн.

Відповідно до п. 1 специфікації, покупець зобов`язується здійснити передоплату в розмірі 100 % від загальної вартості товару на протязі одного банківського дня з моменту укладення цієї специфікації № 1, яка є невід`ємною частиною Договору купівлі-продажу.

На виконання умов Договору покупцем продавцю на підставі рахунку-фактури № СФ-0000658 від 09.07.2014 перераховано 96 600,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 126 від 09.07.2014, проте товару поставлено не було, з огляду на що покупець звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до продавця у якому просив стягнути з покупця основний борг в сумі 96 600,00 грн. (справа № 910/7598/19).

Рішенням Господарського суду міста Києва у справі №910/7598/19 від 29.08.2019 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Родень-М» задоволено, присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрохім 2001» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Родень-М» 96 600,00 грн. заборгованості та 1 921,00 грн. судового збору.

Під час розгляду справи №910/7598/19 судом встановлено наступні обставини:

- позивач (Товариство з обмеженою відповідальністю «Родень-М») на виконання умов договору, з урахуванням додатків до договору, перерахував відповідачеві (Товариству з обмеженою відповідальністю «Агрохім 2001») 96 600,00 грн. по специфікації № 1 від 09.07.2014 та 25 160,00 грн. по специфікації № 2 від 09.07.2014, в якості попередньої оплати на поставку товару, що підтверджується банківською випискою по особовому рахунку за період з 19.03.2014 по 10.11.2016;

- відповідач свої зобов`язання з поставки товару виконав частково, поставив позивачу товар на суму 25 160,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № РН-0000879 від 22.07.2014, яка підписана представниками сторін та скріплена печатками підприємств, внаслідок чого непоставленим залишився товар на суму 96 600, 00 грн., доказів зворотного суду не надав;

- позивачем на адресу відповідача направлялась вимога №925/1499/17/379 від 03.05.2019, в якій позивач вимагав від відповідача протягом семи календарних днів поставити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Родень-М» товар згідно специфікації № 1 від 09.07.2014 (додаток № 1 до договору № ДГ-0000291 від 09.07.2014) та у випадку неможливості та/або не проведення поставки товару в вищевказаний строк позивач вимагав у семиденний строк повернути на користь позивача кошти у розмірі 96 600,00 грн., що підтверджується копією фіскального чеку від 03.05.2019 та згідно відстеження пересилання поштових відправлень за штрихкодовим ідентифікатором: 18016042211618 отримана відповідачем 07.05.2019;

- враховуючи вищенаведене, з урахуванням положень ст. 530 ЦК України, суд дійшов висновку, що боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання з поставки товару, оскільки відповідач у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги зобов`язаний був у разі непроведення поставки товару, повернути позивачу кошти у розмірі 96 600, 00 грн., тобто у строк до 14.05.2019 (включно), а тому останнім безпідставно утримуються грошові кошти у розмірі 96 600,00 грн. та які підлягають поверненню позивачу.

Рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/7598/19 від 29.08.2019 набрало законної сили у встановленому чинним законодавством порядку.

За приписами ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 ГПК України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23.05.2018 по справі №910/9823/17.

Преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України» та від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Христов проти України», №24465/04, від 19.02.2009, «Пономарьов проти України», №3236/03, від 03.04.2008).

Згідно з ч. 2 ст. 3 ГПК України, якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права

Таким чином, вищезгадані судові рішення Європейського суду з прав людини та сама Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод є пріоритетним джерелом права для національного суду, тому судові рішення в справі № 910/7598/19 не можуть бути поставлені під сумнів, а інші рішення, в тому числі і в цій справі, № 910/3672/24, не можуть їм суперечити, обставини, встановлені при розгляді справи №910/7598/19 зокрема щодо наявності у Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрохім 2001» обов`язку повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Родень-М» 96 600,00 грн. заборгованості та 1 921,00 грн. судового збору, а також строку виконання зобов`язання з повернення 96 600,00 грн. заборгованості (до 14.05.2019 (включно)), є преюдиційними і не потребують доведення в цій справі.

24.09.20219 на виконання рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/7598/19 від 29.08.2019 Господарським судом міста Києва видано відповідний накз про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрохім 2001» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Родень-М» 96 600,00 грн. заборгованості та 1 921,00 грн. судового збору (загальна сума стягнення 98 521,00 грн. - примітка суду).

