Рішення

від 07.08.2024 по справі 910/2993/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07.08.2024Справа № 910/2993/24

Господарський суд міста Києва у складі: головуючого судді Князькова В.В. за участю секретаря судового засідання Кота О.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Комунікаційні інженерні мережі»

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України»

про визнання дії форс-мажорних обставин, визнання договору розірваним та зобов`язання вчинити дії,

За участю представників сторін:

від позивача: Шаповалов Р.Ю.

від відповідача: Колток О.М.

ОБСЬАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Комунікаційні інженерні мережі" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" про:

- визнання дії форс-мажорних обставин (непереборних обставин), визначених Сертифікатом Одеської регіональної торгово-промислової палати №5100- 23-4255 від 17.10.2023 та № 5100-24-0349 від 16.02.2024 року, при виконанні договору №4600007745 від 12.07.2023;

- визнання договору №4600007745 від 12.07.2023 розірваним у зв`язку з дією форс-мажорних обставин (непереборних обставин) з 08.03.2024 року на підставі п. 10.6 Договору 4600007745 від 12.07.2023;

- зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» провести розрахунки у зв`язку з достроковим припиненням договору №4600007745 від 12.07.2023 року з урахуванням дії форс-мажорних обставин (непереборних обставин), визначених Сертифікатом Одеської регіональної торгово-промислової палати №5100- 23-4255 від 17.10.2023 та № 5100-24-0349 від 16.02.2024 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.03.2024 позовну заяву залишено без руху.

26.03.2024 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

За змістом ст. 176 ГПК України, за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п`яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 174 цього Кодексу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.04.2024 суд ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; справу розглядати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 30.04.2024.

17.04.2024 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив. Відповідач у відзиві проти задоволення позовних вимог надав заперечення, посилаючись на те, що позивачем було порушено умови договору стосовно повідомлення про настання обставин форс-мажору. Також відповідачем наголошено, що договір було розірвано в односторонньому порядку з боку замовника.

У судовому засіданні 30.04.2024 судом було продовжено строк підготовчого провадження на 30 календарних днів та відкладено підготовче засідання на 21.05.2024.

21.05.2024 судом було відкладено підготовче засідання на 18.06.2024.

У зв`язку з відпусткою судді Картавцевої Ю.В., розпорядженням від 11.06.2024 в.о.керівника апарату Господарського суду міста Києва було призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Згідно протоколу від 11.06.2024 повторного автоматизового розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді Князькову В.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.06.2024 справу № 910/2993/24 прийнято до провадження судді Князькова В.В. та призначено підготовче засідання по справі на 10.07.2024.

Ухвалою від 10.07.2024 судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 07.08.2024.

Представником позивача у судовому засіданні 07.08.2024 було надано усні пояснення по суті справи, згідно змісту яких позов підтримано в повному обсязі.

Представник відповідача проти задоволення позову надав заперечення.

В судовому засіданні 07.08.2024 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

12.07.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Комунікаційні інженерні мережі» (виконавець) та Товариство з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» (замовник) в межах публічної закупівлі (ідентифікатор закупівлі UA-2023-04-06-011107-a) укладено договір №4600007745 про надання послуг технічного діагностування переходів газопроводів через автомобільні дороги та залізниці, згідно п.1.1 якого виконавець зобов`язується за завданням замовника надати послуги з Технічного огляду та випробовувань (Технічне діагностування переходів газопроводів через автомобільні дороги та залізниці), а замовник зобов`язується оплатити такі послуги.

Згідно п.1.3 договору №4600007745 від 12.07.2023 вартість послуг наведена в прейскуранті вартості послуг з технічного діагностування переходів газопроводів через автомобільні дороги та залізниці (додаток 2 до цього договору).

У п.п.1.4, 1.5 договору №4600007745 від 12.07.2023 вказано, що результатом падання послуг є технічний звіт, складений згідно з вимогами додатку 1 до цього договору. Технічний звіт є власністю замовника. Право власності та виключні майнові права інтелектуальної власності на технічний звіт замовник набуває в момент отримання технічного звіту.

Ціна договору становить 62 212 198,80 грн, в тому числі ПДВ (20%) - 10 368 699,80 грн (п.2.1 договору №4600007745 від 12.07.2023).