З матеріалів справи слідує, що Наказ було представлено до виконання до Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (виконавче провадження № 62819108).

Згідно з довідкою про стан заборгованості № 925/1499/17/616 від 12.12.2022 Товариства з обмеженою відповідальністю «Родень-М» станом на 12.12.2022 заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрохім 2001» перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Родень-М» щодо виконання рішення Господарського суду м. Києва від 29.08.2019 у справі № 910/7598/19 складає 91 831,22 грн.

19.09.2023 згідно протоколу про проведення аукціону №BRD001-UA-20230906-45279 позивачем на аукціоні придбано право вимоги ТОВ «Родень-М» до ТОВ «Агрохім 2001» на заборгованість в сумі 91 831,22 грн.

26.09.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю «Родень-М» (продавець) та позивач (покупець) уклали договір купівлі-продажу права вимоги дебіторської заборгованості № 22-09-2023/3 (далі Договір купівлі-продажу майнових прав), метою якого є оформлення результатів купівлі-продажу майнових прав банкрута Товариства з обмеженою відповідальністю «Родень-М" на відкритих електронних торгах (аукціоні) у відповідності до чинного законодавства України, результати якого оформлено Протоколом про результати електронного аукціону № BRD001-UA-20230906-45279 від 18.09.2023 (оператор, через електронний майданчик якого Покупцем подано пропозицію - ТОВ «Е-Тендер»).

Відповідно до п. 1.2. Договору купівлі-продажу майнових прав, у порядку та на умовах, визначених цим договором, продавець продає покупцю, а покупець придбаває (набуває) права вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрохім 2001» (далі боржник), щодо виконання грошового зобов`язання у розмірі 91 831,22 грн., яка включає в себе основний борг, набутих продавцем та належних останньому на підставі Договору купівлі-продажу, рішення Господарського суду міста Києва від 29.08.2019 по справі № 910/7598/19, яке набрало законної сили, наказу Господарського суду міста Києва від 24.09.2019 по справі №910/7598/19, виданого на примусове виконання рішення Господарського суду міста Києва від 29.08.2019 по справі № 910/7598/19, яке набрало законної сили, а також є таким, що існує у зв`язку із неналежним, несвоєчасним та/або неповним виконанням боржником грошового зобов`язання на підставі Договору купівлі-продажу.

Згідно п. 1.3. Договору купівлі-продажу майнових прав, на умовах даного договору та на підставі протоколу про результати електронного аукціону № BRD001-UA-20230906-45279 від 18.09.2023, продавець зобов`язується передати покупцю, за відповідним актом право вимоги до боржника (дебіторська заборгованість) на підставі Договору купівлі-продажу, рішення Господарського суду міста Києва від 29.08.2019 по справі № 910/7598/19, яке набрало законної сили, наказу Господарського суду міста Києва від 24.09.2019 по справі № 910/7598/19, виданого на примусове виконання рішення Господарського суду міста Києва від 29.08.2019 по справі № 910/7598/19, яке набрало законної сили, у розмірі 91 831,22 грн.

За умовами п. 2.1. Договору купівлі-продажу майнових прав, передача права вимоги продавцем та прийняття його покупцем здійснюється та оформляється відповідним актом, де зазначається приймання-передача документів на підтвердження дійсності переданої (факту переходу) права вимоги, що є предметом даного договору, який спільно підписується сторонами.

Перехід права вимоги від продавця до покупця за даним договором відбувається після повної оплати придбаних майнових прав щодо права вимоги на умовах, передбачених розділом 3 цього договору та підписання сторонами акту приймання-передачі документів (п. 2.2. Договору купівлі-продажу майнових прав).

Згідно з п. 3.3 Договору купівлі-продажу майнових прав сторони також спільно погоджують те, що порядок здійснення розрахунків та визначення остаточних сум, які підлягають до сплати за придбаний лот, обумовлюються безпосередньо у протоколі про результати електронного аукціону № BRD001-UA-20230906-45279 від 18.09.2023, вартість продажу права вимоги становить - 661, 18 грн., номінальна вартість боргу - 33 059, 23 грн.

Також, Товариством з обмеженою відповідальністю «Родень-М» та позивачем складено та підписано акт приймання-передачі права вимоги (приймання-передавання документів, що підтверджують право вимоги) згідно договору № 22-09/2023/3 купівлі-продажу права вимоги дебіторської заборгованості від 26.09.2023, відповідно до якого продавець передає, а покупець приймає наступні документи: примірник договору купівлі-продажу № ДГ-0000291 від 09.07.2014 із специфікацією №1,2 до нього; примірник рахунку-фактури № СФ-0000658 від 09.07.2014; примірник рахунку-фактури № СФ-0000716 від 22.07.2014; примірник копії видаткової накладної від 22.07.2014 № PH-0000879; примірник платіжного доручення № 126 від 09.07.2014 на суму 96 600,00 грн.; примірник платіжного доручення № 134 від 22.07.2014 на суму 25 160, 00 грн.; копія виписки по особовому рахунку ТОВ «Родень-М»; примірник вимоги № 925/1499/17/379 від 03.09.2018 та квитанція про відправлення № 1801604211618 даної вимоги на адресу ТОВ «Агрохім 2001»; примірник рішення Господарського суду міста Києва від 29.08.2019 по справі № 910/7598/19; копія наказу Господарського суду міста Києва від 24.09.2019 по справі № 910/7598/19, виданого на примусове виконання рішення Господарського суду міста Києва від 29.08.2019 по справі № 910/7598/19, яке набрало законної сили; копія ухвали Господарського суду міста Києва від 23.01.2020 по справі № 910/7598/19, яка набрала законної сили, про виправлення допущених помилок у тексті рішення Господарського суду міста Києва від 29.08.2019 по справі №910/7598/19 та наказу Господарського суду міста Києва від 24.09.2019 по справі № 910/7598/19 Постанова Дарницького ВДВС у місті Києві Центрального МРУ Міністерства юстиції (м. Київ) від 14.08.2020 про відкриття виконавчого провадження № 62819108 щодо примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 24.09.2019 по справі № 910/1598/19, виданого на примусове виконання Рішення Господарського суду міста Києва від 27.08.2019 по справі № 910/7598/19, яке набрало законної сили.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч. 1 ст. 513 ЦК України).

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, згідно із нормами чинного законодавства відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.

Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора, є істотними умовами цього договору.

Разом з цим ч. 3 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Отже, починаючи з 26.09.2023 кредитором у зобов`язанні щодо стягнення 91 831, 22 грн. основного боргу, що виникло на підставі Договору купівлі-продажу, та яке підтверджене рішенням Господарського суду міста Києва від 29.08.2019 у справі № 910/7598/19 є позивач.

З огляду на вказані обставини ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.10.2023 у справі № 910/7598/19 задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» про заміну сторони виконавчого провадження, замінено позивача (стягувача) у справі № 910/7598/19 під час примусового виконання рішення Господарського суду міста Києва від 29.08.2019 у справі № 910/7598/19 та наказу Господарського суду міста Києва від 24.09.2019 у справі № 910/7598/19 - Товариство з обмеженою відповідальністю «Родень-М» (18002, м. Черкаси, вул. Благовісна, 299, кв. 132, ідентифікаційний код 14196320) на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» (03187, м. Київ, проспект Академіка Глушкова, буд. 40, офіс 315, ідентифікаційний код 38039872)

Як вбачається з постанови про закінчення виконавчого провадження №62819108 від 12.03.2024, рішення у справі 910/7598/19 було виконано в повному обсязі 12.03.2024, про що також свідчать квитанція до платіжної інструкції на переказ готівки №ПН539 від 11.03.2024 на суму 282 292,50 грн. та банківська виписка по рахунку позивача за період з 12.03.2024 до 13.03.2024.

З огляду на вказані обставини позивач звернувся до суду з цим позовом у якому просив стягнути з відповідача пеню в сумі 16 432,60 грн., 3 % річних в сумі 13 794,82 грн. та інфляційні втрати в сумі 54 835,17 грн., нараховані за несвоєчасне виконання відповідачем зобов`язань по сплаті основного боргу в сумі 96 600,00 грн. за укладеним з Товариством з обмеженою відповідальністю «Родень-М» Договором купівлі-продажу.

Позивач вважає, що він має право на стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат за весь період існування такого прострочення (тобто і за період до дати набуття тим такого права - примітка суду) та нараховує пеню у період з 15.05.2019 по 14.11.2019, 3 % річних - з 15.05.2019 по 11.03.2024, а інфляційні втрати - з вересня 2019 року по лютий 2024 року включно.