Пунктами 4.1-4.4 договору №4600007745 від 12.07.2023 передбачено, що граничні дати строку надання послуг виконавцем на кожному з об`єктів наведені в додатку А до додатку 1 до договору. Виконавець надає послуги протягом строку надання послуг, але у будь-якому випадку не пізніше визначеної у додатку А до додатку 1 до договору граничної дати строку надання послуг на кожному з об`єктів. Строк надання послуг у повному обсязі на всіх об`єктах - до 01.12.2024. Перед початком надання послуг виконавець зобов`язаний отримати у замовника допуск на об`єкти у порядку, визначеному у додатку 1 до цього договору. Замовник допускає виконавця до місця надання послуг шляхом надання листа на адресу виконавця, зазначену в розділі 17 договору, та/або на електронну адресу виконавця, зазначену в п. 16.12. договору. Виконавець зобов`язаний приступити до надання послуг протягом 20 (двадцяти) робочих днів з дати отримання допуску до місця надання Послуг відповідно до п. 4.3. договору. Виконавець падає послуги з використанням своїх матеріалів, а також свого обладнання.

Виконавець надає послуги в умовах діючого виробництва, яке є об`єктом підвищеної небезпеки. При цьому виконавець надає послуги, не порушуючи режимів транспортування газу та роботи газотранспортної системи, вимог з промислової безпеки та охорони праці, із залученням своїх висококваліфікованих фахівців, атестованих у встановленому порядку, з використанням сучасних технологій. Послуги повинні надаватися з дотриманням природоохоронних заходів, заходів з охорони праці та пожежної безпеки та інших чинних нормативних документів, що стосуються надання цих послуг (п.4.5 договору №4600007745 від 12.07.2023).

У п.6.2.6 договору передбачено право замовника в односторонньому порядку достроково розірвати цей договір, повідомивши в письмовій формі не пізніше ніж за 20 (двадцять) календарних днів до дати розірвання договору шляхом направления відповідного повідомлення із зазначенням дати розірвання договору на адресу виконавця, зазначену в розділі 17 договору, та /або на електронну адресу виконавця зазначену в п. 16.12. договору. Договір вважається розірваним (припиненим) з дати, зазначеної в повідомленні замовника.

Згідно п.10.1 договору №4600007745 від 12.07.2023 жодна зі сторін не несе відповідальності за повне або часткове невиконання будь- яких умов договору у разі настання надзвичайних та невідворотних обставин, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та пеоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

За умовами п.10.2 договору №4600007745 від 12.07.2023 сторона, що не може виконувати зобов`язання за цим договором внаслідок дії обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин), повинна не пізніше, ніж протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі.

Згідно п.10.3 договору доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є документ (сертифікат) Торгово-промислової палати України або уповноваженої нею регіональної торгово- промислової палати. Строк для надання відповідних документів - протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту виникнення обставин непереборної сили.

Пунктом 10.4 договору №4600007745 від 12.07.2023 визначено, що у випадку невиконання вимог пунктів 10.2., 10.3. договору сторона, що їх не виконала, позбавляється права посилатися па обставину непереборної сили (форс-мажорну обставину), як на таку, що виключає її відповідальність.

У п.10.5 договору №4600007745 від 12.07.2023 сторони дійшли згоди, що при настанні обставин непереборної сили, які належним чином підтверджені, виконання зобов`язань за цим договором продовжується на строк, відповідний строку дії вказаних обставин.

Пунктом 10.6 договору №4600007745 від 12.07.2023 передбачено, що якщо обставини непереборної сили безперервно триватимуть понад 90 (дев`яносто) календарних днів, то кожна із сторін матиме право в односторонньому порядку розірвати договір, письмово повідомивши про це іншу сторону не пізніше ніж за 20 (двадцять) календарних днів до очікуваної дати розірвання.

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання Сторонами і діє по « 15» лютого 2025 року (включно). В частині гарантійних зобов`язань договір діє до закінчення гарантійного строку, а в частині розрахунків - до їх повного виконання (п.12.1 договору №4600007745 від 12.07.2023).