Відповідач проти задоволення позову заперечив.

Правові позиції сторін детально викладені вище.

Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив частково, виходячи з того, що, оскільки позивач набув статусу кредитора в основному зобов`язанні лише з 26.09.2023, а відтак правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача пені, 3 % річних та інфляційних втрат до вказаної дати відсутні.

Колегія суддів з вказаними висновками суду першої інстанції погоджується, з огляду на наступні обставини.

Як встановлено вище, відповідач мав обов`язок перед ТОВ «Агрохім 2001» щодо повернення останньому, серед іншого передоплати за Договором купівлі-продажу в сумі 96 600,00 грн. строк якого сплив 15.05.2019 та кредитором у якому з 26.09.2023 став позивач.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори.

Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Відповідно до п. 8.2 Договору купівлі-продажу продавець несе відповідальність за цим договором у формі пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми здійсненої попередньої оплати в разі прострочення терміну передачі товару.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт не своєчасного виконання відповідачем свого обов`язку щодо поставки товару, відповідно до умов Договору купівлі-продажу покупець має право нарахувати на суму попередньої оплати пеню.

Водночас, з матеріалів справи слідує, що з огляду на пред`явлення покупцем відповідачу вимоги №925/1499/17/379 від 03.05.2019, останній був зобов`язаний повернути покупцю кошти у розмірі 96 600, 00 грн. в строк до 14.05.2019 (включно), що свідчить про відсутність у період з 14.05.2019 обов`язку щодо поставки товару та, відповідно, відсутність підстав для нарахування пені на підставі п. 8.2 Договору купівлі-продажу у період з 15.05.2019 по 14.11.2019.

Статтею 547 ЦК України передбачено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Позивачем не надано доказів того, що між сторонами існувала письмова угода щодо нарахування пені за невиконання чи неналежне виконання покупцем зобов`язань щодо повернення передоплати за Договором купівлі-продажу, а відтак нарахування пені за прострочення вказаного обов`язку не є правомірним.

Вказаного судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення враховано не було, проте це не призвело до невірного вирішення спору сторін по суті в цій частині.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Відповідно до змісту статей 524, 533-535 та 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 01.10.2014 № 6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19), аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК України дійшла до висновку про те, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови), а поєднання цих вимог у одній справі не є обов`язковим.

Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (ч. 1 ст. 510 ЦК України).

Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (ч. 3 ст. 512 ЦК України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

Обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов`язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги.

Відступлення права вимоги за своєю суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення відповідного договору.

Заміна особи в окремих зобов`язаннях через волевиявлення сторін (відступлення) права вимоги є різновидом правонаступництва.

При цьому слід враховувати, що у зв`язку із заміною кредитора у зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад в частині кредитора.

Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

У ч. 2 ст. 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Тлумачення ст. 516, ч. 2 ст. 517 ЦК України свідчить, що боржник, який не отримав повідомлення про відступлення права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення боргу, а лише має право на сплату боргу первісному кредитору і таке виконання є належним.

Колегія суддів зазначає про те, що у спірних правовідносинах позивач є сингулярним правонаступником первісного кредитора (ТОВ «Родень-М») щодо отримання від відповідача передоплати в сумі 96 600,00 грн. (із 12.12.2022 сума заборгованості зменшена до 91 831,22 грн. - примітка суду), відповідно, вказані правовідносини продовжують існувати з попереднім змістом адже відбулася виключно заміна сторони кредитора в існуючому зобов`язанні з попереднім змістом та усіма істотними умовами.

Схожа за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.01.2024 у справі № 758/2555/21.

Колегія суддів зазначає про те, що зобов`язання у якому відбулась заміна кредитора (отримання плати за теплову енергію) є грошовим, а відтак, в силу положень ч. 2 ст. 625 ЦК України позивач має право на отримання 3 % річних та інфляційних втрат за весь період у який відповідач прострочив таке зобов`язання перед позивачем, тобто за період з дати набуття останнім прав кредитора у вказаному зобов`язанні.

Колегія суддів вважає помилковою позицію позивача щодо наявності у нього права на нарахування пені, 3 % річних та інфляційних втрат період до дати набуття ним права вимоги до відповідача, оскільки вказане не ґрунтується на положеннях чинного законодавства, так як нарахування пені, 3 % річних та інфляційних втрат є можливим у випадку прострочення виконання грошового зобов`язання перед кредитором, проте до дати набуття позивачем прав кредитора зобов`язання перед ним прострочено не було.