Згідно п.16.10 договору №4600007745 від 12.07.2023 будь-які повідомлення за цим договором мають юридичну силу, якщо вони викладені письмово і направлені іншій стороні на її адресу, зазначену в розділі 17 цього договору, рекомендованим або цінним листом (з описом вкладення) з повідомленням про вручення або доведені до відома іншої сторони кур`єром під розписку та/або на електронну адресу, зазначену в п. 16.12. цього Договору.

У п.16.12 договору №4600007745 від 12.07.2023 зазначено, що для надіслання повідомлення електронною поштою у випадках, передбачених цим договором, використовуються такі електронні адреси сторін:електронна адреса замовника: info@tsoua.com; електронна адреса виконавця: dome.kim@ukr.net.

Як вказує позивач, 15.09.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю «Комунікаційні інженерні мережі» листом №15/09-01 сповістив відповідача про наявність дій обставин непереборної сили. Вказана обставина аргументована тим, що згідно довідки про мобілізацію №2/296 року відповідального за виконання договору працівника було мобілізовано до Збройних Сил України. Відповідачем у відзиві було підтверджено обставини отримання вказаного листа 15.09.2024.

25.09.2023 року позивач листом №25/09-01 просив здійснити продовження строку надання послуг у зв`язку з виникненням обставин непереборної сили та надав проект додаткової угоди.

23.10.2023 Товариством з обмеженою відповідальністю «Комунікаційні інженерні мережі» надіслано лист №23/10-01 з повторною пропозицією щодо продовження строку виконання послуг з долученням Сертифікату Одеської регіональної торгово-промислової палати №5100-23-4255 від 17.10.2023, а також проекта додаткової угоди, сертифікат ТПП, пояснення ТПП.

10.11.2023 року відповідач листом вих. №ТОВВХ-23-16150 від 10.11.2023 року відмовив позивачу в погоджені проекту та не визнав дію форс-мажорних обставин.

Листом №11/12-06 від 11.12.2023 Товариством з обмеженою відповідальністю «Комунікаційні інженерні мережі» повідомлено про докладення максимальних зусиль до подолання наслідків впливу форс-мажорних обставин на товариство.

Листом №11/12-07 від 11.12.2023 позивачем було запропоновано відповідачу долучитись до перемовин стосовно ефективного виконання договору №4600007745 від 12.07.2023.

У відповідь на листи №11/12-06 від 11.12.2023 та №11/12-07 від 11.12.2023 Товариством з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» листом №ТОВВИХ-23-18625 від 25.12.2023 повідомлено про неможливість посилання позивача на дію обставин непереборної сили.

19.02.2024 на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор ГТС України» надійшов лист №16/02-01 від 16.02.2024 (вх. ТОВВХ-24-5059 від 19.02.2024), в якому Товариство з обмеженою відповідальністю «Комунікаційні інженерні мережі», посилаючись на п. 10.6 договору, повідомило Товариство з обмеженою відповідальністю «Оператор ГТС України» про розірвання договору.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Оператор ГТС України» листом №ТОВВИХ-24-2799 від 23.02.2024 інформувало Товариство з обмеженою відповідальністю «Комунікаційні інженерні мережі», що в зв`язку із порушенням п. 10.2 та 10.3 договору Товариство з обмеженою відповідальністю «Комунікаційні інженерні мережі» не може посилатись на обставину непереборної сили, як на таку, що виключає її відповідальність.

Означені обставини у сукупності і стали підставою для звернення позивача до суду з розглядуваним позовом.

Відповідач у відзиві проти задоволення позовних вимог надав заперечення, посилаючись на те, що позивачем було порушено умови договору стосовно повідомлення про настання обставин форс-мажору. Також відповідачем наголошено, що договір було розірвано в односторонньому порядку з боку замовника.

Щодо вимог позивача про визнання дії форс-мажорних обставин та визнання договору розірваним суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Частиною 2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Верховним Судом у постанові від 19.01.2022 по справі №924/316/21 вказано, що наведена норма визначає об`єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р. Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права» як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. Аналогічний правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 10.11.2021 по справі №910/8060/19.

Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Одночасно, слід зазначити, що згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно приписів ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами зазначених документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника, і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Зазначені правові позиції неодноразово висловлювалися Великою Палатою Верховного Суду і Верховним Судом та узагальнено викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ акцентував, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17 зауважено, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Верховний Суд у постанові від 21.12.2021 по справі №917/664/19 зауважив, що гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Таким чином, виходячи зі змісту ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством - ефективність), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 вказала на те, що вимога про встановлення певних фактів не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді, оскільки до повноважень останнього не належить встановлення фактів, що мають юридичне значення. Господарські суди порушують провадження у справах за позовами, в основі яких правова вимога - спір про право, що виникає з матеріальних правовідносин.

Захист майнового чи немайнового права чи законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов`язання утриматися від їх вчинення. Аналогічну правову позицію висловлено у постанові від 13.06.2024 Верховного Суду по справі №924/620/23

Обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (див. також, зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 (п.6.21), від 22.06.2021 у справі №200/606/18 (п.76), від 02.11.2021 у справі №925/1351/19 (п.6.56), від 25.01.2022 у справі №143/591/20 (п.8.46), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (п.155).

Наразі, суд зазначає, що за своєю правовою природою вимоги про визнання дії форс-мажорних обставин, визнання договору розірваним є вимогами про встановлення юридичних фактів, а отже, підлягають залишенню без задоволення.

Одночасно, в контексті означених висновків, суд також вважає за доцільне зауважити, що згідно даних Єдиного державного реєстру судових рішень у провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа №910/18839/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Комунікаційні інженерні мережі" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" та Акціонерного товариства "ЮНЕКС БАНК" про визнання вимоги про сплату гарантійного платежу від 16.11.2023 від імені Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" на адресу Акціонерного товариства "ЮНЕКС БАНК" недійсною та визнання банківської гарантії № 2023/1/432/V від 22.05.2023 такою, що не підлягає виконанню на вимогу про сплату гарантійного платежу від 16.11.2023 від імені Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" на адресу Акціонерного товариства "ЮНЕКС БАНК" та за зустрічним позовом Акціонерного товариства "ЮНЕКС БАНК" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Комунікаційні інженерні мережі" та ОСОБА_1 про солідарне стягнення заборгованості у розмірі 3 250 587,39 грн за банківською гарантією № 2023/1/432/V від 22.05.2023.

Обґрунтовуючи вимоги первісного позову, Товариство з обмеженою відповідальністю "Комунікаційні інженерні мережі" зазначає, що ним було повідомлено Товариство з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" про настання обставин непереборної сили, які унеможливлювали надання послуг за договором в обумовлені ним строки, зокрема, із листом від 23.10.2023 № 23/10-01 надіслано сертифікат Одеської регіональної торгово-промислової палати № 5100-23-4255 від 17.10.2023, та проєкт додаткової угоди до договору про продовження терміну виконання прострочених зобов`язань по договору. Товариство з обмеженою відповідальністю "Комунікаційні інженерні мережі" вважає, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" незаконно відмовило у продовженні терміну виконання робіт, а Банк, у свою чергу, не здійснив належним чином аналізу вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" про сплату гарантійного платежу, як і не надав можливості Товариству з обмеженою відповідальністю "Комунікаційні інженерні мережі" висловити свої пояснення щодо причин порушення термінів виконання зобов`язань за Договором. У зв`язку з викладеним, на думку Товариства з обмеженою відповідальністю "Комунікаційні інженерні мережі", вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" від 16.11.2023 про сплату гарантійного платежу на адресу Банку має бути визнана недійсною, а банківська гарантія від 22.05.2023 № 2023/1/432/V такою, що не підлягає виконанню.

Рішенням від 01.05.2024 Господарського суду міста Києва по справі №910/18839/23 у задоволенні первісного позову відмовлено; зустрічний позов задоволено; стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Комунікаційні інженерні мережі" та ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства "ЮНЕКС БАНК" суму банківської гарантії у розмірі 3 110 609,94 грн та комісії у розмірі 139 977,45 грн; розподілено судові витрати.

За даними комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» не погоджуючись із рішенням від 01.05.2024 Господарського суду міста Києва по справі №910/18839/23 Товариство з обмеженою відповідальністю "Комунікаційні інженерні мережі" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 01.05.2024 у справі №910/188839/23.

Ухвалою від 22.07.2024 Північного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Комунікаційні інженерні мережі" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.05.2024 залишено без руху.

Тобто, наявність означеного вище спору підтверджує наведені вище висновки суду стосовно того, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Комунікаційні інженерні мережі" про визнання дії форс-мажорних обставин, визнання договору розірваним є за своєю правовою природою вимогами про встановлення юридичних фактів, які встановлюються та оцінюються в межах спору у справі №910/18839/23, в якій і вирішується спір про право. Лише наслідки розгляду саме такого спору можуть повністю та остаточно вичерпати конфлікт між сторонами спірних правовідносин та відновити права позивача без необхідності повторного звернення до суду.

За таких обставин, позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Комунікаційні інженерні мережі" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" про визнання дії форс-мажорних обставин, визнання договору розірваним підлягає залишенню без задоволення.

Одночасно, щодо вимог про зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» провести розрахунки у зв`язку з достроковим припиненням договору №4600007745 від 12.07.2023 року з урахуванням дії форс-мажорних обставин (непереборних обставин), визначених Сертифікатом Одеської регіональної торгово-промислової палати №5100- 23-4255 від 17.10.2023 та № 5100-24-0349 від 16.02.2024 року.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Надаючи правову оцінку належності обраного особою способу захисту, належить зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування.

Необхідно враховувати, що Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини від 13.05.1980 у справі "Артіко проти Італії", пункт 32 рішення від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України"), тобто, у кінцевому результаті, ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права.

Абзацом 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003 передбачено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

За приписами статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 ГК України способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16). Іншими словами, це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (пункт 14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі №310/11024/15-ц).

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц). Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19), а також, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05.06.2018 у справі №338/180/17), тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (див. mutatis mutandis висновки у пунктах 72-76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц).

З урахуванням предмета та підстав позову суд має розглядати лише такий спір, у якому позовні вимоги можуть бути або задоволені, чим спір по суті буде вичерпано, або в їх задоволенні може бути відмовлено. У тому ж разі, якщо за змістом заявлених позовних вимог (а не з огляду на обставини справи) задоволення позову є неможливим, немає, як видається, підстав стверджувати про наявність юридичного спору. Суд повинен ухвалювати рішення, яким вичерпувати конфлікт між сторонами, а не давати одній зі сторін за відсутності для цього юридичних підстав сподівання на те, що вона в майбутньому отримає бажане для неї рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13.10.2020 у справі №369/10789/14-ц).

У даному ж випадку позивачем заявлено вимогу про зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» провести розрахунки у зв`язку з достроковим припиненням договору №4600007745 від 12.07.2023 року з урахуванням дії форс-мажорних обставин (непереборних обставин), визначених Сертифікатом Одеської регіональної торгово-промислової палати №5100- 23-4255 від 17.10.2023 та № 5100-24-0349 від 16.02.2024 року.

Проте, фактично позивачем взагалі у прохальній частині позову не визначено яким чином повинно бути проведено розрахунки з боку відповідача, що, на думку заявника, відновлювали б його порушені права та охоронювані законом інтереси.

У даному випадку суд також вважає за доцільне зауважити, що захист майнового чи немайнового права чи законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов`язання утриматися від їх вчинення. Отже, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 03.07.2024 по справі №910/11399/23.

Однак у даному випадку, позовна вимога про зобов`язання відповідача провести розрахунки у разі її задоволення взагалі не призвела б досягнення мети судового захисту, оскільки у такому випадку через відсутність певних чітко визначених дій (як то сплата (стягнення) грошових коштів), які підлягають вчиненню, унеможливлює виконання рішення суду і, як наслідок поновлення прав та законних інтересів заявника.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVIN OTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,

вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від

27 вересня 2001 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

З огляду на вищевикладене, враховуючи, що обрання невірного способу захисту прав є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо відмови в задоволенні позову.

Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір залишається за позивачем.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

Відмовити повністю в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Комунікаційні інженерні мережі" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" про визнання дії форс-мажорних обставин, визнання договору розірваним та зобов`язання вчинити дії.

У судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 07.08.2024.

Суддя В.В. Князьков