При цьому те, що за умовами Договору купівлі-продажу права вимоги дебіторської заборгованості позивач набув всіх прав продавця за Договором купівлі-продажу, вказаного не спростовує.

За таких обставин суд першої інстанції цілком вірно відмовив у задоволені позовних вимог про стягнення пені, а позовні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат задовольнив частково за уточненими розрахунками суду в сумі 1 266, 56 грн. та 2 505, 56 грн. відповідно.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно з приписами ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

За змістом положень ч.ч. 1, 2 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 входить до розділу I «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Згідно з усталеною судовою практикою нарахування на суму боргу трьох процентів річних та інфляційних втрат відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Таких висновків у подібних правовідносинах Велика Палата Верховного Суду дійшла у постановах від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, у постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.

Отже, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат не є санкцією, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та у отриманні компенсації від боржника.

Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.05.2018 у справі №904/4593/17, від 13.06.2018 у справі №912/2708/17, від 22.11.2018 у справі №903/962/17, від 23.05.2018 у справі № 908/660/17, від 05.08.2020 у справі №757/12160/17-ц, від 02.09.2020 у справі № 802/1349/17-а, від 22.04.2020 у справі № 922/795/19, від 19.12.2019 у справі № 911/2845/18.

Відтак, заходи відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, передбачені ст.. 625 ЦК України, не є неустойкою чи штрафними санкціями, тому не можуть бути зменшені судом на підставі ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України.

Правова позиція про можливість зменшення розміру процентів річних викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, де вказано, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві суд за певних умов з урахуванням конкретних обставин справи може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.

Водночас колегія суддів зазначає про те, що обставини у справі № 902/417/18 та справі № 910/3673/24 не є подібними, оскільки в них різні предмети та підстави позову, зміст позовних вимог та фактичні обставини, а також має місце неоднакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Так, у договорі, вимоги про стягнення основного боргу, пені, штрафу та відсотків річних за яким були предметом розгляду у справі № 902/417/18, сторони дійшли згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченої ч. 2ст. 625 ЦК України, і встановили її в розмірі 40 % річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем та 96 % річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев`яноста календарних днів, а загальна сума заявлених позивачем до стягнення пені, штрафу та відсотків річних майже в два рази перевищила суму основного боргу станом на дату звернення позивача до суду з позовом та який був сплачений відповідачем у повному обсязі після відкриття провадження у справі.

Саме з огляду на вказані обставини та враховуючи компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.

При цьому, у цій справі № 910/3673/24 сторони в Договорі купівлі-продажу не передбачили інший розмір відсотків річних, ніж той, який встановлений ЦК України.

В свою чергу висновок про відсутність підстав для зменшення відсотків річних, які обраховані, виходячи з розміру, встановленого ст. 625 ЦК України, тобто у розмірі 3 % річних, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.09.2021 у справі № 927/184/13-г(927/1074/20).

Також колегія суддів приймає до уваги, що загальною ознакою відповідальності є її компенсаторний характер. Так, заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Так само господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника.

При цьому висновок Верховного Суду про можливість за певних умов зменшити розмір процентів річних за час затримки розрахунків відповідно до ст. 625 ЦК України, не стосується такого способу захисту майнового права та інтересу, як відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів як стягнення інфляційних втрат.

Звертаючись з вимогою про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за час затримки розрахунків відповідно до статті 625 ЦК України, позивач також не повинен доводити розміру дійсних майнових втрат, яких він зазнав, тому оцінка таких втрат кредитора, пов`язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.

З огляду на вказані обставини колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для зменшення розміру 3 % річних та інфляційних втрат. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Надаючи оцінку доводам всіх учасників судового процесу колегією суддів враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду міста Києва від 30.05.2024 у справі № 910/3673/24, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.

Враховуючи вищевикладене та вимоги апеляційної скарги, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» задоволенню не підлягає.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покладаються на апелянта.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» на рішення Господарського суду міста Києва від 30.05.2024 у справі № 910/3673/24 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 30.05.2024 у справі № 910/3673/24 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/3673/24.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді С.А. Гончаров

Є.Ю. Шаптала